ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тата Рівна
2020.11.25 22:31
На подорож у минуле немає квитків
А лікар мій каже, що це шкідливо й не варто
Вертатися у місця прожитих життів
Пити щоразу ту саму вже спиту кварту

«Ніяких минулих життів. Не твоє. Забудь!» —
Спросоння шептали подушка й гіпертонія
Але я уперт

Олександр Олехо
2020.11.25 10:11
Місце гріха – душа
Місто гріхів – планета
Ось допишу віршА
Стану на шлях аскета…

Окіл живе юрба
Помстою і брехнею
Лаю в душі раба

Тетяна Левицька
2020.11.25 09:35
Була колись ти ружею,
що пнулася до неба.
Рукою хтось байдужою
зламав красиві стебла,

в землі лишивши корінця,
та навесні опісля,
пелюстям відродилася,

Микола Соболь
2020.11.25 07:24
А на душі так любо
і щастя через край.
Дай поцілую губи,
спиваючи розмай…
Таке палке кохання
буває раз в житті.
Ти перша і остання
у сонмі почуттів.

Сергій Губерначук
2020.11.25 06:09
Спи, моя радосте, цить –
бо й простирадло вже спить.

Подушки більш не вищать.
Ковдри посохли й блищать.

Навіть заснуло трюмо,
ані дзеленькне воно.

Володимир Бойко
2020.11.25 00:30
Ведмежа конституція Кроляча проституція Теляча інституція Псяча контрибуція Мавпяча еволюція Бананова революція Заяча позиція Бичача амбіція Котяча композиція Індича інквізиція Свиняча пропозиція Тхоряча опозиція

Олена Багрянцева
2020.11.24 22:17
Прогноз на завтра: вітряно і сніг.
Грудневий жаль у грудях, як загроза.
Ти нетерпляче станеш на поріг,
Укритий смогом втоми і доріг,
В моїх обіймах грітись від морозу.
Ти несміливо станеш на поріг…

Переведу годинники назад.

Олександр Бобошко Заколотний
2020.11.24 21:02
Побіг по сир до супермаркета «Мишоловка»,
а там товари
вже два тижні
як подорожчали.
Людей до біса. Вже розкуплено все солодке;
нестерпні черги

Іван Потьомкін
2020.11.24 19:32
Вертали козаки в рідну Україну
І так говорили молодій дівчині:
«У нас Дніпр – як море, де там твому Дону.
В нас хати біленькі у садочках тонуть.
В нас пісні вогнисті, наче січа, танці,
Та ж і сотник, бачиш, мов у лихоманці».
Повірила Галя клятим буз

Роксолана Вірлан
2020.11.24 17:18
Не те щоб ніч, - а радше - чорний злак....
Не те щоб злак, - а зірна зав'язь думки,
Що вплила, ненароком, - просто так,
В зіницю нашорошену відунки.

І вгледіла...і вгледіла стара,
Що блиск осінній,стовчений бісятком,
Босятком вітру - свистом по

Олександр Сушко
2020.11.24 17:03
Ви помітили, що чоловік та жінка навіть гавкають по різному? Я не кажу про силу звуку чи тональність. Зрозуміло, що у чоловіків голос набагато нижчий за частотою та амплітудою, оскільки довжина зв’язок більша, аніж у прекрасної половини статі. Я кажу про

Серго Сокольник
2020.11.24 14:04
Поминальним вогнем догорів
День, що з рештою нас розлучив...
...мов крадій до скарбниці царів,
Підбирав я до тебе ключі.
Скоро осінь лелечим ключем
Нашу пам"ять замкне на замок...
Ти побудеш зі мною іще,
Наш допоки не кінчено строк?

Тетяна Левицька
2020.11.24 11:18
Перший сніг, заметіль,
сліпить очі, сльозяться на вітру,
наскрізь дме навкруги,
увірвалась раптово зима
в моє місто осіннє,
у жовто-гарячу палітру
понасипала крейди,
інакшої фарби нема

Сергій Губерначук
2020.11.24 08:47
На неоднаковому полі,
що сяє від зорі до сну,
я зустрічав мінливу долю,
нечисту і ясну.

Вона то в санях серед снігу,
застрягне, лізе чи повзе,
то в яґуаровому бігу

Ярослав Чорногуз
2020.11.24 08:17
Голі віти, вітер безголосий,
І обличчя саду вже старе.
Гребінь загубила пізня осінь -
Опадає листя із дерев.

Голі віти щуляться, мов терни,
Пройми усміхаються вікон.
Сутінь насувається химерна,

Володимир Бойко
2020.11.24 02:35
«Товарищ москаль, на Украину шуток не скаль» - але москалі Маяковського не чують. Та які там сівозміни, коли скрізь по полю міни. Поганий той генерал, що не уявляє себе рядовим солдатом. Краще бути оббріхуваним, ніж оплакуваним. Краще посваритися з др

Ярослав Чорногуз
2020.11.23 20:05
Шановна редакціє “Поетичних Майстерень”, уся ПееМівська родино!

Щиро вражений, здивований і зворушений присвоєнням мені високого статусу майстра R1.
Висловлюю свою найщирішу вдячність моєму доброму другові, адміністратору і власникові сайту Володими

Євген Федчук
2020.11.23 19:41
В давнину в любистку дівчаток купали,
Щоб вони із того гарні виростали.
Щоб любили хлопців гарненькі дівчата,
Хлопчиків в любистку слід було купати.
Ще дівчаткам в ліжко той любисток клали,
Щоб не чуже – власне щастя обирала.
І щоб було щастя з нею

Ярослав Чорногуз
2020.11.23 14:06
Шановна редакціє “Поетичних Майстерень”, уся ПееМівська родино!

Щиро вражений, здивований і зворушений присвоєнням мені високого статусу майстра R1.
Висловлюю свою найщирішу вдячність моєму доброму другові, адміністратору і власникові сайту Володими

Тетяна Левицька
2020.11.23 10:01
Дорогий, шановний редакторе "Поетичних Майстерень" пане Володимире! Хочу Вам щиро подякувати, що дослухалися до мого прохання і підвищили статус Ярославу Чорногузу! Дуже приємно, що наші думки співпадають і що сайт - "Поетичні Майстерні" підтримує по

Микола Соболь
2020.11.23 09:11
Олжа, здається, нині у ціні.
Нещирість – смуток засіває в серці.
Країна потопає у війні,
зійшлися воля і неволя в герці.

Була надія: зломимо хребта
корупції – заживемо, панове!
Чи вдача нині в козаків не та?

Тетяна Левицька
2020.11.23 08:59
Не ридай, моя ластівко, смуток мине,
перша зморшка, так личить печалі.
Об дороги круті, тільки оком моргнеш,
не одні ще зітруться сандалі.
Кожен хрест свій несе від народження й до
тих хвилин, що закриють повіки.
Та в дуплі сива пташка в'є тепле г

Сергій Губерначук
2020.11.23 06:27
Немає сумніву.
Червоні черевики
дорогу перейшли не там.
Я попрощавсь з твоїм життям.
Злам.

Є певні докори.
Це докори сумління,

Таміла Леськів
2020.11.22 21:12
Я дякую вам, вороги,
За вашу безцiнну науку,
За те, що кармiчнi борги
Сплатила, пройшовши крiзь муку,
Страждання i вiдчай душi
Самотньої, болi тiлеснi.
Я вдячна за зради чужi
I збиткування безсловеснi.

Дума Козак
2020.11.22 21:02
Поміж сріблястої пряжі дощу,
під парасолею світлої хустки
вгледів тебе і уже не пущу
в серце бентежне вагання пелюстки.

Ти саме та, що так довго чекав,
марив ночами, пірнав з головою
в різномаїття липневих отав,

Віктор Кучерук
2020.11.22 20:40
Кого найбільше любить мати –
Мене, сестру чи, може, брата?..
Не лінувався я гадати
Допоки вдруге не став татом…
20.11.20

Володимир Бойко
2020.11.22 12:01
Тусувались депутати
Від «Слуги народу»,
Запросили «Опожопу»,
«Довіру», «Свободу»,
«Солідарність», «За майбутнє»,
«Голос», «Батьківщину»,
Лиш Ляшка зігнорували –
Отаку скотину.

Ірина Залюбовська
2020.11.22 11:41
З дальньої далечі
З берега тисячоліть
Часом повіє
Посмертя сухими вітрами
Темна сестра
Відчиняє мальовані брами
Темна сестра
На високім порозі стоїть

Тетяна Левицька
2020.11.22 08:13
Душа скніє, мре від печалі,
а що ж буде далі, що далі?
Зникають вродливі, найкращі,
у смерті роззявленій пащі.
Сліз море, мій Боже, навіщо
красу забираєш навічно?
Любили і мріяли жити,
збирати волошки у житі.

Сергій Губерначук
2020.11.22 08:01
На лихолітті вдавлена нудьга
уже створила деякі умови,
і безпокараність, мов кістяна Яга,
туди дійшла, де вже на неї лови.
А ти, хто так мені не довіряв,
стоїш і просиш спогадів про неї.
Хіба тобі хоч раз я докоряв?
Ми ж не Боги, і навіть не Енеї!

Микола Соболь
2020.11.22 05:24
Про що твоя печаль, осіння жінко?
Ще гріють серце спогадів перлини
і тягнеться в минуле павутинка
твоє дитинство родом з України…

Розділене усе на до і після.
На Батьківщині вже рідні немає
і тільки пам'ять – материнська пісня

Микола Дудар
2020.11.22 00:01
Айфон і світ -
І ритм -
Енд-блюз…
І час гармонії
У темі…
А течію спиняє шлюз
Із порівнянь по теоремі

Оксана Логоша
2020.11.21 21:29
Далеко запівніч.Далеко до ранку-
Забрав білий півник в кишеню-обманку
Усі мої сни.

Далеко, далеко...та близько до неба.
Долоні б зігріти торкнувшись до тебе,
Немов до весни.

Роксолана Вірлан
2020.11.21 15:53
Піде топити в бурних ручаях
Останні грона смуту золотого,
Бо хай би не лишилося отого
Ні крихти - ні в душі, ні на руках.

Тьху- тьху через плече, зомліє длань...
Нехай візьме той смут сумеркний дідько -
Йому ще в господарстві стане шибко

Ігор Деркач
2020.11.21 08:49
Зів'ялі кольори на диво урочисті
в очікуванні дня осінньої пори,
коли сяйне лазур та охра золотиста
і одягне Майдан зів’ялі кольори.

Очікує народ плоди своєї дурі,
обравши на роки в минуле поворот...
тьмяніє знамено із охри та лазурі,

Сергій Губерначук
2020.11.21 08:29
Стає на ноги велика культура,
колосальна і довгострокова!
Бичаче обличчя, свиняча фіґура,
талісман – золота підкова.

Фіґове листя їй срам прикриває.
Плащик полотняний вкрали.
Вона ходить по асфальту і ремигає.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Аліса Аделаїда
2020.11.25

Валерій Докид
2020.11.18

Владислав Сотніков
2020.11.17

К Ґерц
2020.10.15

Зозулько Зузулько
2020.10.11

Нікітіна Вікторія
2020.09.18

Ріша Бо
2020.09.07






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Оксана Логоша - [ 2020.11.12 23:03 ]
    *****
    Нема супротиву - покора і жалІ.
    Все вичахло у грудях - наче в кузні
    Затихли молоти-і аж по крила грузнуть
    Строкаті мрії вигрітих джмелів.
    Загусла тиш в соняшниковий мед.
    Нема супротиву- жалі лиш і покора.
    Те,що душі лишилося навчора-
    Пробачити усім і наперед.


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.45)
    Прокоментувати:


  2. Тетяна Левицька - [ 2020.11.12 19:43 ]
    Світлина
    Чоловік на "Сайт знайомств" -
    зареєструвався.
    В профіль викапаний - Фокс,
    логін просто - Вася!
    Як побачила світлину
    симпатична Тая,
    то відразу ж на імтимну
    зустріч натякає.
    За порадою прийшов
    наш герой до тата.
    - Крається душа у кров,
    є одна кирпата.
    Дуже хочу з нею я
    зблизитись, й так далі...
    А світлина ж не моя -
    співака з Італії.

    - В тебе краще синку є
    за "смазливі" риси.
    В Конго звозиш - наплює,
    що старий та лисий!

    Фокс - герой фільму



    Рейтинги: Народний 6 (5.8) | "Майстерень" 6 (5.9)
    Коментарі: (2)


  3. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2020.11.12 10:48 ]
    Казка Природи
    Ой, заплакала Хмаринка
    Дощиком рясним,
    Сердився на неї й гримав
    Буркотливий Грім.

    Ніжно Сонечко всміхнулось
    І не стало сліз.
    Виріс в Небі понад Лугом
    Веселковий Міст.

    2015 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  4. Дума Козак - [ 2020.11.12 08:21 ]
    А ти на ранню осінь схожа
    Я загубився поміж літа,
    поринувши в казкові сни,
    шукав волошку серед жита,
    єдину, з самої весни…

    А ти на ранню осінь схожа
    в новому жовтому пальто,
    дивуєш сміхом перехожих,
    коли сідаєш у авто.

    А ти яскрава і тендітна,
    як павутиночка легка,
    немов ранковий промінь світла,
    берізка в золоті струнка!

    Чарує сонцем наша осінь,
    дарує казку листопад
    і п‘яні ми від щастя зовсім
    немов багато літ назад!


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  5. Микола Соболь - [ 2020.11.12 07:23 ]
    Ще…
    Ще спогадів не вичах час
    і тіні мов живі на стінах,
    і блискітки в твоїх очах,
    і дощ. Цей вічний дощ осінній…

    Якби могли ми щось змінить
    не впевнений, що я хотів би.
    Життя триває тільки мить
    Мов крапельки дощу на шибі.
    11.11.20р.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  6. Сергій Губерначук - [ 2020.11.12 06:15 ]
    Дідусь у рожевому кепі…
    Дідусь у рожевому кепі
    навприсядки показав.
    "Од предків не сте́пи, не репи, –
    а ловкий гопак!" – сказав.

    І стали його обнімати
    дві дівки п’яні́ вдрабадан,
    "Отєц, ти што птаха пархатий!
    Фольклор нам, канєшна, нє дан."

    Дітей і собак понабігло,
    роззяви питали: "А шо?"
    А дід спростував: "Бо обідно,
    куди наш фокльор* зайшов"…

    _________
    * фольклор

    14 травня 1993 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.68)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 48"


  7. Віктор Кучерук - [ 2020.11.12 06:21 ]
    * * *
    Не ховаю сьогодні нічого
    У душі невсипущій своїй, –
    Догоряють пориви й тривоги,
    Швидко меркнуть сузір’я надій.
    Звідусюди промови завзяті,
    Але дії з словами невлад, –
    Надоїло вперед вирушати,
    А назавтра вертати назад.
    Всі дивуються нам, вічно бідним,
    І не мають ніякий секрет, –
    Давно треба з квіток різнорідних
    Помаленьку складати букет.
    Обережно – і чуло, і строго,
    Не до свят чи буденних подій, –
    Тре єднати пориви й тривоги,
    Щоб не тліли жаринки надій.
    12.11.20


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.82)
    Прокоментувати:


  8. Тамара Шкіндер - [ 2020.11.11 21:58 ]
    ***

    Гамою звуків напружених
    Вдарив по струнах гай.
    Вітер гуде застуджений,
    Стомлений холодом вкрай.

    Сонну діброву, оголену
    Вкрила осіння імла.
    Чи ж не тим вітром підхоплена
    Поруч з тобою ішла.

    Ні, не з тобою, самотньою
    З холодом так - віч-на-віч.
    Щастям була безтурботною.
    Та розродилася ніч

    Затуманілою безвістю.
    Де той омріяний рай?
    Чи не весняною щедрістю
    Кликав заквітчений гай?

    Що не збулося, минулося.
    Замість тепла, холоди.
    Долі навік розминулися.
    Вже не вернемось туди.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  9. Ярослав Чорногуз - [ 2020.11.11 20:53 ]
    Ера з ер
    Наш час побачень - менший кроку,
    А вже неначе ера з ер.
    І слід в душі такий глибокий -
    Минуле все на порох стер.

    Що не подумаю, де гляну -
    Мені усе шепоче — ти!
    І в пізню осінь цю, кохана,
    Нам гіацинтами цвісти.

    І оминати всі напасті,
    І осягати височінь,
    І пити пригорщами щастя,
    І відчувати душ глибінь.

    І чар кохання лебединий
    Життя освятить течію.
    І ти моя, я твій єдиний
    У неземному цім раю!

    Політ у просторінь безкраю,
    Два серця б’ються в унісон.
    Життя, окрилене розмаєм,
    Стає, неначе мрія-сон!!!

    11 листопада 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.96)
    Коментарі: (2)


  10. Володимир Бойко - [ 2020.11.11 12:44 ]
    Афродизіаки
    Розповсюджують «Віагру» кляті лиходії
    Та замовчують підступно про побічні дії.
    І без того чоловіче плем'я поріділо,
    Бо піклуються занадто про потреби тіла.

    Щоб не тратити здоров'я на дурню всіляку,
    Налягайте на природні афродизіаки.
    Щоб не плакали дружини уночі в подушку
    Подавайте благовірним пастернак й петрушку.


    Рейтинги: Народний 6 (5.47) | "Майстерень" 6 (5.6)
    Коментарі: (2) | "Тетяна Левицька. Віагра."


  11. Тетяна Левицька - [ 2020.11.11 11:53 ]
    Чекаю
    Серед голубого плаю,
    пристані свічних надій,
    я тебе давно чекаю
    в білій блузочці лляній.

    Флейта грає безупинно
    занотовані пісні.
    І пливуть в печаль полинну
    день за днем, за кроком - дні.

    Виглядаю, сподіваюсь,
    заплітаю в коси цвіт -
    бузини і молочаю,
    дивини кармінний глід.

    Вітром вистудивши душу,
    захмелівши від отав,
    кутаю в вербу плакучу
    всі жалі. Якби ж ти знав,

    як впадаю за тобою,
    туго, втіхо неземна.
    Осінь кропить день журбою,
    а тебе нема й нема!

    Загубила в лузі щастя -
    золоту обручку мрій.
    Посивів так передчасно
    в чистім полі деревій.

    Сонечка не видно. Далі
    наливаються свинцем.
    Розсипає дощ коралі -
    срібні сльози похапцем.



    Рейтинги: Народний -- (5.8) | "Майстерень" -- (5.9)
    Прокоментувати:


  12. Сергій Губерначук - [ 2020.11.11 08:00 ]
    Одгові́р
    Безбо́жниця, грі́шниця, вого́нь, різни́ця,
    калейдоско́п, опу́дало, ґвалт, пропа́сниця,
    лі́тери, бу́кви, стовпи́, табли́ці,
    табло́, ема́левий по́суд, поти́лиця,
    про́тяги, ста́нції, шко́ли, в’язни́ці,
    дерево падає, медузові корінці́
    і на кінці́
    три українські голубці́.

    22 вересня 1993 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.68)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 279"


  13. Віктор Кучерук - [ 2020.11.11 07:27 ]
    * * *
    Так, напевно, поклони бив лобом
    Мій бездумний украй візаві,
    Що тепер анічого, крім злоби,
    Не вирує в його голові.
    Аж захрипнув наразі від крику,
    Та в гарячці щось верзе іще,
    Позираючи люто і дико,
    Ніби тижнями ходить натще.
    Намагається вже укусити,
    Наче падаль розтерзану крук, –
    Цей, дурманом оман оповитий,
    Зубожілого люду онук.
    І не чує мене, і не бачить,
    І не знає, наприклад, як ви,
    Що я також бідую й батрачу
    Трохи далі, ніж він, від Москви.
    Що безмежно люблю України
    Ніжних доньок і мужніх синів, –
    І упевнений, що не повинен
    З опонентів робить ворогів…
    11.11.20


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.82)
    Прокоментувати:


  14. Микола Соболь - [ 2020.11.11 06:09 ]
    Вибір
    У юності мені казав комбат:
    «Дивись, ти прізвище російське маєш, друже,
    приєднуйся до нас, давай камрад…» –
    А, як? Мій прадід землю українську плужив…

    Зростав я у вишневому саду
    і чув Дніпрові непокірні хвилі…
    Тоді на радість, може на біду,
    козацьку я відчув уперше силу.

    Не зрадив діда й прадіда тоді
    і батька, і землі своїй не зрадив.
    А через чверть століття москалі
    палитимуть по «братньому» левади…

    Те, що відчув, казати не берусь.
    Налита доля в келиху п вінця.
    Якщо ти серцем відчуваєш – Русь,
    То не зречешся долі – українця!
    11.11.20р.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  15. Серго Сокольник - [ 2020.11.10 20:18 ]
    Осіннє еро
    Лине листячко, лине
    Вітром з віт, мов літа молоді...
    ...ми омиємо нині
    Мрій політ у осінній воді.
    ...як гойдається вітер
    На стеблинах нічної верби!..
    ...заховала у вітах
    Тіло голе в жадобі любить
    Екзальтована пані...
    Всю себе ти мені віддала...
    Хто ти? Зваба чи пам"ять
    По отій, що до тебе була,
    І яка відлетіла,
    Тільки рана кровить у душі?..
    ...як оголене тіло
    Від бажання любитись пашить!..
    Ми нічною купіллю
    Не загасимо жару вогню.
    Тіло, з"єднане з тілом,
    Жанр мистецтва утілення НЮ
    У динаміці шалу
    На осінньо-холодній траві...
    Що раніше бувало,
    Те і нині збулось. С’est la vie...


    © Copyright: Серго Сокольник, 2020
    Св. №120111008437


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  16. Петро Скоропис - [ 2020.11.10 12:54 ]
    З Іосіфа Бродського.
    Думки мої віддаляються, як розжалувана служниця,
    ні! як станція з назвою "Виріца", або "Тарту".
    Але близяться між собою непізнавані лиця,
    місцини, ледь не учора внесені буцім в карту,
    і заповнюють вакуум. Певно, аби кому і
    не каменіти пам’ятником. Певно, у наших венах
    не удоста вапнистості. "В нашій сім’ї – в задýмі,
    ти б добавила, – не було ні воєнних,
    ні великих мислителів". Далебі: невським струмам
    ще одного зображення ноша невиносима!
    Де там матері та її каструлям
    вціліти у перспективі, подовженій життям сина!
    От бо і сніг, білий мармур бідноти, не осягає тіла
    й тане, зіславшись на сліпоту клітинок –
    потемок звивин! – знати, як ти воліла,
    – пудрячи щоку, бачитись напослідок.
    От і вкоськуй в потилиці гугіт, та дай сльозину,
    мимрячи на ходу "померла, померла", змигнути
    відсирілій сітківці, допоки цупку тканину
    пірве подзвін, як здаваної посуди.



    --------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  17. Микола Дудар - [ 2020.11.10 10:02 ]
    Скользил кораблик...
    Неведомо, нежданно приютили
    Безветренного дня на островке…
    Взобрался я по склону без усилий,
    Бродил, не опасаясь, налегке…
    И думалось мне только о хорошем
    Какой-то райский, праведный приют…
    Никто не попрекает медным грошем,
    А все, что пожелаешь, раздают…
    При этом удивительном раскладе
    Улыбки расцветали в унисон…
    И был я счастлив, а по водной глади
    Скользил корабль, завершая сон…
    03.11.2020.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.61)
    Прокоментувати:


  18. Тетяна Левицька - [ 2020.11.10 10:08 ]
    Віагра


    Кілька років у подружжя не було інтиму.
    Побували в екстрасенса, з'їздили до Криму.

    Навесні дружина каже свому чоловіку:
    «Ігноруєш, забуваєш про любовну втіху.
    Тож, купи собі «Віагри» - бачу не спроможний!
    Сам не гам і куму заськи, а хіба ж так можна?»
    І спромігся він пігулки у аптеці взяти,
    та не знав, що буде з ними у «рулетку» грати.
    Як в інструкцію поглянув на побічні дії -
    три косини стали дибки, й висипались вії.
    Так, «Віагра» ефективна від безсилля, втоми,
    але ж інколи бувають болісні судоми.
    Кропив'янка, набряк квінке, астма алергічна.
    Думай пити чи не пити, от ділема вічна.
    Чоловік, як навіжений, кожен день читає,
    як «Віагра» на печінку і нирки впливає.
    На міхур, на шлунок, м'язи, зводить до ікоти,
    найстрашніше - діареї, тиску та нудоти.
    Кілька раз на рік дружина лащилась до нього,
    навіть, на причинне місце, закладала ноги.
    Чоловік її цурався, й ніби сам не проти,
    та раптово пригадає про тиск і нудоти!

    Кілька років у подружжя не було інтиму.
    Побували у ворожки, з'їздили до Криму.
    А коли в дружини дуже голова боліла,
    чоловік нарешті зваживсь на рішуче діло.
    Жінка каже: « ти до мене сильно не тулися!
    Вчора термін у «Віагри», як на зло, скінчився!»


    Рейтинги: Народний 6 (5.8) | "Майстерень" 6 (5.9)
    Коментарі: (3)


  19. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2020.11.10 09:06 ]
    Я люблю неповторну цю мить
    Пожовтів черешневий садок,
    Додалось й бурштинового листя.
    Осінь робить за кроком свій крок,
    Пустун-вітер порушує тишу.

    Відлетіли давно журавлі
    І лелеки покинули гнізда,
    А у яблуні там на гіллі
    Кілька яблук залишилось тільки.

    Чи дрібнесенький дощик мрячить,
    А чи сонце всміхнеться з-за хмари,
    Я люблю неповторну цю мить,
    Заворожують ті диво-чари.

    2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  20. Ігор Шоха - [ 2020.11.10 09:28 ]
    Осінній марафон
    Перекипів зелений шум
    у золоті розмаю
    і огортає душу сум
    оголеного гаю.

    Летять до ирію птахи
    за обрії далекі
    лишають гнізда і дахи
    оперені лелеки.

    Несуть на кожному крилі
    мої дитячі мрії,
    що на подвір’ї і землі
    розвіяні як пір’я.

    І залишаються мені
    за перелазом тину
    одні пейзажі та сумні
    картини карантину.

    Заманює у хащі ліс
    дарами урожаю,
    де у корінні між беріз
    опеньки визирають.

    Іще жаліє листопад
    горобину й калину,
    а те, що затіняє сад,
    чекає гільйотину.

    Ясою віють небеса...
    сльозою капає роса...

    у сивині туману
    палають де-не-де кущі...

    переполіскують дощі
    осінню ікебану.

    11.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.69)
    Прокоментувати:


  21. Віктор Кучерук - [ 2020.11.10 07:43 ]
    * * *
    Історія не бреше і вона
    Ні у вогні, ні в пам’яті не гине, –
    То плач вдови вертає, мов луна,
    То жаль пройме за дорогу людину.
    І оживає в спогадах війна
    Страшним оскалом хижої тварини, –
    Історія не бреше і вона
    Ні у вогні, ні в пам’яті не гине…
    10.11.20


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.82)
    Прокоментувати:


  22. Олена Цип'ящук - [ 2020.11.10 07:27 ]
    Омана
    Коли забути неможливо
    Те, що у пам`ять врізалось навік.
    Тоді стає це так важливо,
    Щоб час цих спогадів істік.

    Думки уперті зникнути не хочуть,
    А на їх місці вирости нові.
    Вони турбують часом цілі ночі,
    Здіймають бунт і шал в крові.

    Дороги дальні стали вирішальні,
    Візит туди, де звідки потім зло,
    Коли вже зрозуміло як печально,
    Що в прірву глибочезну занесло.

    Є місць багато на Землі великій,
    Вони і радість і добро несуть.
    Туди б поїхати навіки,
    щоб все оманливе забуть.

    Уявні люди та несправжні друзі
    - от що зсередини терзає.
    І ось надія є на виднокрузі,
    Що щось реальне все це поміняє.

    На неіснуючу ідею
    Коли готовий все на світі замінити –
    То слід задуматись над нею,
    Щоб потім знати що робити.

    Нехай рядки ці будуть зрозумілі,
    Що в світі щось таке буває –
    Є люди, що завзято вірять
    У те чого ніде немає.
    2020р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  23. Микола Соболь - [ 2020.11.10 06:55 ]
    Мамо, де тато?
    «Мамо, – крізь сльози питає синочок, – де тато?
    Ти ж обіцяла, що прийде сьогодні по ме́не.
    Я дві цукерки для нього ношу у кишені
    І все чекаю, коли ж батько зможе забрати…»

    Хлопчик не знає, що тата ніколи не буде,
    ще не осіла земля на сиренькій могилі,
    що росіяни прийшли і його татка вбили.
    А, хто братами були ті насправді – іуди.

    «Вір, мій синочку, що тато всякчас буде поруч.
    Бачиш у небі високім він зіркою сяє,
    вітром осіннім нам пісню співає над гаєм
    і, звісно, чекає коли ти з ним заговориш…» –
    10.11.20р.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  24. Сергій Губерначук - [ 2020.11.10 06:08 ]
    Лет
    Тільки тобою серце тліє
    в цю темну
    непритомну ніч,
    де один я знову.
    І повернути
    вже ніколи не зумію я
    подих твій
    і щирі сльози з віч.

    Ти не верне́ш,
    як весна ця зла і ві́тряна,
    як зимова віхола;
    і ніхто тебе не спинить..,
    як ту любов,
    із котро́ї тебе викрано,
    а мене обікрано…
    Збути зраду вже не встигну.

    Я не забуду
    тих далеких світлих сподівань.

    Знов не засну
    і знов потраплю
    у вічний і самотній склеп,
    де надій не буде.
    Більше ніколи
    вже тобою не забарвлю я
    темну ніч
    і цей останній лет…

    Дощ фарбує вікна нотами…

    травень–червень 1991 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.68)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 153"


  25. Володимир Бойко - [ 2020.11.10 03:56 ]
    * * *
    Комусь бандити, комусь герої,
    Історій збіса. Тож вір – не вір.
    Оті, що звикли ходити строєм,
    Не люблять тих, що – наперекір.

    Комусь минуле давно минуло,
    А хтось довіку запав на сни,
    Комусь прощальну співають кулі
    Неоголошеної війни.



    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  26. Євген Федчук - [ 2020.11.09 20:02 ]
    * * *
    На згарищі Риму блукали спустошені люди,
    На попелі теплім лишаючи чіткі сліди
    І рвали волосся, і били у розпачі в груди
    Від тої нежданої, тої страшної біди.
    Батьки над тілами загиблих дітей побивались,
    А діти із плачем шукали загиблих батьків.
    Ще диму клуби де-не-де у руїнах здіймались
    І сморід палений над містом спустошеним плив.
    І сотні очей піднімалися в гніві до неба,
    І з сотень горлянок зривалось питання: «Чому?»
    І сотні людей розглядалися навколо себе
    У пошуках того, хто винен у тому всьому.
    Чутки поповзли, що виною всьому імператор,
    Що він забажав подивитись, як місто горить,
    Щоб потім пожежу в поемі своїй описати
    І справжній шедевр про Троянську війну сотворить.
    Спочатку чутки ті розгублено лиш шепотіли.
    Та згодом той шепіт почав переходити в крик.
    Коли бачить мати дитяче знівечене тіло,
    Її вже не спинить ні чин, ні посада, ні вік.
    Розлючений натовп ставав усе більшим і більшим,
    Вже крики лунали: «Хай згине проклятий Нерон!»
    Здавалось, все місто у гніві на вулиці вийшло
    І вже не зупинить нікого ні страх, ні закон.
    І тут перед очі людські вийшов сам імператор.
    Скуйовджена тога, такий же скуйовджений вид.
    І натовп, до цього розлючений, став затихати,
    Мов річка, яку у морози прихоплює лід.
    І мовив Нерон: «Справедливі і горді римля́ни!
    Що місто згоріло – немає моєї вини.
    Повинні у тім лише підлі оті християни,
    За смерть свого вчителя хочуть помститись вони.
    Та вірте, римля́ни, цього я їм не подарую
    І кожен із них пожаліє, що досі живий.
    А Рим, обіцяю, я сам, за свій кошт відбудую
    І стане він ще красивіший, ніж бачили ви!»
    І натовп, що досі кричав: «Геть Нерона – тирана!»
    Зненацька у криці зайшовсь: «Хай живе наш Нерон!»
    Та ще: «Хай загинуть на світі усі християни!»
    Бо слово Нерона для натовпу – то як закон.
    Гнів натовпу впав не на справжнього зла винуватця,
    На голови тих, хто покірливо муки терпів.
    І натовп виходив із себе, і натовп старався
    Аби хоч на когось та вилити праведний гнів.
    І ті, хто повірив, і ті, хто зробив тільки вигляд,
    Прийшли подивитись, як будуть невинні вмирать.
    Тварини супроти беззбройних – неронівський вигад
    І натовп у сотні горлянок – оруть і свистять.
    Одні християни, не знаючи, в чому їх злочин,
    Приречено йшли і приймали покірливо смерть.
    До неба, навколішки стоячи, зводили очі
    І душі до неба летіли наповнені вщерть.
    Чому так буває, що часто невинні страждають
    Лише із-за того, що винні при владі сидять.
    Коли таке бачу, то зразу Нерона згадаю
    І хочу «неронам» про смерть його теж нагадать.


    Рейтинги: Народний -- (5.35) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  27. Микола Дудар - [ 2020.11.09 15:39 ]
    Присвячую тобі...
    Присвячую тобі ці вірші...
    Підсмажені у стилі барбекю
    М’які на смак, від солоду не гірші
    І ковдру теж, для читання м’яку
    Присвячую тобі рядочки...
    Малинні, полуничні - рукопрядь
    У нашому сімейному садочку -
    Медійна недостача - звукоряд…
    Присвячую тобі повітря…
    Із неба запозичене у борг
    А це, повір, ще треба вміти
    Якщо пізнати, що таке є Бог…
    Присвячую тобі…
    09.11.2020.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.61)
    Прокоментувати:


  28. Віктор Кучерук - [ 2020.11.09 09:03 ]
    В передчутті біди
    Не пам’ятаю, – хто ти й звідки,
    І де й коли стрічались ми,
    Але, як каже приповідка, –
    Світ повен добрими людьми.
    Одвічно, в згоді чи незгоді,
    І незважаючи на стан, –
    Вони завжди і є народом
    Далеким дуже від оман.
    Щоб хибний клич не став нам лихом
    І вберегти братів лоби,
    Не всі сидять лякливо й тихо
    Цієї лютої доби.
    Ось ти, далекий і забутий,
    Воскреснув змушено нараз
    І пояснив людцям по суті
    Уявне й явне без образ.
    Сказав озлобленій родині,
    Що, крім найкращих слів і діл, –
    Любити треба Україну,
    А не ділить її навпіл.
    09.11.20


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.82)
    Прокоментувати:


  29. Сергій Губерначук - [ 2020.11.09 09:13 ]
    Невдача
    Морок. Мороз. Ворони
    кашляють на каштані.
    Урни димлять на пероні.
    Поїзд утік останній.

    Місяць наставив роги.
    Вітер за комір лізе.
    Кіт перебіг дорогу –
    зара вкрадуть валізу.

    16 березня 1989 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.68)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 58"


  30. Ніна Виноградська - [ 2020.11.09 08:39 ]
    Рідновірам

    Молилися ми не чужим богам,
    А Небу, Сонцю, Дощику і Морю.
    І виростав у душах Віри Храм,
    І падали вночі в долоні зорі.

    Нас нищили, топили у Дніпрі,
    Привчали до чужої зовсім віри.
    Ми вижили і на однім крилі,
    Хоча живцем здирали нашу шкіру.

    Вбивали мову, звичаї, пісні,
    Чужих богів нам запихали в душу.
    Пройшли віки, тисячоліття, дні...
    Ми віднайшли ув океані сушу.


    Рейтинги: Народний 6 (5.49) | "Майстерень" 6 (5.64)
    Коментарі: (2)


  31. Дума Козак - [ 2020.11.09 07:20 ]
    Метаморфози фортуни
    Весною обернулась наша осінь,
    ти знову запросив мене у сни.
    З тобою я у них літаю досі
    і не бажаю іншої весни!

    Ти підійняв увись мене, до неба,
    сіяю щастям я поміж зірок,
    веселкою спускаюся до тебе,
    і не боюся ставить на зеро.

    І осінь ради нас змінила плани,
    і вереснем чарує листопад.
    Обох у юність повертає плавно
    і не лякає грудня снігопад.

    І хай зима, нехай жаскі морози,
    та я вперед, босоніж, по льоду…
    Чекають нас весняно-теплі грози –
    ми подолали сумнівів сльоту!


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  32. Микола Соболь - [ 2020.11.09 06:44 ]
    Вишня
    Чи є у світі ще мудріша вишня?
    Іду до неї у далекий сад.
    Там тільки ми і дивовижна тиша,
    а ще фарбує листя листопад…
    Як іноді бажається розради.
    Сховатися від себе чи життя.
    Тому стежина і веде до саду
    А журавлі у дальній край летять…
    09.11.20р.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  33. Ярослав Чорногуз - [ 2020.11.09 05:09 ]
    В обіймах осені
    В обіймах осені купаюсь,
    Її щемливої краси.
    У тім багрянцевім розмаю -
    Дерев журливі голоси.

    Серед розсипаного злота
    Блука невидима Печаль,
    Міняє маски — ніжно-жовта...
    А он — багрянцева вуаль.

    Про щось шепочуть тихо віти,
    І плачуть листячком вони.
    Вплели багряну в коси квітку
    Вічнозеленої сосни.

    Хитає вітерець помалу,
    Повітря вентилює скрізь
    Берези світле опахало,
    Що поривається увись.

    І навіває щем уранці -
    Між осені тремких тенет -
    Самотній кущичок багрянцю,
    Мов неприкаяний поет.

    Від пут очищує гріховних,
    Нагадує минулий час
    Ясний язичницький жертовник,
    З Природою єднає нас.

    9 листопада 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.96)
    Коментарі: (2)


  34. Микола Дудар - [ 2020.11.09 00:50 ]
    Навіть синій...
    У харизмі - жива вода…
    Розлилася на кілька соток
    Море прянощів, ти - одна
    Я - минуле, його відмоток
    ...А на кухні прокислих стін
    Грає блюз одне павутиння
    Я для тебе від нині "він"
    З кольорів ненайкращих, синіх
    Поле взору семи чудес
    Поле ігор своє, для гольфу…
    Я то знаю, воно без меж
    Ну а як же моєму полю?..
    Ти гукатимеш, відповім…
    Знаєш серденько, неохоче…
    Вити вовком з чужих сторін
    Навіть синім, був час, пророче…
    Ти ввагаєшся - запроси
    Неймовірність не ставить сітки...
    Краще швидше, бо моросить
    Неважливо чому і звідки...
    09.11.2020.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.61)
    Прокоментувати:


  35. Ніна Виноградська - [ 2020.11.08 14:45 ]
    У прірву

    Летить цей світ у прірву небуття,
    Його спинити вже ніщо не зможе.
    Красу змінили на сумне буття,
    Де замість серця - гроші. Боже-боже!

    Собі створили пекло, був же рай,
    А нині всесвіт потерпає з болю.
    Охоплено зневірою наш край,
    І страхом за життя , а не за волю.

    А те, що мали, кинули до ніг,
    Розбили вщент усі свої надії.
    У руки ворогам дали батіг,
    Щоб вибивали з душ про щастя мрії.

    Споїли, обезкровили нарід,
    Забрали все і полонили волю.
    І наплодили від війни сиріт,
    Спаплюжили життя, зламали долю.

    Навибирали явних ворогів,
    Щоби знущались, напивались крові
    Дурних нащадків, де відсутній гнів,
    А винуватять в тім всесвітній ковід.

    Перевернули все доверху дном,
    І правила не діють, і закони.
    А правдоньку закидали багном,
    Щоб не чинила кривді перепони.

    Хто цього джина випустив, брати,
    Де винного шукати самоцвіту?
    Дозволили косатій розійтись,
    Збирати врожаї по всьому світу.

    Як вижити тепер серед біди,
    Яку вже множить у країні влада?
    Народе мій, немудрий мій, завжди
    Ти ворогам не створював завади.

    Ламався, перед паном гнувся, от
    Тепер твої нащадки на колінах.
    Не з примусу, а з дурості щедрот
    Чужинських. Де ж та переміна

    На краще? Без роботи, по світах,
    Гаруєте, а діти попідтинню.
    Самі собі обрали долю й шлях,
    Віддаючи серця не Україні.
    08.11.20


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.64)
    Прокоментувати:


  36. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2020.11.08 12:50 ]
    Двох одразу не любіть
    (пісня)
    Як до мене милий йде -
    Світи місяченьку,
    Якщо ж іншу він знайде -
    То сховайся всенький.

    Як до мене поспіша
    Той, кого кохаю,
    Нехай зірка не згаса,
    А світить до рання.

    Коли ж інша його жде,
    Бо любить поклявся,
    Заховайтесь. зорі десь
    За велику хмару.

    Двох одразу не любіть,
    Хлопці та дівчата,
    Бо серденько заболить
    У обох одразу.

    2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  37. Сергій Губерначук - [ 2020.11.08 08:07 ]
    Цвірінькнув годинник…
    Цвірінькнув годинник,
    і хвиля злетіла,
    сіла мені на плече
    і довго зі мною про вас говорила,
    не відчинявши очей.
    Я думав, вона ваша мама
    чи пошти
    надірваний мною зв’язок,
    а вийшло простіше – короткий
    поштовх
    рядочків з дитячих казо́к;
    наївні загадки пливли по скронях,
    мов плавлений віск;
    я в ніч простягавсь, як у сонце сонях,
    і крила підніс на біс!
    я гладив плече,
    на якому сиділа
    хвиля-хвилинка про вас;
    пів-тіла мої і ваші пів-тіла,
    а ціле – екстаз…
    Цитати могли і до вас долітати,
    але ви далека моя;
    я ра́дий, бо радив би вам прочитати
    те місце, де "ваша" – "твоя",
    де "ви" – просто "ти",
    як в дитинстві..,
    а зараз
    цвірінькнув годинник і все…
    А є ще у мене така фраза:
    але це для вас есе.

    16 квітня 1993 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.68)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 107"


  38. Микола Соболь - [ 2020.11.08 06:51 ]
    На межі
    Маленьке яблуко, а так багато бід.
    Чи жінка винна, чи лукавий змій?
    Та умовивід нам зробити слід:
    якщо – табу, торкатися не смій!
    Не дай спокусі знищити себе.
    Едем, закривши двері назавжди́,
    від нас надійно схований тепер.
    А ми? Застили в кроці від біди.
    Не відчуваєм урвища без дна,
    нас прірва не лякає, зовсім ні!
    Ніколи не скінчається війна.
    Для миру ми не зійдемось в ціні.
    Не вірую в далекі рубежі
    палає смолоскипом сонця схід…
    Спиніться, люди, ми вже на межі!
    Маленьке яблуко, а так багато бід.
    08.11.20р.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  39. Тата Рівна - [ 2020.11.07 22:39 ]
    Динозавр
    Кожен, хто сподівається виплисти — врешті втоне
    Люди гуляють парами парками та скверами
    У місті активізувалися притони
    Та кімнати з дешевими інтер’єрами
    Що вирішують погодинну долю спраглих
    Швидкого кохання за не всі гроші світу

    Я ходила одна цілий вечір цим дивним містом
    Сподіваючись чогось собі находити -
    Чи життєвих позицій твердих чи надій на завтра
    Чи розпродажів з платтями ніби в принцес англійських
    Чи з дитинства утраченого динозавра
    Знову стріти та хлебтати з ним гидко-тепле віскі
    Що ношу (це секрет) в дамській сумочці замість брому
    У маленькій фляжечці з черленого мельхіору

    Місто хворе на безнадійну втому втому втому
    Місто безнадійною втомою втомою хворе

    Я - це місто безсиле. Я його гвинтик, і значить
    Я є суть та осердя я — його частина — але
    День закінчується мов калачик в руках дитини

    Місто хворе на безнадійну втому втому втому
    І немає цьому ніякої — жодної ради
    Динозавр показав мені шлях той додому — тільки
    Я не рада...

    © ТатаРівна, 07.11.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  40. Оксана Логоша - [ 2020.11.07 22:11 ]
    По той бік
    У осені вікна не зрячі.
    Дивиться в них схимниця-
    Чай не солоджений, здоба гаряча,
    Калини червоні китиці.

    Смуток в очах у панни-
    Яблука ще не влежані.
    Яблукам- страшно, яблуням- рани.
    Вікна дощем мережені...

    Тисячі привидів,тисячі приводів
    Бути на тому боці.
    Крутиться сонце холодне в ободі,
    Блискає ворону в оці.


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.45)
    Прокоментувати:


  41. Ігор Деркач - [ 2020.11.07 20:20 ]
    Маршрутами Донкіхота
    Витрушує суди ідальго Зеля,
    аби його боялись вороги.
    У нього є секрет Полішинеля,
    як підіймати рейтинг у слуги.

    Його задача – заварити кашу
    і хай її розхльобує народ...
    їдять свої і наїдяться наші,
    а на парашу сяде Донкіхот.

    Нехай собі пограється дитина,
    коли робити їй нема чого.
    Із пляшки легко випустити джина,
    та важко закупорити його.

    Нехай сідлає клячу Росінанта –
    за Дон уже утоптана «тропа»,
    а радники у рясі окупанта
    собі готують іншого попа.

    У Раді – Санчо, в охороні – Панса,
    у офісі – російські єрмаки...
    опозиціонери залюбки
    виписують майбутньому аванси...
    Якщо на клячу поміняв Пегаса,
    то пожують і виплюнуть, таки.

    11/20


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  42. Тетяна Левицька - [ 2020.11.07 18:34 ]
    Примадонна
    Пишалася словесністю Корова:
    - Я, - незрівняна, в мене лепська мова!
    Харизматична, все іде від серця -
    створю шедевр - сам чорт не розбереться.
    Невігласи - поети віртуальні,
    штампують вірші про любов - банально!
    Хупавий стиль! Та де там Півням й Осам
    поезію відчути, це не просто.
    На божий дар, лиш відгук: - "Геніально!
    Феноменально, вишукано, пані!"
    Бо, так і є! Я зріла примадонна!
    На голові корови вже корона,
    але не приховати роги гострі!
    Даруйте їй, коли заходить в гості.
    Корова є - корова, кожен знає,
    де ходить, там свої млинці лишає!

    2015р.


    Рейтинги: Народний -- (5.8) | "Майстерень" -- (5.9)
    Прокоментувати:


  43. Роксолана Вірлан - [ 2020.11.07 16:41 ]
    Хвіст по осені
    І Чур, і Пек, і хвіст по осені,
    І триста коней навісних -
    Оце чвалують - незапрошені-
    Оце копитять зельні сни.

    Оце ж натучені заобрії
    Всіма віщунськими слова...
    Словами - смоговими кобрами...
    Думки кладуться в головах,

    Що будуть лезами стенатися
    Вітри над ріками життя
    Падуть дуби під чорним натиском,
    Угнуться збурхані жита...

    Стежки покрутяться від холоду,
    Де ніч заходить на постій...
    Сліпець на гладі ночі - змолоду-
    Малює зоряні мости.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  44. Вікторія Лимарівна - [ 2020.11.07 14:17 ]
    Мінлива влада листопала
    Листопад отримав владу!
    Каже він дощу: гаразд!
    Заспокоїтися час!
    Вчинкам треба дати раду.
    Та й послухати пораду.

    Відступає дощ частково.
    Бо у нього задум свій!
    Не порушуючи мрій,
    краплями осяє коло!
    Затихає на півслові.

    Листопад в палітру вхожий.
    Приміряє безліч барв.
    Забагато має справ.
    Спілкуватися він може:
    на своє запросить ложе.

    Настрій змінюється швидко.
    Та душею дипломат.
    Знає про осінній спад.
    Вже вуста його відкриті.
    Зараз буде говорити!

    До зими у діалозі
    він спроможний, як ніхто!
    А вона дає пальто,
    що прислала хуртовина.
    Він мерщій вдягнув на спину!
    Задивився на дівчину!

    Не дівчина, зріла жінка
    владно діяла не раз!
    Врахувала вкотре шанс.
    Ось такі ЗИМОВІ вчинки
    зважені, бо за хвилинку:
    неочікуваний сніг
    на осінній ліг поріг.
    ***
    …В листопада прикра доля!
    Тільки він гартує волю.
    Протриматись треба гідно!
    Скільки зможе – буде видно!!!

    03.11.2020 10.40-11.20.





    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  45. Петро Дем'янчук - [ 2020.11.07 12:36 ]
    МІЙ РІДНИЙ КРАЙ
    Романтика осіннього романсу
    Вальсують ноти струнами душі
    Ми вчинків зустрічаємо подяку
    Які нас частували у житті...

    На сході дня , вечірньою зорею
    Над схилами розлогих верховин
    Плекаємо до єдності ідею
    Різних в окрасі зібраних світлин

    Мій рідний край , мого дитинства обрій
    Тих перших вражень світлі почуття
    Окрилений , чудовий , творчий настрій
    Живе тобою серце , і душа.


    Рейтинги: Народний -- (4.82) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  46. Петро Дем'янчук - [ 2020.11.07 11:49 ]
    ТЕЧІЯ
    Пірнувши в розпач самоти -
    нас поглинають неба грози...
    Віддавшись обріям сльози -
    приваблюємо дум дороги...

    Блукаємо , шукаєм слід -
    морок окутує мовчання...
    Ламаємо холодний лід -
    минулого сліди плекання...

    Лікує все , долає все -
    все починається з початку...
    Нікому не прийнять за нас-
    Ні в бідності , а ні в достатку.


    Рейтинги: Народний -- (4.82) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  47. Петро Дем'янчук - [ 2020.11.07 11:06 ]
    РЕЛАКС
    На самоті я релаксую
    Де пропадаю - тишу чую
    Нічному сонцю пропоную
    Думки свої - йому дарую...

    Навколо звичні всі події
    Завжди у русі справи , дії
    Твої міняються надії
    У різні сторони стихії...

    Ти служиш звичкам , насторогам
    Міняєш напрямки пригодам
    Негоди обраним дорогам
    Прибічникам здаєшся громом...

    Гориш , палаєш , шаленієш
    В безвиході сумлінно тлієш
    І тільки з часом розумієш
    Душа болить за тим - з ким мрієш.


    Рейтинги: Народний -- (4.82) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  48. Микола Соболь - [ 2020.11.07 10:03 ]
    Останній лист
    Вогонь зжере дописані листи.
    Жодна тирада не дійде до цілі,
    хай чорне буде чорним, біле – білим
    і догорять палаючи мости.

    Всьому свій час і кожному своє.
    Каміння в світі вистачить надовго.
    У кожного своя стезя до Бога
    і по ділах нам небо воздає.

    Найкращий лікар всякий знає це…
    Він і лікує, і ламає спину.
    Ні жалості не має, ні зупину
    й ніхто його не бачив у лице.

    Чи можна вимагати співчуття?
    Та можна, звісно, навіть привселюдно,
    а в серці хтось підказує ледь чутно:
    «Залиш хоча б останнього листа…».
    07.11.20р.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  49. Сергій Губерначук - [ 2020.11.07 07:49 ]
    Сонне Царство
    Ти пам’ятаєш, кішко, Сонне Царство?
    Ані тобі турбот, ані мені тривог?
    Одна розкутість скрізь, саме багатство,
    блаженствуємо ми, відпочиває Бог.

    Медовий виноград, єлейна полуниця,
    гаряча дичина і полум’яний ґроґ.
    Ось трапеза нічна, яку, моя левице,
    ми поглинали вдвох, розлігшись між зірок.

    Десь на якійсь із хвиль мій парус підіймався,
    усміхнено пливли твої вуста туди.
    Ми впоперек і вздовж вивчали Сонне Царство,
    від іскри – до вогню й від краплі – до води.

    Минали сотні діб для когось поза нами,
    щезали кораблі й губились літаки,
    а ми вели любов вдоволеними снами
    й пояснювали їй, які ми "не такі"…

    Скажи, моє життя, моя невтомна кривдо,
    невже й тепер не пригадаєш нас
    у тім добрі й не подаси хоч крихту
    від тих щедрот у цей недобрий час?

    Я знаю, це для тебе марнотратство
    на зайвий спогад, мертвий ефемер.
    Але якщо проснеться Сонне Царство,
    ти зрозумієш, що твій цар помер!

    17 серпня 2002 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.68)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 171"


  50. Євген Федчук - [ 2020.11.06 19:25 ]
    Тероризм
    НЬЮ-ЙОРК

    Сто перший поверх.День і ніч змішались.
    Що сталося – ніхто іще не зна.
    Якісь хвилини жити їм зосталось
    А далі – невідомості стіна.
    В душі іще десь теплиться надія.
    А розум б’ється, виходу шука.
    Та вже від вікон смерть незрима віє
    І жах в огні і у диму блука.
    Хто молиться, звертаючись до Бога,
    Хто до людей благає з висоти,
    Хтось упова на голову і ноги
    І вихід сам старається знайти.
    Але все марне. Виходу немає.
    Вогонь нестримний пожирає плоть
    І в ненаситній пащі все зникає.
    Життя не владне смерті побороть.
    Усе даремно. В братнюю могилу
    Уже перетворився хмарочос
    І не існує в світі більше сили
    Аби змінити у фатальній долі щось.
    Вогонь, бетон, дорослії і діти –
    Усе змішалось. Але із вогню
    Луна останній поклик з того світу –
    Просте й трагічне: - Я тебе люблю!.

    БЕСЛАН

    Він перший раз ішов у перший клас
    І був такий розгублено-щасливий.
    Усе навколо видавалось дивом,
    Немов потрапив у казковий час.
    Весь світ, здавалось, разом з ним радів,
    Всі погляди схрестилися на ньому,
    Як він з букетом від самого дому,
    Немов на крилах, радісний летів.
    За руку перша вчителька вела
    І в мами сльози радості котились…
    Та враз за мить якусь усе змінилось,
    Кривава доля крізь життя пройшла.
    Крик, стрілянина, плач, дядьки якісь,
    Обличчя перев’язані хустками,
    Його букет, розтоптаний ногами,
    Десь на асфальті у крові лишивсь.
    А їх усіх – дорослих і малих
    В спортзал загнали, покотом поклали
    Ні їсти, а ні пити не давали,
    Все, як у казках, але казках злих.
    Він все чекав, коли вже закінчиться,
    Як всі казки – щасливо для усіх.
    Весь час тулився то чиїхось ніг
    Та квилив, щоб дали води напиться.
    А, як усі побігли, й він побіг.
    Куди? Чому? Не знав і не питався.
    Щасливого кінці не дочекався,
    Бо тільки й встиг, що стати на поріг.
    Догнала куля. Швидшою була,
    Уп’ялась в спину, штурхонула долі,
    Асфальт угризся у колінця голі
    І біль пройшов, і спрага теж пройшла.
    Уже не чув ні пострілів, ні крику,
    Лежав затихлий, зморений, важкий,
    Дзвінком останнім колотився бій
    Над його тілом. Господи, як дико!


    ДУБРОВКА.
    І
    Що там чужі – свої не пожаліли,
    Ідею звівши вище за життя.
    У них це називається – звільнили,
    Але у мене інше відчуття.
    Чого вони в Чечню оту вчепились?
    Чи їм замало власної землі?
    Чи нафтою ще досі не упились
    Їх нафтові тузи і королі?
    Чи, може, за маленькою війною,
    Проблеми більші легше приховать
    Та ще й із себе корчити героя,
    Мовляв, Вітчизну здатні захищать?
    Пробачте, а від кого захищати?
    Від громадян, таких же, як вони,
    Які свою державу хочуть мати
    І, так , як ми, не прагнуть до війни.
    Не хочуть люди вашої Росії,
    Невже це вам так важко зрозуміть,
    Уже б давно їх мовчки відпустили,
    Хай спробували б самостійно жить.
    Їм захотілось кров’ю все залити,
    Щоб не знайшли ні правди, ні брехні.
    І хто із них насправді є бандити
    Ніхто не може пояснить мені.
    Прибічник я чеченського народу
    І хочу, щоб він все переборов
    І знаю, що є прагнення свободи,
    Бо мій народ крізь це усе пройшов.

    ІІ
    І нічого, власне, вже не зміниш,
    Бо не знаєш, навіть, і того́
    Від чийого ти ножа загинеш:
    Від чужого, а чи від свого.
    Втім, це, власне, значення не має.
    Це цікава політична гра.
    Нас весь час в заручниках тримають,
    Мабуть, вже і звикнути пора.
    Влада терористів провокує,
    Ті нас у заручники беруть,
    Потім влада нас від них рятує
    Так от полюбовно і живуть.
    Тож зовсім не терористи винні,
    Влада нас в заручниках трима.
    Слава Богу, в нашій Україні
    Поки терористів ще нема.
    Не тому, що влада в нас на місці
    І спроможна цьому раду дать.
    Просто усі наші терористи
    Вже давно з портфелями сидять

    ІІІ
    Лишивши по собі десятки трупів,
    Ми їх усе-таки перемогли
    І гамлетівське «бути чи не бути»
    До спрощеної формули звели:
    Кому тут бути, а кому не бути
    У цьому всьому скопиську людей.
    Біду велику встигли відвернути
    Хай і такою кількістю смертей.
    Я думаю, це героїчний вчинок,
    Сам Путін нам усім про це сказав,
    Але чомусь стоїть перед очима
    Залитий кров’ю театральний зал.
    Нічого я не можу поробити.
    Але з тих пір щоночі уві сні
    У чорному з’являються бандити
    І не дають спокійно спать мені.
    Прийдуть і мовчки дивляться у вічі
    Із ран повільно витікає кров.
    Я убиваю їх і двічі, й тричі,
    Але вони приходять знов і знов.
    Питаюсь: чому так вони вчинили,
    Чи кимось одурманені були?
    І власного життя не пожаліли,
    Ще й смерть невинним людям принесли.
    Потроху починаю розуміти,
    Хоча не зрозуміть мені всього,
    Бо це лише для нас вони бандити
    Але не для народу свойого.
    Як ми колись звільнялись від монголів,
    Хоч двісті літ прийшлось під ними жить,
    Так і вони сьогодні свої гори
    Від іга намагаються звільнить.
    Коли я так на це усе дивлюся,
    Крамольна думка часом промайне.
    Та я щоразу Богові молюся,
    Щоб так він не випробував мене.

    IV
    Тепер вони казатимуть, звичайно,
    Що інших варіантів не було,
    Обставини попались незвичайні,
    Тому не так, як слід, усе пішло.
    В них виправдання знайдеться для всього,
    Усе вони спроможні пояснить.
    Усе, звичайно, але крім одного:
    Як ними вбитих можна оживить?

    V
    Заручників навчились вже звільняти.
    Гей, терористи, миттю розійдись!
    Якщо так далі будем воювати,
    Без вас спокійно зможем обійтись.





    Рейтинги: Народний -- (5.35) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   6   7   ...   1575