І.
Сіла птаха, знавісніла, наче путін,
На могилу. І кричала день і ніч.
Хто наївся московитської отрути –
Буде жити цілий вік, як на війні.
03.2020

ІІ.
Скаче путін, скаженіючий, аж синій,
Страхітливий стався путіну облом.
І не може він простити Україні,
Що Вкраїна назива його х**лом.
04.2022

У день незримого майбуття,
Коли уже не буде дому,
Я на могилі матері своєї
Всміхнуся щиро, в час армагеддону.
Бо тільки посмішка потворить
фальш,
І гра одеську музику роялем,
Бо супостату буде жижки сіпать,
Як було вбите "общєство моралі",
А я беру у день жахіття цей реванш!
І шаблею не виб'єш перемоги,
Біжи, біжи! Бери ти руки в ноги,
Троянський кат, кіплінгський бандар-логи!
На зустріч темряві
тобой спотвореной дороги.
Під вий трембіт і спів звитяги,
Але не твій - наш
І у рогу,
ти ног не витирай, ступай у путь
Назад, додому, до своєй берлоги -
У Мордорі не буде епілогу
До дня прощання і до цвіту дня,
Але бажаю ліпшої дороги,
Ніж ти її собі розбив
І на посмертя заробив
До дня мого тріумфу й перемоги!

2.IV.MMXXIIp.

І

Кожен проходить очищення грізне,
обраних Богом відоме число.
До неймовірного схожі і різні,
вмієм добро примиряти зі злом
та до межі, за якою двобої
і не до крові,- до смерті самої!
ІІ
Від вибухів короткі стали ночі,
могутні стіни в темряві тремтять
і не встигають снитись сни пророчі
про Божу всеоб'ємну благодать.
Дзвенять шибкИ, немов у них хто стука,
живеться, як жилось,- хіба що мухам.
ІІІ
До обраних не входжу,- злість у всьому
моїм єстві до іншого народу.
Я відчуваю голод, страх і втому
дитини, що учора ще жила,
замучена вкінець проклятим катом,(есесівці і ті відпочивають)
що є насправді рашенським солдатом,
приїхавшим у танку до села
поліського, маленького, благого
і корчить перед жителями Бога...
чи Сатану.
ІІІІ
Не обрана. Я вчора помирала
із тим дитям в вологому підвалі,
І стиха колискової співала,
щоб не почули виродки зухвалі.
Закрила вранці сині оченята
й пішла на танк, бо невмируща більше...
бо маю світу жах цей розказати
у кожнім вірші.

Боги мої, війна ця клята --
Продовжує жахливу гру.
Так хочеться любові свята,
Віддатись ласкам і добру...

І кожна зустріч — як остання --
Куди веде нас круговерть?
Я захлинаюсь від кохання,
Немов мене чекає смерть.

І кожен день: Ну як ти мила?
Немов по лезу йдем ножа --
Твій дім іще не розбомбила
Орда бездушна і чужа?!

Всевишньому -- щодень благання
В сльозах ранкової пори:
Не забирай моє кохання,
Або... до себе забери!

І як ті нерви заспокою
У сплесках воїнів звитяг?
Випробування нам війною
Дано на силу почуття.

Впаде імперія пуйлата,
І знову в сяючий альков
Прийде до нас любові свято,
І створить новий світ ЛЮБОВ!

31 березня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)

Мені здавалося завжди
Що прийде день
Коли побачу тебе в кінці дороги
Коли буду бігти назустріч тобі
Що це буде влітку, під вечір у селі
Що бігтиму по сільській дорозі
А ти весь в поросі далеких доріг
Вертатимешся до мене, додому
З війни, чи з власних воєн з Богом
Сам з собою і своїм безвір'ям
А я побачивши тебе
Вибіжу
Назустріч


(2022)

На жаль, не дочекалися
Натовських «супергероїв»,
Кажуть, що мир крихкий,
З їх приходом він не встоїть.

Чи ж бо вони не знають,
Що миру у нас вже нема?
З острахом вся Україна
У небо щомить спогляда.

Ми невпинно благаємо Бога
(Він має бачити все з небес),
Ангелів хай спрямує на захист,
Нехай явить одне із чудес.

Та крізь повітряні тривоги,
Певно, не чує Він молитов,
І на міста скидають бомби.
І знов. І знов. І знов…

«Небо закрийте хутчіше!»,
Заклик звідусіль луна.
Поки НАТО досі вагається,
Українці втрачають життя.

Все ще жевріє у душі надія,
Ще є у нас сподівання,
Любу неньку свою Україну
Ми боронимо без вагання.

Поки чекаємо на вашу поміч
Гуртується наш народ.
Ми вистоїмо. Бо так треба!
Бо шлях є лише уперед.

Страшніше лернейскої гідри
Ота московицька навала,
Своїм отруйним подихом
Україну вона міцно скувала.

Наші воїни мужні, звитяжні
Нещадно нападників косять,
Та на місці збитих голів
Згодом виростає по десять.

Гідру перемогти Гераклу
Свого часу допоміг Іолай:
Ми із друзями разом сьогодні
Швидше це зло подолаєм.

"Небо над Україною закрийте!"
Вас благає людей багато.
Закрийте над Україною небо
І почуєте: "Слава НАТО!"

07.03.2022 р.

Ти прийшов під покровом ночей.
Та правило тут просте-
З твоїх холодних скляних очей
Верболіззя і мак проросте.

Все ж одразу пішло шкереберть-
Навіть небо тут стало до бою.
Ти ніс із собою морок і смерть-
Все те вічно тепер з тобою.

Наша правда проста і ясна,
Нам і Бог в тім труді допоможе.
Ну а далі? А далі життя і весна.
І любов- вона все переможе.

(І)
Сон мені наснився,
дивний та безладний,
наче в Україні
розквітають маки
посеред зими.

Маки червоніють
не в степах чи лузі,
а в містах і селах,
прямо на асфальті,
просто у хатах.

Сон мені наснився,
грізний, страхітливий,
що в блакитнім небі
та й літають круки,
круки-вороги.

Чорні тії птахи
із залізним пір’ям
місячної ночі,
сонячної днини
зазивають смерть.

Сон мені наснився,
облудний та химерний,
що на наші землі,
мирні та родючі,
пнеться сарана.

Дика та голодна,
із «братнім» обличчям,
де вона проходить,
полиша руїни,
не відає жалю.

Сон мені наснився
(душу розтривожив):
мовби на чужину
линуть пташенята
із розбитих гнізд.

Тих же, що лишились,
клятий завойовник
посадив у клітку,
полум'ям закриту,
й на волю не пуска.

(ІІ)
З жахом я прокинуся,
відсмикну фіранку,
за вікном, усміхнена,
Україна завжди нас
з любов'ю зустріча.

Тільки виявляється,
що то усе не вигадки:
краєм волелюбним,
широко крокуючи,
розповзлась війна.

Зло накрило людство
вогняним плащем;
кров'ю вся залита,
вже земля заплакала
від своїх страждань.

Не розгледів, вороже,
ти серця українського:
добре й миролюбне,
воно у гніві праведнім
зовсім страху не зна.

Тож, не дорікай мені,
як поцілю в відповідь;
бо Ісус* попереджав:
від меча загине той,
хто меч до рук візьме.

(ІІІ)
Сон мені наснився,
віщий та пророчий:
майбуття яскраве,
світлу й кращу долю
зорі нам малюють.

З того часу вірю
(сумнівів не маю),
що недовго лиходії
та й на нашій Україні
будуть лютувати.

Мирним стане небо,
гнізда всі поновимо,
щедрим урожаєм
нам земля віддячить,
ну а що ж до маків...

Ті червоні маки —
то печаль і смуток,
наша біль і горе —
залишаться в серці,
зроду не зів'януть.


12.03.2022 р.
_______________
(*) Мф. 26.52

Україна у Сибір
Пуці шле могилу.
Бо ракета - вір-не-вір -
Бункер завалила.

Виходу нема, все зжер,
Без повітря в раї.
Він повільно так тепер
Корчиться й здихає!

28 березня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)

             І
Іще живу... і чартеру не треба,
і не загрожує літакопад...
та іноді нагадую про себе,
що на війну мені закрили небо,
аби душа не рвалася назад.

А де немає «операцій миру»,
ні язика, ні духу москаля,
живуть як люди емігранти віри
у те, що їм дадуть кусочок сиру
у мишоловці і прийме земля.

             ІІ
Квітують парки... статуї, амури
вітають біля веж або каплиць
і захищають їх високі мури,
щоб унікальні пам'ятки культури
не падали додолу горілиць.

І дзвони б'ють, неначе у Софії,
і сонце опромінює блакить,
і вибухом далекої події
у келії Варвари і Марії
зоря червоній армії горить.

Це бомба... і на фініші дороги
кебета завела у западню
і нехотя, підсунула свиню –
немає ані сенсу, ані змоги
вертатися на лінію вогню.

Там убивають орки і погани,
тут – люди... і веселі, і сумні...
пече сумління, та нема догани,
а лепетання, – як мені погано,
не додає героїки війні.

Та є надія – може, автостопом,
баластом... із війною тет-а-тет...
як у пришестя другого потопу...
вітає еміграцію поет, –
ей, обрусілі! Зайвий у Європі
кацапуватий ваш менталітет!

             ІІІ
Неначе є куди себе подіти.
Лиха біда, та не у цьому суть.
Високі гори душу не спасуть –
чекають в Україні первоцвіти,
і бджоли теж, можливо, ще гудуть.

І, може, уціліє крайня хата,
і щезнуть мародери у вогні...
і уві сні навіяна балада
вже наяву повідає мені:
ні у бою, ні у хатині скраю
уже не буде спокою тобі...
..............................................
Якщо і тут не доживу до раю,
то й там не дорікатиму собі,
що візії, яка усіх лякає,
альтернативи поки-що немає,
окрім як перемозі... і журбі.

О, воїне! І я тобі бажаю
Вікторії!
            ...на березі Дунаю
у цій
             бодай останній
                         боротьбі.

03.2022

Вже сонце землю обняло,
І світ увесь весна цілує.
Один лиш збоченець Хуйло
Війну до себе кличе всує.

Чекає сівача земля,
Ярило пісню шле до гаю.
Москвин ракетами поля
Й двохсотими все засіває.

Розкриті вже тремтять вуста --
Кохання ніжністю говорить.
Упир на села і міста
Наслав руйнацію і горе.

Коли ж нап’єшся крові ти?
І знавіснілий од падлюцтва,
Від свеї луснеш глупоти -
Чиряк на тілі всього людства?!

28 березня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)

Ти пройди крізь вогонь і очистись,
Хай же страх твій у грудях скона.
Стисни зброю в руках променисто –
Йде на сході священна війна.

Світла воїне, глянь, за тобою –
Україна, як палець, одна.
Уставай до смертельного бою –
Йде на сході священна війна.

Ти для Путіна вирий могилу,
То в подобі людській – Сатана.
За тобою – і правда і сила,
Йде на сході священна війна.

Обіймімось, брати, в нашій міці –
Москалю – непоборна стіна.
Стане в гніві сильніша за крицю –
Йде на сході священна війна.

Кожен дужий, ненависть не стримуй,
Щоб нечистих – за межі прогнав.
Геть, собаки, з Донбасу і Криму –
Йде на сході священна війна.

Мамо, рідна, не плач, як загину.
Не хили у журбі голови.
Я іду воювать за Вкраїну,
Вір у краще і благослови.

Найдорожча, пресвітла кохана,
Огорни на прощання крильми.
Ще настане весна і світанок,
І з тобою обнімемось ми.

Йдем ординців вогнем випікати,
Хай забудуть дорогу сюди.
Кожен сильний, незборний, завзятий.
Вирушаймо. Перуне, веди.

22.01.7522 р. (Від Трипілля) (2015)

Опів на п'яту ранку, на смертному одрі
блідіє демократ, над ним мошливий рій
а сняться йому битви, і полководці славні
не збудять його більше, співучі птиці ранні
усе своє життя, він жив в страху твариннім
хотів нести всім мир, та шляхом геть не мирним
дитину врятувати з обіймів мами й тата,
їх землю спопелити, зросити кро'ю ката,
вони ж не розуміють, що їх король це кат,
за це їх дім накриє - "Кинжал", і "Смерч", і "Град".
Хай гинуть тисячами, їх вб'є рука режиму
режим же тут не винен, він ж просто хоче миру
блокада за блокадою, аж сонце багряніє
воно пече про голод, воно пече про мрії
ті мрії вже затихли, завали їх накрили
дитячий біль і сльози, і кров'ю ці картини.
Та демократ заснув, і спати йому твердо
він знає що йде далі, для нього далі - пекло
нема йому прощення, ніяких тут диллем
спускайся, демократе, услід за кораблем.

ЗА ЩО?
За що?
Гіркий крик. Безтілесний.
ЧОМУ?
Чому?
Як у жахному сні.
А Гітлер був, принаймні, чесний.
Не ніс «освободітєльно»-фашиської брехні.

В остовах чорних стін зіяють люто діри.
На вулицях тіла – гниють, як їх забрать?
ЗА ЩО?
Чим же тобі весна не догодила,
щоб так її брехнею та кров'ю заливать?

І напис з двох сторін біліє. "Діти". "Діти".
Парить над ним "орел", трима у лапах смерть.
НАВІЩО?
Зупинись! Дозволь їм уціліти!
Побережи життя. Не розбивай ущерть!

Не пожалів «орел». Течуть безмовно сльози.
Тіла. Кругом тіла. Фрагменти. Без числа.
ЗА ЩО?
Чим голосить? Чудовисько. О Боже.
Чи в тебе взагалі душа колись була?

Залитий кров'ю день. Призначено на юдоль.
ЧОМУ?
Окрім брехні, ти вмієш щось казать?
Російськомовним був повіки Маріуполь.
Від кого ти прийшов його «освобождать»?

23.03.22

Чуєш, вітер віє з гір,
Чуєш, у лісі дикий звір.
Подивись на холми за будинком,
Подивись на сонце над хмаринкой.

Скажи, як хочеш своє життя прожити?
Посміхнися для своєї батьківщини
Плач, як є на то причина
Кричи що маєш сили.

Твоє життя - тобі вирішувати що робити.
Хочеш вільним бути - пиши про свої думки,
Бути сильним - бери меча у руки,
Бути розумним - у бібліотеці почитай книжки.
Вибір за тобою, ти живеш у вільній Україні.

Ніч, дерево росте на дворі
Під ним парубок сидить поглядаючи на зорі.
Мріє про чисте небо над головою,
Про дівчину с довгою косою.

Життя спокійним не буває,
Злодій вторгнется на рідні землі.
Хтось захоче забрати твоє щастя,
Хтось захоче попасти в чужі оселі.

З вогнем і мечем приходять воїни ,
Все після них перетворюється в руїни.
Захисти свій дім, свою сім'ю,
Вони думали це пекло, тепер зроби це яв'ю.

Від сирени, як від настири,
мати з донькою мчить сліпма.
Ні речей уже, ні квартири,
ні будинку у них нема.
– Хутче, доню, – отам рятунок…
Грима небо, мов тулумбас…

– Чуєш, мамо? Чи це дарунок,
що снаряди не вбили нас?

Залізяччя об стіну дзенька.
Дим пожарищ і зблиски ватр…
– Скорше, донечко… Тут близенько…
Ось за рогом уже й театр.
Там в підвалі нам буде те́пло,
в тісноті хоч, та не одні…

– Чуєш, мамо, а це вже пекло? –
небо онде яке в огні…

Вже за димом не видно світу,
тільки сполохи звідусіль…
«Діти» – хтось написав, як міту,
«Діти» – ворог сприйняв, як ціль…
А в підвалі – важке гудіння,
для загалу – один постій…

– Чуєш, мамо, чи це спасіння
нам у сутіні цій густій?..

Смертний вибух… І пил. І репет.
І уламки. І темнота.
І безсилого тільця трепет,
і дитячі в крові вуста.
Слабне серце в безвинній жертві –
ні надії і ні снаги…

– Чуєш, мамо, а ми вже мертві? –
тихо й темно так навкруги…

22.03.22

У сни ще не вривається війна,
але душа вібрує у тривозі –
іде по Україні сарана,
а у Європу біженка весна
по зраненій осколками дорозі.

Вертаємось у сорок перший рік.
Уже зі сходу рушили фашисти
сучасної держави терориста...
чекає миру XXI-й вік,
який окупували пацифісти.

Така пора – і горе не біда...
і не біда утратити лахміття,
яке перетасовує орда.
За обрієм як весняна вода
у темряві вирує лихоліття.

Фіксуємо у пам'яті своїй
у полум'ї нескорену столицю.
О! Кров пролита нами не водиця,
та мусимо іти на смертний бій,
в якому Україна освятиться.

Оскаженілій мафії кремля
у пекло видаємо зайву візу,
бо ні на яку голову не лізе
жахіття із подачі москаля...
...............................................
Випалюємо м'ясо і залізо,
аби лише очистилась земля.

03/22

Не прожити інакше весняну цю рань.
Не зректися своїх почуттів і бажань.
Все до зброї додам - і вкладу, чимскоріш,
кожну спрагу свою в мій останній рубіж.

Я втискаю гашетку до болю в очах -
тут, у наших з тобою, Вітчизно, полях,
і зарідненість ця додає мені сил,
з кожним пострілом в серці точніший приціл.

За сплюндровані дні,
за кривавість ночей,
перебите життя,
за жінок,
за дітей -
я нещадно,
щомиті
у пекло жену
цю кремлівську,
по вінця в крові,
сарану.

Скільки в мене лишилося –
стільки й віддам
за усе, що, Вітчизно, дароване нам,
за майбутнє, де зло побороли і страх,
я гашетку втискаю -
до Сонця в очах.

О, прожити б інакше весняну цю рань.
Не зректися отих почуттів і бажань.
Все до зброї додам - і вкладу, чимскоріш,
кожну спрагу свою в мій останній рубіж.

1.
Ти Каїн в квадраті,
ти раб "страшен брате"!
Навіщо завзято
нам палиш ти хати?
2.
Де розум твій "брате",
мовчить твоя мати?
Де "гради" й гармати
ким хочеш ти стати?
3.
Про діда і тата
забув мабуть "брате"?
Життя марна трата
йти нас воювати!
4.
Далось тобі НАТО,
ракети крилаті,
хоч вас і багато -
мерці ви прокляті.
5.
Тож перш ніж рушати
життя віддавати
одумайся "брате" -
тут нАм земля-мати!!!

11.03.2022р. Странник4

Не прощаюсь, не плачу, не йду
Не тікаю
Просто буду там, де є
Просто житиму тим
Що маю
Лишнє і мертве, як шкіра змії
Нехай залишається позаду
Забуте, тому що вже не правдиве
І не своє. Давно

Знову зародитися треба
З неба
Зі всіма постати. Я хочу життя, я так
Хочу кохати, я так хочу любити
Аж до - за минуле - каяття
Аж до віри

В Бога Єдинoго

ІПророчі сни ніякі не химери...
стоять за волю укри і бандери,
небесні сили, воїни УПА.

У тартарі щезають людожери
і ненажери орки... мародери,
прип’яті до ганебного стовпа.

ІІТака ціна... і другий бік медалі...
у вибухах, у полум'ї заграв
диявол, що ховався у деталі,
оскал звірячий світу показав.

Випалює міста скажена раса,
насилує, вбиває немовлят...
немає суду... бункерна зараза
вмиває руки кров'ю, мов Пілат.

І потирають їх недо-нерони,
які не досягали висоти –
нувориші із п'ятої колони,
щуряче плем'я і сліпі кроти.

Неначе і поему «Сон» читали,
і цитували Божий заповіт,
і віще слово «Тимчасових літ»,
а на щити ще тявкають шакали...

Ви кликали? Вітайте канібала,
за те, що пожирає білий світ,
за сотні операцій геноциду,
за тисячі убитими щодня...
..............................................
Уже і не дивує маячня
про українські віруси ковіду...
і локшини на вуха цьому світу
навішує брехлива кацапня.

ІІІЩе не упали роси на покоси,
йдемо стернею і ясніє зір
на те, що осліпляє до сих пір.

«Вколола Україна ніжки босі»,
аби запам'ятали малороси,
що їм несе у хату «рускій мір».

03/22

Вкраїнські діти, Ваші смерті
Рвуть душу. Кляті москалі,
Бездушні нелюди, зітерти
Я б Вас хотів з лиця землі.

О наше героїчне військо,
Удар по них вогнем жахним,
Щоб мучився упир кремлівський,
Розверзлось пекло все під ним.

Щоб він волав нелюдським криком,
І смерті вимолить не міг.
А Сатана в шаленстві дикім
Тортур завдав йому страшних.

І щоб здихав отак повільно
Днів стільки, скільки йде війна.
А Україна вільна, сильна
Знов зацвіла, як та весна!!!

11 березня 7529 р. (Від Трипілля) (2022)

1.
Сирени, тривогу
відчули з порогу
і в сховище всім
годиться.
2.
Живі, слава Богу,
рушаймо в дорогу
кому в час такий
не спиться.
3.
Отець дає змогу
творить перемогу
тож маєм Йому
вклониться.
4.
Згадаємо знову
священную мову,
щоб нею могли
молиться!
5.
Збудуємо нову
країну Христову
і буде вона
як криця!!!

10.03.2022р. Странник4

Жены и матери злобных, кровавых орков,
Прячетесь в теплых, уютных, своих норках?
Ваше зверье с роженицами воюет!
Это вранье, этого не существует?!
Вас не волнует, сыты ли наши дети
В бомбой разбитом, украинском Охматдете.
Совесть спокойна, на сердце легко и гладко -
Вы созидатели нового, мирового порядка.
Те, кто на той стороне и на этой в танке -
Русские матери в Пензе, Иркутске, с Таганки,
Помните: семя взращенное ляжет в землицу сырую.
Спите спокойно, пока для вас этого не существует.
10.03.2022

Коли закінчиться війна,
Навколо щастя розіллється,
Замучене огорне серце
Любов’ю трепетна весна.

Коли закінчиться війна,
Душі пробудження настане,
І мук тяжких спадуть кайдани,
Зітхне з полегкістю вона.

Коли закінчиться війна,
Воскресне світ весь на руїнах,
Моя прекрасна Україна
Відродиться ясна, красна.

Коли закінчиться війна,
Сконає Путін-упиряка,
Розсіється російська мряка,
Імперія впаде жахна.

Коли закінчиться війна,
То пролунає у етері,
Що ти — розвалювач імперій,
Вкраїно, волі сторона!!!

Коли відкраювали Крим
в складну для нації годину,
ти мимрив: нас мине, утім,
цей нелад, що пойняв країну...

Тоді загарбник і алкаш,
той самий «скіф» жадливоокий
оголосив: мовляв, Крим наш...
Зате, сказав ти, маєм спокій.

І ось вже - іменем твоїм
навкруг наносять підлі рани...
Пишайся: у безчесті Крим,
й тепер ви - справжні росіяни.

(2022)

ІУсе – ще, наче летаргійний сон,
і окаянне лихо не заснуло,
і не відповідає камертон
зашкаленого серця на минуле.

ІІМи є уже у пам'яті людській,
але, здається, сильна Україна
нікому особливо не потрібна
на повоєнній мапі світовій.

У ворога в душі нема нічого
святого, та немає і своїх...
виконуємо роль – один за всіх
і мало хто бажає – за одного.

Китай намилив лижі за Амур,
Японія Курили забирає
і поки у Тайвані перекур,
Корея на кощія уповає.

Туреччина дарує байрактар,
Америка оточена щитами,
Європа має загрібати жар,
але найлегше – нашими руками.

Ну, що ж, таке було уже не раз.
Інерція! Але настане час
казати окупанту, – надо, Фєдя,
тобі парашу, а не унітаз...
..............................................
а шкуру неубитого ведмедя
зумієте покроїти без нас?

ІІІА поки-що не радують новини
про перелом у ближньому бою
у боротьбі за націю мою...
минула репутація не чинна...
девіз і кредо знову – дежавю:
всі – як один... і бувші біло-сині...
колаборанти, телепні наївні
рятують шкуру засрану свою.

03.2022

Руйнує Путін «русский мир»,
Але отямитись безсилий.
Осатанілий бузувір
Веде Московію в могилу.

І на оновленій землі
Врага не буде, супостата.
Впаде імперія проклята –
Не буде й сліду у імлі.

Що ми зробимо коли піде війна?
Відбудуємо дороги і домівки?
Врешті-решт відправимо листівки?
Вип'ємо найкращого вина?

Будем спати у полях в пшениці
Із сузір'ями зоставшись віч-на-віч?
З побратимами приїдем до столиці
Щоб пісні співати цілу ніч?

Що зробити нам коли піде війна?
До батьків стареньких завітати?
Чи нарешті книжку дочитати
Що колись залишив край вікна?

Міцно спати будемо ночами?
Будемо сміятись у юрбі?
Діточок народимо собі?
Будемо кохатись до нестями?

Що ми зробимо коли піде війна?
Що завгодно будемо робити!
Будемо на світі цьому жити!
І радіти, що прийшла весна.

Як неспішно кружляє та падає сніг.
Ніби прощається з чимось.
М’яко прощається. Розстання гріх.
Що ти надумала, зимо?

Березень вже та щось люті стоять
дні. У повітрі тривога.
Весно, красуне, до нас загляни
і принеси перемогу.

Прокид раптовий. Під реви сирен
стійкість наповнює груди.
Жовто-блакить героїчних імен.
Мужність та віра – усюди.

Ми подолаємо, стрінем весну.
Квітами вкриються луки.
Ніжна світань після мирного сну
прийде і візьме за руки.

06.03.22

ІГотуємо путі до перемоги
долаємо і сумніви, й тривоги.
і націю єднаємо в бою.
Назґули* зайняли усі дороги,
та є надія не лише на Бога,
але й на дужу Армію свою.

ІІВмирає муза... закипіли сльози,
ревуть гармати... захолола кров
і запеклися рани, і заноза
вп'ялась у серце... вбиті і любов,
і віра... і утрачена надія,
що є ще ум у черепі кощія,
який усе руйнує до основ.
Оце і є – «сугубо і тригубо»
забороняти націю одну...
війна усім розвіє пелену
і поки окаянне вріже дуба,
почуємо ієрихонські труби,
які руйнують бісову стіну.

ІІІЄвропа не ховається від бомби...
спокійно засинає чоловік...
нікому не загрожує язик...
...........................................
у бункері – агонія жадоби...
існуємо, бо є ще катакомби
і діти підземелля, і як зомбі
готові знову у печерний вік.

Будь проклята, парафіє вампіра,
до сьомого і більше поколінь! –
волає Київ, Буча та Ірпінь
і неофіти будь-якої віри,
бо викурити цього бузувіра
з його барлоги...
мусимо!
Амінь...
03.2022

Коли серена загула,
Ми всі тікали хто куда,
Нечувана була війна,
Неждана сталася біда.

Пройшла хвилина, може дві,
Ми згуртувались у пітьмі,
Не страшна вже та сирена,
Не страшна і та війна.

Ми народ всесильний, мирний,
Всі почують крик наш сильний,
І на відбудованій руїні,
Пролунає: "Слава Україні!!!"

Не будьте боягузами, вкраїнці,
Не піддавайтесь голосу зневір.
Серця наповніть мужністю по вінця,
Боїться хай триклятий бузувір.

Не дайте отруїть себе отруті -
Це - пропаганда промосковських ЗМІ.
І сам ведмідь опиниться в ярмі,
І назвемо ми Путіна – КАПУТІН.

Лиш у собі збудити треба силу,
Лиш у собі здолати треба страх!
І ляжуть окупанти у могилу,
Бо зла імперію чекає крах!

Піднімуться знедолені народи –
Чечен, якут і чукча і бурят!
І разом з нами в битві за свободу
Боротиметься кожен з них, як брат!

І чесні росіяни, і євреї,
Й нескорені татари-кримчаки
Позбудуться лакейської лівреї
Однині і на вічнії віки!

Плече підставлять нам у час критичний
Америка, Європа і Кавказ.
І санкції Московії всебічні
Введуть. І зброю надішлють до нас.

Ковтне Китай Сибір неісходиму,
Японія Курили забере…
Лише борімось, наче одержимі,
Хай сила духу наша не умре!

І воїнів Свободи Божа доблесть
Зруйнує світ, де править сатана.
Й залишиться лише Московська область,
Від Риму як – Італія одна.

І кожен з нас тоді розвеселиться,
І пам`ятник Свободі возведуть…
Вкраїна, як духовності столиця
Усьому світу світлий вкаже путь!

3.05.7522 р. (Від Трипілля) (2014)

Дощ трембітом впивавсь у весняні вуста,
Ще зима облизнутись не втигла з ґанку.
І зелений блават, що торік зогнивав,
Проглядав крізь сніжок на світанку.

Місто тихе, велике, розливалось у флячки
Рукавами жовтенькими. Стрічки. Жбани.
Цегляні тони сполонили небо.
- Хочу банькать ці барви - не еребу.

Чорний колір тікав із місцин старих.
Свист гарматень здіймався чайкою,
І надії вмирали, не тут - горілиць
Та із вуст точилися байкою...

2.III.MMXXIIp.

Молімося за Україну
І Бог заступиться за нас.
Хіба даремна жертва сина,
Коли Отець його не спас.

Молімося за перемогу,
Якій незміряна ціна
І засіяє слово Бога,
Коли закінчиться війна.

ІРозбита чаша Божого терпіння.
Прийшла пора гріхи змивати кров'ю.
Розплачується грішне покоління
смертями патріотів і героїв.

Погани одягли попівські ряси,
та каїну молитися запізно.
Ми ставимо на перехресті часу
велику жирну точку комунізму.

Хто як не ми? І мусимо забити
кілок осики у його могилу,
проклясти рашу і оголосити
анафему парафії кирила.

Росія розв'язала наші руки,
у черзі повились білоруси,
та ми уже мотаємо на вуса, –
ідіть ви на... хіба, брати-ублюдки.

ІІОговталися офіси і Рада...
на барикадах разом стоїмо!
а головне – не заважає влада
іти туди, куди ми ідемо.

ІІІТому і розбиваємо колони,
і вимітаємо чуже лахміття.
Несповідима путь армагеддону,
та маємо очистити обійстя...
іде останній час тисячоліття,
коли диявол все іще на троні.

01/22

Кращі слова за останні дні —
"Русский корабль, на*** иди!".
Кращі привітання — "ти як, у безпеці?";
"На всяк випадок, скажи "паляниця"".
Справжні герої — усі в Україні,
Це й війська, й прості цивільні.
Справжня сила — це народ України,
Що зупиняє танки руками своїми.
Справжні трупи, що не лежать в домовинах,
Це те, що не покажуть вам у новинах.
Вам не покажуть як стріляють в дітей,
Як у сховищах люди чекають добрих вістей.
Ні, не покажуть, але це все не фейк,
Вся наша кров — це зовсім не мейк.
Усі українці — це гордість країни,
Так, усі ті, хто живе в Україні.
Усі ті, хто живе на цієї землі,
Ми гордість. Ми герої цієї війни.


27.02.2022

Чому ти зробив мене вбивцею?
Відправив вбивати, і я…
Казав «захищатимеш». Ницою
була та безбожна брехня.

Вночі, під примарою присмерку
ішли визволяти. Прийшли…
Щоб зранку зробитися вбивцями
на дружній сусідній землі.

Бодай ти, сволота, у полум’ї
горів до скінчення часів!
І буде замало, по совісті,
за все, що ти занапастив!

За ложь, что потоками патоки
течет из фальшивого рта,
играя людьми и солдатами,
как массой тупого скота.

За ложь, в чьих волнах бултыхается
вся наша слепая страна.
И ложью своей упивается.
Кому нужна эта война?

Ты лгал – мы несем вызволение.
Реально мы что принесли?
Убийцам не будет прощения.
В аду вместе с нами гори!

27.02.22

1.
Здивовані ворони
бійцям тер оборони.
Чому ви тут, о люди?
Що потім з нами буде?
2.
Ми тут були завжди
з батьками і діди.
Постали всі до зброї
не дати лихо скоїть.
3.
Від зайд не жди добра
де наша дітвора.
Тож маєм захищати
і в поміч земля-мати.
4
Летіть де вороги,
хай Бог надасть снаги.
Це ваше вільне право
вказати суть криваву.
5.
Молімося Отцю
стерпіти прикрість цю.
Борімося завзято
і з Богом, буде Свято!!!

27.02.2022р. + + +


P.S.
Те має бути брате
як дзвін цього набату…

Чи буде шанс відкрити завтра очі
чи темрява шляхом до небуття
опуститься на них цієї ночі,
межею підбиваючи життя?

Повітря тихе. Поки що спокійне.
Звичайний вечір, місто морить сон.
Та то омана, дехто божевільний
створив її, пройшовши рубікон.

Війна. Яке кошмарне слово.
Страшезне. Між найбільш паскудних слів.
Його не мало б бути. Помилково
хто безум цей вимислювати міг?

За що? Навіщо? Чи якась причина
коштує в пекло кинутих життів?
Що робиться, коли людина
у інших прагне бачить ворогів?

Не у братерстві справа. Всі ми люди,
чиїсь кохані, дочки та сини.
Так хочеться повірити, що буде,
що може бути дійсність без війни.


25.02.22

Сяє у блакиті Україна,
і сади, і ниви, і поля,
і мала, й велика Батьківщина
на планеті з іменем Земля.

Оживай, і не цурайся Сина,
і тримайся сильної руки.
Будеш і велика, і єдина,
наша берегине, на віки.

І вода цілюща у криниці,
і стежина перша за поріг,
синє небо, золота пшениця,
тризуб волі, щастя оберіг.

Не померкне, небом осіянна,
слава наших пращурів-дідів,
гетьманів Богдана та Івана
у державі вольних козаків.

І земель історія правдива,
і малята на руках матусь,
і церков неопалиме диво –
це і є первісна наша Русь.

Хай лунає світова осанна!
Будеш, нене, з іменем твоїм
для усіх – земля обітована,
а для українців – Божий дім.

Оживай, і не цурайся Сина,
і тримайся сильної руки.
Будеш і велика, і єдина,
наша берегине, на віки.

24.02.22

Чомусь не любить ніхто Росію,
Росію бісить та нелюбов,
Вона шаліє, вона воліє
Уже назавтра пролити кров.

Хоч море крові по всьому світу,
Аби вклонялися їй усі,
Нехай судилось за те згоріти
У атомовій страшній красі.

А поки світом не запалало,
Колотить Рашка своє лайно.
Європи мало їм, світу мало –
Усіх готова тягти на дно.

На жаль, це стається не так вже й рідко:
Очі бійцям закривають не лише капелани.
Криптографують у спогадах тепле літо.
У гравців світових — непохитно узгоджені плани.

Побільшало в тілі втоми, у кожному із прожилків.
Довкола стільки брехні, що усе — в секреті.
І лишаються й далі чоловіків будинки,
Й безтурботно радіють ще молоді кадети.

Вибухають проти перших морозів п’янкі хризантеми,
Яскраво-червоні, мов обвітрені холодом щоки.
У новинах невтомно повторюють давні теми,
І минув уже Спас, але спасу не видно поки.

Розростаюся тишею, розповзаюся болем по стінах,
Кожна постать на фото — копія резервіста.
І щемить мені правда, викривлена постійно,
Й літають небесні сотні туманом густим над містом.

47й рік, Чернишов. Штаб. Гостини Кремля.
Стіл устелений стосом паперів,
Лиш одне слово "Запад" до болю пройма.
На стіні висить образ Берії...

Тютюновий димок прогляда крізь посвіт,
Нижче парсуні - "Цинандалі",
По кутках дві канапи, вище них -
Відзнаки, почесті, регалії...

Десь в селі передзвін - б'ють у набат,
Стукіт в двері, дрижчання засовів.
Гвинтівка Мосіна розриває курок,
Ниць падають сотні набоїв.

Білі хати стають багряних тонів,
На траві скло, в полі - трупи.
Решта селян під штуркіт багнет,
Біжить до вантажівок в групах.

В цей же час у Кремлі папери наче церата,
Вкрили лаву зелену, а поміж них:
Точна дата і місце кожного страти.
Тільки більшості вже як добу немає в живих...

Прямують вантажівки до ешелону,
На нарах залізних лежать мертв'яки,
А в штабі щоночі запалене світло,
Й розкидані рахвами сталінські листи.

На платформу зійшло лише трійко людей, -
Триста укриті тряпками,
Потяг знову відбув, гудок чутно з-під ніг,
Порцелянові душі майже без тями.

Стоять останні, їх тримають солдати,
Заплямовує колії чорні кривава печаль,
Запахло дощем, що прасує буття утрати,
Пробило дванадцяту. Згас останній світла ліхтар...

21.XI.MMXXIp.

Війна невідворотною була,
Бо жевріла невпинно крізь століття.
І падали на долі лихоліття
І застилала обріїї імла.

Імперія творила ворогів –
Вона без ворогів не виживала,
Як без вождів з кривавих п’єдесталів
І швидкоруч поліплених богів.

Ота війна, здавалось, назавжди́,
Допоки слід імперіїї не згине,
І, врешті, не позбудеться Вкраїна
Ментальності холопства та орди.

Не картайся, милий друже,
не виказуй своїх мук.
У шпиталі людно дуже:
той – без ока, цей – без рук.
Не біда, що кудрі сиві –
стане нам іще снаги.
Ми живі і тим щасливі, –
в нас на двох аж дві ноги.

Пам’ятаєш, як ми в та́нку
не згоріли ледь живцем?
Як ізранку на світанку
нас підбили за Дінцем?
Як безсилі й обгорілі
ми по соняхах повзли?
І у вирві, як в могилі,
нас поранених знайшли?..

Ми пройшли бої жахливі.
Досить, друже, горювать.
Ми живі і тим щасливі, –
будем й далі воювать.
Очі цілі, руки цілі,
ноги – зроблять під заказ.
Ще нам ворог у прицілі
позавидує не раз.

9.11.21

Оповиті млою площі темні;
Сніг рахує пари чобіток,
А у дворі люди під'яремні -
Кожен з них уперто лічить крок.

Їх душа воліє йти на галас,
У кишенях в одного паперів стос,
Інший у бундючну свиту сова',
Свій давно промоклий папірос...

І вони стоять в кашкетах сірих,
Зовні студень, - і без кобеняк!
Серед них самі хохли стовбичать,
І один напищений поляк.

Втім, нема кому в литаври бити,
Зажура національності не зна, -
Перед злиднями і скрутою всі рівні,
Паритетність - колективная туга...

16.X.MMXXIр.

Лунає гучно дзвін із переправи,
Дорогу в темряву підібгає тропа,
Ідуть із шелестом борці за право,
Лякає їх тутешня пустота...

Ніколи в діда серце не бриніло так,
Як в ніч оту, коли молодиків завиднів,
У раз душу старечу страх просяк,
Він усвідомив скільки було злиднів...

І якось стало дуже боляче у грудях,
Сплили у пам'яті затерті сторінки,
Як він іще під столом ходячи,
Отута будував мости...

Він помічає хвилю посмішок невинних,
Що прокатилася мармизками в цю мить,
І підкосилася стара осана,
І видно стало: вільно падає старик...

А хлопці йдуть, ведуть дівчат за руки,
Їх погляд впевнено веде вперед,
За рогом мідні куполи церковні,
Ніхто не думає, коли прийде його черед.

А на лугу лежить ослабле тіло,
І ще потроху дихав чоловік,
Коли востаннє зникла з неба зірка,
Очі завмерли, дивлячись у бік..

На перевіз гляділи темні кришталі,
За мить до долу впало сьоме тіло,
І чутно було чужеземні балачки,
Коли місячне сяйво набої освітило.

2021р.

Розквітає блават,
Сиплять з неба сніги,
Що птахи їх стрибаючи скинули,
Чутно гомін дібров,
Видно струмінь води,
І життя із квітками виринуло.
Розправляють ставки латаття,
Горобці оправляють крила,
Блиск багнет на вологих шматтях,
Сія ланів поки не ззеленілих.
Галас чутно дітей,
Рейвах виден людський,
На порозі пороку природи,
Що скрутні часи, що паскудне буття,
Без завад вже супроти негоди.
Фонтанують пісні і танок лісів,
Безпробудно гукають паспільство,
А воно досі спить,
І чекає на мить,
Поки знову стане боліть,
Щоб почати шуміть, і у сірії дні,
Сміть кров свою
Вайлувато пролить...
А час мчить,
Лиш солодко п'янить...
Знову грім, як набат,
Всі скоріше назад, -
І минають літа,
А вони як солдат:
На осінній призов вирушають туманом,
Чутно лиш брязкіт п'ят,
Берць-покутих вояк,
Серць незламних орлів,
До спочину їх днів...
Завмирає секунда,
Згасає світ ліхтаря,
Що об'яттям хапав за мить,
Зупинилося все,
Це останній розквіт сум'яття,
Тихо! Струнчайсь!
Лунає хмільною промовою,
Перше й кінцеве розп'яття...

2021р.

Був день, як день.
Ні смутку, ні жури.
Звичайний день, як і коли́сь там.
Грайливо вітер продував двори
і шерхотів опалим листям.

Збиралися хмарини в вишині,
в повітрі чулося тепло́ ще.
І глухо десь гриміло вдалині,
й бриніла музика на площі.

Юрмились біля церкви жебраки,
чекали милостинь в готівці.
Й жіночі цокотіли каблуки,
немов підкови, по бруківці.

Над папертю світився лик рудий.
На сонці грілись пси бродяжі.
А о́сторонь –
на милицях – худий
боєць стояв у камуфляжі.

Розговорились.
Він – все про війну.
А я – про мир і про молитви.
І вітер, ніби спогадом, війнув
йому з його страшної битви:

Я вже – мовляв –
відплакав й відмоливсь.
Вмирав і міг живцем згоріти…
А тут спокійно.
Тихо, як колись.
Та й без ноги –
ще можна жити.

Я був у пеклі.
Хлянув од жади...
Снаряди рвались без упину.
А схоронитись –
не було куди.
Лежи і жди свого загину.

І я лежав.
Жахався й голосив.
Моливсь під схлипи міномету...
І тут він стих.
Лиш згодом попросив:
«Дозвольте, дядьку, сигарету…»

Затим пішов.
На милицях.
Один.
Я вслід дививсь йому пошанно…
І кров’яніли грона горобин,
немов чиясь незгойна рана.

30-31.08.21