Минуле ходить по-п*Ятах,
І пам*ять не дає спокою,
Все шо прожито у лІтах,
Як легка тінь біжить за мною.

В житті по-різному бувало...,
І сонце було, і грозА,
То щастя душу зігрівало,
А потім набіжить сльоза.

У кожну зморшку,в кожен шрам,
Вплету подяку за уроки,
То все прожив,пройшов то сам,
Невпевнені роблячи кроки.

Хоч сивина торкнулась скронь,
Та в серці оселився спокій,
Життя не випустив з долонь,
Смиренно йдучи в світ широкий!!

Я у царстві ялинок бреду.
Заблукав у самотньому борі
І на радість чи то на біду
Відчуваю величність собору.

Я бреду між похилих дерев,
Ніби книг, непрочитаних досі.
Я почую притлумлений рев,
Що відлунює в нашій епосі.

На майдані ялинки стоять,
Мов на кастингу карнавалу.
Крізь темниці одвічних заклять
Я відчую енергій навалу.

Як палкі наречені в снігу,
Зашарілись ялинки в тривозі.
Я спиваю красу на бігу
В нескінченній далекій дорозі.

22 грудня 2025

Мій Боже, я не вірю,—
це занадто… страшно…
Десь у глибокій Клейновій бляшанці
вузлом зав'язані
мій простір та душа,
що колись вільною була.
І десь блукають протилежним
мої думки, колись безмежні.
Малою мишей
шарудить весь час...
мій бідний час.

Там всі мої дороги
само -
- пересічені...
Там всі мої тривоги
пораховані.
Є безперервні, та кінцеві
мої дні.
Блукаючи поміж підвалами та дахом,
Ці дні не йдуть Чумацьким Шляхом.
Немає місця — стати,
не можна впасти,
але й нікуди — іти…

2023

Хтось уривається в буття
Спокійне, виважене, тихе,
Прискорює серцебиття
І будить призабуте лихо.
На струнах суму й каяття
Долає він підводні рифи.

Хтось уривається у сон,
Розбурханий, важкий, тривожний,
Мов несподіваний клаксон
Чи гуркіт війська переможний.
Зима танцює в унісон
Цей сон барвистий і безбожний.

Хтось уривається у текст,
Коли він сповнений мінору,
Немов несамовитий секс,
Коли круту долаєш гору,
Мов нерозв'язний долі квест,
І відпускаєш в даль сеньйору.

Знайомі та близькі ураз
В буття розмірене ввірвуться,
Здолавши гостроту образ
І бачень вимучену вузькість.
Немов прадавній дикобраз,
Приходить витіснена сутність.

22 грудня 2025

Як добре, що не треба поспішати
Кудись уранці, що є вільний день.
Читати ці складні Упанішади
Із вільних і замучених пісень.
Кохати, ображатись і прощати
Когось далекого, немовби трель.

Як добре, що заглибитися можна
Самому в себе, мов на дно ріки,
Пізнати дивну первозданну мову,
Як пізнають глибини моряки,
Викрикувати у степу промову,
Яку почують спалені віки.

21 грудня 2025

Світ, що пішов, його немає… Він геть летить.
І швидкість світла, як швидкість смерті,—
в Космосі. І під землею,—
його тримає лише конус світловий.
Я сам лишився. Майже занурившись
у вакуум первíсний,—
той самий, із якого всі ми вийшли,
і в який все швидко, швидко так іде.
А світ, що зник,— все ще тремтить вдалечині,—
як спалах мерехтливий.
І там живе так дивовижно,—
як щось несхоже на все інше.

2025

Дайте випити кави ковток
Перед боєм важливим, вагомим
І пізнати життєвий урок,
Що промчиться в стрімкому вагоні.

Дайте випити чашу до дна
Хоч вина, хоч рясної цикути.
Не моя буде в тому вина,
Що пізнав я могутність отрути.

Дайте випити дні осяйні,
Дні прозріння, натхнення, скорботи
І невтолені, вигаслі дні
Для безумно тяжкої роботи.

Хай цей келих проб'ється крізь час,
Крізь століття безумства й печалі.
Він прикрасить величний пейзаж,
Ніби грані святого Грааля.

20 грудня 2025

Але ж чи розумний той ноумен,
що гуляє на задніх ногах,
та плодиться й годується тут —
в жалюгідних трудах та сльозах?
Або він
є насправді лише феномен?
Точнісінько так,
як пакетик із тонкого пластику...
Що в гілках древляних вітрами гнаний,
— вельми химерно та вкрай неповторно.

2025

Я прийду у спустошений ліс,
Як у храм, до якого не ходять.
Між тополь і дівочих беріз
Бачу слів невідомі породи.
Пробіжить зграя зляканих кіз.
І лаштується Ігор в походи.

Я прийду в невідомі краї,
До яких загубили дороги.
Проспівають мені солов'ї
Всі романси надії й тривоги.
Я прийду у сумні кураї,
Оббиваючи Бога пороги.

І Ніщо мене не відштовхне,
А обійме в пориві натхненнім,
Забере в задзеркалля криве
У барвистім бутті цілоденнім,
Де майбутнє в минулім реве,
Де лишилась надія на денці.

18 грудня 2025

Спочатку було дієслово…
Іменник потім вже з'явився,—
щоб якось дію зупинити,—
у стан її перетворити.
Прикметник виник для того,
щоб думкою осягнути всього.
Все інше стало маркером відносин,—
подоб, відмін, і всякого порядку…
…також любові або ж ворожнечі,—
доречно це, чи дуже не до речі.
Так мова стала відрізнятись від реалу
і зажила із власного життя.

2024

Зима посріблила гілки,
Явивши небачену мудрість.
У них причаїлись віки,
Немов оприявлена мужність.

Зима посріблила часи,
В яких випадає нам жити,
Явивши старі голоси,
Немов неповторності миті.

Із ніжних гілок упаде
Сріблиста наповнена мудрість,
Залишивши слід де-не-де,
Немов Еліаде і Муркок.

Такі дорогі голоси
Не здатне ніщо замінити.
Так біле суцвіття краси
Впаде, ніби метеорити...

17 грудня 2025

Я на краю реальності
Лежу,
І зорі кóлиску мою
Качають.
В таємнім таїнстві
розтану,
Поки душа моя вмерзає
В бездушний лід,—
Кристалом,
дивно огранéним,
зерцáлом,
одухотворéним…


2023

Ти біжиш в невідомість, у пустку,
У ненависть, у магму століть.
Ти біжиш у незайману пущу,
У розлогі обличчя столиць.

Невідомість розкриє картини
Поза часом і простором нам
І простягне дарунки невинні,
Невідомі шаленим вітрам.

Ти біжиш у основу творіння,
Там, де лотос дарує снагу.
Ти простягнеш священні пагіння,
Що зросли у нещаднім снігу.

Так постане Адам серед вишень,
Єва мудро торкнеться лози.
На крутім і високім узвишші
Чути гуркіт нічної грози.

17 грудня 2025

Я іду у пустельному лісі.
Мідна тиша самотньо дзвенить.
Зависає печаль у горісі,
Ніби втомлена, зморена мить.

А навколо не бачу нікого.
Ні душі. Говорю у світи.
Все принишкло. Ні біса, ні Бога.
Хтось одвічні розмив береги.

Розмовляю я з лісом печальним,
Із березою, дубом, зі сном
У природі. Мене зустрічає
Лісовик і частує вином.

Я не знаю, коли вже покину
Ці чертоги величні, сумні.
Тільки музика дивна калини
Прозвучить у гіркім полині.

16 грудня 2025

Ні, я себе, напевно, знищу
В ночах запеклих, дорогих.
Лікую невмолиму тишу
В кімнатах вигаслих, старих.
Слова сховались і принишкли
У погребах німих, сумних.

Я спалюю себе на вітрі
Цивілізацій і доріг.
Я у призначення повірю,
Коли ступлю на свій моріг.
Пізнаю я найвищу вірність,
Вернувшись на святий поріг.

Торкнуся я думок зимових,
Прийшовши у самотній ліс,
Ввійшовши у грудневу мову,
У біле торжество беріз.
Почавши з Господом розмову,
Схоплю диявола за хвіст.

Тримаю я нещадний іспит
Перед віками і вогнем.
Мене пече сваволя істин,
Яка прикинулась вужем.
Хоча б залишилася іскра,
Яку пізніше ми збагнем.

16 грудня 2025

Прийшов мороз такий справдешній,
Хитнув підвалини старі.
Сховалась думка у черешні,
Сховалась мова у землі.
У теплім краю журавлі
В піснях оспівують прийдешнє.

Мороз величною ходою
Іде лісами, як пророк.
Прозріння обнялось з журбою,
Засвоївши тяжкий урок.
Напевно, не знайду спокою
У магмі вічних помилок.

Мороз піднявся із птахами,
Злетів піднесено у вись.
Він поріднився із роками,
Де світло й темрява зійшлись.
Пірнув у долю з жебраками,
Лишивши трепетне: "Молись!"

Широкі ходи і паради
Мороз провадить у лугах.
Немає більшої розради,
Ніж велич снігу у полях.
Гуркочуть виступи й тиради.
Співають небо і земля.

15 грудня 2025

Напевно, вже до ранку не засну.
Чекатиму за обрієм розлуку.
Чекатиму у маренні весну,
Як втілену в життя вселенську муку.

Напевно, виглядатиму той знак,
Який і порятує, і розрадить.
Утілений у долі Зодіак
Віщує перемоги, а не зради.

Напевно, виглядатиму дарма
На обрії рятунок від печалі.
Прорветься крізь оточення зима,
Сховавши у туман душі роялі.

13 грудня 2025

Я кричу відчайдушно до світу:
"Люди, люди, почуйте мене!"
Світ, що створений із малахіту,
Упаде в небуття кам'яне.
Не дістанеш від неба привіту,
Тільки град упаде в каберне.

Ти кричиш відчайдушно, безмовно
У далекі шумливі ліси.
Ти кричиш у юрбу, як у морок,
У поля неземної краси,
Там, де болю пророслого повно
У тривожній сюїті роси.

Хтось почує мене у пустелі,
В невблаганних сипучих пісках,
Не у затишнім, ситім мотелі.
У його вузлуватих руках
Я побачу майбутнє, мов стеллу,
Скам'янілу в забутих віках.

Може, нічого врешті сказати
На цей запит потужний, німий.
Все пішло на затерті цитати,
Ну а решта літає, як Вій.
Крізь надійні паркани і ґрати
Слово рветься у світ, ніби рій.

13 грудня 2025

Я ніби вижатий лимон,
В пустелі виснажений, схудлий,
Іду до неба у циклон,
Питаю зверху: "Хто ж ви, судді?"
Вернувся з тисячі доріг,
Немовби вигаслий паломник.
Який такий єдиноріг
Мене прохромить у полоні?
В торбині ніц не принесу.
Торкаємося дна пізнання.
Приходить туга завчасу,
Неначе пристрасні зізнання.
У виснаженні досягну
Я мудрості і безгоміння,
Пізнавши щедру глибину,
Яка освітиться промінням.

12 грудня 2025

Перший сніг шелестить несміливо,
Посрібливши суворі гаї.
Перший сніг так тендітно й пестливо
Полонить невідомі краї.

Іще стільки снігів перебуде
У житті, як на довгім шляху!
Ці сніги, як великі прелюди
До розкішних вистав на віку.

Перший сніг, ніби звуки рояля
Із далеких і сивих лісів.
Так гілки невідчутно зіграють
Незабутню сюїту віків.

Перший сніг із дитячої казки,
Потойбіччя, забутих світів,
Мов далеке відлуння поразки,
Щось важливе сказати хотів.

9 грудня 2025

Коли піду незнаними стежками
У світ непізнаний, у світ новий,
Я піднімусь над згубними віками,
Здійнявши неймовірний буревій.
У світ, захований за ста замками,
Я доберусь у епіцентр подій.

Коли пізнаю я нові закони
В новому вимірі, в нових світах,
Тоді я розірву старі закови.
І заговорить із ніщоти прах.
Порву старі і сірі заборони
Й розвіюся, як попіл на вітрах.

Коли піду незнаними лісами,
Лише тоді прозріння досягну.
Постане істина понад часами,
Долаючи минулого луну.
Над різними краями й поясами
Засяє сонце ген у далину.

8 грудня 2025

Жепоньки попіднімали —
І борги всі поскладали.

Я заснув майже тільки під ранок,
А всю ніч мене хтось катував.
І тривога тремтлива і рання
Так постала, як вічний Ваал.

Ти чекаєш сну, ніби оази
У пустелі нещадній, страшній.
Ти безсоння утомлений в'язень
У тюрмі нескінченній, сумній.

І коли одкровення здійсниться,
Зрозумієш причину безсонь,
Прилетить довгий сон, наче птиця,
Й посидить біля вигаслих скронь.

Сон віків так жадано насниться
Й подарує рятунок усім.
Сон проб'ється крізь випрілу глицю,
Мов здоровий і радісний сміх.

8 грудня 2025

Все той же самий одинокий шлях
І та стежина у пригаслім полі,
Як музика, забута у полях,
На маргінесі пам'яті й недолі.

Самотній інок стрінеться тобі,
Як відповідь на болісні питання,
Немов стрибок у мисленній плавбі,
Мов істина найперша і остання.

Але усі печалі розмете
Пожовкле листя, як різкий катарсис.
Ідеї у театрі вар'єте
Кружляють у вигадливому танці.

6 грудня 2025

О першій ночі я не сплю.
Шукаю в темнім океані
Величну і нову зорю,
Думки і почуття жадані.
У магмі ночі віднайду
Мінливу трепетну жар-птицю,
Яка народжена з вогню,
Яка мені колись наснилась.
У цей важливий спраглий час,
Відкритий пошукам, завіям,
Шукатиму слова для нас,
Ще невідомі лиходіям.
Священні зболені слова
Проблиснуть чарівним Граалем.
Так небесами ожива
Колись народжене Ваалом.

6 грудня 2025

Одні кажуть: життя, як колесо,
Інші кажуть: життя – то лайно.
Треті живуть собі і не чешуться,
Життя пролітає повз них, як кіно.

Одні переймаються гривнею кожною,
Та що там гривнею-копійкою,
Інші вносять за Єрмака мільйони,
Прикидаючись невинною дівкою.

Та всі люди є організми білкові,
Що існують завдяки дифузії,
І всі є рівними, хоч в Москві, хоч у Львові,
А все інше – то є ілюзії.

Колишня спалена епоха
Ущент, навіки і дотла.
В снах Єремії та Єноха
Говорить немічна зола.

Епоха німо заговорить
Про дні звитяги і борні,
Здійнявши суєтливий ворох
Згорілих і зітлілих днів.

Колишня спалена епоха
Здіймає руки у крові,
Словами віщого пророка
Напише епоси землі.

2 грудня 2025

Я іду в невідомість, забувши дорогу.
І додому назад вже нема вороття.
В пащу звіра іду, відганяючи втому,
У жаданні нового-старого буття.

Я іду у туман, я долаю тяжіння
Всіх минулих кайданів, тіней і проклять.
Я іду крізь полон і зірок мерехтіння,
Які б'ють і які невимовно п'янять.

Я здолаю сп'яніння далекого шляху,
Біль розлук і гіркот, невідомості чад.
Перед вічним пророком я скину папаху,
І великі слова крізь часи прозвучать.

2 грудня 2025

Я хочу заховатись у світах,
Новітніх, переливчастих, барвистих.
Я хочу заховатись у снігах
І у похмурім, перепрілім листі.
Упасти вниз, немовби збитий птах,
І злитися з божественним намистом.

Я хочу прямувати у світи
Без цілі, без мети, в прозрінні дикім.
Нехай загубляться мої сліди.
Святої осені новітній Ділан,
Я оспіваю неземні плоди,
Нового світу в'язень занімілий.

Я провалюсь у копанку розлук,
Нових пізнань, апорій та історій,
На цілий Всесвіт розпростертих мук
Без кабінетів і аудиторій,
Загрозливих, мов Чингісхана лук,
Де править бал іронія магнолій.

1 грудня 2025

Як прикро те, що рік минає,
Що час зміта все навкруги
Шаленим штормом небокраю,
Змішавши води й береги.
Летять епохи серпантином,
Немовби мить, за роком рік.
І бачить чоловік дитинно
Юрбу самотніх і калік.
Так щось важливе загубилось
В пучині часу, у піску,
Залишившись прадавнім бивнем
На втіху лиш єретику.
Як віднайти алмаз в потоці
Буруннних днів, стрімких годин?
Так шашіль сумнівів підточить
Тебе у гуркоті машин.

1 грудня 2025

Я жду новин, живильної води,
Мов листя з позачасся, позасвіття.
Так огортають спокій холоди,
Немов опале і сухе суцвіття.

Я жду листів з минулої доби,
Померлих жестів, вицвілих мелодій,
Прадавніх, ніби заклик "Полюби...",
Немов тепло порепаних долоней.

Я хочу повернутися в кіно,
У погляди, яких давно немає.
У двориках забутих доміно
Жде голосу валторни чи трамваю.

Минулий жест впаде униз листком.
Минулий погляд скресне і воскресне.
І спогади забутим словником
Увірвуться, мов ангел піднебесний.

21 листопада 2025

Сильний вітер історії дише
У потилицю пеклом лихим.
І напружилась м'язами тиша,
І напружився голосом дим,
Увібравшись в небачені вірші.

Сильний вітер змітає людину
І непевний, фальшивий плакат.
Розлетиться усе у годину,
Де панує безжалісний кат
Й наближає роковану днину.

Сильний вітер впадає у морок,
У нірвану, у штиль, у розмай,
Розчинивши в безмежності горе,
Незбагненне, немовби рояль,
Що до космосу в снах заговорить.

18 листопада 2025

Де я здобуду свій нічліг,
Паломник без мети й дороги?
Прийшло, мов звір-єдиноріг,
Прозріння посеред тривоги.
Я ліг і зразу занеміг.
Хитаються святі триноги.

Яка вакханка уночі
Вгамує всі тривоги давні,
Від серця віднайде ключі,
Такі старезні, наче Дарій?
На краю прірви стоючи,
Співатимеш пісні чи дайни.

Який утомлений пророк
Укаже шлях у путах ночі
Поміж примарливих зірок,
Мінливих образів дівочих?
Настане доленосний строк,
Коли розтануть поторочі.

Одна супутниця моя,
Зоря сяйлива, непокірна.
Несе бурхлива течія
Шляхами Гамлета чи Кіра.
Пізнання в'ється, мов змія,
Допоки вистрелить мортира.

16 листопада 2025

Розлився туман велемудрий, тужавий,
Розлився, як ціла аморфна держава.

Які таємниці, які парадокси
Чаїть у собі, ніби сховані оси!

Туман розчиняє депресію люту,
У вічні слова й заповіти закуту.

І сам цей туман - ніби шпиль таємниці,
Яка не скорилась, не падала ницо.

Туман - наче суть, що захована в мові,
Надмірній, барвистій, як страчене море.

15 листопада 2025

Розвиднюються обриси зникомі
Забутих міст, запилених споруд.
Не пропустивши у пророцтвах коми,
Вони прийдуть, щоб здійснювати суд.

І це говорить - забуття не вічне,
Циклічність часу знову поверне
Забуті голоси, погаслі свічі,
Величність статуй і чоло сумне.

Крізь цвіль і гній прорветься люте слово,
А праведник прорветься крізь кордон.
Впадуть споруди фальшу, як полова,
Зламавши катехізис заборон.

14 листопада 2025

Нескінченні дощі заливають свідомість.
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?

Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, береги невсипущі?
Хто допише майбутнє з-під сотні замків?

Я, напевно, заснути ніколи не зможу,
Доки місія ця наді мною висить.
Я далекі поля розбуджу, розтривожу.
І постане Месія, як втрачена мить.

Так постане закон у кайданах терпіння,
У лабетах дощу і заковах роси.
І навік загартується бите сумління
У болючих вогнях вікової краси.

13 листопада 2025

Не хочу в дзеркало дивитись,
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.

Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
Пізнання сивих чатових.

Пізнання раю чи Валгалли,
Пізнання темряви вві сні.
Те, що пророки не сказали,
Промовлять хвилі штормові.

Промовить ліс під час світання,
Промовлять поле і степи.
Так скаже посмішка остання
Далеких гір: "Терпи, терпи..."

11 листопада 2025

Час іде скрадливо і неспішно
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.

Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
Увірветься в первісний екстаз.

І його закони невідомі.
Містер Ікс у мантії страшній.
Час вершить історію і долі
У судовій залі неземній.

Він сховає у кишенях кулі,
Невблаганний здійснюючи суд,
Корчить пики, скручуючи дулі,
Вічний юродивий баламут.

10 листопада 2025

Коли впаду осіннім листям
У суєту, у сонми снів,
Коли нудьга моторним лисом
Увірветься у магму днів,
Коли проб'є жорстоким списом
Прозріння серце у вогні,

Тоді прийди у ці простори
Пророком чи єретиком.
Я подолаю косогори
Ченцем, завзятим диваком,
Втоплю нудьгу у сивім морі
Наївним, чистим простаком.

Лише б поважне жовте листя
Не вкрило забуттям слова.
Мов червоточина у хисті,
Немов дрібна густа плотва,
Приходять сумніви плечисті,
Рясні, як у полях трава.

9 листопада 2025

Мовчання огортає душу,
Туманом наповзає страх.
Я йти в сувору пущу мушу,
Мов бранець об семи вітрах.

Прозріння огортає пущу.
Пізнання спалах, як Мане.
Широке поле родить пустку,
Яка минуле поверне.

Так несподіване прозріння
Стрілою нас наздожене,
Кинджалом ввійде у сумління,
Простріляне і ледь живе.

Ніякий щит чи забороло
Не відверне небесний крик.
Впадуть у полі заборони.
Іде одвічний єретик.

7 листопада 2025

Впадаєш в сон, як у нову затоку
І виринаєш неводом без риб,
Бажаючи поринути углиб
Й довіритись вселенському потоку.

На мілину тривожну і безплідну
Ти напливаєш у старім човні.
І тільки на жаданій глибині
Себе відчуєш Магелланом пізнім.

У глибині відкриєш дивні твори,
Що океан у череві ховав.
Доноситься нечуваний хорал
Із овиду, як міражі потвори.

Солоне море принесе в руках
Утому, щастя і наснагу дику,
Мов те відлуння ангельського крику,
Яке затихло у пітьми віках.

28 жовтня 2025

Такі дощі тотальні і вселенські
Охоплюють із флангів, як орда.
Вони відкриють манускрипти древні,
В яких перегорить свята біда.
А на гілках повиснуть одкровення,
Як вищі і непізнані знамення.

Дощі відкриють невідомі суті,
Які ми зрозуміти не змогли,
Такі глибокі, дивні, непочуті,
Які ми втратили, не зберегли.
Вони постануть у своїй могуті.
Важкі слова, мов у кайдани куті.

Ми відшукаємо в багнюці сенси,
Відмиємо від мулу й віднесем
В чертоги мудрості, як сни воскреслі
За сотні неротрачених парсек.
У битві із дощем звеличим розум,
Огром чуттів і первозданний розмах.

28 жовтня 2025

Нескінченні, тривалі дощі
І сльота, ніби магма мовчання.
Так вода досягає душі
У бездушнім німім проминанні.

Так вода досягає єства,
Найсвятіших основ і законів.
І народиться думка жива
У болоті між злоби й прокльонів.

Поступово я перебреду
Крізь біду і навали апорій
І знайду у казковім саду
Ключ до різних людей та історій.

А дощі плюскотять, плюскотять,
Відраховують дні та пороки
І закляття від злобних проклять
Надиктують, мов давні пророки.

21 жовтня 2025

Безпритульний іде під дощем.
Пропікає вода до основи.
Він від світу закрився плащем,
Не знайшовши для неба обнови.

Безпритульний іде без мети,
В ліс густий, в безнадійності морок.
Не дано ж бо думкам розцвісти
У підвалах у вигаслій мові.

Я віддам безпритульному все:
Небо, зорі й найбільші палаци.
Тільки хай він думки донесе
До паперу у тиші незгаслій.

Тільки хай знайде він доброту
У забутому сірому домі,
Відшукавши священну мету
Серед мотлоху і серед болю.

20 жовтня 2025

Стійка душа розчинить у собі
Тривоги й болі, як міцні метали.
Те, що прийшло в запеклій боротьбі,
Повільно і розпачливо розтало.

Розтали в плесі озера чуття,
Потужні пристрасті, земні закони.
Не викликає більше співчуття
Те розставання у краю Мамони.

Стійка душа, як сильна кислота,
Розчинить у собі неволі пута.
Розчиниться нав'язана мета
В сепранку надвечірнім і забутім.

Розтануть у тумані злоба, страх,
Фальшиві гасла, скуті заборони.
І вирветься душа, як вільний птах,
На межі совісті і оборони.

19 жовтня 2025

Ледь чутні промені ранкові
Проб'ють могутню німоту,
Знайшовши ті слова у мові,
Які ословлять пустоту.

Тендітні промені пробудять
Від сну тяжких, лихих століть,
Штовхнувши у нудотні будні
Надії різних поколінь.

Життєва проза наступає
Повільно разом з днем новим.
Не загубити б ніжну парость
У полі, де волає дим.

Тендітні промені долинуть
Крізь гніт, темницю вікову,
В розлогій трепетній долині
Піднявши Господа брову.

18 жовтня 2025

О, скільки непрочитаних книжок
У двері стукають, летять у вікна!
Із царства необхідності стрибок
Здійсниться, ніби полум'я велике.

Книжки стоять, мов роти і полки,
Готові йти у бій за честь і правду.
У них спресовані тяжкі віки,
Немов болючі і відкриті рани.

Книжки, немов солдати, бережуть
Прийдешній світ і осяйне майбутнє.
Для них відкрита кам'яниста путь,
Полита кров'ю, стала, незабутня.

Книжки, мов старці, нам передають
Одвічну мудрість і слова Кассандри,
Меди тужаві, нескориму суть,
Вогонь любові і далекі мандри.

Оці старі, пожовклі сторінки
Просяклі пристрастю і димом бою.
Минулі у величності віки
Дають наснагу сповнитись собою.

17 жовтня 2025

Висить знавісніле, утомлене листя,
Як Бог, що розлився в словах і у лицях.

Воно продиктує протяжні поеми,
В яких ми усі непомітно живемо.

Забуті думки розплескались у них,
В словах неповторних, сумних, голосних.

Воно простягає свої язики,
В яких заплелися скорботні віки.

І кожна рулада впаде назавжди
У землю столику, як серце біди.

У листі побачимо згаяний час,
Який промовляє нечутно до нас.

У ньому побачимо сотні гризот,
Які просурмить піднебесний фагот.

Останній листок упаде до землі
Листом у безчасся, де ждуть кораблі.

10 жовтня 2025

Монотонне бурчання води
Відраховує миті, секунди,
Мов клепсидра святої біди,
Мов несплачені давні рахунки.

Монотонний і вигаслий ритм
Відраховує миті до старту,
Мов народження первісних рим,
Що підуть мимоволі на страту.

У згорілій, холодній золі
Віднайдеться той образ прадавній,
Ніби сіль у змарнілій землі.
Він здолає ненависті дамбу.

В монотонності митей, хвилин
Віднайдемо стмфонію лісу.
І зачахлий, старий нелюдим
Відшукає загублену ліру.

7 жовтня 2025

Осінні дні ідуть, як мудрі старці
Із посохами, кашлем, у плащах.
Комусь, напевно, випадає трясця,
Як нагорода по сумних дощах.

Старі пророки рухають Усесвіт,
Потік ідей і круговерть часів.
Коли настане Ера Милосердя
У гулі постраждалих голосів?

Ніщо не спинить мудрість, що ступає
Непевно, соромливо, навмання.
У неповторнім сяйві небокраю
Омиється оновлена земля.

6 жовтня 2025