ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Козак Дума
2024.05.01 17:52
Червоними слізьми країна плаче,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.

Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,

Ілахім Поет
2024.05.01 17:10
Будь такою, яка ти нині є.
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди

Тетяна Левицька
2024.05.01 12:38
Не говори мені про те,
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.

Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду

Іван Потьомкін
2024.05.01 10:27
«На кремені вирослий колос...»
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна

Світлана Пирогова
2024.05.01 08:57
Вранішні роси - цнотливості роси
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.

Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,

Микола Соболь
2024.05.01 05:52
Небо грайливими хмарами
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя нехай тобі, донечко,
ранок травневий приносить.

Віктор Кучерук
2024.05.01 05:27
Усе чіткіше кожен крок
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.

Артур Курдіновський
2024.05.01 05:24
На білий сніг стікає з ліхтарів
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.

Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...

Ярослав Чорногуз
2024.04.30 22:48
Ти була красива, наче юна Геба*,
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.

Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --

Микола Дудар
2024.04.30 14:02
Перенеслись у перше травня!!!
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…

Світлана Пирогова
2024.04.30 13:53
М-оя душа проникливо сприймає
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.

Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...

Іван Потьомкін
2024.04.30 11:05
Ходить бісова невіра
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.

Микола Соболь
2024.04.30 09:40
У розтині часу нам істини вже не знайти,
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…

Ілахім Поет
2024.04.30 09:33
Ти з дитинства не любиш усі ті кайдани правил.
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на

Леся Горова
2024.04.30 09:00
Росою осідає на волосся
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -

Віктор Кучерук
2024.04.30 06:01
Так вперіщило зненацька,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,

Ірина Вовк
2024.04.29 23:07
Шепіт весни над містом
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.

Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.

Микола Дудар
2024.04.29 13:58
Найважливіший перший крок…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…

Олександр Сушко
2024.04.29 12:22
Хочеш вірити в бога - вір.
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.

За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,

Ігор Шоха
2024.04.29 11:37
                ІІ
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,

Леся Горова
2024.04.29 07:54
Черевички мені дарував кришталеві. Як мрію.
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.

Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві

Світлана Пирогова
2024.04.29 07:50
Ось чути здалеку могутню мову лісу.
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.

Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,

Ілахім Поет
2024.04.29 07:39
Ти взірець української дівчини.
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –

Віктор Кучерук
2024.04.29 05:28
Розкричалися ворони,
Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.

Артур Курдіновський
2024.04.28 23:06
Наприкінці двадцятого сторіччя,
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.

Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,

Роксолана Вірлан
2024.04.28 18:08
То не смоги встелились горами,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,

облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,

Юлія Щербатюк
2024.04.28 18:06
Станули сніги
Зима закінчилася
Дні усе довші

Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє

Козак Дума
2024.04.28 16:44
Почуй холодну, люба, вічність –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…

Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –

Євген Федчук
2024.04.28 16:25
Ще поки не в Цареграді на риночку тому,
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д

Ігор Деркач
2024.04.28 16:23
Після травня наступає червень,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.

***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,

Світлана Пирогова
2024.04.28 14:16
У священному гаю на хвильку зупинились,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.

І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,

Іван Потьомкін
2024.04.28 08:30
Моцарта у самозабутті
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:

Ілахім Поет
2024.04.28 08:15
Я – таке… чи comme ci, чи comme a. Ну а ти – charmant!
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.

Леся Горова
2024.04.28 07:35
Подивися у очі мої, та невже ти
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.

Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн

Віктор Кучерук
2024.04.28 05:40
Спіймав під вечір окунів
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.

Володимир Каразуб
2024.04.27 10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Іма Квітень
2024.04.30

Ілахім Поет
2024.04.15

Лайоль Босота
2024.04.15

Степанчукк Юлія
2024.04.15

Степанчук Юлія
2024.04.15

Деконструктор Лего
2024.04.15

Дирижабль Піратський
2024.04.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Вибрані твори


  1. Григорій Кочур - [ 2007.12.10 15:58 ]
    ***
    Безсонних сонце, зірко жалібнá!
    Твій слізний пломінь криє далина,
    Безсилий пітьму він перемогти.
    Як на минуле щастя схожа ти!

    Отак нам світить відблиск інших днів,
    Але не гріє, хоч би як виднів.
    Так в ніч сумну минувшина зійшла:
    Хоч видна – та здаля, ясна – та без тепла.

    (переклад з Джорджа Ґордона Байрона, із книжки:
    Григорій Кочур. Третє відлуння: Київ, Рада, 2000. - 551 с.)
    *
    Sun of the sleepless! Melancholy star!
    Thy tearful beam glows tremulously far,
    That show`st the darkness thou canst not dispel,
    How like art thou to joy remembered well!
    So gleams the past, the light of other days,
    Which shines, but warms not with its powerless rays;
    A night-beam Sorrow watcheth to behold,
    Distinct, but distant – clear – but, oh how cold!

    G.G.Byron (1788 - 1824)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Прокоментувати:


  2. Фешак Адріана - [ 2007.12.10 11:44 ]
    Ніколи такого не робіть!!!
    ***
    у кожному дотику трави
    поминально сумісні краплини
    це ти проростаєш в мені
    з-під землі оченята дитини

    ти було, (був, була) у житті
    я не взнаю якої ти статі
    я позбулась тебе у собі
    не побачиш сніжинки патлаті,
    не почуєш як гавкає пес,
    не потішишся сонячним ранком...
    а мені залишається секс
    з кимось з тих, хто неназваний батьком...

    поцілую холодну траву
    з мене так і не сталось мами
    хоч запізно, тебе полюблю
    приголублю нехай хоч віршами...
    а над містом вже падає сніг
    чи змете? чи загубить минуле???
    в тебе очі були б голубі
    і щічки - рожеві пампулі.....

    а нема... нічого нема
    просто сніг, холод і сиро
    моя внутрішня біла зима
    заморожує совість і тіло


    ***
    егоїстично, таки заради себе
    виправдань сама вигадуєш слова
    говориш, що щось схоже на амебу
    вишкріб лікар із твого єства

    все забути. Так згорає пам*ять
    кров згортається і більше не болить
    тільки заміть плоду - тепер камінь
    і душа так схожа на граніт
    ти не підеш, не поставиш свічку
    не замолиш, не зітреш гріхів
    лиш мале заплакане обличчя
    вже ніколи не покине снів.


    ***
    вбивця!!! надто тихо для вироку
    прошепоче неназваний гість
    сяде тінню на краю столика
    ніби скинутий деревом лист
    докорятиме сірим мороком
    виливатиме в ніч полин
    це могла бути твоя донечка
    це міг бути для тебе син

    Ненаспівана колискова
    до світанку тепер болить
    а вночі гість приходить знову
    плаче, тулиться і не спить...


    Рейтинги: Народний 5.8 (5.23) | "Майстерень" 6 (5.07)
    Коментарі: (7)


  3. Григорій Лютий - [ 2007.12.09 22:11 ]
    Я таку тебе не зустріть не міг
    Я таку тебе не зустріть не міг,
    Болем вишитий твій ласкавий сміх…
    Цвітом-тереном коси вінчано,
    Степу рідного чар не лічено…

    Серцем маминим ти мальована,
    Щемом татовим обцілована.
    Я нап’юсь краси із твого лиця,
    На усі часи, як говориться.

    Ти землі моя ясна зіронька,
    Голос серденька і говіронька…
    Жить без тебе – що і не жить зовсім,
    Ти за все мені, ти мені за всіх…

    Я нап’юсь краси із твого лиця,
    Прийде смерть косить та й загається.
    Прийде час, ой, мій, та й задивиться,
    На усі віки ощасливитися.

    Бо краса твоя – то пісні мої,
    В серці тьохкає тонше солов’їв…
    Не набридне вік, не замре здаля.
    Бо у ній усе, щедра чим земля.

    Буду в серці вік ту красу носить.
    Мов дві крапельки – наші донька й син.
    Як замріємось! Як згадаємо! –
    Що є щастячко – не спитаємо…


    …Вже і нас он час в полі доганя,
    Кажуть, все мина, кажуть, все линя.
    Вип’єм болю ми, як горілоньки,
    Що воли, як є чорні брівоньки…

    Не важка судьба, не страшна мені…
    Ти у серці там, де живуть пісні…
    Бо краса твоя – то землі листи…
    У моїм роду буде сходити…

    Бо краси твоя – із вогню й роси…
    Буде ті скарби чесний люд просить.
    За морями та й океанами,
    Брови татові, серце мамине…


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.62) | "Майстерень" 5.5 (5.57)
    Коментарі: (1)


  4. Я Велес - [ 2007.12.09 21:22 ]
    Я вдячний тим, хто заважають жити...
    Я вдячний тим, хто заважають жити,
    Не пробачають слабкостей і втоми
    І навіть виднокола мого світу
    Затьмарити стараються свідомо.

    А вже нікчемний промах чи невдачу
    Завважать миттю – і візьмуть на кпини...
    Спасибі вам. Давно вже я не плачу,
    Давно з розпуки не згинаю спину.

    Бо знаю протидію від отрути –
    Сильнішу від хандри і від зневіри.
    І вам мене до плахи не нагнути,
    Де кожна тріска – мов клеймо сокири.

    Це ви вселили в мене силу духу –
    Покаменований, підводжуся певніше.
    Кайданник долі, зневажаю скруху –
    Й від того на душі стає світліше.

    Якби мені не завдавали втрати,
    Не ображали, не чинили глуму,
    Хіба сповна я щастя б міг спізнати
    Від іскор доброти людського тлуму.

    Якби мені не дошкуляли вволю,
    У терниках сильце не лаштували,
    Хіба навчився б не коритись болю
    І мав би я достойні ідеали?

    Я вдячний тим, хто заважають жити,
    Не пробачають слабкостей і втоми
    І навіть виднокола мого світу
    Затьмарити стараються свідомо.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.51) | Самооцінка 5
    Коментарі: (2)


  5. Григорій Лютий - [ 2007.12.07 15:56 ]
    ЛАСТІВКА
    Добре душі неполоханій,
    Доки не рветься назад.
    Світе мій, світе непроханий,
    Ти – як на вії сльоза.

    Стану-пристою на хвилечку,
    В щастя на самій межі…–
    Боже, за пам’ять аж винесе,
    Навіть за берег душі…

    Діти гасають галасвіта,
    Їхня пора – від і до…
    Двері лишають, і ластівка
    В сінцях зліпила гніздо.

    Стільки тут зав’язі зв’яжеться…
    Вічних питань прошумить…
    Вітер і той не наважиться
    В хату дверей причинить…

    Ходять дорослі – щасливляться,
    Бабця – навшпиньках стара,
    В вічі їм ластівка дивиться, –
    Аж у грудях завмира…

    Здрастуй, душа моя, ластонько…
    Як же хатам без дверей?
    Чом ти, не навчена пастками,
    Вічно летиш до людей?

    Що ти намислила все-таки?
    Що провіщаєш, скажи?
    Тісно в дворі і у Всесвіті,
    Хочеш у грудях пожить…

    Ластонько, літа принцесонько,
    Сонячний зайчик душі…
    Слід твій записують весноньки
    У золоті віражі…

    Спіла босенька черешенька,
    Хміль оно грушку трясе,
    Воду у божому решеті
    Хмарка од річки несе.

    Старості юність не застує,
    Віє Той Світ полином.
    Човником вічності ластівка
    Тче те усе в полотно.

    Заполоч срібною ниткою,
    Донечок білі банти,
    Півень червоною квіткою,
    Ось на порозі й свати…

    Як тобі ніколи, ластонько,
    Жде жовторотий букет.
    Тільки б не впасти, не впастоньки,
    Тільки продовжити лет…

    Стільки тих літ одкружлялася
    У клопітливім танку!
    Всім наша хата всміхалася,
    Наче стояла в вінку…

    Звісно, тому і пускали ми
    Дні – мов рікою вінки…
    Доки в дворі щебетала ти,
    Вічні були ми таки…

    Впала грозою обпалена,
    Звідки – впізнать не вдалось…
    Небо в дворі прихиляла нам,
    Стільки в нас неба було!

    Крилечка-ручки і ніжечки…
    Все – розказать не берусь…
    Ткала, як бабця доріжечки,
    Пісню життя у обрус…

    Сядь же, присядь, моя ластонько, –
    Ось і долоня й плече…
    Чому нестерпно і часто так
    Світу в сльозі гаряче?

    Хай що було – не до осуду…
    Як же я жив – не тужив? –
    Навіть довіри у Господа
    Ластівки не заслужив…

    Мало в житті неспалимого
    Істини мить запита…
    З дерева віку незримого
    Щебет, як цвіт, обліта…

    Я вже заплутавсь прояснювать
    Наші родинні зв’язки.
    Маю дружиноньку – ластоньку,
    Доньки мої – ластівки…

    Де іще стільки я знатиму
    Ласки, пісень нічиїх…
    Може, ти й справді не мати нам,
    Ми ж усі – діти твої…

    8 березня 2007р.


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.62) | "Майстерень" 5.5 (5.57)
    Коментарі: (2)


  6. Янка Яковенко - [ 2007.12.07 13:13 ]
    ***
    Кого ж я зраджую із вас?
    Коли сліди мої правдиві?
    Змішала цноту й сором злива –
    Не розберешся водночас
    В чиїй розтала я долоні,
    Хто отруївся хто сп`янів?
    Черкнувся, наче кремінь, гнів,
    Спіткнувшись об поріг іронії.
    Лиш ніжність ця не на показ,
    Ще повні пригорщі у лиха.
    І я сміюсь, чи плачу сміхом:
    Кого ж я зраджую із нас?


    Рейтинги: Народний 5.29 (5.25) | "Майстерень" 5.5 (5.1)
    Коментарі: (13)


  7. Ганна Осадко - [ 2007.12.07 12:03 ]
    Друга котяча елегія
    ...І таки дочекалися, чуєш? Кохання, весна,
    Горобці верещали, дружина несла ахінею.
    І сусідська руденька дивилась зі свого вікна,
    І я нявкав до неї – неначе молився на неї,

    Я ступав підвіконням, так буцім ішов до шлюбу!
    Я не бачив межі, я не вірив, що все – зникоме!
    …Прибігала учора поетова ніжна згуба,
    Цілувались, допоки дружини не було вдома.


    Потім він бурмотів через сон: «Я щасливий, Мачо»,
    Я дивився у шибку – її не було, не буде…
    Це – довічна в’язниця…Я плачу? Коти не плачуть!
    Плачуть люди, поете, маленькі, як Всесвіт, люди…

    Потім я звар’ював. Як шуліка, злітав до стелі,
    Я карнизи зривав, я зривався, я падав долу,
    Я цей світ руйнував, наче Бог. І почав з постелі –
    Жовті плями на ковдрі. І пір’я спадало кволо,

    Осипалось, кружляло, у рот набивалось, билось
    Щось у серці. Він потім сказав – каструвати треба.
    …Операція. Світло у світі. Та щось змінилось
    Може, колір гардини, а може, і колір неба.

    Щось таке…Порожнеча побільшала. Все простіше.
    Я лежу в завіконні, її ірреальну бачу…
    В неї п’ять кошенят. Мій господар поему пише.
    Час від часу торкнеться рукою: «Тримайся, Мачо».

    Я вже знаю, що світ – трикімнатний, що те кохання –
    Це марничка минуща. І що за вікном - байдуже.
    Я щасливий. Бо я – досконалий. Лише прохання:
    - Називай мене краще Платоном, двоногий друже…



    Рейтинги: Народний 5.75 (5.65) | "Майстерень" 5.5 (5.62)
    Коментарі: (13)


  8. Ганна Осадко - [ 2007.12.07 12:59 ]
    Перша котяча елегія
    Він сидить за столом. Він у капцях. Бо він – удома.
    Він тут вірші складає від ранку. А вже обід.
    Він – поет український, собакам усім відомий.
    Я лежу біля нього. Бо я – його чорний кіт.

    Він годує мене і зове претензійно – Мачо.
    Але – будьмо відверті! – ця кличка – одні понти,
    Бо усе, що я бачив – а я так негусто бачив! –
    Тільки танці пташині з віконної висоти….

    Тільки танці пташині… Тоді я ступив – і… випав!
    І життя прокрутилось, як стрічка німого кіно:
    П’ятий поверх, горобчик, пір’їнка, крислата липа,
    Латка неба. Бур’ян. Матіола. Життя – лайно.

    Потім довго лежав. У траві. А тоді на ліжку.
    Він приносив ковбаску – і клав до покоцаних ніг…
    Час минав. Мені снилась руденька сусідська кішка -
    А йому – карооке кохання. І перший сніг

    Закрутив-забілив, і зиму замутив нехилу,
    Дні були однотонні, були кольорові сни,
    Так ми жили тоді. Але й файно тоді ми жили!
    І чекали любові – як перших слідів весни.



    Рейтинги: Народний 5.88 (5.65) | "Майстерень" 5.5 (5.62)
    Коментарі: (6)


  9. Тетяна Дігай - [ 2007.12.07 08:33 ]
    * * *
    Прости мені, великий Дант, зухвалі спроби
    занотувати плин думок високим стилем
    твоїх карбованих терцин - важкий той стилос,
    що сховано в Равенні, як в утробі.
    Але намарно - вірю я, що дух піїта
    безсмертний, бо цілований зірками,
    у легкім леті над поснулими віками
    шукає вибраних і ставить тайні міти.
    Сумлінно вчусь, гортаю сиві фоліанти.
    Горять у присмерку століть вогні причальні.
    Сотають Парки нить з лахміття й діамантів.
    Вузлами - вірші - кораблі мої печальні.


    Рейтинги: Народний 5.83 (5.27) | "Майстерень" 5.5 (5.33)
    Коментарі: (20)


  10. Григорій Лютий - [ 2007.12.06 21:39 ]
    ЦВІТЕ ТЕРЕН…
    Я не бачив зроду маму
    І не знаю тата.
    Як у Бога – в них повірив… –
    Світ не звинуватив.

    Гірше голоду і глуму,
    І жалінь ворожих.
    Сиротіший – на всі думи –
    Тільки ти, мій Боже!

    Цвіте терен, терен цвіте
    Щедро в Україні…
    Як волосся посивіле
    На малій дитині…

    Ту зозулю, що кувала,
    В ланцюг закували.
    Тих синочків – як листочків –
    Голови на палях!

    Ой, колиско моя, земле,
    Ти мені і мати!
    Дай душею пригорнутись,
    Душу обійняти.

    Дай загоїть голос туги,
    Що луна і досі.
    По балках і по яругах
    України сльози…

    Цвіте терен, терен цвіте,
    Стежку замітає.
    Мов сльозами, білий світе,
    Тебе застилає…

    Де б не був і де б не жив я –
    До небес – рукою…
    І по цей бік, і по той бік –
    Терен за рікою…

    Вже збирається на пісню,
    Вже душа – як хмара…
    За сльозами – тільки блисне –
    Прийде Божа кара!


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.62) | "Майстерень" 5.5 (5.57)
    Коментарі: (11)


  11. Іван Гонта - [ 2007.12.06 18:20 ]
    Музам
    Що не кажіть, а в кожній музі - жінка
    (По-перше жінка, муза - вже по-друге).
    З одною одружився, у декреті - друга,
    До третьої ще й не топтав стежинку,

    А вже вона не поцуралась зради,
    До грошей більше, ніж до рими ласа,
    Ще й хвицьнула не гірше за Пегаса.
    І де мені тепер шукать розради?

    І на чиїх би розридатись грудях?
    В чию спідницю висякати носа?
    ...лежить без діла ліра безголоса
    І зовсім я зневірився у людях...

    Ото й спроможний тільки на халтуру -
    Плоджу віршовану макулатуру.
    30-31.03.03


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.4) | "Майстерень" 5.5 (5.28)
    Коментарі: (25)


  12. Я Велес - [ 2007.12.05 21:11 ]
    У лікарні
    Лікарняна журба. У вікні –
    Забинтовані рамою хмари.
    Тінь далеких дерев на стіні,
    Мов у безвість споряджені мари.

    Вже розвиднілось. Ніч – як роса:
    По шибках зісковзнули краплинки.
    Не мені, не мені ця краса...
    Задрімати хоча б на часинку...

    А ковалики тишу кують
    У сумній холодниці палати,
    Де недуг і страждань каламуть,
    А надій і жадань – ані цяти.

    Лікарняна журба. У вікні –
    Забинтовані рамою хмари.
    Тінь далеких дерев на стіні,
    Мов у безвість споряджені мари.


    Рейтинги: Народний 5.29 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.51) | Самооцінка 5
    Коментарі: (14)


  13. Григорій Лютий - [ 2007.12.05 21:33 ]
    як я борщ варила

    Як побрались ми з Богданом,
    Підвелась я рано-рано…
    Встала борщику зварити –
    Чоловіка покорити.
    Та й пішла я по капусту,
    А там діток густо-густо:
    І окаті, і кирпаті…
    Зупинилась я на Каті…
    А пішла по бараболю,
    Глип, у ній пустує Коля, –
    Голосисте, рожевеньке,
    Упізнав одразу неньку…
    Хниче: “Хочу я до Каті…”–
    Зроду всі в нас язикаті…
    Щоб на дні збиралась сила,
    По буряк я ще ходила.
    Був там вибір із Христин,
    Не могла не принести…
    А як рвала я горох,
    Упіймала зразу трьох:
    Олю, Йванка ще й Софійку –
    Каверзушку-довговійку.
    Доки монялася з ними,
    Бог послав мені Якима,
    А верталась по окріп,
    То знайшовся ще й Охрім.
    Так допоки борщ варила,
    Вісім діточок зловила.
    Гей, сідайте всі до столу,
    Насипатиму по колу.
    Всі ви любі дітки божі,
    Ніби з грядочки, пригожі…
    – А в сусідів ця примовка
    І коротка, і не ловка.
    – Так у них же тих дітей –
    Лиш Федот, як соловей…
    Он в Оверка – то сімейка,
    Доки скличе – попогейка.
    Наче маку, дитинчат,
    Вже імен не вистача…

    Грицик, Мицик, два Степани,
    Шура, Ліда, Роксолана,
    Саша, Маша, три Володі,
    Ще Андрії в них у моді:
    Батько, прадід з Базавлука,
    Люся-баба, Люся-внука,
    Галя, Аня, Королина,
    Надя, Віта і Ярина,
    Гапка, Діна і Мелашка,
    Полікарп, Семен і Пашка,
    Геть замучили дяка,
    Як побачить їх – гика,
    Це вже є, а це негоже,
    Це – чужинське, це – не Боже…
    Кожен рік по три, по п’ять –
    Легш родить, ніж називать!
    8 березня 2004 р.


    Рейтинги: Народний 5.7 (5.62) | "Майстерень" 5.75 (5.57)
    Коментарі: (6)


  14. Володимир Ляшкевич - [ 2007.12.05 21:42 ]
    У храмі Сонця
    ...Жрець задоволений. Та почуття
    не прийнято являти в цій країні.
    Тому його розмова з учнем більше
    нагадує строкату пісню вітру,
    відомого сухим пустельним жаром.

    Але переплітаючись з відлунням,
    породжуваним гомінким камінням
    і подихом п’янких цвітінь знадвору,
    слова звучать із потаємним змістом,
    святилищу великому дозвучні,
    торкаючись і мудрості глибин,
    покладеної у основи храму.

    Жрець раптом згадує те відчуття,
    так гостро, тонко - він і з ним учитель...
    Як радісно вбирати словоспів,
    відлуння, мову, значення і обсяг...

    Відкрите, що ховалося так довго
    у пам'яті, тілесне відчуття -
    насичене, яскраве. Та за ним
    було і інше, - те, що налякало
    тоді, і зараз виринає знову
    в багряних полисках огню, чіткіше...

    ...Могутня і прозора течія,
    кружляють знані і незнані форми
    живого, раз за разом виринають
    украй здивовані людські обличчя...
    Ні, не обличчя, наче зсередини
    видніються, немов одна їх суть.

    Раптово виникають і зникають,
    як інше, різне. Наче зміст часів,
    відпущених для кожного творіння,
    зібрався в ціле, в результат кінцевий,
    і дужим виром огортає обсяг,
    спиняючись лише побіля ніг
    здобулих вічність видатних Рех Хету.

    З одними він, бувало, зустрічався,
    про декого читав, про когось чув,
    а інші - незнайомі, та усі
    споглядачі спокійні і глибокі,
    воістину Величні, Вищі Духом.

    Немов і не померли у свій час,
    не зникли, не розвіялися прахом.

    Чомусь зійшлися знову коло нього...
    Тоді були ледь зримі, нині чітко
    осяяні зсередини і ззовні...

    Мить - і видіння тане. Тіні вщухли.

    Жрець міцно тре долонями обличчя...


    2004


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.55) | "Майстерень" 5.5 (5.56)
    Коментарі: (1) | "КІНЕЦЬ ДРЕВНОСТІ, Част. І Гл.2. Круг Тота (Зодіакальні Сузір'я)"


  15. Саміра Саакян - [ 2007.12.04 21:01 ]
    Пастка для чорної тури
    (Партія в шахи)

    Мої почуття в бандеролях прокурених рим
    Давно загубили шляхи до свого адресата.
    Зроблюся німою. І серце хай буде німим.
    За будь-яку помилку мусить відбутись розплата.
    Босоніж по склу... О, прийми цей шалений кан-кан!
    Останній бар’єр перед завченим зваженим кроком.
    - Хіба він месія?! Та він же не був і пророком!
    І права ступня заступила в іржавий капкан…



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.34) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Коментарі: (11)


  16. Саміра Саакян - [ 2007.12.04 21:08 ]
    Шах (смерть чорної королеви)
    (Партія в шахи)

    Твоя осінь, промерзла до самого мозку кісток,
    Затиска моє горло, і вже відчувається подих
    Потойбіччя і смерті. І пульс уповільнює крок,
    А в очах заклякає останній невпевнений подив.
    Твоїм холодом стуляться мушлі тремтячих повік
    І зсутуляться плечі, з яких обриватимуть крила.
    Східний вітер, мов ляпас, війне по безкровності щік,
    Вириваючи з рук парасольки червоне вітрило…
    …замри…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.34) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Коментарі: (5)


  17. Лариса Вировець - [ 2007.12.04 14:32 ]
    Зимові тюльпани
    Горобенята жовтодзьобі,
    зимові заспані тюльпани...
    Їм ніч лишає у жалобі
    крижинки сліз на целофані.

    Мені рішучості забракне
    тебе в щоку поцілувати...
    Тих пелюсток торкнувшись, як нам
    зрадливу ніжність приховати?

    Зліта словесна шкаралупа,
    мов з алебастру позолота,
    і десь між нас очима лупа
    підранок-доля жовторота.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Коментарі: (17)


  18. Іван Гонта - [ 2007.12.04 11:24 ]
    ***
    Ця апріорна тимчасовість,
    Недоотриманих утіх,
    І приколисувана совість,
    І недовиплеканий гріх...

    Все інше просто й тривіально,
    Як у дешевому кіні:
    Мовчу самотньо і печально,
    Бо ти дісталась не мені.
    04.07.07


    Рейтинги: Народний 5.31 (5.4) | "Майстерень" 5.5 (5.28)
    Коментарі: (10)


  19. Ванда Нова - [ 2007.12.03 11:35 ]
    * * *
    Ходімо, Єво, ми самі сьогодні -
    Так слизько, і півкроку до безодні…
    Пальтечко застібни і схаменись,
    А ще, на Бога, не дивися вниз!..
    Підніжки ставить ожеледь підступна,
    Впаде бурулька – просто в серце стукне,
    Засяде в ньому скалка крижана
    І, як магніт, тягнутиме до дна…

    Тримайся, Єво, серце ще пульсує!
    Не проклинай, не згадуй долю всує -
    Бездушно час мішав до снігу бруд,
    Але ж дзеркáла брешуть, як і люд…
    Чи нас якась погубить голка з криги?!
    Дасть Бог - і ми діждемося відлиги,
    Не зупиняйся, серденько, не смій!..

    …Розтануть снігу крихти, з довгих вій
    Тоненька цівка протече сльозою,
    ковзне на щоку. Очі сфінкса – зорі
    Нам підморгнуть, але промовчать мудро,
    Впаде з обличчя сфінкса біла пудра
    і дивом причепурить коси , Єво,
    Смішна і ніжна – сніжна королево…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" 5.5 (5.55)
    Коментарі: (9)


  20. Ірина Заверуха - [ 2007.12.02 14:13 ]
    Доказ
    Доказом смерті кружлятимуть чорні грифони
    І проростатиме вугільно-чорний барвінок
    Післяжиття також матиме вічні закони
    Чуєш, як гупає серце через перестінок.

    Довгий удар і короткий, як азбука морзе
    Після сигналу залишити можна мовчання
    Доказом смерті – не бірочка в темному морзі
    Наше з тобою взаємне нерозпізнавання...


    Рейтинги: Народний 5.67 (5.21) | "Майстерень" 5.75 (5.16)
    Коментарі: (12)


  21. Ганна Осадко - [ 2007.11.30 22:06 ]
    Лист до друга
    Найкращі новини – відсутність важливих новин:
    Ще день розміняла, в кишеню відсипавши здачу,
    Бо все планомірно і вірно. Це, знаєш, неначе
    “Італія-Рома – Динамо” – чотири-один!
    Так, наші продули! Ти сам здогадався, чи бачив?

    Останні новини – в вазоні розцвів молочай,
    В неволі розцвів, уявляєш... Бо тепла неволя.
    От сніг за вікном пролітає – ти бачиш, поволі,
    А я за вікном калатаю у скляночці чай
    Сріблястою ложкою долі. Малі ще у школі –

    Знання здобувають про добре і вічне, про те
    Що варто робити і те, що не варто робити,
    Наприклад, уранці шкідливо під каву курити,
    А вчити англійську – корисно. Та сніг замете
    І перше, і друге. Тому залишається – жити,

    Картоплю варити в мундирах, цідити вино,
    Купити весняну суконку (це знаково в грудні),
    Звикати до тебе, до снігу, до кашлю, до буднів,
    Бо це вже – надовго. Бо це, як в задачі – “дано”,
    І сума доданків незмінна. І дні каламутні


    Птахами летять до бодай середини Дніпра,
    Щоб там, помінявшись з напарником, далі летіти,
    Аж поки в Тернопіль не вигребе ящером квітень,
    (Признаюся чесно, це місто - страшенна діра),
    І думка єдина “Хто винен і що з цим робити”

    Уже попустила. Найкращі новини – нудні,
    Не дивлюсь ТВ, не читаю нічого із преси,
    Горілку марную – на грудях вкладаю компреси,
    Забувши про дні – де робочі, а де вихідні?
    А все, що згадала, іде паровозом – пеесом.

    P.S. Повернулись зі школи донька і син.
    Найкращі новини - відсутність важливих новин.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.65) | "Майстерень" 5.5 (5.62)
    Коментарі: (10)


  22. Юрій Лазірко - [ 2007.11.30 19:25 ]
    Янгольське пір`я
    Янгольське пір`я накрило - криком знекрилені й холодом,
    грілись у серці провісники волі побожних небес.
    Тіло думками палили, тліли в душевному голоді
    та промовляли молитвою: як... умирав та воскрес.

    В пальцях пригублена віра між сторінками завітними
    переписалась покорою, вірністю тільки Йому.
    Очі - розгублені, сірі, зір посилали за квітнями -
    та повертався самітником, вів за собою "чому"...

    Світе в Господній долоні - зерня Добра та Незрілості,
    в полі родючого Всесвіту дайним стеблом прорости,
    викупай колос в осонні, вигойдай муки у милості
    і над Вертепом за правдою янгольське пір`я впусти.

    30 Листопада 2007


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.64) | "Майстерень" 5.5 (5.67)
    Коментарі: (8)


  23. Ванда Нова - [ 2007.11.29 12:42 ]
    Під дощем
    Пастель осіння, подихи розмиті
    Тіла сплелись плющем - і під дощем,
    Що нас укрив плащем, промоклим вщент,
    Губами краплі ловимо, як миті…
    Можливо, ми самі у цьому місті
    Зосталися? Та листя золоте
    Безмовністю бруківку замете…
    Владарка у бурштиновім намисті
    Куйовдить вітру кучері русяві
    І розбишаку тулить до грудей:
    "Яке нам діло до отих людей?…"
    І заколише в променистім сяйві
    Очей-смарагдів…Наша перша осінь
    Безцінним скарбом сипле з рукава,
    І ми з дощем ковтаємо слова,
    Солодкі сльози в мокрому волоссі
    Ховаємо.. І прудконогий час
    Немов раптово уповільнив кроки…
    Тремтить в руці майстерній пензель вогкий,
    А дощ все ллє – на радість чи печаль…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" 5.5 (5.55)
    Коментарі: (22)


  24. Юрій Лазірко - [ 2007.11.28 20:13 ]
    Очевидність
    Бігцем не ловися за світ у шпарині,
    розплющуйся повно, прижмурюйся щиро,
    напружуйся зором - проймися в людині,
    приймаючи промінь від сонця за миро.

    У пошуках світла, дорогою долі
    вкладай добру пам`ять і кріпни у втраті,
    займайся від віри, лети видноколом,
    не спи, не дрімай у годину крилату.

    А що недогледиш - то серце підкаже,
    заляже, втамує, думки напророчить...
    У Правди обличчя кричить макіяжем,
    а ти не дивуйся - дивись просто в очі.

    28 Листопада 2007


    Рейтинги: Народний 5.67 (5.64) | "Майстерень" 5.5 (5.67)
    Коментарі: (5)


  25. Я Велес - [ 2007.11.28 20:42 ]
    Загубилася у віхолі дорога...
    Загубилася у віхолі дорога
    Антських і склавинських молитов.
    Доле, ми брели кудись, небого,
    Навраттям розбурхуючи кров...

    Безберега річка білою сагОю,
    Підступила до зарінку – до хрестів.
    Значить, шлях страждання був лише маною –
    Бо ж ріку ніхто не переплив...

    Благовіст надії змінять передзвони
    Обважнілих оберегів – кладовищ.
    І предвічна тиша з неземних амвонів
    Осінить божественним: „Облиш...”

    Я ішов затято, позбивавши ноги,
    Озирнувся – курява і мла...
    Загубилася у віхолі дорога,
    Не знайти... А чи вона була?


    Рейтинги: Народний 5.7 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.51) | Самооцінка 5
    Коментарі: (10)


  26. Варвара Черезова - [ 2007.11.28 18:44 ]
    ...
    Цитьте, демони стоголосі!
    Мені смуток, а вам забава.
    Вже, боюся, не маю права
    доторкнутись твого волосся.

    Я не тямлячи зруйнувала -
    і кохання твоє, і віру.
    Я б торкнулась твоєї шкіри,
    та, боюся, цього замало…

    Мені справді цього замало…
    Що намріялось - не збулося.
    Тіштесь, демони стоголосі,
    Кину серце вам на поталу.


    Рейтинги: Народний 5.63 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (14)


  27. Бурштина Терещенко - [ 2007.11.28 17:17 ]
    Маленькі гарненькі хитрощі
    Дуже боляче вивертати тобі себе
    відвертати тебе від себе
    ламаючи кригу,
    ламати твоє тіло в ній
    Викривати
    відкривати
    відтинати
    щоб нарешті відчути
    втрачати, втікаючи від себе
    боячись почути: "всеодно люблю"
    втрачати надію померти
    помирати без надії втратити
    і все це казати тобі
    захлинаючись від почуття провини
    задихаючись від власної недосконалості
    зупиняючись від неможливості пробачити собі себе
    втрачати себе у тобі
    тебе у собі
    яка вже різниця для тих, хто нероздільне ціле?
    зтискати зубами подушку
    від неможливості бути і бути такою, як ти
    впиватись пальцями у час,
    що провела без тебе і не з тобою
    повір, я зможу все виправити
    у твоїй неможливості стати слабким


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.05) | "Майстерень" 5.5 (5.27)
    Прокоментувати:


  28. Ірина Заверуха - [ 2007.11.28 14:47 ]
    Передніч
    Кволими рухами в темряві
    Тулиться тінь до подушки
    Стигне матрас на дереві
    Діляться сни на смужки

    Важкість повіки вдавлює
    Струмом лоскоче нерви
    Мозок думки перетравлює
    Вариво снів – консерви

    Вже і не спиться – лупиться
    Місяця око в шибу
    Ранок за ніч заступиться
    День закладе на дибу...


    Рейтинги: Народний 5.33 (5.21) | "Майстерень" 5.5 (5.16)
    Коментарі: (2)


  29. Мойсей Фішбейн - [ 2007.11.27 17:46 ]
    Еміль-Антуан Бурдель.
    Велика трагічна маска Бетговена

    Веди мене, мелодіє, веди,
    Неси мене і сили дай для злету -
    Перепливти, перелетіти Лету
    І не ковтнути чорної води.
    Повстань, мій дух! Мелодіє, постань
    Лавиною, і вибухом, і виром,
    І вироком осіннім хмарам сірим —
    Крізь тишини важку, холодну твань!
    Накочуйся, о хвиле звукова, —
    Я чую звук нечуваної пісні,
    Її акорди й рокотання пізні, —
    У тишині оглухла голова.
    У душу б’ється музика німа,
    Це рокотання врóчисте і чорне
    В обличчя б’є. Моє лице — потворне.
    Та порятунку й сховища нема.
    Веди мене, гармоніє, веди,
    Неси мене і сили дай для злету —
    Перепливти, перелетіти Лету
    І не ковтнути чорної води.

    1972 р., Київ

    * ЕМІЛЬ-АНТУАН БУРДЕЛЬ - скульптор.


    Рейтинги: Народний 6 (5.74) | "Майстерень" 6 (5.77)
    Коментарі: (2)


  30. Вячеслав Семенко - [ 2007.11.26 01:41 ]
    Осіння мелодрама
    Діва стара, запізніла, розгублена осінь
    сум розтуманила свій по садах і городах.
    Золото взяли вітри, за негодами врода,
    краплями змита, струмками стекла при дорозі.

    Юнка оголена, яблуня простоволоса,
    плаття багряним шиттям шелестить під ногами.
    Тільки на самім вершку золотавіє досі
    вітром овіяний, мріє листок нездоланний.

    Марить далеким - весна, пелюсток білосніжжя
    в танці надій, сподівань на нескорену вічність,
    бруньок незайманих запах хвилююче-ніжний,
    біг по корі лоскітливо-пестливих потічків.

    Сон обірвався. Захоплює дух у польоті.
    Вітер на бубнах дахів розсимфонює ранок,
    соло листочок веде в одинокості гордій,
    це - фуете з усвідомленням самообману.

    Сіра слизотність осінньої меланхолії
    десь унизу. Каруселиться мить у нестримі,
    ніби ще трохи і з птахами разом у вирій,
    крок в позачасся, в четвертий, омріяний вимір.

    Та листопад у істериці бився недовго.
    Стомлено схлипнув в пусте, невагоме повітря.
    Пісня польоту завершується епілогом -
    нице падіння з долоні підступного вітру.

    Невідворотно зближається вогка байдужість,
    мить боротьби суперечностей - "бути, не бути..."
    переривається часу циклічна окружність.
    Осінь із книги викреслює слово "майбутнє".

    Ось і земля, це - морозом ціловане ложе,
    опіком перше торкання судини судомить,
    погляд останній угору (чи хто допоможе?).
    Марно.Над світом панує осіння утома.

    Перевернувся,зітхнув і здригнувся востаннє,
    він ще не порох дорожній, ще жовтий листочок!
    ...Новонароджений сніг закрутив на світанні
    і поховав драму тої осінньої ночі.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.54)
    Коментарі: (1)


  31. Тарас Плахтій - [ 2007.11.24 19:39 ]
    ***
    Її очі наповнені жалем
    І слова пересипані горем...

    Про нещасних, що голод пізнали,
    Про зерно, що вивозили морем,
    Продрозверстку і світле майбутнє,
    Що ним голови юні дурили.
    Про зірки на шапках п'ятикутні
    І незлічені зниклі могили.
    Про народу скалічену долю
    І не зцілену душу донині.

    ...Втерла сльози розпуки та болю
    Прабабуся у білій хустині.


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.19) | "Майстерень" 5.5 (5.19)
    Коментарі: (4)


  32. Олег Король - [ 2007.11.24 18:58 ]
    - - -
    Ой ти, дівчино, з горіха зерня…
    Чом заблукала ти на Майстернях?
    В несмілі стрічки вихлюпнеш душу,
    А я півночі мучитись мушу.
    Довше не зможу – серце порветься,
    Там і лишилось – восьмушка серця..
    Третина щастя, днів четвертинка…
    Буде читатись інша сторінка...
    Буде у вікнах слухняний вечір,
    Котити місяць, мов сир овечий…
    Буде малеча сопіти в тиші…
    Висохнуть сльози…виростуть вірші…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.52)
    Коментарі: (15)


  33. Вікторія Вікторія - [ 2007.11.24 02:22 ]
    ***
    Изнанкой к тебе вывернусь…

    Шарфиком на плечи…

    Бедром об пояс…

    Бредовые речи…

    Голос в ухо – серёжкой,

    Как банально – просто бижутерия?

    А как же сердце в коробочку?

    И вся твоя « высокая материя»?

    Ну окей – давай о « высоком»,

    Раз уж так мы с тобой – "близко"…

    Я запила гранатовым соком,

    Ты на чувства пролил виски…

    Я напудриваю запахи вокзалов – духами

    Ищу в конце начало…

    Засыпаяпросыпаюсь под Земфиру…

    Обещаю прочту Мураками…

    Ведь ты же всегда о высоком…

    А я так, словно гостья в холе,

    Одежду в охапку и автостопом…

    Нельзя же опоздать к ужину,



    Строго одета в приличную улыбку,

    Тебя рисую на своём столе кухонном…

    Сегодня к ужину рыба -

    Я буду подавать её в чёрном…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (11)


  34. Василь Роман - [ 2007.11.23 16:16 ]
    [коли...]

    коли
    [зів’яле
    зілля
    зустрічей
    забутих
    гербарієм мовчить між сторінками
    вся книга пам’яті нагадує тобі
    « to be or not to be»]

    коли
    [потоки
    почуттів
    піснями
    перебродиш -
    той берег не впізнаєш, бо з роками
    потік зіллється в річку, річка в море
    «Memento mori»]

    коли
    [мажорна
    містика
    минає
    манівцями,
    а ти у друзів просиш допомоги.
    то пам’ятай завжди - судилось нам
    "cherchez la femme"]

    коли
    [ялинки
    ятрять
    ядом
    ями
    в заплетених вінках - звернись до Бога
    з душі гріхів останніх камінь
    скинь
    Амінь]

    © Vasyl R, 08-08-2007


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.45)
    Коментарі: (1)


  35. Ірина Заверуха - [ 2007.11.23 14:30 ]
    ТікТак (від квітня до листопаду)
    тік та не так борюкаються сни на постелі
    ніжні пастелі твоїх мандаринових рук
    мала би воду пливла б по ріці акварелі
    мала би щастя – не знала би зараз мук

    там ти не сам зазираючи в твої вікна
    досі не звикну поставити мінус ти
    півень до ранку три рази і диво зникне
    крутиться глобус і сплять голубі кити...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.21) | "Майстерень" 5.5 (5.16)
    Коментарі: (4)


  36. Володимир Ляшкевич - [ 2007.11.23 11:26 ]
    Шестидесятник

    Колись ти намагався жити вищим,
    хто в юності того не прагне? Інші
    спинялися, а ти росточком віщим
    тягнувся із трави, бентежні вірші
    декламував над мовчазним покосом...
    Та все змінилося, минуло, крутиш носом -
    ані блакиті нині, ані тиші.

    2007


    Рейтинги: Народний 5.67 (5.55) | "Майстерень" 5.5 (5.56)
    Коментарі: (12) | "Мініатюри"


  37. Ярослав Нечуйвітер - [ 2007.11.23 10:32 ]
    ТРОЯНДОВИЙ ВАЛЬС
    Трояндовий вальс
    на Замку станцюємо.
    Білий.
    Під музику вітру
    кружлятимем пристрасно ми
    між кленів самотніх,
    що листя давно загубили,
    між мудрих каштанів,
    котрі вже чекають зими...

    Трояндовий вальс
    під зоряним небом бездонним –
    лиш сяючі очі
    і тихе твоє:
    – Раз – два – три...
    А потім – щасливі –
    Ми містом блукатимем сонним
    і стукіт сердець
    підійматиме нас догори!

    Трояндовий вальс –
    як виклик грядущим морозам!
    Ми знаєм напевно,
    що їм не здолати вже нас!
    Трояндовий вальс –
    в очах твоїх радісні сльози...
    Трояндовий вальс,
    Трояндовий вальс,
    Вальс...


    Рейтинги: Народний 5.58 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (21)


  38. Ванда Нова - [ 2007.11.21 19:28 ]
    Ніч-гарем
    Твій подих із ниток бажання витканий,
    і, як хурму, мене малими скибками
    повільно тне кинджалами жага,
    а ти ще навіть поряд не лягав…

    Солодкі ці хвилини, в ночі крадені!..
    Краплини поту - дрíбні виноградини, -
    ще мить і упадуть додолу спіло,
    Ні, не боюсь…ходи…я так хотіла…
    Чіпляюсь, ніби світ навколо валиться,
    в подушки вишиті тремкими пальцями,
    безладно шал розписує долоні
    півмісяцями нігтів, не схолоне…
    У небі молодик рясний туман
    вбере на себе пишно, мов тюрбан,
    і ти до мене шахом молодим
    прийдеш і будеш, наче поводир
    в таємному саду, ще знанім вчора,
    сьогодні ж - невідомість і покора…

    ...І простирадло вогкими тілами,
    тримаємо, щоб не знялося з нами
    в повітря, наче килим із казок.
    Розтане все: з кальяну дим і зойк,
    у близькості завершення відчайний;
    В тобі розтану, зморена від чарів,
    як грудка цукру у духмянім чаї…


    Рейтинги: Народний 5.7 (5.57) | "Майстерень" 5.5 (5.55)
    Коментарі: (15)


  39. Ірина Заверуха - [ 2007.11.21 14:48 ]
    -----
    Тривожно чекаю, коли вже настане той час
    Почую про тебе, а серце не зіб’ється з ритму
    Дріматиме в стайні обрубанокрилий Пегас
    А я йому нові із білої простині витну

    І ліжко не буде холодним, і дім не пустим
    Розкидає сон на подушці волосся-латаття
    Ти мабуть ніколи не будеш для мене чужим
    Та я з тебе виросту, як з підліткового плаття

    Ховатиму в шафу цей мотлох старих почуттів
    А потім хтось прийде і спалить усе непотрібне
    А трапиться – стріну - ні слова, що ти постарів
    Я знаю – тоді буде дощ розсипатися дрібно...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.21) | "Майстерень" 5.5 (5.16)
    Коментарі: (6)


  40. Ірина Заверуха - [ 2007.11.21 14:25 ]
    ---
    Ненав’язлива розмова у метро
    Про розведені мости, про різні долі
    За обідом випити по сто
    Працювати десь там на Подолі

    Між розбитим зеркалом і тим
    Задля кого віриш у прикмети
    Жодних аналогій не знайти
    І до біса котяться комети

    Скільки зір на небі не рахуй
    Іх давно нікому не дарують
    Неліквід за півціни, за ... нуль
    От і падають, тому що не вартують...


    Рейтинги: Народний 5.17 (5.21) | "Майстерень" 5.5 (5.16)
    Коментарі: (1)


  41. Ванда Савранська - [ 2007.11.21 06:25 ]
    Кіт Туман
    Впав туман на нашу хату,
    На дерева, на паркан.
    Із туману, волохатий,
    Вийшов сірий кіт Туман.

    Прочинив повільно двері,
    Обійшов усі кути:
    − Що ж, чекатиму вечері.
    Я ваш кіт. А хто тут ти?

    Я, звичайно, розгубився:
    − Розумієш, це мій дім.
    В ньому я давно прижився,
    Та живи і ти у нім!

    Тільки що нам скаже тато?
    Хто повірить в те, що ти,
    Велетенський, волохатий,
    Із туману міг прийти?

    Кіт спокійно потягнувся,
    Кіт поважно позіхнув,
    Покрутив антени-вуса,
    Вимкнув очі… і заснув.

    Я таких ніде не бачив,
    Не бува таких котів.
    Він прибулець тут, неначе
    Із прадавніх комишів.

    Я вщипнув себе за щоки −
    Може, я насправді сплю?
    Я протер обидва ока −
    Чом кота я вже люблю?

    Що за казка, що за чари
    Полонили білий світ? −
    Кіт, пухнастий, наче хмари,
    Загадковий сірий кіт.

    Я йому погладив вуха.
    Котик спить, а вуха − ні.
    Він антенами порухав
    І замуркав уві сні.


    Рейтинги: Народний 5.67 (5.33) | "Майстерень" 5.67 (5.37)
    Коментарі: (14)


  42. Ярослав Нечуйвітер - [ 2007.11.20 21:59 ]
    ***
    О, не сумуй
    в осінні довгі ночі –
    У серці буде
    літо назавжди!
    Я долю тобі
    світлу напророчу,
    бо прагну я,
    молюсь
    і дуже хочу,
    щоб усміхом
    промінилися очі,
    не знало
    любе серденько
    біди...


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (12)


  43. Варвара Черезова - [ 2007.11.20 17:20 ]
    ...
    Я тебе відпускаю! І з вітром розвіюю чари...
    Хай засудять і стратять ці заздрісні очі людські!
    За кохання твоє і цілунки гарячі й палкі
    Не страшуся, коханий, я жодної злісної кари

    Я тебе відпускаю! Не заздрю, повір, не кляну…
    Випий з перцем горілки і любою стане нелюба.
    Хто тобі я, мій милий? Не більше ні менше ніж згуба.
    Ми згрішили й сама я сповна заплачу за вину.

    Так згрішити… О Боже! За вік не відмитись од бруду.
    Не дивись мені в вічі… Я вже божевільна… Іди!
    Що лишилось мені? Крижаної напитись води.
    Може так я скоріше тебе розкохаю й забуду.

    Я по снігу піду, нехай боса, розхристана… Хай!
    Може так я втамую вогонь у зболілому тілі…
    І присплю своє серце у вічного смутку могилі.
    А в цей час твоя жінка весільний роздасть коровай.

    Лихоманить мене, чи це ти, чи не ти, чи примара?
    Якщо ти, то міцніше за руки тримай - не пусти!
    Бо вже бачу я поле й старі дерев’яні хрести…
    ...Не пущу вже ніколи, кохана, єдина Варваро!


    Рейтинги: Народний 5.63 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (43)


  44. Ганна Осадко - [ 2007.11.20 11:28 ]
    Дрібно-дрібно...
    Дрібно-дрібно ступати, як гейша. Слизька дорога
    Не посипана сіллю. Так солодко їй нівроку!
    Від зупинки до дому ще довго, немов до Бога:
    Крок, півкроку, упала, піднялася, ще півкроку.

    Тілопади, слизота, синець на коліні синій,
    (Але й гепнулась, крале! Ще б розуму додалося!)
    Розлетілись із сумки роки, сподівання, тіні,
    Цигарки, телефон і шампунь для сухого волосся.

    Ну ж, підводься, кобітко. Не личить отак лежати
    На перині снігів – і метелиця хай постелить!
    Ти метеликом сірим хутенько летиш до хати,
    Загарована, гей би повія на двох постелях.

    Ще дітей із садочка, іще в магазин, і друга
    Світить зміна. І зірка різдвяна горить – не гріє,
    Білий місяць звисає – така паляниця кругла,
    І тече макіяж – божевільна така завія.

    Дрібно-дрібно… І дрібочка серця іще тріпоче…
    Ще обвітрені губи ворушаться – та – ні звуку…
    Що ж ти плачеш, дурненька? Молитву яку шепочеш?
    - Руку, любий. Подай мені зараз холодну руку…




    Рейтинги: Народний 5.83 (5.65) | "Майстерень" 5.5 (5.62)
    Коментарі: (6)


  45. Ганна Осадко - [ 2007.11.19 17:16 ]
    Батьківщина
    Стіну обвивши голими руками,
    Замерз на грудки дикий виноград –
    І ягідки, як чорно-синій град,
    Завмерли, і не впали…Так роками
    Ми висимо на гілочці одній
    Засушеній…І спільний сніговій
    Нас обмітає…І отак до скону
    Ми творимо одне гіркаве гроно,
    Де є закон – останній, як вина:
    Що мертве – те не дасть уже вина,
    Хоч як не грій – уже не відігріти
    Живе осердя…Виноградодіти
    Притрушені, притишені снігами
    Притулять руки до лозини-мами,
    Вростуть у цеглу посинілим тілом,
    Орнаментом, де тло смертельно біле,
    А в’язь хрестів – чи хрестиків – чи долі –
    Спеклась на чорне… І сніжинки кволі
    Пливуть, як вірус, через пуповину
    У виноградну душу Батьківщини.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.65) | "Майстерень" 5.5 (5.62)
    Коментарі: (4)


  46. Ванда Нова - [ 2007.11.19 17:43 ]
    Обійми
    Була в броні байдужості незборна,
    тепер довкола муром рукотворним
    твої обійми зведено. Стіна.
    За нею я - царівна чарівна?
    Ця пара рук, як захисне закляття,
    І вже нема потреби виставляти
    іронії разючі колючки –
    Пораню ще. А ти так близько тулиш,
    що знаків запитання рій сутулий
    втрачає чи розпростує гачки,
    де на сувої наша гра почата.
    І лагідні ці жилаві лещата,
    тримають міцно, щоби знову я
    не розлетілась в міріади «як»,
    у незліченні «хто», «чому» і «нáщо», -
    Я не повірю, що буває краще,
    ніж так.


    Рейтинги: Народний 5.6 (5.57) | "Майстерень" 5.75 (5.55)
    Коментарі: (33)


  47. Я Велес - [ 2007.11.19 14:40 ]
    Мій виднокіл сум’яттям захурделило...
    Мій виднокіл сум’яттям захурделило...
    На рунах мрії – ожеледь зневір.
    В три нитки чисниця – НАДІЯ. Тільки де вона?
    Безкрая путь весь час під косогір.

    Обшарпана душа і рам’я зношене...
    Знеможений, чи годен я благань?
    Ще вчора ти пішла від мене, осене,
    Повірнице розпачливих жадань.

    В моєму возі – дивною розворою
    Жага невибута, їй право, вигляда.
    Ну, хто закрижанілий лан розорює,
    Пройдеш на плуг – і жодного сліда...

    Дорога болю з карбом незатоптаних,
    Загублених у безвісті слідів –
    З чиїмись сподіваннями і втомами...
    Хіба такої долі я хотів?

    Хіба – з колиски – віру в силу сволока
    Я всотував у серце надарма,
    Хіба рокований я був під волю Молоха,
    Якому і жертовника нема?

    Мій виднокіл сум’яттям захурделило...
    На рунах мрії – ожеледь зневір.
    В три нитки чисниця – НАДІЯ. Тільки де вона?
    Безкрая путь весь час під косогір.


    Рейтинги: Народний 5.46 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.51) | Самооцінка 5
    Коментарі: (9)


  48. Юрій Перехожий - [ 2007.11.19 10:25 ]
    * * *
    Перемелеться все і повернеться! Впевнений, Ладо!
    Відлютує зима і поступиться вірі досада.
    І новітня весна приголубить загонисті первні,
    Бо „нема вороття” – то лишень аксиома повернень.
    1996.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.42)
    Коментарі: (2)


  49. Юрій Лазірко - [ 2007.11.19 07:45 ]
    Наповнення бажанням
    Непорочна ніч
    вже викричала всю свою тишу,
    розхлюпалась митями,
    котрі просочилися втратами,
    так схожими на вічність,
    у підсвідомість.
    Ми збудували місток Забуття
    через струмінь єства -
    неприкаяні поцілунки
    мостилися пристрасно
    та перемінно.
    Насолода
    оволожила тіла,
    обезлюднила розум,
    знепритомливо дихала
    пучками пальців
    та хвилекрилим лоскотом
    перебігала по грішній стежині.
    Віднині й до віку
    камінь завбільшки
    стиснення розгубленого серця
    відліг -
    і потекла кров
    не тамуючись,
    не холонучи від здогадок.
    Так легко було
    довіритись звіриному поклику,
    розтулитися квіткою любощів,
    відчувати настромлення стогонів
    на недоліки подихів,
    вимальовувати кожен огин
    очікуванням на наступний рух.
    Від плюскотіння митей
    заплющувались очі,
    виринали та рвалися до неба,
    тамуючи невблаганну спрагу,
    напів-птахи і напів-зорекради.
    Не така й вже велика
    Твоя таємниця, Любове,
    коли її навмисне розшепотіли
    устами відвертості,
    переповнені звабами,
    дотики.
    Нехай догойдає нас,
    вилітається до знемоги
    бажання -
    огорнувшись тілами,
    ми відчуємо,
    як розчиняється
    у розбурханих ласках
    буденність.

    18 Листопада 2007


    Рейтинги: Народний 5.7 (5.64) | "Майстерень" 5.5 (5.67)
    Коментарі: (7)


  50. Чорнява Жінка - [ 2007.11.16 11:56 ]
    Ще трішки
    Брудніють омиті ноги
    від зречень і зради,
    якої вам ще допомоги,
    якої поради,
    якого ще болю
    він має зазнати,
    щоб ви зрозуміли:
    любити – не значить
    карати,
    чи, може, хтось інший
    захоче
    на гору ту пішки?..
    .............................
    – Скільки терпіти, Отче?
    – Ще трішки...


    Рейтинги: Народний 5.67 (5.54) | "Майстерень" 5.5 (5.52)
    Коментарі: (24)



  51. Сторінки: 1   ...   123   124   125   126   127   128   129   130   131   ...   155