ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2020.12.05 23:48
З красивої площадки Бельведеру
Печальний профіль, бачимо, постав.
Він розпочав кохання саду еру,
На величавий задивився став.

Оце його творіння чарівливе
Століття третє люди бережуть.
Лише сліпого не вражає диво -

Олександр Сушко
2020.12.05 21:36
То що, браття українці, вип’ємо по чарці горілки та почнімо балакати про серйозне? Хочете подивитися самі на себе у дзеркало? Тільки не те, що ви собі надумали, а справжнє, яке показує найменшу відразливу рису на обличчі вашої душі? То що, готові? Мова

Євген Федчук
2020.12.05 18:58
Ледве-ледве із-за гори сонечко гляділось,
Туманцем легким холодним долина укрилась.
Йшов Петро селом раненько, дивився навколо.
Вже дерева жовтолисті стоять напівголі.
Зимний вітер все частіше селом пролітає,
Від зими привіт, напевно, передати має.

Тетяна Левицька
2020.12.05 08:26
Не відпливай до іншої води!
Маяк хоч вказує шляхи додому,
та повертає нас вряди-годи
до жадібних джерел болючий спомин.

Я океан, а не ставок жалів,
що зором осягнути птаха в змозі.
Топила паперові кораблі

Микола Соболь
2020.12.05 07:35
Награється – кине.
Не радій думками.
Запізня година
краще йди до мами.
На красу дівочу
не шукай пригоди.
Як би не наврочить
до твоєї вроди.

Сергій Губерначук
2020.12.05 06:55
Не жахайся мене.
Я не стільки страшний,
скільки впертий у тебе, мій світе!
Ти живеш день за днем,
непоспішно смішний,
простеляєш мій шлях до молитви.

А на чреслах небес,

Віктор Кучерук
2020.12.05 06:33
Уже немає сил жаліти
Себе у долі на руках –
Вона несе мене по світу
І змалку сіє в душу страх.
Чи йде не тою стороною,
Де щастя мається моє,
Що вік без радості земної
Мені постійно постає?..

Володимир Бойко
2020.12.04 23:51
Пригорнись – і я тебе зігрію,
Обійму, притисну до грудей.
Хай довкола віють сніговії –
Не холонуть душі у людей.

Тата Рівна
2020.12.04 22:07
коли мені було десять — цей світ був великим
у ньому гинули чужі люди
на чужих війнах
і чужі голодні діти помирали від нестачі хліба й води
страшне слово СНІД снилося мені ночами
й здавалося
що це вогненна куля
яка напевне колись спалить когос

Володимир Ляшкевич
2020.12.04 13:36
Все в наших руках вже сьогодні.

Як насправді ми будемо лікуватися від усіх хворіб!
Або квантове лікування від квантового ж і зараження.
Ми можемо вже самі і зараз це робити - особистим ментальним захистом, з допомогою серця.

А вченого вбили на том

Іван Потьомкін
2020.12.04 13:00
«Ось нарешті й крайня хата.
Треба газду привітати!», –
Так сказав Олекса хлопцям
І постукав у віконце.
Раз і два.... Нема одвіту.
Кілька свічок в хаті світить...
За столом сім’я сидить...
На покуті – сивий дід ...

Олександр Олехо
2020.12.04 11:38
Немає вічного ні в чому.
На вістрі часу – суща мить.
Заради неї ставлю кому.
Що не потоне, то згорить.

Хтось пише щиро і розлого.
А хтось кахикне: срамота…
На авансцені спіч німого.

Ігор Деркач
2020.12.04 10:19
То затихає, то лунає знову
собача пісня про легальну мову...
Не важко угадати – це язик
у вигляді священної корови,
яку доїти пролетарій звик.

І хто його, як Лєнін, не вивчає,
поет ВеВе(глашатай!) нагадає,

Сергій Губерначук
2020.12.04 08:30
О, добре як, що любиш ти!
О, добре як!
Коли обваляться світи –
це буде знак.
Це означатиме, що ти
і тільки ти –
була в основі самоти
в кінці мети.

Віктор Кучерук
2020.12.04 08:24
Десь отам за густими туманами
Застигають відразу льоди
І ялинки вогнями різдвяними
Тішать погляди людські завжди.
Там тяжіють дарами святковими
Не прилавки – родинні столи
І майбутнє не сіє страховини
Там нікому чомусь будь-коли.

Микола Соболь
2020.12.04 07:25
Все very good*, мій брате, охолонь!
Чи варто в бій іти за Україну?
Простіше, мабуть, здатися в полон
і бити чолобитну на колінах
й лизати ноги сівшому на трон…

Чи буде так? Вирішувати нам.
Чекаємо звитяги, чи поразки?

Тетяна Левицька
2020.12.03 23:48
Ми нарізно плекали світ до того,
як доля привела нас у альков,
де в раюванні сяйва золотого
іскрилася загравою любов!

Зоріла, пломеніла, огортала
теплом самотні душі на землі,
і місяцем - небесного кресала,

Володимир Бойко
2020.12.03 23:47
Перекреслює дорогу
Неподолана межа
Не помилує нікого
Активована іржа.

Ти смієшся без потреби
І сумуєш без причин
І у просторі під небом

Іван Потьомкін
2020.12.03 18:14
Не карай мене, Боже, в гніві й люті своїй.
Над нещастям моїм, змилуйсь, Боже.
Уздоров мене ліпше: в дрожі кості мої.
Повернися до мене і душу мою уздоров,
Адже пам’яті в смерті нема,
А в пеклі як подякувать зможу?..
Я стомивсь од нічних стогнань,
C

Сергій Губерначук
2020.12.03 06:15
Єдине, що вірно зроблю –
Це запевню любов у любові.
Єдине, що вірно люблю –
почуттів повноводу повінь.

Сумнівайся – я маю кулак
розтрощити кінцівки страху,
маю сили ловить вовкулак

Ярослав Чорногуз
2020.12.03 01:57
А любов золотими нитками
Вишиває зірки в небесах...
Я б усипав троянд пелюстками
Чарівливий твій зоряний шлях.

Де б не йшла — усміхалися віти,
І леліяли б кожен твій крок
І черемха й бузок, гіацинти -

Володимир Бойко
2020.12.02 20:40
Три дні виблискував пухнасто
Неповнолітній перший сніг
І потай мріялось про щастя,
Що прихилилося до ніг.

Та сніг пустився за водою,
Як повернулося тепло.
І щастя вкрилося імлою,

Роксолана Вірлан
2020.12.02 20:27
І вже...і вже...і вже не має значення-
Куди летять осінні стежі страчені,
Куди пливуть вітрила пошматовані
В які моря - в які глибокі повені,

В якому часі вихлялому й сірому
Крило, мов лезо, розсікає віхолу.
І вже не має ніякого значення,

Тетяна Левицька
2020.12.02 19:19
В "Паркових озерах" причаїлась тиша.
Явори високі спокій стережуть.
Все заполонила голубе узвишшя,
Від землі до неба - хмарна каламуть.

Де-не-де на дерні поруділе листя,
Паморозі іній посріблив газон.
Лавочка холодна, сутінки імлисті,

Євген Федчук
2020.12.02 19:04
У часи, як руським родом знать іще гордилась
І під польського магната поки не рядилась.
І жила іще ідея про власну державу,
Щоб здобути собі честі, а для неї слави.
Між Москвою і Литвою метались, бувало,
Все підтримки у тій справі для себе шукали.
Т

Іван Потьомкін
2020.12.02 12:12
Або мені дайте хоч і бубон в руки,
Або не питайте, чом стою, мов крук той.
Он танцює місяць понад деревами,
А я тут нуджуся в балачках із вами.
Якщо ти музика,то не варт базікать,
Краще б уже грати і пісень співати.
І хоча б ви грали, не переставали

Сергій Губерначук
2020.12.02 08:45
Клопоту більше, ніж треба,
у прерозумних людей.
Похапцем кинутий жереб –
ворогом скорим гряде.

Думкою розбагатівши,
можна скорити світи,
розум ніколи не втішить

Микола Соболь
2020.12.02 06:30
Вітаннячка скінчилися і ми
буденно стріли перший день зими…

Здавалося б далеко не малята
ні настрою, ні снігу, але ж – свято.

Давай, друзяка, діставай коньяк,
без двох тварин святкується ніяк.

Віктор Кучерук
2020.12.02 06:07
Схолодніла, білогруда
Владно шастає зима, –
І хоча не стало бруду,
Але й теплих днів нема.
Відчуваючи загрозу
Віком скривленим кісткам
Заховаюсь від морозу
На печі й уже звідтам

Ярослав Чорногуз
2020.12.02 00:04
Немов би тут почаклувала фея -
Дух музики високої не вмер.
І прикрашає статуя Орфея
Майданчик оглядовий — бельведер.

Фракійський цар, як Бог, одвічно юний,
Ще й Аполлона й Калліопи син -
Коли співав, торкнувши ліри струни,

Дума Козак
2020.12.01 21:21
У затінку моїх думок
улітку – прохолода
і досить тепло на душі
без сонця в зимній день.
А вранці роздумів димок
у будь-яку погоду
дарує плетиво віршів
і музику пісень.

Іван Потьомкін
2020.12.01 18:59
Дивитись в очі смерті...
Чекать, хто моргне першим?
Як у безіграшковому дитинстві?..
Ні, смерть не така всесильна,
Як часом здається.
Віч-на-віч був з нею
Хлопчиськом-сиротою по війні.
З холоду й голоду склепив повіки,

Ігор Шоха
2020.12.01 18:20
Була у мене мрія... як весни
чекав її, але боявся миті,
коли вона зникала у блакиті
і довго не являлася у сни.

Ось і тепер, коли минає осінь
і у дворі не гримає гроза,
вона у небі і її сльоза

Олександр Бобошко Заколотний
2020.12.01 17:51
Там будуть жито й прірва. Обереш.
Не зможеш сам – це вирішать за тебе,
позбавивши вагань урешті-решт…
Так-так, різниця все-таки суттєва.

Там ріки між кисільних берегів
тектимуть, варто вірити, молочні.
Але в одній з кишень (порадив гід)

Петро Скоропис
2020.12.01 14:04
Генерале! Ці карти – лайно. Я пас.
Північ, знаєте, десь у Полярнім Крузі.
І Екватор ширший за ваш лампас.
І фронт, генерале, під хвіст папузі.
Чинник відстані з рації ваш наказ
в бугі-вугі спотворює в тому ж дусі.

Генерале! Це повний уже бардак.

Олександр Сушко
2020.12.01 12:34
Розвелося до біса піїтиків,
Кожен - геній, ліричний титан.
Я ж - вояка нещадної критики,
Гузна рву віршарам. Смакота!

Ті ж вищать від образи та сваряться,
І волають : «Рятуйте, братва!».
Ох, важка у руках моя палиця,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ярослав Штука
2020.12.05

Вячеслав Вячко
2020.12.03

Марина Олексіївна
2020.12.03

Олександр Стус
2020.12.03

І М
2020.12.02

Аліса Аделаїда
2020.11.25

Валерій Докид
2020.11.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ярослав Чорногуз - [ 2020.12.05 23:16 ]
    Із циклу "Перлини раю" (подорож "Софіївкою") Профіль Потоцького
    З красивої площадки Бельведеру
    Печальний профіль, бачимо, постав.
    Він розпочав кохання саду еру,
    На величавий задивився став.

    Оце його творіння чарівливе
    Століття третє люди бережуть.
    Лише сліпого не вражає диво -
    Божественого генія могуть.

    Потоцький Шенсний Фелікс — це імення
    Засновника нетлінної краси.
    Тут поривання думки дерзновенні
    Утілювали Божі голоси.

    І Метцель, і Заремба — будівничі,
    І сотні покріпачених селян
    Трудилися на славу і на вічність,
    Вкладали душу в працю і талант.

    Хай кажуть — зрадник Польщі гоноровий -
    Потоцький, пан, визискувач лихий.
    Великим був по-справжньому в любові,
    І вірний був Софії він своїй.

    Обожнював, підносив, як Богиню,
    В ній бачив ідеал життя свого.
    І від кохання, зраджений, загинув,
    Бо зрадив син з Софією його.

    Минуть віки. Одсіється все нице,
    Лише любов цвістиме щовесни.
    На згадку парк чудесний залишився
    І профіль цей, замислено-сумний.

    12 жовтня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.97)
    Прокоментувати:


  2. Євген Федчук - [ 2020.12.05 18:13 ]
    Легенда (чи, може, бувальщина) про крушину
    Ледве-ледве із-за гори сонечко гляділось,
    Туманцем легким холодним долина укрилась.
    Йшов Петро селом раненько, дивився навколо.
    Вже дерева жовтолисті стоять напівголі.
    Зимний вітер все частіше селом пролітає,
    Від зими привіт, напевно, передати має.
    Йшов Петро селом повільно, нікуди спішити.
    Вихідний та вже й немає в полі що робити.
    Роздивлявся, що за тином робиться у кого.
    Де господар, то, звичайно, і порядок в того.
    А де ледар, зрозуміло – його зразу видно.
    Як то, думає, людині буває не встидно.
    Дійшов врешті і до хати, до кума Івана,
    Бачить, той сидить на призьбі чи хворий, чи п’яний.
    Бо хитається та стогне чогось, неборака.
    Зайти треба, запитати, чи поміч ніяка
    Не потрібна куму. Виліз через перелаза.
    Підійшов. Та кум помітив його не одразу.
    - Здоров куме! Чого стогнеш? Перебрав учора?
    - Та ні, куме. Не до того. В мене таке горе.
    Хоч сказати – засміють же мене добрі люди.
    - Кажи, куме, сміятися я точно не буду!
    - Розумієш, другий день вже мучуся. Та де там!
    А ніяк сходить не можу я до туалета.
    І сидить, як каменюка, виходить не хоче,
    Хоч і тужуся, бувало, аж вилазять очі.
    Хотів сходить до ворожки баби Катерини,
    Та ж в селі то буде знати й остання людина.
    Ти ж ту бабу добре знаєш, пліткувати любить.
    Репутацію навіки всю мені погубить.
    І не знаю, що робити і куди податись,
    На чию таку пораду мені сподіватись.
    - Знаєш, куме, - Петро каже,- знаю що робити.
    Ще колись зовсім маленьким я ходив по світу,
    То покійниця-бабуся мені говорила,
    Що крушина у цій справі має справді силу.
    В дідуся колись подібні проблеми бували,
    Так бабуся із крушини гілок наламала.
    Принесла та заварила дідусеві чаю.
    Так дідусю, я сам бачив, зразу полегша́ло.
    Тож біжи мерщій до лісу крушину шукати.
    Вона зможе твою хворість умить злікувати.
    Ще хотів чогось додати та кум вже схопився
    Та, тримаючись за пузо, у ліс покотився.
    Хотів крикнути услід та…а як хто підслуха.
    То сміятимуться з кума в очі й поза вуха.
    …Минув тиждень. Знову кума Петро зустрічає:
    - Як ся маєш? –у Івана весело питає,-
    Помогла тобі крушина? Чи знайти вдалося?
    - Знаєш, куме, без крушини усе обійшлося.
    - Як то сталось? Розкажи-но, послухати хочу.
    А Іван сопе під носа й опускає очі:
    - Розумієш, як подався я ото до лісу…
    Як крушина виглядає – я то знаю, звісно.
    Знаю, що вологу любить, пішов до болота,
    Хоч таскатися по лісу не було охоти.
    Ще здалеку запримітив кущики крушини,
    Взявся гілочки ламати, класти до торбини.
    Коли чую, десь позаду хтось по лісу пхає.
    Я спочатку і уваги на те не звертаю.
    Але кроки усе ближче. Повертаюсь. Мамо!
    Величезний ведмедисько йде на мене прямо.
    Став на дибки, заревів так, що заклало в вухах.
    Я забув про все на світі та й рвонув щодуху.
    Вже не знаю, чи він гнався, а чи ні за мною.
    Зупинився, озирнувся вже аж під горою.
    І хвороба без крушини вся минула клята.
    Довелося…штани, правда...біля річки прати…
    Кум сміється: - Ти ж, Іване, мене не дослухав.
    А кричати ж я не буду, як ти мчиш щодуху.
    Справа в тім, що ще бабуся мені розказала,
    Звідки люди про крушину, її силу взнали.
    Затіявся прадід в осінь до лісу ходити,
    Назбирати сухостою, щоб хату топити.
    Ходив якось, раптом бачить – ведмідь лісом пхає,
    Роздивляється навколо, мов чогось шукає.
    Причаївся прадід, стиха дивиться, що далі.
    Знайшов ведмідь кущ крушини, наламав цурпалля
    Та й став кору обгризати, тішитися нею.
    А наївся, до барлоги подався своєї.
    Прадід, звісно, знав багато про звірину всяку,
    То ж для нього те не мало загадок ніяких.
    Укладався ведмідь спати аж на зиму цілу,
    Не хотів, щоб все у шлунку у нього сиділо.
    Перед тим , як уже йому у барлозі спати,
    Він крушиною свій шлунок брався очищати.
    А тоді уже спокійно спати укладався,
    Що воно йому «заграє» в шлунку – не боявся…
    Тож для прадіда у тому не було секрета.
    Я хотів тобі сказати про ведмедя…Де там?!
    Ти помчав, аж за тобою слідом закурілось.
    Я й подумав, що, навряд чи, ви б з ведмедем стрілись.
    А воно, ти глянь, як дивно усе обернулось…
    - Ну, нічого,- Іван каже, - було та й забулось.
    Ти ж дивись, лишень, нікому не кажи про теє,
    Як позбавився хвороби клятої своєї.
    Бо ж сміятимуться люди, не дадуть проходу.
    Навигадують усяке про мою пригоду.


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  3. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2020.12.05 10:51 ]
    Колискова
    Спи, дитинонько кохана, засинай,
    Поринай в казкові дивні сни.
    Мирні зорі нехай сяють з висоти,
    Я люблю тебе, синочку, ти це знай.

    Рада бачити я усмішку твою,
    Як приємне бачиш ти у сні.
    То ж щасливими хай будуть усі дні,
    Посила благословіння Бог.

    Виростай і набирайся сил, мужній,
    Тішаться за тебе всі близькі.
    Хай не буде зла у доленьці твоїй,
    Лише світла-світла радість на віки.

    2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  4. Тетяна Левицька - [ 2020.12.05 08:28 ]
    Океан душі
    Не відпливай до іншої води!
    Маяк хоч вказує шляхи додому,
    та повертає нас вряди-годи
    до жадібних джерел болючий спомин.

    Я океан, а не ставок жалів,
    що зором осягнути птаха в змозі.
    Топила паперові кораблі
    не я - розбурханих цунамі сльози.

    То вітер хвилі гнав на береги,
    аби каміння штормом шліфувала,
    і якорів залізні ланцюги
    зривала із фарватеру. Бувало,

    тонуло сонце у безодні-мжі,
    зірниці палахтіли наді мною.
    Ти спрагло пив оман, а міражі -
    не вгамувать солоною водою.

    01.12.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (5.81) | "Майстерень" 6 (5.91)
    Коментарі: (1)


  5. Микола Соболь - [ 2020.12.05 07:29 ]
    Перехожа
    Награється – кине.
    Не радій думками.
    Запізня година
    краще йди до мами.
    На красу дівочу
    не шукай пригоди.
    Як би не наврочить
    до твоєї вроди.
    Від гріха подалі
    заховайсь, перлино,
    ну, які печалі?
    Пізня вже година…
    05.12.20р.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  6. Сергій Губерначук - [ 2020.12.05 06:33 ]
    Не жахайся мене
    Не жахайся мене.
    Я не стільки страшний,
    скільки впертий у тебе, мій світе!
    Ти живеш день за днем,
    непоспішно смішний,
    простеляєш мій шлях до молитви.

    А на чреслах небес,
    там, де хмари лежать,
    заскиртовані вітром, мій світе,
    стільки правиться мес,
    що моя жахожать
    одсікає язик говорити.

    Я лежу при траві
    у країні життя,
    у пекельній своїй Україні.
    Сам себе я навіяв,
    сам і світом затяв.
    Тож, ні коні, ні свині – не винні.

    21 травня 2004 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.68)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 87"


  7. Віктор Кучерук - [ 2020.12.05 06:58 ]
    * * *
    Уже немає сил жаліти
    Себе у долі на руках –
    Вона несе мене по світу
    І змалку сіє в душу страх.
    Чи йде не тою стороною,
    Де щастя мається моє,
    Що вік без радості земної
    Мені постійно постає?..
    05.12.20



    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.82)
    Коментарі: (1)


  8. Ярослав Штука - [ 2020.12.05 03:22 ]
    Своя історія

    Стоять кургани у степах
    Та козаків старі могили.
    Хрести у сірих сорочках
    Над ними голови схилили.

    Прийшли кати у рідний край
    Перекроїли, перешили.
    І добрехали, як змогли,
    Незгідних просто задушили!

    І стали жити замість нас
    Так, ніби ми і жить не жили.
    І кров не наша у серцях,
    І що вони дали нам жили.

    Усе продумали вперед,
    Рабів для себе з нас зробили.
    Та так роками, мов сліпі
    З ярмом на шиї і ходили.

    Не помічаючи довкола
    Чиї кургани і могили,
    Забули прадідів, дідів,
    Як рідний край вони любили.

    І захищали все своє,
    Ні перед ким чолом не били.
    І шанували дім, батьків
    І не паплюжили могили.

    А ми таки забились в кут
    І не дурні, а одурили!
    Ми повелись усі на мед
    Та дьогтю нам, таки налили.

    Забрали землі і хати,
    Пшеницю й жито, все спалили.
    Поля горіли і ліси,
    А ми боялись, не гасили.

    Лише похнюпили носи
    Та руки в боки розводили.
    Водичку повне решето
    Довкола бігали, носили.

    І дуля пахла калачем,
    Її під ніс нам положили.
    Це нагорода за усе,
    Оце ми гарно заробили.

    Ми стали, ніби жебраки,
    Пожертву в злодія просили.
    Нас висилали в табори,
    Голодоморами косили.

    І колоски для діточок
    Тихенько в пазусі носили.
    Ми їх вождів, немов святих
    До себе в хату запустили.

    Лише від страху, а в душі
    Лайнном їх пики замастили.
    І сльози ріками текли,
    А нас гнобили і гнобили.

    Діди зітхали у курганах,
    Хилились зкошені могили,
    А на кістках росли міста
    І в болотах людей топили.

    Майбутнє світле, дороге!
    За нього кров'ю ми платили.
    І щиро вірили брехні,
    Катів своїх за все хвалили.

    Так, ніби дикими були.
    Так, ніби ми без них не жили.
    Та все закінчиться таки,
    Ми перед Богом заслужили.

    Ми захищаємо своє
    І зла нікому не зробили.
    І в нас історія своя,
    Свої кургани і могили.

    Свої сади, лани, степи, поля,
    Високі гори, небосхили!
    Усе своє, лише вони,
    Усюди пхали своє рило!
    14.07.2019
    by Shtuka Yaroslav


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  9. Ярослав Штука - [ 2020.12.05 03:42 ]
    Своя історія

    Стоять кургани у степах
    Та козаків старі могили.
    Хрести у сірих сорочках
    Над ними голови схилили.

    Прийшли кати у рідний край
    Перекроїли, перешили.
    І добрехали, як змогли,
    Незгідних просто задушили!

    І стали жити замість нас
    Так, ніби ми і жить не жили.
    І кров не наша у серцях,
    І що вони дали нам жили.

    Усе продумали вперед,
    Рабів для себе з нас зробили.
    Та так роками, мов сліпі
    З ярмом на шиї і ходили.

    Не помічаючи довкола
    Чиї кургани і могили,
    Забули прадідів, дідів,
    Як рідний край вони любили.

    І захищали все своє,
    Ні перед ким чолом не били.
    І шанували дім, батьків
    І не паплюжили могили.

    А ми таки забились в кут
    І не дурні, а одурили!
    Ми повелись усі на мед
    Та дьогтю нам, таки налили.

    Забрали землі і хати,
    Пшеницю й жито, все спалили.
    Поля горіли і ліси,
    А ми боялись, не гасили.

    Лише похнюпили носи
    Та руки в боки розводили.
    Водичку повне решето
    Довкола бігали, носили.

    І дуля пахла калачем,
    Її під ніс нам положили.
    Це нагорода за усе,
    Оце ми гарно заробили.

    Ми стали, ніби жебраки,
    Пожертву в злодія просили.
    Нас висилали в табори,
    Голодоморами косили.

    І колоски для діточок
    Тихенько в пазусі носили.
    Ми їх вождів, немов святих
    До себе в хату запустили.

    Лише від страху, а в душі
    Лайнном їх пики замастили.
    І сльози ріками текли,
    А нас гнобили і гнобили.

    Діди зітхали у курганах,
    Хилились зкошені могили,
    А на кістках росли міста
    І в болотах людей топили.

    Майбутнє світле, дороге!
    За нього кров'ю ми платили.
    І щиро вірили брехні,
    Катів своїх за все хвалили.

    Так, ніби дикими були.
    Так, ніби ми без них не жили.
    Та все закінчиться таки,
    Ми перед Богом заслужили.

    Ми захищаємо своє
    І зла нікому не зробили.
    І в нас історія своя,
    Свої кургани і могили.

    Свої сади, лани, степи, поля,
    Високі гори, небосхили!
    Усе своє, лише вони,
    Усюди пхали своє рило!
    14.07.2019
    by Shtuka Yaroslav


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  10. Володимир Бойко - [ 2020.12.04 23:48 ]
    * * *
    Пригорнись – і я тебе зігрію,
    Обійму, притисну до грудей.
    Хай довкола віють сніговії –
    Не холонуть душі у людей.


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  11. Володимир Книр - [ 2020.12.04 20:46 ]
    Везуча коза
    Козі везе! Візок
    козі везе візок.

    2020


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (4.92)
    Прокоментувати:


  12. Тамара Швець - [ 2020.12.04 19:43 ]
    Если художник рисует...
    Прочла сегодня в клубе Писатели за добро стихотворение Светланы Гордеевой, которое очень поучительно ....
    Если художник рисует
    Если художник рисует
    «Что от сердца исходит — к сердцу должно привести»
    Людвиг Ван Бетховен
    Если художник рисует,
    руки его не хвалите.
    Если по раю тоскует,
    просто его поддержите.
    Сердцем рисует художник,
    душу свою рисует.
    Вашему сердцу, может,
    песню свою адресует.
    Та красота, что в сердце
    вечно живет и гнездится,
    сквозь потаенную дверцу
    выскользнет, воплотится.
    Перевела на украинский язык 4.12.20 17.02
    На фото -мой рисунок.
    Якщо художник малює
    «Що від серця виходить — до серця повинно привести»
    Людвіг Ван Бетховен
    Якщо художник малює,
    руки його НЕ хваліть.
    Якщо по раю тужить,
    просто його підтримайте.
    Серцем малює художник,
    душу свою малює.
    Вашому серцю, може,
    пісню свою адресує.
    Та краса, що в серці
    вічно живе і гніздиться,
    крізь потаємні дверцята
    вислизне, втілиться.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  13. Іван Потьомкін - [ 2020.12.04 13:33 ]
    Довбуш і ребе

    «Ось нарешті й крайня хата.
    Треба газду привітати!», –
    Так сказав Олекса хлопцям
    І постукав у віконце.
    Раз і два.... Нема одвіту.
    Кілька свічок в хаті світить...
    За столом сім’я сидить...
    На покуті – сивий дід ...
    «Оце так стрічати гостя
    Між жидами повелося ?
    Не поможуть замки ваші,
    Як плечем двері підважу».
    Всею силою наліг, –
    Мало не звалився з ніг,
    Бо була на те причина –
    Двері ж тільки-но причинені.
    У світлицю Довбуш входить
    І на діда шаблю зводить.
    Бородань стоїть незрушно
    Та губами ледь ворушить .
    У руці трима чарчину
    І не кліпає очима.
    «Чом стоїш, мов пень гнилий?
    Таж вина гостю налий!..
    А... не хочеш говорить?..
    Перейдеш ураз на крик!»
    Опуска Довбуш шаблюку
    Прямо дідові на руку.
    Та на подив чималий
    Лиш вина трохи пролив.
    А од крапель лезо сталі
    Преважким опришку стало.
    І шаблюку, що все крушить,
    Вже не в змозі з місця зрушить.
    Реб Ар’є (це був той дід)
    Освятив шабесний хліб
    І, як здавна повелося,
    Запросив до столу гостя.
    І пили удвох, і їли
    Під сумний спів заметілі
    Два тутешні ватажки:
    Проводир грізних опришок
    І знавець Святої Книжки.
    Зустрілися ворогами,
    А прощались другарями.
    Так було, а чи інакше –
    В Коломиї знають краще.
    Та відтоді і опришки
    Спочивали в шабес трішки.
    ...Перш ніж знятися у небо,
    Пригадав Олекса ребе
    І сказав в останню хвилю
    В товаристві, серцю милім:
    «Хлопці, топірці сховайте,
    Крові більш не проливайте,
    Бо кров людська – не водиця,
    Проливати не годиться».


    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.74)
    Прокоментувати:


  14. Олександр Олехо - [ 2020.12.04 11:33 ]
    * * *
    Немає вічного ні в чому.
    На вістрі часу – суща мить.
    Заради неї ставлю кому.
    Що не потоне, то згорить.

    Хтось пише щиро і розлого.
    А хтось кахикне: срамота…
    На авансцені спіч німого.
    Глядач у залі – глухота.

    Шукаю літери і цифри,
    таємні знаки сподівань,
    як доленосні коди-шифри,
    як перехід за іншу грань.

    Діра від бублика в он-лайні –
    масні причесані слова.
    Їх зерна биті, неврожайні.
    Їх правда сита не нова.

    А ми шукаємо причини.
    - Прости нас, Боже, не карай!
    У неба досить злої глини,
    щоб переміг пекельний рай.

    У морі маються вітрила.
    Віки минають, та пливуть
    надії страченої крила
    у нелукаву каламуть…

    12.12.2020





    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Прокоментувати:


  15. Ігор Деркач - [ 2020.12.04 10:44 ]
    Собачі перегони
    То затихає, то лунає знову
    собача пісня про легальну мову...
    Не важко угадати – це язик
    у вигляді священної корови,
    яку доїти пролетарій звик.

    І хто його, як Лєнін, не вивчає,
    поет ВеВе(глашатай!) нагадає,
    що́ їх веде на Київ... напролом...
    війною аж до самого Дунаю,
    де кожен володіє язиком.

    І малороси, й наймані бояри
    на те уже видумують закон...
    але ВееР вирулює за хмари,
    а офіси зеленого до яру –
    як поліцаї Криму у полон.

    ................................................
    Єднають п’яте колесо і дишло...
    І... ти диви... аби чого не вийшло...
    не раком, але – задом наперед...

    Перемагають хлопці-запорожці...
    і КаеСУ, і... і ОПеЗеЖопці...
    і шмаровидло ляпають... і мед.

    12/2020


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  16. Сергій Губерначук - [ 2020.12.04 08:45 ]
    О, добре як, що любиш ти…
    О, добре як, що любиш ти!
    О, добре як!
    Коли обваляться світи –
    це буде знак.
    Це означатиме, що ти
    і тільки ти –
    була в основі самоти
    в кінці мети.
    Тоді стоятимеш і виголосиш – день!,
    той день і час.
    коли одна – з усіх пісень –
    один лиш раз! –
    з одним лиш словом, що було
    і вмерло знов:
    любов, любов, любов, любов,
    любов, любов!

    21 жовтня 1995 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.68)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 115"


  17. Віктор Кучерук - [ 2020.12.04 08:05 ]
    Постскриптум до ток-шоу
    Десь отам за густими туманами
    Застигають відразу льоди
    І ялинки вогнями різдвяними
    Тішать погляди людські завжди.
    Там тяжіють дарами святковими
    Не прилавки – родинні столи
    І майбутнє не сіє страховини
    Там нікому чомусь будь-коли.
    Там вітання у фразі за фразою
    І відсутні повільність чи спіх,
    Бо політиків мало показують
    І геть зовсім не слухають їх...
    04.12.20


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.82)
    Прокоментувати:


  18. Микола Соболь - [ 2020.12.04 07:24 ]
    Все буде добре
    Все very good*, мій брате, охолонь!
    Чи варто в бій іти за Україну?
    Простіше, мабуть, здатися в полон
    і бити чолобитну на колінах
    й лизати ноги сівшому на трон…

    Чи буде так? Вирішувати нам.
    Чекаємо звитяги, чи поразки?
    Земний уклін новітнім козакам,
    що не повірили в новоросійську казку,
    я дякую, бійці, довіку Вам!

    Не треба нам юродивих* «братів».
    І знаю точно, – правда переможе.
    Хай буде все, солдате, як хотів…
    Йдете у бій? То бережи Вас Боже!
    04.12.20р.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  19. Тетяна Левицька - [ 2020.12.03 23:25 ]
    Альков кохання
    Ми нарізно плекали світ до того,
    як доля привела нас у альков,
    де в раюванні сяйва золотого
    іскрилася загравою любов!

    Зоріла, пломеніла, огортала
    теплом самотні душі на землі,
    і місяцем - небесного кресала,
    запалювала зорі у імлі.

    І кришталевих бра яскраві свічі,
    лише для нас обізнаних, тремких,
    беззахисних, сліпих у протиріччях,
    в любові - щирих, відданих, палких.

    В обіймах поцілунків, щебетання
    ми пишемо удвох, як ти хотів,
    цю чарівну історію кохання
    на чистім простирадлі почуттів.

    Від сліз блаженства до сльози розпуки,
    лише один необережний крок,
    та небо відчуває серця стукіт -
    Святу любов благословляє - Бог!
    30.11.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (5.81) | "Майстерень" 6 (5.91)
    Коментарі: (6)


  20. Володимир Бойко - [ 2020.12.03 23:24 ]
    Іржа
    Перекреслює дорогу
    Неподолана межа
    Не помилує нікого
    Активована іржа.

    Ти смієшся без потреби
    І сумуєш без причин
    І у просторі під небом
    Залишаєшся один.

    І кому до того діло,
    Чий куди петляє шлях...
    Без числа на світі білім
    Неприкаяних невдах!



    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  21. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2020.12.03 10:01 ]
    Осінні тумани
    Осінні тумани, тумани осінні
    Усе заслонили навкруг:
    І поле, долину і луг,
    Не хочуть пускати ще зимоньку-зиму.

    Сніжок, що зима уночі посипає,
    Раненько весь "злиже" туман
    І дощик дрібненький уже накрапає -
    Ображена плаче зима.

    Тумане, іди собі спати в ярочок
    І зимоньку не ображай.
    Вона господиня по праву сьогодні,
    Отож хазяйнує нехай.

    2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  22. Сергій Губерначук - [ 2020.12.03 06:18 ]
    Єдине, що вірно зроблю…
    Єдине, що вірно зроблю –
    Це запевню любов у любові.
    Єдине, що вірно люблю –
    почуттів повноводу повінь.

    Сумнівайся – я маю кулак
    розтрощити кінцівки страху,
    маю сили ловить вовкулак
    і мішками скидати з даху.

    Сумнівайся – а я докажу
    тимчасовість твойого вагання,
    вирішальної ночі впряжу
    триста коней мойого кохання.

    Ти не бачила справжньої міці,
    чоловіка не бачила в розпачі.
    Хай я буду в столітньому віці –
    тільки серце у серце встромлячи.

    30 серпня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.68)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 108"


  23. Олександр Стус - [ 2020.12.03 02:20 ]
    Реве душа
    Відживу, нажаль своє життя,
    Відтужив, нажаль свої я туги,
    Відїм, нажаль свій шмат м'яса,
    Відпишу, нажаль свої листи до Вас.
    Але ніколи не зможу відступити, нажаль від своєї я мети.
    2020


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  24. Ярослав Чорногуз - [ 2020.12.03 01:59 ]
    Божествена квітка
    А любов золотими нитками
    Вишиває зірки в небесах...
    Я б усипав троянд пелюстками
    Чарівливий твій зоряний шлях.

    Де б не йшла — усміхалися віти,
    І леліяли б кожен твій крок
    І черемха й бузок, гіацинти -
    Супроводжували до зірок.

    І у зорянім замку росли б там
    Хризантеми, нарциси і плющ
    Стіни всі обвивав, як намисто -
    Подарунок смарагдових пущ.

    Ти б сиділа на зорянім троні
    Як Богиня — володарка мрій.
    І Пегаси — окрилені коні -
    Диво-віршів розсипали б рій.

    Слів прекрасних і образів грона,
    Наче квіти-перлини в гаю,
    Увінчали б собою корону,
    Що лягла на голівку твою.

    І буяла б, як сонце весною,
    Засвітилась на всі небеса,
    Наче відсвіт душі золотої
    Ця божествена квітка — краса!

    2 грудня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (5.77) | "Майстерень" 7 (5.97)
    Коментарі: (4)


  25. Володимир Бойко - [ 2020.12.02 20:11 ]
    * * *
    Три дні виблискував пухнасто
    Неповнолітній перший сніг
    І потай мріялось про щастя,
    Що прихилилося до ніг.

    Та сніг пустився за водою,
    Як повернулося тепло.
    І щастя вкрилося імлою,
    Немов його і не було.



    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (8)


  26. Роксолана Вірлан - [ 2020.12.02 20:39 ]
    Орлині гнізда


    І вже...і вже...і вже не має значення-
    Куди летять осінні стежі страчені,
    Куди пливуть вітрила пошматовані
    В які моря - в які глибокі повені,

    В якому часі вихлялому й сірому
    Крило, мов лезо, розсікає віхолу.
    І вже не має ніякого значення,
    Як тлінне розлетілося облачення,

    В якому розкувйовдженому вітрищі
    Несуться пера, стебла, зорі сліпнучі.
    В строкаті обри впала згасла ягода-
    Не годна з гілля вирватися...наго так

    Так наго - наго поокруж, аж полохко...
    І тільки гнізда - маяками з мороку -
    Орлині гнізда -теплими порталами-
    Святяться, світять над світами вспалими.



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  27. Тетяна Левицька - [ 2020.12.02 19:54 ]
    Паркові озера
    В "Паркових озерах" причаїлась тиша.
    Явори високі спокій стережуть.
    Все заполонила голубе узвишшя,
    Від землі до неба - хмарна каламуть.

    Де-не-де на дерні поруділе листя,
    Паморозі іній посріблив газон.
    Лавочка холодна, сутінки імлисті,
    В сумочці настирно дзвонить телефон.

    На бруківці круки й голубина зграя,
    (Не кидає птахам крихти сухарів -
    Жіночці: мобільний, вітер дошкуляє,
    Кутає у комір, аж до самих брів

    Зморене обличчя сповнене печалі).
    Зазирнути в очі сквирі,* наче - гріх.
    Та летять з безодні пелюстки азалій** -
    Падає на чорні коси білий сніг.

    сквира* - негода
    азалія* - квітка

    30.11.2020р.


    Рейтинги: Народний -- (5.81) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (4)


  28. Євген Федчук - [ 2020.12.02 19:34 ]
    Дума про Остафія Дашкевича
    У часи, як руським родом знать іще гордилась
    І під польського магната поки не рядилась.
    І жила іще ідея про власну державу,
    Щоб здобути собі честі, а для неї слави.
    Між Москвою і Литвою метались, бувало,
    Все підтримки у тій справі для себе шукали.
    Та питалися даремно, бо тим лиш і треба
    Аби руські усі землі підгребти під себе.
    В ті часи у місті Овруч в шляхетській родині
    Народився син Остафій. В буремну годину
    Виростать йому прийшлося, гартувати волю,
    З Україною зв’язавши усю свою долю.
    Де би доля норовлива часом не кидала,
    Все робив, щоб Україна його сильна стала.
    А нещасній Україні тоді діставалось,
    Бо ж Москва й Литва за неї постійно змагались.
    А до того не давали й татари спокою,
    То воюючи з Литвою, а то із Москвою.
    А шляхи ж лежали їхні нашими краями,
    Тож найбільше діставалось Україні саме.
    Попервах служив Остафій литовському князю,
    Кажуть, може місяцями із коня не злазив.
    На Москву ходив походом не раз і не двічі.
    Били литву московити – не впадав у відчай.
    Набирався знань у полі, вчився воювати,
    Адже, сидячи удома – досвіду не мати.
    Потім з гетьманом Острозьким в Москві опинився,
    Князь литовський дуже сильно на нього озлився.
    Від Москви став вимагати «зрадника» віддати,
    Аби міг його належно за те покарати.
    Та ж не був Остафій зрадник, не чувався винним.
    Не чужим князям служив він – лише Україні.
    А в Москву пішов служити не князю Івану,
    А полоненому в битві своєму гетьма́ну.
    Доки той був у полоні, доти й служби було.
    Правда, тільки-но повстання в Литві спалахнуло,
    Що підняв Михайло Глинський за волю країни.
    То Остафій привів військо в поміч Україні.
    Не вдалося князям тоді вибороти волю,
    Не вдалося повернути українську долю.
    Бо ж не вся знать Україні вірна залишилась,
    Не взялась за зброю, князю Литви поклонилась.
    Не пішла разом із Глинським волю здобувати,
    Тож залишилась в неволі Україна-мати.
    Прослуживши кілька років в Московській чужині,
    Із Острозьким повернувся втікач в Україну.
    Заступивсь за нього гетьман, не дав покарати,
    Навіть, випросив для нього старостівство дати.
    Бунтаря такого поряд хто ж тримати стане?
    Тож відправився Остафій старостою в Канів.
    Там тривожне прикордоння, там татари поряд
    І бунтарський дух із нього вивітриться скоро.
    Та Остафія татари зовсім не лякали,
    В нім татарського в самому знайшлося б чимало.
    Бо на вигляд він і справді, як татарин, наче,
    Як у одязі татарськім його хто б побачив,
    Та почув, як по-татарськи ловко розмовляє,
    То подумав: перед себе татарина має.
    Взявся в Каневі й Черкасах Остафій рядити,
    Став дивитися, як краще край цей боронити.
    Де і як орду стрічати на шляхах широких,
    Де поставити застави із якого боку.
    Хоч мав війська й не багато, але не журився
    І добряче з супостатом в прикордонні бився.
    Не один раз і не двічі давав клятим чосу
    І лягала орда клята, як трава під косу.
    Мав він військо невелике, але все завзяте.
    І знайшов, де рубак гарних для себе узяти.
    В ті часи в степових балках та і по байраках
    Вже збиралися сміливці, що звались «козаки»
    Не хотіли у магнатів жили надривати,
    Подалися в чисте поле, щоб козакувати.
    Жили кожен в своїй балці, кожен своїм станом,
    Керувалися окремим своїм отаманом.
    Жили з того, що траплялось, у степу добудуть ,
    Тож до часу уважались розбійницьким людом.
    От зібрав таких Остафій, вийшов перед ними
    І звернувся зі словами до них отакими:
    - Чи не досить в очеретах як таті сидіти,
    Може краще бусурманів на шляхах глядіти?!
    Ідіть хлопці, збирайтеся під мої корогви
    Та послужим Україні і Господу Богу!
    Зібрав хлопців відчайдушних Остафій до себе.
    Із такими й Литви поміч йому вже не треба.
    Перестріли орду в полі не раз і не двічі,
    Довго чухались татари після тої стрічі.
    Довго мимо все ходили та все озирались
    Аби часом на козацьке військо не нарвались.
    Та ж татари без грабунку, то вже не татари.
    Ворожнеча між Литвою і Москвою стара
    Знову вилилась війною, гуркочуть гармати.
    На Московщину татари подались гуляти.
    І Остафій теж козаків повів Москву бити,
    Щоби Сіверщину врешті у Москви відбити.
    Розгромили військо враже, стали міста брати,
    Та татари розбрелися, взялись грабувати.
    Що їм дертися на мури та під кулі пхатись,
    Якщо можна лиш грабунком простим наживатись.
    Та й Остафій із походу повернувсь не бідним,
    Удалось повоювати йому дуже плідно.
    Ледь гармати перестали землю шматувати,
    Як татарам закортіло знов пограбувати.
    Без Литви в Московські землі не схотіли лізти,
    Тож рішили з України поживитись, звісно.
    Стрів Остафій орду кляту над Дніпром-рікою.
    Цілий день тривала січа Врешті-решт із боєм
    Удалось козакам знову татар відігнати,
    Та Остафію прийшлося полоненим стати.
    Узяли його татари, в мотузя зв’язали
    І у Крим живим ясиром хутенько погнали.
    Довго плакали козаки, гетьмана шукали.
    Де подівся, що з ним стало – нічого не знали.
    Ой, не солодко в полоні йому там жилося
    Та втекти із Перекопу тим часом вдалося.
    Повернувся у свій Канів злий на орду кляту,
    Обіцяв, що їй спокою не буде давати.
    Повів військо молодецьке на Очаків скоро,
    Було туркам і татарам з тим велике горе.
    Попалили козаченьки усе передмістя.
    Врятувались, хто в фортеці устигли засісти.
    Потім взяв Іслам-Керменя над Дніпром-рікою,
    Щоби плавали козаки по ріці в спокої.
    А тоді до Криму взявся, пролетів, як вітер.
    Узяв здобичі багато, полон пригнав звідти.
    Ой, озлилися татари, прийшла орда вперта
    Аби Канів і Черкаси на пороха стерти.
    Та даремно сподівались, даремно збирались,
    Як отримали добряче, то й назад подались.
    Там зібрали більшу силу і знов підступили.
    Князь Острозький і Остафій ту орду зустріли
    Біля річки Ольшаниця. Добре шанувались,
    Майже вся орда в тім полі навіки зосталась.
    А тоді пішов Остафій на Очаків знову,
    Із ордою була в нього коротка розмова.
    Попалив, набрав в поході здобичі багато,
    Буде чим велике військо йому годувати.
    А під славнії корогви сходилось чимало,
    Собі славу, Україні волю здобували.
    Пішла слава про ту силу вже кругом по світу,
    Вже козаків і сусіди прагнуть запросити.
    Вже опальний хан із Криму в Черкаси втікає,
    Де від помсти Саадата схованки шукає.
    Новий хан прийшов з ордою аж під самі стіни.
    Видай, каже, втікача нам, а то й сам загинеш.
    Не злякала Остафія та ворожа сила,
    Яка місто, наче зграя, навкруг обступила.
    Місяць билися татари, місяць колотились,
    Але, облизня зловивши, врешті відступились.
    Дивувався хан татарський, в захваті дивився,
    Як Остафій сам без війська в таборі з’явився.
    Говорив як рівний з рівним із великим ханом,
    Не зважаючи на помсту, не боявсь обману.
    Хан, нарешті відступився та у Крим подався,
    А Остафій за козацьке військо своє взявся.
    Розділив його полками й сотнями до того.
    В тому війську панувала дисципліна строга.
    Закріпив за кожним полком відповідне місто,
    Стали полки називатись з його назви, звісно.
    В місті тім сидів полковник, вибраний на колі,
    Всі козаки підкорялись в полку його волі.
    Кожне місто полковеє було, як фортеця,
    А то раптом чи татарин, чи москаль припреться.
    На валах його чекали готові гармати.
    Окрім шаблі козак мав ще і рушницю мати.
    Отож, ворога стрічала не якась ватага,
    Добре навчені загони під гетьманським стягом.
    А Черкаси у козацтва столицею стали,
    Тому довго ще козаків черкасами звали.
    Чигирин тоді ж поставив, де тримав до часу
    Необхідні для козацтва військові припаси.
    Так з’явилось в України своє власне військо.
    Він хотів був заснувати ще й Січ запорізьку,
    Щоб стрічати орди вражі в підступах далеких.
    Та добитися від влади то було нелегко.
    Хоч послухали на сеймі гетьманську ідею,
    Але сили налякались, напевно, тієї.
    Як би там воно не було та козацтво стало
    І татарам, як раніше, гулять не давало.
    Зустрічало, коли треба та і проводжало
    Так, що кості просто неба довго ще лежали.
    Знав Остафій все зарані, як орда рушає,
    Бо ж він очі свої й вуха у тих степах має.
    Сам бувало виряджався степом побродити,
    Від татарина ж нелегко його відрізнити.
    Пробирався по аулах, як у себе вдома.
    Всі йому татарські плани ставали відомі.
    Лише хан собі надума по ясир податись,
    А із ним вже ціле військо виходить стрічатись.
    Тож коли Литва з Москвою знов завоювали
    То із радістю татари у похід пристали.
    Пішов з ними і Остафій Московщину бити,
    Хоч уже мав вік поважний, дома би сидіти.
    Та душа його гаряча не всидить удома,
    Давай коня, давай шаблю, давай битву йому.
    Йшов не сам – козацьке військо ішло за спиною,
    Булаві його послушне, зрощене війною.
    Те козацтво, яке згодом реєстровим звали,
    Коли вже по його смерті ті реєстри склали.
    Йшло козацьке військо полем, шляхи торувало,
    А за ним іще розмиті постаті вставали
    Тих, хто гетьмана продовжить справу розпочату,
    Хто найпершу Січ козацьку буде будувати.
    Хто згуртує запорожців у єдину силу,
    Хто супроти панування ляхів стане сміло.
    Хто прославиться в походах проти бусурманів,
    Проти Криму і ногаїв, і проти османів.
    Хто підніме народ, врешті на велику справу,
    Щоби вільна, незалежна постала держава.


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  29. Іван Потьомкін - [ 2020.12.02 12:23 ]
    Якщо ти музика


    Або мені дайте хоч і бубон в руки,
    Або не питайте, чом стою, мов крук той.
    Он танцює місяць понад деревами,
    А я тут нуджуся в балачках із вами.
    Якщо ти музика,то не варт базікать,
    Краще б уже грати і пісень співати.
    І хоча б ви грали, не переставали,
    Я б все танцювала, угаву не знала.



    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.74)
    Коментарі: (1)


  30. Сергій Губерначук - [ 2020.12.02 08:34 ]
    Клопіт
    Клопоту більше, ніж треба,
    у прерозумних людей.
    Похапцем кинутий жереб –
    ворогом скорим гряде.

    Думкою розбагатівши,
    можна скорити світи,
    розум ніколи не втішить
    серце, примушене йти.

    Діти ж такі не розумні,
    як безрозу́мні діди!
    Їм не загрожує сумнів,
    що призведе до біди.

    Їх не чіпає тривога,
    з вірою в завтрашній день.
    На анархічного Бога
    погляд ніде́ не впаде.

    Тільки до чо́го ж цей клопіт,
    ві́ршем записаний тут?
    Часто поета на допит
    всі непоети ведуть.

    10 серпня 2002 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.68)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 195"


  31. Микола Соболь - [ 2020.12.02 06:07 ]
    Свято після свята (або друге грудня)
    Вітаннячка скінчилися і ми
    буденно стріли перший день зими…

    Здавалося б далеко не малята
    ні настрою, ні снігу, але ж – свято.

    Давай, друзяка, діставай коньяк,
    без двох тварин святкується ніяк.

    А ми з тобою наче – янь та інь…
    Вживаємо удвох, як добрий кінь!

    Назавтра буде тільки ах та ох
    і краще б я іще учора здох…

    Не трапилось на ранок в житті дива,
    виною, мабуть, стала банка пива.

    Візьму сніданок: сала та млинця,
    а ти купи горілки та винця…

    Посеред тижня у робочі будні
    Зустрінемо давай і друге грудня…
    02.12.20р.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  32. Віктор Кучерук - [ 2020.12.02 06:44 ]
    * * *
    Схолодніла, білогруда
    Владно шастає зима, –
    І хоча не стало бруду,
    Але й теплих днів нема.
    Відчуваючи загрозу
    Віком скривленим кісткам
    Заховаюсь від морозу
    На печі й уже звідтам
    Поведу свої розмови
    Неквапливо – до дрібниць, –
    Про холодні дні зимові
    Поза вікнами світлиць.
    02.12.20


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.82)
    Коментарі: (2)


  33. Ярослав Чорногуз - [ 2020.12.02 00:12 ]
    Із циклу "Перлини раю" (подорож "Софіївкою") Статуя Орфея
    І
    Немов би тут почаклувала фея -
    Дух музики високої не вмер.
    І прикрашає статуя Орфея
    Майданчик оглядовий — бельведер.

    Фракійський цар, як Бог, одвічно юний,
    Ще й Аполлона й Калліопи син -
    Коли співав, торкнувши ліри струни,
    То чарував усе довкола він.

    Дерева нахиляли пишне гілля,
    Спиняли ріки свій одвічний біг,
    І люди всі від захвату німіли,
    В лісах тварини лащились до ніг.

    Йому скорялася природа дика,
    І закохалася у нього теж
    Красуня-німфа, звалась Еврідіка,
    Любили одне одного безмеж

    Вони з Орфеєм. Та краса всіх вабить
    Від завидющих не втекла очей
    Чарівна німфа. Й закохався навіть
    У неї бог на ймення Арістей.

    Погнався у долині він за нею
    Й кохання зупинилася весна -
    Була раптово вкушена змією,
    І вмерла Еврідіка чарівна.

    ІІ

    Але Орфей не підкорився бідам,
    Закоханий сміливець-одчайдух
    Пішов, спустився в царство до Аїда
    Й заворожив страшного Бога слух.

    І Цербер пес завмер в заціпенінні,
    Скорботного він не торкнув співця.
    О диво! Спів розчулив і Ериній -
    Лилися сльози з кожного лиця

    Богинь бездушних. І Аїд промовив:
    “Зачарувала ліра нас твоя!
    Перед величним виявом любові
    Доземно голову схиляю я.

    Бери свою кохану Еврідіку,
    І бог Гермес поможе вийти вам.
    Іди й не оглядайся, бо навіки
    Її утратиш й музики дива

    Уже тоді тобі не допоможуть.
    Шануйся. І любов повернеш ти.”
    Пішов Орфей. Та мукою тяжкою
    Було, не обертаючись, іти.

    Він сумнівавсь чи йде за ним кохана,
    На виході враз увірвавсь терпець.
    Він оглянувсь. Побачив. Та неждано
    Його надіям всім настав кінець.

    Тінь Еврідіки зникла безтілесна
    Орфей же повернувсь до рідних скель,
    Та більше музика його чудесна
    Вже не лунала серед підземель.

    Хоч він вертавсь до річки Ахерону,
    Але не зворушили вже пісні
    Сумного перевізника Харона,
    Кохану бачив тільки уві сні.

    Три роки так минуло. Наостанок
    Зустрів Орфей на горенько кортеж
    Він бога Вакха п’яного й вакханок -
    Менад розпусних, ну і п’яних теж.

    Вони пробачить не могли Орфею,
    Що вірним був. Кохав лише одну
    Й не спокусивсь красою нічиєю...
    І проявили вдачу навісну

    В тім, що каміння кидали, замало
    Було цього їм, били до кінця,
    Аж доки на шматки не розірвали,
    І ліру потрощили у співця.

    У річку впала голова музики -
    Каралася отак любов свята -
    Ім’я прекрасне німфи Еврідіки
    Шептали омертвілі вже вуста.

    І голову понесло аж до моря,
    На Лесбосі поховано співця.
    Оракул на могилі там говорить,
    І волю провіщає він творця.

    ...Поміж дерев цього земного раю,
    На Єлисейських чарівних полях
    Дві тіні ув обіймах завмирають -
    Орфей і Еврідіка. Їхній шлях

    Як сонце, осяває цю оазу,
    Прихильна вже до них блакитна вись -
    Зворушливо за руки узялись -
    Хоч тут вони тепер — навіки разом!

    16-18 вересня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.97)
    Коментарі: (4)


  34. Дума Козак - [ 2020.12.01 21:28 ]
    У затінку думок
    У затінку моїх думок
    улітку – прохолода
    і досить тепло на душі
    без сонця в зимній день.
    А вранці роздумів димок
    у будь-яку погоду
    дарує плетиво віршів
    і музику пісень.

    Клубочаться оті думки
    під дахом капелюха,
    глашатаї сумних часів,
    оракули біди…
    І присмак полину гіркий
    посилює задуху,
    від сотень тисяч голосів,
    що линуть із орди.

    Перед очима молода,
    приваблива феміна.
    Уся у білому вбранні,
    від голови до п‘ят…
    Усе настирніша орда,
    усе непевніша хода…
    Невже то Україна?!
    Вже скрегіт чується мені –
    сокиру гострить кат!


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  35. Ігор Шоха - [ 2020.12.01 18:57 ]
    Заповітна мрія
    Була у мене мрія... як весни
    чекав її, але боявся миті,
    коли вона зникала у блакиті
    і довго не являлася у сни.

    Ось і тепер, коли минає осінь
    і у дворі не гримає гроза,
    вона у небі і її сльоза
    гірка й солона капає на роси.

    А як же я і як тепер мені
    у цьому світі діяти і жити?
    Задумались хатні дереворити,
    які я залишаю на стіні,
    що і вони одні в самотині
    чекатимуть її, весну і літо.

    11.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (1)


  36. Олександр Бобошко Заколотний - [ 2020.12.01 17:46 ]
    Там будуть жито й прірва. Обереш...

    Там будуть жито й прірва. Обереш.
    Не зможеш сам – це вирішать за тебе,
    позбавивши вагань урешті-решт…
    Так-так, різниця все-таки суттєва.

    Там ріки між кисільних берегів
    тектимуть, варто вірити, молочні.
    Але в одній з кишень (порадив гід)
    належить мати газовий балончик.

    Не буде легко. Втім, перетерпи:
    цей рубікон ти мусиш перейти,
    як переходив замолоду інші.

    Отож, не «Прощавай!», а «На коня!».
    Сумні думки від себе відганяй.
    Як правило, щастить найсміливішим.


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (1)


  37. Петро Скоропис - [ 2020.12.01 14:20 ]
    З Іосіфа Бродського. Лист до генерала Z
    Генерале! Ці карти – лайно. Я пас.
    Північ, знаєте, десь у Полярнім Крузі.
    І Екватор ширший за ваш лампас.
    І фронт, генерале, під хвіст папузі.
    Чинник відстані з рації ваш наказ
    в бугі-вугі спотворює в тому ж дусі.

    Генерале! Це повний уже бардак.
    Бездоріжжя не дасть підвести резерви
    і змінити білизну: рушник – наждак;
    це, ви знаєте, діє мені на нерви.
    І ніколи допіру, гадаю, так
    не паскудили ще олтаря Мінерви.

    Генерале! Ми так у багнюці всі,
    що червовий король наперед святкує,
    і зозуля німує вже. Упаси,
    втім, учути нас, що вона там кукує.
    Я гадаю, сказати пора "мерсі",
    що противник не атакує.

    Дула наші обвисли кудись униз,
    ядра розм’якли. Одні горністи,
    сурми свої розчохливши, із
    рвійністю тою, що й онаністи,
    дрючать їх так, що на дотик рук,
    ті добувають звук.

    Офіцери бродять, попри статут,
    в галіфе і кітелях різномастих.
    Рядові в кущах, де сухіший ґрунт,
    безсоромно дають собі ради наспіх,
    і шаріє, як спущений на ніч стяг,
    наш сержант-холостяк.
    -----------------------------

    Генерале! Я бився завжди допір,
    як би шанси хиткі не були спочатку.
    Не потребую і жадних зір,
    крім годящої вам на шапку.
    А тепер я, як в казці тій, сам примір,
    в стіну голівкою вбитий, цв’яшку.

    Генерале! Шкода, та життя мина.
    Намість лишатися при остачах,
    нам належить спити до дна
    чашу свою в самосійних хащах,
    ба, не така його довжина,
    аби гірше відкласти у довгий ящик.

    Генерале! Лиш душам треба тіла.
    Душ не з'їдять черваки злорадства,
    і сюди нас, думаю, звела
    не стратегія навіть, а спрага братства;
    краще стрявати в чужі діла,
    чим порадіти своїм гараздам.

    Генерале! У мене тепер – мандраж.
    Не второпаю: стид це, чи просто ступор?
    Чи нестача дам? Або просто – блаж?
    Не поможуть цілителі, коли кухар,
    я узагальнюю – без образ,
    – не добирає, де сіль, де цукор.

    Генерале! Боюсь, ми зайшли у кут.
    Він тупий, а ми тепер залишенці.
    Списи наші іржаві. Їх вістря тут
    не означають, що є мішені.
    І не сіпнеться тінь наша далі нас
    у рокований час.
    --------------------------------

    Генерале! Смерти я не боюсь.
    Гляньте в досьє, погортайте папки.
    Кулі мене оминають. Плюс
    я не боюсь ворогів і ставки.
    Хай мені вліплять бубновий туз
    межи лопаток – прошу відставки!

    Я не бажаю вмирати за
    двох або трьох королів, як ворог,
    ними й не бачений в вічі, сам
    (річ не у шорах, а радше в шторах).
    Доля ж пожити за них мене
    двічі хай омине.

    Генерале! Годі з мене. Мені
    бридне хрестовий похід од видив,
    ніби укляклих в моїм вікні:
    гір і лісів, річкових розливів.
    Кепсько, що і світи земні
    вивчені тим, хто осліп і знидів.

    Генерале! Не думаю, що ряди
    ваші лишаючи, цим ослаблю.
    Не убачаю у цім біди:
    я не соліст, та чужий ансамблю.
    От і виймаю мундштук з дуди,
    нищу мундир і ламаю шаблю.
    -----------------------------

    Птахів не видно, та чути свист.
    Снайпер, що тексти які тантричні,
    чи то наказ, чи дружини лист,
    всівшись на гілку, читає двічі;
    і на гармату маляр увесь
    звів з нудьги олівець.

    Генерале! Це час поцінує вас,
    ваші Канни, флеші, каре, когорти.
    Академії жде гуртовий екстаз;
    ваші баталії та натюрморти
    ширити будуть світогляд мас,
    розрізи віч і просвіт аорти.

    Генерале! Я маю сказати – ви
    ніби крилатий той лев на вході
    біля під’їзду. Такі, як вид,
    нині не здибуються в природі.
    Ні, не те, щоб ви неживі,
    биті були, – вас нема в колоді.

    Генерале! Віддайте мене під суд!
    Суть неуникна і під правилом:
    сума страждання дає абсурд;
    хай же абсурд володіє тілом!
    Хай і воно бовваніє тут
    чимось чорним на чімось білім.

    Генерале, скажу вам іще одне:
    Генерале! Місія рими слову
    "умира" – з'єднала вас і мене;
    нині сам Бог від зерна полову
    в ній відділив, і тепер вона
    виконана сповна.
    -------------------------

    На пустирі, де іще мигтять
    два ліхтарі і гниють вагони,
    наполовину з рамен шмаття
    скинувши блазня, рвучи погони,
    я ціпенію, як відбиття
    камери Лейц або віч Горгони.

    Ніч. Я віддався б цілком одній
    жінці божественній за увагу.
    Те, що коїться у мені,
    нижче небес, але вище даху.
    Те, що хвилює мене в цей час,
    не ображає вас.
    ------------------------------

    Генерале! Власне, слова мої
    звернені у посполиті, спільні
    нам порожнечі, чиї краї
    ген в широченній, глухій пустині,
    тої, що в картах, де ми її
    бачити б мали, нема в помині.

    Генерале! Щойно свого звання
    чулі ви, значить, пустелі та ще
    личить оаза, вона ж – мана
    для верхівця; верхівець цей наче
    я; я пришпорив оце коня;
    кінь, генерале, туди не скаче.

    Генерале! Я бився, як жоден лев,
    я ж полотно і плямую стягу.
    Генерале, й хатка картярська – з мрев.
    Я пишу вам рапорт, бовтаю флягу.
    Не повестись на великий блеф
    клапоть паперу дає наснагу.


    ----------------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (2)


  38. Олександр Сушко - [ 2020.12.01 12:59 ]
    Годі
    Розвелося до біса піїтиків,
    Кожен - геній, ліричний титан.
    Я ж - вояка нещадної критики,
    Гузна рву віршарам. Смакота!

    Ті ж вищать від образи та сваряться,
    І волають : «Рятуйте, братва!».
    Ох, важка у руках моя палиця,
    Хоч лікує від глупства. Дива…

    Бачу «майстра» вгодовану ріпицю,
    У правиці - блокнот, олівець…
    Гепну раз - і сонети розсиплються,
    Гепну вдруге - канцоні кінець.

    Хай живе. Чорт із ним. Годі критики.
    Сатиричній отруті «Ату!».
    Мажу медом по вухах піїтиків
    Та віршовану хрінь-лабуду.

    01.12.2020р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (9)


  39. Серго Сокольник - [ 2020.12.01 12:46 ]
    Загиблим від ковіду присвячую
    Вікно... За лікарнею сонце зайшло,
    В себе увібравши остатнє тепло
    Надії, натомість пітьмі залиши-
    ло дихання важкість, і холод душі,
    І думку... Прозору, неначе кришталь,
    Що вимовить хочеться... Тільки, на жаль,
    Кришталь каламутить, мов подих зими...
    ...із сонцем відсутнім зустрілися ми,
    Щоб доцілували належне вустам,
    Щоб не цінували відведений нам
    Час, наче невчасно отриманий звіт?..
    ...на щастя, злощасної дії "ковІд"
    Тобі не відчуть уже, шепіт луна...
    ...невдовзі пітьма припаде до вікна,
    Його відчинивши у інші світи,
    Віщуючи істину- "Сонце- це ти".


    © Copyright: Серго Сокольник, 2020
    Св. №120120104633


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  40. Микола Соболь - [ 2020.12.01 11:34 ]
    Державне свято
    Привіт, підвищення тарифів!
    Ой, зимо-зимонько, - йди геть!
    Бо "слуг народу" труд сизифів
    віщує Україні - смерть.

    Чомусь мандраж бере не трішки.
    Чи плакати, чи навпаки?
    Від комунальної платіжки
    розвінчуються враз казки.

    А, які вишукані гасла
    на вибори чекали нас:
    Народу збільшить пайку масла...
    Та ціну збільшили на газ.

    І не дивує ані трохи
    брехня провіщена людьми.
    Бо коли влада минелохи
    то лохи звісно будем - ми!
    12.01.20р.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (5)


  41. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2020.12.01 10:32 ]
    День останній листопада
    День останній листопада,
    На травичці морозець.
    Осінь буде покидати
    Нас із вами.Навпростець

    Побіжить кудись далеко,
    Розтрусивши все тепло.
    В кожушку зима біленькім
    Знову нам махне крилом.

    2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  42. Тетяна Левицька - [ 2020.12.01 09:00 ]
    Трагедія

    Дзвонить чоловік дружині!

    - На стілець сядь, мила!
    Горе в нас, біда віднині!
    Й жінка уявила:
    що їх кум попав під потяг,
    донька під машину,
    не дай Боже, на роботі
    хтось підстрелив сина...

    Чоловік волає в трубку:
    - виклич допомогу!
    Слизько, впав зламав я руку!

    - Хух... ну слава Богу!



    Рейтинги: Народний 6 (5.81) | "Майстерень" 6 (5.91)
    Коментарі: (3)


  43. Сергій Губерначук - [ 2020.12.01 09:03 ]
    Оба́біч дороги вморожений місяць…
    Оба́біч дороги вморожений місяць
    мій погляд усо́тує хитрим промінням,
    а ти не знаходиш ні серця, ні місця –
    одне голосіння.

    Здавалося б, світ на чудне́ призволяще
    до нас, до сумних товстосумих найнявся.
    А чим ти заплатиш, коли ти – ледащо?
    Оце так нещастя!..

    10 серпня 2002 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.68)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 191"


  44. Віктор Кучерук - [ 2020.12.01 08:23 ]
    Зимно

    Ледве вкритий снігом грудень
    Нагло шарпають вітри
    І трясуться від застуди
    Потемнілі явори.
    Задубілі верболози
    І посохлі вже корчі
    Вдень зітхають на морозі
    Та поскрипують вночі.
    Від світання аж до смерку,
    Поєднавши землю й вись, –
    Блиски білих феєрверків
    Перед зором підвелись.
    О1.12.20


    Рейтинги: Народний 6 (5.56) | "Майстерень" 6 (5.82)
    Коментарі: (1)


  45. Дума Козак - [ 2020.12.01 03:53 ]
    Саме той
    Як довго я тебе чекала,
    та все ж обаві віддала…
    І знову зустрічі шукала,
    лише надією жила.

    Хотіла я тебе зустріти,
    гляділа подумки, у снах…
    Спливло таке бентежне літо
    і ось залишив душу страх!

    Ти йшов такий близький-далекий,
    в задумі хмурячи чоло.
    І рідні очі, й серця клекіт…
    Пів року мовби й не пройшло!

    Той самий погляд, синій-синій,
    і зайчик сонця на щоці,
    і щира усмішка осіння,
    і парасолька у руці…

    Нарешті! Знову я зустріла
    наперекір усім судам
    тебе того, кого хотіла,
    й уже нікому не віддам!


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  46. Тетяна Левицька - [ 2020.11.30 16:10 ]
    Не твоя
    Не ходи вервечкою за мною,
    заросла стежина лободою.
    Не столочена трава зелена -
    не твоя кохана наречена.

    Розгулялось літечко розкішно,
    та чомусь на серденьку невтішно.
    Від жури верба ховає личко -
    не твоя білява молодичка.

    Соняхи на сонці засмагають,
    вітер задрімав у тихім гаю.
    Морем синім птаха занудила -
    не твоя лебідка білокрила.

    Бджоли розгуділися довкола,
    п'є росу гортензія шовкова.
    По воді ставка - латаття й ряска.
    Не твоя русалонька любаска.

    Бузина розкрила парасолі.
    На розпутті розійшлися долі.
    Не твоя принцеса, королева,
    а хто в тому винен не суттєво.

    24.11.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (5.81) | "Майстерень" 6 (5.91)
    Коментарі: (4)


  47. Ніна Виноградська - [ 2020.11.30 13:26 ]
    Доні


    З’явилась на світ цей за день до зими,
    І осінь раділа зі мною появі
    Твоїй, щоб обняти маленьку крильми,
    І дати їй долю хорошу у Яві.

    Щоб стежка прямою у світі була,
    Щоб сонечка більше збиралося днями.
    А я до твого доторкалась чола,
    Щоб рани загоїть словами, піснями.

    Життя протікає мов повна ріка,
    Назад на повернеш ні слово, ні дію.
    І з того малого людського струмка,
    Ростуть і жалі, й сподівання, й надії.

    Я дякую, доню, що ти в мене є,
    Я чую щоденно ласкавий твій голос.
    Хай збудеться кожне бажання твоє,
    І хай буде повним життя твого колос.
    30.11.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.64)
    Прокоментувати:


  48. Ігор Деркач - [ 2020.11.30 11:06 ]
    Розвіяне сімейство
    Четверо нас із семи дітвори –
    щирі у вірі, наївні...
    сіяли нас на узліссі вітри:
    сестри мої у лихої «сестри»,
    я ще живу в Україні.

    Бігали ми по траві і росі
    голі, голодні і босі...
    вищу освіту отримали всі,
    боргу немає... спасибі Русі,
    що не втопила у Росі.

    Двоє із нас відлетіли дітьми.
    Кращої долі не треба –
    ані тобі колосків, ні зими....
    Братові не таланило з людьми,
    волю отримав на небі.

    Порозліталися ми – хто куди
    поза союзні простори...
    батько почив біля яру – один,
    де в голодовку зариті діди,
    мати – у горах над морем.

    Старша тікала до Алма-Ати
    з шахти – своєї могили,
    гнана недолею в інші світи...
    Клеїли тіло її з десяти,
    доля на безліч побила.

    А середульша гуляй-цілину
    міряла аж до Уралу,
    відвоювала «свій Крим» у війну,
    любить за це «дороґую страну»,
    і у Кремлі генерала.

    Ну, а найменша матросом була,
    то й подалася на море,
    де і Земля ще і досі Мала
    і не конає імперія зла,
    перетираючи гори.

    Я там бував, та і сліду ноги
    не залишаю ординцям.
    П’ю і жую наодинці...

    Не додає мені пам’ять снаги:
    друзі далекі – мої вороги,
    а найрідніші – чужинці.

    11/20


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  49. Ярослав Чорногуз - [ 2020.11.30 07:22 ]
    Із циклу "Перлини раю" (подорож "Софіївкою") Великий водоспад
    Водоспад, як милої волосся,
    Пестить око білизною снів
    Наяву. Чи то лише здалося?
    Шумовиння чарівне мені

    Слух ще й ніжить, умиротворяє...
    Міг би я годинами цей спів
    Убирати в душу. Мов із раю
    Музика ясна звучить без слів...

    І лікує, всі знімає стреси,
    Ллється срібло на зелений мох,
    І в смарагдове впадає плесо,
    Віддзеркалює сліди епох.

    Тут і сонце й небеса сміються,
    І сумують, плачучи, отут.
    Хвиль і променів яскраву гру цю
    Спогади з собою заберуть.

    Чарівливе рукотворне диво -
    Зодчий гарно брили ці поклав.
    Наче бальну сукню в дні щасливі
    На свій стан Софія одягла.

    Десятиметрова майже сукня...
    Живить її річка Ахеронт.
    Поїть водоспад оцей могутній
    Як і річку, Верхнє озеро.

    На природню брилу, як опору,
    Кілька брил покладено іще.
    І якщо поглянути угору -
    Є місток над вічним цим дощем.

    А під ним - багатоступеневий,
    Із граніту зроблений канал.
    Там Софія, наче королева,
    Поглядом красу оцю пила.

    А під водоспадом є алея,
    Що найбільшу облягла зі скель
    Дива цього. І отам для неї
    Бровкою прокладено тунель.

    Вгору підняла зелене лезо
    Тут ялина вічномолода.
    А колись росла там і береза,
    Де спадати почина вода.

    Важко глянуть поглядом критичним -
    Геній смаку цей вінчає сад.
    І вражає всіх його величність -
    Дивовижний чудо-водоспад!

    28 серпня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (5.77) | "Майстерень" 7 (5.97)
    Коментарі: (4)


  50. Сергій Губерначук - [ 2020.11.30 06:37 ]
    Коли я вітром оперезався…
    Коли я вітром оперезався
    і літати научався,
    ставало легше не мені,
    а тим, хто лишався.
    Просто писалося кожній букві,
    кожній крапці
    час у свідки набивався.
    Бо свідок такого не я і не ті…
    я – летів
    по появі своїх почуттів,
    по піднебінню неба,
    і вище – до Феба,
    у рай-надсвіти,
    де, так і знай,
    діставався,
    а діставався
    мети,
    тих золотих досконалих світил,
    де світ розбивався,
    де я як не був…
    падав у Буг чи Прип’ять, –
    римований блеф по воді обу́х!
    Хай хвилі тепер щось ліплять.

    10 червня 1993 р., Одеса



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.68)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 123"



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   1576