ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Уляна Світанко
2019.12.06 20:45
Відмежуйся від мене, звіре!
Не полохай безликих ще сліз
І тремтячи (помітно) сили
Позбавляєш, зробивши надріз.

Я не плачу, ти бачиш, крига
Замережила серце живе,
До лиця мені одяг білий,

Ігор Деркач
2019.12.06 17:58
Іду у край забутої оази,
минаючи приватні береги,
украдені багатіями бази,
циганами освоєні луги.

І досі тут ще водиться усяке –
і патерчата, і басаврюки,
буває, ще хіхікає русалка

Олексій Кацай
2019.12.06 17:26
Рве світ на світло в об’єктивах
і ми, пливкі мов акварель,
розпочинаємо дуель
в інопланетних перспективах.

Твій постріл перший болем лине
в перетинах добра і зла
і він розмазує людину

Юрій Сидорів
2019.12.06 15:55
Не сіллю виїдений шовк -
Побита інеєм отава.
Вона місцями золотава,
А десь - неначе хтось потовк,
Якась юрма.

Містки - обидва-обидва,
Скульптурні групи, арка, плити...

Сергій Губерначук
2019.12.06 10:59
Не розумію. Що це? Фатум?
Зла доля чи такий собі маразм
як дивний прояв особистої історії
у схемах світових надбань?
Чи дату цю запам’ятати?
Чи, може, мій тривкий екстаз
лише чиєсь самозакохане повторення?
І не потрібно жодних знань ані бажань?

Галина Сливка
2019.12.06 10:21
Зав'язала хустку так святочно.
На плечах - коромисло з роками.
Силуету лінії жіночні
У свічаді неба, між зірками,
Міряєш, немов звіряєш долю.
А вона хлюпоче у відерцях.
Ранок дневі вигаптував льолю,
День у ночі топить своє серце.

Микола Соболь
2019.12.06 07:15
Усміхнене маля біжить до мами
Ще світ йому незнаний і чужий,
Щебече щось, махаючи руками,
За матінку сховалося мерщій…
Надійніше не знайдете нікого,
Бо матір смачно пахне молоком.
Пізнає потім у життя хиткого
І проліски й веселки за вікном.

Олександр Сушко
2019.12.06 06:47
На світ стовбурчить гребня півень,
Гарчить від люті хижий вовк.
Є бевзі, створені для гніву,
А є ласкавці, для жінок.

Життя колеги - чорна плахта,
Бо чоловік, як стигла піч.
Поезія - душі відрада,

Олена Побийголод
2019.12.06 00:07
Володимир Висоцький. «Аліса»

Посаджене вхід стерегти,
сидить жабеня день при дні,
щоб рішення вчасно знайти:
впустити - чи ні?

Якщо ж пропустити когось - то, мабуть,

Ігор Федів
2019.12.05 21:55
Утішає висока блакить,
Я її опишу поетично,
Зупинити бажаю цю мить
І у ній залишитися вічно.
Від магії лісу п’янію,
І марноти долаю тяжіння,
Душею літаю у мрію,
Але тілом пускаю коріння.

Іван Потьомкін
2019.12.05 21:53
На старості багато в чому маю каятись.
Почав з вини перед бездомними котами.
Каюсь, донедавна обминав не тільки чорних,
а й навіть тих, що просто шлях перетинали.
Сторожко поглядав я на весь кошачий рід.
І що найприкріш – без причини.
Ніхто з ни

Галина Сливка
2019.12.05 21:24
Малювала тиша білий день снігами -
У обіймах білих розливались межі.
Від тепла морозні відчинялись брами...
Дивувалось диво... Чи то так належить?
А у снах дерева, мов заснулі пензлі,
Вибирали барви із того, що буде.
У вітаннях гріли люди руки змерз

Олександр Сушко
2019.12.05 20:12
Настрій - пастельна блакить.
Мить - і усе навпаки:
Буря у ложці води,
Гнівних філіппік пуки.

Взяли мене на ножі
І утоптали у бруд.
Нащо? От нащо, скажіть?

Сергій Губерначук
2019.12.05 10:59
Люди мої дорогі,
як багато серед вас людей
і як мало людей.
Написав я на руках і лобі
формули для багатьох прості.
Все одно, не запам’ятаю.
Все одно, люди, мої дорогі,
не любити вас був мені наказ,

Ніна Виноградська
2019.12.05 10:37
Ще земля не степліла
І повняться холодом ранки,
Ще московка стоїть,
Де припнуті човни на воді.
І в розливі оцім
Ген за Пслом виглядають світанки,
І лелеки-птахи
Вже по прутику зводять свій дім.

Н Кап
2019.12.05 08:26
Більше немає, легіню, віри, ані тепла.
Осінь чесала гребенем коси... І пролягла
стежка між полонинами - наче і не межа...
Тільки сіріє синява: ти йому вже - чужа.

Бо ще цілує рученьки - зносить вода містки!
Тільки танцює кручено дотик його руки,
д

Микола Соболь
2019.12.05 05:51
Привіт, зросійщена країно!
Спирайся на моє плече.
Перед врагом не гни коліна,
Як кров козацька потече.
Не вір ніколи бусурману,
Бо завше результат один:
Введе чортяка ув оману
І згине твій найкращий син,

Ольга Якубенко
2019.12.04 23:53
Мені хочеться бігти босніж в морозній імлі,
До світанку пірнати в джерельну незайману воду
І молитись у тихому храмі, де скроні мої
Залоскоче грайливо найперший промінчик зі сходу.

Мені хочеться їсти духмяний, гарячий ще хліб,
Що турботливо випекли

Галина Сливка
2019.12.04 16:33
Сніжить добром зимовий вечір,
Сріблиться вогниками раю.
Не обіймеш мене за плечі...
Про тебе пам'ять обіймаю...
Те, чим стою, у чім опора,
Живим вогнем - та по судинах.
Мені теплом твоє учора,
Твій усміх вітром в часоплинах.

Ольга Якубенко
2019.12.04 16:32
Хмара зорі у неба краде.
Дощ збирається. Чрно всюди.
Найстрашніша помилка — зрада,
Найнестерпніший біль — Іудин.

Ніби в світі усе померкло,
Вітер плаче надривно: «Отче!..»
Той собі обирає пекло,

Козак Дума
2019.12.04 15:19
А час іде, не знає він зупинку.
Буває що летить, а то чвалає…
Не відає він втоми й на хвилинку
і день за днем, за роком рік минає.

Та прийде мить, як вогняний рубіж,
що перетне життя твого дорогу,
безжалісно розріже долі ніж

Уляна Світанко
2019.12.04 13:12
У Всесвіті до ніжності горнуся,
Гадаєш заблукаю? Ні на мить!
Я шепіт розпізнаю в стоголоссі
Й назустріч стрімголов поки все спить.

Надихатись сповна і розчинитись
У безвісті жаданій - на плечі,
Плекати потихеньку серця нИтки

Ігор Деркач
2019.12.04 11:17
Полетіла осінь за зимою,
та сама її не донесе,
поки не позавіває все
небо пеленою сніговою,
поки завірюха і хуга
не укриють поле і дороги
і тоді і їй самій під ноги
упаде перина дорога,

Сергій Губерначук
2019.12.04 10:59
Між нами, акторами, кажучи,
усі вже давно є акторами.
Життя – до нестями вражаюче –
цвіте драматичними творами.

Підігнано ролі під кожного –
супутнього і перехожого,
довірливого і безбожного –

Олександр Сушко
2019.12.04 10:45
Чалапаю понуро бездоріжжям,
У торбі міль та Божа благодать.
Куди не ткнуся, чую: - Геть, грабіжник!
Ти - бідний. Отже,- харцизяка! Тать!

Доокола і справді - крези, ґазди,
Застрелять вмить! Ступни за тин хоч крок.
Вважають, що прийшов до них я

Віктор Кучерук
2019.12.04 09:51
Ти стільки раз вже снилася мені,
Що міг би збожеволіти від щастя,
А я рахую безутішно дні
Від розставань до зустрічей нечастих.
Бо що тих снів ростуча суєта,
То забарна, то дуже швидкоплинна, –
Коли спросоння нудяться вуста
І повнить рот ли

Домінік Арфіст
2019.12.04 09:18
тексти або ширяють -
або вмирають...

Н Кап
2019.12.04 07:33
А знаєш, коли я помру,

на далекому континенті -
майже на іншій планеті -
народиться крихітне
КЕНГУРУ
в зоряну-зоряну ніч-
майже о третій-

Вікторія Торон
2019.12.04 06:54
Куди іще тікать? Перемагає глупство.
«Новий хоробрий світ»* -- це гасла і борня.
Бої навколо слів, в очах ворожість гусне,
Й розбурханих ідей роїться комашня.

Довкола світ кипить, вирує в нетерпінні,
Подражливість росте, тремтить підніжний грунт.

Олена Побийголод
2019.12.04 06:40
Володимир Висоцький. «Аліса»

Не сипте комбікорм Блакитній Гусені, -
я ж їм не те, що гусики бабусині!

Ті гуси всі, як тільки вилупляються, -
уже щипаються,
шиплять та лаються;

Микола Соболь
2019.12.04 05:32
Світанок заплівся в життя.
Дай, Боже, аби не останній.
Дівчатка сидять в «Інстаграмі»,
Я днів пожинаю жита.
Уже до обіду не спиться,
Бо серце частіше болить,
Але розумію це мить,
Коли у долоні синиця

Олександр Сушко
2019.12.04 04:50
Відкрито браму знань кривим ключем,

Розсипались, мов прах, іржаві грати.

У тиглі - совість. Плавиться, тече...

Струмок холоне, гаснуть краплі правди.

Матвій Смірнов
2019.12.04 04:17
Збенетежене англійське передзим‘я,
Нервовий - як востаннє - shopping spree,
І ми й собі купуєм Christmas tree -
Хоч до Різдва ще місяць. Але цим я
Не дуже переймаюся. Вогні,
Святкові знижки, довгі вихідні.

Мелодії Синатрових колядок

Вадим Василенко
2019.12.03 22:37
День як аркуш простерсь. Обростають товстою корою
низьколобі дахи. Відпливуть мої сни до води,
а твої, мов птахи, відлетять. Зимовою порою
не злічити усіх серед довгих, як ріки, годин.
Скільки світла довкруг, а в тобі щось мале і зникоме,
як сліди на

Олександр Сушко
2019.12.03 22:00
Мертві братчики,- мир вам...
Сів побіля хреста,
Там де посмішка - прірва,
Там, де радість - біда.

Кров холоне у жилах,
А думки в сивині.
У опалубку - брила,

Іван Потьомкін
2019.12.03 21:24
Не змагайся зі злом,
Не заздри тим, хто чинить несправедливо,
Бо, мов трава на корм, повсихають вони
І, як поле зелене, пожовкнуть.
Покладайся на Бога й роби добро,
Осядь на землі і подружися з правдою.
Розкошуй служінням Богу,
І Він сповнить твого
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Наталья Иванова Харина
2019.11.28

Ольга Якубенко
2019.11.28

Н Кап
2019.11.26

Козак Ігор Козак Ігор
2019.11.20

Тетяна Шульга
2019.11.20

Галина Сливка
2019.11.19

Тетяна Глінчук
2019.11.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Сергій Губерначук - [ 2019.11.29 10:47 ]
    Сиві́є осінь на схилі днів…
    Сиві́є осінь на схилі днів.
    Закляк у па́морозі цнотливий клімакс флори.
    А нам – по задубілості снігів –
    аж шпари позаходили під шпори.

    Спадає долом осінній шлейф,
    дотла розвітрюючи п’янкий букет флюїдів.
    Дні впали в затяжний зимовий дрейф,
    а сни дерев – у спогади друїдів.

    У квітці з ельфом веснянка спить.
    То першопро́лісок чи остання хризантема?
    Йдемо́ крізь них – а сніг з-під ніг рипить…
    Така проста земна музична тема…

    11 травня 2003 р., Богдани


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 197"


  2. Сергій Губерначук - [ 2019.11.26 09:06 ]
    Листопад підсковзнувсь на підлозі Києва…
    Листопад підсковзнувсь на підлозі Києва,
    просто він хотів прошмигнути непомітно.
    Уночі, згортаючи традиційного килима,
    він скотивсь по слизькому паркету під вікна.

    Було чутно, як він приголомшено охкає,
    крекче, спираючись на горіховий костур,
    б’є у шибку навпомацки лапами вогкими
    і, спіткнувшись об щось, лід кописткою гострить…

    Ранок видався дивним гідропарком інею
    зі старим покаліченим горіхом в епіцентрі.
    На херсонський квиток листопад виміняв
    хризантемок дрібних білосніжні концерти.

    6 листопада 1993 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 45"


  3. Ігор Деркач - [ 2019.10.30 08:49 ]
    Осінь на розпутті
    У тумані сіріють алеї,
    серед осені кряче печаль.
    І ворона сумує за нею,
    і мені її мало, на жаль.

    То завіється з гаю у поле,
    то фарбує сурмою ліси
    і у лузі неначе ніколи
    не було ще такої краси.

    То пишається горобиною,
    то калиною біля ріки,
    по габі за цією рікою
    вишиває собі полики.

    Завітає ця фея й до мене,
    і кота подарує мені,
    що примружує очі зелені,
    і мурликає щось уві сні.

    А сама помандрує у гості
    у хороми хуги і зими.
    Поки з нею прощаємось ми,
    сіє росами із високості
    подорожню імлу на погості
    за журбою, що їде саньми.

    10/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (5)


  4. Ігор Деркач - [ 2019.10.25 09:28 ]
    Естафета оновлення
    Запасають жолуді дуби,
    червоніють падуби і вишні.
    Не ніяковіли би, якби
    не були такі нагі і пишні.

    Узялись у боки ясени.
    Явір усміхається ялині.
    І кольє опалу до весни
    буде ще сіяти на калині.

    У природи виїзне кіно.
    Їй у ролі осені – морока.
    Чагарі із нею заодно,
    а в гаю осика – одинока.

    Чуйну душу не лікує час.
    І дерева ще ідуть у люди.
    Он березу обіймає в’яз,
    а береза обирає дуба.

    Місію очікує зима,
    та у неї інші ідіоми.
    Осінь – незалежна. І сама
    завітає у свої хороми.

    Опадає золото руде
    і руно на ризи падолисту
    і на естафету урочисту.

    А ота, яка за нею йде,
    купідону кучері пряде,
    а наяді – інію намисто.

    10/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  5. Ігор Деркач - [ 2019.10.14 20:26 ]
    Жовтневий вернісаж
    Добирає урожайне літо
    качани і колос до куля
    і Ярило у піке зеніту
    сіє павутини на поля.

    І Покрова устеляє сіно
    пеленою на нове зело.
    По озимині її насіння
    яриною ниви ожило.

    А уже за нею фінішує
    у високі сині небеса
    кароокий жовтень, що існує
    поки є ще в’януча краса.

    Уночі замішує пастелі,
    а удень малює міражі,
    як Марія укриває землю
    на краю небесної межі.

    У свої сіяючі чертоги
    одягає омофори тоги
    і міняє опції меню,
    та наймає сивого Борея
    вимести усі її алеї
    і неони магії вогню.

    10/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  6. Сергій Губерначук - [ 2019.10.08 19:28 ]
    Кіт
    Нечутно, налякано, по-балетному,
    тікає кіт од гріха подалі.
    Його знайшли по нявканню фальцетному,
    коли він кидавсь на велосипедні педалі.

    А тут не миша, не пес, не опудало,
    ні землетрусу найменші прояви,
    а він навшпиньках, легенько, поплутано
    тікає в ліс і спить під сухостоями.

    Його робінзоном прозвали диким,
    котом-бойкотом і сільською раною.
    Як ніч, так зразу – тріщання й крики:
    о! знов третирує всю флору з фауною.

    20 серпня 1994 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (2) | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 125"


  7. Ярослав Чорногуз - [ 2019.08.26 07:42 ]
    Скоро осінь
    Знов печаль, але така пресвітла
    До душі моєї припливла.
    Наче сиво-білі хмарні мітли
    Вичистили небо дя тепла,

    Що на землю сходило і мліти
    В ньому починало все живе –
    Зорі й трави пестощами літа
    Тішилися й з ними – світ увесь!

    Ніби з охололої плавильні
    Подих увостаннє обігрів.
    Ласки ті – прощальні, ностальгійні…
    Скоро осінь стане на порі.

    25 серпня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:


  8. Сергій Губерначук - [ 2019.08.21 11:06 ]
    Заповідник
    Озеро.
    Човен.
    Глибока вода.
    Біле латаття
    пливе у серпанку.
    Сонце розсохлось,
    за світ загляда,
    обрієм зрізане, ніби рубанком.

    З берегу вільхи, мов діви старі,
    глянуть у воду – і знов одсахнуться,
    їх сережки при осінній порі
    з блиском дешевим…
    і не продаються.

    В їхніх верхів’ях живуть голуби,
    й тиша повітрям тонесенько дише…
    Лебідь зірве́ її з висі – в глибінь
    й біле, як лілії, пір’я облишить.

    Дробом свинцевим уражено дух,
    щастя забито з чиєїсь рушниці!,
    літо летить, мов розстріляний пух,
    падає, падає в лапи до вбивці…

    Як заповідно буває без нас,
    риба нелякана в озері грає.
    Опісля битв
    переможений час
    разом з птахами
    і нами
    вмирає.

    22–23 серпня 1994 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 67"


  9. Ярослав Чорногуз - [ 2019.07.26 14:20 ]
    Гієна - не левиця
    Нашіптує, нацьковує кругом,
    Гуртом слона вкусити хоче гном.
    Не вгомониться все вона ніяк –
    Огидна інтриганка Шапокляк.

    Орлиці хтіла вправити хребта,
    А та наскубла добре їй хвоста!
    І тут узяв звірюку переляк –
    Гієну, не левицю, Шапокляк.

    І тільки де не з`явиться на мить,
    Од неї падла запахом смердить.
    Дожовує все залишки здохляк
    Спесива провокуйка Шапокляк.

    Хвоста свого розпустить, як павич,
    Аж уночі регоче з неї сич.
    Ну як, скажіте, вилікувать, як?
    Цю манечку величчя в Шапокляк?

    Заготовляти сушкуватий хмиз,
    Уже пора провітрювати ліс.
    Бо хазяйнує в ньому абияк
    Гієниста габздиня Шапокляк!

    26 липня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (5)


  10. Ярослав Чорногуз - [ 2019.07.19 02:47 ]
    Нічне залицяння
    Сховався день у сутінках сумних,
    Довкілля огорнула темна змора.
    Прошелестів у гіллі тихий сміх…
    То легіт із березою говорить.

    Грайливець! Огорта її навкруг
    І пестить так легесенько й уміло…
    Аж усміхнувся в темні вуса луг!
    Вона од щастя вся порожевіла

    У сяйві місячнім поміж отав.
    І пустощі оті ловили віти…
    На вушко шепотів і лоскотав
    Красивий легінь – залицяльник вітер!

    18 липня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  11. Ярослав Чорногуз - [ 2019.07.15 01:06 ]
    Помахи крила
    Так ніжно хмарка небо лиже,
    Бо вже насупиться ось-ось…
    Гроза пройшла. Повітря свіже,
    Як море буйне, розлилось.

    Духмяні пахощі колосся…
    І де взялася ти, снаго?
    Неначе милої волосся
    Оповива мене всього.

    І ми удвох – несамовиті!
    Нас доля в небо вознесла.
    І ці злиття щасливі миті,
    Немовби помахи крила!

    14 липня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  12. Сергій Губерначук - [ 2019.07.07 12:09 ]
    Соняшник
    У бе́резі – сонце на чільному місці,
    з пелюстками жару навколо кружала,
    там стигне насіння в оранжевім листі,
    то день усі зорі бджолою пожалив.

    Над цвітом тим – неба священна заграва,
    під ним перепілка ступає, мов пава,
    і я, зачарований, ступенем вище
    у світі, де сонячна квітка горить ще!

    Зберу насінини, всі ночі і днини,
    лузатиму їх, ідучи по стежині,
    і кожного ранку саджатиму зерня,
    щоб квіткою – сонце й малюнком – майстерня!

    1994 р.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.44) | "Майстерень" 5.25 (5.42)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, любове..." (стор.18)"


  13. Ярослав Чорногуз - [ 2019.06.03 01:37 ]
    Перетікає вже весна у літо
    Перетікає вже весна у літо,
    Кульбаби сиві – в тополиний пух.
    І смутком чарівливим оповито
    І ліс, і гай, і поле – все навкруг.

    Стоїть дозріла зелень ув обнові,
    І марево пресвітле у очах.
    Немовби жінка в сукні смарагдовій –
    З туманом білосніжним – на плечах!

    Немов би розквіт і немовби старість
    Змішалися, з`єдналися в одне.
    І по життю ідуть собі у парі,
    Як ніч і день, веселе і сумне!

    2 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  14. Ярослав Чорногуз - [ 2019.05.29 23:59 ]
    Закохані слова
    Як хороше в саду. Весни останні миті.
    Поволі гасне день поміж ясних беріз,
    Що ледь помітним смутком сизим оповиті…
    Ласкавий вітерець, немов на морі бриз -

    Вигойдує собі травинки напівсонні,
    І тьмяну хмар пастель штовхає в далечінь.
    Дівочий сміх легкий зненацька сріблом дзвонить –
    Змагає дрімоту, що тисне, як вночі.

    Крадеться холодок поміж трави надвечір,
    І сутінками хмара темна укрива.
    Сідають соловейки на гіллясті плечі,
    І щастя ллють навкруг закохані слова!

    29 травня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (8)


  15. Ігор Герасименко - [ 2019.05.14 12:16 ]
    Коли каштан один
    Весною сповнена Полтавщина
    від Солониці до Сорочинців.
    Родить задумавши каштанчики,
    каштан біліє і соромиться.

    Словами лікаря сполоханий,
    щоб стати позитивно мислячим,
    на зберігання у пологовий
    направився у травні місяці.

    У віці більше ніж поважному -
    ймовірно передчасні стануться...
    А ще лежить він, зауважимо,
    в палаті, де палають панночки.

    Медсестри, що їх обслуговують,
    бувають часто нетверезими,
    дратують гонором і мовою,
    та допікають у мережаній

    білизні вишні та шовковиця,
    в рожевих пенюарах яблуні.
    Каштан біліє і соромиться,
    що непристойно він одягнений.

    Хоч неважнецький стан теперішній -
    від щастя свічечкою світиться,
    чекає на веселий вересень.
    Іще три місяці... А літечко

    тендітним - смілці і шоломниці
    привіти шле - зблизька ж, не здалеку.
    Каштан біліє і соромиться,
    мов не в спортивних, а в підштнаниках.

    Весною сповнилась Полтавщина
    від Солониці до Сорочинців.
    Створить замисливши каштанчики,
    каштан хмеліє і ... соромиться.

    05.2019


    Рейтинги: Народний 5 (5.47) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (8)


  16. Ігор Герасименко - [ 2019.04.16 13:28 ]
    Князюйте, джмелику
    Весна звелить - і вмить бажання змеле,
    але кохання зразу не спече.
    Весна дзвенить, в траві князює джмелик,
    але його правління не з мечем.

    Позабував, чим володіє змалку.
    Сів на недопалок старий, без тютюну,
    на фантик висохлий, нарешті на фіалку
    джміль опустився юну і хмільну.

    04.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (4)


  17. Ігор Герасименко - [ 2019.04.15 16:19 ]
    З музою одружуюсь
    З музою розлучений, у відчаї
    до натхнення я б не докульгав,
    та побачив грициків уквітчаність
    і готовність розцвісти кульбаб.

    День давив сумними перехожими,
    оточивши звідусіль дощем...
    Я завмер, журбою переможений.
    Врятувало диво це, бо ще

    мить одна, і ладен був зарюмсати:
    рими і метафори, ви де?
    А тепер я вірю: на заручини
    ви кульбаб цвітінням позвете.

    Ви сріблястим блискотінням грициків
    і рожевим сяйвом споришу
    на весілля з Музою покличете -
    на високих крилах полечу!

    04.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  18. Ярослав Чорногуз - [ 2019.04.07 23:55 ]
    Музика ночі
    Лагідний вечір квітневий,
    Птаства легкий пересвист,
    Ніби закохані леви,
    Хмари вигойдують вись.

    Небо блаватне втомилось,
    І похилилось до віт.
    Лащиться легіт об тіло,
    Наче зманіжений кіт.

    Мов з фіолету повидло –
    Барв розтеклася пастель.
    Вечір. Спалахує світло
    В сірих очицях осель.

    Тихо вібрує-тріпоче,
    І релаксує в імлі
    Ніжністю музика ночі,
    Пестячи звуками слів.

    7 квітня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.89)
    Коментарі: (17)


  19. Ярослав Чорногуз - [ 2019.02.03 00:36 ]
    Жага кохання
    Вітер, вітер, туман – тимчасова відлига у гаю,
    Підіймаються вгору розхристані поли дерев.
    Мов циганки у танці, що сукнями швидко метляють,
    І змагаються, котра з них вище поділ задере.

    Потім вітер ущухне. Дивись, і обвисли вітрила,
    Що на щоглах нап`яті були ще, здалося, за мить.
    За велінням Стрибога враз віжки небес попустило,
    Що Пегаса уяви примусило в небо летіть.

    Та не вірю чомусь, що у вітра стомилися длані…
    У чеканні завмерла діброва тремка, говірка.
    Навіжений, охоплений люто жагою кохання,
    В тиші сили збира для нестримного свого ривка.

    2.12.7526 р. (Від Трипілля) (2.02.2019)


    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.89)
    Коментарі: (8)


  20. Величко Анастасія - [ 2019.01.16 20:53 ]
    Печаль
    Печаль там, де її не чекають,
    Де вночі забувають про сон.
    А вона пустоту відчуває,
    І з серцем стучить в унісон.

    Вона тиха і скромна жінка,
    Що шукає місце в житті,
    Де б знайшлася її зупинка,
    Де б зустріли її в доброті.

    Вона легка і дуже тендітна,
    Тільки її не чекають ніде.
    І до кожного так непомітно
    Навшпиньках печаль іде.

    А вона ж хоче теж опіки,
    І як жінка, щастя й вогню,
    Щоб хтось цілував їй повіки
    І був за міцну їй броню.

    Тож якщо завітає печаль,
    Не цурайтесь її ніколи,
    Бо і в неї є той ґрааль,
    Що засліпить весь світ довкола.,
    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (1)


  21. Величко Анастасія - [ 2019.01.16 19:58 ]
    Осінь, що колись кохала
    А знаєш, Осінь теж колись кохала,
    І пристрастно танцювала з Ним танго.
    Секрети свої йому розкривала,
    Цілувавши з жагою до ранку.

    Його кружила в багряному листі,
    Сонячним світлом вдень підіймала.
    Сплітавши їх долі в червоне намисто,
    Його до серця в журбі пригортала.

    І Осінь безмежно була щаслива,
    Їй так подобалось Його надихати!
    До інших пір року не була ревнива
    Чи тільки хотілось їй так вважати.

    Та з часом на небі заходили хмари,
    Все місто витрачало свої відтінки.
    Губилась осіння краса й терпкі чари,
    Все швидше горталися Їхні сторінки.

    В Її звабливості дні останні,
    Коли став тепліше Він одягатись ,
    Зникала любов у Його торканні,
    Додому став пізно він повертатись.

    І знаєш, Осінь все ж його відпустила.
    Розуміла: на нього чекає Зима.
    Вона міцніше за все Його любила
    Й втекла у вирій свій крадькома.

    Але Вона обіцяла з'явитися знову,
    Повернутись, та тільки пізніше.
    І через три пори почнуть вони нову розмову,
    Про те, що для них найрідніше...

    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  22. Олександр Сушко - [ 2018.12.27 06:07 ]
    Зима
    Сніжком замітає садочок півднЯ,
    Аж гнуться обтяжені віти.
    Зимою писати про зиму - бридня,
    Естети вподобують літо.

    За комір сідають вогкі голочки,
    А небо не небо, а мливо.
    Сусідка сутулиться в шубі важкій -
    І де тут романтика, диво?

    Зима нецікава - на слово повір,
    Засмучують ніченькі довгі.
    А влітку вродливиці радують зір,
    Стовбурчать оголені ноги.

    Підморгує Єва, то млію в жазі
    І прагну її пригорнути.
    Шепоче на вухо змій "Плід цей вкуси!".
    Я вмію - ще той шалапутик.

    Пірнаю мрійливо в оголений ліф
    Шептати богині про вроду...
    З розгону спіткнувсь об засніжений риф
    Із брили холодного льоду.

    Чкурнули дріади в холодні ліси,
    Русалі сидять в ополонках.
    Бажаю, братва, обійтися без зим,
    Ще б трохи - лишився без ока.

    27.12.2018р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Прокоментувати:


  23. Олександр Сушко - [ 2018.12.09 13:57 ]
    Жінка
    Час минув еротичних поез,
    Їх чимало писалося літом.
    Дощ - це сльози богині небес,
    Восени їй завжди сумовито.

    Віршомазики їй не рідня,
    Тільки пишуть, показують розум.
    Ну, а я її звично обняв,
    Укриваю од вітру й морозу.

    Спи, кохана, спочити пора,
    На сторожі закоханий любчик.
    Бо Венера для хтивців - це гра,
    Мрій багато, а руки липучі...

    Випий чаю, тут м'ята й лимон,
    Це, насправді,- цілюща віагра.
    Скільки років удвох живемо,
    Люди кажуть - мені ти не пара.

    Нині зимно, а бачу весну,
    Розцвітає квіткова долина.
    Не цілуй! Бо ізнов не засну...
    Що ж ти робиш зі мною, богине?

    09.12.2018р.


    Рейтинги: Народний 0 (5.49) | "Майстерень" 0 (5.49)
    Коментарі: (4)


  24. Ігор Шоха - [ 2018.11.16 15:52 ]
    Перший сніг
    Ронить ніч невидимі узори
    на поля, і луки, і гаї.
    Я – не я, коли у ранню пору
    не помічу пайзлики її.

    Он-де пух перини на ялині,
    у фаті – калина до вінця.
    А чого вартує синій іній
    на сувої хвої ялівця?

    Все укрите білою габою,
    тогою нагої пелени.
    Небеса любуються собою,
    падаючи млою на лани.

    Час гуляти перекотиполю.
    Посивілі квіти на межі
    облетіли як пелюстки болю
    на скляні прозорі вітражі.

    Вітер дує на холодну воду
    і не розуміє ще, чому
    та війнула кригою йому.

    Уміщають пайзлики городу
    гай, і поле, і, до ночі горду,
    сепією виткану, зиму.

    11.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (4)


  25. Сонце Місяць - [ 2018.11.07 11:30 ]
    утаємниченим п ~*
     
    Кажіть нам про усе ніщо
    оскільки ви вже тут
    повідайте коронну суть
    її збагнути щоб!

    зірвіть покрови з маячні
    розвійте миттю дим
    гадаю вас несло сюди
    звістити, отже і ~

    Pеалії прості
    софіти, звук пішов
    у чому сміх, най знають всі
    нехай для когось шок
    мовчання, се
                        провальний стиль

    в ефірі маппет-шоу!





     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  26. Ігор Шоха - [ 2018.10.25 22:35 ]
    Осінні вітражі
    Замайоріло рясно, урочисто
    і, неймовірне барвами до сліз,
    у сепїї осіннього намиста
    виблискує оздобою пречисте
    сусальне листя кленів і беріз.

    Яріє падуб охрою і хною
    у стилі ретро-модної краси.
    У видиві надії чарівної
    вчуваються далекою луною
    навіяні вітрами голоси.

    Сади покірно оголяють крони
    і тільки вишні ще горять щодня
    у маєві багряної корони.
    Не вистачає білої ворони
    у чорній хмарі ґав і вороння.

    І як усе це кинути навіки
    і не дійти до крайньої межі,
    де і не «любо, братці», і не гірко,
    але не жаль останньої копійки
    за ці неоціненні вітражі.

    А перелітне, юне і пернате
    несе свої печалі і жалі
    до ирію і до кінця землі
    та іноді північні емігранти
    вертають осінь до моєї хати
    у первісному болями селі.

    10.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (2)


  27. Ольга Паучек - [ 2018.09.13 23:38 ]
    ... осінь,
    Полинова осінь
    Краєм неба просинь
    У тумані тужно
    Журиться верба,

    Сонце непривітне
    В хризантемі квітне,
    Дощик тихо плаче,
    Бо тепла нема.

    На вербові коси
    Світанкові роси
    Павутинносрібна
    Райдуги печаль,

    Тиша солов"їна -
    На вітрі пір"їна...
    Кришиться повітря
    На терпкий кришталь.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (2)


  28. Ярослав Чорногуз - [ 2018.07.14 01:05 ]
    Буде дощ
    Нависають кучугури
    Із небесних площ –
    Невеселі і похмурі –
    Певно, буде дощ.

    І пливуть, не поспішають,
    Десь у далечінь.
    Вітер шепче кожній з гаю:
    - Стань і відпочинь.

    Вилий тугу, вилий горе
    Морем теплих сліз.
    Смуток радістю побореш,
    Як поглянеш вниз.

    А внизу - дерева спраглі -
    Хочуть літніх злив.
    Щоби їх гілок смарагди
    Щастям зацвіли!

    13.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (6)


  29. Ярослав Чорногуз - [ 2018.02.19 19:43 ]
    Сивий сон
    Зимі не завше притаманні
    Ці відчуття: як дощ-мусон,
    Весь день – немовби у тумані,
    Весь день – неначе сивий сон.

    І часу невагомі хвилі
    Навіюють сонливий стан.
    І дрімота до ліжка хилить,
    Повіки склеплює й вуста.

    Ще у саду так біло-біло,
    Пускає позіхи зима.
    Природа – мов осоловіла,
    Дрімає стоячи, сама.

    У флегматичнім часоплині
    Сонливе бачу диво он –
    Немов жаринами в каміні,
    Вогнями закуняв неон…

    18.02.7525 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (5)


  30. Олександра Христич - [ 2017.12.11 14:19 ]
    Свято наближається
    Прийшла зима у місто,
    Перемела шляхи.
    Тепер все біле чисте,
    Засніжені дахи.

    Хурделиця пустує,
    Гойдає ліхтарі.
    Сьогодні заночує
    У нашому дворі.

    Взяла нову перину,
    Легенькі подушки.
    Принадну скатертину,
    Пошила кожушки.

    Гаптує наодинці
    Мереживо на склі.
    Солодкі сни - гостинці,
    Подивляться малі.

    Мандрує сніговиця,
    В імлі зника танок.
    Тримає у правиці
    Щасливий Дзень-дзвінок .

    10.12.2017
    НЙ


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  31. Ігор Шоха - [ 2017.11.29 21:32 ]
    Ракурси звисока
    Калина знову опускає віти,
    готуючись до сонної пори.
    Пелюстками поопадали квіти.
    І на подвір'ї витирає вітер
    осінні пурпурові кольори.

    Затуманіли силуети сонця.
    То явиться маною калити,
    то щукою пірне у ополонці
    і навіть не загляне у віконце
    донизу зі своєї висоти.

    Лишається на літо уповати.
    Його пора попереду іде,
    аби зимою побілити хату,
    весною одягти зелені шати
    і замінити убрання руде.

    А поки-що, минаючи Покрову,
    чекаємо Меланку й Василя,
    Різдво одне ...і друге. А земля
    оновлюється травами, і знову
    озимина заврунює поля.

    Ось-ось ударять хугою морози
    і віхола загляне у вікно
    як на екрані ретро у кіно.
    Розлукою заойкають мімози...

    Але нема чого ронити сльози
    за тим, що не вертає все одно.

                                          11.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (6)


  32. Ігор Шоха - [ 2017.11.11 22:08 ]
    Три побачення
                                    І
    У цьому місяці ще осінь.
    Її усе по світу носить
    у цей шалений падолист,
    а він їй чеше буйні коси,
    бо іноді і цього досить,
    аби почути вітру свист,
    побачити її наряди
    у лузі, в полі, у саду
    і наче лісову наяду
    любити фурію руду,
    яка вигулює по плаю
    як не тумани, то дощі,
    або іде по небокраю
    уже у білому плащі,
    показує знайомі лики
    усього сущого у ній:
    то водолій, то суховій...

                                    ІІ
    Він і вона «не в'яжуть лика».
    Танцює джигу буревій.
    Тремтять осоки і осика,
    дерев'яніє деревій.
    Живицею палає сосна,
    і не скидає на морозі
    зелену хвою голий ліс.

                                    ІІІ
    А фея одягає й досі
    дубову мідь, кленову бронзу
    і щире золото беріз.

                                          11.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.79)
    Прокоментувати:


  33. Галина Онацька - [ 2017.10.27 13:56 ]
    Осені

    Яблуками пахнуть твої губи –
    Ніжний і солодкий аромат.
    І п'янкий, нестримний подих згуби,
    Кличе, манить томно в листопад.

    І віддав би все тобі, єдиній,
    Навіть з неба зорі золоті.
    Осінь, Осінь, хто з тобою нині?
    Бо зі мною все не ті, не ті!
    26.10.17


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (1)


  34. Галина Онацька - [ 2017.10.26 15:29 ]
    Танець

    Зітхнула Осінь стиха крізь туман
    І розплела вербі руденькі кіски…
    Спинилась, прихилилась до берізки,
    А Вітер свій докурював кальян.
    Той день багрянцем золотим палав,
    Загравою високо до півнеба…
    У золоті найвищих проб потреба:
    Ним листопад всю землю укривав.
    Нічого, що всього на дрібку днів,
    Що вся краса від спалахів розтане,
    Підуть дощі і вип'ють синь тумани,
    Та й пропаде вся розкіш килимів.
    Піднявся Вітер – все йому не так.
    Ті килими розкидував байдуже
    Та оберемками позасипав калюжі –
    Похизуватись вмінням він мастак.
    А потім, раптом, Осінь підхопив
    І закружляв у танці дивовижнім:
    То пристраснім, а то не в міру ніжнім.
    Що ж, танцювати він завжди любив.
    В осіннім парку перехожі враз,
    Їх танцем зачаровані, спинялись,
    Красі, шаленству й ласці дивувались,
    Допоки сонця промінь не погас.
    25.10.17



    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  35. Валентин Ліпчинський - [ 2017.10.24 20:17 ]
    Пень
    На осонні зашарівся пень -
    На краєчок мавка гола сіла...
    Дідугану серце - тень-телень! -
    - Ех, - зітхає, - сіла, та невміло!..

    Пам'ятаю, був я молодим,
    То й русалка на гілках висіла
    І до неї кіт, п' янезний в дим,
    Няв-нявчав по ділу й не по ділу!..

    І давно колись через ріку
    Як тяглась калинонька в намисті!..
    Красивіш не бачив - та й таку
    Років сто назад, як Божу милість...

    Як же добре бути молодим!..
    Прагнути когось кохати, друже...
    Не пеньком зітлілим... Менше з тим...
    Кожному котюзі - по заслузі.


    24.10.17


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Коментарі: (12)


  36. Ігор Шоха - [ 2017.10.24 12:02 ]
    Прощавай, осене
    Спека подалася за моря
    перелітну птицю обігріти
    і минає сяюча пора
    оксамиту бабиного літа.

    Майорять багряні кольори.
    Напинають золоту завісу
    хащі, косогори і яри
    на щетині голеного лісу.

    У зеніті догорає день,
    падаючи тінями на гору.
    На осонні зашарілий пень
    забуває, що було учора.

    Обсідає діда сивий мох,
    бородою виросли губ'яки.
    А колись, один із багатьох,
    аж у небо піднімав гілляки.

    Ну а нині все його досьє –
    тирса і украдені колоди.
    Та охороняє нічиє
    володіння лісового роду.

    А на пам'ять – щедрий урожай.
    Як уже не раз бувало досі,
    чується у небі стоголосе
    і її останнє, – прощавай,
    забирай усе, що має осінь.

    Забувай – як мій хрещений дід –
    цю палітру, голоси і тіні.
    Та не забувай своє коріння.
    Залишаю за собою слід –
    золоте і срібне павутиння.

    Оглядаю із усіх боків,
    де іще ховаються дарунки
    лісової мавки і чаклунки.
    І сміюся, – не насуплюй брів,
    ти єдиний із усіх дідів,
    що вважає осінь за онуку.

                                          10.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (6)


  37. Галина Онацька - [ 2017.10.09 11:50 ]
    Уже калина надягла коралі


    Хати чубами мріють* на осонні
    Між кучерявих, коханих садів,
    І гріються на айстрах трутні сонні
    В солодких запахах незбираних медів.

    Уже калина надягла коралі,
    Красується і пишна, й чепурна,
    До перелазу вийшла наче краля -
    Така розкішна у селі одна.

    Ще яблука блищать в садах і груші:
    Останні, пізні - нині їх пора,
    А срібні павутинки прямо в душу
    Бринять сумними струнами в дворах.

    Димками тягне терпко, прілим листом,
    Летять, кружляючи, зажурені буськи
    У небі, що сіяє аметистом…
    Збирає осінь в кошики грушки.

    *МРІТИ – бовваніти, ледь виднітися.
    27.09.17



    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  38. Галина Онацька - [ 2017.10.09 11:34 ]
    Ніч горобина

    Знову щось незбагненне, таке таємниче…
    Сива далеч могутня нависає дощем
    І туманом осіннім за обрії кличе,
    Огортає холодним і вогким плащем.

    Нашорошили вуха кущі край дороги,
    Скоро ніч знов розіллє чорнилом пітьму.
    У тополі старої змерзли репані ноги.
    І чому їй так зимно, я в толк не візьму.

    Місяць в хмари сховався, на землю й не гляне,
    Горобиними ночі прозвали такі.
    Вітер всіх відцурався й шматує тумани
    Й горобинові грона зриває гіркі.

    Завиває і плаче він вовком скаженим
    І розпачливі стогони кидає в ніч,
    Смика коси дерев, мов отой навіжений
    І кричить в піднебесся, як зляканий сич.

    Нашумить і натомиться, звісно, до ранку…
    І несправджені мрії, і туги жалі
    Рознесе, розкидає і стане на ґанку
    Проводжати в далекі краї журавлів.

    А заплакана ніч, вся розхристана й боса
    Осідлає баского на ранок коня
    І помчить в сиву даль, лиш її чорні коси
    Навсібіч розлетяться, як те вороння.

    Всі зітхнуть із полегшенням: врешті минеться
    Ця глуха, нескінченна, гнітюча мара.
    У осіннім мінорі щось дивне озветься:
    Саксофон щось так ніжно й натхненно загра.
    13.09.17


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  39. Ірина Вовк - [ 2017.10.08 13:59 ]
    "Тужливо, себто "ЛЯРГО"
    Сумуєш, липко? Ти в передчутті
    зимової крилатої дороги.
    Опалі долу пасма золоті
    у забутті солодкої знемоги.
    Забулося... про те, що відбуло –
    у кронах нашу мрію колисало.
    Минулося... як спалах відцвіло,
    і в осінь, наче мрево, погасало...
    Таке, як літо – лі́тепле, м'яке,
    діткливе, як мелодія незнана.
    Таке, як щастя – плинне, нетривке,
    немов розтале в безмірі „кохана”...
    Ах, медоносно вихоплена мить!
    Чи струнна туга – як стріла у серці?
    Про що старенька липа шелестить
    крізь переливи відгорілих терцій...
    Забулося... Минулося... Зійшло
    у сум зимовий, віхол тлінні тіні.
    Аж раптом... боже!.. вихром ожило
    безумне в нас – як „Ля́рго” Верачіні...

    Безумне?! В безмір мовлене... Ловлю
    опальне листя – спалене „... ...!”.*


    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2017)


    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  40. Ірина Вовк - [ 2017.09.27 08:55 ]
    "Про тітку Осінь" (дитяче)
    Яснолиця тітка Осінь
    Дітям кошики розносить:
    Тим, хто помагає мамі,
    Сипле яблука рум’яні.
    Тим, хто дуже любить тата,
    Принесе грушок багато.
    І опеньки, і лисички –
    Тим, у кого є сестрички,
    В кого ж братики молодші –
    Тому ягід найсолодших.
    От така то тітка Осінь.
    Натрудила ногі босі,
    Щоб тепер малій дитинці
    Дарувати по гостинцю.

    (З першої збірки "Дзеркала". - Львів:Каменяр,1991)


    Рейтинги: Народний 0 (5.65) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (3)


  41. Сергій Булат - [ 2017.09.17 23:45 ]
    Осінь
    В зіниці літа входить осінь
    Така прожовкла й зовсім золота
    Пшеницю пестить сонця промінь
    Тихенько вітру шелест лоскота.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  42. Ігор Шоха - [ 2017.09.06 19:56 ]
    Літньо-осіння естафета
    У туге зав'яле перевесло
    дожинає вересень жита.
    Чує канцелярія небесна,
    що пора і їй сушити весла
    поки не явилась саме та –
    та, яку чекаємо ночами...

    Пущами і хащами, ярами,
    берегами, плесами ріки
    заповзає в душі холодами
    та, що переорює роки,
    а на зиму засіває поле,
    поки є ще роси і дощі
    і останнє лебедине коло
    понесе до вирію ключі.
    Є у неї синьо-жовті крила,
    і уже уквітчана коса,
    і дорога є – у небеса…

    За далекий обрій полетіла
    у весни украдена краса.
    Буревій приймає естафету.
    Віє димом на усю планету.
    Де у полі дихає війна,
    не щезає хижа сарана.
    Істерія застує поету.
    А вона? Мандрує, як у Лету
    за озиминою ярина...

    А вона вітрила напинає.
    А вона, мов коней, запрягає
    буйні неосідлані вітри...

    Осінь дує на холодну воду
    і приймає на льоту погода
    місію озимої пори.

                                  09.2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.59) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (3)


  43. Ірина Вовк - [ 2017.08.02 10:16 ]
    "Мружать очки дрібнії дітки..." (дитяче)
    Мружать очки дрібнії дітки.
    Дрібним діткам спати пора.
    Сплять дерева, пташки і квітки.
    Нічка настала – спи, дітвора!

    Мружить вічка темная нічка,
    Коло пічки спить світлячок.
    Моя лялю, спи, моє личко,
    Спи, моя чічко, ляж на бочок.

    (З музичної книжечки для дітей «В лапку джміль бере смичок». – Львів:Ліга-Прес,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  44. Ольга Паучек - [ 2017.08.01 09:24 ]
    ***
    Диво дивне - Дивина
    Жовта квіточка
    На подвір"ї зацвіла
    Щастя зірочка,

    Бджілки-Мушки гомонять,
    Ніби граючись,
    Джмелик Сонечко обняв
    Позіхаючи.

    День новий в святій росі
    Умивається,
    Диво дивне - Дивина
    Усміхається,

    Переповнює усіх
    Радість Літечка...
    Диво дивне - у дворі
    Жовта квіточка.

    31.07.2017.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  45. Ірина Вовк - [ 2017.08.01 09:18 ]
    "В лапку джміль бере смичок…" (дитяче)
    В лапку джміль бере смичок,
    тихо скрипка грає.
    В танці муха й черв'ячок
    по траві кружляє.

    Каблучки - тук-тук, чав-чав!
    Ритми відбивали!
    Половинку калача
    музиканту дали!

    Потім черв'ячок навчав
    танцям слимачиху.
    Джміль за гарну гру дістав
    шоколад з горіхом!

    (З дитячої музичної книжечки "В лапку джміль бере смичок". - Львів:Ліга-Прес,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (2)


  46. Ірина Вовк - [ 2017.08.01 09:05 ]
    "В літній вечір на полянці…" (дитяче)
    В літній вечір на полянці
    жабку смажили в сметанці.
    Так-так ось!
    Так-так ось!
    Чапля в гості жде когось...

    По болоту без дороги
    біжить бузько довгоногий.
    Так-так ось!
    Так-так ось!
    Бузько згамкає когось!

    Не добігла тільки качка,
    запізнилась - от невдачка!
    Так-так ось!
    Так-так ось!
    Облизатись довелось...

    (З дитячої музичної книжечки "В лапку джміль бере смичок". - Львів: Ліга-Прес,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  47. Ірина Вовк - [ 2017.07.30 10:50 ]
    "Колискова для Лебедя і непосидючих Зірок" (дитяче)
    Заколисує Небо Зорі:
    - Хай насняться вам сни прозорі.
    Про Лебедика в синім морі
    В легкокрилім своїм уборі.

    Затужили Зірки-малята,
    Мерехтять і благають тата:
    - Нам би звідси, із високості,
    Хоч на хвилю б на землю в гості!
    Не побачим її погаснем,
    І чекай тоді, тату, напасті!

    У задумі сивіє Небо –
    Десь на морі біліє Лебідь…

    У ті ночі світлі безсонні
    Радить Небо коханим доням:
    - Ради втіхи і щастя ради
    Ви пограйте в земні зорепади.

    Покидають Зірки постелю
    І спадають з небес на землю,
    І сміються всю ніч на морі
    З білим Лебедем білі Зорі.

    (З першої поетичної збірки "Дзеркала". - Львів:Каменяр,1991).



    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  48. Ірина Вовк - [ 2017.07.30 10:55 ]
    "Добрий день тобі, волошко…" (дитяче)
    Добрий день тобі, волошко!
    Посумуй зі мною трошки.
    Бачиш: хмарка набіга,
    Блискавиця, як дуга,
    Дощик плаче по землі
    За образи чималі...
    Захлинаючись в одвіт,
    Вітер кинувся до віт,
    Грізно полем пролетів,
    В куряві пробурмотів
    Про свою відому силу,
    Про мою волошку милу,
    Що всміхнулася: «А нумо
    Не дамо дороги суму.
    Проженем його скоріш,
    Щоб не ліз у гарний вірш».


    (З першої збірки "Дзеркала". - Львів:Каменяр,1991)


    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  49. Ірина Вовк - [ 2017.07.29 17:22 ]
    "Про сімейство Жужаків" (дитяче)
    Жив на світі Жужа-жук.
    Мав багато ніг і рук.
    Мав дружину – Жужелину,
    Чепурненьку, мов жоржину.
    Мав малесеньких малят –
    Сім жвавеньких жужелят.

    Знали всі, що Жужа – пан:
    Він вбирався у жупан,
    Брав червоні чобітки
    І вивчав усі кутки.

    Раз сімейство Жужаків
    Повилазило з кутків,
    Пообідало нівроку
    І гуляло аж півроку.
    Посідало на кущі,
    Дуже змокло на дощі,
    А маленькі жужелята
    Застудили ноженята.
    Позлітались свояки –
    Жу́же-Жу́жо-Жужаки,
    Довго думали, гадали,
    Жужеляток наставляли:
    «Не лякайтесь, жужелята,
    Грійте в травці ноженята,
    З квіточок беріть нектар,
    І нектар погасить жар».

    Днів за три, а то й за п’ять,
    Ніжки більше не болять,
    Жужелята жужелять,
    Тата й маму веселять.
    Чуєте: жужу-жужу!
    Підійдете – покажу:
    Ось листок, немов перина,
    Тут вся Жужина родина
    Цілу зиму буде спати…

    Цить-бо, годі жужеляти!


    (З першої збірки "Дзеркала". - Львів: Каменяр,1991)


    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  50. Ірина Вовк - [ 2017.07.25 10:02 ]
    "Сцена з Перелесником"
    Коли вирветься втома,
    як ноша мені непосильна,
    коли хтось із знайомих
    на мене скептично зиркне́,
    я буденність покину
    і в казку вернуся, наївна…
    - О рятуй, побратиме,
    рятуй, П е р е л е с н и к, мене.

    І від злих язиків,
    і від того скептичного ока
    я у гущі лісів заховаюсь,
    ніхто й не знайде.
    Тільки мій П е р е л е с н и к
    злетить над лісами високо
    і озветься з берези:
    - О де ти, о де ти, о де!..

    Коли вирветься втома,
    а вона ще чорніша від ночі,
    і пітьма півпритомна
    долоні безсонь простягне,
    спалахне у мені,
    заіскриться в мені,
    затріпоче
    твій високий вогонь:
    - О рятуй, П е р е л е с н и к, мене!

    (З першої збірки "Дзеркала". - Львів:Каменяр,1991)


    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   7