ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сергій Гупало
2021.02.27 21:57
Cильніший буду і за перемогу,
Яка до себе вабила здаля.
Було спочатку легко, босоного,
Та задалеко бігало маля.

Неначе це не я, воно ж – окреме…
Були на виріст одяг і думки.
Ряхтлива засіяла діадема,

Дума Козак
2021.02.27 15:23
Не дисидент я і не політв‘язень,
за булаву гетьманську не борець,
не научився говорити в‘яззю,
іти по трупах до чужих сердець…

Не ліз на трактор взимку на Майдані,
на східнім фронті небо не тримав,
та і у складі жодного із кланів

Ігор Деркач
2021.02.27 12:03
Щезає в сивині туману
вітрил оранжевий міраж
та утлий човник оріґамі,
який іде на абордаж
в обійми свого капітана
сомнамбулою по воді...
і обірвалася тоді
струна між нашими серцями

Олена Музичук
2021.02.27 11:58
Я не була твоя Ассоль…
Билиною біля причалу
за неї я зіграла роль,
коли нежданого чекала.
Надія, віра і любов
мене за обрій поманили...
я уявляла знов і знов
у гавані його вітрила.

Сергій Губерначук
2021.02.27 08:39
Зринув ранок на день
з круговерті туману.
Ніч загине
в найдальшому вирі від нас.
Знов одурена ти,
біла, мов порцеляна,
ніби статуя
біля вікна на весь час.

Микола Соболь
2021.02.27 07:19
Мовчиш укутавшись у плед.
Потріскує вогонь в каміні.
А губи від вина кармінні
стають солодшими за мед.

Нехай хурделиця мете
Дороги всі назад закриті.
Прекрасна ти в своєму скиті…

Микола Дудар
2021.02.26 19:25
І начебто до розпачу пристало…
І начебто нечіпаний ніким…
І більшає увага до металу,
І зменшується попит до музик.

Закутий в день - праобразом братання…
Навіщо вам переспів й пересказ?
Ти визвеш на двобій себе востаннє.

Володимир Бойко
2021.02.26 17:34
Ще лютий місяць надворІ,
Мороз тріскучий на зорі,
Але удень яскраве сонце
Весняно світить у віконце.

На хідниках довбають лід,
Асфальт скидає сніжний гніт,
До сонця гріє сіру спину,

Петро Скоропис
2021.02.26 11:19
Скрип у гарби гучніш
у гущі тіней узбіч,
гучніш, що далі вони
від колючок стерні.
У колії від коліс
підвід – і обід, і вісь
горластіш, що далі луг,
і листя густіш округ.

Ігор Шоха
2021.02.26 10:55
Усіх турбує доля краю...
а влада не відповідає
на запитання: « Чий же Крим...
чому Феміда ще сліпа є...
якою карою лякає...
........................................?»
Ще не осів Майдану дим,
а неуку нема науки

Віктор Кучерук
2021.02.26 09:53
Залишилось небагато
Потоптати ще доріг, –
На побляклім циферблаті
Стрілка стишує свій біг.
Вже зажуреним привітом
Світлофор зачервонів
І продовжує горіти
Він без зміни кольорів.

Сергій Губерначук
2021.02.26 08:04
Що таке «залога»?
Фінікійці,
філістимляни із сектора Ґаза,
семітологи,
що таке «залога»?
Я надумав від’їжджати до Венесуели, –
але
задник мого годинника погнутий,

Микола Соболь
2021.02.26 07:00
Диміло парою варення,
пахтіло літо за вікном…
Перепочинь хоч трохи, нене,
таким легким, обіднім сном.
А їй хіба до сну, а хоче ж…
Воно чи звариться саме?
Темніші нині стали ночі
та вітер прохолодний дме…

Юлія Івченко
2021.02.25 23:07
Троянда кольору бордо бродить кімнатою.
Вже п’ятий день її краса про вас нагадує,
манливо тягнеться до уст і перетягує
хороше до хороших всіх людей.

За вами сумувала… Ви писали кленами -
кому вже як дано… А я ходила венами
широких рік і дні з

Євген Федчук
2021.02.25 20:48
Дядьку Степане, ви ж були
Із нашим князем Святославом.
Русі з ним здобували славу.
І, кажуть, бачили, коли
Загинув він від печенігів.
Вже сивий, хоч і не старий
Степан в отвіт заговорив.
А голос в нього, наче крига:

Вікторія Лимар
2021.02.25 15:13
Лютень, як завжди, весні на заваді.
Всесвіт надасть саме їй перевагу!
Риси ж зимові втрачають наснагу,
підпорядковані діючій владі.

Крига під сонцем зникає повільно.
З неї мерщій через всі перешкоди
вперто збігають струмочками води!

Олена Побийголод
2021.02.25 13:39
Початкове слово
про Вітьку Корабльова
й дружка його одвічного
Ваню Диховичного.

Що не так із п’ятим «А»? -
Як зірвавсь зі швори весь!
Віра Павлівна сама

Домінік Арфіст
2021.02.25 12:19
віє вітер по Волині
студить зболені долоні
виє біль по Україні
скачуть коні… скачуть коні…
назбирала собі болю
від кісток народу Леся...
той прикличе собі долю
хто ім’ям землі назветься…

Микола Соболь
2021.02.25 10:35
Чи лютувати наостанок?
Сиділа, думала зима,
запалювало сонце ранок,
холодний парував туман…
І крига над рікой скрипіла
іще не бачивши весни
яке кому здавалось діло
які ріка дивилась сни.

Ігор Шоха
2021.02.25 10:10
Дівча... Наївне і святе –
за це недугою розп'яте –
це юна Леся... а проте
вона, на подив ескулапів,
жива і досі... між гігантів
дедалі вищою росте...
.........................................
а я люблю її за те,

Віктор Кучерук
2021.02.25 08:40
І приливи, і відливи,
І веселе, і сумне, –
Роблять мужнім і щасливим
Непоборного мене.
Тиша гине в джеркотняві.
Світло пхається крізь смерк, –
І життя пала яскраво,
Як барвистий феєрверк.

Сергій Гупало
2021.02.25 08:04
Далеко не йди, звідти важко вертатись
А легко жаліти себе і мене
Піди отуди, в темні гори, у Татри,
У тім закордонні, де я – мов Еней.

А вдома печаль – снігом віє торішнім
I вчені поети, мов чайки, ячать,
Сумненькі пісні, вічні сало і вишні,

Микола Дудар
2021.02.25 07:58
А я мовчу… шельмує вітер
Ще мить, і я забуду хто я
В ночі ніхто, ніде, не квітне
А опік вже… здаюсь без бою

Йдемо туди, де відгоріло
І знаю, нас там не чекають
І вперше я ось так невміло

Сергій Губерначук
2021.02.25 06:00
Слід свідчити відверто і задарма.

Якщо церковний жертовник
у місті Содом –
запліснявілий, –
потреба на анкети відпадає,
натомість є Содом.

Дума Козак
2021.02.24 22:02
Почуй холодну, люба, вічність –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…

Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –

Віталій Білець
2021.02.24 20:42
За все приходиться платити !
Якщо не зараз, то колись –
Нестерпно, страшно стане жити,
Ковтати згірклих років слизь…

В порок уляпатись не важко.
П’ючи гнилий дурман спокус –
Розіб’єшся, блудлива пташко,

Юлія Івченко
2021.02.24 18:53
Гординя – підлий гріх, а пиха – сліпота.
Ми рвали тих дітей, мов простирадла.
Дубіли душами ущент, як золота орда
рудим розлученням наносили їм травми,
Самі труїлися образами золи.

Червінці дзвенькали услід і їхав дах.
Ми зрозуміли, що не можна

Микола Дудар
2021.02.24 14:11
З мене пляшка… Віп-шампанське
З тебе - усмішка, і досить
І гулятимо по-панські
Напів ситі, напів босі…

Цілуватимось на заздрість
Тим і тим… Давно забули
- Пам’ятаєш, як у Празі?..

Дума Козак
2021.02.24 11:37
Ти потушила мої очі
страхами сумнівів своїх.
Я ж копирсатися не хочу
між дат, подій пустих і віх…

Зсушили душу фемінізми
давно розкручених цитат,
що пломеніють через призму

Петро Скоропис
2021.02.24 11:06
Не забувай по світах,
як б’є у пристань вода
і синіє у ній
неба круг рятівний.

І чайки усе ячать,
і щогли горі тирчать,
і хмари низько летять,

Олександр Сушко
2021.02.24 10:59
Найліпший прибуток на цьому світі приносить торгівля результатами чужої праці, себто барижництво. Перепродаж товарів першої необхідності, позичання грошей під проценти, споювання спраглих горілкою та затруювання тютюном - ось основа основ нашої економі

Домінік Арфіст
2021.02.24 10:52
незупинна… незмовкна… цькована
дармо роздана і дарована
в люди винесена
виплеснута
мова моя
на вітрище виспівана
на бурливу водицю вимовлена
наговорена духом

Микола Соболь
2021.02.24 10:12
Казка була такою:
ніч спустилась на вії,
поруч сидиш зі мною,
ллються слова надії.
Місяця ніжне сяйво,
вітер листя колише
і засинають мальви
у надвечір’я тиші.

Володимир Бойко
2021.02.24 10:06
Подивися на небо,
Сягни у його глибину,
Зачерпни голубінь
І омий із обличчя полуду,
Сенс життя зрозумій,
Якщо досі його не збагнув,
Бо ще мить
І нагоди такої

Сергій Губерначук
2021.02.24 08:29
Хор у одній людині…
Вона намагнічена піснею жити.
Є ноти-дерева.
Є ноти-струмки.
Кульмінаційна нота – ти,
хто слухає
нині,
хоч чує

Ярослав Чорногуз
2021.02.23 20:26
Ти покличеш мене на світанні,
Як ранкова засяє зоря.
Заквітує взаємне кохання,
Океани осяє й моря.

Я не бачив такого ніколи
Наяву і у мареннях-снах.
Як буяє у серці й довкола,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Неоніла КОВАЛЬСЬКА
2021.02.22

Вікторія Павлишин
2021.02.03

Валентина Інклюд
2021.01.08

Іван Іванченко
2021.01.05

Анастасія Федорова
2020.12.21

Богдан Грай
2020.12.16

Артем Пархомчук
2020.12.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Сергій Гупало - [ 2021.02.27 21:36 ]
    Б о р ж н и к
    Cильніший буду і за перемогу,
    Яка до себе вабила здаля.
    Було спочатку легко, босоного,
    Та задалеко бігало маля.

    Неначе це не я, воно ж – окреме…
    Були на виріст одяг і думки.
    Ряхтлива засіяла діадема,
    Та в інший бік не йшлося залюбки.

    Бо звідти прокрадалася огуда.
    Спокусливо жахалося рідні,
    Що я такий-сякий і гірше буде:
    Вгамуюся у бідності, на дні.

    Годити всім – не мав натхнення, віри.
    Вірші текли, та не були сумні.
    Я вічності торкався – річки Стиру,
    Не зорі в ньому – втоплені пісні.

    Текла вода, вони були на місці.
    Зусібіч люди йшли до мене, йшли…
    І сипали хвалу – остудне листя,
    І був я не герой, лише боржник.


    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.7)
    Прокоментувати:


  2. Дума Козак - [ 2021.02.27 15:11 ]
    Пан Ніхто
    Не дисидент я і не політв‘язень,
    за булаву гетьманську не борець,
    не научився говорити в‘яззю,
    іти по трупах до чужих сердець…

    Не ліз на трактор взимку на Майдані,
    на східнім фронті небо не тримав,
    та і у складі жодного із кланів
    Вітчизну на шматки не розривав.

    Я пан Ніхто, шматочок чорнозему
    землі дідів – полів її, ланів.
    Із тих, хто щиро любить свою землю,
    волошок, маків син і полинів…

    Я пан Ніхто, я відголос природи,
    один із сотень тисяч трударів,
    звичайний представник свого народу –
    нащадок козаків і кобзарів.

    Я пан Ніхто, своєї син країни,
    та чи важливі нині вік і стать…
    На терезах майбутнє України –
    пора за нашу долю разом стать!


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  3. Ігор Деркач - [ 2021.02.27 12:46 ]
    Юнга
    Щезає в сивині туману
    вітрил оранжевий міраж
    та утлий човник оріґамі,
    який іде на абордаж
    в обійми свого капітана
    сомнамбулою по воді...
    і обірвалася тоді
    струна між нашими серцями
    на перехресті наших доль...
    тамуючи жалі і горе,
    які ніщо не переборе,
    пригадую забуту роль...
    але немає тут Ассоль.
    Її украло синє море.

    02/21


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  4. Олена Музичук - [ 2021.02.27 11:08 ]
    Ассоль
    Я не була твоя Ассоль…
    Билиною біля причалу
    за неї я зіграла роль,
    коли нежданого чекала.
    Надія, віра і любов
    мене за обрій поманили...
    я уявляла знов і знов
    у гавані його вітрила.
    Я не була твоя Ассоль,
    коли навіки розлучались,
    але у пам’яті зостались
    рожеві мрії і пароль
    тієї, що на ноті соль
    луною серця обізвалась.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  5. Сергій Губерначук - [ 2021.02.27 08:49 ]
    Зринув ранок на день…
    Зринув ранок на день
    з круговерті туману.
    Ніч загине
    в найдальшому вирі від нас.
    Знов одурена ти,
    біла, мов порцеляна,
    ніби статуя
    біля вікна на весь час.

    Терпко запах світанку
    занурився в скроні –
    у сережках розтанув,
    мов лід, хризоліт.
    Знову поїзд пішов,
    десь в останнім вагоні
    з шибки блимаю я
    на твої сорок літ.

    Долетіти б тепер,
    попередивши темінь,
    повним вражень сердечних
    і вільним від пут
    потопати вві сні,
    розстібаючи ремінь,
    у новій резиденції
    там, а не тут.

    Добре знають жінки
    цю природу юнацьку –
    першу стиглість
    і впертість у ліжку лише…
    Як баского коня
    осідлаєш зненацька?
    Адже він утікає,
    скидає й ірже.

    26 грудня 1996 р., Київ




    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.72)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 172"


  6. Микола Соболь - [ 2021.02.27 07:47 ]
    Вечір на двох
    Мовчиш укутавшись у плед.
    Потріскує вогонь в каміні.
    А губи від вина кармінні
    стають солодшими за мед.

    Нехай хурделиця мете
    Дороги всі назад закриті.
    Прекрасна ти в своєму скиті…
    Хоч річ, здається, не про те.

    Такий сьогодні снігопад
    коли не підеш ти додому,
    легку вино знімає втому,
    шлях закриваючи назад.

    Сніг устеляє сад і став.
    До ранку непогода схоже.
    Лякає вітер перехожих…
    Як довго ж я тебе чекав.
    27.02.21р.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  7. М Менянин - [ 2021.02.26 23:42 ]
    Притча о поэте
    1.
    Наборы литер, слов и строк
    наш литератор создал впрок:
    читай унылая страна,
    мне лавры, лавры ты должна…
    2.
    И вот поэт осиротел,
    и стал ценить то, что имел,
    и песню жалости запел,
    и помолился, как сумел…
    3.
    Кто приголубит, как родной,
    и скажет приходи домой?
    Отец Небесный то изрёк:
    ну, возвращайся, Мой сынок…

    26.02.2021г.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  8. Володимир Книр - [ 2021.02.26 21:56 ]
    Дратівливий
    Дратують всі! Вже вмер би, стиха
    зійшовши жовчю, та рятує
    чи не єдина небораку втіха -
    це ж, певно, й він когось дратує!

    2021


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (4.92)
    Прокоментувати:


  9. Микола Дудар - [ 2021.02.26 19:57 ]
    Із лабіринту в лабіринт…
    ***
    І начебто до розпачу пристало…
    І начебто нечіпаний ніким…
    І більшає увага до металу,
    І зменшується попит до музик.

    Закутий в день - праобразом братання…
    Навіщо вам переспів й пересказ?
    Ти визвеш на двобій себе востаннє.
    Ніякої просвіти в сотий раз…

    І знову хай возляже в барикади
    Твоя бездарність з чаши суєти.
    Техогляду потрібна естакада,
    А хто ж запересловить, як не ти?..
    24.02.2021.


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.66)
    Прокоментувати:


  10. Володимир Бойко - [ 2021.02.26 17:48 ]
    Кінець лютого
    Ще лютий місяць надворІ,
    Мороз тріскучий на зорі,
    Але удень яскраве сонце
    Весняно світить у віконце.

    На хідниках довбають лід,
    Асфальт скидає сніжний гніт,
    До сонця гріє сіру спину,
    Неначе котик біля тину.

    Біжать по вулицях струмки,
    Із-під машин летять бризкИ
    Аж попід самі огорожі –
    Остерігайтесь, перехожі!

    А у полях лежать сніги,
    На скільки видно навкруги
    І неба синь над головою –
    Зима стрічається з весною.
    1976-2021


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  11. Петро Скоропис - [ 2021.02.26 11:55 ]
    З Іосіфа Бродського. Валка
    Скрип у гарби гучніш
    у гущі тіней узбіч,
    гучніш, що далі вони
    від колючок стерні.
    У колії від коліс
    підвід – і обід, і вісь
    горластіш, що далі луг,
    і листя густіш округ.

    І вільхи – колій вкруги,
    і жовті беріз верхи
    ціпнуть у кілько кіп,
    як ціпне зв’язаний сніп,
    дивлячись в неба звід.
    І корч підкидає віз.
    Дерева чують не птиць,
    а скрип дерев’яних шпиць
    і лайку гучну візниць.


    ----------------


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  12. Ігор Шоха - [ 2021.02.26 10:17 ]
    Реванш
    Усіх турбує доля краю...
    а влада не відповідає
    на запитання: « Чий же Крим...
    чому Феміда ще сліпа є...
    якою карою лякає...
    ........................................?»
    Ще не осів Майдану дим,
    а неуку нема науки
    і зайд улещує гадюка...
    .........................................
    тому й воює «третій Рим»,
    тому й перемагає Жуков.

    02.2021


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.7)
    Прокоментувати:


  13. Віктор Кучерук - [ 2021.02.26 09:49 ]
    * * *
    Залишилось небагато
    Потоптати ще доріг, –
    На побляклім циферблаті
    Стрілка стишує свій біг.
    Вже зажуреним привітом
    Світлофор зачервонів
    І продовжує горіти
    Він без зміни кольорів.
    Звідусюди лізуть болі
    І самотніше стає, –
    Я не скаржуся на долю,
    А сприймаю все, як є.
    26.02.21


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.83)
    Прокоментувати:


  14. Неоніла КОВАЛЬСЬКА - [ 2021.02.26 08:01 ]
    Куди поспішаєте, літа молодії?
    Куди ж це поспішаєте, літа ви молодії?
    Чомусь так стрімко ви мчите, що вас не здоженеш.
    Та спомини приємнії так серце моє гріють,
    Хоча що було у житті, того вже не вернеш.

    Залишилось лиш згадувать деньки ті золотії
    Як юність усміхалася і молодість цвіла.
    На коси снігу сивини осінь густо насіє,
    Але душа зостанеться назавжди молода.

    2021 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  15. Сергій Губерначук - [ 2021.02.26 08:16 ]
    Прононс 2
    Що таке «залога»?
    Фінікійці,
    філістимляни із сектора Ґаза,
    семітологи,
    що таке «залога»?
    Я надумав від’їжджати до Венесуели, –
    але
    задник мого годинника погнутий,
    а за стрілками волочиться час,
    ім’я якому «залога».

    Що ще є аналогією до моєї «залоги»?
    Алогізми,
    з яких сконструйовано
    мій пересувний апарат,
    точніше,
    авіамодель моєї віри.
    Політ, узятий на шарніри,
    в який, і без того,
    завжди ззаду цілять.
    А влучивши,
    закапують атропіном
    свою цікавість
    і трагікомічно глипають очима.
    Будь-які дрібні наслідки тоді – мимо,
    а от велика аварія – неоцінима,
    бо впадає в очі насамперед
    і зветься
    «катастрофою».

    Слава Богу, моя «залога»
    не набуває характеру бунтівного
    і поволі стає «голгофою».

    Пам’ятаєте? –
    Був жив Великий Бунтівничий,
    але до чорта у нього було
    заморозків мозку.
    Єдине, чим він користувався,
    жадібно й охоче,
    супроти всякої залоги,
    так це облогою:
    обкладеться, бувало, книжками –
    та й навхрестоматійно
    строчить!
    строчить!
    строчить!

    21–22 листопада 1993 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.72)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 9–10"


  16. Микола Соболь - [ 2021.02.26 07:34 ]
    Варення
    Диміло парою варення,
    пахтіло літо за вікном…
    Перепочинь хоч трохи, нене,
    таким легким, обіднім сном.
    А їй хіба до сну, а хоче ж…
    Воно чи звариться саме?
    Темніші нині стали ночі
    та вітер прохолодний дме…
    Ще трохи, сину, то на зиму,
    холодні наступають дні.
    Й пішла, поправивши хустину.
    А ми лишилися самі.
    26.02.21р.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  17. Юлія Івченко - [ 2021.02.25 23:28 ]
    Троянда кольру бордо.
    Троянда кольору бордо бродить кімнатою.
    Вже п’ятий день її краса про вас нагадує,
    манливо тягнеться до уст і перетягує
    хороше до хороших всіх людей.

    За вами сумувала… Ви писали кленами -
    кому вже як дано… А я ходила венами
    широких рік і дні здавались тернами,
    лиш абрикосу дарували клей.

    Він був смачним , як сонце із дитинства.
    На боці засинаєш – мрій краса первісна
    зразково гралася крилом , як в мирній пісні.
    Дитя пригорнеш і зоря зійде…

    А в тебе як завжди – журба сідлає коні,
    в степах ще скіфська баба ,дикі перегони,
    лиш збірки віршів лебедять пероном -
    минуть роки любисток обійме…

    І кожен з нас , що трошечки шалений
    на слово сильне , на ростки буремні,
    що з-під асфальту проростуть зелено…
    Віддай, хоч крильце.
    Люд не омине…

    Троянда кольору бордо бродить кімнатою.
    Вже п’ятий день її краса про вас нагадує,
    манливо тягнеться до уст і перетягує
    хороше до хороших всіх людей.



    Рейтинги: Народний -- (5.62) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  18. Євген Федчук - [ 2021.02.25 20:30 ]
    Смерть Святослава
    - Дядьку Степане, ви ж були
    Із нашим князем Святославом.
    Русі з ним здобували славу.
    І, кажуть, бачили, коли
    Загинув він від печенігів.
    Вже сивий, хоч і не старий
    Степан в отвіт заговорив.
    А голос в нього, наче крига:
    - Так, бу́ло, синку. Все було.
    І славу з князем здобували,
    Аж у Болгарії бували,
    Долаючи ромейське зло.
    Та підлість гору узяла
    І мужність нашу подолала.
    Ми кров даремно проливали…
    Сльоза щокою потекла.
    Він рукавом її утер,
    Мов в пам’яті туман розвіяв.
    - Ні, ні про що я не жалію.
    Лиш про одне – що він помер.
    В бою відкритому його
    Не спромоглись здолать ромеї,
    Тож, згідно підлості своєї,
    Аби добитися свого,
    Купили недругів вони
    І, як хортів, їх нацькували.
    Ми перемоги здобували,
    Але не виграли війни.
    Князь з військом Свенельда послав,
    А з нами в лодіях подався.
    Вже аж до Хортича дістався.
    Але там печеніг стояв.
    Пробитися не було змоги.
    Нас мало – їх - ціла орда.
    Не порятує і вода,
    Бо ж попереду злі пороги.
    Там, хоч не хоч, на берег йти,
    По суші лодії тягнути…
    Тож довелося повернути,
    В Білобережжя відпливти.
    Зимівля там страшна була.
    Хоча добра собі надбали
    Та їжі вдосталь ми не мали.
    Тож голова коняча йшла
    За полугривню. Що робити?
    Як холод лютий навкруги,
    Шлях перекрили вороги
    Й потрібно їсти, щоби жити.
    Багато наших там лягло
    В холодну землю негостинну.
    Там хліба ми пізнали ціну,
    Якого зовсім не було.
    Ледь-ледь діждалися весни.
    Як скресла крига – подалися,
    До Хортича знов піднялися,
    Піт утираючи рясний.
    Бо ж звідки було взяти сил
    Після такого зимування?
    Геть виснажило веслування,
    Тож озирнулися навкіл,
    Чи ворог часом не чига
    Та і до острова пристали.
    Хоч сили відновити мали
    На тих гранітних берегах.
    Під дубом жертви принесли,
    Як подорожні всі робили.
    Та і поснули на тих схилах,
    Настільки втомлені були.
    Сторожа теж уся поснула.
    А в полі клятий печеніг
    Наш кожен крок весь час стеріг.
    Підкрався, що ми і не чули,
    Дніпрову хвилю подолав
    І став рубати сонних воїв.
    Хтось крикнути устиг: «До бою!»
    І криком тим усіх підняв.
    Хоч які втомлені були
    Та за мечі умить вхопились,
    У купки невеликі збились,
    Щоб спини захистить могли.
    А далі вже рубали шлях,
    Аби із іншими з’єднатись.
    До князя стали пробиватись,
    Де майорів з тризубом стяг.
    А він, той стяг, уже хитавсь,
    До скелі Чорної хилився .
    Князь з печенігами ще бився
    Та, уже видно, подававсь.
    Бо ж поряд наших не було,
    Одна лиш печенізька зграя,
    Мов пси скажені, насідає.
    Нас зло від відчаю взяло.
    Тож ми ще більше налягли,
    До князя прагнучи пробитись.
    А стяг все швидше став хилитись.
    Ми зойк утримать не змогли,
    Застигли вмить, як він упав,
    Не вірячи, що все насправді.
    Орда враз заволала радо…
    І бачимо, як хтось підняв
    Над нею голову…його…
    Оскаженіли ми від того,
    Рубали крізь орду дорогу,
    Смерть люту сіяли кругом.
    Тож в страху кинулась орда
    Ярами, балками у воду.
    Собі забрала нагороду,
    А нам зосталася біда…
    Хвалився потім печеніг,
    Із черепа зробивши чашу,
    Що відібрав він славу нашу,
    Здолати Святослава зміг.
    А ми помститись не змогли,
    Піймай його у чистім полі,
    Де його сила, його воля…
    Хоча уже роки пройшли,
    Не припиняю я жаліти,
    Що біля князя не стояв,
    Вже краще я би смерть прийняв,
    Він, може б, залишився жити.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  19. Вікторія Лимар - [ 2021.02.25 15:55 ]
    Весняна перспектива
    Лютень, як завжди, весні на заваді.
    Всесвіт надасть саме їй перевагу!
    Риси ж зимові втрачають наснагу,
    підпорядковані діючій владі.

    Крига під сонцем зникає повільно.
    З неї мерщій через всі перешкоди
    вперто збігають струмочками води!
    Плюси погодні зростають доцільно!

    Безповоротні морози лютневі.
    Може, нарешті, поліпшиться настрій?
    Співом пташиним розбуркає щастя!
    Березень квапиться, йде до оселі.

    Хоче в зелені вдягнутися перли!
    Подихом теплим повітря зігріє!
    Стане реальною давнішня мрія:
    втіленням зрілим пророщені зерна!

    Завжди у кожного є перспектива:
    щоб перевтілившись, бути щасливим!!!

    23.02.2021
    Свідоцтво про публікацію: izba-2021-3028129


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (2)


  20. Олена Побийголод - [ 2021.02.25 13:58 ]
    Дитяча поема. I
            Початкове слово
            про Вітьку Корабльова
            й дружка його одвічного
            Ваню Диховичного.

    Що не так із п’ятим «А»? -
    Як зірвавсь зі швори весь!
    Віра Павлівна сама
    з ним не може впоратись.

        Долітали аж до стелі,
        як ракети «Фау-2»,
        то натоптані портфелі,
        то образливі слова.

        Хтось, досвідчений в дуелях,
        двері партою підпер,
        й герць наступний на портфелях
        далі гіршив інтер’єр...

    Коли це не жартома -
    буде ого-го іще!
    Що ж таке із п’ятим «А»,
    з чого все побоїще?

        Висновок чиєїсь мами
        був готовий нашвидку:
        «Це - від програшу “Динамо”
        в першім колі “Спартаку”!»

        «Ні, - згадав був тато Ірки, -
        свари - завжди про одне:
        хто до верхнього одвірка
        без розбігу дострибне...»

    І тоді, в бурхливий час
    диспуту завзятого,
    командирували в клас
    піонервожатого.

        Вчув здаля вожатий Юра,
        як буянить дітвора:
        «Головне - література!»,
        і - болільницьке «ура!»

        Та перечив дехто першим,
        і розносилось з вікна:
        «У добу космічних звершень -
        важить техніка одна!»

    Був вожатий - не дурний,
    мовив: «Й хай розноситься!
    Це - не розбрат голосний,
    це - різноголосиця».

        Перший голос був не зичний,
        не ревів, мов зграя труб, -
        був це Ваня Диховичний,
        всім відомий книголюб.

        Голос другий - винятково
        наполегливий й палкий, -
        тільки Віті Корабльову
        міг належати такий!

    Загалом, підстав нема
    для тривоги, геть її:
    не зчинилось з п’ятим «А»
    жодної трагедії.

    * * *

        Ваня був оратор вдалий:
        так цікаво повідав,
        що, заслухавшись, бувало,
        клас перерву пропускав!

        Й хай плели єхиди гірші,
        що пухкий він, наче сніг;
        а зате - напам’ять вірші
        довго він читати міг:

    хоч про «шашки наголо»,
    хоч про бій вітрильників...
    От півкласу і було
    Ваніних прихильників.

        Але й Вітька теж у масі
        певний мав авторитет:
        він зробив у третім класі
        гідро-пневмо-пістолет.

        Перевірку за рікою
        він для хлопців влаштував -
        пістолет стріляв водою
        й більш ста метрів струмінь дав!

    І в усіх дворах навкруг
    втішно всім завсідникам,
    що у них дворовий друг
    ходить винахідником.

        Зав’яжи йому всі очі
        та завдання розтлумач -
        то й на дотик він робочий
        зложить радіоприймач.

        Змайстрував електропраску
        аж на сорок кіньских сил
        та приладив автозмазку
        в холодильник марки «ЗІЛ»;

    місяць щось конструював
    із дротів та чобота -
    й школі враз подарував
    справдішнього робота!

        Та настройку Вітька здвинув,
        й робот став ловити ґав:
        він пізніше на хвилину
        дзвоник на урок давав;

        а іще - кружляв навколо
        й уривався раптом в клас...
        Діда вітькиного в школу
        викликали вже не раз.

    Дід сказав: «Вітька́ мого
    вплив псує спадковості;
    втихомирити його -
    на загальній совісті!»

        (Дід і сам, усім на подив,
        надто запальний бував;
        щось весь час він винаходив
        й «ра́ціо-налі́-зува́в»).

        От і знадобились збори, -
        рішення якесь знайти;
        та, до речі, ще й докори
        щодо Вані розгребти:

    на історії Іван -
    у званні блискучого,
    в математиці - профан,
    в ролі відстаючого;

        він - знавець літератури,
        приклад з нього брав весь клас;
        на уроках фізкультури -
        він «захворював» ураз.

        Де колись якесь змагання,
        зразу перший - Корабльов;
        ну, а Диховичний Ваня -
        у болільниках ізнов...

    Вітька ж - не читав книжок,
    бо вважав причудами,
    й кожний в нього був рядок
    з помилками грубими;

        насмішив і педагога,
        Віру Павлівну саму:
        Біломор-канал у нього
        раптом впав у Колиму!

        Плутав дати історичні
        і культур взаємовплив;
        а зате він блискавично
        чи́сла множив та ділив.

    * * *

    ...Збори йшли - аж вився пил,
    кожен ладен битися;
    розділилися навпіл, -
    так зручніш сваритися.

        У дівчат - свої підходи,
        в справі цій - звичайно мир:
        хто у класі верховодив,
        той і був у них кумир.

        Та теперь - проблема, згодься:
        два рівнісінькі кути,
        два великих полководця;
        під чиї знамена йти?

    Супротивникам на страх
    готувались подвиги,
    й розійшлись по таборах
    навіть ліпші подруги.

        З цього боку: «Фізкультура!
        Техніки пріоритет!»
        А відтіль: «Література!»
        Ці: «Атлет!» А ті: «Поет!»

        «Ванька - млявий, Вітька - жвавий,
        й навіть робота зліпив!»
        «Космонавт Титов на вправи -
        з томом Пушкіна ходив!»

    Й так би й бились до сих пір
    повними портфелями,
    й жований літав папір
    справжніми шрапнелями...

        Та, почувши про Титова,
        всі по партах розійшлись, -
        після Ваніного слова
        запал дівся весь кудись.

        І тоді згадали, нащо
        був цей спір до хрипоти:
        не призначити, хто́ кращий,
        а двом хлопцям помогти.

    Й рішення знайшлось під сміх,
    вже без спору жодного:
    підопічним кожен з них
    став один у одного.

    * * *

        Вітька й Ваня сторопіли,
        вчувши про такий підхід;
        втім, що́ збори ухвалили -
        те й виконувати слід.

        «Значить, так: бігцем за місто!» -
        Вітька перший в шефи встиг.
        Ваня, хоч і змок геть-чисто,
        та до фінішу добіг.

    І даремно реготав
    Корабльов над Ванею:
    вдома Ваня Віті дав
    книжку про Іспанію.

        І змагались два лукавця
        не без грішної мети:
        кожний іншого старався
        до знемоги довести.

        Ваня трохи що не плаче:
        кожний день - то вплав, то вскач,
        то візьми ріши задачу,
        то сідай паяй приймач...

    Але й Вітьку він припер
    шимпанзе й горилами,
    й вірші той завчав тепер
    сторінками цілими!

        І під час взаємних звітів
        раптом Вітька проказав:
        «Знаєш, Ване, я помітив:
        залюбки читати став!»

        Й Ваня посміхнувся щиро:
        «Силу я набув таку,
        що тепер рази чотири
        підтягнусь на турнику!

    Добре, що мене привчив
    ти до акробатики...
    А на днях - мене хвалив
    вчитель математики!»

        І збагнули враз обоє:
        «Стали друзі ми?» - «Авжеж!..»
        Та такі, що і водою
        їх тепер не розіллєш.

        ...Кажуть, приклад - одиничний;
        та у школах знов і знов
        буде й Ваня Диховичний,
        буде й Вітька Корабльов.

    І не встежиш за всіма, -
    стільки їх з’являється...
    Ось що вийшло з п’ятим «А»!
    Як це вам вбачається?

    (2020)


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  21. Домінік Арфіст - [ 2021.02.25 12:23 ]
    віє вітер...
    ...віє вітер по Волині
    студить зболені долоні
    виє біль по Україні
    скачуть коні… скачуть коні…
    назбирала собі болю
    від кісток народу Леся...
    той прикличе собі долю
    хто ім’ям землі назветься…
    і кохала… і кохали… –
    все взяли слова молитви…
    болю не утамували
    ні європи ні єгипти…
    ...віє вітер – гонить рими…
    море хвилями здіймає…
    ти навіщо мені, Криме,
    коли Лесі тут немає…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (1)


  22. Микола Соболь - [ 2021.02.25 10:51 ]
    Напередодні весни
    Чи лютувати наостанок?
    Сиділа, думала зима,
    запалювало сонце ранок,
    холодний парував туман…
    І крига над рікой скрипіла
    іще не бачивши весни
    яке кому здавалось діло
    які ріка дивилась сни.
    Лише пташа мале щось знає
    співає десь у комиші…
    Весна стоїть за виднокраєм
    тому так тепло на душі.».
    25.02.21р.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  23. Ігор Шоха - [ 2021.02.25 10:30 ]
    Дочка Прометея
    Дівча... Наївне і святе –
    за це недугою розп'яте –
    це юна Леся... а проте
    вона, на подив ескулапів,
    жива і досі... між гігантів
    дедалі вищою росте...
    .........................................
    а я люблю її за те,
    що ненавиділа кацапів.

    25.02.2021





    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.7)
    Прокоментувати:


  24. Віктор Кучерук - [ 2021.02.25 08:33 ]
    * * *
    І приливи, і відливи,
    І веселе, і сумне, –
    Роблять мужнім і щасливим
    Непоборного мене.
    Тиша гине в джеркотняві.
    Світло пхається крізь смерк, –
    І життя пала яскраво,
    Як барвистий феєрверк.
    І радію, і журюся
    Без надій і каяття, –
    Вік живу й не надивлюся
    На зображення життя.
    25.02.21


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.83)
    Прокоментувати:


  25. Сергій Гупало - [ 2021.02.25 08:41 ]
    * * *
    Далеко не йди, звідти важко вертатись
    А легко жаліти себе і мене
    Піди отуди, в темні гори, у Татри,
    У тім закордонні, де я – мов Еней.

    А вдома печаль – снігом віє торішнім
    I вчені поети, мов чайки, ячать,
    Сумненькі пісні, вічні сало і вишні,
    Планида моя – хрест і кілька свічад.

    – Спинися, – кричу, – далі сонце доходить,
    Дивися: між нами сльоза і межа.
    Назад повертай. Онде наша господа,
    Навколо – вчорашня навія чужа.

    Даруймо собі щедру долю і більше,
    А радість на двох має бути одна.
    Але промовчу. Чую тисняву тиші
    І те, як між нами тремтить далина.

    Ти з нею уже. Голос тільки лишила.
    Навіщо мені він без тебе тепер?
    Та ось підлетіла до мене пташина –
    І аж до відльоту твій голос завмер.


    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.7)
    Прокоментувати:


  26. Микола Дудар - [ 2021.02.25 07:44 ]
    ***
    А я мовчу… шельмує вітер
    Ще мить, і я забуду хто я
    В ночі ніхто, ніде, не квітне
    А опік вже… здаюсь без бою

    Йдемо туди, де відгоріло
    І знаю, нас там не чекають
    І вперше я ось так невміло
    Іду, чи йду, і мовчки каюсь

    Німим ніхто, ніде, ніколи
    Не звав, не знав, я присягаюсь
    Я тільки навсього Микола,
    А вітер той таки щось знає…
    24.02.2021.


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.66)
    Прокоментувати:


  27. Сергій Губерначук - [ 2021.02.25 06:09 ]
    Прононс 3
    Слід свідчити відверто і зада́рма.

    Якщо церковний жертовник
    у місті Содом –
    заплі́снявілий, –
    потреба на анкети відпадає,
    натомість є Содом.

    Хлюпки́й, неврастенічний перекладач
    з содомської на ту чи іншу –
    є порок (не плутати з Пророком).
    Він проникає.

    Його критичний,
    дієтичний,
    майже юрисконсультський,
    сніданок
    сьогодні розпочався
    з підкреслення юної цноти фінляндки
    (підкресленому вірити)..,
    а от кінець його був –
    виверженням сказу
    по засмаглих стегнах
    переляканої абориґенки з Вануа́ту.

    До обіду
    він лягає на живіт
    і починає переможно блакитнішати...

    Якщо так упевнено ти кажеш:
    "Содом згорів",
    то чому тебе не було
    минулої п’ятниці
    серед тих,
    хто з надер могили
    після званого обіду
    вирив трупа
    і мав з ним
    щось надто віддалене
    від любові?..

    Про вечерю падлом і нечистю
    у Содомі завжди співають,
    ніби вона таємна.

    Кожен, хто живе в цьому місті давно
    і снує асоціативні пороки
    (знову ж таки, не плутати з Пророком),
    нівроку
    перекладач
    Біблії.

    7 грудня 1993 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.72)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 12–13"


  28. Дума Козак - [ 2021.02.24 22:15 ]
    Два в одному
    Почуй холодну, люба, вічність –
    секунди краплями кап-кап…
    Все ближче люта потойбічність,
    матерії новий етап…

    Катарсис при знятті напруги
    трансформувався у катар,
    а сублімація наруги –
    у низку привидів-почвар…

    У чому сенс життя такого,
    де сплін і туга через край?
    Лиши усе за перелогом,
    живи наповнено, кохай!


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  29. Віталій Білець - [ 2021.02.24 20:38 ]
    За все приходиться платити
    За все приходиться платити !
    Якщо не зараз, то колись –
    Нестерпно, страшно стане жити,
    Ковтати згірклих років слизь…

    В порок уляпатись не важко.
    П’ючи гнилий дурман спокус –
    Розі́б’єшся, блудлива пташко,
    Об свій же «хитромудрий туз».

    Душі сліпої одинокість,
    Сум’яття духа, серця плач,
    Це лиш початок… Далі – повість
    Про світ усіх твоїх невдач…

    Узрій же, гордовита панно,
    Трагічну суть своїх діянь !
    Згорають гроші полум’яно,
    Ти жертвою вогню не стань.

    Навіщо падаєш так низько ?
    Коли душа смакує гріх –
    Знай, що розплата дуже близько !
    Не утечеш ! Не хватить ніг !

    Бог бачить все ! Він Всюдисущий !
    Не вирвешся з Його руки !
    То ж чесно їж свій хліб насушний,
    Приправлюй совістю смаки…


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.4)
    Прокоментувати:


  30. Юлія Івченко - [ 2021.02.24 18:02 ]
    Прозріння.
    Гординя – підлий гріх, а пиха – сліпота.
    Ми рвали тих дітей, мов простирадла.
    Дубіли душами ущент, як золота орда
    рудим розлученням наносили їм травми,
    Самі труїлися образами золи.

    Червінці дзвенькали услід і їхав дах.
    Ми зрозуміли, що не можна все купити,
    та час гаптує шлях до маминого літа,
    де у лілею лагідну зросте дочка тендітна,
    там синя птаха вабитиме в снах…

    Вже скоро зійдуть вовняні льоди
    Ти знай у неї уже два брати…



    Рейтинги: Народний -- (5.62) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  31. Микола Дудар - [ 2021.02.24 14:50 ]
    А давай майнемо до...
    ***
    З мене пляшка… Віп-шампанське
    З тебе - усмішка, і досить
    І гулятимо по-панські
    Напів ситі, напів босі…

    Цілуватимось на заздрість
    Тим і тим… Давно забули
    - Пам’ятаєш, як у Празі?..
    - Це було вторік, в Стамбулі…

    Ось і Літо… Ось і Осінь
    А давай майнем до Гданьська —
    З тебе усміша, і досить…
    З мене потяг із шампанським…
    23.02.2021.


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.66)
    Прокоментувати:


  32. Дума Козак - [ 2021.02.24 11:11 ]
    Тобі це вдалось
    Ти потушила мої очі
    страхами сумнівів своїх.
    Я ж копирсатися не хочу
    між дат, подій пустих і віх…

    Зсушили душу фемінізми
    давно розкручених цитат,
    що пломеніють через призму
    апокрифів твоїх утрат!

    Безпомічно упало небо,
    на брук розсипались зірки…
    Вже не підноситься до тебе
    їх погляд зжурено-гіркий.

    Ти потушила мої очі,
    тобі це, люба, удалось…


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  33. Петро Скоропис - [ 2021.02.24 11:51 ]
    З Іосіфа Бродського. Скибочка медового місяця
    Не забувай по світах,
    як б’є у пристань вода
    і синіє у ній
    неба круг рятівний.

    І чайки усе ячать,
    і щогли горі тирчать,
    і хмари низько летять,
    ніби зграя качат.

    Хай у серці тоді,
    як риба у цій воді,
    б’ються несамовиті
    миті на самоті.

    Хай чується мушель хруст
    і наїжиться кущ,
    і хай тобі помагає
    згага гарячих уст

    розуміти без слів,
    чом піна морських валів
    на ріні береговій
    чатує гребні нові.

    -----------


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  34. Олександр Сушко - [ 2021.02.24 10:55 ]
    Добро і зло
    Найліпший прибуток на цьому світі приносить торгівля результатами чужої праці, себто барижництво. Перепродаж товарів першої необхідності, позичання грошей під проценти, споювання спраглих горілкою та затруювання тютюном - ось основа основ нашої економічної моделі господарювання. А той, хто цього не розуміє - буде з ранку до ночі кайлувати на городі та писатиме з горя вірші.
    Отак як це роблю я. Зате сон маю кріпкий, погріб забитий бульбою та качанистою, а в кишені гуляє вітер. То чого печалитися?
    Можна, звичайно, влаштуватися до лісництва: різати дуби та берези бензопилою, і корчувати пні під нові посадки. Але окрім убитого здоров“я, шкарубких мозолів та куцої зарплатні - нічого путнього не надбаєш. Ще й кліщі регулярно кусатимуть де треба і де не треба. А то й скажена лисиця може цапнути.
    Правда, можна підторговувати “лівим” лісом. Але недовго, бо рано чи пізно дізнається начальство і витурить з праці. А то й нацькує поліцію. Хоча можна увійти в долю з начальником і возити ночами крадену деревину на приватні пилорами. Оце вже схема набагато стабільніша. Так нині чинять усі тямковиті хапки в нашому, загубленому у густих поліських нетрях хуторі.
    Поліціянти, озброєні динамітними шашками, безкарно глушать рибу в глибоких річкових ямах, а їхні родичі продають убитих карасів, линів та сомів на сільських ярмарках, депутати місцевої ради цілорічно полюють на звірину, а хутра здають столичним заготівельникам, бурштинові копачі люто перекопують місцевий ліс у пошуках дорогоцінного каменю у спілці з привладним криміналітетом, а місцевий голова за гроші територіальної громади будує собі генделики, оформлені на жінку, по всьому району, а не робить дорогу до райцентру.
    І все якось крутиться. Правда, все млявіше та млявіше. Бо молодь масово втікає до столиці у пошуках більш грошовитої праці, корови та кури потроху щезають з господарств старих бабів та дідів, а бібліотеку, сільський клуб та місцеву лікарню закрили у зв’язку з нестачею коштів у місцевому бюджеті.
    І всі нарікають на владу, що вона погана, обманює людей, обкрадає їх та заважає нормально жити. Звичайно ж влада винна! А хто ж іще?
    Микола ночами обносить Одарчин город, Степан поцупив у Степаниди залізну драбину, сусідські хлопчаки украли у Мотрі корову на лузі та продали її на м’ясо в сусідньому селі, на пилорамі регулярно зникають інструменти, а сільський голова за зарплату держслужбовця купив собі нового шестициліндрового джипа з турбонаддувом та системою закису азоту. І моторного човна, пришвартованого на причалі десь під Страхоліссям.
    Минулого тижня навідалися до мене сільськогосподарські бізнесмени з пістолетами та нунчаками. Ті, які минулого року збили насмерть двох малолітніх дітей, які увечері поверталися зі школи. Суду не було,- тицьнули згорьованій жінці двадцять тисяч на похорони, а чоловікові сказали, що закопають живцем, якщо буде бунтувати. А між ними бовваніла постать сільського голови.
    - Є розмова, чувак, - гукнув до мене “качок”. - Ходи сюди, побазаримо.
    Вийшов до них у плетених з соломи капцях з томиком Шарля Бодлера у руці.
    - Кажіть, чого треба, а то я зайнятий. Бачте - книжку серйозну читаю. Називається “Квіти зла”.
    - Ось підемо - і дочитаєш. А зараз слухай сюди6 хочемо викупити у тебе гектар землі, будемо вирощувати там кукурудзу. Шестеро твоїх сусідів уже згодилися.І решту умовимо,- і відсовує полу піджака, аби я побачив застромленого там пістюля.
    - Даємо мішок макухи, буде тобі приживка для риболовлі.
    - Нє, не хочу. У мене корова і теличка. І коза. Їм прокорм потрібен. То цей гектар тільки і спасає.
    - Купимо в тебе і корову, і кабанів. Не буде більше ніякої мороки. Даємо... ще один мішок макухи. То що,- домовилися?
    - Нє, не домовилися. Он, у селищного голови купуйте,- киваю на череванистого очільника села,- він має аж десять гектарів. Хай поділиться з вами.
    Перезирнулися дорогі гості між собою, посміхнулися до мене недобре, а голова й каже:
    - Ну, дивися, Сашко. Час нині такий, що краще взяти небагато, аби не втратити усе.
    А вночі закортіло до вітру. Вийшов тихенько з дому і чую, щось у сараї вовтузиться. А ніч глупа, безмісячна, хоч в око стрель. Але ж я господар, знаю тут усе, та й очі маю незвичайні: бачу в темряві як вовк.
    І що ви думаєте? Двійко учорашніх гостей виводять на налигачах і мою корову, і мою теличку! А на вулиці “Камаз” гурчить, з пандусом, аби зручніше було тварин заводити до середини.
    Того дядька, який був до мене найближче, гепнув по голові кулаком. Упав вилупок як підкошений, навіть не кавкнув. Того, що вів мою Лиску, ухопив ззаду за шию і так зчавив, що під пальцями щось затріщало і луснуло. Звантажив обох непритомних нічних татів у машину, завів двигуна їхньої вантажівки і вирушив лісовими стежками до річки.
    Є у нас такий ловкий чорторий з глибочезною ямою, що туди і дев“ятиповерхівка може уміститися, не те що Камаз. Розігнав авто і спрямував з кручі в це святе місце.
    Почався дощ, який поволі перейшов у нічну зливу. Тож поки дочалапав до своєї хати, то був мокрим як хлющ. Ну, то нічого, є у мене наливка з мандрагори на квашених огірках настояна. Випив гранчака та й пішов у хлів порати худобу.
    А після обіду примчав сільський голова з поліціянтами, і питає:
    - До тебе вчорашні відвідувачі не приходили?
    - Ні, не було. А що сталося?
    - Зникли десь, на зв’язок не виходять.
    - Так у нас тут він погано працює, місце дике, найближча вишка “Київстару” за тридцять кілометрів, тож сигнал поганий. Ще й дощ періщив. Почекайте, може об’являться.
    - А корова твоя де?
    - На лузі пасеться, ось зараз їй цебро з водою зібрався однести.
    Перезирнулися відвідувачі, почухали макітри, щось нехороше чвиркнули у мою сторону та й подалися шукати далі своїх друзів-бандитів.
    А корівка у мене славна, дає аж двадцять літрів молока на день. Сусіди купують щодня, а те, яке продається в магазині споживають тільки випадкові блукальці, які звикли до знежирених, пастеризованих хімікатів, які нічого спільного з молоком не мають,
    А це якось зайшов до селищної ради сплачувати земельний податок. Видали квитанцію, а там у мене така сума стоїть, аж в очах темно стало. Ще й пеня набігла чимала. Питаю в секретарки:
    - Звідки така сума, звідки штраф? Я ж минулого року все заплатив учасно.
    - Нічого не знаю. Цифри точні. Якщо є питання - ідіть до голови.
    Вернувся додому, знайшов довідки про сплату земельного податку за останні десять років - і в сільраду.
    - Ось, кажу Каплунові.- Все сплачено вчасно і в повному обсязі. То звідки набігло двадцять тисяч?
    - А ти продай гектар сінокосу - і все буде гаразд.
    - Он як! - одказую. - Добре. Пропозиція цікава, приваблива. Є трохи часу зважити всі за і проти.
    - От і зваж. А потім приходь. І земельний податок одразу схудне в сто разів. Зрозумів?
    Чого ж не зрозуміти? Я дядько тямковитий, вмію складувати два плюс два. І склав.
    Уночі змотався на дачу сільського голови під Страхоліссям і пустив її за димом, а човна утопив посеред Дніпра. А як повернувся - тихцем викотив його джипа з двору і “припаркував” його теж у тій самі ямі, де спочивав “Камаз” рекетирів.
    Уранці на поліцейському “бобіку” примчав селищний голова і одразу до мене:
    - Де моя машина? Куди подів її, гаспиде?
    А я якраз кабанів порав, Набрав повне цебро лайна і “бух!” дорогим гостям його під ноги. Обляпав їх по саму шию, навіть на носі цятки були!
    - Не знаю ніяких машин. Пораюся зтранку до ночі по хазяйству. Це у вас у голові одні авто та гроші крутяться. А я дурницями не займаюся. І взагалі, щось мені підказує, якщо мій земельний податок різко не схудне, то пропаде не тільки авто, а й накрадені гроші, які ти тримаєш у мішках на дачі під Страхоліссям.
    Побіліло обличчя сільського голови, губи затрусилися від жаху. Прожогом кинувся з мого двору і чкурнув перевіряти свої доларові запаси. Мабуть.
    Наступнього дня селом ширилася новина: у селищного голови стався інфаркт, лежить у столичній клініці Стражеско, в реанімаії. А чого ні з того, ні з сього трапилося таке лихо - ніхто не знає. З виду, наче, здоровий чоловік, рожевощокий, вгодований, мов кабан - і на тобі! От біда!
    За місяць з“явився в селі, худий, змарнілий, очі запали. І погляд якийсь зацькований. Мене як побачив у селищній раді, то аж відсахнувся.
    - Доброго дня,- чемно вітаюся.- Хай вам здоровиться. Негоже, аби в такому молодому віці бадьорий чоловік, такий як ви, загнувся. Живіть сто років... ну то як - поменшав у мене земельний податок? Га? Лишилося всього 15 днів, а потім мені на цю суму держава почне нараховувати штрафні санкції...
    - Нічого не знаю. Плати всю суму, а не подобається - судися.
    - А-а-а-а! Он як! Гаразд. Слушна пропозиція. Подумаю.
    І цього разу пішов з ради, спіймавши облизня. Отже, до людини не дійшло, що з людьми треба по-людськи. А як ні - буде по справедливості.
    Магазин на крадені гроші у нашому селі голова збудував, але застрахувати не встиг. І горів він цієї ночі так славно, що й у сусідньому хуторі було видно. Там стільки горілляччя було наскиртовано, що можна було залити спиртом увесь район.
    А уранці знову навідався до селищної ради.
    - Ну то як - схуднув мій земельний податок? Чи й у сусіднє село навідатися? Там у тебе пилорама, кажуть, ловка... і генделик будується...
    Податок схуднув до вечора. Сума у квитанції невеличка, все по закону. А голова склав, чомусь, достроково свої повноваження і з’їхав з села.
    Може це добро перемогло зло? Чи зло утопилося в добрі? Як ви гадаєте?
    А за долари, які я знайшов у мішках на дачі в селищного голови - не преживайте: як все уляглося - одвіз те добро в банк і поклав на рахунок дитбудинку. Інкогніто. Бо справжнє добро не має ані імені, ані прізвища.

    24.02.2021р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Прокоментувати:


  35. Домінік Арфіст - [ 2021.02.24 10:10 ]
    Мова
    незупинна… незмовкна… цькована
    да̀рмо роздана і дарована
    в люди винесена
    виплеснута
    мова моя
    на вітрѝще виспівана
    на бурливу водицю вимовлена
    наговорена духом
    іменем
    на дорогу на перехресну
    в пил і в камінь
    у ватру скреслу
    в пущі
    в гущі
    в бездонність хаосу
    де не дихається
    не зітхається
    де любов – що вмерла – рождається
    де зі слова світ починається
    знову…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (1)


  36. Микола Соболь - [ 2021.02.24 10:38 ]
    Казка
    Казка була такою:
    ніч спустилась на вії,
    поруч сидиш зі мною,
    ллються слова надії.
    Місяця ніжне сяйво,
    вітер листя колише
    і засинають мальви
    у надвечір’я тиші.
    Спокій такий довкола.
    Руки лягли на плечі.
    Ходить коток по колу.
    Далі не для малечі…
    24.02.21р.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  37. Володимир Бойко - [ 2021.02.24 10:33 ]
    Сенс
    Подивися на небо,
    Сягни у його глибину,
    Зачерпни голубінь
    І омий із обличчя полуду,
    Сенс життя зрозумій,
    Якщо досі його не збагнув,
    Бо ще мить
    І нагоди такої
    Вже більше не буде.


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  38. Сергій Губерначук - [ 2021.02.24 08:07 ]
    Хор
    Чуєш?
    Хор у одній людині…
    Вона намагнічена піснею жити.
    Є ноти-дерева.
    Є ноти-струмки.
    Кульмінаційна нота – ти,
    хто слухає
    нині,
    хоч чує
    людину –
    хор
    між суєти.

    31 липня 1994 р., Київ







    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.72)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 74"


  39. Ярослав Чорногуз - [ 2021.02.23 20:41 ]
    Таїна*
    Ти покличеш мене на світанні,
    Як ранкова засяє зоря.
    Заквітує взаємне кохання,
    Океани осяє й моря.

    Я не бачив такого ніколи
    Наяву і у мареннях-снах.
    Як буяє у серці й довкола,
    Наче молодість, вічна весна.

    ПРИСПІВ:

    Ти чаклунка моя, ти - чаклунка,
    Таїна причаїлась в очах.
    Я жадаю твого поцілунку,
    Огортаю крильми, наче птах.

    І злітаю увись і співаю -
    Всі думки - лиш про тебе одну...
    До небесного втрапив я раю,
    Мов твою розгадав таїну.

    В несказанному цьому величчі -
    Таїна дивовижна снаги.
    Знову врода цвіте на обличчях,
    Наче ми - всемогутні Боги.

    І немовби незвідана сила
    Нам нові відкриває світи...
    І підносить, неначе на крилах,
    У святі небеса доброти.

    ПРИСПІВ:

    Ти чаклунка моя, ти - чаклунка,
    Таїна причаїлась в очах.
    Я жадаю твого поцілунку,
    Огортаю крильми, наче птах.

    І злітаю увись і співаю -
    Всі думки - лиш про тебе одну...
    До небесного втрапив я раю,
    Мов твою розгадав таїну.


    Рейтинги: Народний 7 (5.83) | "Майстерень" 7 (6.08)
    Коментарі: (2)


  40. Микола Дудар - [ 2021.02.23 15:16 ]
    Коли все устаканеться...
    ***
    Є божевілля, неначе каменем…
    Очиний страх, що випнуть з-під копит,
    І святість проголошеного «амен» --
    Не проковтнеш, потрібен апетит…

    А вздовж доріг стовпи тримають небо…
    Ніякого зусилля, це ж стовпи
    І вечори заповнює вже «епол»
    Усі ми в нім, їй-богу, як попи…

    Кадило править тілом божевілля
    І наче б то під назвою «прогрес»
    Обручка переплавлена весільна…
    І дим- димок, злетівши до небес

    Повернуться слізьми до нас, напевно
    Синоптики домовляться - дощі
    Залишиться тобі чекати ревно
    Коли все устаканеться в душі…
    22.02.2021.


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.66)
    Прокоментувати:


  41. Олександр Сушко - [ 2021.02.23 15:33 ]
    Пожалій!
    Ти поетів, друже, не лякай,
    Бо у них і так життя не цукор.
    А станцюй у пеклі гопака
    І чортяці плюнь в смолисту руку.

    Пожалій сатирика хоч раз -
    Не бажай йому кілка у гузно.
    Я колег піджовувати - пас,
    Хай пасуться де завгодно музи.

    Не задовбуй лірика-дідка,
    І горлянку відпусти старечу.
    Бо і так усіх перелякав,
    Наче вовк у турмищі овечім.

    Знаю, важко зважитись на це,
    Мовчки витирати кров і рани.
    Подаруй усміхнене лице
    Читачам. Лишайся чемним паном..


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  42. Юрій Ереміт - [ 2021.02.23 15:03 ]
    Шляхами та брамами
    Коли ідеш один, то не сумуй –
    з тобою всі, кого ти на шляху не зрадив...
    Ти тінню перед сонцем промайнув,
    не досягнувши ані знади, ані слави...

    Приходив задля того, щоб не впасти?
    Підеш туди, де шум одвічний сосен...
    І совість чиста розмалює айстри,
    лелечі крила простягнувши просто...

    Зламатись неможливо перед Богом,
    страху не наберешся перед смертю...
    І все, що наближалось чуйним дотиком,
    всміхається опісля трунком серця...

    Проходиш світ, мабуть, як той прочанин,
    ідеш по стежці, кресленій світанком...
    Усе земне так непомітно тане,
    щоб огорнути маєвом мовчанки...

    2018


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  43. Сергій Гупало - [ 2021.02.23 14:36 ]
    * * *

    Потекла неспинно – гостро, без мети,
    Від посухи далі – змійка та, ропава…
    То чому сміялася до мене ти
    І тобі були мої пошана, слава?

    Ех, невже чортята знову тут і скрізь?..
    Бо чому ти похмурніла, полохлива?
    Дві розгуби, два потічки щему і сліз.
    Не один я знаю: нині діє диво.

    Просвітло. Поряд, бачу, – тільки ти,
    А навколо – голубки і змієнята.
    Зажадалося не просто висоти,
    А щоб гуси нам підставили крилята,

    Понесли у казку, там життя глибінь,
    Смерекова хата буде у пошані
    І загальне горе піде до яскинь,
    А мене покличуть півники бляшані.

    Я господар. Певно, добре дам зерна.
    І тебе покличу в давні колорити.
    Там, де хата наша, рідна царина,
    Віднайдімо більше воленьки і сприту!


    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.7)
    Прокоментувати:


  44. Олександр Олехо - [ 2021.02.23 14:48 ]
    * * *
    Ти можеш ловити осяяний вітер
    В червоні вітрила казкових човнів
    Сонети складати із зоряних літер
    Ховати у посміх образу і гнів
    Ти можеш картати себе або інших
    Усюди ходити шляхами надій
    Зростати угору все вище і вище
    Куди вабить мрію повітряний змій
    Ти можеш тужити в годину негоди
    У миті щасливі забути жалі
    Та хлинуть потопи піднімуться води
    І змиють у Лету твої кораблі
    У вирі безмежжя мізерія долі
    Мазок на картині вселенського дня
    Життя наче ігри в бінарному колі
    Де хрестики-нулики... і метушня

    02.2021


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (4)


  45. Ігор Шоха - [ 2021.02.23 13:17 ]
    Пагорб, на який ми піднімаємось


    Коли народжується день за обріями світу,
    то ми питаємо себе, – кого він має гріти,
    якою гамою тонів, якими кольорами
    він розфарбує майбуття над синіми морями?
    І дізнаємося тоді, що спокою немає,
    і справедливість на землі не скрізь перемагає.
    Де розвидняється, там день висвітлює причини
    фатальності, що зріє ще і точить серцевину.
    Ми є нащадками дідів, що розірвали пута
    неволі, рабства і тому народ не обманути.
    Я темношкіра, в мене є лиш одинока мати,
    яка виховує мене. І я прийшла сказати
    що відчуваю цього дня напруженість моменту
    і довіряю наш девіз моєму президенту –
    якщо з юрбою віч-на-віч не зводити рахунку,
    то досягаємо мети найвищого ґатунку.
    Ми об’єдналися давно у неподільні штати,
    тому нікому не дано союз цей роз’єднати.
    Нехай в нас різні кольори, характери, культура,
    але між різними людьми у нас не буде мурів.
    Ми не зважаємо на всі відмінності між нами,
    бо уповаємо на те, що є над голова́ми,
    бо маємо вперед іти до миру і порядку
    і не допустимо ніде ні розбрату, ні сварки.
    Не треба зброї і біди. Беремося за руки,
    аби гармонія була і жодної розлуки,
    заради щастя й майбуття дітей земної кулі,
    а всі тривоги і жалі ідуть в часи минулі,
    коли нам боляче було і соромно за себе,
    та сподівалися на те, що нас єднає небо,
    що ми пов’язані у цій напруженій толоці,
    та цю дорогу не легку́ долають переможці
    і не тому, що ми ніде не знаємо поразки,
    але тому, що ми себе не ділимо на частки.
    Святе писання праотців усім нам обіцяє
    від виноградної лози плоди земного раю.
    Коли закопані мечі, то вистачає часу
    побудувати всі мости, аби одного разу
    побачити стрімке плато́ на пагорбі крутому,
    і не боятися іти по цій стезі додому.
    Ми успадковуємо день, який сьогодні вранці
    нам сили духу додає, бо ми – американці.
    Це із минулого путі в сучасне і грядуще –
    надійні засоби мети, щоб відновити суще.
    У нас є розум, і снага, і сили вистачає,
    що радше націю знесе, ніж знову роз’єднає.
    Без демократії чекай руїну та розруху
    і маячню та суєту, що заважають руху.
    Ще є періоди, коли ми сходимо з орбіти,
    та демократії ходу не можна зупинити.
    На те й історія, яка розподіляє ролі.
    Народи дивляться на нас як на гаранта волі.
    Новітня ера настає, в якій немає броду,
    та є у руслі течія до правди і свободи.
    Ще не готова до висот уся моя країна,
    але радіємо, – мине і ця лиха година.
    Коли питають: « Чи могло дійти до катастрофи?»
    Відповідаємо: « А ми – господарі епохи».
    Від катаклізмів на землі немає панацеї,
    та управляємо самі фортуною своєю.
    Ми не вертаємось назад, а ідемо до того,
    що на скрижалях житія начертане від Бога.
    Держава сильна на віки, а нація єдина –
    сувора з ворогом, зате непереможна й вільна.
    Нас не лякає ні вогонь, ні із небес каміння.
    Цю естафету понесуть майбутні покоління,
    аби інерція зусиль і непосильні речі
    не осідали тягарем на їхні юні плечі.
    Де милосердя і знання являють силу права,
    там буде правда, і добро, і цілісна держава.
    Ото ж, давайте, ради них відновимо країну
    сильнішу й кращу, ніж була в історії донині.
    Могутнім подихом грудей, що бронзою окуті,
    ми зцілюємо світ ідей на кожному розпутті.
    Підні́мемося до висот дорогою відваги,
    де наші предки підняли революційні стяги,
    де наша слава майорить від заходу до сходу,
    де вітер віє як озон північний для народу.
    Підні́мемося із озер вологою до півдня
    гарячого, де на віки – і чорні, й білі – рівні.
    У кожній гавані надій, у кожному куточку
    ми відбудуємо свій дім, як щит Свободи – зодчі.
    І являться у всій красі талановиті люди,
    яких історія ніде й ніколи не забуде.
    І запалає день новий картиною ясною,
    і сонце вийде із тіні зорею весняно́ю.
    Лише б це світло на землі ми не могли забути,
    якби ми тільки-но змогли цим світлом людям бути.

    01.2021


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.7)
    Прокоментувати:


  46. Олександр Сушко - [ 2021.02.23 10:49 ]
    Я живу!
    А кохана сьогодні гаряча,
    Шалом дихає від божества.
    Обціловую їй кожен пальчик -
    І змертвіла душа ожива.

    Ми навчилися щиро любити
    Без щитів, без брехні та одеж.
    Одізвались луною бескиди:
    - Не кохаєш - то і не живеш!

    Зачаровує голос наяди,
    З глузду звів та з проторених стеж.
    В унісон шелестять водоспади:
    - Не кохаєш - то і не живеш!

    Солов'ї облаштовують гнізда,
    Ми в своєму газдуємо теж.
    А діброви нашіптують листям:
    - Не кохаєш - то і не живеш!

    Крилець ангелів чується шерхіт,
    Щастя кличе в зелену траву.
    Поринаю у сонячний легіт:
    - Я кохаю! А отже - живу!


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (1)


  47. Олена Музичук - [ 2021.02.23 10:24 ]
    Мальвіна
    Життя театр, точніше фарс.
    Сміється публіка з Мальвіни
    і не рятує Буратіно.
    На сцену вийшов Карабас
    і папа Карло нас не спас,
    а у печі – одні жарини.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  48. Ігор Деркач - [ 2021.02.23 10:01 ]
    Буратіно
    Театр абсурду. Зняті маски.
    Ні співчуття тобі, ні ласки...
    Усім відомо ху-із-ху
    у цю годиноньку лиху,
    тому вертаємось у казку
    і поживемо на даху.

    02/21


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  49. Микола Соболь - [ 2021.02.23 09:54 ]
    Понти
    Пусте породжує порожнє,
    не розкидай на вітер слів.
    Нащо розвішувати спіднє,
    як випрати його не вмів?
    Чи здивував, чи, мо́, кортіло?
    Хотів би знати про те сам.
    Начудодіяло як рило,
    висвітлюй фото в «Інстаграм».
    23.02.21р.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  50. Віктор Кучерук - [ 2021.02.23 08:49 ]
    Усвідомлення
    Чоловіку потрібна дружина
    У сумну і веселу годину, –
    Щоби ніжність і сміх, і ридання
    Серце збуджували безнастанно.
    Чоловіку потрібна дружина,
    Мов тепло охололій людині, –
    Адже тонус судин і тиск крові
    Вберігає наявність любові.
    Чоловіку потрібна дружина,
    Наче сонце й волога зернині, –
    І на добре обробленій ниві
    Визріватиме колос щасливо.
    Чоловіку потрібна дружина
    Непомітна, як в оці піщина,
    Чи така, мов осяйна перлина,
    Має бути довічно дружина.
    23.02.21


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.83)
    Коментарі: (1)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   1590