ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2022.01.19 14:13
Часами й вовк буває ситим.
Саме такому довелось зустріти
Вівцю, що, мертва начебто, лежала
І виду на життя не подавала.
Схилився вовк, шепоче їй на вухо:
«Не бійсь мене, та краще-но послухай:
Як тричі скажеш правду про вовків менi,
Зможеш лежати й

Іван Потьомкін
2022.01.19 14:03
Навіщо могила Моше схована від людськго ока?
Бо відомо було Всеблагословеному, що Храм має бути зруйнований
і народ вигнаний із землі своєї.
І не прийшли б тоді на могилу Моше, плачучи вмовляти:
«Моше, Учителю наший, устань і молися за нас!»
- І

Петро Скоропис
2022.01.19 13:51
Ось дім, що Джеком поруйнувавсь.
Ось мур, затовстий, як на м’ятий бакс,
і Гансам обабіч відтак – хана.
Це – Іваном викладена стіна.

Це стіна, яку спорудив Іван.
Немаркий, з відтінком уподобань
будівничих, сіріє сирий бетон,

Микола Соболь
2022.01.19 09:16
Лізуть п’яні орки у святий Дніпро,
щоб на Водохрещу гріх із дупи змити.
А ти, українцю, брате, тут ніхто.
Твою славу й віру топчуть московити.

Розіп’яли душу на своїй землі.
За свободу й волю видають кормигу.
Україна-ненька триста літ у млі,

Віктор Кучерук
2022.01.19 05:14
На зміну забарвленням сивим,
З’явились вгорі голубі, –
Неначе в дитинстві, щасливим
Сьогодні здаюся собі.
Нарешті урвались хуртечі,
Лишивши згромаджений сніг, –
Немов би в часи молодечі,
Не чую прискорених ніг.

Домінік Арфіст
2022.01.19 01:32
сонечко – млинець рум’яний
сяє в очі вранці-рано
і пече-пече у плечі
розкуйовдженій малечі:
«той сьогодні з’їсть мене
хто мене наздожене…
той отримає млинця
хто шанує гребінця…

Микола Дудар
2022.01.19 01:27
Як той паук, що простір в’яже…
Як той, ну словом, резонанс…
Як той димар, що повен сажі…
Як безіменний в простір пас…
Оскільки я ще на папері,
Якоїсь ночі олівцем
Ти, на дзвінок, одкриєш двері
І ми озвучимо все це…

Тетяна Левицька
2022.01.18 19:09
Що у житті тобі не додала?
Перцю, чи солі, медової ласки?
Чорною відьмою я не була,
не одягала зрадливої маски.

Вміла знімати мігрень з голови,
доторком пальців рубці лікувати.
Стерви вам вішають роги, а ви

Микола Дудар
2022.01.18 16:09
Не відмовляйтеся від стресу!!!
Без нього як? Ніяк, авжеш
Життя безлике без ексцесу
Як і без смерті, без пожеж…
Як і без кулі, без кинжала
Як без любові, сну і мрій
Людині завжди чогось мало
Згадайте будне: «сам не свій»

Ігор Шоха
2022.01.18 13:16
Мені, буває, заважає спати
якась нечиста сила...
то ядерні на таці крокодили,
то у мундирі дуло із гармати –
епоха миру і її етапи:
комуни і ґулаґи,
тюряги і кацапи,
розбійницькі ватаги,

Олександр Сушко
2022.01.18 13:01
Уночі зателефонув брат. - Привіт,- каже. - Привіт, щоб ти сто років жив. Ти дивився на годинник? - Ага. Третя година. Але тут така справа… - Треба грошей, мабуть? - Ага. - А кіко? - Чотири з половиною тисячі доларів. - А коли потрібно? - Сьогодн

Микола Соболь
2022.01.18 06:13
Все повернеться на круги своя
і відповіді будуть, і дилеми.
Хай не змовкає пісня солов’я
та про кохання пишуться поеми.
Ми, звісно, в Божім світі не святі.
Можливо й нам вготовані Едеми?
Ніщо так не цінується в житті,
як чай гарячий і тепло взаєми

Віктор Кучерук
2022.01.18 05:25
Недовіра, бридливість, опаска
Не лишає консьєржа з тих пір,
Коли вслід за сусідською хаскі
Я вівчарку виводжу на двір.
Невідомо чому він лякається
І сторониться нас без кінця,
Адже має горіхову палицю
І в кишеню поклав камінця.

Юлія Івченко
2022.01.18 04:43
що хотів ти мені сказати, о, мій місячний, Едельвейсе,
що не перша я, що не друга, не десята й для тебе дитинна.
вже спокійна така сьогодні. поряд пес мій, що зветься Лессі.
вже стоптала чотири стежини й босі ноги в крові протестів
і мене зачекалася р

Ярослав Чорногуз
2022.01.18 03:00
Вже світанок у висі чарівній воскрес,
Усміхнулося сонце ласкаво.
П’ю любов осяйну, як дарунок небес,
Як солодке ранкове какао.

Чи це Божа, погляньте, із хмари рука -
Піднялася вгорі величаво?
Шоколадно-молочна цілунків ріка

Микола Дудар
2022.01.17 20:04
Кілька днів тому шановний мною, і не тільки мною, пан Михайло Маслій закинув у мою стрічку «Стрілецький романс», у виконанні Назарія Яремчука на слова Степана Галябарди. Пісня вразила до сліз. Усі дні підряд переслуховував десятки разів. Виписав слова, за

Ігор Деркач
2022.01.17 19:33
Течія, що оминає броди,
понесе і нас у тихі води,
де усіх очікує Харон
і цікавий, дуже довгий сон...
і не буде іншої нагоди
дочекатись тої нагороди
за роки життя у боротьбі
із собою... тоне у журбі

Домінік Арфіст
2022.01.17 12:54
під копитами пилюга…
я то там… то знову тут…
я не просто волоцюга –
я принаймні Робін Ґуд…
на землі шукати раю
надаремно… я в раю…
я ніщо не забираю –
я все чисто віддаю…

Микола Соболь
2022.01.17 07:26
Зламані крила у мрії.
Ранок в кімнаті німий.
Серце вкриває завія
і телефон мовчазний.

Пісня твоя лебедина
й досі лунає мені,
ласкою сповнена лине,

Віктор Кучерук
2022.01.17 06:31
Заколисує шлях порожнеча.
Тихне вітер у плетиві віт.
Одягається в сутінки вечір
І помалу затьмарює світ.
Переповнене тишею небо
Заіскрилося краплями зір, –
Тільки сіються букви як-небудь
На привабливо-чистий папір.

Володимир Бойко
2022.01.16 22:57
Чомусь не любить ніхто Росію,
Росію бісить та нелюбов,
Вона шаліє, вона воліє
Уже назавтра пролити кров.

Хоч море крові по всьому світу,
Аби вклонялися їй усі,
Нехай судилось за те згоріти

Ольга Олеандра
2022.01.16 22:32
Зорі. Зорі.
Неозоре
небо, вкрите ніччю моря.
У безмежному просторі
подих часу,
подих долі.
Воля вибору історій,
власних пензликів, узорів,

Ігор Шоха
2022.01.16 22:17
Друже... ми дозволяли собі так звертатись один до одного заочно, зате завжди щиро... і в цей печальний час прийми моє щире співчуття у зв'язку з передчасною кончиною твого брата. Я знаю, що означає втратити рідного і молодшого у розквіті сил та ще й пр

Марія Дем'янюк
2022.01.16 20:24
Задивилася Марічка:
сині очі має річка,
а волосся - довгі хвилі,
в них лілеї серцю милі,
скачуть сонячні яскринки,
наче золоті рибинки,
відображення хмарин -
справжнє диво із дивин,

Євген Федчук
2022.01.16 19:58
Дідусь на вже стареньких «Жигулях»
Онука віз зі станції додому.
Приїхав з міста півгодини тому,
Дививсь, як стигне колос на полях,
Як пролітають сосни та берізки,
Хатки над шляхом, сховані в садках,
Лелеки у червоних чобітках…
І раптом дід як загал

Юлія Івченко
2022.01.16 16:23
Дві червоних сумних троянди
він брату поклав на пухнасту могилу.
Було в нього трему повно й дерева стогнали біло
і звук кольорів мішався із вітами винограду,
що з братом колись ростили.

—Спи мій, ріднесенький Вікторе,
Був ти за батька справжнього

Микола Соболь
2022.01.16 14:42
Чи є хоч щось жаскіше для людини,
чим рев землі та сліз по домовині.
Тримайся!

Микола Соболь
2022.01.16 14:41
Чи є хоч щось жаскіше для людини,
чим рев землі та сліз по домовині.
Тримайся!

Ігор Шоха
2022.01.16 11:26
Союз не клеїться по швах,
усім нема куди тікати.
В електорату їде дах, –
кого й навіщо обирати?

Яка юрба – такі й вожді...
а де узяти їх, видющих,
коли й поети, по нужді,

Ярослав Чорногуз
2022.01.16 09:33
Попри всі наші дикі сварки з Олександром Сушком, настає момент у житті, коли в нього вривається смерть близької людини, і відбувається переоцінка духовних і життєвих цінностей, коли вона, смерть, урівнює всіх і примирює ворогуючі сторони. Такою сумною по

Віктор Кучерук
2022.01.16 08:03
То погуляю десь годинку,
То знову в хаті кам’яній, –
Мелькають дні, немов сніжинки,
Несеться час, як вітровій.
Хоч сніг нетанний на асфальті
Давно мій погляд утомив,
Уже боятися не варто
Застою лютої зими.

Микола Соболь
2022.01.16 07:22
В чагарях російськомовних,
паростки синів козачих
переповнили жертовник,
волю схоронили й вдачу.

Виміняли на горілку:
шаблю срібну, лук і стріли…
Москалю продали жінку,

Микола Дудар
2022.01.15 22:12
Ой діду - діду, діду - діду…
Ну як же нам без вас, онукам?
Тако б, зустріти пообіді -
Гобоєм всівся би на руки…

Ой діду-діду, діду-діду
І не кажіть, що «по цимбалам»
Ще пам’ятаю цьоцю Ліду…

Сергій Губерначук
2022.01.15 19:27
Дід Лександр поклав сопілку у свою засмальцьовану торбу. Встав на ноги. Сержант пробудився і був готовий виконати будь-який наказ хазяїна. – Сержант! Ми йдемо на обід. Розворачуй круторогих! Упірод! У корів теж є свій розпорядок дня. Вони вже відчували

Ігор Деркач
2022.01.15 13:00
Каюся і сповідаюсь,
що накопичую гріх
і не пиляю усіх,
поки за небо тримаюсь,
поки у мізках пітьма
і у совка, і в чинуші,
дряпаю вірші... і душі,
ну, і серця зокрема...

Віктор Кучерук
2022.01.15 05:34
Тобі належне віддаю
За те, що вмієш ти словами
Журу розвіяти мою,
Мене приводячи до тями.
Приносить втіху голос твій
Душі утомленій терпінням,
Коли вчуваю знов: Не смій
Ніколи думать про старіння.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

віктор Зозуля
2022.01.16

Ольга Буруто
2022.01.12

Олександр Осмолович
2022.01.04

Вероніка Кабарчук
2021.12.28

Любов Ю
2021.12.22

Наталія Близнюк
2021.12.12

Ольга Малишко
2021.12.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Іван Потьомкін - [ 2022.01.19 14:37 ]
    З голосу Езопа
    Часами й вовк буває ситим.
    Саме такому довелось зустріти
    Вівцю, що, мертва начебто, лежала
    І виду на життя не подавала.
    Схилився вовк, шепоче їй на вухо:
    «Не бійсь мене, та краще-но послухай:
    Як тричі скажеш правду про вовків менi,
    Зможеш лежати й далі в бур’яні».
    «Ну якщо так,- вівця йому в одвіт,-
    То краще б не являвсь твій рід на світ.
    А як являєтесь, то як один – беззубі.
    А щонайкраще – йдіть усі на згубу!»
    «За що ж нам присуд отакий, овечко?»-
    Питає вовк наразі гречно.
    «Ми вас обходимо десятою дорогою,-
    А нам cпокійно жить од вас немає змоги...»
    Р.S.
    Якби й поміж людьми отак-от повелося:
    Як можновладець правду знать захоче,
    То хай вона не тільки коле йому очі,
    А й зробить так, аби на краще йшлося
    Часами й вовк буває ситим.
    Саме такому довелось зустріти
    Вівцю, що, мертва начебто, лежала
    І виду на життя не подавала.
    Схилився вовк, шепоче їй на вухо:
    «Не бійсь мене, та краще-но послухай:
    Як тричі скажеш правду про вовків менi,
    Зможеш лежати й далі в бур’яні».
    «Ну якщо так,- вівця йому в одвіт,-
    То краще б не являвсь твій рід на світ.
    А як являєтесь, то як один – беззубі.
    А щонайкраще – йдіть усі на згубу!»
    «За що ж нам присуд отакий, овечко?»-
    Питає вовк наразі гречно.
    «Ми вас обходимо десятою дорогою,-
    А нам cпокійно жить од вас немає змоги...»

    Р.S.
    Якби й поміж людьми отак-от повелося:
    Як можновладець правду знать захоче,
    То хай вона не тільки коле йому очі,
    А й зробить так, аби на краще йшлося


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.79)
    Прокоментувати:


  2. Петро Скоропис - [ 2022.01.19 13:36 ]
    З Іосіфа Бродського. Пісня Берлінської стіни
    Ось дім, що Джеком поруйнувавсь.
    Ось мур, затовстий, як на м’ятий бакс,
    і Гансам обабіч відтак – хана.
    Це – Іваном викладена стіна.

    Це стіна, яку спорудив Іван.
    Немаркий, з відтінком уподобань
    будівничих, сіріє сирий бетон,
    сірим мінам-пасткам у тон.

    Це стіна, що: а) нудить вас; б) ляка
    дріт наїжений; строгість його витка
    рівня штопці бабусь і тим пак взнаки
    вовні струм та панчіх дірки.

    За стіною тріпоче місцевий стяг.
    У снопи оперезаний, до звитяг
    надихається барвами трьох стрічок
    символ – Циркуль і Молоток.

    Чатові її пильно, як птахи з гнізд,
    позирають в біноклі: Захід і Схід,
    тобто, справа і зліва, та не впада
    варті в вічі ані жида.

    Хто тут був, з’ясував собі важну річ –
    гріш ціна ідеалам, як мур устріч,
    чи по Марксу – де гроші, там і ціна:
    всіх урівнює ця стіна.

    Підійди до стіни, як нема іти
    куди инде й порожні твої світи,
    де примари спустошили майбуття
    і розвіявся сенс життя.

    Підійди до цієї, миру-війни
    версії в стадії кам’яній,
    у бетоні відлитої, що скрижаль,
    весь у тріщинах задзеркаль.

    Тут панує нудьга цілий день. Вночі
    докучають прожектори, хоч кричи.
    І спросоння скрикуєш в унісон
    скрикам стихлим: і це не сон.

    Сни тут гарні: лиш мокро в них та кровлять
    у блокноті керваві поля цитат,
    бо думки, їх полишивши з олівцем,
    редаговані куль свинцем.

    Тільки час, беззаконно туди-сюди
    набродився, як злодій, замів сліди
    і уник покарання: ба, зазвичай,
    куля в маятник не влуча.

    Цій стіні ще стояти тут рік у рік,
    доки люд засинає під смертний крик,
    доки світ годить гаманцям бариг
    і відрижці на свій пиріг.

    Підійди і убач її ікл копил,
    це – не в Римі, в Китаї – топтати пил
    корінних, чиї кутні гнилі суціль
    для сусідського м’яса-гриль.

    На красу щебетати і птах мастак.
    І туман на дурман півімлу тим пак
    перемеле, на пелену для зіниць:
    йди до стіни і сам подивись.

    --------------


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  3. Микола Соболь - [ 2022.01.19 09:11 ]
    Водохреща
    Лізуть п’яні орки у святий Дніпро,
    щоб на Водохрещу гріх із дупи змити.
    А ти, українцю, брате, тут ніхто.
    Твою славу й віру топчуть московити.

    Розіп’яли душу на своїй землі.
    За свободу й волю видають кормигу.
    Україна-ненька триста літ у млі,
    а попи московські кажуть: «Й далі клигай!»

    Вибір за тобою, йти до них чи ні.
    Але кров братів не змити їм водою.
    Пів країни наче в летаргічнім сні.
    Пам'ятай, що вибір за тобою.
    19.01.22р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (5)


  4. Віктор Кучерук - [ 2022.01.19 05:27 ]
    * * *
    На зміну забарвленням сивим,
    З’явились вгорі голубі, –
    Неначе в дитинстві, щасливим
    Сьогодні здаюся собі.
    Нарешті урвались хуртечі,
    Лишивши згромаджений сніг, –
    Немов би в часи молодечі,
    Не чую прискорених ніг.
    Сміюся, біжу, доганяю
    Сердитого вітру потік,
    І радості хвиля безкрая
    Старанно подовжує вік.
    Спиняюся, бігом зігрітий,
    Зробивши нараз відкриття, –
    І в серці моєму, і в світі
    Міцніє й ясніє життя.
    19.02.22


    Рейтинги: Народний 6 (5.58) | "Майстерень" 6 (5.86)
    Коментарі: (1)


  5. Домінік Арфіст - [ 2022.01.19 01:16 ]
    світанкова пісня
    1
    сонечко – млинець рум’яний
    сяє в очі вранці-рано
    і пече-пече у плѐчі
    розкуйовдженій малечі:
    «той сьогодні з’їсть мене
    хто мене наздожене…
    той отримає млинця
    хто шанує гребінця…
    хто зачерпує водичку
    і чистенько миє личко…
    хто помолиться за світ –
    той додасть матусі літ…»

    2
    мамо… мамо…
    дивлюсь із високих вікон…
    Час і тут обманює…
    він – не лікар…
    бачу вродливу тебе… щасливу…
    кожної осені твою сливу
    ту – угорку – твою кохану
    зустрічаю як з неба манну
    і дарую всім перехожим
    сливи… сам ковтнути не можу…
    сад твій, мамо моя антична,
    все шумить і вирує звично…
    ти під пальцями перетерла
    кожну грудку землі… як перла
    винограду твого намисто
    цього літа немов навмисно
    світить так щоб тобі припасти
    до душі… ми усі фантасти
    хто живе любов’ю твоєю…
    не знесе її течією
    Час – покірно складає силу…
    бо його ти тако̀ж – любила…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  6. Микола Дудар - [ 2022.01.19 01:29 ]
    Оскільки...
    Як той паук, що простір в’яже…
    Як той, ну словом, резонанс…
    Як той димар, що повен сажі…
    Як безіменний в простір пас…
    Оскільки я ще на папері,
    Якоїсь ночі олівцем
    Ти, на дзвінок, одкриєш двері
    І ми озвучимо все це…
    19.01.2022.


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.73)
    Коментарі: (1)


  7. Тетяна Левицька - [ 2022.01.18 19:08 ]
    Розчарування
    Що у житті тобі не додала?
    Перцю, чи солі, медової ласки?
    Чорною відьмою я не була,
    не одягала зрадливої маски.

    Вміла знімати мігрень з голови,
    доторком пальців рубці лікувати.
    Стерви вам вішають роги, а ви
    равликом лижете стоптані п'яти.

    Пізно встромляти у серце голки,
    ницо плювати у душу в розмові.
    Крихти канючити, як жебраки,
    у крематорії страти любові.

    Кліть золота поржавіла, лечу
    крила розправивши в сині простори.
    Вільна... туди, де шовкову парчу
    стелить планида на Божі престоли.

    Міцно тримав, наче небо Атлант,
    і називав, — ти, моя кришталева!
    Думала справжній знайшла діамант,
    а з'ясувалось — підробка дешева.

    12.01.2022р


    Рейтинги: Народний 6 (5.88) | "Майстерень" 6 (5.95)
    Коментарі: (2)


  8. Володимир Книр - [ 2022.01.18 16:26 ]
    Soylar
    Soylarsız ev - mezar,
    soylarlı ev - bazar.

    2022


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (4.92)
    Прокоментувати:


  9. Микола Дудар - [ 2022.01.18 16:15 ]
    *** (декларативно)
    Не відмовляйтеся від стресу!!!
    Без нього як? Ніяк, авжеш
    Життя безлике без ексцесу
    Як і без смерті, без пожеж…
    Як і без кулі, без кинжала
    Як без любові, сну і мрій
    Людині завжди чогось мало
    Згадайте будне: «сам не свій»
    …А ще без зради, підлих змовок
    «А що як я?» «А що як ми?»
    Не все залежить від підковок -
    Піклуйтесь краще чобітьми…
    18.01.2022.


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.73)
    Коментарі: (1)


  10. Ігор Шоха - [ 2022.01.18 13:04 ]
    Інклюзія пам’яті
    Мені, буває, заважає спати
    якась нечиста сила...
    то ядерні на таці крокодили,
    то у мундирі дуло із гармати –
    епоха миру і її етапи:
    комуни і ґулаґи,
    тюряги і кацапи,
    розбійницькі ватаги,
    ешелони,
    набиті трупами товарняки-вагони,
    погони ката, загребущі лапи...
    О, пам'яте! А що, як сни «у руку»?
    А що, як знову ті пекельні муки?
    А ми ще не загоїли стигмати –
    у цьому світі перші і останні
    розкидані по світу могікани,
    приречені до смерті виживати.

    « Сон розуму породжує...» геєну.
    Чудовиська імперії живі
    і досі ще гадають на крові
    як поділити мапу повоєнну.
    Вони і досі сяють у зеніті
    дурної слави, діють сили темні,
    дияволові радники таємні
    і їхні тіні... в пеклі б їм горіти...
    ....................................................
    Стирають пам'ять окупанти світу.

    01.2022


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (1)


  11. Неоніла КОВАЛЬСЬКА - [ 2022.01.18 08:41 ]
    Радіємо зимі
    Закружляли, закружляли
    Вже сніжиночки в танку,
    Зимоньки ми дочекались,
    Пору ж любимо таку.

    На ялинці шапка біла,
    З-під зелених вона вій
    Дивиться на світ несміло,
    Все подобається їй.

    А сосна - її сестричка
    Теж у білім кожушку.
    Їх мороз щипа за щічки
    Й пісеньку співа дзвінку.

    А старезний дуб могутній
    Мудре щось розповіда,
    Слухають його присутні
    І птахи. і звірина.

    А сніжок все пада й пада,
    З вітром бавиться собі.
    Всі зимі. звичайно раді
    І нема місця журбі.

    2022 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  12. Микола Соболь - [ 2022.01.18 06:38 ]
    * * *
    Все повернеться на круги своя
    і відповіді будуть, і дилеми.
    Хай не змовкає пісня солов’я
    та про кохання пишуться поеми.
    Ми, звісно, в Божім світі не святі.
    Можливо й нам вготовані Едеми?
    Ніщо так не цінується в житті,
    як чай гарячий і тепло взаємин.
    18.01.22р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (6)


  13. Віктор Кучерук - [ 2022.01.18 05:28 ]
    * * *
    Недовіра, бридливість, опаска
    Не лишає консьєржа з тих пір,
    Коли вслід за сусідською хаскі
    Я вівчарку виводжу на двір.
    Невідомо чому він лякається
    І сторониться нас без кінця,
    Адже має горіхову палицю
    І в кишеню поклав камінця.
    То, невиспаний завжди, нахмуриться,
    То, замислений зрідка, зітхне,
    Коли хаскі вертається з вулиці,
    А вівчарка спиняє мене.
    І подалі від входу відштовхує,
    Притуляючись щільно до ніг,
    Мов здається їй мукою довгою
    Повз консьєржа незмінний пробіг.
    Я з вахтером отим вже балакав
    І просив пояснить хоч би як, –
    Чом лякливо обходять собаки
    Тих людей, що не люблять собак.
    Він стоїть і сопе знепокоєно,
    Вимовляючи ввічливо: Ні…
    Перед мною махаючи зброєю,
    Убачаючи звіра в мені.
    18.01.22


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.86)
    Прокоментувати:


  14. Юлія Івченко - [ 2022.01.18 04:13 ]
    Едельвейсе.
    що хотів ти мені сказати, о, мій місячний, Едельвейсе,
    що не перша я, що не друга, не десята й для тебе дитинна.
    вже спокійна така сьогодні. поряд пес мій, що зветься Лессі.
    вже стоптала чотири стежини й босі ноги в крові протестів
    і мене зачекалася річка, бо я стала вже рибка з калини.

    то забава до сліз чоловіча — ті вудилища з гачками для щастя,
    ти прийдеш, там де сойка плаче, на чоло бережищів вусатих,
    зашумиш полиновим вітром і на мене злаштуєш снасті.
    будеш вірша свого писати, годувати тим віршем станеш і промовиш:
    — для тебе Насте!
    золоту косу волосінь залоскоче та й зруйнується моя хатка.

    ти хотів, щоб торкнулася вірша, що груди звузив безжально.
    ти хотів, щоб мені заболіла та провина з пелюсток троянди.
    щоб плоди у садку моїм мерли, щоб сніги залітали до спальні,
    щоби тріскались сосни в дзеркалах і пісні не співались кохальні,
    щоб не снилися сни безсмертні про смутну любов безпорадну.

    та, хіба ж, Едельвейсе, не знаєш, що у світі брехнею правлять
    та цінують поетів по смерті, коли зломлено віть останню!
    стали вірші мені ті у скронях, наче зрубані голови втяті у палі,
    бо мережиться морок звіром лиш від думки — не вдихнути мигдалю,
    що ростив ти в книжках магічних у мерехтінні свічі з сандалу.

    все життя твоє обернули, мов на вкрадене мли попелище
    ті римовані стрічки слова, та гітара, що змовкнуть не зможе!
    я тебе не гукала зовсім, а сонних сов вирощувала на горищах.
    я хотіла злетіти в небо! та я мріяла бути небом! вище, вище, все, вище й вище...
    Боже, як же ризикнула жити, там, де не зійдуть рахманні рожі?

    ну пішли вже зі мною, Лессі, пес мій вірний, що злиже тугу.
    що ж хотів ти мені сказати, о, мій місячний Едельвейсе,
    що не перша я, що не друга?
    та визнання мені й не треба,
    хіба, білу ромашку з неба
    хай не перша і хай не друга...





    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (2)


  15. Ярослав Чорногуз - [ 2022.01.18 03:59 ]
    Все в шоколаді або доба кохання
    Вже світанок у висі чарівній воскрес,
    Усміхнулося сонце ласкаво.
    П’ю любов осяйну, як дарунок небес,
    Як солодке ранкове какао.

    Чи це Божа, погляньте, із хмари рука -
    Піднялася вгорі величаво?
    Шоколадно-молочна цілунків ріка
    Потекла, наче денне какао.

    Танцівниця індуська — вечірня зоря -
    Підморгнула спокусно, лукаво.
    Переплавились любощів теплі моря
    У вечірнє медове какао.

    Я тону у кохання вершковій імлі,
    Не кажу тобі, серденько, “Чао!”
    Перед сном насолоджувались королі
    Як обіймами щастя, какао.

    Чи не можна, о небо, зробити хіба --
    В шоколаді хай буде все - “Вау!”
    І для людства усього настане доба
    Раювання, як свято какао?!

    16 січня 7529 р. (Від Трипілля) (2022)


    Рейтинги: Народний 7 (6.15) | "Майстерень" 7 (6.43)
    Коментарі: (3)


  16. Ігор Деркач - [ 2022.01.17 19:20 ]
    Перед переправою
    Течія, що оминає броди,
    понесе і нас у тихі води,
    де усіх очікує Харон
    і цікавий, дуже довгий сон...
    і не буде іншої нагоди
    дочекатись тої нагороди
    за роки життя у боротьбі
    із собою... тоне у журбі
    човен долі і стає ясніше,
    що ніхто не допоможе більше
    у кінці як ми самі собі...
    маємо на сльози по заслузі,
    і гіркаве щастя як нектар,
    і неоцінимий Божий дар –
    не лукаві і сердечні друзі.

    Невідомо, що там, на межі...
    за межею лиш вітри у полі
    буйні і нікому не чужі
    як зимою айстри і тополі –
    наші із дитинства міражі.

    Але – як воно, отій душі,
    що із тіла вирветься на волю?

    01/22


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  17. Володимир Книр - [ 2022.01.17 19:57 ]
    Bir transplantolog tevsiyesi
    Büyrek - carlıdan,
    para - barlıdan.

    2022


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (4.92)
    Прокоментувати:


  18. Домінік Арфіст - [ 2022.01.17 12:33 ]
    пісенька щастя
    під копѝтами пилю̀га…
    я то там… то знову тут…
    я не просто волоцюга –
    я принаймні Робін Ґуд…
    на землі шукати ра̀ю
    надаремно… я в раю̀…
    я ніщо не забираю –
    я все чисто віддаю…
    і у лісі я удома…
    і у го̀рах… і в морях…
    і для мене невідомо
    що то значить смерті страх…
    у горѝ нема вершини
    і немає в моря дна…
    у життя нема причини –
    лиш любов… любов одна…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (3)


  19. Микола Соболь - [ 2022.01.17 07:52 ]
    Смак пам’яті
    Зламані крила у мрії.
    Ранок в кімнаті німий.
    Серце вкриває завія
    і телефон мовчазний.

    Пісня твоя лебедина
    й досі лунає мені,
    ласкою сповнена лине,
    як забуваюсь у сні.

    Бачу закохані очі,
    ллється дзвіночками сміх…
    І прокидатись не хочу,
    щоб не замів згадки сніг.

    Вітром розтріпані коси,
    губи червоні, мов мак.
    Я пам’ятаю і досі,
    яка ти на смак.
    17.01.22р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (3)


  20. Віктор Кучерук - [ 2022.01.17 06:20 ]
    * * *
    Заколисує шлях порожнеча.
    Тихне вітер у плетиві віт.
    Одягається в сутінки вечір
    І помалу затьмарює світ.
    Переповнене тишею небо
    Заіскрилося краплями зір, –
    Тільки сіються букви як-небудь
    На привабливо-чистий папір.
    Тільки губляться в сутінках рими
    І думки не погоджують зміст,
    Хоч темніє вже ніч за дверима
    І мене опановує млість…
    17.01.22


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.86)
    Коментарі: (2)


  21. віктор Зозуля - [ 2022.01.17 00:02 ]
    хвороба
    Кімната невелика вся пуста,
    У ній я бачу лиш твої уста.
    Чи ж бачиш у мені поета?
    У тобі світ свій бачу я, - дала отвіт вона, - в мені горить твоя свіча,
    твій запах смутку і печаль - моя енергія, на жаль …

    вона невпевнено стоїть,
    кусає губи, вся тремтить,
    відводить очі, що блистять
    містичним сяйвом зоряних приправ.
    і диким водоспадом, їй волосся на плечі спадало, ховаючи вушка, немов одіяло.
    Багряна спідниця,
    Під нею колготи,
    За свою красу вона могла вимагати всі льготи.
    Її хмара думок, вкритих насипом білих квіток, - чистіша за правду,
    що брудну, її в воду вкидають,
    щоби та працювала гарантом.

    Я беру її руку в свою,
    і від холоду мерзну, неначе вогню.
    Її доторки свіжі, її пальці миліші
    за всю землю й природу … горю …

    Не торкайся мене! лиш як попіл мине,
    то поглянь, подивися - я не той,
    Ти другому явися! Не брудни своє серце,
    не царапай об мої ножі -
    мої рани ще свіжі, не заляпай же кров'ю свої, непорочно пристойні,
    непристойно цнотливі, вогні.

    Я бездонна туга,
    я моя преспектива,
    я - розв'язанням є власних контроверсійних задач,
    Я - проблема, власна проблема своя …



    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  22. Володимир Бойко - [ 2022.01.16 22:43 ]
    Парашка
    Чомусь не любить ніхто Росію,
    Росію бісить та нелюбов,
    Вона шаліє, вона воліє
    Уже назавтра пролити кров.

    Хоч море крові по всьому світу,
    Аби вклонялися їй усі,
    Нехай судилось за те згоріти
    У атомовій страшній красі.

    А поки світом не запалало,
    Колотить Рашка своє лайно.
    Європи мало їм, світу мало –
    Усіх готова тягти на дно.



    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.62)
    Прокоментувати:


  23. Ольга Олеандра - [ 2022.01.16 22:33 ]
    Зорі
    Зорі. Зорі.
    Неозоре
    небо, вкрите ніччю моря.
    У безмежному просторі
    подих часу,
    подих долі.
    Воля вибору історій,
    власних пензликів, узорів,
    власних крил.
    Озорять зорі
    маківки чужих соборів.
    Небо темне, непрозоре –
    шлях донизу чи угору?
    Підкажіть, далекі зорі,
    Підкажіть життєву волю.
    Підкажіть…

    16.01.22


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  24. Марія Дем'янюк - [ 2022.01.16 20:50 ]
    Про Марічку
    Задивилася Марічка:
    сині очі має річка,
    а волосся - довгі хвилі,
    в них лілеї серцю милі,
    скачуть сонячні яскринки,
    наче золоті рибинки,
    відображення хмарин -
    справжнє диво із дивин,
    а на березі вербички
    заплели тонкі косички,
    темноокий очерет
    одягнув новий берет,
    лиш поважна чапля пані
    знову в сірому жупані...
    Сяде дівчинка у човник
    і яскравий сонця вогник
    принесе в дарунок цаплі -
    хай на дзьобі сяють краплі!


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.4)
    Прокоментувати:


  25. Євген Федчук - [ 2022.01.16 19:06 ]
    Легенда про оленя
    Дідусь на вже стареньких «Жигулях»
    Онука віз зі станції додому.
    Приїхав з міста півгодини тому,
    Дививсь, як стигне колос на полях,
    Як пролітають сосни та берізки,
    Хатки над шляхом, сховані в садках,
    Лелеки у червоних чобітках…
    І раптом дід як загальмує різко:
    - От, о́лень! – тільки вигукнув услід
    Якомусь водієві, що нахабно
    «Підрізав» їх та ще і так незграбно,
    Що «Жигулі» ледь не влетіли в пліт
    Обійстя, що тулилось до дороги.
    Дідусь, на щастя, вивернути встиг.
    Автомобіль під деревом застиг,
    Хоча, здається, не зламав нічого.
    Дідусь з машини вийшов, оглядів,
    Потилицю почухав, знов усівся.
    Старий «Жигуль» з півоберта завівся
    І по дорозі знов поторохтів.
    Як хвилювання трохи уляглось,
    Онук тихенько дідуся й питає:
    - А «о́лені» чому їх називають?
    Звідкіль таке от прозвисько взялось?
    І о́лені тут взагалі при чім?
    Їх на дорозі і зустріти годі…
    Дідусь всміхнувся: - Давня то пригода.
    Та, якщо хочеш – то я розповім.
    Було то, кажуть, в одному селі
    Уже давно. Коли – і не згадаю.
    Та то, здається, значення не має.
    Село, яких багато на землі.
    Жили там люди, хліб ростили та
    Пасли худобу і ловили рибу.
    Тож мали собі хліб та і до хліба.
    Велися дружно. Разом на свята
    Ходили в церкву Богу помолитись…
    Життя звичайне, як то для села.
    Але в селі сімейка тім жила,
    Що звикла звисока на всіх дивитись.
    Що не кажи – сільський аристократ.
    Землі чимало встигли нахапати,
    Коней табун та запряги волів.
    Самі не працювали на землі.
    Чого, як можна наймитів найняти?
    Він пішки по селу і не ходив.
    Все більше возом куди йому треба.
    І, навіть, не дивився перед себе.
    Мовляв: роздайся море – їду я, гляди!
    Тому паркан сусіду поламав,
    Бо, бачте, до сараю свого їхав.
    Другим накоїв на городах лиха,
    Бо через них до свого прямував.
    Йому говорять: - То ж не можна так!
    - А мені треба! – й пику відвертає.
    Мовляв, роблю – нікого не питаю.
    Й словами не проймеш його ніяк.
    А то поставить воза на шляху
    Упоперек, бо в нього, бачте, справи.
    І не об’їдеш зліва, а чи справа.
    Стоять, чекають та клянуть лиху,
    Нещасну долю. А йому, однак,
    Немов нема до того зовсім діла.
    Уже його і лаяли, й просили.
    - А мені треба, щоби саме так!
    Вже хтось хотів і пику натовкти,
    Так галасу підняв на всю округу,
    Що хтось чинить збирається наругу
    Й він в буцегарню може упекти.
    А таки міг! З урядником дружив,
    Таким же самим, як і він, нахабним.
    З таким ніколи не доб’єшся правди.
    Як кажуть – чобіт чобота зустрів.
    Якось на поле їхав возом він
    Аби снопи перевезти́ до двору.
    Вже припікало сонце на ту пору.
    А був він на дорозі не один,
    Якраз навстріч паломники ішли,
    У монастир далекий добирались.
    Мабуть, в селі спочити сподівались,
    Бо вже доволі втомлені були.
    Ішли неспішно, а ту раптом віз
    Летить на них і, навіть не звертає.
    Ще якась мить і він їх розметає.
    Вони в хліба з дороги подались
    Аби лиш під колеса не потрапить.
    Один старий із посохом стоїть.
    І диво – коні перед ним умить,
    Як вкопані спинилися із храпом.
    Той дід суворим голосом пита:
    - Та що ж ти робиш, іроде проклятий!
    - Помовч! Забув у тебе запитати.
    З дороги забирайся! Чого став?!
    - То ти, я бачу, з усіма отак.
    Напевно, сала всім залляв за шкіру.
    Десь люди проклинають і допіру.
    Що ж, чоловіче добрий, коли так,
    Нехай прокляття ті не пропадуть
    І кожне рогом хай зросте у тебе!
    Та очі свої звів в блакитне небо,
    Прислухався: - Що ж, так тому і буть!
    І відійшов. Поїхав далі віз.
    Хоч чоловік ще довго озирався,
    Мабуть, і справді тих проклять злякався,
    Бо мацав лоба – чи то ріг не зріс.
    Нічого не намацав й повернувсь
    До нього скоро уже гонор звичний.
    «Нічого, - дума, - іще буде стріча
    І я з тобою, клятий, розберусь!»
    Ліг спати вже вдоволений зовсі́м,
    Бо, навіть, гульки не було на лобі.
    «Уряднику пожаліюся, щоби
    Їх наздогнав і «виписав» усім!»
    З тим і заснув. Крик вранці розбудив
    Жони його: - О, Боже, чоловіче,
    Що то таке?- Й такий в тім крику відчай,
    Що вмить від сну пропали і сліди.
    Схопивсь – не може голову піднять,
    У чімсь вона заплуталась, неначе.
    А жінка біля ліжка стоїть, плаче.
    - Та поможи-но, жінко, мені встать.
    А та трясеться від жаху́, мабуть
    Та все белькоче: -Що то? Що то? Що то?
    Уже й нагримав: - Та закрий же рота!
    Устати дай, хоч в дзеркало зирнуть!
    Підвівся ледве, дзеркало узяв
    Й отетерів, заглянувши у нього –
    На голові такі гіллясті роги,
    Що він таких ніколи не стрічав.
    Не обдурив старий – прокляття всі,
    Які на його голову упали,
    Гіллястими рогами тими стали.
    Аж на ногах не втримався і сів.
    А в голові пітьма з думок сумних.
    Як він тепер покажеться між люди,
    Вони ж усі сміятись з нього будуть?
    Тепер хіба ховайся в ліс від них.
    Вночі, як темно, вибрався із хати.
    У двері ледве-ледве-но пройшов
    Та й в ліс хутчій ховатися пішов,
    Поки-но люди всі уклались спати.
    Відтоді він у лісі тільки й жив.
    Забув сказати, він же Леньом звався,
    Хоч від людей у лісі і ховався,
    Але якось був земляка зустрів
    У лісі на галяві. Той впізнав:
    - О, Лень! – від здивування лише видав.
    Та той із ляку зник миттєво з виду,
    Хоч довго чулось, як він утікав.
    З тих пір о́лені в лісі й завелись.
    Тварини зовсім не злобливі, наче.
    Та від людей втікають, як побачать,
    Ще пам’ятають, ким були колись.
    Людей же, що ведуть, забувши стид,
    Себе як Лень – о́лені прозивають.
    Колись в них роги теж повиростають…
    Я сподіваюсь…- усміхнувся дід.


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.45)
    Прокоментувати:


  26. Павло ГайНижник - [ 2022.01.16 16:12 ]
    «ДОЩИЛОСЯ...»
    * * *

    Дощилося. А вітер у спокусі розплітав
    Букет волосся діви краплями в руках.
    Примарою навкіл, як гребінцем, звівав
    Косей мереживо в летючих вітряках
    І владним подихом тендітно населяв
    На серпантинки чари, наче по квітках,
    Росинки діамантів неба. Рясно обіймав
    Її підступно й вогко потай – в закутках,
    Крізь сукню промокрившись. Спеленав
    Весь стан розтішено собою. Як у снах
    Зі спогадів. Колись і я ті перли милував
    У розкоші суцвіть, заніживсь в пелюстках.
    Розпещував блаженно їх, як мрію. Колихав
    На плесі пристрасті, у прірвах й на зірках.
    У яві забуття. Любила все вона, а я її кохав.
    Як сонце райдугу з дощу, розвіяну у прах.

    Павло Гай-Нижник
    16 січня 2022 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  27. Юлія Івченко - [ 2022.01.16 16:28 ]
    Співчуття пану Олександру Сушку.
    Дві червоних сумних троянди
    він брату поклав на пухнасту могилу.
    Було в нього трему повно й дерева стогнали біло
    і звук кольорів мішався із вітами винограду,
    що з братом колись ростили.

    —Спи мій, ріднесенький Вікторе,
    Був ти за батька справжнього , був ти мені й за друга.
    Був ти мені захистом — сонцями, промінням, лугом…
    Був ти мені і ліками, коли хмарилось долі…
    Руки, оце скоцюбились й сльза гаряча поволі
    тече… Я її стираю, аж горло перехопило…
    Земля хай стане пухом, царствуй, мій брате, сміло,
    так, як в людському світі;
    серце — червона калина та козарлюга-літо,
    може, і там також можна?

    Там в небесах у Бога янголи тебе стрінуть,
    то я собі тут постОю, коло хреста на колінах.
    Ти ж був такий щасливий, коли створив я здобутки!
    Як ти мною гордився — бачили усі люди…

    Спи там собі спокійно, коли прилетять лелеки,
    я принесу тобі, братику, найсолодших цукерок.

    Дві червоних сумних троянди
    він брату поклав на пухнасту могилу.
    Було в нього трему повно й дерева стогнали біло
    і звук кольорів мішався із вітами винограду,
    що з братом колись ростили.

    Я ці слова писала поспіхом, а на вії
    солона сльоза затигла та пригадались лілії...
    Я ці слова писала нишком своєму колезі,
    другу, в якого горе вкрало з десяток весен!

    Людей, бо цінують по смерті, врешті, як поетів
    Стелиться туман яром… Брат живий на портреті…


    Царство небесне. Земля пухом, Вашому брату, Віктору. Хай спочиває спокійно.


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (5)


  28. Микола Соболь - [ 2022.01.16 14:22 ]
    У підтримку Олександра Сушка
    Чи є хоч щось жаскіше для людини,
    чим рев землі та сліз по домовині.
    Тримайся!


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (3)


  29. Микола Соболь - [ 2022.01.16 14:56 ]
    У підтримку Олександра Сушка
    Чи є хоч щось жаскіше для людини,
    чим рев землі та сліз по домовині.
    Тримайся!


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  30. Ігор Шоха - [ 2022.01.16 11:19 ]
    Попередники та наступники
    Союз не клеїться по швах,
    усім нема куди тікати.
    В електорату їде дах, –
    кого й навіщо обирати?

    Яка юрба – такі й вожді...
    а де узяти їх, видющих,
    коли й поети, по нужді,
    гадають на кофейній гущі?

    На Рашії дурних нема...
    якщо не орки, то дебіли,
    а тих, що волі захотіли,
    уже очікує тюрма.

    І в Україні небагато
    лишається таких людей,
    що і один десятка вартий,
    бо їх, таки, нема ніде.

    У гущі цілого народу
    як на біду, одне зело...
    і одне одному на зло
    усе ще каламутять воду:
    по духу – люті антиподи,
    по суті – те, що і було.

    01.2022


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.77)
    Прокоментувати:


  31. Ярослав Чорногуз - [ 2022.01.16 09:46 ]
    Співчуття Олександру Сушку
    Попри всі наші дикі сварки з Олександром Сушком, настає момент у житті, коли в нього вривається смерть близької людини, і відбувається переоцінка духовних і життєвих цінностей, коли вона, смерть, урівнює всіх і примирює ворогуючі сторони. Такою сумною подією в житті Олександра Сушка стала смерть його рідного брата Віктора Сушка, який і мені був добрим другом і старшим товаришем по багатьох наших спільних концертних виступах у як мінімум 8-ми регіонах України. Віктор написав музику до 4-х пісень на мої слова, і ці пісні у виконанні братів - Сушків Віктора і Олександра - постійно звучали у наших виступах. З нами брала участь у концертах і заслужена артистка естрадного мистецтва України Алла Васик. Віктор Сушко був більше музикантом, у дуеті братів співав другим голосом і був концертмейстером. Читцем і ведучим концертів, виконавцем першої партії в дуеті братів був Олександр Сушко. Алла Васик і я, тоді співак-бандурист, були окремими концертними одиницями. Разом ми складали концертний гурт, який я жартома називав "Морські еноти" після нашого виступу у морському місті на Донеччині Маріуполі. Чому єноти? Може тому, що це - рідкісні і милі тварини.

    В цей печальний день - день поховання Віктора Сушка, (помер позавчора, відірвався тромб) пропоную Вашій увазі сумну пісню про любов на музику Віктора Сушка і мої слова "Запечалюся я за тобою" (аранжування Євгена Клименка, відео - теж покійного ПМівця , поета і кліпмейкера Олексія Тичка.


    Рейтинги: Народний -- (6.15) | "Майстерень" -- (6.43)
    Коментарі: (10)


  32. Неоніла КОВАЛЬСЬКА - [ 2022.01.16 09:18 ]
    А на Водохреща водиця цілюща
    А на Водохреща водиця цілюща,
    Можна в ополонці скупатися всім,
    Це додасть бадьрості, сили та здоров"я,
    Не боятись холоду серед лютих зим.

    З криниці джерельну набираєм воду
    Ми ще до схід сонця в цей святковий час,
    Зберігатись буде вона довго-довго
    Й стане помічною завжди для всіх нас.

    Так, вода свячена в криницях та ріках
    У день Водохреща із тих давніх пір,
    Коли похрестився сам Ісус Спасилель,
    Зцілювати зможе, тільки ти повір.

    2022 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  33. Віктор Кучерук - [ 2022.01.16 08:23 ]
    * * *
    То погуляю десь годинку,
    То знову в хаті кам’яній, –
    Мелькають дні, немов сніжинки,
    Несеться час, як вітровій.
    Хоч сніг нетанний на асфальті
    Давно мій погляд утомив,
    Уже боятися не варто
    Застою лютої зими.
    Адже, надіями зігрітий,
    Дивлюся мрійно в майбуття,
    І бачу бабиного літа
    В обійми діда вороття.
    16.01.22



    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.86)
    Прокоментувати:


  34. Микола Соболь - [ 2022.01.16 07:25 ]
    Хащі
    В чагарях російськомовних,
    паростки синів козачих
    переповнили жертовник,
    волю схоронили й вдачу.

    Виміняли на горілку:
    шаблю срібну, лук і стріли…
    Москалю продали жінку,
    бо так випити хотіли.

    Байстрюки зійшли за рідних,
    язиком лабають вміло,
    а московські зливи мідні
    насолоджують їх тіло.

    Дух помер у вражій церкві
    під іконами святими.
    Є живі – мертвіше мертвих.
    Постає питання: хто ми?
    15.01.22р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  35. віктор Зозуля - [ 2022.01.16 00:20 ]
    довго

    Моменти закуті у каплі летять назад до небес,
    Їх кайдани гудуть громом, розриваючи навпіл ГАЕС.
    І споглядають це очі тисяч людей:
    Закоханих в себе, покинутих
    напризволяще, сутулих - дітей;
    … Прогриміли литаври: дав вступ диригент, загули контрабаси, залунали тромбони, заскрипіли альти -
    позіхають передні ряди …
    … І проходить Ісус повз людей, та не слідують ті, не чекають пророцтв, бо не мають надій.
    Не потрібно їм чуд, не потрібно повчень,
    і не слухають притч, Бог ж недавно помер …
    оце вчора лишень …

    Для кого ж стараєшся ти, дирегенте?
    Для кого стараєтесь ви, скрипалі?
    Чи потрібні кому, ваша музика й ви, коли зал уже бачить солодкії сни?

    Для кого проповідуєш ти, Сине Божий, коли нема
    душі
    у тілах, бо тіла в них - пусті?

    Не женіть же тоді тих овець й баранів! ...
    Та женіть хоть куди!
    Але вони то ідуть без мети!
    Не потрібні їм ваші пожертви,
    Не потрібні їм Фра́нки й Мойсеї,
    Не потрібен Кобзар і П'єро,

    Ви ведіть, але йти залишилось ще довго …



    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  36. Микола Дудар - [ 2022.01.15 22:50 ]
    Діду Парфену.
    Ой діду - діду, діду - діду…
    Ну як же нам без вас, онукам?
    Тако б, зустріти пообіді -
    Гобоєм всівся би на руки…

    Ой діду-діду, діду-діду
    І не кажіть, що «по цимбалам»
    Ще пам’ятаю цьоцю Ліду…
    Дай боже, як вона співала…

    Картоплю печену у печі…
    Цибульку, шкварку, келих чарки…
    Як з лантуха сипнулись речі…
    Як блискавиця там, в Одарки…

    А ще, як очі мого тата
    Сльозились, згадуючи все це…
    Вас німчура в Різдвяне свято -
    А я у черзі ще під серце…

    Ой діду-діду, діду-діду…
    15.01.2022.


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.73)
    Прокоментувати:


  37. Ігор Деркач - [ 2022.01.15 13:11 ]
    Рашпілем по склу
    Каюся і сповідаюсь,
    що накопичую гріх
    і не пиляю усіх,
    поки за небо тримаюсь,
    поки у мізках пітьма
    і у совка, і в чинуші,
    дряпаю вірші... і душі,
    ну, і серця зокрема...
    може, й журитися мушу,
    тільки-що часу нема,
    тай розчиняюсь у часі
    болями, мріями, сном...
    перевіряю наразі
    заіржавілий псалом,
    писаний злим язиком,
    і реставрую на блясі
    слово моє... наждаком,
    щоб і воно говорило,
    як то ідеться мені,
    поки засилюю рило
    кожній нахабній свині.

    01/22


    Рейтинги: Народний 5 (5.45) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (6)


  38. Ольга Буруто - [ 2022.01.15 10:35 ]
    * * *
    Хусткою падаю долі,
    вишенькою у серці,
    як заспиртована, цукром
    п'юся тобі соковито.

    Спокійно звертаю з дороги,
    мапу сховавши в рукав,
    і навмання прямо,
    ясно відкривши очі.

    Холод збігається з листям,
    хукає на сніжинки,
    і - лягає на плечі,
    трясеться від страху впасти.

    Хочеться подзвонити!
    Волю зібравши в кулак,
    кидаю мокру сніжку
    в ногу закляклу дуба.



    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  39. Віктор Кучерук - [ 2022.01.15 05:24 ]
    * * *
    Тобі належне віддаю
    За те, що вмієш ти словами
    Журу розвіяти мою,
    Мене приводячи до тями.
    Приносить втіху голос твій
    Душі утомленій терпінням,
    Коли вчуваю знов: Не смій
    Ніколи думать про старіння.
    Дзвінкий струмок ласкавих слів
    Лоскоче серце щохвилинно, –
    І я поволі подобрів,
    Скорившись прагненням неспинним…
    15.01.22


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.86)
    Коментарі: (4)


  40. Микола Соболь - [ 2022.01.15 04:17 ]
    День народження тата
    Народини тата – це велике свято
    (тут до бабці навіть не ходи).
    Будуть подарунки, квітів забагато
    і: Шевченків, Лесь, Сковороди…
    Теплі обнімашки та цілунки в губи,
    тости із красивих дуже фраз…
    Але оковита приведе до згуби
    і почнеться те, що дітям – зась!
    Ніби перфоратор татко в залі скаче
    і кричить щодуху: «Наливай!» –
    наче і не хворий, в розумі неначе,
    мо, вселився в татуся бабай?
    Мама на танцполі стала, як ікона
    (треба виганяти духів злих).
    Хоч не вірить батько у ці забобони,
    на дружину глянувши притих.
    Надарили тату грошенят багато,
    їх перерахуєм ще разок…
    Вирішили дружно, їдем купувати:
    мамці тухфлі, а мені – свисток.
    15.01.22р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  41. Микола Дудар - [ 2022.01.15 00:14 ]
    ***
    ...оскільки я не гармоніст,
    Не балалайочник тим паче -
    Мене цікавить тільки зміст,
    У котрім ми по-черзі плачем…
    Оскільки все це у вузлі…
    Не кожен може і розв’яже
    Та хто хоч раз проснувсь в сльозі -
    Як не проси, а не розкаже…
    13.01.2022.


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.73)
    Прокоментувати:


  42. Марґо Ґейко - [ 2022.01.15 00:32 ]
    Опівнічний гість
    От би зважився хтось і вимолив.
    Та лишилася геть сама,
    Як солома суха, чий вимолот
    Проковтнула глевка пітьма.

    І не знала, у чому схибила,
    Хто згубив у стерні граблі…
    Він за тиждень уже зі схлипами
    Ледве видихнув і збілів.

    Хоронили як слід – громадою.
    У селі чи не кожен знав,
    Наречена була принадною,
    А зробилася навісна.

    Тільки чула, коли поскрипує
    Фотографія на столі,
    Накривала чарчину скибою –
    Випікала для цього хліб.

    На світанку було все знищено
    І розкидано все було –
    Наче ворог у хаті нишпорив,
    Все живе беручи в полон.

    І вона, замісивши мукою,
    Знову ставила хліб у піч,
    Щоби з тим, що опівніч стукало,
    Залишитися ще на ніч.

    Він являвся до неї зіркою,
    Говорив – Хоч би що проси!
    Тільки кішка недобре зиркала,
    Скаженіли на дворі пси.

    Рятувала його і пестила,
    Вигорала у тім вогні,
    Ланцюжок з олов’яним хрестиком
    Парафіном стікав по ній.

    А як ранок вривався півнями,
    Що поскльовували зірки,
    Прокидалася вкрита піною
    Мов утоплена з дна ріки.

    Невідомо, куди би повінню
    Серце вдовине віднесло,
    Закінчилося врешті повністю
    Вдома борошно, як на зло.

    У люстерко погляне – боженьки!
    Не людина стоїть – мара.
    Задивилася заворожена –
    Молода, а така стара…

    Розшукала граблі за клунею,
    Притулила їх до дверей,
    Відвертаючись тричі плюнула,
    Як на хрещенні ієрей.

    Поблукала, зітхнувши – Господи!
    Наче стежкою до села,
    Загубилася між покосами,
    Більше року сама жила.

    Дуже довго водило колами
    Всюди марились їй граблі,
    Ними ноги до вен проколоті,
    До артерій, а ще в землі.

    Ніби час розтягнувся гумкою –
    Він у полі лежав один,
    Потерчата навколо кумкали,
    Припадаючи до судин.

    Не юнак з кришталевим посохом,
    Не козак на коні з мечем,
    Наречений з ногами босими,
    З них і досі ріка тече.

    Як завила вона причинною,
    Що проспала вже вік чи два,
    Засинала іще дівчиною,
    А прокинулась – вже вдова.

    Піднялося гадюччя кублами
    Та почулося, як згори
    Із хреста над церковним куполом,
    Про любов їй хтось говорив.

    І пішла туди геть знесилена,
    Мов по груди в темній воді,
    А летавиць з очима сивими
    Обернув на згарище дім.




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.69) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (1)


  43. Юлія Івченко - [ 2022.01.14 23:08 ]
    НА ВАСИЛЬКА.
    це вже прийшла щедра зима, але час її буде обмежено.
    квартири й будинки прибрано святковими одежами —
    люди водять казкову козу — і ця забава і є для них головною.
    лови сніжинку устами поки крила Василь розправив над головою!

    є ще Василівна, мов янгол добрий, мов ласкавця-мама…
    є ще протяг в кімнаті, на наперсток долі накручені мелодрами.
    є неотриманні листи та Богу надруковані бажання у телеграмах,
    є калинове намисто мрій, де фенікс злітає на сосновій галявині.

    є Василинка — дівча кирпате, з молока парного та морської піни,
    що приносить опівночі кухоль із піснею та товче по свіжому сіну
    всю її суть материнську, покладену плинно в Різдвяні ясла.
    ще — скатертина у мальвах, і свічка-ялина, та томик старого Тараса.

    людям потрібно людей, якесь визнання, розмови, обійми…
    людям в моєму палімпсестовім краю не треба крові та війон!
    ото ж, бо чуєш, як дзвінко лунає: щедрик, щедрик, щедрівочка!
    замерехтіло сяйво свят і в її долоню упала зухвала зірочка.

    вона на пелюстці маковій напише: сійся пшеничко, родися!
    байдуже що друкуватимуть бібліографи — що на коліні грілися рисі!
    що на шиї зараз блакитна троянда пульсує замість аорти…
    ще — проталина сліз шепоче: вітаю з Васильком, мій терплячий народе!

    це вже прийшла щедра зима, але час її буде обмежено.
    квартири й будинки прибрано святковими одежами —
    люди водять казкову козу — і ця забава і є для них головною.
    лови сніжинку устами, поки крила Василь розправив над головою!
    Юлія Івченко. 14. 01. 2022


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (2)


  44. Микола Дудар - [ 2022.01.14 15:28 ]
    ***
    .. ну де ж ви, янголи мої?
    У нас Різдво! У нас кутя!
    Сиджу, молюсь, і тишу їм…
    З’їдаю геть до забуття…
    Ну де ж ви, янголи мої?

    Кутя - кутьою… до куті
    Дванадцять страв - і кілька свіч.
    І сивина у бороді…
    І довга - довга зимня ніч…
    Ну де ж ви, янголи мої?
    2022.


    Рейтинги: Народний 5 (5.51) | "Майстерень" -- (5.73)
    Коментарі: (1)


  45. Ігор Шоха - [ 2022.01.14 13:07 ]
    Terra incognita
    Віримо із юності у неї –
    нації, що із роси й води,
    матері онуків Прометея,
    берегині роду від орди.

    Напинає паруси... і крила...
    і – лети ж бо! Чайкою лети!
    Азимути вказує Ярило
    у далекі гавані-порти.

    Усім далека і близька
    на хвилі світового злету
    стає зорею маяка
    terra incognita планети.

    Майорить земля обітована
    ореолом волі в далині,
    невідома світу і незнана,
    поки гартувалась у вогні.

    Каїном рокована до смерті,
    стала на передньому краю...
    Україно – мати милосердя,
    узаконюй місію свою!

    Усім далека і близька
    на хвилі світового злету
    стає зорею маяка
    terra incognita планети.

    01.2022


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (1)


  46. Ніна Виноградська - [ 2022.01.14 13:11 ]
    В завірюху


    Вітри летіли з крилами із віхол,
    Чіплялись за пусті гаї, сади.
    І сіяли снігами всім на втіху,
    І засипали вирви і сліди.

    Котилось, гуркотіло щось у небі
    І стукало, і билось об шибки.
    І простір хтось прочісував крізь гребінь,
    А ми в теплі ховались залюбки.

    Не зорями світили, ліхтарями,
    Дорогу до джерельної води.
    Вітри співали хуртовинні гами,
    І слухали їх заспані сади.

    Де вишня гнеться тихо в непокорі,
    Їй треба зберегти свої бруньки.
    Хоча у завірюшнім білім морі
    Сховалися дороги і стежки…

    Моє тепло і думи всі крилаті
    Нагрілися на батьковій печі.
    Іще майбутнім і не пахне в хаті,
    В матусиних руках життя ключі.

    Лежу на житніх зернах і читаю,
    Я зараз там, куди летять думки…
    Сестричка на лежанці сіла скраю
    І слухає, як гомонять батьки.
    03.01.22




    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.73)
    Прокоментувати:


  47. Ніна Виноградська - [ 2022.01.14 11:56 ]
    Я вам дякую, друзі


    Я вам дякую, друзі, за ранок і вечір,
    За барвінок хрещатий у нашім саду.
    І за ваші серця, ваші руки і плечі,
    Що прогнали із долі моєї біду.

    Я вам дякую, рідні, за вас помолюся,
    І здоров’я для вас попрошу у небес.
    В затуманений ранок тихенько вгорнуся
    І по травах піду в різнобарв’я чудес.

    Спориші студять ноги, омиті росою,
    Вже за хмари пішли на спочинок зірки.
    А рибина об воду хвостом під лозою,
    Де хитається човен старий край ріки.

    Вічний світ і надалі продовжує жити,
    На хвилину чи мить не спинити буття.
    Я вам дякую, друзі, за сплачене мито,
    За врятоване вами стражденне життя.
    11.01.22 


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.73)
    Прокоментувати:


  48. Ніна Виноградська - [ 2022.01.14 11:11 ]
    Вишнева колискова

    Під ногами сніги розрипілись до крику,
    У заметах мовчать і дерева, й кущі.
    А мороз до кісток пробирає, до хрипу,
    Молодесеньку вишню в благенькім плащі.

    Їй би трохи тепла, щоби первістки-квіти
    Не замерзли в саду, навесні розцвіли.
    Щоб від сонечка враз розпрямилися віти
    Й цілували їй цвіт перші діти бджоли.

    На січневі сніги місяць перлами кинув,
    Що блищать-виграють, розмальовують ніч…
    Вишня бруньку колише, неначе дитину,
    І співає про сонячні радощі стріч.
    11.01.22


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.73)
    Прокоментувати:


  49. Віктор Кучерук - [ 2022.01.14 07:10 ]
    Січень
    Сніжком запорошує вічі,
    Морозом пощипує ніс, –
    Гарує піднесено січень,
    Неначе гукають на біс.
    Вітрами бурмоче щоночі,
    Тривожачи мерзлі шибки,
    Бо вміє і може, і хоче
    Холодним постати й дзвінким.
    Твердіють круті кучугури
    І грубка зжирає дрівця, –
    Та душу лишила зажура,
    Звільнивши утісі місця.
    14.01.22


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.86)
    Прокоментувати:


  50. Микола Соболь - [ 2022.01.14 06:07 ]
    Священний празник – бухалово
    А, як це – старий-новий рік?
    Це, мов колишній чоловік,
    який і бив, і був гулящий,
    але сказав: «Сусідка краще!» –
    пішов те «краще» лупцювати,
    тепер вертається до хати
    із лютим криком: «Ну давай,
    неси торішній коровай
    й по самі вінця наливай»!
    І ти даєш. А що робити?
    Воно – нащадок московитів,
    а в тих катів – тюрма за Бога,
    за Божу Матір – зона строга
    ідуть вклонятися мерцю
    сво́му «духовному» отцю.
    Мабуть, тому ці некрофіли
    мільйони душ безвинних вбили.
    Але воскресне дух із плоті
    і згинуть орки у болоті…
    На цьому й держиться земля.
    Стрічайте краще – Василя.
    14.01.22р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   1639