Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Домінік Арфіст
До
ДоДо - допотопний дронт :о)
დოდო

...хронічнй соціопат...
...ні на що не претендую...
=філологія головного мозку=

https://toloka.to/t80376



Інфо
* Народний рейтинг -
* Рейтинг "Майстерень": -
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Коефіцієнт прозорості: 0.828
Переглядів сторінки автора: 225395
Дата реєстрації: 2011-11-15 19:29:48
Звідки: село в Криму
Веб сторінка: https://toloka.to/t80376
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2021.03.02 14:30
Автор у цю хвилину відсутній

Найновіший твір
А. Рембо П'яний корабель (з французької)
В байдужих водах Рік, узятий течією,
Лишився я один без вірних моряків:
Індійці здобиччю зробили їх своєю,
Припнувши голими до писаних стовпів.

І не жалкую я про втрачену поклажу
Фламандського зерна, англійського ткання.
Одразу як мого не стало екіпажу
Я Ріками удаль пустився навмання.

Минулої зими шаленістю припливу
Я викинутий був безмозким немовлям –
У ві̀дхлань! Що така й не марилась, можливо,
Відтятим від землі навік півостровам.

Мої нові шляхи шторми благословили.
У хвилях, що несли всі жертви всіх морів,
Я корком десять діб вигулькував безсилим
І світла не шукав безумних ліхтарів!

Смачніша яблук соковитих для дитини
Смарагдова вода у трюмі із ялин
Мене омила від вина і блювотѝни,
Забрала руль і якір до глибин.

Як в молоці купавсь я у Поемі моря
Зірками повного і вир зелений пив,
Де зачаровано в задумливій покорі
Блідий утопленик, бувало, хитко плив.

Де синизна води розцвічена до болю
Неквапним ритмом тріпотить у світлі дня,
Гучніша ваших лір, міцніша алкоголю
Рудою піною гірчить любов одна!

Я знаю небеса в зірницях і загра̀вах,
Коло̀воротів вир і вечори ясні,
Світанки збурені як голубина зграя –
Я бачив те, що видиться у сні!

Я бачив сонця диск, розписаний містично,
Що падав у стальні лілові леза хвиль.
Як маски неживі акторів драм античних
Стеналися вали оскалом божевіль!

Я марив про сніги смарагдової ночі,
Цілунки ув очах погідливих морів,
Про соки нуртинѝ нечувані й урочі
І фосфорних вогнів блакитно-жовтий спів!

Я місяцями вряд корився істерії
Хвиль, що гриміли в риф як ревисько корів,
Не знав я, що одні лиш сяючі Марії
Придушать сто̀пами пащеки у морів!

О, знаєте, я плив Флоридами чуднѝми
У плетиві очей пантерячих і шкір
Людей! Запряжений веселками ясними
У небокрай морів летів зелений вир!

Я чув ядучий дух забродженої твані,
Де в хащах комишів гниє Левіафан!
Коли у штилі вод незміряні ковбані
Розверстує ураз шалений ураган!

Льоди і перли хвиль, і сонце, й мідні хмари!
Відмілини жахні серед заток рудих,
Де велетенських змій жеруть клопів отари
Ті ж мліють край дерев смердючих і кривих!

Я б дітям показав хори дорад співочих,
Цих рибок золотих блакитного вогню.
Я піною блукав без якоря крізь ночі
І Часу вітрюган святив мою борню.

Між полюсів і зон, стомившись бушувати,
Ридало море враз і стишувало плин,
Гойдало тіні на присосках жовтуватих…
І був я жінкою, що молиться з колін.

Я островом блукав у посліді пташинім
Птиць блідооких, що галділи в вишині.
І всі утопленики крізь мої щілини
Впливали за̀дки, щоб дрімати на мені!

Самотній корабель, дарований просторам,
Закинутий в ефір, де навіть птиць нема,
Сп’янілий від води, байдужий моніторам
І з Ганзи парусам – чекати їх дарма.

Я вільний дим їдкий туманів пурпурових,
Мур цегляний небес від мене розваливсь,
Де для поетів рай принадностей цукрових –
На сонці лишаї і лазуровий слиз.

Безумним кругляком у скатів мерехтінні,
У супроводі зграй із коників морських,
Я мчав і липня кий дубасив неупинно
Ультрамарини хмар із вирвами у них.

Я в жа̀ху тріпотів, бо чув за миль півсотні
Мальстрімів хрипоту і бегемотів гін.
Предвічний пілігрим блакитної безодні
Європою я сню, віками давніх стін!

Я бачив острови і зір архіпелаги
В шалених небесах, у сяйві блискавиць.
Хіба не в цих ночах заснула, бідолаго,
У сонмі райських птиць твоя майбутня міць?

Занадто я ридав! Так безнадійні зорі.
У сонці гіркота і місяць зник давно.
Любов’ю як мечем мене прошило море.
Хай трощиться мій кіль! Пора іти на дно!

Із європейських вод всього миліш калюжа,
Холодна і брудна, на темній мостовій,
Де схилене дитя із рук пускає тужно
Метеликом весни тендітний човник свій.

Не маю більше сил, о хвилі, у томлінні
Тинятися на зиск бавовняних купців
Ні посеред вогнів, ні в прапорів цвітінні
Під поглядом жахним неприязних мостів.