Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Ніна Виноградська (1961)
Мій серцекрик, що чую тільки я,
А ти його відчуєш як неспокій,
Як щось тривожне і болюче, доки
Не виникне в душі моє ім,я.


Інфо
* Народний рейтинг 5.083 / 5.52
* Рейтинг "Майстерень": 5.235 / 5.74
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Коефіцієнт прозорості: 0.773
Переглядів сторінки автора: 90640
Дата реєстрації: 2008-01-22 21:37:29
Звідки: м.Харків
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2022.07.04 14:15
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора
Ніна Іванівна Виноградська-Якимчук народилась в селі Межирічі, Лебединського району на Сумщині, живе і працює в Харкові. Член НСПУ. Збірки поезій: "А зорі пахнуть полинами", "Серцекрик", "Сніг молодий", "Помаранчеві дзвони", "Голодомор" (окремі видання 2007,2008, 2009 рр.), "Веселкова Україна", "Я додому іду", "Обпалені крила янгола", "Річка маминого слова", "До сьомого коліна". Лауреат премії Українського Вільного Університету в м. Нью-Йорку (2007). Заслужений діяч мистецтв України, автор і ведуча щонедільної радіопередачі "Поетичний зорепад" на обласному радіо, голова Харківського обласного відділення всеукраїнської громадської організації Конгрес української інтелігенції.

Найновіший твір
Не вдягне хомута

Поранені, нескорені, побиті
І зрадою, й підступністю русні.
Що танками по зеленавім житі
Й смертями в цій неназваній війні.

Отій, де плаче нині кожна мати,
Яка чекає вісточки синів.
Міста розбиті і згорілі хати,
Посеред світу, що в весну зимів.

І тягнуться в усі краї вервечки
Людей, що утікають від біди.
Накинула війна на всіх вуздечки
І поганяє кількістю орди.

А скільки яничар поміж ординців,
Сини синів, безпам’ятства сини.
Бо це вони, колишні українці,
На родичів ідуть в часи війни.

Забули колискову, мов заброди,
Забули мову в смертних таборах.
Пропав кудись той потяг до свободи,
Мільйон життів отримав повний крах.

А нація розтала у совєтах,
Немає ідентичності ніде.
Не треба їм Вкраїни, бо в лабети
Узята ворогами, пропаде.

Так думали всі за кремлівським муром,
Заховані від світу, вороги.
Тому й поперли на сусіда буром,
Несплачені придумали борги.

Ніхто нас не поставить на коліна,
Ніхто у нас не відбере життя.
Для ворогів країна їх – руїна,
А нас чекає мирне майбуття.

І вже не буде зватись старшим братом
Отой, хто менший на сімсот років.
Залишиться в віках злочинцем, катом,
Убивцею дітей, жінок, батьків.

Ми маємо свою ясну дорогу,
Де обіч неї вруняться жита.
І буде так завжди, бо, слава богу,
Нащадок вже не вдягне хомута.
12.04.22