ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тата Рівна
2020.11.25 22:31
На подорож у минуле немає квитків
А лікар мій каже, що це шкідливо й не варто
Вертатися у місця прожитих життів
Пити щоразу ту саму вже спиту кварту

«Ніяких минулих життів. Не твоє. Забудь!» —
Спросоння шептали подушка й гіпертонія
Але я уперт

Олександр Олехо
2020.11.25 10:11
Місце гріха – душа
Місто гріхів – планета
Ось допишу віршА
Стану на шлях аскета…

Окіл живе юрба
Помстою і брехнею
Лаю в душі раба

Тетяна Левицька
2020.11.25 09:35
Була колись ти ружею,
що пнулася до неба.
Рукою хтось байдужою
зламав красиві стебла,

в землі лишивши корінця,
та навесні опісля,
пелюстям відродилася,

Микола Соболь
2020.11.25 07:24
А на душі так любо
і щастя через край.
Дай поцілую губи,
спиваючи розмай…
Таке палке кохання
буває раз в житті.
Ти перша і остання
у сонмі почуттів.

Сергій Губерначук
2020.11.25 06:09
Спи, моя радосте, цить –
бо й простирадло вже спить.

Подушки більш не вищать.
Ковдри посохли й блищать.

Навіть заснуло трюмо,
ані дзеленькне воно.

Володимир Бойко
2020.11.25 00:30
Ведмежа конституція Кроляча проституція Теляча інституція Псяча контрибуція Мавпяча еволюція Бананова революція Заяча позиція Бичача амбіція Котяча композиція Індича інквізиція Свиняча пропозиція Тхоряча опозиція

Олена Багрянцева
2020.11.24 22:17
Прогноз на завтра: вітряно і сніг.
Грудневий жаль у грудях, як загроза.
Ти нетерпляче станеш на поріг,
Укритий смогом втоми і доріг,
В моїх обіймах грітись від морозу.
Ти несміливо станеш на поріг…

Переведу годинники назад.

Олександр Бобошко Заколотний
2020.11.24 21:02
Побіг по сир до супермаркета «Мишоловка»,
а там товари
вже два тижні
як подорожчали.
Людей до біса. Вже розкуплено все солодке;
нестерпні черги

Іван Потьомкін
2020.11.24 19:32
Вертали козаки в рідну Україну
І так говорили молодій дівчині:
«У нас Дніпр – як море, де там твому Дону.
В нас хати біленькі у садочках тонуть.
В нас пісні вогнисті, наче січа, танці,
Та ж і сотник, бачиш, мов у лихоманці».
Повірила Галя клятим буз

Роксолана Вірлан
2020.11.24 17:18
Не те щоб ніч, - а радше - чорний злак....
Не те щоб злак, - а зірна зав'язь думки,
Що вплила, ненароком, - просто так,
В зіницю нашорошену відунки.

І вгледіла...і вгледіла стара,
Що блиск осінній,стовчений бісятком,
Босятком вітру - свистом по

Олександр Сушко
2020.11.24 17:03
Ви помітили, що чоловік та жінка навіть гавкають по різному? Я не кажу про силу звуку чи тональність. Зрозуміло, що у чоловіків голос набагато нижчий за частотою та амплітудою, оскільки довжина зв’язок більша, аніж у прекрасної половини статі. Я кажу про

Серго Сокольник
2020.11.24 14:04
Поминальним вогнем догорів
День, що з рештою нас розлучив...
...мов крадій до скарбниці царів,
Підбирав я до тебе ключі.
Скоро осінь лелечим ключем
Нашу пам"ять замкне на замок...
Ти побудеш зі мною іще,
Наш допоки не кінчено строк?

Тетяна Левицька
2020.11.24 11:18
Перший сніг, заметіль,
сліпить очі, сльозяться на вітру,
наскрізь дме навкруги,
увірвалась раптово зима
в моє місто осіннє,
у жовто-гарячу палітру
понасипала крейди,
інакшої фарби нема

Сергій Губерначук
2020.11.24 08:47
На неоднаковому полі,
що сяє від зорі до сну,
я зустрічав мінливу долю,
нечисту і ясну.

Вона то в санях серед снігу,
застрягне, лізе чи повзе,
то в яґуаровому бігу

Ярослав Чорногуз
2020.11.24 08:17
Голі віти, вітер безголосий,
І обличчя саду вже старе.
Гребінь загубила пізня осінь -
Опадає листя із дерев.

Голі віти щуляться, мов терни,
Пройми усміхаються вікон.
Сутінь насувається химерна,

Володимир Бойко
2020.11.24 02:35
«Товарищ москаль, на Украину шуток не скаль» - але москалі Маяковського не чують. Та які там сівозміни, коли скрізь по полю міни. Поганий той генерал, що не уявляє себе рядовим солдатом. Краще бути оббріхуваним, ніж оплакуваним. Краще посваритися з др

Ярослав Чорногуз
2020.11.23 20:05
Шановна редакціє “Поетичних Майстерень”, уся ПееМівська родино!

Щиро вражений, здивований і зворушений присвоєнням мені високого статусу майстра R1.
Висловлюю свою найщирішу вдячність моєму доброму другові, адміністратору і власникові сайту Володими

Євген Федчук
2020.11.23 19:41
В давнину в любистку дівчаток купали,
Щоб вони із того гарні виростали.
Щоб любили хлопців гарненькі дівчата,
Хлопчиків в любистку слід було купати.
Ще дівчаткам в ліжко той любисток клали,
Щоб не чуже – власне щастя обирала.
І щоб було щастя з нею

Ярослав Чорногуз
2020.11.23 14:06
Шановна редакціє “Поетичних Майстерень”, уся ПееМівська родино!

Щиро вражений, здивований і зворушений присвоєнням мені високого статусу майстра R1.
Висловлюю свою найщирішу вдячність моєму доброму другові, адміністратору і власникові сайту Володими

Тетяна Левицька
2020.11.23 10:01
Дорогий, шановний редакторе "Поетичних Майстерень" пане Володимире! Хочу Вам щиро подякувати, що дослухалися до мого прохання і підвищили статус Ярославу Чорногузу! Дуже приємно, що наші думки співпадають і що сайт - "Поетичні Майстерні" підтримує по

Микола Соболь
2020.11.23 09:11
Олжа, здається, нині у ціні.
Нещирість – смуток засіває в серці.
Країна потопає у війні,
зійшлися воля і неволя в герці.

Була надія: зломимо хребта
корупції – заживемо, панове!
Чи вдача нині в козаків не та?

Тетяна Левицька
2020.11.23 08:59
Не ридай, моя ластівко, смуток мине,
перша зморшка, так личить печалі.
Об дороги круті, тільки оком моргнеш,
не одні ще зітруться сандалі.
Кожен хрест свій несе від народження й до
тих хвилин, що закриють повіки.
Та в дуплі сива пташка в'є тепле г

Сергій Губерначук
2020.11.23 06:27
Немає сумніву.
Червоні черевики
дорогу перейшли не там.
Я попрощавсь з твоїм життям.
Злам.

Є певні докори.
Це докори сумління,

Таміла Леськів
2020.11.22 21:12
Я дякую вам, вороги,
За вашу безцiнну науку,
За те, що кармiчнi борги
Сплатила, пройшовши крiзь муку,
Страждання i вiдчай душi
Самотньої, болi тiлеснi.
Я вдячна за зради чужi
I збиткування безсловеснi.

Дума Козак
2020.11.22 21:02
Поміж сріблястої пряжі дощу,
під парасолею світлої хустки
вгледів тебе і уже не пущу
в серце бентежне вагання пелюстки.

Ти саме та, що так довго чекав,
марив ночами, пірнав з головою
в різномаїття липневих отав,

Віктор Кучерук
2020.11.22 20:40
Кого найбільше любить мати –
Мене, сестру чи, може, брата?..
Не лінувався я гадати
Допоки вдруге не став татом…
20.11.20

Володимир Бойко
2020.11.22 12:01
Тусувались депутати
Від «Слуги народу»,
Запросили «Опожопу»,
«Довіру», «Свободу»,
«Солідарність», «За майбутнє»,
«Голос», «Батьківщину»,
Лиш Ляшка зігнорували –
Отаку скотину.

Ірина Залюбовська
2020.11.22 11:41
З дальньої далечі
З берега тисячоліть
Часом повіє
Посмертя сухими вітрами
Темна сестра
Відчиняє мальовані брами
Темна сестра
На високім порозі стоїть

Тетяна Левицька
2020.11.22 08:13
Душа скніє, мре від печалі,
а що ж буде далі, що далі?
Зникають вродливі, найкращі,
у смерті роззявленій пащі.
Сліз море, мій Боже, навіщо
красу забираєш навічно?
Любили і мріяли жити,
збирати волошки у житі.

Сергій Губерначук
2020.11.22 08:01
На лихолітті вдавлена нудьга
уже створила деякі умови,
і безпокараність, мов кістяна Яга,
туди дійшла, де вже на неї лови.
А ти, хто так мені не довіряв,
стоїш і просиш спогадів про неї.
Хіба тобі хоч раз я докоряв?
Ми ж не Боги, і навіть не Енеї!

Микола Соболь
2020.11.22 05:24
Про що твоя печаль, осіння жінко?
Ще гріють серце спогадів перлини
і тягнеться в минуле павутинка
твоє дитинство родом з України…

Розділене усе на до і після.
На Батьківщині вже рідні немає
і тільки пам'ять – материнська пісня

Микола Дудар
2020.11.22 00:01
Айфон і світ -
І ритм -
Енд-блюз…
І час гармонії
У темі…
А течію спиняє шлюз
Із порівнянь по теоремі

Оксана Логоша
2020.11.21 21:29
Далеко запівніч.Далеко до ранку-
Забрав білий півник в кишеню-обманку
Усі мої сни.

Далеко, далеко...та близько до неба.
Долоні б зігріти торкнувшись до тебе,
Немов до весни.

Роксолана Вірлан
2020.11.21 15:53
Піде топити в бурних ручаях
Останні грона смуту золотого,
Бо хай би не лишилося отого
Ні крихти - ні в душі, ні на руках.

Тьху- тьху через плече, зомліє длань...
Нехай візьме той смут сумеркний дідько -
Йому ще в господарстві стане шибко

Ігор Деркач
2020.11.21 08:49
Зів'ялі кольори на диво урочисті
в очікуванні дня осінньої пори,
коли сяйне лазур та охра золотиста
і одягне Майдан зів’ялі кольори.

Очікує народ плоди своєї дурі,
обравши на роки в минуле поворот...
тьмяніє знамено із охри та лазурі,

Сергій Губерначук
2020.11.21 08:29
Стає на ноги велика культура,
колосальна і довгострокова!
Бичаче обличчя, свиняча фіґура,
талісман – золота підкова.

Фіґове листя їй срам прикриває.
Плащик полотняний вкрали.
Вона ходить по асфальту і ремигає.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Аліса Аделаїда
2020.11.25

Валерій Докид
2020.11.18

Владислав Сотніков
2020.11.17

К Ґерц
2020.10.15

Зозулько Зузулько
2020.10.11

Нікітіна Вікторія
2020.09.18

Ріша Бо
2020.09.07






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ярослав Чорногуз - [ 2020.11.06 19:10 ]
    Твій портрет
    Твій портрет чарівний, романтичний
    Невимовна краси дивина.
    Жест оцей королівський, величний,
    Хміль з обличчя, п’янкіш од вина.

    Так природньо розтулені губи,
    Наче квітка на чистім лиці...
    Так і хочеться всю приголубить,
    Ніжно пестити руки оці.

    Із очей пить смарагдові чари,
    Милуватися дугами брів...
    Чи не Образом світлим я марив?
    І до нього життя усе брів?

    Аромат п’є кирпатенький носик,
    Вушка чують любові слова.
    Як перлинки чудові, їх носять,
    Щік рожевих ясніють дива.

    І волосся ясне під вуаллю,
    І оголений контур грудей...
    Шиї грація, торкнута шаллю,
    До плечей хвиль троянди веде.

    Дим блакитний сповив личко миле,
    Огорнув щастям душу живу...
    Чи мені це, скажіте, приснилось?
    Чи це мрія моя наяву?!

    5 листопада 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.96)
    Коментарі: (1)


  2. Роксолана Вірлан - [ 2020.11.06 16:59 ]
    Не така
    Чого іще ти вештаєшся в небі,
    Лиловий зойку - просвіте добра?
    Іще тебе не підсікло на серпі
    Оман і зрад, і розпачів? - ти ба!

    Іще..іще ти птаху невідлітний
    лелієш крильми скрушене гніздо
    І тільки тіні посміються скритно,
    І люди кинуть сушеним листом.

    Сухим листом - ояреним злословом,
    Що ти така...така - пересяка...
    Що у тобі живуть пекельні сови,
    Чортополох у ліс тебе гукав.

    Іще ти простір стрясуєш осінній
    Дощем із безборонноі душі.
    Іде мороз - мороз іде по спині,
    Отерпле сонце впало в спориші.

    Це не дощі - це плаче в лузі відьма
    Рудими снами, чорними крильми
    І гілля б'є у неба бубен ритми,
    І обрії на кусні рвуть громи.



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  3. Віктор Кучерук - [ 2020.11.06 10:40 ]
    * * *
    К. Г...
    Боязливо берези
    Розійшлись завгодя, –
    Протикає, як лезо,
    Гай хитливий вода.
    Ледве-ледь, неохоче,
    Джерелу завдяки, –
    Неквапливо струмочок
    Плине в заводь ріки.
    Білих лілій латаття,
    Очерету ряди, –
    І митцю є заняття
    Вже на пару годин.
    І зруділі укоси,
    І просвіту вікно, –
    Пензель радо наносить
    На твоє полотно.
    06.11.20


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.82)
    Прокоментувати:


  4. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2020.11.06 10:23 ]
    А листок кленовий човником пливе
    Зірваний вітром кленовий листок
    По річці пливе, ніби човник маленький,
    Осінь же пізня, тремтить він, промок,
    А хвиля відносить його так далеко.

    Тримається ж стійко.На нього іще
    Сіла пташина мала відпочити,
    Крихітні крильця стомилися вже,
    Ну, а до берега довго летіти.

    То ж уявля себе наш мандрівник
    Справжнісіньким судном у синьому морі
    І не страшні йому хвилі й шторми,
    Усе бороздить він безмежні простори.

    2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  5. Тетяна Левицька - [ 2020.11.06 09:29 ]
    Лікувався
    - Що з тобою трапилось,
    чоловіче добрий?
    Сонечко затьмарило,
    у понові мовби.
    Знову мучить печія!
    ( горе думи роєм).
    Чим же ти, душе моя,
    як рояль розстроєний?
    Будуть пролежні, вставай,
    вимови хоч слово!
    Слізно смикаю. - Ай... ай!
    - Що зчинилось, Вово?
    Бігаю, мов золота,
    з ложкою сметани.
    - Любий, відкривай вуста,
    може, краще стане?
    Певно грип! Кидає в жар -
    "Ковід" - день останній!
    Рот відкрив - який удар!
    Рідний в зюзьку п'яний!


    Рейтинги: Народний -- (5.8) | "Майстерень" -- (5.9)
    Прокоментувати:


  6. Сергій Губерначук - [ 2020.11.06 09:29 ]
    День без поезії
    Розмножилися дні, –
    що значить – «суєта».
    Тому однакові «минуле» і «майбутнє»
    на тереза́х моїх,
    які я зву – «мета» –
    їх порівну, – а от «тепер» – відсутнє.

    Поезії нема, –
    я жив без неї день.
    Бо вічність поділяв лише на «до» і «після».
    Тут літо – там зима,
    але нема пісень…
    Є мить, – якої раптом щезла пісня!

    Прошу, твори тепер –
    твори своє «тепер».
    За «вчора» відроби своє наступне «завтра».
    Якби ти не помер –
    то все одно б помер,
    але сьогодні – вічним бути варто.

    5 березня 1996 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.68)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 119"


  7. Микола Соболь - [ 2020.11.06 08:07 ]
    Червона ріка
    І
    Ту́га сірої осені
    та річки береги…
    Діти ногами босими
    Змісять перші сніги…
    Йдуть селом чорносвитники*
    Долі наперекір…
    Завтра будуть убитими
    із вишгородських гір…
    Бабця рукою тремтячою
    хлібчика подала…
    А краще була б незрячою
    Йде третій рік – війна.
    ІІ
    Ранок світанком холодним
    і туманом з Дніпра
    солдат підніме голодних
    їм в атаку пора.
    Перша сотня на ДОТи,
    друга – мінні поля…
    Не жаліють піхоти
    трупаками земля
    рясно всіяна-вкрита…
    Сотні враз полягли.
    Сплять солдатики вбиті.
    Для совєтів* – хохли.
    ІІІ
    Жінка плаче-голосить,
    син кровиною стік,
    із очей ллються роси
    поряд з ним – чоловік…
    Запитала у Бога:
    «За що доля така?»
    Бо ціна перемоги –
    Червона від крові ріка…
    06.11.20р.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  8. Микола Соболь - [ 2020.11.05 08:06 ]
    Правосуддя по-Українські
    Закон такий: коли бабла багато –
    автівкою дави, стріляй людей…
    Ти вийдеш все одно невинуватим!
    Це зветься: правосуддя апоГей.

    Бабла нема? Сиди собі довіку.
    Який із тебе може бути толк?
    Ти – імпотент, безгрошова каліка…
    Ну, що скажи, злочинцю, ти примовк?

    Убив десяток кметів* на зупинці?:
    «Торгуємось? За кожного по п’ять!» –
    Приємний шурхіт чути у торбинці:
    «Не винуватий, треба відпускать.»
    05.11.20р.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  9. Віктор Кучерук - [ 2020.11.05 07:22 ]
    * * *
    Сірі очі, довгі вії
    Бачу радо повсякчас,
    Хоч ніяк не зрозумію,
    Що є спільного у нас?
    Ось і нині чути дивно
    Про порожнє портмоне, –
    Видається, що ти гривні
    Любиш більше ніж мене.
    А мені завжди доволі
    І того, що ще живу
    Завдяки прихильній долі
    Не у згадках – наяву!..
    05.11.20


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.82)
    Прокоментувати:


  10. Сергій Губерначук - [ 2020.11.05 06:17 ]
    Моя любове, не сліпа, а зряча…
    Моя любове, не сліпа,
    а зряча.
    Чому ж мене ти обійшла
    неначе?
    Чому від мене ти все далі
    одступаєш?
    Невже і краплі у душі тепла
    не маєш?
    Куди тепер? Так щастя ти
    не зловиш…
    Невже і слова більше
    не промовиш?
    А може, ти кохання
    загубила?
    Моя любове, може, й
    не любила?
    Любове, ти ж.., ти не сліпа,
    а зряча.
    Я ж бачу – твої очі
    плачуть.
    Я ж чую – твоє серце
    б’ється…
    Воно повернеться,
    воно знайдеться…

    16 жовтня 1988 р., 2 грудня 1989 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.68)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 48"


  11. Микола Дудар - [ 2020.11.04 21:51 ]
    Із серії "Афориз-лик"
    …Торопить, б’є у спину час -
    Єдине в світі безпристрастя.
    То хто ж тоді штовхає нас
    У вирій бід, у вир нещастя?
    Весь світ, ми знаєм, з противаг
    Чуже - моє, всього замало…
    А суть одна, якщо ти - Птах
    Ти Правди Божої лекало…
    31.10.2020.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.61)
    Прокоментувати:


  12. Серго Сокольник - [ 2020.11.04 20:07 ]
    Причастись
    Стань навколішки бі-
    ля вікна, що відчинено в світ,
    Де відкрито тобі
    В парадигмі від ДО і до ВІД
    Зміст призначення. Та
    Сутність сховано в нім, допокИ,
    Як літа проліта-
    ють поволі тендітні хмарки,
    І за ними летиш,
    Квінтесенцію думки вловив-
    ши, що далі мети
    Лиш стежини фатальності звив,
    Зоресіяне сріб-
    ло небесної мапи парчі...
    Чара винна і хліб,
    Щоб пізнати причастя вночі.
    Всеосяжно осмис-
    ли, у кров проникає вино,
    Світлом аж до пітьми
    В ВІД до ДО проникає воно,
    Стежку зоряну. Не-
    ю злітаєш думками увись...
    Це призначення. Не-
    ординарна мета. Причастись!..


    © Copyright: Серго Сокольник, 2020
    Св.№120110409503


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  13. Ярослав Чорногуз - [ 2020.11.04 20:23 ]
    Трепетна віолончель
    Прости, що вечір цей сумний
    Тобі печаль гірку навіяв.
    І опустив на ніжні вії
    Вуаль журливої мани.

    Моя кохана, не сумуй,
    Ми вже зустрінемося скоро,
    Я не лишу тебе саму
    Із тугою й розлуки горем.

    О люба ластівко, твоє
    Хай серденько заб’ється лунко,
    Й палкого радість поцілунку
    Тебе усю враз обів’є.

    Хай смуток більше не пече,
    Розвіє темряву зрадливу
    Та трепетна віолончель -
    Дарує звуків щастя диво!

    4 листопада, 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.96)
    Коментарі: (2)


  14. Євген Федчук - [ 2020.11.04 19:31 ]
    Дума про те, як Сірко потурнаків убив
    Як Сірко з козацьким військом з Криму повертав
    Після того, як у гостях в хана побував.
    Відомстив за його спробу зруйнувати Січ.
    Ледве встиг з Бахчисарая той податись пріч.
    А коли догнав хан його коло Сиваша,
    Дав добрячого татарам Сірко одкоша.
    Утікало ханське військо, попереду хан.
    Вмів добряче проучити Сірко басурман.
    І тепер на Україну ідуть козаки,
    Луна: «Слава отаману за похід легкий!»
    На возах добра чимало козаки везуть
    Ще й ясиру кілька тисяч за возами йдуть.
    І своїх сім тисяч бранців з Криму поверта.
    Аж Сірко конем літає, хоч і у літах.
    Ой, літає Сірко полем, радісно йому:
    Що невольників поменше стало у Криму.
    Та не бачить у всіх бранців радість на лиці
    - Що ж не радісні, дівчата й хлопці-молодці?
    - А не радісні ми, пане, бо ти не спитав,
    Чи бажаєм, щоб з неволі ти нас визволяв.
    Хтось давно магометанську віру з нас прийняв,
    Хтось завівся діточками, господарство мав.
    Що вертатись в Україну? Що нас там чека?
    Доля змученого люду і нужда гірка?
    Тяжко стало отаману з того на душі.
    Чи ж хотів таке почути у похід йдучи?
    Як же мусить Україна бідна далі жити,
    Як зрікаються так легко її власні діти?
    Ті у ляхів з москалями вже перевелися,
    Інші в віру басурманську гуртом подалися.
    Від обурення Сіркові відібрало дух.
    Скликав він до себе бранців. Стали всі навкруг.
    І сказав отаман грізний слова свойого́:
    - Я неволити не буду нині нікого́.
    Хто куди собі захоче, хай туди і йде.
    Хто захоче в Україну – тих ми доведем.
    Інші хай у Крим вертають, якщо захотять,
    А козаки їм не будуть шлях перепинять.
    Як зачули теє бранці, полегшало їм.
    Зо три тисячі зібралось повертати в Крим.
    Отаман дививсь на теє і губу кусав,
    Щоб ніхто не здогадався, що на думці мав.
    Пішли шляхом потурнаки, за горбом уже,
    А отаман все очима за шляхом стриже,
    Може вернуть, вражі діти, не введуть у гріх,
    Та не видно вже й не чути на дорозі їх.
    Скликав Сірко навкруг себе юних козаків,
    Хто ворожої ще крові, навіть не пролив
    І звелів їм доганяти перевертнів тих
    Й до ноги повитинати шаблями усіх.
    Хай гартують козаченьки молоді серця,
    Пригодиться на майбутнє їм наука ця.
    Сам же повагом за ними направля коня,
    Та криваву різанину зовсім не спиня.
    Трупом вкрилася долина. Струменіє кров.
    Ледве жаль в своєму серці отаман зборов.
    І сказав в гіркій задумі отаман до них:
    - Простіть мені, брати мої, мій великий гріх,
    Але ліпше вам тут спати доки й Суд страшний,
    Ніж плодити басурманів на набіг новий.
    Краще вже в оцій долині вам кістьми лежать,
    Ніж відступниками в пеклі вічну кару мать.
    Гірка доля України, що дітей своїх
    Змушує добро шукати по краях чужих.
    Ще й кара, буває часом, за свою ж вину,
    Як Сірко скарав нещасних в сиву данину.


    Рейтинги: Народний -- (5.35) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  15. Оксана Логоша - [ 2020.11.04 19:40 ]
    СНіг
    Сніг цей щезає - я забуваю, збуваю
    Пам'ять-пручається, хоче зробити ваву.
    Повінь весняна все через край.Краєм,
    Ніби по лезу довгим,витким удавом.

    Я удавала, ніби цей сум - химера-
    Все через темряву і авітамінози.
    Лаялась гнівно, злісно ламала пера-
    Всі мої рими з'їли даремні сльози,

    Всі мої рани шиті товстою ниткою,
    Всі мої ранки гамірні і метушливі.
    Сніг цей люб'язно мене залишає в спокої -
    Ми вже чужі й одне одному не важливі.


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.45)
    Прокоментувати:


  16. Тетяна Левицька - [ 2020.11.04 17:33 ]
    Танцюй...
    Танцюй, щасливице, весільний вальс.
    Кружляй і підкидай жарини в груди,
    допоки гарна в профіль і анфас
    й милуються тобою світ і люди.

    Фату цнотливу вітер не зірве,
    сама сховаєш у пустім комоді.
    І понесе на крилах до небес
    тебе медовий місяць насолоди.

    А після плід любові - немовля,
    безсонні ночі, пелюшки, мігрені.
    Святкуй, кружляй допоки ще земля
    з-під ніг тікає стрімко, наречена!

    В краси весняної короткий вік,
    (літа немилостиво вроду крадуть.)
    Прийде з роботи рідний чоловік
    і ти помітиш на губах помаду.

    І будуть сльози каяття, а втім,
    й тебе ніхто за зраду не осудить.
    Все буде, люба, у житті твоїм,
    але такого вальсу більш не буде.

    30.10.2020р.


    Рейтинги: Народний -- (5.8) | "Майстерень" -- (5.9)
    Прокоментувати:


  17. Ніна Виноградська - [ 2020.11.04 15:17 ]
    Проїздом

    Печаль листопадова,
    Пізня осіння журба,
    І повна безвихідь
    Набридлої сірої мжички.
    Зіщулилась чорна
    Безлиста і тиха верба,
    Що коси схилила
    До темної з просинню річки.

    Моє Білопілля
    Готове уже до зими,
    Стоять по коліна
    У Вирі густі очерети.
    І я обіймаю
    Це місто дитинства крильми,
    І знову зникаю,
    Готова до дальнього лету.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.64)
    Прокоментувати:


  18. Микола Соболь - [ 2020.11.04 11:38 ]
    А завтра...
    Осіння депресія скресне,
    зійде, як лід на ріці,
    коли полетять з піднебесся
    сніжинки й розтануть в руці.

    Мороз обпече твої щічки
    не сильно, легенько, ледь-ледь...
    І жмуться до вікон синички,
    у сніга таку круговерть...

    Не маючи навіть і в гадці,
    в зимовий потрапив полон...
    На ранок прокинешся в казці,
    не день, а омріяний сон.
    04.11.20р.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  19. Віктор Кучерук - [ 2020.11.04 10:31 ]
    * * *
    Не дивися на мене зраділо,
    Захмеліла від сліз удова, –
    Мов трава восени, посивіла
    І схилилась моя голова.
    Не розбурхуй благально словами
    Те, що спогадом швидко стає, –
    Непривабні морщини, як шрами,
    Покривають обличчя моє.
    Не заводь недоспівану пісню
    Про завидне якесь майбуття
    В час, коли я безпомічно висну
    На короткій мотузці життя.
    І не треба пояснень відвертих,
    І даремних вмовлянь, далебі, –
    Адже зрадити можу зі смертю
    Я назавтра наївній тобі...
    04.11.20


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.82)
    Прокоментувати:


  20. Сергій Губерначук - [ 2020.11.04 08:56 ]
    Вітражі
    Після чорної ночі й білої лжі
    б’ються посуд, трюмо й вітражі,
    гинуть книги, портрети й листи –
    тільки я залишаюсь і ти.

    Я виймаю з очей твоїх зло
    й розбиваю на ска́лки і скло,
    щоб знайти за межею межі
    і собор, і нові вітражі…

    …Щоб застигнувши в мармурі й склі,
    дочекатись когось на землі,
    хто з промінням моєї душі
    не повторить чужі віражі.

    29 січня 2002 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.68)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 196"


  21. Ігор Шоха - [ 2020.11.04 08:26 ]
    Поводирі в нікуди
                 І
    В коловороті поколінь
    іще від Байди і Мамая
    донині – всі, кому не лінь,
    оплакуємо долю краю
    і славимо його, буває,
    від Отче наш і до амінь...
    Роса очей не виїдає
    і не щезає Божа тінь.

                 ІІ
    Чекаємо на манну з неба,
    яка ось-ось тай упаде,
    і Україну поведе
    її Антей, а не амеба
    із міткою еНКаВеДе.
    Щаблі ламаються. Істоти
    не досягають до висот.
    Линяють коміки-сексоти
    і очищається народ.
    Але нікому не відомо,
    коли ми чесно і свідомо
    повимітаємо сміття –
    і тих, у кого не всі вдома,
    і ворогів, що – за життя.
    А поки-що на авансцені
    Московії попихачі:
    гордони-аристовичі,
    неутопаючі арсени
    не КаеСУ, то Дейв і Чіп,
    не Мата-Харі, то «казбеки...
    какая разніца...» ...мені,
    чи то агенти потайні,
    чи то лакеї – учні зека
    пиляють бакси у тіні?

                 ІІІ
    Нема ні миру, ані слави...
    не ті... не ті поводирі
    позасідали угорі...

    Нові нувориші лукаві,
    лиси-пройдисвіти старі
    надіються
              почути,
                          – браво!

    І у терновому вінці,
    заведена на манівці,
    іде
         між крапельок
                         держава.

    11.2020








    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.69)
    Прокоментувати:


  22. Ніна Виноградська - [ 2020.11.03 16:39 ]
    Нероздільні


    Я із тисячі рук розпізнаю твої дві долоні,
    Що лягають мені на притишені зморені скроні.
    Що птахами злітають, як я вирушаю в дорогу,
    Відчуваю у них я кохання твоє і тривогу.

    Я впізнаю тебе серед натовпу в людному місті,
    Поміж тисячі доль, поміж мрійників і реалістів.
    Де сміється печаль і сльоза від любові невинна,
    Там, де губи твої, як солодка липнева малина.

    Нас розділять світи і пустелі, й моря-океани,
    Поряд будемо йти через відстань комусь нездоланну.
    Нам кохання зорею яскравою здалеку світить,
    Нероздільні з тобою ми в цьому безмежному світі.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.64)
    Прокоментувати:


  23. Олександр Олехо - [ 2020.11.03 13:28 ]
    * * *
    В країні У не родяться Мойсеї
    Маленькі дзвони кволі голоси
    Алеями зітхань гуляють геї
    І тихо скавулять безхатьки-пси

    І сосни виростають у містечках
    А баби... да... робітні до утіх
    У цьому році неврожай на гречку
    З Китаю привезуть одну на всіх

    Поніс і кинув голос я до урни
    Аж груди розпирає ач герой
    А ті що не пішли звичайно дурні
    А може ні це я – невдаха-гой…

    Хома спитає а навіщо браття
    Роки минають диво не гряде
    Ніхто уже не сходить на розп’яття
    І віри чудотворної не жде

    Часи недобрі як сум’яття долі
    Міняє пай порожнє на пусте
    В театрі слів лихий тасує ролі
    Гріховне видаючи за святе

    Ось прийде кирпа виправить горбатих
    Чи стануть рівні рівними в житті
    Тин нахилився до старої хати
    а там надії… віники в куті

    11.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (1)


  24. Віктор Кучерук - [ 2020.11.03 11:32 ]
    * * *
    І загорявся, і згасав
    Надії вогник часто,
    А я терзався і кохав,
    Бо відчував так щастя.
    Бринів любов’ю, як струна,
    І замовкав безсило,
    Коли, спустошена до дна,
    Моя душа хандрила.
    Щоб розбудити знов її
    Та не упасти в безум, –
    Щодня уквітчував краї
    Причаєних поезій.
    І уберігся від біди
    Розлуки достовірно,
    Адже любив одну завжди
    За серце чуле й вірне.
    03.11.20


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.82)
    Прокоментувати:


  25. Тетяна Левицька - [ 2020.11.03 10:40 ]
    Діамантовий
    Не запитуй мене, де так пізно була
    і чому діамантами очі іскряться?
    Я шампанське пила із того джерела,
    що дарує чаклунці божественне щастя.

    Не казала нікому й тобі не скажу,
    де рожеві фламінго купаються в росах,
    й фантастичні наяди на туги стежу
    розсипають коралі надій вінценосних.

    Мерехтить на повіках блаженна сльоза,
    зорепадом спалахують миті казкові,
    й дивовижно небесних очей бірюза
    розчиняється терпко в смарагді любові.

    Де сновиддя туманні з нуги й молока
    благодаттю ночей всолодитись не можуть.
    Виноградна лоза й кожна жінка тремка
    без кохання дурманного - глечик порожній.
    29.10.2020р


    Рейтинги: Народний 6 (5.8) | "Майстерень" 6 (5.9)
    Коментарі: (2)


  26. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2020.11.03 10:10 ]
    Свідки столітніх подій
    Обабіч дороги липи старезні
    І стовбури мають широкі-широкі,
    Хоча вже дуплаві, всі майже посохли,
    Бо кілька віків тут ростуть вони врешті.

    Тримаються все ж, зеленіють ще зрідка
    І навіть цвітуть та приваблюють бджілок,
    Які прилітають сюди дружно влітку
    Збирати нектар з квіточок малих їхніх.

    Набачились всього ці липи-бабусі
    Та не розкажуть чого натерпілись.
    Життя буревії їх не зігнули,
    Ці свідки столітніх подій стоять й досі.

    2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  27. Микола Соболь - [ 2020.11.03 09:19 ]
    Спілка
    Голова болить не від горілки.
    Не від неї нудить і нутро…
    Як зайшов до однієї спілки
    Зрозумів одразу: хто-є-хто.

    «Розквітають» прапори червоні
    (їм би ще двоглавого орла)
    наче й сивина в людей на скронях –
    Совісті, дивлюся, що нема.

    Навіть не «бальзаківського» віку,
    погляд КДБешний мов бурав...
    За душею ж прогріхів без ліку
    я таких не маю і не мав.

    Та чомусь не ладиться розмова,
    Перейшла на надвисокий тон.
    Не виносить поетичне слово
    й люто проклинає – Вашингтон.
    03.11.20р.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  28. Сергій Губерначук - [ 2020.11.03 09:41 ]
    Говорила змія зі змією…
    Говорила змія зі змією
    на краю кам’яної пустелі,
    злившись кольором,
    потім – думками,
    над бентежною прірвою – вкотре,
    про обмеженість світу,
    що ж далі,
    навіть ні́куди більше повзти.

    "Рідко мудрість шукає книгу,
    книга швидше до мудрості схильна.
    То ж навіщо нам ці суперечки?
    Їх – багато, а нас – лиш двоє:
    мудрість – ти, ця змія навпроти,
    дурість – я, твій пові́тряний змій…"

    19 травня 2002 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.68)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 198"


  29. Борис Костиря - [ 2020.11.02 20:16 ]
    "Павутиння сну, павутиння мрії..."
    Павутиння сну, павутиння мрії,
    Павутиння втомлених думок.
    У штормах п’янкої безнадії
    Віднайдемо магію зірок.

    Ти в реальність входиш, як в пустелю.
    Із гармонії пірнаєш в дим
    Дисонансів. Проломити стелю
    Неможливо у полоні зим.

    9 лютого 2020



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  30. Ярослав Чорногуз - [ 2020.11.02 20:06 ]
    Із циклу "Перлини раю" (подорож "Софіївкою") Тераса Муз і кастальське джерело
    Тераса муз – прекрасний Гелікон,
    Навколо танці, музика і співи.
    Музичний Бог – великий Аполлон
    Гра на кіфарі вельми чарівливо.

    Росте гора в Беотії увись.
    Як виросте ще вище від Олімпу?!
    І Зевс могутній блискавкою: «Блись!» -
    Розгнівався у сяйві власнім німбу.

    Послав Пегаса диво зупинить.
    Крилатий кінь помчав, мов навіжений.
    Удар копитом. І блаженна мить –
    Там джерело забило Гіппокрени.

    Кастальське джерело. Вода п`янить,
    Вона властивості чудесні має –
    Натхнення подарує нам умить,
    Усим гостям цього земного раю.

    Купальниця Венера понад ним
    Омита чудодійною водою.
    Красується там тілом чарівним,
    І вродою, навічно молодою.

    Жили раніше на горі Парнас
    В Елладі древній Аполлон і музи.
    Святилищем мистецьким стала в нас
    Тепер гора ця символічна, друзі.

    У Франції об`єднання «Парнас»
    З`явилось в дев`ятнадцятім сторіччі.
    Поети в романтично світлий час
    Писали тільки лиш на теми вічні.

    Мистецтво для мистецтва там було –
    Краса кохання і Природи велич.
    Проблем сучасних, де добро і зло
    У творчості не проростали зела.

    Від дійсності тікали у казки,
    Себе ізолювали від суспільства…
    Й сьогодні йдем у казку залюбки,
    Де час немов навіки зупинився.

    Були такими Теофіль Готьє,
    Леконт де Ліль, Ередіа Марія –
    Значні поети. Бачення своє
    Несли як ту – високу людства мрію.

    Античні міфи в творчості жили,
    Прекрасні форми, вишукана мова…
    Виводило все людство із імли
    Стилом відточене до блиску – слово.

    І в Україні їх відчутний вплив
    У неокласиків. Зеров Микола,
    Клен, Филипович. Цим Драй-Хмара жив.
    І навіть Рильському близька ця школа.

    …Грот Аполлона відновили тут.
    Ми стоїмо в цій напівкруглій чаші.
    Яку красу казкову, «ліпоту»
    Ми поглядом спостерігаєм нашим!

    Мов на долоні Нижній став увесь,
    І Флори павільйон, фонтан б`є вгору,
    Скель нагромадження, ліс до небес,
    І площа Зборів. Панорама моря,

    Що Іонійським зветься. Дев`ять муз
    Ерато, Кліо, Галія, Евтерпа,
    І Мельпомена. Терпсихори блюз,
    Уранія і Калліопа в вербах.

    І Полігімнія співає гімн
    Красі цій неземній, її полону.
    І славить радісно усіх Богів,
    Й найбільше, мабуть, Бога Аполлона.

    7-8 серпня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.96)
    Коментарі: (1)


  31. Євген Федчук - [ 2020.11.02 18:24 ]
    Дума про гетьмана Івана Підкову
    Під Чернечою горою, де Дніпро гуляє
    Славний отаман Підкова лежить-спочиває.
    Не змогли його здолати татари і турки
    Та скарали підлі ляхи, як дався їм в руки.
    Заманили та в кайдани його закували,
    А у городі у Львові голову зрубали.
    Думали, що покарали, ім’я його стерли.
    Але пам’ять про козака ще й досі не вмерла.
    Ще і досі ім’я славне поміж люду чути.
    Був, говорять, йому братом Іон Вода Лютий,
    Той, що став на люту січу з турецьким султаном
    Та склав голову зі славним Свірговським Іваном.
    Ще малим, говорять люди, татари напали
    І маленького Івана у ясир забрали.
    Не судилося малому рабом в Криму жити,
    Бо козаки в степу встигли їх перехопити.
    В лютій січі положили орди половину
    І звільнили із полону з ясиром дитину.
    Як звільнили, то забрали, на Січ подалися.
    Там козацької науки учити взялися.
    Не дарма учив науку та їв саламаху,
    Бо вже скоро аж свистіла у руках домаха.
    Пішла, мабуть, лиш на користь козацька гостина,
    Бо в добрячого козака виросла дитина.
    Сам високий та кремезний, як дубок, неначе.
    І такий – кому завгодно може дати здачі.
    Кажуть, дишло об коліно міг переломити,
    А волячим рогом дошку дубову пробити.
    Іще кажуть за колесо спинив якось воза,
    Що його шість добрих коней мчали по дорозі.
    Міг загнати в дошку таляр, що так не дістати,
    Тільки треба його було ножем вирізати.
    А підкови його руки без зусиль ламали,
    То ж Підковою козаки його і назвали.
    Молодим ходив в походи з козаками морем
    Разом з Кішкою Самійлом султану на горе.
    Бо й Очакову дісталось, Гезлеву і Кафі.
    Запорозькому козацтву Самійло потрафив.
    В тих походах Іван вчився, як слід воювати,
    Як топити флот ворожий і фортеці брати.
    Не пропала та наука, згодом пригодилась,
    Як посли молдавські раптом на Січі з’явились.
    Взнали якось, що живе там брат Іона Води,
    Та й схотіли, аби став він в Молдові господар.
    Бо Петро Кульгавий клятий під турка лягає,
    Добро знаті боронити не допомагає.
    То ж вона готова стріти на кордоні дружно
    І підтримати Підкову в боротьбі оружно.
    Хоч і віри тому слову не було у нього,
    Та ж володарем зробитись – хто ж не хоче того?
    Зібрав Іван собі військо – три сотні голоти,
    Кому на Січі сидіти не було охоти,
    І подався у Молдову господарювати.
    Та Петро Кульгавий вийшов його зустрічати.
    А у нього й війська більше і гармат багато,
    Довелось ні з чим Івану назад повертати.
    А з Молдови у Варшаву скарга полетіла
    Аби славному козаку віку вкоротили.
    Повелів король негайно козака схопити,
    Не хотілось йому, бачте, турка розізлити.
    Та піди візьми такого. Стали коло броду,
    Польських жовнірів загнали у холодну воду.
    Тут підмога підоспіла знову до Підкови,
    Можна новий починати похід до Молдови.
    Пішло військо козацькеє на Ясси-столицю,
    Вийшов Петро з своїм військом проти нього биться.
    В нього й війська знову більше, і турки при ньому.
    Та козаки добре знають, як зарадить тому.
    Ледве турки запалили на мушкетах гноти,
    Як попадала на землю козацька голота.
    Тільки-но турецькі кулі мимо пролетіли,
    Як козаки перед турком піднялися сміло.
    Загриміли їх мушкети, ударили разом,
    Половина яничарів полягла одразу.
    Ті, що лиши́лись, зайцями врозтіч подалися.
    Сам на сам із козаками Петро залишився.
    Не став долю спокушати, битись з козаками,
    Вслід за турками подався до волохів прямо.
    Став благати свого брата, володаря краю,
    До султана також слізні скарги посилає.
    І одне лише прохання чується від нього:
    Поможіть із Ясс прогнати самозванця того.
    А Підкова, як господар сидить у столиці,
    Випуска нещасних, котрі сидять у в’язниці.
    Призначає на посади козацьку старшину,
    Відповідно його вкладу й відповідно чину.
    До султана посилає посольство чимале,
    Аби його господарем і в Стамбулі мали.
    А тим часом на Молдові хмари все чорніші,
    Бо зібрав Петро Кульгавий військо іще більше.
    Тут і турки, й трансільванці, і семигородці,
    Ще й частково знать молдовська на Петровім боці.
    Та хіба велика сила козака злякає?
    У столиці своє військо Підкова збирає.
    Збира військо й вирушає ворога стрічати.
    А надумав ворог його хитрістю узяти.
    Назганяли із околиць табуни худоби
    Та пустили попереду свого війська, щоби
    Потоптала та худоба та ряди змішала,
    А тоді вже б на козаків все військо напало.
    Ще й гарцівників пустили перш худоби тої,
    Щоб зманили ті козаків кинутись до бою.
    Та кого вони хотіли, кляті, одурити?
    Козаки з мушкетів стали гарцівників бити.
    А, коли усіх побили, за худобу взялись –
    То стріляли, то кричали – худоба й злякалась.
    Завернула з переляку на свої ж порядки.
    Не чекало того військо, кинулось тікати.
    Але тут іще й козаки вдарили із боку.
    Сам Петро тікав із поля, як заєць, нівроку.
    Утекло вороже військо, гармати лишило.
    А у ті часи гармати – то велика сила.
    Притяг в Ясси ті гармати Підкова з собою.
    Але знову готуватись потрібно до бою.
    Нове військо підступає,знову битві бути.
    А боярство на Молдові уже носом крутить.
    Вже готове і під руку Петрову податись.
    Тож на військо на молдавське не варт сподіватись.
    Взяв Підкова всіх козаків, прихопив гармати
    Та й рішив на Україну тоді повертати.
    А зима була холодна, снігу навалило
    У степу усі дороги-шляхи перекрило.
    Не пройти на Січ степами, хіба лиш Поділлям.
    А там уже королівське повеління діє.
    Знов король отримав грізні скарги від султана:
    Як розбійника не спинить – воювати стане.
    Тож велів король негайно Підкову схопити
    І відправить до Варшави аби там судити.
    Але ж як його узяти, в нього ж ціле військо,
    Не підпустить воно ляхів до Підкови й близько.
    Узялися тоді ляхи Підкову вмовляти,
    Щоб сам їхав до Варшави себе виправдати.
    Мовляв, король у Варшаві не все добре знає,
    Як почує виправдання, то не покарає.
    Та заледве-но Підкова війська відділився,
    Як одразу у в’язниці ляській опинився.
    Ой, повірив козак чесний у ляську порядність,
    Опинився у кайданах зовсім безпорадний.
    Силою не сміли взяти, то хитрістю взяли
    І, закутого в кайдани, до суду призвали.
    А там уже й засудили козака до страти,
    Аби знав, як без дозволу з турком воювати.
    Привезли його до Львова, зігнали народу,
    Кат з сокирою чекає вже біля колоди.
    Королеві було сором чи просто злякався,
    Бо зрання́ на полювання, начебто, подався.
    А Іван по-королівськи між жовнірів ходить
    Та слова свої останні каже до народу:
    - Я, шановні громадяни, смерті не боюся.
    Скільки себе пам’ятаю – з невірними б’юся.
    Не ламав ніколи слова, не чинив розбою,
    Тож неправду королівську бачу над собою.
    Я хотів від бусурманів свій край захистити,
    Та король не хоче, бачте, того допустити.
    Дав султану турецькому себе залякати,
    Тож мене і присудили сьогодні до страти.
    Я звертаюсь до одного єдиного Бога:
    Хай же моя кров невинна упаде на нього!-
    Випив склянку за здоров’я своїх побратимів,
    Попрощався, як годиться козакові,з ними.
    А тоді уже до ката підійшов без страху,
    Поклав голову спокійно перед ним на плаху.
    Піднялась сокира ката і з силою впала…
    Ще одного запорожця славного не стало.
    Ой, не стало запорожця, славного козака
    Та із пам’яті не зітре сила то ніяка.
    Доки буде ще лунати українське слово,
    Буде народ пам’ятати Івана Підкову.


    Рейтинги: Народний -- (5.35) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  32. Дума Козак - [ 2020.11.02 17:17 ]
    Повірила
    За ширмою заплющених очей
    душі моєї болю не розгледів
    і розпачу опущених плечей,
    закутаних у збайдужіння пледі…

    А ти любив мене таку як є
    і у безмежжя кликав за собою,
    де ми кохання нашого зіп‘єм
    та размотаєм пристрастей сувої…

    І я повірила, відкрилася й пішла
    за щастям у свою дитячу мрію.
    Уже позаду страху кабала,
    я щастям і надією зорію!


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  33. Серго Сокольник - [ 2020.11.02 17:11 ]
    Найріднішій
    Бабусе моя, бабусе!
    Одвічне завжди спішить...
    Дай пам"яттю прихилюся
    До тебе я у душі...
    Ти б може була єдина,
    Яку на руках носив,
    І, ніби мала дитина,
    Все вибачення просив
    За те, що малим дитятком
    Невільно міг засмутить...
    ...як маму частково з татком
    мені замінила ти,
    Що вічно були у справах
    Будівлі майбутніх днів...
    А ти споконвічних правил
    Світлину дала мені
    Незмінною новиною,
    Моя найтепліша з мам...
    ...коли ти пішла з весною,
    У серце прийшла зима.


    © Copyright: Серго Сокольник, 2020
    Св. №120110207241


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  34. Микола Дудар - [ 2020.11.02 11:28 ]
    Цеглина
    Ніхто не лишиться голодним
    Якщо дістатись Джерела
    Його маленької Господи
    Його всесвітнього Села
    Воно незриме, й без адреси
    Воно без вулиць і хатів
    Воно - Ріка, Воно і Плесо
    Із найправдивих в світі Слів
    ...Було розп’яли Бідолаху
    Палили, нищили, та - зась
    І за пожертву, за відвагу
    Тепер цеглина - кожен з нас…
    Ніхто не лишиться голодним…
    01.11.2020.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (1)


  35. Віктор Кучерук - [ 2020.11.02 11:17 ]
    * * *
    Ти мене не чуєш і не бачиш,
    Хоч стоїш на відстані руки
    І тремтиш від холоду терпляче,
    Стриманості впертій завдяки.
    А тому, втрачаючи надію
    На кохання радощі малі, –
    Обійняти хочу, та не смію
    Я тебе в передвечірній млі.
    Замість поцілунків аж до крові
    І зізнань душевних дочиста, –
    Жаль безмежний гордої відмови
    Гіркотою спалює вуста.
    02.11.20


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.82)
    Коментарі: (1)


  36. Поплавський Юрій - [ 2020.11.02 08:47 ]
    Надія у Вірі.
    Ти не народна, лише - золота.
    Твій шлях природний, хоч не в житах.
    Збулися мрії, твої й мої,
    Злетіли в вирій роки твої.
    Зоря не згасла, іще горить,
    Хоч пам‘ять власна - бува болить.
    Ще попереду ціле життя.
    А твоє кредо - цвітне шиття!
    Іди спокійно - вперед і в даль,
    А твої мрії не про печаль.
    Усе минеться любов і сум,
    Хай повернеться - крилатість дум.
    Не все так просто в житті бува,
    Все що посієш – збереш в жнива.
    Вже осінь злато тобі несе.
    За все відплата - життя твоє.
    Омега, Альфа - не в тому річ.
    Марія, Соля, як зорі в ніч.
    Ти не турбуйся - ще буде все…
    Та лиш у Вірі Надія є!
    01.11.2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  37. Микола Соболь - [ 2020.11.02 08:23 ]
    Листопадове
    Прийшла пора розхристаних думок.
    Дерева голі, вечоріє рано,
    як не дощем полоще, так туманом
    укриє береги свої ставок…

    Здається, що так близько до зими.
    Останній місяць. Як тут не радіти?
    Та бабине давно минуло літо
    і донечці різдвяні сняться сни…

    Я снігу хочу білого листа.
    На нім так легко римувати слово
    й не видно бруду під його покровом
    і, навіть, веселішає в містах.

    А поки листопадить за вінком
    і барабанить дощ у підвіконня…
    А що робити? Кажуть: «Міжсезоння…» –
    Не краплі – сльози скочуються склом.
    02.11.20р.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  38. Сергій Губерначук - [ 2020.11.02 06:56 ]
    Якщо хочеш весь день собі зіпсувати…
    Якщо хочеш весь день собі зіпсувати,
    зранку покури – і лягай спати.

    Сонна химера кошмарного монстра
    нерви, мов зуби, тобі загострить.

    Вулиця п’яна, мов спіраль м’ясорубки,
    виверне з тебе яйця голубки.

    Школа спливе, мов музична фортеця,
    в класі для скрипки все й розпочнеться.

    Белли Анатоліївни білий манус
    просольфеджує, як усе відбувалось.

    Паузи в сні прокричиш баяном –
    скрипці й йому вже сто літ під диваном.

    23 листопада 1995 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.68)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 164"


  39. Володимир Бойко - [ 2020.11.02 01:36 ]
    * * *
    Я не шаную бідність і війну,
    Стривожуюсь при слові «непогода».
    Таки я свій екватор перетнув,
    Йдучи в обійми матінки-природи.


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  40. Микола Дудар - [ 2020.11.01 20:08 ]
    Хочу дяковать...
    Хочу дяковать тим, хто увірував
    Не штовхав на околицю снів —
    Не чистець я, життями провірено
    Загадав би, не вистачить слів…

    Хочу знати свій заспів між нотами
    Не доспіваний з різних причин
    Хто кермує між нами-єнотами
    Не важливі окраса і чин…

    Хочу знати де правда прикована
    Глянуть в очи митцю-ковалю
    І Тільцем своїм стримати Овена
    І кричати… кричати : - Люб-лю!

    Хочу дяковать… дяковать… дяковать…
    За прозріння прозрінь, се-ля-ві
    Бо мені, як і вам, не однаково
    Що цікавого ще в голові…

    Хочу ладаном щирости правилом…
    По стерні із терновим вінком…
    І щоб смертю невинних не бавили
    І свічадо текло за вікно…
    Хочу дяковать…
    01.11.2020.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.61)
    Прокоментувати:


  41. Тетяна Левицька - [ 2020.11.01 14:11 ]
    А я йому скажу
    Цей чоловік колись любив мене,
    а зараз просто дивиться на фото.
    Ледь впізнає, минуле мовчазне
    відлунням болісним - душі скорбота.

    Води багато утекло... Граки
    верталися бузковою весною.
    І я про нього думала ж таки
    хоч інколи і фарбувала хною

    волосся посивіле кожен раз,
    як сподівалася, що обізветься
    й затихне річка повені образ
    у листопаднім шелестінні серця.

    І він згадає, надішле листа,
    чи серед ночі зателефонує.
    А я йому скажу, що вже не та,
    у мене інший є, його люблю я.

    А я йому скажу, - немає меж
    всім нашим сумнівам і протиріччям.
    В одну ту саму річку не ввійдеш
    двічі...

    29.10.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (5.8) | "Майстерень" 6 (5.9)
    Коментарі: (4)


  42. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2020.11.01 10:05 ]
    Чи є така краса на світі?
    А лист кружляє все, кружляє
    Та землю килимом вкрива.
    І від краси рідного краю
    Аж обертом йде голова.

    Чи є така іще на світі?
    Упевнена, що лише тут
    Яскравіше і сонце світить,
    Жоржини краще теж цвітуть.

    Все загадковістю повите,
    У казку кличе золоту.
    Як тебе, краю не любити
    І землю-матінку святу?

    2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  43. Олександр Олехо - [ 2020.11.01 09:52 ]
    По іншу сторону…
    По іншу сторону добра
    нема утіхи, тільки правда.
    Чи то наснилася мара,
    чи то життя таке насправді?

    Напевно так, а може й ні.
    Хрустіти пальцями – проблема.
    Осінні ночі, літні дні…
    Оце по-справжньому дилема.

    А я не звик, а я люблю.
    А я забув, про що розмова.
    Купив по акції DURU,
    а там, крім мила, ще й підкова

    На щастя, мабуть. Та нехай.
    Не відмовляюсь ні від чого.
    Колись давно лякав Бабай,
    тепер претензії гнідого.

    - Віддай копито – кінь ірже.
    - Без нього в полі я кульгаю.
    - Та забирай… не Фаберже.
    Піду опеньків назбираю.

    І парасольок кілька штук
    (без права, звісно, на помилку).
    Світ галасує, вимкну звук.
    ЗалИшу сюркати кобилку.

    По іншу сторону добра
    сократи істину шукають.
    Пірнають глибоко(до дна),
    і там живуть… не виринають.

    30.10.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Прокоментувати:


  44. Сергій Губерначук - [ 2020.11.01 08:17 ]
    Не виходить легко…
    Не виходить легко –
    треба труд трудить.
    Твій пророк далеко,
    з неба в ріг труби́ть.

    Побудуєш сходи
    з каменів і скла?
    Хай пройдуть народи
    вище й вище зла.

    8 грудня 1995 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.68)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 136"


  45. Дума Козак - [ 2020.11.01 07:18 ]
    Наш листопад
    Гіркий талан мою планиду вершить,
    крива життя гайнула шкереберть.
    Хай всесвіт перевернеться як вперше,
    коли зустріну, мила, я тебе.

    Я так чекав… Я щиро сподівався,
    у снах шукав п‘янкі твої вуста,
    а доля закружляє нас у вальсі,
    як спалиш ти останнього моста.

    І ти прийшла розгублена, змарніла,
    та у очах палав живий вогонь,
    а посмішка мені давала силу
    і щастя пломеніло між долонь.

    І світ перевернувся під ногами,
    завирувало барвами життя,
    шикуються у оду щастя гами,
    кохання нас веде у майбуття!

    Наш листопад вітає на порозі,
    багряні вистеляє килими,
    з нудьгою, люба, нам не по дорозі,
    на нього довго так чекали ми!


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  46. Микола Соболь - [ 2020.11.01 06:05 ]
    Сценарій осені
    Все за осіннім сценарієм:
    дощ у вікно дріботить,
    кроки розсипаним гравієм…
    Серце пронизує хіть.
    Вітер гуляє до півночі,
    люди поснули давно.
    Ми живемо не за Гринвічем,
    час відміряєм – вином,
    миті – п’янкими цілунками,
    що спопеляють мене…
    Ніч зачарована трунками
    хай на землі не мине.
    01.11.20р.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  47. Володимир Бойко - [ 2020.11.01 01:58 ]
    * * *
    Сьогодні там,
    А завтра тут
    Дістав
    Конституційний суд.
    І на рахунок
    «Три-чотири»
    Його замочать
    У сортирі.


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (2)


  48. Тетяна Левицька - [ 2020.10.31 22:21 ]
    Криниця любові
    Уже птахів не чути голоси,
    довкіл сапфіровий туман розлігся.
    В мені, пшеничним зерням прорости
    і я залишу справи всі на після.

    І прилечу на крилах мрій, бо ти
    човном потонеш у морській безодні
    без весел і розправлених вітрил -
    моїх обіймів не замінить жодна.

    І не розвіє ніжністю жалі,
    не відшукає у душі родзинку.
    На двох кохання ділить врожаї -
    медових динь і смутку павутинку.

    Я та криниця, що немає дна,
    не випити повік - насолодитись.
    Глибока, невичерпна таїна,
    жага любові - пий, мій ненаситний.

    28.10.2020р.


    Рейтинги: Народний -- (5.8) | "Майстерень" -- (5.9)
    Коментарі: (3)


  49. Євген Федчук - [ 2020.10.31 19:06 ]
    Дума про гетьмана Івана Сулиму
    Хвилю вітер гонить, синє море грає
    Отаман Сулима у похід рушає.
    У похід рушає, чайки споряджає,
    До турка у гості усіх припрошає.
    А козаки й раді – що його сидіти
    На Січі журитись та горілку пити?
    Краще з товариством у похід податись
    І розвеселитись, і Січі придатись.
    Одяг ізносився, пора б замінити,
    Козак із походу тільки й може жити.
    Там пошарпа турка, там татарів кілько
    Дивись, у кишені задзвенить копійка,
    А при тім невірним голови рубати
    І братів з неволі своїх визволяти
    Правда, і самому голову зложити,
    Може. Та не вічно ж козакові жити?
    Він на те і взявся був козакувати,
    Щоб життям постійно та й ризикувати.
    Тож, як кинув клич свій отаман Сулима
    Аби йти походом до самого Криму,
    Не було одбою в Січі від охочих,
    Кинули горілку і вже шаблі точать.
    Місяць на високих очаківських вежах,
    А козацькі чайки понад узбережжям
    Пропливли лиманом, веслом не скрипіли,
    Турецьку сторожу та й не розбудили.
    Турецькі галери на хвилях гойдали,
    Паші яничарські спокійненько спали,
    Та й проспали чайки всім туркам на горе,
    Бо уранці чайки вже були у морі.
    Підняли вітрила мов пташина зграя.
    Та чомусь Сулима в Крим не повертає?
    В Крим не повертає, та все морем, морем
    Козакам говорить: «Почекайте, скоро!»
    Обійшли козаки той Крим стороною,
    Летять чайки морем одна за одною.
    Отаман на чайці стоїть позирає
    Та якуюсь думу думає – гадає.
    То наморщить лоба, то кулак стискає,
    То зубами креше, то тихцем зітхає.
    Згадує, напевно, свою тяжку долю
    І козакування, й турецьку неволю.
    Якось молоденьким іще козаченьком
    У похід подався в море далеченько.
    У похід подався та й не повернувся
    У морі скупався, ледь не захлинувся,
    Коли їхню чайку гармата зустріла,
    Майже всіх козаків на той світ пустила.
    Він же якимсь дивом та й урятувався,
    Хоч до рук турецьких отоді й попався.
    На козацькі руки кайдани наділи,
    До весла важкого навік посадили.
    Плавала галера по всім Чорнім морі,
    Побував Сулима в Варні й на Босфорі,
    У Криму й Синопі, навіть в Трапезонді.
    Ті часи, напевно згадував сьогодні.
    Плавала галера, по морю носилась
    Козацькою кров’ю і потом живилась.
    Налягали хлопці на важкії весла
    Аби морська хвиля її легше несла.
    А по їхніх спинах канчуки гуляли
    І на віки – вічні розписи лишали.
    Так п’ятнадцять років мимо пронеслося,
    В Сулими по пояс відросло волосся,
    Заріс і завшивів, страшно і згадати,
    Як тоді прийшлося козаку страждати.
    По тих страшних роках, що й згадати гірко
    Зійшла знов на небі Сулимова зірка.
    Султан тоді з папой римським ізчепився
    Тож корабель їхній скоро опинився
    В Середземнім морі. Знов бої, походи
    Й канчуки нещадні замість нагороди.
    Хто зна, як би доля далі повернулась,
    Але ж таки щастя козаку всміхнулось.
    Біля Італійських берегів далеких
    В довгу нічку темну, коли спала спека
    Й розімлілі турки спокійненько спали,
    Невільники - браття кайдани ізняли.
    Кайдани ізняли, шуму не робили,
    А усю сторожу мотуззям душили.
    Подушили клятих, за яничар взя́лись,
    А ті міцно спали та й не відбивались.
    Пов’язали руки, ноги пов’язали
    І господарями на галері стали.
    Кілька день потому по морю блукали,
    Накінець у Римі берега пристали.
    Вийшли всі на берег, а їх аж хитає,
    Вже й ходить відвикли, ноги не тримають.
    А такі зарощі, а в такім лахмітті.
    Чи то і людина йде по білім світі?
    Та що козакові – аби кості були,
    Наросте і м’ясо. Коли в Рим прибули,
    До самого папи в гості завітали,
    Триста турок – бранців йому дарували.
    Із того дарунка папа дуже радий,
    Козакам у нього залишатись радить,
    Бо йому вояки на війні потрібні.
    Але ж на козаків десь чекають рідні?!
    Та й чого їм було в чужині робити?
    Краще в Україні голови зложити.
    То ж гуртом зібрались в свою Україну.
    Папа перешкоди у тому не чинить,
    Ще і своїм коштом поїть, одягає,
    На дорогу дальню гроші виділяє.
    А вже козакові Івану Сулимі,
    Що за отамана був тоді над ними,
    Він свого портрета в золоті дарує,
    Козака за мужність велику цінує.
    Отак повернулась козацькая доля,
    Отак посміхнулась знов до нього воля.
    Повернувсь Сулима знов на Україну,
    Стріли його радо січовії стіни,
    Стріло його радо товариство славне.
    Та й обрало скоро уже й в отамани.
    Згадує Сулима ті часи нелегкі,
    А навколо море далеко – далеко.
    А навколо хвилі високі гуляють.
    Пливуть чайки морем, в Крим не повертають.
    Не іде Сулима на татарство враже,
    Має щось на мислі, але що - не каже.
    А на мислі в нього не Козлов чи Кафа.
    На Азов націлив, як би Бог потрафив.
    Довелось бувати йому в місті тому
    Коли ще кайдани дзвеніли на ньому,
    Коли ще на веслах довелось сидіти,
    На галері клятій по морю ходити.
    Місто було видне і було багате,
    А для православних дуже ж уже кляте,
    Скільки того люду гинуло в неволі.
    Скільки проклинало свою гірку долю?
    Наче і під боком, не за морем синім
    Православні люди у неволі гинуть,
    Та степи безводні, та орда у полі
    Не дають нещасним вирватись з неволі.
    Та й козакам степом дійти не під силу.
    Он за Скалозуба були захотіли
    Та в степу пропали разом з отаманом,
    Десь уже й могили поросли бур’яном.
    Все то в отамана в голові клекоче,
    Дуже він Азова захопити хоче.
    Покарати врешті клятих бусурманів,
    Братів православних звільнити з кайданів.
    Оті чайки морем Крим той облетіли
    Аби раніш часу татари не вздріли.
    Татари не вздріли та й ґвалт не підняли,
    Туркам до Азова сигнал не подали.
    Пройшли чайки морем, далі у протоку,
    Крим вночі лишили із лівого боку,
    Ну, а далі морем до Дону самого,
    Наче сніг у липні упали на нього.
    Скільки бусурманських голів порубали,
    Здобич величезну у Азові взяли,
    Залили за шкуру туркам добре сала
    Аби ту гостину довго пам’ятали.
    Щоб не забували козацького бою,
    Визволили бранців, узяли з собою,
    По собі лишили попіл та руїну
    Та і подалися назад на Вкраїну.
    Пливуть морем чайки, додому вертають
    Козаченьки славні все пісні співають
    Про козацьку долю та про вільну волю
    Та про те, як славно жити в чистім полі.
    Раді, що живі ще, вбитих поминають
    Зустрічі із Січчю – матір’ю чекають.
    Та до тої Січі ще плисти та плисти,
    На шляху до неї ще Очаків – місто.
    А там флот турецький, галери здорові,
    Ще проллють чимало козацької крові.
    Знають то козаки, хоч й веселі, наче,
    Але неспокійно на душі козачій.
    Та про той Очаків і отаман знає,
    Та, видать, на мислі ще щось таки має.
    Бо не поспішає, та чекає ночі.
    Чи то серед ночі прориватись хоче?
    Не схотів Сулима як розбійник крастись,
    Вирішив до турка добре привітатись.
    Ой, Іван Сулима, голово гаряча,
    Не одна дівчина за тобою плаче.
    А ще більше плаче бусурман по світу
    Від твойого того славного привіту.
    Нічка була темна, сон у турок кріпкий,
    Зачепились чайки за галери чіпко.
    І на сонних турок козаченьки впали
    Та і заходились, славно гостювали.
    Кого порубали, кого потопили,
    Половину флоту туркам попалили,
    А вже коли сонце зійшло над лиманом
    Подались козаки разом з отаманом
    По Дніпру до Січі, до свого порогу,
    Славлячи Сулиму, дякуючи Богу.
    Але Січ козацька щось не надто рада
    І смутні козаки, і немає ладу
    Й раді б привітати козаків з походу,
    Але кляті ляхи не дають проходу.
    Доки козаченьки у похід ходили,
    Ляхи на порогах Кодак спорудили.
    Кодак спорудили , військо посадили ,
    Як овід уп’ялись в козацькеє тіло.
    Ні на Січ, ні з Січі не дають проходу,
    А човни козацькі пускають під воду.
    Ні куліш зварити, ні риби зловити,
    Зживають козаків з білого зі світу.
    Як почув Сулима протаку недолю:
    - Не дамо ми ляхам, - каже, - нашу волю.
    Доки ляхи з шведом десь собі воюють,
    А оті в Кодаці навіть в ус не дують,
    Візьмемося, братці – те гніздо осине
    Та і поруйнуєм. Нехай воно згине!
    - Добре, отамане! Любе твоє слово,
    Ми вогонь і в воду з тобою готові!
    Але ж, кажуть стіни в Кодака високі,
    А рови навколо глибокі – глибокі.
    І стіни високі, й на стінах гармати.
    Як же таку силу зможем ми здолати?
    - Чи ж ми не козаки? – отаман питає, -
    Чи ж козацька сила лядську не здолає?
    Чи є в світі стіни аби нас спинили,
    Від яких без бою ми би відступили?
    - Ні, - кричать козаки, - Веди отамане!
    Ніщо на заваді нам тепер не стане!
    Взяв Сулима військо – тисячу охочих,
    Дочекавсь, як стали найтемніші ночі
    І, коли в фортеці ляхи мирно спали,
    Козаки тихенько їх сторожу зняли.
    Лиш один устиг ще крикнути: «Тривога!»
    Що все військо лядське підняло на ноги
    Та поки то ляхи очі продирали,
    Та штани вдягали, та шаблі хапали,
    Козаки рови всі хмизом закидали,
    По драбинах швидко на стіни помчали.
    Ляхи лиш на стіни вилізли спросоння,
    А тут вже козаки звідтіля їх гонять.
    Голови рубають та униз скидають,
    На поляків сонних гуртом насідають.
    Хвалилися ляхи, що стіни високі,
    Що Кодак не взяти ні з якого боку.
    Та козаки того і не чули наче.
    Хвальків, мабуть, слухать, діло не козаче.
    В ніч одну козаки Кодак захопили,
    Усе лядське військо у ньому побили.
    А саму фортецю ущент зруйнували,
    Кодацькі гармати на Січ відіслали.
    Полякались ляхи, як про те почули,
    Вони ще Трясила досі не забули.
    Невже знов козацтво за зброю візьметься,
    Знову кров шляхетська рікою поллється?
    Йшло велике військо з шведського походу,
    Степи толочило і дніпрову воду.
    Гетьман Конєцпольський йшов проти козаків
    Аби їх побити, у кайдани взяти.
    Але ж то Сулима, спробуй його взяти,
    В нього і козаки, в нього і гармати.
    І не підступитись, і не захопити
    Хоч і до морозів у степу сидіти.
    Тож він реєстровців собі викликає
    Хитрістю Сулиму взяти намовляє,
    Сипле обіцянки та кида погрози,
    Бо не за горами уже і морози.
    Знайшлись реєстровці на зраду готові,
    Прийшли до Сулими: - Ми ж одної крові!
    Візьми нас до себе, поміч тобі буде,
    Бо женуть за нами гетьманськії люди.
    Знав би ти, Сулимо, кого ти приймаєш,
    Кого коло серця свого пригріваєш.
    Наказав би зразу голови зітнути
    І прохань їх слізних навіть і не чути.
    Та піддався слову брехливому тому,
    Пустив підлих зміїв до свойого дому.
    Думав братів кревних, певно, врятувати
    Та й сів було з ними тоді чаркувати,
    А вони, негідні, споїли, приспали,
    А тоді Сулиму у кайдани взяли.
    І Сулиму взяли, і усю старшину.
    Зрадили козацтво і усю Україну.
    Вивезли тихенько, як козаки спали,
    Щоб ті не почули та й не врятували.
    Кинулись козаки – нема отамана.
    Куди подівався з козацького стану?
    Доки зрозуміли, за шаблі вхопились,
    Бачать, що вже надто вони запізнились.
    Зрадників хотіли було покарати,
    Та вони сховались за лядські гармати.
    Голови схилили козаки від горя,
    Краще б потопитись їм у Чорнім морі,
    Краще було б згинуть від чужого бога,
    Ніж віддати ляхам отамана свого.
    Але що робити? Отаман далеко
    І порятувати його, ой, нелегко.
    Хто ж візьме козаків? Хто ж скерує ними?
    Де іще узяти такого Сулиму?
    Тож сумні вертались на Січ козаченьки.
    Як же їм без батька до своєї неньки?
    А Сулиму ляхи везуть до Варшави,
    Хочуть покарати козацькую славу.
    Ні дарунок папи, ні його звитяга,
    Мабуть, не врятують – таки, бідолагу.
    Бо і ляхи тиснуть й турки насідають,
    Покарать суворо його вимагають.
    Відвернулось, видно, щастя від козака,
    Не простили йо́го турки та поляки.
    У самій Варшаві голову відтяли,
    А стражденне тіло ще й четвертували.
    Та козак, говорять їм в лице сміявся,
    Видно тої смерті зовсім не боявся.
    Не страшна, бо в очі скільки раз дивилась,
    Що й сама, напевно, із рахунку збилась.
    Стратили поляки, та зраділи марно,
    Бо та смерть для Польщі не пройшла безкарно.
    І не встигли звестись знов Кодацькі стіни,
    Як взялась за зброю ненька – Україна.
    Знову кров лилася і пани втікали
    «Це вам за Сулиму!» - козаки казали.-
    «Це вам за Сулиму, щоб не забували,
    Якого козака ви замордували!»
    Та ще і сьогодні пам’ята Вкраїна
    Славного козака та вірного сина.


    Рейтинги: Народний -- (5.35) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  50. Борис Костиря - [ 2020.10.31 16:39 ]
    "Де я і де мої личини?.."
    Де я і де мої личини?
    Я загубився в небесах.
    Шукаю я першопричини
    Подій, мов перелітний птах.

    Сміється Всесвіт над бажанням
    Спинити доленосний біг.
    І б’ється свіжо, первозданно
    Космічне джерело, мов сміх.

    31 грудня 2019


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (1)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   6   7   8   ...   1575