Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Ніна Виноградська (1961)
Мій серцекрик, що чую тільки я,
А ти його відчуєш як неспокій,
Як щось тривожне і болюче, доки
Не виникне в душі моє ім,я.


Інфо
* Народний рейтинг 5.040 / 5.49
* Рейтинг "Майстерень": 5.052 / 5.6
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Коефіцієнт прозорості: 0.771
Переглядів сторінки автора: 60567
Дата реєстрації: 2008-01-22 21:37:29
Звідки: м.Харків
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2019.08.22 11:44
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора
Ніна Іванівна Виноградська-Якимчук народилась в селі Межирічі, Лебединського району на Сумщині, живе і працює в Харкові. Член НСПУ. Збірки поезій: "А зорі пахнуть полинами", "Серцекрик", "Сніг молодий", "Помаранчеві дзвони", "Голодомор" (окремі видання 2007,2008, 2009 рр.), "Веселкова Україна", "Я додому іду", "Обпалені крила янгола", "Річка маминого слова", "До сьомого коліна". Лауреат премії Українського Вільного Університету в м. Нью-Йорку (2007). Заслужений діяч мистецтв України, автор і ведуча щонедільної радіопередачі "Поетичний зорепад" на обласному радіо, голова Харківського обласного відділення всеукраїнської громадської організації Конгрес української інтелігенції.

Найновіший твір
Дідусь у метро


Єгорові Кабаненку, моєм удідусеві

Ця посмішка сільського дідуся
І пишновуса, і весела й щира.
З-під картуза душа відкрита вся
І сині очі, що сама довіра.

Сидить в метро, зіпершись на ціпок,
Міцна статура, вузлуваті пучки.
У кошику старенький рушничок
Ховає подарунки для онучки.

Бабусині тепленькі пиріжки,
І молочко, і яйця, трохи сиру.
У пляшці свіжозібрані вершки
Везе маленькій у міську квартиру.

Дідусь сидить, за ним же цілий світ
Голодомору, воєн, перемоги.
Та сила є у вісімдесят літ,
Хоч пів-Європи проходили ноги.

У кітелі старому, що з плеча
Чужого, бо йому затісно трішки.
Штани в лампасах — бідності печать
На дідусеві, що неначе з книжки

Зійшов сюди, а болі і жалі
Зостались там, в далекому минулім.
А на обличчі, наче на землі,
Прооране роками не заснуло.

У посмішці відбилася душа —
Води краплина, мовби із джерельця.
І так привітно пити із ковша
Душі святої, золотого серця.