ламана поцілунку коло обіймів ніби
чи квадратура кола чи теорема Ферма
ти у коханні бачиш проблиск бозона Хіггса
темну матерію наче там її і нема

дві паралельні долі не перетнуться у часі
через дві точки лінія тільки одна пряма
третій тут явно зайвий хай і до чорта ласий
мрією про трикутник але дарма дарма

три молоденьких бджілки сіли на білу стелю
сталося це ненароком всі у одній площині
ти їх зженеш і доки ліжко для двох розстелиш
взнай опинитися встигнуть знову у ній чи ні

в темній кімнаті кішку нам відшукати не вдасться
відповідь на риторичне є очевидно у сні
випаде з шафи тарілка і розіб'ється на щастя
поки читатимеш вірші і загадкові й сумні


06.05.2017

Василь Мошуренко, член Спілки письменників України,

На аркуш «начесав» думок,
як… вошей – на хустину…
А далі – начепив замок:
на душу на дитинну…

Думки… думки… думки-думки!
Багато їх упало!
Та давить серце щем гіркий:
ще ж скільки(!) «гнид»
зосталось…

Повилупляються вони:
думки – кусючі воші –
і будуть нагло лізти в сни…
стріляти – межи очі!

А я їх знову «начешу»
на аркуш сніжно-білий…
Нового вірша напишу:
про те, що наболіло…

21.07.2008р.

(пародія на його твір)

На аркуш начесав думок,
Як вошей на хустину.
Але свербить іще лобок
Потилиця та спина.

Душу завзято комашню,
Яка в мотні сховалась.
А я ж –поет! Я – не меню!
Натхнення свіжа парость!

Нажирувалися вони,
Оці кусючі воші.
Здорові, нече ті слони,
Гризуть мене без грошей.

Комах чимало начешу
На аркуш сніжно-білий
І тихо ззаду підсажу
Пегасові на крила.

Нехай чухмариться лошак,
Зубиськами скрегоче,
Бо тільки пукає, удак,
Літати геть не хоче.

26.03.2017 р.

Я по самісінькі в тобі застряг – чи здогадаєшся?.. -
Ніякими зусиллями не витягти.
Мо', скористаюся оливою чи смальцем -
Вціліють вівці при вовках неситих.

Застряг в тобі, немов старий годинник,
І зупинився... Боженько мій, Боже!
Не розберу, кому і хто що винен,
Поки зі ста́ттю розібратися не зможеш.


20.04.17

***
Несповідима путь Расєї.
Усі заручники у неї,
як у Єгипті в Житії.
Є совість в нації цієї,
але і та – одні євреї,
які оплакують її.

***
Бували ми не дуже голосні,
а нині де-не-де іще тихіші.
І не одному мариться мені –
роботу всіх виконують одні,
але посади обіймають інші.

***
Моя економія в дії:
ні газу, ні ват, ні води...
Але залишає надія.
Усі – абоненти злодіїв,
допоки керують жиди.

***
Було і є. Чого брехати,
що балом править сатана.
Ті самі унтери пихаті
життям уміють торгувати,
допоки точиться війна.

***
Усі історії минулі
нуворишів біля корит
не поміняли реквізит.
Надійся на контрольну кулю,
коли ідеш на суїцид.

***
На біду – бунти народні,
революції – на горе.
І журитися не варто,
адже гірше, ніж учора,
буде тільки-но сьогодні,
отже – краще, ніж узавтра.

                              2017

Застрягла я в тобі по самі груди,
Та вихід підказали добрі люди -
Горілки з перцем випила чарчину
І стало в тОбі – море по коліна.

Мимо неї я щодня проходив
(парк, алея, справа постамент),
та подумати не мiг я зроду,
що природа втне експеримент.

Вчора звично крокував натхненний,
зупинився, сперся на хвоста
(там Русалка вигнулась блаженно,
хоч давно вже пересох фонтан).

Чую, щось в менi заворушилось —
так зрадiв (мабуть, слова iдуть).
Я подяку записав Ярилу,
що поезу спрямував на путь.

Та мурахи не стихали, лiзли,
десь за шию, потiм ще кудись.
Обертаюся... оце реприза:
може я вiд сну не так збудивсь?!

Ожила Русалка з постаменту
як була (ну... гола)!!! До плечей
притулилась — ледве не фальцетом
заспiвав!..
Та будь-хто звився б, чень.

Ох, Ярило!
Точно, вiд Ярила подарунок!
Але боже ж мiй,
ти б iнструкцiю додав чорнилом:
як вмоститися менi — на Нiй!

Змія, гадюка підколодна
Десь узялася у саду.
Завжди сичить, завжди голодна,
Щодня у Єви на виду.

Кохана - жінка пустотлива,
І любить слухати байки.
А змій хвостом вихля грайливо,
Словами пудрить їй мізки.

Очиська мацають сідниці,
Язик шамкоче про дива,
Вона ж вилуплює очиці,
Ковта облудливі слова.

Підступний змій свого домігся,
І Єва знадилась таки.
У той момент я відволікся -
Душив на носі чиряки.

Вкусила яблуко зелене,
Насмерть загризла черв'яка.
З плодом прибігла і до мене,
І тицьнула під п'ятака.

Надгриз і я той плід нестиглий
Та зуба кутнього зламав.
Невдовзі ангели надбігли,
І Бог нас з Едема прогнав.

Запам'ятай слова ці, синку:
Аби не трапилось біди -
Пильнуй завжди кохану жінку,
За руку по життю веди.

березень 2017 р.

Перепрошую, кажете завтра?
Де бруньки, розпускаючи слинку,
одягають в смарагдовi шатра
всi дерева? То там вечоринка?

Та не питання, одягнусь по формi —
штани, сорочку, вуса прилiплю.
Щоправда, з черевиками тугiше,
та чiтко вказано було в афiшi,
що трансвеститський прокрокує люд
(цiкаво, їх увечерi "оформлять"?)

Ой, який там указаний час? —
Разом назву спiмну мелодiйну.
Тут в легенький упала я транс:
травестiя, а не трансвестiя.

31.03.2017

Я зняв штани,
I решту зняв:
Бо ж дiвчину трусило!
Вона блукала мiж отав,
Свiтила голим тiлом.

Та я й подумати не мiг,
Що лемент з того буде:
Дiвчисько скочило на стiг:
«Мене гвалтують, люди!!!»

А далi вже пiшло кiно -
Село усе прибiгло,
(кiна не бУло вже давно,
а так його хотiлось...)

Дiвча кричить -
«Перфоменс я творила в чистiм полi,
Робила свято вчителям -
У них невтiшна доля.
А чоловiк — що без штанiв -
Чогось вiд мене хоче...»

Тут сон iз мене весь злетiв...
Пiду. Промию очi!

20.03.2017

Як допікати, що не всі удома,
є у зоїла варіацій сто,
і що таке ніщо уже відомо,
а ху із ху – не відає ніхто.

Тому то за уявні еполети
пиляє інших явний тугодум,
аби і тирсу сипати з поета,
і неабияк показати ум.

Тоді і видно, де ума – палата,
яка у кого лексика багата,
кому писати, а кому – і ні…

І думи навіваються сумні, –
буває, що й від імені Пілата
не пишеться
                     розп'ятому
                                    мені.

                              11.03.2017

Я борсаюсь у ліжку, повний вражень –
Химери заввижалися, аж зблід!
І десь мені іззаду голос каже:
Йди перевірся, хворий ти на СНІД!

Рвонув надвір я у самій піжамі,
А далі – майже голий – у сльоту,
У кучугури босими ногами,
Біжу, скидаю одіж на льоту…

На снігові качаюся од муки
Й кричу навкруг: я хочу Вас, жінки!
Аж раптом відчуваю: дужі руки
Взяли мене й однесли десь таки.

Я вже в раю… Лечу до тебе, мила,
І голос впізнаю твій - диво з див:
- Аїру корінь пий, гарячко біла,
Учора ти абсенту перепив!*

*Корінь аїру – чудовий засіб для протверезіння!

20.02.7524 р. (Від Трипілля) (2017)

У чому, питаю, сила,
Не в брата питаю - у тебе.
Сказала, у сухожиллях...
Це ж треба, подумав, це ж треба!

Зустрілися у Гоморрі,
Домовились у Содомі…
Не встиг я промовити: «Sorry!»,
Як ти запросила додому.

Включити хотів телевізор –
Там грали «Реал» - «Барселона»...
Ласкава ти пані і хижа -
Втонув у твоєму лоні.

Тоді захотів до вітру
Нестерпно і до знемоги,
Не знаю і досі, як витерпів -
Блудив у небесних чертогах.

Усе шкереберть у домі,
Немов у Далі на картинах,
Ти ставиш не крапку, а кому,
Бажаєш від мене сина.

Бажаєш від мене сина,
А згодом - доньку захочеш,
Вважаєш, я твій мужчина -
І тут вже не кома, а точка.


15.02.17

Пародія:

Чоло вкривають роси,
Пітніють ноги й руки.
Під пахвами волога…
У ніздрі легко б’є
Душок дезодоранту,
Що вже змішався з потом.
І риба… Мов базаром
З тобою ми йдемо.
Ти не лякайся. Звісно,
У мене все в порядку.
Я не хворію, друже –
Це не туберкульоз!
Це все природно, рідний.
Це фізіологізми.
Це все тобі підказка,
Що я тебе люблю.

Розбентежились бентеги
Аж у жилах кров кипить,
Побентеженим сердегам
Вже не милий білий світ.
Розпечалились печалі,
Розжурилася жура.
Ці бентеги вже дістали,
Проганяти їх пора.

Бентеги бувають всілякі
І навіть підступні – це жах:
Готові презлющим собакам
Тебе на твоїх же очах

Штовхнути у пельки голодні,
Щоб рвали тебе на шматки…
Дружити з такими сьогодні,
Гадаю, і вам не з руки.


24.01.17

Так чекав - до безуму, до шалу,
Не повірив, що діждусь колись,
І лишив тебе я на поталу
Маніяку злісному… Журивсь,

Повертаючись додому пішки,
Та не знав, моя кохана - ти
Запізнилась на годину й трішки,
Ну, а я - спізнився назавжди.


11.01.17

Якщо я ди́шу ще, за-ра-за...
А мо' дишу́?..
Як не пиши –
ваяю і пишу вірші́.
Тому ці вірші – не образа,
якщо комусь не до душі.

Пишу я мовою, наразі,
бо й читачі їй не чужі.

Пишу, – і я її кохаю,
прошу́ і про́шу, – так буває,
коли усе, як два по два –
і поетично, і прозоро,
як у Шевченка – море грає,
а у Луценка – грає море,
як знову пісенька нова...
Але – узять, бува і но́ва –
це суржик, раша і полова,
які жують апологети,
на все готовий піонер,
і світові авторитети,
і академік есесер,
і ...починаючі поети.

Хоча, звичайно, що бува'
ув ослика свої слова,
аби витьохкували рими
та ще й оце, – у-в-о..., у-в-а… –
охайні і неповторимі.
На те і є свої права –
одне у одного і досі
прикурювати папироси,
аж туманіє голова:
«ума і хиби – парадокси».

20.12.2016

***
Може і думали, може й гадали…
Тільки чому так активно мовчали?
Як не годи, а «кошмарити» слід,
щоб не мовчали, як риба об лід.

***
У полум'я не доливайте масло,
коли палають душі поетес.
Але оберігайте цей процес.
Коли на сайті смаленим запахло,
тоді до нього є ще інтерес.

***
Поезія ніколи не дрімає.
І у стакані буря настає,
коли повіє те, чого немає.
Нічого із нічого не буває,
зате ажіотажу додає.

***
Коли поети, знані поза очі,
уперше в очі глянуть візаві,
обов'язково, хай і проти ночі,
обнімуться розкуто і охоче,
як родичі по духу і крові.

***
Патетика і етика – полярні.
Виконуєш ти правила чи ні –
якщо слова нещирі й фамільярні,
усі аудієнції – нудні.

***
Не поривайся у двері парадні
і не чіпай за анфас.
Поки потуги твої делікатні
і по обличчю нічого не ляпне –
все обійдеться нараз.

                              2016

У недосяжнім піднебінні
Пасуться вівці у отарах
І хвилі котяться невпинні,
Які сягають вище хмар аж.

І, наче Сцилла і Харибда,
Помножені на два і вісім,
Із гуркотом здорові брили
Одна об одну б’ються вміло.

Течуть річки і водоспади,
Димлять вулкани, землетруси
Догори дриґом розкидають
Все, що потрапило під вуса.

А вище є хребет високий
З двома печерами гірськими,
А далі зовсім не два ока -
Озера це сталево-сині

З чагарниками, наче дуги,
Перед якими два провалля,
І поле, зоране не дуже,
І ліс густий і непролазний.


16.12.2016

Кожному автору – по коліщаті.
Сни пелехаті. Горять сіножаті.
Баба Зима відморозила носа.
Зося моя не боїться Мороза.

Кульмани кляті поїли зефіру.
Чує Мальвіна – П’єро у ефірі.
Нюхає Сян аромати модрини.
Жовто-блакитні снують пелерини.

І, як чопи, біля Чопа – таможня.
Грають у покер. У дурня – не можна.
Рейк поміняю на шпали і рейки.
Вірю безбожно у вірус ремейку.

І протираю я очі вологі:
"буду як діти..."... "мережу еклогу"...

Хочу зубами гарячу пампушку.
Фалди кусаю... А де Попелюшка?

16.12.2016

А я іду, …іду, …іду
і на ходу не помічаю,
кому поетка довіряє
свою поезу золоту.

Але нарешті доганяю,
що це такий собі поет,
якому Муза потурає,
аби не випав у кювет.

А я у потязі куняю,
і п'ю я охололий чай,
і чую, – ой чому одна я
шукаю вирію у рай?

А я і думаю, що всує
її покута мужикам,
якщо її прокоментує
недоїдаючий гурман.

А я пишу їй , що лелеки
гурману цьому – канапе.
І Ви пошліть його …далеко.
І буде тихо у купе.

                              30.11.2016

***
Не озираєшся ніко́ли
і ні́коли зайти у коло,
коли душа у самоті
і неприкаяна, і гола
у цій веселій суєті?

***
Не пересіяно на сито,
але у вірші перелито
жалі, печалі і журу.
І неабияк, а з, – умру…,
не закусивши оковиту,
себе оплакує гуру.

***
Не помагають індульгенції́,
але путі устелені до раю.
Іде цивілізація до краю
і на удосконалення її
усе, що їде, прахом вилітає.

***
А москалі – це урки по природі
од рядового до високородій
і прісно, і донині, і тоді,
коли не воювали, і відтоді,
як ми служили у еРА орді.

***
Не армія, а́ волонтери
не влада, а укри-бандери
у нашій кишені на дні
стоять на заваді війні
нової арейської* ери.

***
Усе ті самі арії із опер,
що означає, – віг-вам у Європу
і оргії до ранньої зорі,
а на горі – ті самі упирі,
яким не дуже допікає докір,
коли тамують горе матері.


                              2016

Уперше порадіти зміг –
Згадали Райнова й Еміля,
Хоч це, можливо, просто збіг,
Але була якраз неділя.

Коротше, змоклий біг поет,
Натхненний Райновим і снігом,.
«Все суєта, - кричав, - суєт!"
"За вітром, - скрикував, - гоніння!»

А в Києві всю ніч мело –
Це ж не Канари й не Гаїті -
І виграш випав на «зеро»,
Як у печері рикнув йєті.


16.11.16

Хтось мріє ще про штат Огайо,
Про Вашингтона і закон –
Я ж лину думкою до гаю,
Як до Огайо - літаком.

І, доки покидьки байдужі,
Німії, подлії раби,
В користолюбія калюжі -
Я притулюся до верби

І обійму – та не берізку,
Не клена, навіть не сосну, -
А дуб високий… Звідти - пішки
У степ широкий – там зі сну

Забуду геть про свинопасів
(Яким лиш премії давай)
До орденів і грошей ласих -
Перенесусь у тихий гай,

Де просторінь, пташки співають,
Хрущі над вишнями гудуть...
Раюю так я у Огайо,
Що й оселюсь навіки тут!..


31.10.2016

Ішов рядок у галасливий світ,
Де семеро поетів й поетеса, -
Бо поетес не вистачить на всіх
І невідома нам її адреса,
Хоч електронна – й номеру нема -

Не знаємо, чи ходить з ким на каву,
Ні як вдягається, ні навіть – от дива! –
Як роздягається, показуючи зваби,
А не ховає скромно від усіх

І викладає фото в Інстаграмі…

Що їй до того, як сюркоче сніг?..
Вона сьогодні з нами п’є сто грамів.


24.10.2016

Ой, погода нині щось не та,
Крона паркова нас не зігріла.
У цих справах логіка проста –
Причастились ми удвох… чорнилом*.

Не пізнати, що там унизу,
Почаклуй, будь ласочка, рукою.
Вже долоні плямами повзуть…
Місяців, я бачу, стало двоє.

Ой! Ти - крейзі**, затули тили!
Ти мене підвів тихцем до лави –
Як чарчину - всю перехилив -
І чорнильну крапку ще й поставив!

*Чорнило - колись так називали у радянські часи кріплене вино невисокої якості.

**Крейзі – Божевільний (англ.)

24.10.7524 р. (Від Трипілля) (2016)

Я хотіла тобі позувати,
Роздягнулася так безсоромно,
Розпласталася так непритомно.
… Та співала десь пташечка скромна –
І пішов ти до гаю із хати.

Я хотіла тебе злікувати,
Так вже бігла додому з роботи,
Та застала лиш птаха в польоті,
Що витьохкував солодко ноти,
Засіваючи простори святом.

Я б хотіла з тобою кохатись,
Говорити з тобою уголос,
І жагою наповнити колос.
Тільки Муза чека на твій голос –
Їй належиш, мій друже вусатий...

24.10.2016

Довірившись тонкому спирту слів,
Ти обережним будь, бо то – не ліки.
Спирт з дерева зоветься метанол,
Хильнеш – і мохом вкриєшся навіки.

Мовчаннями, прощаннями, розлуками
Я гратиму із вами в три руки
Лякатиму драконами й гадюками,
Ховатиму по шафах кістяки.

Уявою химерною і хворою
Я заселю цей вигаданий світ –
Якимись потойбічними потворами,
Яких людський іще не бачив рід.

Устами перепраглими знервовано
Щодня міцне смоктатиму вино,
Аж поки голова перехвильована
Не вирішить, що їй вже все одно.

А слон іде, ніхто його не вкоська,
Хай гавкає півграфоманська моська.
Він зна про що писати й пише містко
Й не слухає літературну шістку.

Ранок був туманний, мов горілка,
Що пили всю нічку до зорі.
Брали вірші, як із шахт вугілля,
І бухали, наче шахтарі.

На душі печаль така солодка,
І вібрують струмом відчуття,
Коли вкотре перехилиш «сотку»...
День удався.
Так би все життя.

То правду мовить Синевір –
В Галичині спокуси звір
Хлопам так вибирає очі,
Що й значення нема, чи хочуть
Вони зустрінути гріха -
Та доля в них тепер така,
Що мусять на дівок дивитись,
Як мають чим – тоді хилитись
До них, неначе до ярма -
І в тому вже гріха нема.

Легенда каже, що колись
В горах Карпатських поселивсь
Один пречорний чарівник –
Побув недовго і десь зник.
Тоді ще два за ним прийшло –
І ті пропали, як на зло.
Мольфари, мабуть, їх знайшли,
Як дочекалися весни.
І відтоді спокуси хіть
В Карпатах бродить, як ведмідь.


07.07.2016

Візьми мене, як арфу, поміж ноги,
Лиш інструмент уміло налаштуй,
Бо я прийшов з далекої дороги,
Отож вважай, мене не замордуй.

Як зазвучить та музика чудесна
На струнах арфи в дивному саду,
Тоді я поміж ніг твоїх воскресну,
І вже нікуди звідси не піду.

Не схочу ні Десни ані Дунаю,
Ні Сяну, ані Дону, ні Дніпра,
Коли тебе я файно покохаю
На берегах Серету і Дністра.

Ковтнувши сонце із моїх грудей,
Ти зайченят ловив мені на тілі -
Від цього я сміялась цілий день
І ніч усю, аж поки зазоріло.

Розсмакував упоперек і вглиб,
А я лише тихесенько мовчала -
Ти їв мене, неначе свіжий хліб,
І пив мене, немов горнятко чаю.

Як ескімо, я танула в руках,
Про насолоду більшу і не мріяла,
На шиї в мене ти залишив знак –
Ну, а мене залишив при надії.

Було тоді, наївній, невтямки,
Чого мурашки бігають по тілу -
І розплескали злющі язики,
Що я літала - ну, і залетіла.


17.06.16

В пивбарі, що якраз побіля порту,
До пива риба будь-якого сорту.
Розносить пиво, наче справжнє диво,
Статевозріла дівчина вродлива.

Вона, мабуть, метиска чи мулатка,
Вся апетитна, наче шоколадка,
У неї очі, наче у телятка,
Хоча вона давно не янголятко.

Її хода розхитана й зваблива,
Її сідниці хтиві і тремтливі,
Вона екстаз підмішує до пива,
У грудях грають чари лоскітливі.

Вона з підтекстом злучення до пари
Несе креветки й сушені кальмари,
Приносить пізно ввечері в суботу,
Її вже треба брати у роботу.

Куди ж подітись бідному п’яниці,
Коли в очах вже двояться сідниці,
Коли дівчат стає дедалі більше –
Ховається кудись і пише вірші.

http://poetyka.uazone.net/default/pages.phtml?place=makhno&page=makhno018

Коли набити зіллям люльку миру -
Вставляє неабиякий кураж.
З автобуса пощезнуть пасажири,
Лиш привиди шукатимуть багаж.

Я не готовий?
Овідій!
Бокаччо!
Це я, твій мачо?!
Богові справді
служу запекло –
Щодня заганяю
Диявола в пекло.
Згадала чогось
Шабатина ти й Сома…
Вони вже, голубко,
На світові тому.
Шугай чи шугає
у надра надривно?
У його віці
було б це предивно.
Чигає на мачо-поетів
Дантес.
Не той уже
Драч молодих поетес.
Вони – не готові.
Є в спілці – молодші.
Василь Кузанова,
А також є – Довжик.
Обоє, як бачиш, вони – Василі –
Діточок множать у місті й селі.
А ти у цих стінах –
Шахерезада…
Ша,
хере,
ззаду?
Твій підмах ладдею…
О!
О!
Де я?!
Де це я?
Виділяється секреція -р
по роботі
з молодими
Відкрий мені надра
сім-сіму…
Моя поза шлюбна
д`еректорка.
Це правда, без лжі детектора.
Скіф вип`є не сомму,
а чистого спирту.
І може довести
Тебе до сквирту.
Бо для такої –
нічого не жалко.
Елітної
Сексі-інтелектуалки.
Не тільки любитись,
а й говорити.
Таке уміють
Лише харити.
Таке уміють
Лише Богині.
Казку кохання
Відчуть хочу нині.
Готоооооооооооооооооооооооовий од чарки
й твоєї жіночності,
Шахую, шахую
До безкінОчності.

13.02.7524 р. (2016)

Блукало
ЯкОсь мишеня
Під деревом, що саме
Давно колись посадило
На втіху собі і радість.
Хотілося так чогось їстівного (та смачного)!..
Як раптом почуло воно кроки чиїсь неспішні
І тінь велику, мов світ, побачило крізь щілинку.
З-під дерева – та у двір, із двору – та у хатину
Влетіло через вікно (рожеве з якогось дива),
Розбивши його (пробачте – злякалося, бідолашне),
Порізавшись ще й… (пусте, таке заживає швидко).
Коли переляк пройшов, тихесенько на віконце
Залізло і почало дивитись на світ крізь скельце:
І дерево в тому шклі здалося йому казковим!
А листячко взагалі було, наче диво дивне –
Не листя злітало вниз, а зернятка і цукерки
(Ну що з мишеняти візьмеш - КотЕ (може) виправить горб…).
Побігло до дерева знов – а там тільки листя жовте
(Бо дерево те було вульгаріс вульгарісом геть).
Заплакало мишеня, та так, що із сліз сердечних
Набралася повна ріка. Сиділо воно сумне
На березі річки тої не знаю, наскільки довго
(та довго, бо дрижаки вхопили його добряче)…
Плив човен (хоча не хотів) (а може й хотів – не знаєм),
Пробралося мишеня у човен (сховалось прудко,
лякливе (ну і нехай)) , і подорож почалася:
(ще не розуміло дурне, що ВСЕ – до прощання плин…).
Міста… та міста… міста… Дивилося крізь щілину
На ті дивовижі. Та шкло рожеве крутило в пальцях
(Чи в лапах – нема різниці). Та думало, нащо скельце…
І що робити із ним.
Зі скельцем отим рожевим…

У соло солов’я влетіла,
В траву скотилась запахущу,
У ягодах скупала тіло,
Тебе закликала під кущик.
Роси розсипалось намисто
По двох горбочках пустотливих,
І у волосся шовковисте
Вплелося сонце чистим дивом...

Для офшорного цукорку
жерти головне ікорку
і аби йому годили
олухи-гельмінтофіли...

У Бурідана був осел,
Що пив водичку із джерел
Та на копички поглядав,
Що наросли із гарних трав.
Хотів смикнути він сінця
З якогось боку (чи кінця),
Як чує голос десь згори:
– Ой, Мирцю, і не говори,
Такий лаштуємо стриптиз,
Що можем гепнутися вниз.
Він заважати не посмів
Та й відійшов від пустунів.
Копичка ще одна була –
Над нею місячна імла
Серпанком ніжним уляглась.
Там ще компанія якась
Розпочинала свята хід:
– Василю, щастя до ста літ!
Скубнути вже хотів осел
Із цього місця дивних зел,
Як бачить – жінка із мечем!!!
Тьху… переплутав – з рогачем.
Осел із ляку заревів,
На нього зверху хтось злетів,
Слідом посипалось з копиць
Молодиків і молодиць…
Воно б нічого, та одна
Панянка – гола, як струна!..
Та жінка, що із рогачем,
Зайшлася голосним плачем:
– Та ти ж казав, що Василя
Вітати будеш у полях!
Та ти ж казав – корпоратив
Літературний оплатив.
Ой, щоб таке заримувать
До голої до букви «ять»?!!
Ой, зараз буде і тобі,
І цій панянці, і юрбі!..
Пан Мирослав неквапом взяв
Нагу панянку із отав,
Підвів до пана Василя –
То наш даруночок, мовляв –
Стриптиз нормальна ніби річ,
Та ще на сіні, та у ніч…
І тут стривожилась земля –
Кобіта пана Василя
У сон влетіла на снопі.
А чи на місяця серпі.
Пан Мирослав промовив: - …ля! -
Ослу так вчулося здаля.
А пан Василь чогось збілів,
Мабуть, печені переїв.
Його кобіта ніжно так
Поглянула на гультіпак…
– Позичте, пані, рогача –
Давно не грали ми в «квача» .
Тут пан Василь уверх злетів,
Зірок нахапав із світів,
Ув оберемок їх зібрав
І став вкладати серед трав.
Рогач вже тане ув імлі,
Снопи сюркочуть: - Люлі-лі…
Пан Мирослав в обіймах сну
Панянку чує голосну –
Вона співає: – От же, …ля,
Трави наїлося теля.
Яке теля? – То ж був осел,
Що пив водичку із джерел
Та на копички поглядав,
Що наросли із гарних трав.
Стоїть осел, чи то теля –
Щось не розгледжу звіддаля,
Радіє авторам обом,
Що частували добрим сном.

На перший погляд мишеня нормальним виглядало,
Віталось чемно зі всіма, чуже не гризло сало.
Довірливим було завжди, та вади кожен має.
Щоправда, не любило геть хати, оті, що скраю.
Та з часом збочення якісь полізли з мишеняти,
То сіпне котика за хвіст, то з ним іде гуляти.
А ще угледіло воно, що колір має сірий,
І закортіло закосить під Анестейшу Стілу.
Уже і різочок блага у вчителів сердечних.
Вже і сіднички підставля те мишеня безпечне
(А тих сідничок – сміх один, на розмір сорок шостий)…
А ще запрошує маля усіх хлопів у гості.
Якесь там сіно обіця в копицях із люцерни,
Хоча люцерни до землі ще не влетіли зерна.
Ой, мишеняточко мале, куди ти лізеш стрімко?
Сиди тихесенько, дурне, пантруй свою сторінку.
І чуєш? - носа ані-ні з нори ( чи то із ніші),
Тоді не схавкає котЕ і не затопчуть миші.

Циганку зустріла, питаю:
"Є карти?..
Розкинь, погадай, чи я Нобеля варта..."
Циганка до ночі складала пасьянси
Й, ховаючи погляд, сказала:
"Не ясно..."

Так я й не дізналась,
Чи Нобеля варта,
Але про всяк випадок - стала на варті...
Інсайди, інсайти, інтриги, загадки...
Цікавить одне -
Як згадають нащадки

Мене, що літала
Метеликом вранці -
І з неба упала в чудній маринарці
В країну далеку
Між стадо верблюдів...
В реалі чи сниться?.. Але звідусюди,

Як fata Morgana в піщаній пустелі,
Крокують двогорбі...
Мовчіть, пустомелі!
Не люди – людиська,
Вовки і ведмеді,
Уста фарисейські облудні із медом!

Злостивці, отямтесь - не змії ж отруйні!
Безумці – ідіть... у оселі для буйних!
Циганка, я знаю, збрехала навмисно -
Бодай молоко в неї в грудях би скисло!


04.04.16

***
Обнімає Сербія Росію
і Корея – всі її орлята.
Я не обнімаю, бо упрію,
і надію маю ще на ката,
що уміє гадину обняти.

***
Дожилися, окаянний брате?
Та не мій, а вилупок Батиїв.
Посадили карликів на шию –
ніколи і ріпу почесати.

***
Поки осінь, то уже й – по літу.
Холодами ближче до зими.
А весною нічого радіти…
Як же наші душі обігріти,
поки вилізаємо з пітьми?

***
І юність поважає старість.
І діти родяться на радість,
аби не вимерло село.
Але яка велика жалість,
що цього наче й не було.

***
Дісталось щастя повні жмені.
Все багатіли на роки,
аж поки дожились таки.
І жити вже не по кишені
і доживати не з руки.

***
Є ще надія у мого народу,
і Михаїл закликає з небес
вірного Сина трудящого роду, –
обороняти і волю, й свободу,
поки Месія іще не воскрес.

                              

«В обличчя вітер – та крокуєш все ж,
Бо час на вірші пропонує бартер».

Іван Гентош. «Поет і час…»



Тут без півлітра і не розбереш,
Сучасна економіка – не жарти:
За все платити – треба мати кеш,
А хтось «на вірші пропонує бартер».

Поети стали, наче торгаші,
Собі кишені вже понабивали.
В «Майстерні» я не понесу вірші:
Який там торг? У них лише є бали!

Не понесу їх також на базар,
Де повно є банальних віршомазів,
А поміняю на любий товар –
«…є бартер»… Є пародія… Є Базів!

04.03.2016

***
Все з ніг на голову стає.
Колись поетові платили
на суєту і житіє.
А нині, сам собі не милий,
поет уже не видає,
а лише витрачає сили
і ...викуповує своє.

***
Цитуємо і Окуджаву,
і інші чуємо слова:
«Ми пишемо не ради слави!»
Але нашіптує лукавий:
«Радій, що ціла голова!»

***
Немає кари на закони.
Не все, що пишеться, годиться.
Та видаються моветони
і тиражуються мільйони,
хоча читають одиниці.

***
Ніхто завідомо не знає,
що нас чекає на віку.
Але нікого не лякає,
що лиш поет відповідає
за кожне слово у рядку.

***
Не об'єднують марні надії
і застої у вирі подій.
А роз'єднують різні стихії
птах у небі і жаб у воді.

***
Опудало висміює паяца,
а ілюзіоністи – чудеса.
У гуморі – трагедія уся.
Сатирики іронії бояться,
а карикатуристи – ляпаса́.

                              2016

А-А-А-А-А!!!
…………………..
нота фермати
пора
брат
пора
поза колони готичні
асиметричні
ганьба і ура
анти-формати
космічні
передове атакуюче зло
і профанація ліри
раша
не наша
карлуші кіло
у бутафорії миру
укри
і урки
ремейки боїв
море і муки і горя
орієнтація бойовиків
зорі кремля і аврори
і агітація
шоу орди
ілюмінація
браво
у революцію
флагман біди
у навігацію
кава
у ейфорії феєрії
нація
обміни бранцями
слава на мить
у авіації
раї
імперії
і левітація
протуберанцями
небо палає
і море горить

               01.2016

Не убієнна потайна горила,
що урізає рейтинги чужі,
себе самого переоцінила,
але сує своє ротате рило,
оцінюючи витоки душі.

Воно іще – ні м’ясо, ані риба,
а думає, що ми усі – осли.
Але пора урізувати хиби,
якими б юні хиби не були.


01.2016

***
У Пітері нова культура –
із порцеляни фетиші
путініани без душі:
або у образі лемура
(Lemurа catta? Ката гуру?)
або сидить на «кукиші».

***
Не сидиться і не спится Вові.
Отамо – і гроші, і бої,
онино – сусіди, і корова,
отуто здихає, ген – здорова.
Ось і тягне у чужі краї.

***
Йому увага є усюди
і забувають лизоблюди,
що пожирає їх вампір.
Але купують шалапута:
хелло серійне... хтиве... люте –
і не людина, і не звір.

***
На царя його еліта маже,
а у небі Божий перст покаже,
хто «кришує» вихреста попів.
Невідомо, як ще карта ляже...
А за еМПеЦе діяння каже,
що живе за тридцять срібняків.

***
Мочить, мучить, убиває
і ніхто не знає,
де й коли біля сараю
під собаче, – баю-баю
і воно сконає.

***
Злісний карлик нагнітає з ложа
ненависть до всього, що живе.
Та живе звичайно переможе
неживе, конаюче, вороже
Каїнове дзеркало криве.

                              2015

***
Не буде у нації Віче і Ради,
коли обираємо харю таку,
якою по пиці дають пацюку.
Але і таланти не підуть у владу,
де місце саперу,
а не вояку.

***
І уряд нібито на місці,
і ворог ніби не рідня,
а ми ординці – наодинці,
по мікрофону – українці,
у кулуарах – кацапня.

***
Як не є, а буде еСеСеР
не у цьому, то у тому місті,
де голосували пацифісти.
І усі радіємо тепер.
Київ завойовує боксер,
а Москву аж два баскетболісти.

***
Немає щастя – бути на краю
за ідеали хибні і облудні.
Але коли за націю свою
всі ладні захищатись у бою,
то лише ліві стали миролюбні.

***
Не для того гинули найкращі,
не чужі, а наші вояки.
І не агітуйте навпаки.
Істина у тому, що у Раші
укри не воюють. Урки ваші –
і злодії, і бойовики.

***
А «наші» малюють велике майбутнє –
той самий за обріями комунізм:
оброки, офшори, дешеву валюту,
воєнні аврали і Рашію взуту,
себе – олігарха, Європу – без віз.


2015