Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
Я бачу світ, зовсім інший.
Інші зірки та планети
в просторах Космосу пливуть.
Тут Астероїди, Комети
Світи створюють,
А я - лише точка у Світобудові,
Ніщо на протязі часів.
І бездонне небо - Міріади світів
Ваблять у далечінь,
Ми всі у цьому світі Гості -
Планети Земля,
І зірки летять із глибин до нас,
Через таємниці віків.

Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Коли земний Ангел, небесна людина приходить до мене уві сні
у вигляді янгола,
То я бачила, як
Земний Ангел, небесна людина ішла крізь темряву
і світилась, наче сонячний промінь, що блукала у чорних хмарах…
Земний Ангел, небесна людина ішла і світло лилося з її очей
І дзеркальним сміхом відбивалася променисто.
Земний Ангел, небесна людина ішла і сипала цілими жменями
свою любов і добро у сірій масі людей
І неслась мов на крилах…
Земний Ангел, небесна людина літала…
А потім земний Ангел, небесна людина повернулась у вигляді птиці в небеса.
Так земний Ангел, небесна людина душею в рай летіла…
Я також прокинулась і після спілкування з нею
Я сама починаю літати,
Тільки на землі…

Translation:
Earthly Angels, heavenly people in heaven live above us…
Earthly Angels, heavenly people next to me, but I do not see them…
Earthly Angels, heavenly people with me, but help from them
to me, as if not visible…
Because we are all earthly people.
I believe in your eternal soul,
When an earthly angel, a heavenly man comes to me in a dream
in the form of an angel,
Then I saw how
Earthly Angel, heavenly man walked through the darkness
and shone like a ray of sunshine wandering in black clouds…
Earthly Angel, heavenly man walked and light poured from her eyes
And mirrored laughter reflected radiantly.
Earthly Angel, heavenly man walked and poured handfuls
their love and kindness in the gray mass of people
And it flew like on wings…
Earth Angel, heavenly man flew…
And then the earthly Angel, the heavenly man returned in the form of a bird to heaven.
So the earthly Angel, the heavenly man with his soul flew to paradise…
I also woke up after talking to her
I'm starting to fly myself,
Only on earth…

Використання літератури:

Ткачов А. Книга Земні ангели, небесні танцю: книга /Протоієрей Андрій Ткачов. - Даниловський Благовісник, 2013 р, 192 с.

Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики та світи.
Від темного погляду зірки легка тінь
дарує яскравий блиск.
І світ освітлює – так багато яскравих вогнів
і чарують небесні світила
Здається, що сни мені вселяти втомлені міріади зірок.
мені міріади сузір'їв розкажуть їхній нічний політ.

Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій стороні,
Бо ми повстали
З нами Бог і Україна!
Ці кровожерливі воїни, нічого не вміють,
крім як воювати і кочувати…
Орки, слухняні демони, які виконують всі його забаганки:
« Вб’ємо все, що там було
Кого знайдемо, того вб’ємо»
Але знайте, ми знесемо із лиця землі всіх терористів…

Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
Всі в лабіринтах, але кожен у своєму,
Намагаючись вихід із нього знайти.
Тернистий і складний цей шлях, серед міріад зірок,
По зірках ми прокладаємо шлях,
Вони ж мовчки з висоти на нас дивляться.
Вони сяють вогнем і манять небесні світила.
Відірвати неможливо свій погляд,
Діаманти розсипані всюди,
Чумацький шлях від землі далеко,
Але люди сяйвом його насолоджуються.

Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Так мати звертається до неба,
Бо матері просять в неба
щасливої долі своїх дітей.
Жовтий - то хліб.
Так мати хліб пече із пшениці,
Бо земля родить пшеницю.
Мабудь, звідси і пішло: «хліб - усьому глава».
Зелений - то здоров’я.
Так матір рослинами лікує рани захисникам,
Бо ліки цілющі знайшла.
Червоний - то любов
Так матір всіх любить своїх дітей,
Бо любов - божественне диво.
І взяла до рук рушникове полотно
і різними нитками вплітала
Візерунки оживляла:
Вітер і поля,
Ліс і шум діброви.
Красу землі,
Пам'ять предків
На рушник лягли.
Наповнювався казкою
Диво рушничок
Добротою і ласкою-
Мамин оберіг!

Використання літератури:

Куєвда В. Психологічні ретроспекції української етнокультур- ної моделі : монографія / [В.Т. Куєвда, Т.В. Ковтунович> ; за ред. М.-Л. А. Чепи. — Кіровоград : Імекс-ЛТД, 2013. — 104 с.

Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
і два серця б’ються разом.
Бо ніч запалала і палаючи
перейшла тихо в ранок,
Дівчата я вам все розповім…
У мене відносини справжні.
Я нікого не помічаю крім нього
за цей час ти в думках моїх
і я в своїх думках про тебе одному розтану,
наповнюючи кожну годину життям прекрасним,
ти живеш в спогадах моїх.
Коли ти покидаєш мене…
Мені холодно без тебе
і важко жити,
бо ти не можеш замінити весь світ…
Мені тебе лише бракує.
Моя загадковість тебе зачарувала,
бо ти найкращий для мене.

Translation:
Someone was playing the strings
And the sound of the notes created a melody
And immersed deep in the soul,
and inspired us to dance…
And we danced all night until morning,
awakened love is alive
and in the heart of the wings spread…
And the light filled the shadow,
and two hearts beat together.
Because the night was burning and burning
passed quietly in the morning,
Girls, I'll tell you everything…
My relationship is real.
I don't notice anyone but him
during this time you are in my thoughts
and I will melt in my thoughts about you alone,
filling every hour with beautiful life,
you live in my memories.
When you leave me…
I'm cold without you
and hard to live
because you can't replace the whole world…
I just miss you.
My mystery fascinated you,
because you are the best for me.

Використання літератури:

1. Черрі Фентезі Танцювати для тебе: Фентезі/Черрі,- 2022.- 54 с.

2. Мойєс Д. Роман На крилах мрії: Роман/ Джоджо Мойєс,- 2020.- 512 с.

Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передбачила ніч
А там за зоряним покривалом в Космосі
живуть планети
та мало хто знає, що вони кружляють в Вальсі Всесвіту,
рухаються і дихають вдалину пливуть у Космосі.
Там зірки сходяться притягуючи світлом
в тумані зоряному міражі та світлом проникало мені в очі.
Зірка впала в світогляді, як вічна сльоза.
А там мрія моя живе, яка здійснює моє бажання.

Translation:
I looked at the starry sky,
covered with a stellar veil
and saw my star twinkle with light.
This star was burning with living fire
and she showed me the way in the starry sky,
which I found in the strewn sky.
These stars are guarded in the temple of lights, predicted the night
And there behind the starry blanket in space
living planets
and few know that they are circling in the Waltz of the Universe,
move and breathe in the distance float in space.
There the stars converge attracting light
in the mist of the star mirage and the light penetrated my eyes.
The star fell in the worldview like an eternal tear.
And there lives my dream, which fulfills my desire.

Використання літератури:

1. Цвєтков В. Енциклопедія Зоряне небо. Галактики, сузір’я, метеорити: енциклопедія/Валентин Цвєтков,- 2016.- 64 с.

2. Ванякіна А., Дружинець А., Троян А. Книга Зоряний пил під подушкою. Дитячий альманах: книга/Ася Ванякіна, Анна Дружинець, Анастасія Троян,- 2020.- 96 с.

Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
особливо до грошей.
Немає ігривої чужої маски на обличчі,
душа співає душевні пісні в собі.
Ніби сміюся ридма в дзеркало криве
заглядаю і очі бачать два світи.
Намагаючись втекти від брехні,
а виявляється втікаю від себе,
але завіса відкривається, і
я знову граю подвійну гру
зображаючи щасливі та ідеальні ролі.
Скільки ж можна в блазні (шута) нам грати.
Ми живемо у світі чужих масок,
усі ми граємо чиюсь роль
змінюючи чужу маску на обличчі
чи намагаємося зіграти.
Хтось грає добре,
хтось мимоволі складає чуді маски на обличчі,
а потім починає шукати щось нове…
Правду бачити дуже важко…
Тому брехня у свій полон схопила…
Люди не змінюються чуєте не змінюються…
У цьому житті у кожного роль своя.
Якщо ви думаєте, що людина змінюється за ради вас,
то ви глибоко помиляєтесь…

Translation:
I'm standing on the stage and I can't understand
what role should I play.
Play a double game on stage
played me:
I playfully change someone else's mask on my face,
heartache and tears in my eyes
weary soul,
manifestations of greed for everything,
especially for money.
There is no game alien mask on the face,
the soul sings soulful songs within itself.
It's like I'm laughing in a crooked mirror.
I look and my eyes see two worlds.
Trying to run from the lies
but it turns out I'm running away from myself,
but the curtain opens and
I'm playing double game again
portraying happy and ideal roles.
How much can we play as a joke.
We live in a world of alien masks
we all play a role
changing someone else's face mask
are we trying to play.
Someone plays well
someone involuntarily folds the wonders of the mask on his face,
and then he starts looking for something new ...
It's hard to see the truth...
Therefore, lies captured in their captivity ...
People do not change hear do not change ...
In this life, everyone has a role to play.
If you think that a person is changing for you,
then you are deeply mistaken ...

Використання літератури:

1. Гордер Ю. Роман У дзеркалі, у загадці: Роман/Юстейн Ґордер, - 2017

2. Перл М. Біблія для дітей Добро і зло. Біблія-комікс. Захопливий гостросюжетний роман: Біблія доя дітей/Майкл Перл, - 2018. - 330 с.

3. Маринина А. Детектив Чужа маска: детектив/ А. Маринина. - 2019

У густому лісі стоїть непорушна гора,
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
Так побороти свій страх…
Є змога вчитися на своїх помилках,
виправляючи їх і рухатися далі,
пам’ятаючи, що краще підніматися з Землі
на гору, аніж навпаки.
Але я почала втрачати віру в себе
і трохи згодом я побачила маленьку іскру
у темряві,
і я почала молитися господарю печери…
В печері мерехтіла іскра, ніби знак подає:
«Тобі я віру на руках несу до Бога.
Надія скрасить тяжкі години буття,
щоб палав вогонь любові»,
інші не розуміють, що це мій вибір.
При цьому не бачивши свій шлях,
бо мені потрібна сильна рука,
щоб побачити, те що не бачать інші.

Translation:
In the dense forest stands an indestructible mountain,
And there is a cave in the mountain.
Watching with black eyes...
I have the choice to climb the mountain
or enter a cave.
Walking down the dark road...
In the dark you can not see your dear ...
With the goal of going the hard way…
So conquer your fear...
There is an opportunity to learn from your mistakes,
correcting them and moving on,
remembering that it is better to rise from the earth
up than vice versa.
But I started to lose faith in myself
and a little later I saw a little spark
In the dark,
and I began to pray to the owner of the cave...
A spark flickered in the cave, as if giving a sign:
“I believe in you in my arms I carry to God.
Hope will brighten up the difficult hours of life,
to burn the fire of love,
others do not understand that this is my choice.
While not seeing your way,
for I need a strong hand,
to see what others don't see.

Використання літератури:

1. Згама Н. Роман Світло та темрява: Роман/Наталия Згама,- 2020 - 286 с.

2. Шевчук В. Роман Око прірви: Роман/ Валерій Шевчук,- 2022.- 197 с.

Запах ароматний паски,
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня

Віряни несуть до церкви
Великодній кошик і святкові свічки засвітились,
І всі частинки освятились…

Це справді
День перемоги Духа над
Підступністю плоті, що
Прагне сховати людську душу.

День перемоги нашого
Страху вічної смерті,
Що не дає з середини
Себе зруйнувати…
Господь дарує Ангела з небес.

Так розуміючи суть
Поточного моменту,
Скажимо урочисто:
«Воскрес Христос -
Господній син!»
І радіють всі «Христос Воскрес на небесах!»
І на підтвердження
Почуємо, ніби луна:
«Воістину, Воістину Воскрес!»

Борітеся — поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава. І воля святая!
Борітеся — так! Не думайте про смерть,
горіть в огні єдиного бажання.
За вільну Україну.
Боріться - поборете! Ворог відступить і більше не ходитимуть ноги ворога по нашій рідній Батківщині.
Боріться - так! Ми молимося за своїх героїв
Боріться - поборете! Слава Україні

Вночі місто моє порожнє
У крізь відображення бачу міріади зірок – вечірнє місто.
Жінка – вітер
по місту мчить.
Не зупиниться жінка – птах.
Жінка - буря над світом майорить у темряві.
А ночами грає вона - просто буря,
вічно одна
і скаче по кутках як тінь.
Забравши з порожніх вулиць свій локон.

В твоїх очах глибина любові бездонні океан,
і почуття твої - хвилі безмежності,
ніжне море спокус, сподівання.
Таємниці мої житимуть на дні безодні видно світло.
Любов приходить і йде, приносить блаженство та біль.

Висота кохання безмежна, як наш Всесвіт,
Чарівна ніч малює з зірок візерунки,
і до себе в обійми несе!
Ніби впала з неба зірка.
До самої глибини серце торкнеться,
На висоту небес піднесе особисто,
як кажуть "Крила на п'ятах".
Раптом явився блиск небесного світла,
допомогаючи коханим подолати перешкоди.

Translation:
My city is empty at night
Through the reflection I see a myriad of stars - an evening city.
The woman is the wind
sweeps through the city.
The woman-bird will not stop.
A woman is a storm over the world fluttering in the darkness.
And at night she plays - just a storm,
forever alone
and jumps around the corners like a shadow.
Taking your curl from the empty streets.

In your eyes the depth of love is a bottomless ocean,
and your feelings are waves of infinity,
gentle sea of temptations, hopes.
My secrets will live at the bottom of the abyss, the light is visible.
Love comes and goes, brings bliss and pain.

The height of love is limitless, like our universe,
Magic night draws patterns from the stars,
and carries him into his arms!
Like a star fell from the sky.
The heart will touch to the very depths,
To the height of heaven will personally lift,
as they say "Wings on the heels."
Suddenly there was a glint of heavenly light,
helping loved ones overcome obstacles.

Використання літератури:

1. Романівська М. Книга Шахти в небі: книга/Маія Романівська,- 2022.- 40 с.

2. Стеценко С. Роман Чорна акула в червоній воді: Роман/Станіслав Стеценко, - 2021.- 118 с.

3. Аткінсон С. Проза Котячий путівник нічим небом: Проза/Стюарт Аткінсон,- 2019.- 64.

Квітка кохання розквітла в мені і в тобі
Огорнувши нас неймовірним кохання
І зв'язала нас міцно червоною ниткою навіки,
Так нас з'єднали самими небесами,
То квітка кохання пророкувала наше щастя

Я і ти - фундамент світобудови.
Ти дав мені свої Ангельські крила
Я віддала тобі свої Ангельські крила
І ми піднялися вгору, до неба, до зірок…
Щоб ми могли окунутися в безодню космічних почуттів
І ці космічні почуття живуть в Міріади зірок,
Де нам відкрита карта із зірок
І ми торкнулися Всесвіту удвох.
Виявляється у Всесвіті живе своя музика,
яка грає на струнах зірок…

Translation:

You and I are the foundation of a peace - building .
You gave me your angel wings
I gave you my angel wings
And we went up to the sky, to the stars.
So that we can plunge into the abyss of cosmic feelings
And these cosmic feelings live in a myriad of stars,
Where is a map of the stars open to us
And we touched the Universe in two.
Live music manifests itself in the Universe,
playing on the strings of the stars...

Використання літератури:

1. Денисенко Л. Проза Коли ангельські крила смердять перегаром: Проза/Лариса Денисенко, - 2014

2. Полк Я. Фантастика Депре. Початок: фантастика/Яро Полк, - 2023.- 64 с.

Я ніколи не звикну,
Я не вмію до заяложеного слова звикнути.
Бо ці заяложені слова, що живуть у тому роті.
До гарного слова нам треба звикати,
Щоб мова була як дзвінке джерело,
Як кажуть: «подумай сім раз, перед тим, як сказати»,
Щоб гарні слова твої чули люди
Щоб гарні слова твої людям радість несли
Щоб гарні слова твої мелодійно дзвеніло…

Ми незалежні,
як птахи - самовільно літаємо в небі,
ризикуючи впасти і розбитися
Ми вільно пархаємо в небі
без кайданів ніхто надіти не зможе…

Ми незалежні,
як коти - свавільно гуляємо самі по собі…
Ми зі своїм поглядом рожевим!
Гаряча блискавка затремтить,
А у очах вогнем шаленим
Нестерпна бестія кипить.

Така жага до нестримної волі
герої не вмирають

Я - Північ, бо тіло моє - Земля,
Мій Спасителю, я - ілюзорна Земля,
Я молюся духу Земля,
бо де я не була, не забуваю благословенну Землю,
яка кружляє у космічнім вальсі…
Вітри Галактик - вічні скрипалі.
Гармонія крізь тугу дисонансів
проносить ритми танцю по Землі.

Я - Схід, бо дихання моє - Повітря,
Мій Спасителю, я - антарктичні Вітри,
Я молюся духу Вітру,
бо слухаю вітри, що щепочать мені…
Вночі із хаосу безсоння,
Коли мій Всесвіт ожива -
Кидаю слова на вітер
не шкода нехай зникають,
А люди як по картах ворожать…

Я - Захід, бо кров моя - Вода,
Мій Спасителю, я - лазурова Вода,
Я молюся духу Води,
бо торкаюся Води та відчуваю її.
Із води виходила жінка
Здивовано очима кося…
І душа очима промовля:
«Життя пройде, немов вода,
І відцвіте, немов вишнева гілка…
В житті одна помилка - не біда,
Біда, коли усе життя - помилка»

Я - Південь, бо дух мій - вогонь,
Мій Спасителю, я - миготливий Вогонь,
Я молюся духу Вогню,
бо дивлюся на вогонь відчуваючи тепло.
З небес подібно до Прометею,
що вкрав таїнство Вогню.
Гуде вогонь - веселий сатана,
Червоним реготом вихоплюється з печі…
Підкинув сухого листя та дрова,
Щоб продовжував горіти.

Я прошу чотири могутні сили
Направлять мене та захищати мене
від злих духів.

Використання літератури:

1. Роки Н. Казка Чотири стихії: Казка/ Нурії Роки,- 2019

2. Мехеда І. Стаття Таємниці Шляху Земної Могутності – відкриваючи Італію та секрети Ватикану: Стаття/Ігор Мехеда,- 2023

Останній день перед Різдвом
і добрі і злі духи блукають по світу, що пройшов.
Наступила новорічну ніч, дивна тиша,
зорі в небі запалали у різдвяну ніч.
Цієї ночі засяяло небесне світло.
Ангели вітають весь світ
Христос народився в цю мить.
Раптом на вулиці, всі співають хором колядку:
Христос народився!
Славімо його!
Христос народився!
Славімо його!
Христос народився!
Славімо його!
в цю світлу мить уся родина до столу сідає,
щоб поласувати смачного
та привітати Різдвом Христовим один одного.
бо Христос є те Світло,
яке "в темряві світить, і темрява не огорнула його".
В його присутності Спаситель може принести
нам Божий мир, любов та світло!

В душі моїй вирує полум'я,
Там нескінченна боротьба.
У мене одні згоряють страхи,
Інші мучають мене.

Бо я не боюсь втратити
Я боюсь залишитися сама.
Я не боюсь темряви -
Я боюсь мешканців цього середовища.
Я не боюсь висоти -
Я боюсь з неї полетіти.
Я не боюсь простору -
Я боюсь у ньому померти.
Я не боюсь смерті -
Я боюсь процесу...

Виявляється я боюсь сама себе
Тому необхідно
Перебороти свій страх -
Значить подолати себе.
Значить не дати обставинам
Здолати себе.
Значить показати,
Що ти сильний духовно?
Значить довести собі,
Що ти вартий багато чого.

Боротьба моя складна, як тортури,
Але я не опускаю руки
І лише вона моя спроба
Щоб розірвати хибне коло.
Виявилося, що щастя у простому криється...
2021

У будинку жахів гуляли ночами
Літаючі привиди
Всіх лякали хто заходив
Або жив в будинку жахів
Від переляку всі тікали
Залишаючи будинок
І ніколи не повертались

Не клич мене
Я і так сама прийду
Не жени мене
Я сама піду,
Лише стверджую…
я немов привид, немов тінь, яку не видно,
Блукаючи в темряві
і ти мені скажеш іди впекло
або благословиш мене в ім'я Святоі Трійці
я бачу сон, що приречений,
край стражданням не близький,
якоюсь тінню захоплений,
Слідовавші за мною
все втративший в житті привид

Настала пізня пора
Все заснуло, тільки
Наша тінь
Танцювала на стіні
При палаючої свічки
І ось настав ранок
Свічка догоріла,
Тільки наша тінь залишила
Слід на стіні…

Подивися як гарно
На місто опустилося
Синє небо з зірками
Нам зірки посміхалися
І ми гуляли нічним містом…
Є лише синє небо
Та дихання Всесвіту
І ми залишилися удвох по
Всій околиці

Я не та, і ти інший
між нами промайнула
тінь забутого кохання.
Роки марного чекання
Залишили в серці рани.

У неба попрошу я
Про щастя, про порятунок,
Про кохання,
Щоб наше кохання
не згасало і не зникало.
Горіла довго та яскраво,
Щоб наші серця доторкнулися
До кохання… чи тіні…
Бо любов жива
І жити не перестане

Я йду в напівтемрява
Дивлюсь тихенько тінь
Крадеться моя за мною
Куди я вступлю,
Туди вона
Я все намагаюся відвернутися,
Але мені нікуди не подітися від неї
Вона зі мною
Живе у мені

Новорічна ніч настала
Все стихло, тільки за вікном
Завірюха ожива
Все мела замітала свої сліди залишені за собою
Ми шлях вели.
Раптом виє - завиває снігом завірюха

В моїх думках коханий чоловік,
Це образ, майже нереальний
Але зовнішній вигляд - імпульсивний і брутальний
Думка про нього зігріває мені душу,
Він зі мною ночами і днями
Коли зустрінемося у реалі…
Раптом іскра пробіжить між нами
Не дозволимо собі один одного втратити

В моїх думках коханий чоловік,
Це образ, майже нереальний
Але зовнішній вигляд - імпульсивний і брутальний
Думка про нього зігріває мені душу,
Він зі мною ночами і днями
Коли зустрінемося у реалі…
Раптом іскра пробіжить між нами
Не дозволимо собі один одного втратити

Я дівчинка пацанка вмію постояти за себе
Смілива, сильна, справедлива
Всі мене називають дівчинка - пацанка
В мені живе бунтарський дух,
Так не Ангел я, але не демон
Я с дитинства з хлопцями товаришую
І до сих пір

Дивлюсь на іграшок - ляльок
і вони дійсно іграшки - ляльки,
як гравець вимушено
зображати з себе іграшку - ляльку,
хоча це дуже складно.

Ось мене і подарували
У день народження купили
Є улюблена іграшка - лялька
У мене, у мене
Це моя найкраща подружка іграшка - лялька
Для мене, для мене
Без мене вона вже не може
Без мене, без мене
Втекти вона в будь -який момент не хоче
Від мене, від мене
Стане, в очі ласкаво дивитись
На мене, на мене
Вона всі подаруночки знаходить
За мене, за мене
Ім’я їй сама дала я
Я сама, я сама
Стала всім вона рідна іграшка - лялька
У мене, у мене

Ніч спустилася на землю.
Очі прекрасні чаклують.
Секс і пристрасть вирують в тиші.
Немає нікого тільки ми удвох,
Світанок спустився на землю.
Очі прекрасні горять,
Секс і пристрасть має продовження.
Автор: Наташа

I love your way.
In him the spacious.
My way is long and thorny.
There is a way of victory, failures,
sorrow and grief.
There I’ve made a lot of mistakes.
I am helpless, but at the same time,
I have willpower,
in the end results are ibvious.
Author’s: Natasha

Я - відьма
Наворожила відьма зла, створюю я людям зло.
Наворожила відьма добра, створюю я людям добро.
Допоможіть мені - я тобі допоможу, але попереджаю:
Якщо ти робиш людям зло - все повернеться тобі бумерангом.
Якщо ти робиш людям добро - все повернеться тобі бумерангом.
Автор: Наташа

Telling people
To tell it
and what happens
If you tell me to do something
and I will do it.

Telling people
To tell it
and what happens
If you tell me not to do something
and I won’t do it.

You need to have your opinion.

Author’s: Natasha

Твоя душа вічна,
Вона крила має.
Вона літає...
Куди піде ніхто не знає,
Може знов переродитися в іншому тілі,
Може в рай піде,
А може в пекло піде,
Хто знає що вона хоче.
Автор: Наташа

Дід Мороз живе в далекій країні
Та в новорічну ніч мандрує по всьому світу
Він везе вітання і подарунки - Вам!
Підкладає під ялинку,
Всіх вітає з Новим Роком!
Автор: Наташа

Раніше була кріпосна - а тепер дворянка.
Була я звільнена від кріпосного стану
та вихована за рахунок пана…
Так, я вийшла заміж за пана!
Тепер вона кохана та бажана,
І носить на руках її пан.
Та він дозволяв їй за викуп
на волю відпускати кріпосних селян.
Ось так вона допомогала сільським кріпакам
добитися вільної від пана
І навіть не зважаючи на зміни…
Та досить вже його чекати наказів,
В усьому твоя воля
Автор: Наташа

Використання літератури:

Вовчок М. Повість Інститутка: Повість/Марко Вовчок,- 2021.- 156 с.

Моя любов жива і жити не перестане.
Моя любов від біди і дощу не тікає,
І вона бореться, щоб вічно жити.
Автор: Наташа

Ніч настала,
по нічному небу зірки пливуть.
Зірка інколи з неба летить.
Вже час, вже час загадати бажання -
Зірка, зірка,
загадала я бажання,
Коли здійсниться моє бажання.
Автор: Наташа

I have faith in someone
I can't believe without faith.
I love someone
I can't live without love.
I hope in someone
I can't hope without hope,
But hope dies last.
Author’s: Natasha

We spend money all know how.
We save money all know how.
The rich are all easily.
The beggars are all afford.
The poor are all hardly.
Author’s: Natasha

Наша Україна - рідна Батьківщина
Роками, ти нагороджувала наш край:
Лісами, морями, родючими землями,
річками, озерами, степами, горами.
А ми твої діти насолоджувалися і
насолоджуємося твоєю красою - Україна.
Наші пращури боролися за рідну землю,
на якій ми народилися та цінуємо її,
але деякі люди не цінують твого багатства і досі.
Твій час настане і люди зрозуміють тебе.
І тоді ми відродимо твоє багатство.

Translation:

Ukraine is Native Homeland
for years you are rewarded our land
fertile land, forests, steppes, rivers, lakes, seas and mountains
and we are your children have enjoyed
and enjoy your beauty Ukraine
our ancestors fought for native land
on which we were born and appreciate her,
but some people still don't appreciate your wealth
the time comes and people will understand you
and then we will restore your wealth

Автор: Наташа

Використання літератури:

1. Рідна країна моя – Україна / Авт.-уклад. М.Богатиренко.- Донецьк: БАО, 2006.- 64 с.

2. Сергій Плохій Історія України Брама Европи: історія України/Сергій Плохій.- Харків 2018.-495 с.

Фігаро - де?


Автор надзвичайно дотепної сатиричної казки «Коняка-розкаряка» Олекса Сушняк… Згадуючи цей твір, я завжди заходжуся сміхом, от і зараз не можу набрати тексту. Але нічого не цитуватиму, оскільки в моєму будинку мешкає чимало дітей і людей похилого віку…
Так от Олекса нерідко з легкістю повітряного гімнаста перестрибує з однієї серйозної теми, яка потребує грунтовної фахової підготовки й якої у нього, на жаль, немає, до іншої. Скажімо, від сатири до християнства, потім одразу до ісламу, й знов повертається до сатири…

Учора - про Діву Святу,
сьогодні - вже про іслам…
Учора ще Фігаро - тут,
а завтра вже Фігаро - там…
Змітаю дорожні знаки
і жанрів сурові пости!
Неси мене, розкаряко,
неси мене, любий, неси!

Автор: Юрко Дар
2024 рік

Біжу до себе крізь туман...
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
Сумарних днів переполох
Переіначу з понеділка
І розіллю усе на трьох…
Та не штовхайтесь, не горілка…
Біжіть і ви не повз, а крізь…
Музиколюби цільні, вперті.
Але домовимось - без сліз…
Вони до вас цим бігом стерті.
24.03.2024.

Михайло в тіснім кубрику сидів.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
Вже кілька літ удома не бував.
Ще у війну на фронт його забрали.
Куди його лиш доля не кидала?!
Аж доки й на Балтійський флот попав.
То воював за батечку-царя,
Тоді за Тимчасових воювали.
А потім восени Зимовий брали.
Здавалось, сходить вже нова зоря
Над світом. Бо ж кінчається війна.
Додому скоро, ниви засівати.
Більшовики ж взялися обіцяти
Селянам землю дати, а вона
Така манлива. У надії тій
Михайло мріяв, як поставить хату,
Одружиться, почне порядкувати…
Та не збулась найбільша із надій.
Полізли з усіх боків вороги:
І біляки, й Антанта, німці, ляхи,
Росія склала голову на плаху,
Їй вижити було не до снаги.
Він воював, бо ж сподівавсь на те,
Що уже скоро ворогів здолають,
А там його в селі земля чекає,
На якій поки лиш бур’ян росте.
Він воював і вірив – буде так,
Як то більшовики пообіцяли.
Хоча чутки усякі долинали,
Він не хотів їм вірити ніяк.
І ось розбили ляхів, а затим
І Врангеля із Таврії прогнали.
Війна скінчилась. Всі уже чекали,
Коли додому повертатись їм.
Та вже зима, а віз і нині там.
Сидять в Кронштадті та чогось чекають.
А тут чутки всілякі долітають…
Але чи ж можна вірити чуткам?!
В країні голод? Знають по собі,
Бо ж пайку таки врізали. Ще чути:
Тамбов бунтує і бунтує люто.
Антонов підніма селян на бій.
Чи ж тільки там?! Як вірити чуткам…
(А у газетах про таке не пишуть),
Життя, здається, стало іще гірше.
Чи ж вірити тепер більшовикам?
Тут нещодавно поголос пішов,
Що й в Петрограді вже народ бунтує.
А це ж під боком. Влада чи не чує?
Тоді за віщо проливали кров?
А як на Україні справи йдуть?
Як там батьки? Чи гарні урожаї?
Повернеться Андрій, він все узнає.
Сьогодні вже повернеться, мабуть.
Частину відпустили моряків
В відпустку, поміж ними і Андрія.
Тож зустріч з другом трохи душу гріє.
Той привезе новини – чи гіркі,
Чи радісні. Скоріше би останні.
Не він один повернення чека.
Тут половина, мабуть в моряках
Із України – теж у сподіванні…
Тут раптом тупіт, крики голосні.
Затупотіли каблуки по сходах.
Щось трапилося, як в таку негоду
Народ полишив кубрики тісні.
Михайло теж усидіти не зміг,
Хоча команди не було збиратись.
Бушлат накинув, взявся підніматись
По сходах і, заледве вийти встиг,
Як натовп вздрів на палубі. Туди
Збігались моряки. Поміж юрбою,
Що хвилювалась бурею морською,
Михайло Петриченка углядів.
Степана він уже давненько знав.
Той був із Олександрівська, бувало
У шанцях разом ворога стрічали.
Той на весь голос у юрбу кричав:
- За що, скажіть, ми проливали кров?
Поки ми з ворогами воювали,
Більшовики народ геть обібрали.
Андрій з відпустки тільки-но прийшов,
Говорить, що нема життя в селі.
Скрізь продзагони шастають прокляті,
Взялися все до цурки відбирати.
Дали селянам панської землі,
А весь врожай, що виростив мужик,
З гвинтівками приходять, відбирають.
Там люди вже від голоду вмирають…
Поміж юрбою прокотився крик:
- Геть комуняк! Повернем владу Рад!
Геть комісарів! Відстоїм свободу!
Знущатись не дозволимо з народу!
Геть диктатуру й комуняцький лад!..
На другий день на Якірний майдан
Зібрались тисячі з усього міста.
Доволі швидко рознеслися вісті,
Яка в країні чиниться біда.
Над площею постійний гул стояв.
Хоча й мороз та хто на те зважає.
А люд все прибуває й прибуває.
З Москви Калінін в поспіху примчав,
Напевно, заспокоїти збирався.
Зліз на трибуну, щось заговорив
Та свист піднявся, що не чути слів,
Тож він даремно тільки намагався
До совісті звертатись моряків,
Мовляв, ви ж гордість більшовицька, слава.
Герої. Але враження не справив.
Кому потрібні ці слова палкі?
Ви ж за народ – селян, робітників?
Чому ж тоді країна голодує?
Чому держава так селян грабує?
Неслись питання із усіх боків.
Під свист його з майдану й провели.
Не зачіпали, хай вертає з Богом,
Більшовики почують хай від нього,
Чому повстання люди підняли.
Відчувши силу в єдності своїй,
Обрали комітет для керівництва.
І Петриченка головою, звісно.
Готові за свободу були в бій.
І, справді, сила – тільки гарнізон
За двадцять тисяч. І форти, і стіни.
Лінкори бойові – хто їх зупинить,
Відкриють миттю по тому вогонь.
Та ще ж за правду всі вони стоять,
А це їм силу додає й надію,
Що вороги нічого їм не вдіють.
Хтось прокричав: –На Пітер наступать!
Та Петриченко відповів на то,
Що як же їм з братами воювати.
Там такі ж самі моряки й солдати.
Йому не заперечував ніхто.
Всі сподівались, що більшовики –
Не дур́ні все ж і мусять відступитись.
Навіщо тоді крові братній литись?
Чекати будем – був наказ такий.
Щоб їх вимоги знати всі могли,
Їх у ефір взялись передавати.
Хай знають – не прихильники Антанти
Вони, не провокатори були.
На глузд здоровий сподівались всі
Більшовиків. Даремно сподівались.
Ті говорити з ними не збирались.
Ті, мов розумних і не чули слів.
Нахрапом звикли, підлістю робить.
І тут так само зразу заходились.
Як делегати з Котліна з’явились –
То під арешт їх узяли умить.
У тих, хто тим повстанням керував,
Всіх родичів в заручники забрали.
Самі ж хутенько військо готували,
Ним Тухачевський керувати мав.
В Кронштадті ще чекали… Навзамін
Переговорам мали ультиматум:
Як зброю не збираються складати,
То знищені всі будуть, як один…
Було в Михайла сумно на душі.
Азарт минув, чекання убивало,
Бо ж відчував, що всіх їх тут чекало -
Його і всіх його товаришів.
Ніхто до них на поміч не прийшов,
А видно, як на березі збирались
Ті, хто прийти вбивати сподівались
Та «братню» їхню проливати кров.
Була ще в них союзниця – весна.
Якби прийшла, лід швидко розтопила,
Більшовики б їх взяти не зуміли.
Але ж не скоро ще прийде вона.
А вже на восьме березня якраз,
Як говорили усю ніч гармати,
Більшовики рішили розпочати,
Війська на лід вступили в ранній час.
Ішли відкрито, падали на лід,
Коли навстріч їм кулі полетіли.
З Кронштадту їх поближче підпустили
Й тоді перевернувся раптом світ.
Усі гармати вдарили з фортів.
Вони не стільки ворога вбивали,
Як лід товстий ще попід ним ламали.
З води нема рятунку, хто б хотів.
Михайло з форту цілився, стріляв
І бачив: ворог раптом завагався.
Хоч хтось в атаку гнати намагався
Та лід солдат до смерті налякав.
Бо ж поміж них багато молодих,
Курсанти ще безвусі, хочуть жити.
Одне спасіння бачать: відступити.
І вже ніщо не зупинило їх.
Радів Кронштадт – таки перемогли,
Хоч розуміли – то все не на довго.
Нічого у Москви нема святого,
Хай би й усі під кулями лягли,
Ще приженуть і кинуть всіх у бій.
Така жорстокість комунякам звична.
Бо правити вони зібрались вічно
Лихі в отій затятості своїй.
І, справді, тиждень, мабуть, проминув.
Хоч кожен день і бухали гармати,
Лінкори мали їм відповідати.
Та то такий перепочинок був.
Зігнали війська тисяч сімдесят
Більшовики – по чотирьох на брата.
Зі з’їзду їх примчали делегати,
Щоб у атаку підганять солдат
А уночі у маскхалатах всі
Ті вороги підкрались непомітно.
Форти проспали, щоби їх зустріти.
А ворог з двох боків аж напосів.
Один за одним узяли форти.
Хто захищався, хто на милість здався.
І ворог усе ближче наближався
Аби в фортецю врешті-решт зайти.
Бій цілий день ішов і цілу ніч.
На другий день в фортецю увірвались,
Бої на тісних вулицях почались.
Гуляла смерть, раділа, звісна річ.
Адже ніхто нікого не жалів.
Одні, бо знали – милості не буде.
А для других повсталі – то не люди.
Жорстокий бій на вулицях гримів.
Дісталися, нарешті й кораблів.
Тут літаки зненацька налетіли
І на лінкори бомби полетіли
І берег весь свинцем заговорив.
Михайло із Андрієм кудись біг.
Відстрілювались, у багнети брали.
Навколо них товариші вмирали.
Вони самі не чули уже ніг.
Хтось закричав : - Збираємось усі
Та до чухонців будем прориватись!
Адже інакше нам не врятуватись!
Андрій зненацька повернувся й сів.
Схопивсь за груди, очі закотив.
Михайло кинувсь: - Що з тобою, брате?
- Прийшов мій час. Прийдеться помирати.-
З останніх сил Андрій прошепотів.
І стих навіки. Що йому робить?
Все ближче й ближче вороги стріляють.
Товариші удалині зникають.
Померти тут чи залишитись жить?
Щоб відомстити, має буть живим.
Тож підхопився, ще раз озирнувся.
Шум бою голосний все ближче чувся.
Відчув, що смерть уже іде за ним.
Не став чекати, по льоду побіг
Своїх догнати. Сніг легенький сіяв.
Позаду залишалася Росія,
Чию свободу так і не зберіг.
Десь там далеко залишився дім,
Де народився, рідна Україна.
Відчув, нарешті, як, насправді винен,
Бо по життю пішов шляхом не тим.
Не тим, кому повинен, помагав.
Не захистив в бою свого народу.
На розтерзання дав його свободу
Підступним і безжальним ворогам.

Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.

Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
Гойдалося плісе ромашкових спідничок.

А ось і став у захисті вербовім,
Води прозорої блищало плесо вранці,
Лиш дикі гуси ґелґотіли щось казкове,
З "Івасика- Телесика", мабуть, послАнці.

І світ здавався добрим і цнотливим,
Така краса у душах тихо проростала.
Міцніли з кожним роком юні крила.
На жаль, дитинства мого казка нетривала.

Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріхи таємничою сповіддю.
В полоні темряви моя душа перебуває
І в цей момент чую голос дивний,
То хтось тихенько шепоче мені:
Ти не намагалася говорити із своєю Душею?
Зі Своєю душею, можливо маленькою,
А можливо великою...
Хочеш Дізнатися, що думає вона про тебе,
Як поведе себе при розлуці з тобою,
Та коли настане цей день та година.
Як їй жилося в єдності з тобою,
Чи Пробачить вона розуму і тілу мої гріхи,
Я попрохаю відпущення гріхів своїх,
І які поглинає таємниця сповіді,
Щоб сповідь могла очистити мої гріхи,
про які я дізналася на таємниці сповіді
Я Сподіваюсь, що пробачить вона мені... Амінь!
Бо Очищена ж від гріхів душа представляє собою
Нареченою Божою,
Спадкоємицею раю,
Співрозмовницею Ангелів.
І Нехай це буде під знаком Рози,
Під її квітами...

Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.

Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Це - справедливий закон!

Харківські сльози - це бєлгород клятий,
Заздрісний, п'яний сусід.
Той, що гамселить по людях з гармати,
Знищує славний наш рід.

Будемо все пам'ятати з тобою -
Сум та запеклі бої.
Сльози сміливого Міста-Героя...
Сльози твої і мої.

І як позбутися цих спогадів тобі
у ті дні, коли ще дати всі пам’ятаєш,
коли той напис на спітнілому вікні
ти кожним краєм серця відчуваєш.
Коли його запах чуєш на перехожих,
коли його голос знаходиш у чужих розмовах,
на нього все до крику й до болю схоже,
він з тобою повсюди, в різних умовах.
Він там, де немає ніякого сенсу і виходу,
там, де ноги людські ще землі не торкалися,
там, де серце шукає якогось прихистку,
там, де мрія не раз ідучи спотикалася.
І так буде завжди, поки земля обертається,
поки серце й поезія сходяться і римуються,
бо кохання – знахідка, яка не кожному трапляється,
бо кохання – дарунок, який не кожному дарується.

2024