Вірш написала. Це лише початок.
Прошу народ підтримати мене.
Врочисто обіцяю закохатись
У першого, хто відгук свій чиркне.

За другого не проти заміж вийти,
Хай третій жде від мене дітлахів,
Усім наступним можу борщ зварити,
І може діло дійде до гріхів...

Пишіть лиш позитивно, гарно, влучно,
Бо інші відгуки від вас я не прийму...
Обіцянки? Давала? Як незручно...
Я ж точно не казала, що й кому?

"Любов до...дерунів - велика сила" -
Сказала так Любов і ... відкусила
Шматочок запашного деруна...
...текли навколо ріки сметанкові
І деруни кружляли у танкові...
"Я у раю", - подумала вона.

Були вони маленькі і великі,
Пухнасті, золотисті, сонцеликі,
Мов кольорові і щасливі сни...
Та тут Любов ураз прийшла до тями
Від голосу здивованої мами:
"Куди поділись з миски деруни?"

Приперлося із лісу зайченя
(ну, зрозуміло, рекетир ще юний)
і гаркнуло сміливо: «Відчиняй!» -
та голос вітер здув, неначе дюни.
А ті ( то хто: кролі, зайці чи люди?) -
злякалися – мовчать і ні гу-гу.
Насіння гарбузове в хаті всюди…
Капкан…стріла… – одначе, на біду.
А зайченя таки не в тім’я бите
(не зайченятко зовсім, а – зайчук),
уже трапЕзу відчуває ситу,
з уяви наїжачився кожух.
Оті, налякані, як вівці у кошарі
(зайчисько осучаснив їх: тонка
іронія - СУчасні молоЧАРИ) -
несуть йому і хліба й молока.
А на прощання стрілив: чим – не знає,
та щось з-під хвостика улучило у ціль -
корова, налякавшись, ремиґає:
напевно, буде вже по молоці…

А там у лісі, і не де - під снігом,
чудова сімка вушками пряде:
їм так набридло у голоднім лігві -
жде восьмого поріддя молоде…

20.02.2013

Летять епіграми направо, наліво,
летять кольорово, летять чорно-біло.
Поети й поетки завмерли в чеканні:
кого ж то Галина тепер відчеканить?
У кожнім «портреті» – вражаюча схожість:
на ньому мазки - аж ніяк не ворожі.
Хто хоче впізнати себе – впізнає:
родзинка у Галі для кожного є.

20.02.2013

У мене на носі,
усілась весна,
І трохи місцина
їй ця затісна...

Бо носик у мене
Маленький, це факт,
Не сядуть на ньому
Охочі ніяк.

Та щоб не образливо
Іншим було,
Зимі я підставлю
Високе чоло.

Хай осінь, у разі
Коли їй з руки,
На вухах розвішає
Жовті листки.

А літо, кохане
Те літо моє,
Хай сяде на плечі,
Бо місце там є.

Я осінню, літом,
Зимою рясна...
А хто ж там на носі?
На носі - весна!

Котрий год панує вже Узвар
І конкретно одвічає за товар.
Перейма його єдино газ
І славетний хамський унітаз.

І день за днем – по сонячному колові
Читаю я поезійки Миколові,
На гарному паперові друковані,
В кайдани римів зовсім не заковані.
Хотів, було, за звичкою, по колу я
Читати, і... не впорався з Миколою.
Ще спробував, у відчаї – по колоньку,
Одначе не зустрів я там Миколоньку...
Наповнюючись мислями і діями,
Самим собою вже не володію я:
Ведуть мене по сонячному колові
Мажорові поезії Миколові!



1978

Ще з пам'яті не видуло
Той колоритний пляж,
Де видимо-невидимо
Купальників,
Що аж
Засліплюють відкритістю
(Ну, молодці – кравці!)...
А ти з такою спритністю
Жбурляла камінці
І знадами жіночими
Манила в дивосвіт,
Спокусами морочила
В мої... багацько ... літ...
Крім мене, не помічена
Ніким – осліп народ –
Жбурляла ти камінчики,
І всі – у мій город!
Не радують дружиноньки
Життя картинки ці:
В городі – ні билиноньки,
Одні лиш камінці!

1978

Прокинулась - ледь не умліла
І з ліжка - бігом до столу:
За вікнами - день уже білий,
Дітей не відправила в школу!..
Відкрила швиденько шпроти,
Готую канапки уміло…
І, бачу, сусіди навпроти
У вікнах немов остовпіли
Та зуби у посмішках скалять -
А я озираюсь навколо:
Аж бачу - у дзеркалі в залі
За спиною - дівчина гола...
Звідкіль узялася тільки?
Яка безсоромниця! Стала,
Засмаглі показує тітьки –
Ото для сусідів забава!
До неї бігцем я нервово,
Затіпало у лихоманці -
Дивлюсь: та це ж я! Стопудово!
Забула вдягнутися вранці!..


11.12.2012

Дуже тонко загострю гумор,
Тонко так – надірвеш живіт,
Серце в грудях тремтить, мов зуммер
І провалюється в живіт!

Дуже смішно, хоча вже осінь,
Восени ж жартувати не слід,
Та ледь-ледь пожартую я зовсім,
Дням останнім осіннім услід.

Гумор мій не позбавлений перцю,
Та попрошу я напослід
Не приймать його близько до серця,
Й ображатись на мене не слід!

2012

сонце-місяць
місяць-сонце
зазирають у віконце
де жадана дульсинея
плани в них обох на неї
їм на поміч прозерпіна
клеопатра і мальвіна
і луїза і джоконда
і маленька анаконда
бруднопикі вояки
й вурдалаки-вітряки,
що ховалися під хмари
а за ними і татари
і монголи при гітарі
де звучить гарсіа лорка
не боїться злого вовка
що полює дон кіхота
і ненавидить роботу
та зачувши тільки крик
із коня на землю - брик...

бідолашна дульсинея
і нічна тендітна фея
їх спіймали
мнуть і місять
місяць-сонце
сонце-місяць...

казочки такі малечі
я розказую на вечір
поки зирить у віконце
сонце-місяць
місяць-сонце


28.11.2012

Що за жінка? Завжди десь заносить
цю кусючу, як осіння муха, стать:
у самої вірші правки просять,
а повчає ще й пародії писать.

Ритми збиті, рими дієслівні,
а сюжет… Я зі стільця ледь-ледь не впав,
бо плете рожеве і наївне
ця поплічниця пегасових забав.

Що ви, браття, Кока не жорстокий,
та повинен я Росі вказати край:
- Перш, ніж виїдати Коці око,
із очей своїх колоди повиймай.

А я люблю ходити голим
(Єдина правда з напівправд)
І не люблю носити одяг,
Хоч маю стайню гарних авт.

Мільйонів є у банку трохи
І, аби їх не трафив грець,
Накинула на мене оком
Донька банкіра. Під вінець

Готовий з нею – але просить,
Що хоче одягти фату...
Навіщо їй крутити носом?..
В самій обручці я іду.


26.11.2012

Альбатроси і чайки. Летять і кигичуть над морем.
Завтра буде цунамі. Вночі попередили нас.
Та про це я не знаю - учора пішла в дикі гори.
Залишилась сама там. Жалкую тепер повсякчас.

Я купалась вночі. І стягнула бікіні із себе.
Сильний вітер здійнявся. Бікіні знялося увись.
Понад морем летить. Аж до самого синього неба.
А у морі – акули. Злякалась і крикнула: «Брись!»

На купейний - нема. У плацкарті - до самого рана.
Так, на морі – життя. А без моря – то тільки напів…
Телевізор дивлюсь – а бікіні моє на екрані.
Запилюжене, чорне – стонадцять чорнезних чортів!..

Приїжджаю додому – у небі літає бікіні.
Звечоріло над Бугом. Бікіні спустилось в лиман.
Засмагаю тепер понад річкою синьою в сіні
Без бікіні. Чому? Та нема його більше, нема.


21.11.2012

Один «хоробрий лицар» одягся в «обладунки»,
ударив із-за рогу й сховався за лаштунки.
Кричить: «Усе за жанром, я виглядаю круто,
на недосяжність право у мене має бути!»
Якщо боїшся здачі, не сунься перший, друже,
якщо боїшся бруду, не стрибай у калюжу,
як пишеш епіграми – не закривай сторінку:
так роблять недолицарі і яночки устимко.

Олеже, Ваню, втрьох - на роздягання?
Зрівняємо, чия фігура краща.
А я покличу і сусідку Аню,
Ми - проти вас. Цікаво? Як це - нащо?

Узнаєте, що не лише у мене
Звабливі груди, стегна і сідниці.
Обоє ви, здається, джентльмени,
Ведіть себе достойно (таємниці

Не видайте, що крізь прозорі блузки
Бюстгальтер haute couture із Амстердама
Не бачили - а тільки білі смужки).
Даєте слово честі чесним дамам?

По черзі позбуваємось спідничок
І демонструємо високі ноги,
Неначе екзотичні танцівниці -
Що, упізнали нас? Тоді - в дорогу!
...
У пух і прах програлись хлопці бідні -
Ні нитки не залишилось на тілі...
А ми, дівчата, їдемо до Відня
На виграних у них автомобілях.


02.11.2012

Ніколи не кажи ніколи,
Тебе це тихо поневолить:
Ніколи? Як? Ні – ні? Чому?
І вже ти істину просту
Зав`яжеш у клубок питань.
Отут не стань -
Казав «ніколи».
Не розкажу!
Чому? «Ніколи!»
Не покажу, не полюблю…
А все: у впертості стою!

1.

шкода ЛГ, що випила отрути…
шкода ПГ - алкаш він, просто лох:
у нього друзі, як один – банкрути,
дітей – немає, жінка - без панчох

а у ЛГ усе давно минулось…
а у ПГ – хіба буває гірш?
але шкода – взяли і перетнулись:
той твій ПГ і мій нещасний вірш


2.

ні, не шкода, що почалась вендета,
але направду - ти її хотів,
шкодую я Ромео і Джульєтту,
і так, що навіть більш немає слів

шкодую, звісно, що усе минуло,
а те, що є - аби лише не гірш,
шкода мені, що ми тут перетнулись,
як і тебе, як мій нещасний вірш


23.10.2012

Моя душа на дотик ледь шершава,
їй право,
Вона уперто слухатись не хоче,
муркоче,
То десь летить, а світ в моїх очах -
о, жах!
То вляжеться і мріє, мріє, мріє,
де дії?!
А їй байдуже, бачте, там картинки!
Зу-пин-ку!!!

Моя душа замучила і розум
прогнозом.
Кальяну він не пробував, одначе,
вже плаче:
Робуста чи арабіка – дрібниця:
він – криця!
Його п’янять її чудові мрії -
до дії!!!

"Ач, приїхала, фіфа, із міста!" -
У селі це почувши не раз,
Одягла черешневе намисто
(А немає тут інших прикрас!).

До корсета вдягла капелюшка...
Не хотілося їхати геть -
Я й зліпила чотири пампушки
І з обіду пішла в очерет.

Засмагала і жаб рахувала:
Раз, два, три (ти куди?!) - о, секстет! -
І знічев'я в траві назбирала
Неймовірно духмяний букет.

А на вечір коханий приперся
І мене віднайшов в спориші, -
Ухопив, як лещатами, перса,
Ледь не вийняв із тіла душі.

Тихо зойкнула: "Ой, і незграба!" -
Затягнув у густий очерет,
Хоч просилася: "Може, не треба?.." -
Все ж сподобався секс tête à tête.


17.10.2012

(пародія)


Вечір пахне. Розум туманіє.
Відмовляє вітер сам собі.
День до бильця… Осінь скаженіє:
День як день, а мрії – голубі!

16.10.12

Наш агент перебравсь до Гавани, -
Втік нарешті він від Парані,
І на явочній хаті у Вані
Байдикує собі на дивані.

Тютюном щиро люльку натопче
І сміється: нарешті, хлопче,
На всі сто відірвешся сміло, -
Це ж твоє наймиліше діло!

Не поможе кумі він Моті,
Зогниє бараболя в болоті,
І не візьме до рук балалайку,

І на плечі не кине куфайку,
Лиш поету від пилорами
Надішле дві –три радіограми.

15.10.12

Харчувалась раніше я лиш обіцянками ніжними,
На ліанах у джунглях гойдалася від куражу,
Як бананів об’їлась (не зовсім вони були свіжими),
То заснула й прокинулась ледве (та правду кажу!).

Я легенями майже не дихаю, ні, лише скро́нями,
Ну, і в карти не граю, бо завжди у них програю́.
Ви не вірите? Чесно! Та зараз не го́ню я!..
(Червоніють так щоки - від сорому от-от згорю...)


03.10.2012

Прокинулась з тобою наголо́,
Крізь вії глянула - а хлопець ти нівроку!
Як скошене уверх чоло,
Неначе в мавпи - нумо, гляну збоку.

Де бачила раніше? Та невже?
Силкуюся згадати, і не можу -
Горили, бабуїни, шимпанзе...
Чи на йєті мій коханий схожий?

Згадала біології я курс:
Австроло-, той, -пітек… Дивлюсь спідлоба -
А викапаний! Але має торс -
Геракл позаздрить! Що це за особа?

Осьо висить пов’язка хутряна,
На стінах - спис і кам'яна сокира,
А на гравюрах підписи: "Війна
Vs печерних шаблезубих тигрів".

Пригадую, у клуб нічний пішла,
Де випила і запалила трохи -
Кого ж це я собі тоді знайшла,
Невже людину з іншої епохи?

У нього група крові хоч яка?
У паспорт зазираю - ніби друга.
Ну, підчепила в клубі чувака!
Є віскі? Вип'ю і зніму напругу.


01.10.2012

Сусіди не заснули й на хвилину,
Під вікнами збирались глядачі,
А за вікном ішла прем'єра: "Еро-тіні
І спецефекти – із грозою уночі".

А попри стіни сипався будинок
І над дахами вило раз у раз -
І акт за актом без антрактів і зупинок
На ринвах грали дощ із вітром джаз.

Гроза стихала, втомлена, потрохи:
Лежав розбитий в трісочки паркан,
А попід ним - і стрінги і панчохи...
Під знос - включили згодом у генплан.


27.09.2012

Покину Кощія, і повернусь до себе.

Почуюсь ще дівчиськом молодим.

Вернусь, бо дідуган уже забембав,

Дарма, що ветха піч і у хатині дим.

Плювати в стелю? – а якщо вернеться

Плювок туди, звідкіль він стартанув, -

Про це не думаю, признаюсь чесно,

Адже мій імідж вже не на кону.

Проте Кощій все крутиться поблИзу,

І я не тямлю добре то чи зле,

Що наші почуття зайшли у кризу,

І в нас із ним не з’явиться мале…

24.09.12

Она любила меня...за "это"...
За одержимость, за мой кураж!
Была оргазмами в такт воспета-
Я возвеличивал свой "пилотаж".

И даже "это"...и даже "это"
Не стало "скрепкой" семейных уз.
Теперь я страстно люблю поэтов-
Остался в прошлом любви "конфуз".

Пародія:

Я тіла твого географію лелію,
Плекаю біологію бажань,
Історію цілую в хвіст і гриву,
По глобусу жаги іду до знань.
Із мапи стегон виросла лілея –
Я хімії її вдихаю дань,
Бо хочу тебе бачити щасливу,
Занурену у фізику зітхань,
Наповнену знемогою фантазій
Між синусами алгебри знущань…

07.09.12



PS. ЛГ від уроків фізкультури звільнений

Зустрів учора старого друга -
Також поета.
Взяли по пиву, щоб знять напругу,
І сигарети.

А я вдарунок дістав із сумки
Іще тараню.
Здавалось, - мало... Було нам сумно,
Було нам ранньо.

Були ми ніжні, були невинні
(Ридай, козаче!)
І вже були ми від пива сині,
Немов апачі.

Ми обіймали стовпа з розгону
(Єсенін - клена).
Було нам жовто. Було червоно.
Було зелено.

А як співали недружним хором,
Згадай-но, Вова!..
Таке-то сталось під світлофором
У центрі Львова...

2009

пародія:

Можливо я ще не в полоні,
Але в полон вже хочу я,
Між тих горбочків білосніжних
Упасти – ось мета моя.

Спочити там, обійм напитись
І захмеліти… Тільки як?
Твої горбочки геть обвисли,
Немов сережки… Чи хижак

Якийсь напився крові з вени,
Чи молока нассався з них…
Хоч я й належу до богеми,
Та гір не прагну золотих.

Я теж стомився. Свідок Бог,
Що ми стомилися утрьох.

30.08.12

срібним
серпиком
серпень
стинає
сни


смурить
серпом
по…
серцю

снопи
сновидінь
скроплюють
спальню
снагою

серпик
сповнюється
снаги
скривлюється


серця
скорені
спрагою
ступають
стезею
спокуси

серпик
скривлений
смикається
спонтанно


соло
солов’я

серпом
по
смутку

Слава
Сірим
Сновидінням!!!

Пародія:

Дівчатонька вдоволені –
Це наче серіал!
Усі на мене моляться,
А я не сексуал.

Не натурал, зізнаюся,
Відстаньте, і не «бі»!
Ніяк не спокушаюся
Принадами кобіт.

Хай далі вдовольняються,
Як хочуть – так живуть.
Від них не надихаюся –
У мене інша путь.

Пародія:

Ну що, Іване, як там куля та,
Що має в пах… Вона уже затвердла?
Свинець легкоплавкий, як і літа,
Як зрозуміла – мало не померла.

Хоч ти і генерал, не вперше вже…
Стріляти можеш, цілитися вмієш,
Та я хвилююсь, а якщо піде
У груди, в лоба?… Що тоді подієш?

Я точно вмру, якщо не попадеш,
Якщо не втрапиш у мішень готову…
Від рук твоїх не той, зізнаюсь, кайф.
Піф-паф! Попав… Відроджуюсь по слову.

22.08.12

Пародія:

Ледь відкрию подихом фіранку
І побачу – ти така нага.
Виглядають гарно на світанку
І сідниці, й груди, і нога…

Зацілую ямочки привітні –
Як вони приваблюють мене!
Я відкрив фіранку ще у квітні,
Став на чати… Скоро рік мине…

Я стою, неначе воїн мужній
Від краси сп’янілий при вікні
І ніяк додуматись не можу:
Ну чому ці ямочки сумні?...

21.08.12

пародія:

А ти у мене особливо світлий,
Як згадую, сама свічусь, як лампочка,
Притягуєш мене, немов магнітом,
Здригаюся радянським холодильником.

А ти у мене особливо теплий,
Тобою дорожу, мов кип’ятильником.
Для мене ти, немов вода у чайнику,
Яку в горнятка ще чомусь не вилито…

А ти такий прасовано-крохмалений,
Торкнутися тебе і ти ламаєшся…
З тобою я пірнаю в море радощів,
А ти в розетку пальцями втикаєшся…

Хтось любить запах haute couture:
Chanel чи від Dior-а,
Або - новісіньких купюр…
Я - не люблю ту флору.

А запах фауни – це мій:
Люблю, як пахне козлик...
Вдихають ніздрі запах змій -
І туманіє мозок.

Але найкращий - солов’я:
Доводить до нестями…
Лише тоді щаслива я,
Як пахну солов’ями!


08.08.2012

Старий ти чмир (я – молода!)
І обростаєш мохом,
А я бурхлива, як вода!
У тебе що, крім льоху?

І сам, як льоха (тьху – кабан!),
Заріс увесь щетиною,
А я учора в кегельбан
Ходила… Глянь, як дині,

У мене перса - і стрункі
Та довгі ноги звабні…
Хлопи за мною, як струмки
Гірські, летять, нахабні.

А ти лежиш, старий шкарбан,
І крекчеш до півночі...
Тобі на лобі я би жбан
Розбила так охоче!

Ти був колись, а я – тепер.
Між нами - лиш минуле.
Хропеш у хаті, ніби вепр!
До мами я гайнула!


08.08.2012

дівчино з аватари, ти така романтична!
якось не вірю...
може, веселка в небі, раптом і д`яволиця…
ти чи не ти з портрету дивишся, білолиця?
хочу повірити...
якось раптово зАйдеш, скажеш – «твоя аватара» -
два джерела наснаги в річці зіллються зваби…
а потім...
звичні життєві будні, тихі розмови. навіть
через далекість нету дружнє плече підставиш.


2012

До півсотні дійшовши, поет одягає фрак.
Повній залі найближчих в зіниці метнувши смак,
декламує безсмертя, убране в хорей і ямб,
але сяєво слова вбиває мигтіння ламп.

Та натхнення, гартоване досвідом, ожива!
І вона вже у залі! І палахкотять жнива
де її щедрий образ, хоча й не цінує слів,
і приписує зойків кошторисам трудоднів!

Та у ліжку і справді нелегко у п’ятдесят,
і не дивно, бо стільки було вже отих менад.
І поет закликає до милості, і щедрот,
і на мить замовкає, зирнувши на музи рот.

А вона, ну як завше, всміхається, та кому!
І поет про безцінне заводить, що на кону.
Бо ніщо не минає безкарно... Та менше з тим,
ось «Шевченківську» візьме – і знайде куди, і з ким.

І поет пропонує любити іще живих,
оминаючи зором прихильниць немолодих.
А ота нічогенька, що збірку трима в руці, -
усміхається твердо, не проти іти в митці.

На чолі у поета рождається благодать,
він цитує себе, аж на вікнах шибки тремтять:
- до краси не торкатись, дійти до її основ!
Пропонує новенькій, аж нагло холоне кров...

Це настирне видіння, де він вже конечно стих.
На світлині тому і гарніший, ніж бути міг.
І портрет серед зали, де сі́яв, було, й сія́в, -
де безсмертний один тільки дух поминальних страв.

І поету недобре, до виходу мчить мерщій,
хоч і жив, як припало, та не сторонився дій!
І біжить, як ніколи нізвідки ще не тікав!
Та новенька спиняє - мов куля,
як рибу став...


2012

І день мина,
І ніч мина, -
Дивлюся, сонце сходить.
Собі я думаю: мана!
Чому я не в госпо́ді?

Та чую крик,
Мов лева рик:
- О, скільки ще терпіти?
І що це ти за чоловік?
Дорослі в тебе діти!
Напився знову, гой-єси,
І спиш тут у копиці.
Іди-но краще принеси
Мені води з криниці! -

Моя кохана ще струнка,
Тоненька, як лозина,
Немовби річечка, в'юнка…

Вона ж – за хворостину:
- Аби узнав, старий ти хрич,
Як до повій ходити!
- Не знаю про повій я нич!»
- А не бреши, Микито!

- Кохана, чуєш, вір не вір,
Я мав такі пригоди,
Що не отямлюсь до цих пір -
Послухай при нагоді:

Прем’єра ввечері була
Про предків і про Бога -
В душі моїй тепер зола,
Кургани і тривога.
А потім склянку налили –
Не міг до дна дістати.
І не згадаю вже, коли
Палили ми багаття.

Напився я ну просто в хлам –
Кажу тобі при свідках.
Священик більше, може, й в храм
Не пустить. А сусідка
(Чіплявся, каже, донжуан!)
У носа зацідила, -
В очах іскриться, і туман...
Мені ти віриш, мила?

Тарілки бачив я політ –
Із неї хлопці вийшли,
Питають голосно:
- Піїт?
Що пишеш, окрім віршів?
А ну один хоча повідь –
Перекладемо згодом,
Про тебе взнає інший світ…-
Не втратив я нагоди -
Налив усім по двісті грам:
- Візьміть мене до раю! -
...А горизонт коли порвав –
Бігме, не пам’ятаю…

Кричав я їм:
- Передусім,
Як полетімо далі,
Я вам теорію повім
Про Всесвіту печалі.
І стану ще цікавий тим,
Усі мене почують,
Що бачив Крим
І навіть Рим
У золотому чумі! -

І ніч мина,
І день мина…
І знову зазоріло…
І тихо слухає жона,
Тоді зніяковіла:
- Ти казку гарну оповів -
Реально нереальну,

Але навіщо стільки слів?
Дарма часу не гаймо,
Йдемо негайно
В спальню.


31.07.2012

З тобою грала в шашки і у шахи,
У покер, бридж і навіть доміно -
А ти змагався із арабським шахом
І програвав мільйони в казино.

Мажором був (а я тоді - мінором),
Жар-птицю, думав, за перо вхопив,
Та втратив совість, честь і навіть сором,
Бо закортіло голівудських дів...

Із дамки я перетворилась в даму,
Мажорну масть: де чирва, там і пік,
І влаштувала театральну драму -
А ти дощем по ринві тихо стік...

Дізнався: щастя в будні пахне пивом,
Таранею, шматочком ковбаси…
А був колись красивим і щасливим -
Але зійшов, коханий, геть на пси...

Без тебе я лечу у Монте-Карло,
У Лондон, Делі, Осло і Пекін.
А ти за програш дякуй власній кармі...
Просила ж я - не став усе на кін!


30.07.2012

Ви гадаєте, в місті я?.. Ні,
Поселився за ним - і навіки:
На баскому гнідому коні
Відшукав від депресії ліки.

Помічні дуже вила й коса
І пробудження вранці о п'ятій -
О, природи чудова краса!
Геть забув я про місто прокляте.

Не беруть мене зовсім жалі:
Бурячки посадив на городі -
І курличуть мені журавлі,
Як у вирій летять. При нагоді

Випасаю отару овець...
І січкарню купив у сільмазі...
Ледь зібравши докупи стілець,
Вам листа я пишу на бомазі

Розказати, як мило отут,
У прекрасній природі оазі -
На дровах я варю собі суп,
Як закінчиться гас в керогазі.

Перемішую я чобітьми
Під ногами грязюку весною -
І скрипить у мороз під саньми,
І сідло на коні піді мною!

Як глибокі упадуть сніги -
Прокидаю весь день до знемоги...
Не пишу, друзі, віршів і книг,
І забув я про сайти і блоги...

Та зате не вкрадуть гаманця,
Не штовхне у маршрутці бурмило...
Ось лише підкручу каганця -
Те писання так очі втомило...

У селі не впаду я у люк,
Різко руки не скрутять ментяри -
Тут розноситься бусела стук
І немає (повірите?) чварів.

Загудів гучно в пічці вогонь...
Замість мене, хто грає в оркестрі?..
Не зігрію ніяк щось долонь...
Чари міста, прощайте...
.......................Маестро.


25.07.2012

Я не люблю мовчання. Де причини?
Печалі заміню на радість тиху:
Кричу – Ау, я поряд, я з тобою,
Ану торкнись, бо ти як з неживою.

Відкину каву, чашку розіб`ю,
Повитираю пил, щоб цвіль не пахла,
ЗамІню квіти, візьму нову вазу,
Чекаю не на тебе. До відрази
Я напилася кави з філіжанки,
Надбитої останнім диким ранком…

А вишні. Їх собі лишу на згадку
Про ночі "п`яно", яскраві "форте".
Лише для себе. Красива й горда.


20.07.2012

Ти уяви мене в твоєму тілі,
Тоді себе в моєму - навпаки
Ще уяви улітку заметілі,
Грозу узимку, спеку, знов таки
На полі, де посіяв коноплі я,
Пшениця колоситься й буряки.


18.07.2012

Недавно я у місті побував –
Гульвіса, звабник та ще той пияка,
А там жінки – повірте, ну дива! –
Одні міські. Сільських нема ніяких…

А що у місті?.. У селі є віз,
На ньому - сіно, а у сіні - дівка,
З котрою я… У неї кличка "Міс
Романтична із села Хмелівка".

У місті маю парочку Катрусь
Не романтичних - ні возів, ні сіна…
До однієї тільки я берусь:
Тут, як на зло - із магазину Зіна…

А за вікном – шалений гамір, шум:
Трамвай скрегоче - гуркіт всюди лине,
На вулиці – вселенський гук і тлум!..
В селі ж - романтика... Копиці сіна…


26.06.2012

Палав вогонь вогнем палючим,
Горіли дрова дров’яні,
А я від муки марно мучивсь
І тліли сумніви сумні.

Я не живу, а животію,
Та мрія мріється мені
І маю в Господа надію,
Що не повернуться ті дні,

Спекотні у спекотнім літі
І дощові, як дощ іде,
А сніг сніжить, і квітнуть квіти,
І молодіє молоде...


20.06.2012

Не пройшла мимо жодного вірша я -
Написала на кожен remake…
Як не встигну зробити це першою,
То хоч другою стану… ОК?..

:)

14.06.2012

хочеш, я сто третім твоїм побуду
хочеш, і сто другого я пристрелю
хочеш, я зроблю тобі ляльку вуду
хочеш, вилізу на найвищу скелю

класні в тебе, ластівко, забаганки,
в них не маєш ти навіть міри:
я працюю, чуєш-бо, а ти зранку
походжаєш голою по квартирі

хоч на все для тебе, кохана, здатен
навіть посуд брудний візьму й помию
ти про мене думаєш, може: "Дятел!"
почекай - і тобі я намилю шию

занапащено сто - немало, люба
я не перший в тебе, але - останній,
ти сто двох порішила, о, люта згуба,
може, вирішу і твоє питання.


31.05.2012

Ніжусь з коханим
у ліжку,
Гладжу легенько
плечі,
Маю таку я
звичку
Вранці, удень -
і вечір
Плавно у ніч
спливає…
«О, мій коханий
мачо!
Як я тебе
кохаю!..»
"Гурр!" - телефон,
як трактор…
Ледве розплющу
очі,
Глянь, біля мене -
редактор:
«Де ти була
до ночі?..»
Швидко встаю
із ліжка,
Мить - і за стіл
робочий…
«О, ти з’явилась,
Келю?! -
Шеф щось від тебе
хоче...»


29.05.2012

Пливуть думки у сірій метушні,
Блукають між нейронами обачно,
Базальні ганглії шукають потайні,
У Google не зазираючи тлумачний.

Пливуть думки - та це не новина! -
Допоки всі клітини не обійдуть
І вічність проминає не одна,
І час проходить швидко до обіду,

А там, поглянь, вечеря промайне,
Пора у ліжко - це не так цікаво...
А я чекаю: «А коли - мене?..»
В долоні грію захололу страву…


23.05.2012