Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
I день мина, i нiч мина... (поетична пародiя) (Д)
"Весняний вечір.
Я лежу в траві.
Плекаю безтурботність поетичну.
І згадую повій і друзів неживих,
І вгадую себе – як журавля криничного.
Як злодій, час іде – до Бога утіка.
А вітер і пісок – його молодші браття.
Сестра оно лежить – тонесенька ріка,
Он – вічно молоді їх пращури: багаття.
В невиспану печаль – душею альбінос –
Я падаю, лечу...
До дня до дна дістану.
Не знаю – я в кіно, а чи в мені кіно,
Де зорі і кургани, і цигани...
Словесний храм і хлам стоять, як завжди, поруч.
Було так, зараз є при свідку, при мені,
Який у часі цім стоїть вже й сам, як покруч,
В іскристій та ікристій глибині.
Мій переклали вірш інопланетні хлопці.
Всесвітній я піїт, міжзоряний тепер!..
Тепер я з ними друг по ритму і по стопці.
Порвав я горизонт – і тому не помер.
Я Всесвіту створив теорію печалі.
І тим цікавий всім, хто любить кров і дух.
Інопланетні пси мої пісні кричали.
Весняний вечір.
Я лежу в саду.
Плекаю поетичну безтурботність.
Міняюсь, як міняється вода...
Все.
Досить вже писати на сьогодні.
Уваги хоче Муза молода."
Ігор Павлюк
І день мина,І ніч мина, -
Дивлюся, сонце сходить.
Собі я думаю: мана!
Чому я не в госпо́ді?
Та чую крик,
Мов лева рик:
- О, скільки ще терпіти?
І що це ти за чоловік?
Дорослі в тебе діти!
Напився знову, гой-єси,
І спиш тут у копиці.
Іди-но краще принеси
Мені води з криниці! -
Моя кохана ще струнка,
Тоненька, як лозина,
Немовби річечка, в'юнка…
Вона ж – за хворостину:
- Аби узнав, старий ти хрич,
Як до повій ходити!
- Не знаю про повій я нич!»
- А не бреши, Микито!
- Кохана, чуєш, вір не вір,
Я мав такі пригоди,
Що не отямлюсь до цих пір -
Послухай при нагоді:
Прем’єра ввечері була
Про предків і про Бога -
В душі моїй тепер зола,
Кургани і тривога.
А потім склянку налили –
Не міг до дна дістати.
І не згадаю вже, коли
Палили ми багаття.
Напився я ну просто в хлам –
Кажу тобі при свідках.
Священик більше, може, й в храм
Не пустить. А сусідка
(Чіплявся, каже, донжуан!)
У носа зацідила, -
В очах іскриться, і туман...
Мені ти віриш, мила?
Тарілки бачив я політ –
Із неї хлопці вийшли,
Питають голосно:
- Піїт?
Що пишеш, окрім віршів?
А ну один хоча повідь –
Перекладемо згодом,
Про тебе взнає інший світ…-
Не втратив я нагоди -
Налив усім по двісті грам:
- Візьміть мене до раю! -
...А горизонт коли порвав –
Бігме, не пам’ятаю…
Кричав я їм:
- Передусім,
Як полетімо далі,
Я вам теорію повім
Про Всесвіту печалі.
І стану ще цікавий тим,
Усі мене почують,
Що бачив Крим
І навіть Рим
У золотому чумі! -
І ніч мина,
І день мина…
І знову зазоріло…
І тихо слухає жона,
Тоді зніяковіла:
- Ти казку гарну оповів -
Реально нереальну,
Але навіщо стільки слів?
Дарма часу не гаймо,
Йдемо негайно
В спальню.
31.07.2012
* Джерело: Ігор Павлюк “Весняний вечір…” (http://maysterni.com/publication.php?id=78367)
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Догрався... (літературна пародія)"