ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2020.09.22 18:18
Все було занадто вже чудово -
Вірні почуття жили в мені.
Я тебе любив, леліяв словом,
Чарівні такі складав пісні.

Я тебе возносив, як Богиню,
Квіти клав на світлий п’єдестал.
Звідки те взялося баговиння,

Ванда Савранська
2020.09.22 17:04
Лорелай


На скелях, де трави і мох,
Над Райном – хоч вір хоч не вір, –
Гуляли з дочкою ми вдвох,
Нас лицарський тішив турнір.

Олександр Сушко
2020.09.22 16:42
На хорей подібен анапест,
Кавуни і кабачки - на дині...
Я нікому не потрібен - от вам хрест!
Тільки доні, тещі та дружині.

Отже, вільний. Впали ланцюги,
Крила не залипли марнославством.
Все в порядку. Тільки од борги

Тетяна Левицька
2020.09.22 11:28
Не питайте чому я покинула весни бузкові,
абрикосові сни і мережаних мальвів шиття.
Не збагну дотепер, досі не усвідомлю, панове,
чом летіла на ватру метеликом до забуття.

Хмарочоси торкаються сонця - душі не торкають.
У мурашниках люди, за вікнам

Петро Скоропис
2020.09.22 10:29
Краю модрин, укрий
якомога в грозу.
Як у порах кори
соки, хисти сльозу.
Лиш по мені мовчок,
ніби хвоїн пучок,
і зіниць моїх сни.
А живицю – зрони.

Сергій Губерначук
2020.09.22 10:18
Простір просотано просом простим,
прісно просіяним – лиш прорости!
Лиш оживи! Шилом вийшовши в шал!
Колос шовково сховавши під шаль!

Коло по колу котила літа
зерном по зерну земля прасвята!
З гречки – на просо, з роси – по стерні

Олександр Сушко
2020.09.22 09:11
У Пегаса зляк! Розбіглись теми!
Тужусь над сонетами дарма.
В читачів фінансові проблеми -
Грошей на книжки мої нема.

Є на сало, інтернет, кварплату
Та пухкі зі здором пиріжки.
Попиту немає на віршата,

Віктор Кучерук
2020.09.21 20:49
Не вщухає світлоносна злива,
Хоч вже ніч прозора навкруги, –
Місячної повені розливи
Затопили світлом береги.
Закипає, піниться, іскриться
Сяйво пориваючись у лет, –
І ріка вилискує, мов криця,
І палає срібно очерет.

Євген Федчук
2020.09.21 19:29
Степи безмежні, степи широкі
Лиш вільний вітер по них гуля.
Бредуть неспішно степами роки,
Не відчуває їх ця земля.
Все так же вітер колише трави,
Все так же степом табун летить,
Та час від часу встають заграви
Аби хоч трохи степ обновить.

Олександр Сушко
2020.09.21 14:38
Людно! Ой людно! В театрі - прем'єра!
Грають виставу лише глядачі.
У режисерах - Орфей та Мінерва,
Автор відсутній, сценарій - нічий.

Плаття із золота у примадонни,
Перстень з рубіном в героя важкий.
Труппа уся - херувими іззовні,

Володимир Бойко
2020.09.21 13:46
Перкуторна перистальтика Нетиповий тип Ненормативна норма Неформатний формат Непитущий чіп Гримуча теща Вегетеріанське обжировисько Безконтактний аперкот Ортодоксальний совок

Тетяна Левицька
2020.09.21 11:22
Таїла у серця схованці
пахучий бутон любові,
та на обважнілій яблунці
дозріли плоди медові.
Зелені, червлені, сонячні,
блискучі, терпкі та кислі.
Золочені небом, це сон чи ні,
на пружнім гіллі повисли.

Сергій Губерначук
2020.09.21 10:12
У рожевому трико
з шлейфом сонної пастелі
плівся фуетист Садко
по мальованій пустелі.

Сам, як зморщений кажан,
кинутий з польоту – в старість.
Ніс, мов синій баклажан.

Ігор Деркач
2020.09.21 09:11
Минає день за днем, за роком рік...
на капищах, руїнах базилік,
у небесах лунає алілуя...
і так триває за віками вік,
допоки має жити чоловік
у Сина-Бога-Духа одесную.

Ще обирає обраний народ

Дума Козак
2020.09.21 04:05
Життя летить крізь хугу і туман,
а в сонячну годину і тим паче.
Кінчається нескінчений роман,
душа моя рядками тихо плаче…

Про чарівну любові заметіль
і кришталево-росяні світанки.
Про серця стукіт, щем і навіть біль

Тетяна Левицька
2020.09.20 21:44
У гаю, край села,
я зірвала ромашку шовкову,
і причину знайшла,
щоб до тебе вернутися знову.

Любиш... ні? Любиш...ні?
Не розкаже ця квітка лапата.
Що ж гадати мені,

Іван Потьомкін
2020.09.20 20:52
Уподобав якось лев доньку лісникову
І відтоді позабув, що то жить в спокої.
Почвалав у дім красуні, просить її руку,
Та не віда, що батькам завдає лиш муку:
Хоч і цар лев серед звірів, а доньці не пара,
А відмовиш – в хижака наготові кара.
«Бачиш,-

Шон Маклех
2020.09.20 20:26
На сонному пагорбі блідого сновиди –
Камінного ліхтаря чорнокнижників,
Що червоніє раз на століття –
Від передчуття жахливого –
Як провісник,
Серед вересового квіту ранньої осені
Я снив оксамитову казку – медову й бджолину:
Я – лицар королівств

Євген Федчук
2020.09.20 20:21
Як на озеру Долобську князі засідали
Святополк і Володимир раду тут тримали.
Ой, тримали князі раду і дружини з ними:
Що робити? Що чинити з половцями тими?
Не дають Русі спокою: розор за розором.
Чи найти на них війною чи походом скорим?
Говорила С

Ірина Вовк
2020.09.20 17:22
Картинка V. «АЛЕЯ ВІКОВИХ ЛИП» У КУТКОРІ. МОЛИТВА ДО АНГЕЛА-ХОРОНИТЕЛЯ. З появою у нашій Вовчо-Михайлівській сім’ї вітчима Зеновія Олійника, мала Ірочка з мамою Лідою почали їздити до родини ще в напрямку стародавнього села Куткір, що розкинулося у Б

Володимир Бойко
2020.09.20 16:57
Нетривале усе, що тримається страхом,
Що ламає людей, затоптавши в багно,
Як і все, що колись здобувалося махом,
Обертається прахом.
І кане на дно.

Дума Козак
2020.09.20 15:39
Ходили довго манівцями,
нас розділяв підступний тин,
та поєдналися серцями –
злились два подихи в один.

Це знову сталося… Нарешті!
Нарешті знову ми удвох!
Квітують восени черешні

Олександр Панін
2020.09.20 13:07
В суботу злодія гуртом
Схопили на базарі,
Хотіли "врізати" кийком,
Погрози промовляли.

"Ану, танцюй, як каже пан,
Танцюй, вражино, чуєш?
Із шкіри буде барабан,

Олексій Кацай
2020.09.20 11:53
на громадянській війні поміж пеклом і раєм
весь в драматичній симфонії спалених сонць
я забісовано неба комп’ютером граю
між Стоунхенджом і храмом кавказьким Звартноц

це «між» колись хтось невправно назвав «Україна»
хоча тут до краю бігти стол

Сергій Губерначук
2020.09.20 08:33
Щастя, від якого ти психічно втомлюєшся,
мешкає поруч у будинку номер сорок шість.
Тільки-но ти прокидаєшся,
йдеш на кухню й пораєшся –
як у двері вже
дзвонить щастя непрошений гість.

Гість шепоче крізь щілину,

Тамара Шкіндер
2020.09.19 21:22
Прохолоди подих все єство відчує.
Десь луна озветься в сірих комишах.
Вітер в підворотні згодом заночує.
Сирістю підступно нагонивши страх.

Це іще не осінь - відлітає літо.
Мружить сонце очі в безлічі промінь.
Це не дощ, а мряка. І перепочити

Петро Скоропис
2020.09.19 17:36
Осінній вечір в скромнім, а утім,
в містечку, і не байдужім до мапи
(топограф у азарті був, чи квапив
свої стосунки з дочкою судді).

Киваючи на втому від причуд,
вас Простір не обтяжує на масу
рис величі, обмежуючись тут

Марія Дем'янюк
2020.09.19 15:30
На кінчиках пальців тополі
Вмостилось багряне сонце,
Проміння блискучо-червоне,
Відчинене в небі віконце.

І світом оцим милувалось,
Раділо рожеве серденько,
І ранечку ніжно всміхалось

Микола Соболь
2020.09.19 09:55
Я хочу – пролісків, а всюди лиш асфальт
з під нього в пекло лине навіть Лета.
Чи з розуму зійшла наша планета?
Брехня роїться між газетних шпальт…
Згущається із кожним днем пітьма.
Міліють наче ріки наші душі
і сонце землю все сильніше сушить,
здає

Ігор Шоха
2020.09.19 09:33
Світло є, а неучених – тьма.
Є кому у хаосі світити,
є кого сліпити, зокрема,
перлами богеми
у сучліті*.

Вже і генерація нова
копіює клони дієслова

Тетяна Левицька
2020.09.19 08:50
У нас все, нібито, гаразд,
біжу до тебе, як на свято.
Та сірі думи повсякчас
не хочуть в спокою лишати.
Як миші, сумніви гризуть,
в норі заховані зернини.
Дощей - печалі каламуть,
задуха в серця порожнині.

Сергій Губерначук
2020.09.19 08:36
До кожного подвір’я
дійшло таке повір’я:

"Коли відчинені ворота
чи хвірточка незамкнена,
а ніч повисла, як гризота,
і місяць мліє злякано,
то в тім дворі –

Віктор Кучерук
2020.09.19 07:00
Холодом повіяло зі сходу
На правобережні береги
І померкло сяйво небозводу,
І посутеніло навкруги.
Холодом повіяло зненацька
І завило голосом біди,
Наче знов порідшали козацькі
Чати там чи тут уже ряди.

Євген Федчук
2020.09.18 19:30
У степу широкім, вольнім козаки гуляли,
Серед степу, серед поля орду чатували.
Орда люта татарськая неспішно збиралась,
Чамбулами й загонами по ярах ховалась.
Як зібралося багато татарського війська,
Отоді уже всі разом в похід подалися.
Йшла орда в

Олександр Панін
2020.09.18 14:17
Ретельно Кат розмахує
сокирою,
Із ранку він ретельно
"працював",
На страту Блазня Катові
підкинули,
Він голову свою на пень
поклав!

Дума Козак
2020.09.18 10:23
Дивуй мене своєю добротою,
чарівністю своєю теж дивуй,
а восени весняною ходою
сюжет у бронзі раптом намалюй.

Дивуй завжди усмішкою своєю
і запахом, і смаком своїх губ,
і ніжністю з вечірньою зорею,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Нікітіна Вікторія
2020.09.18

Ріша Бо
2020.09.07

Катя Мушаровская Кетрин
2020.09.04

Лідія Скрипка
2020.09.01

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Лариса Маковей
2020.08.01

Тарас Баш
2020.07.28






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Ярослав Чорногуз - [ 2020.09.22 18:34 ]
    Червиві яблука облуди

    І
    Все було занадто вже чудово -
    Вірні почуття жили в мені.
    Я тебе любив, леліяв словом,
    Чарівні такі складав пісні.

    Я тебе возносив, як Богиню,
    Квіти клав на світлий п’єдестал.
    Звідки те взялося баговиння,
    І думок огидних дикий шал?!

    Ми були... були такі щасливі,
    У раю жили ми на землі.
    Та упали яблука червиві -
    Безпідставні ревнощі гнилі.

    Знову ти собі науявляла,
    Що без тебе я із кимось десь...
    Бачить Бог, я чистим, як кришталик,
    Був під цим склепінням піднебесь.

    І благав Богів за дрібку щастя,
    І беріг, як міг, любов святу.
    Відбивав, як лев, усі напасті,
    Почуття плекав я чистоту.

    Хто твій розум так затьмарив, люба?
    Бруд увесь в минулому лишивсь...
    І яка Мара наслала згубу,
    Зачорнила святощі душі?

    Вибухать у праведному гніві?
    Чи шукать у друзів співчуття?
    Ті підозри яблука червиві
    Отруїли чисті почуття.
    ІІ
    Ти не піддавайся на облуди,
    Заздрість провокує їх гидка.
    Бо навколо — нещасливі люди,
    Хочуть, щоб і в нас була така

    Нещаслива і плачевна доля...
    І поспівчувають всі тобі.
    І “розрадять” у тісному колі -
    Селя ві! Нам жити у журбі.

    Ну а може так не варто жити?
    Знову ніжності змахнем крильми,
    І на здивування всьому світу
    Будемо щасливі знову ми?!

    22 вересня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний -- (5.74) | "Майстерень" -- (5.94)
    Прокоментувати:


  2. Олександр Сушко - [ 2020.09.22 16:55 ]
    Годі


    На хорей подібен анапест,
    Кавуни і кабачки - на дині...
    Я нікому не потрібен - от вам хрест!
    Тільки доні, тещі та дружині.

    Отже, вільний. Впали ланцюги,
    Крила не залипли марнославством.
    Все в порядку. Тільки од борги
    Аж до неба. Я ж - не здатен красти.

    Хочуть люди слави! Ну і ну!
    Бовтанка навіщо ця поетам?
    Прагнне "Аве!" - лиш нікчема! Нуль!
    Йди на фронт стріляти з кулемета.

    Бо барило, наче у купця,
    Спиш щоденно, пестиш біле тіло.
    Тільки в пеклі місце для митця,
    Кров із ран - оце святі чорнила.

    Думи-думи, наче та зола,
    В Лету витік лірика талантик...
    Кісткою з розбитого крила
    Більш не можу правдоньку писати.

    22.09.2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  3. Тетяна Левицька - [ 2020.09.22 11:42 ]
    Пів неба
    Не питайте чому я покинула весни бузкові,
    абрикосові сни і мережаних мальвів шиття.
    Не збагну дотепер, досі не усвідомлю, панове,
    чом летіла на ватру метеликом до забуття.

    Хмарочоси торкаються сонця - душі не торкають.
    У мурашниках люди, за вікнами сутінь імли.
    Пахне батьківський дім. У саду матіола розмаєм
    і малинові грона з трояндами переплелись.

    Не заснути вночі, у великого міста - безсоння,
    вічний гуркіт і кіптява із вихлопної труби.
    А в селі супокій синім ситечком на підвіконні,
    у плетеному кошику папороть й білі гриби.

    Не стрічаю знайомих, а тих кого бачу не знаю.
    Може, хто помирає і нікому дати води?
    Те не чую крізь біль. Переконана за небокраєм
    залишила пів неба, пів серця і щастя сліди.

    20.09.2020р.


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.88)
    Прокоментувати:


  4. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2020.09.22 10:24 ]
    Про батька-партизана
    День партизанської слави сьогодні,
    А батько мій підлітком був партизан,
    Пройшов всю війну і живим повернувся,
    Не було на щастя і серйозних ран.

    Він не любив про війну кінофільмів,
    Казав, що не так усе в них, як було,
    Розповідав про своїх побратимів
    І мало про себе.Таке то воно.

    За нього розказують усе медалі
    Та ордени, які він заслужив.
    Хоча давно вже нема з нами тата,
    Та ми пам"ятаєм про нього завжди.

    2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  5. Петро Скоропис - [ 2020.09.22 10:08 ]
    З Іосіфа Бродського. Північному краю
    Краю модрин, укрий
    якомога в грозу.
    Як у порах кори
    соки, хисти сльозу.
    Лиш по мені мовчок,
    ніби хвоїн пучок,
    і зіниць моїх сни.
    А живицю – зрони.

    Ні, я не приміряв
    оперення глухаря,
    і на пера крил мені впору
    листя календаря.
    Годі й сховку лисиць
    од спустошених лиць,
    од собачого хору
    і дводульних очниць.

    Вкрий і заціп уста!
    Най горує верста
    і пожовклі плішини,
    що ведуть в болота.
    В їх купелі сирій
    од ворожого ока крий
    слід, що зім’яв купи́ни,
    і в трясині зарий.

    Не час мені умовкать.
    Час помоги гукать
    у тих, що одрають зайд
    оболокам пенять
    за толоки, за плин.
    Вторити час у млі
    співанкою без слів
    частоколу ялин.

    Тож шумуй сам собі
    в судейській своїй судьбі,
    гомони з головою,
    вготованою тобі,
    та дай черпнути води
    зо пригоршню з ручая
    житечного, самоти,
    раз течія – нічия.

    Не вини, не гони.
    Гроз нових не гукни.
    Озирнись мимоволі –
    так і простують пріч:
    із натовпу до узбіч,
    а потім – здовж піль і рік,
    потім лісами, горами,
    все скоріш. Все скоріш.


    -------------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  6. Сергій Губерначук - [ 2020.09.22 10:31 ]
    Просо
    Простір просотано просом простим,
    прісно просіяним – лиш прорости!
    Лиш оживи! Шилом вийшовши в шал!
    Колос шовко́во сховавши під шаль!

    Коло по колу котила літа
    зе́рном по зе́рну земля прасвята!
    З гречки – на просо, з роси – по стерні
    босо гасали й згасали ті дні!

    Захистком визріло золото нив
    з пам’яті тих, кого голод гонив!
    Зжер він жита́ й пшениці́, і ячмінь!
    Проса ж – не вижав! За просом – АМІНЬ!

    16 березня 2003 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 216"


  7. Олександр Сушко - [ 2020.09.22 09:47 ]
    По рибу!


    У Пегаса зляк! Розбіглись теми!
    Тужусь над сонетами дарма.
    В читачів фінансові проблеми -
    Грошей на книжки мої нема.

    Є на сало, інтернет, кварплату
    Та пухкі зі здором пиріжки.
    Попиту немає на віршата,
    Накопаю ліпше хробаків

    І піду на річку по густірки,
    Буде юшка (пальці вже лижу!).
    А поетам - дяка превелика
    За словес ліричний абажур.

    Ну, а потім умошусь під піччю,
    Принесе планшета кіт-Баюн.
    У фейсбуці обчитаюсь вічним,
    Дешево й сердито! Всім адью!

    22.09.2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  8. Віктор Кучерук - [ 2020.09.21 20:12 ]
    * * *
    Не вщухає світлоносна злива,
    Хоч вже ніч прозора навкруги, –
    Місячної повені розливи
    Затопили світлом береги.
    Закипає, піниться, іскриться
    Сяйво пориваючись у лет, –
    І ріка вилискує, мов криця,
    І палає срібно очерет.
    Біле все – кущі, дерева й тіні
    Їхніх розкарячених корчів, –
    Пожирає світ палахкотіння
    Місяця розквітлого вночі.
    20.09.20


    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.82)
    Прокоментувати:


  9. Євген Федчук - [ 2020.09.21 19:00 ]
    Битва на річці Ворскла в 1399 році
    Степи безмежні, степи широкі
    Лиш вільний вітер по них гуля.
    Бредуть неспішно степами роки,
    Не відчуває їх ця земля.
    Все так же вітер колише трави,
    Все так же степом табун летить,
    Та час від часу встають заграви
    Аби хоч трохи степ обновить.
    Орел у небі розправить крила
    І жайвір пісню свою співа.
    Та по усьому степу могили,
    То його пам’ять одна жива.
    Їх тут багато: малі й великі
    І кожна – свідок і доль, і тих
    Подій далеких, яких без ліку
    Було в цім краю часів булих.
    Але могили, як крапля в морі
    Того, що бу́ло в степах колись.
    Мільйони крапель людського горя
    Скропили землю, як пролились
    Потоки крові на трави м’яті,
    Коли із раттю зійшлася рать.
    Не було ко́му їх поховати,
    Так і зостались в степу лежать.
    І довго степом біліли кості,
    Поки із часом не зник і слід.
    І лише трави шумлять ще й досі
    Про той незнаний тепер похід.
    Як прислухатись, почути можна
    Іржання коней і дзвін мечів.
    До вітру мовить травинка кожна,
    Що степ прадавній цей пережив.
    А там і річка у берег б’ється,
    Що їй відомо, теж розповість.
    Закриєш очі і вже здається
    Ти розумієш ту давню вість.
    Ось славний Київ. Не той вже, звісно,
    Яким бував він ще за Русі,
    Як куполами сіяло місто,
    Стрічало гостей у всій красі.
    Сваволя княжа, Батий з ордою
    Віки старання ущент знесли.
    І те, що видно понад Горою
    Лиш тінь старого. Часи пройшли,
    Що удалося – відбудували
    І нові стіни навкруг звели.
    Давно вже місто того не знало,
    Як того року. Війська ішли.
    Князь Вітовт кинув клич войовничий
    І звідусюди стікавсь народ
    Аби монголам дать гідну відсіч,
    Як колись Ольгерд у Синіх Вод.
    Сам Вітовт славний конем правує
    І оглядає свої війська.
    Вже переможні він труби чує,
    Вона здається така близька..
    Не мав бо Ольгерд такого війська.
    Як у Писанні про Вавилон,
    Народи різні сюди зійшлися.
    Його литовці гарцюють он,
    А он кияни і волиняни.
    І Полоцьк військо своє прислав,
    Смоленські, брянські є росіяни,
    Волоський лінник теж не відстав.
    Ось хрестоносці в броню закуті,
    Загін із Польщі слідом іде.
    А ще й татари на хана люті,
    Що Тохтамиш їх сюди веде..
    Похід цей, власне, теж через нього.
    Темир-Кутлук бо, як ханом став,
    Зібрав він лишки від війська свого,
    В литовські землі із ним помчав
    Просить Вітовта під руку взяти.
    А князю ж шабля не зайвина.
    Дав хану землі, не став питати
    Чи є у нього яка вина.
    Темір-Кутлуку ж не до вподоби,
    Що втікачів князь собі пригрів,
    Став вимагати від нього, щоби
    Той його видав без зайвих слів.
    Та гордий Вітовт всміхнувся лише,
    Послів ординських геть одіслав.
    І от війна вже в обличчя дише.
    Хан усе військо в степу підняв.
    Та Вітовт змалку зростав війною,
    Збирати військо не в новину.
    Та й бачить добре він силу свою.
    Що ж, на війну, то вже на війну.
    Такого війська не мав він зроду,
    Аж збурунився Дніпро старий,
    Як воно разом ступило бродом,
    Почавши в липні похід той свій.
    Земля дрижала, трава стелилась,
    Гарячий вітер завмер в страху,
    Звірина, птаство кудись поділись
    В пору військову, для них лиху..
    До Ворскли-річки зміїлось військо,
    Аж тут спинилось, щоб дати бій.
    Десь і монголи блукали близько
    Поза рікою. Тож табір свій
    Литовці добре в степу зміцнили,
    Дніпро і Ворскла із двох сторін
    За течією його прикрили
    І неприступним став наче він.
    Монгольська хитрість всім добре знана,
    А князь про неї забув, мабуть.
    Монголи впали на табір рано.
    Та ж гін ординський здалеку чуть.
    Отож зустріли орду, як треба
    Стіною списів і хмарой стріл,
    Що від ординців сховала небо
    І вражим трупом встелила діл.
    Несамовита монгольська хвиля
    У хвилі Ворскли ввірвалась вмить
    І чисті води зачервоніли
    І помутніли. Та вже летить
    Навстріч монголам литовське військо.
    Зім’яло мокру орду назад.
    І враз монголи в степ подалися.
    А Вітовт з того безмежно рад.
    «Вперед, литовці!Доб’єм монголів!
    Мечами ли́шим навік печать!
    Ворожим трупом устелим поле,
    Щоби не сміли сюди вертать!»
    Та спробуй степом піймать ординця
    На його легкім стрімкім коні.
    Орда розбіглась вмить поодинці
    І вже литовці в степу одні.
    А хан, тим часом, ударив з тилу,
    Литовський табір умить зім’яв.
    Литовці опір чинить не в силах,
    Загін татарський у степ помчав.
    У Тохтамиша нема бажання
    З Темір-Кутлуком на віч зійтись.
    Хай у степу він його дістане.
    Але Тимуру вони здались!
    Він розвертає орду у поле
    І на Вітовта веде її.
    Ті, що монголів уже збороли,
    Зібрать не в силах війська свої.
    Як хижа зграя монголи впали,
    Вернулись з степу і втікачі.
    Земля від болю аж застогнала,
    Нестримні ріки крові п’ючи.
    Дві сотні тисяч зійшлося люду
    На цім маленькім шматку степу
    У битві лютій у груди груди
    Аби зустріти тут смерть сліпу.
    А вже вона-то роботу мала,
    Уже ж косила підряд усіх
    І трупом густо траву услала
    Кривавим серпнем живим до ніг.
    Лягло на Ворсклі Вітовта військо,
    Стоптала грізна його орда,
    Пройшла по землях по українських.
    Не проминула їх та біда.
    Вітовт лиш дивом урятувався,
    Хоч залишились на полі тім
    Одних князів лиш заледь не двадцять
    З тих, що на битву пішли із ним.
    Так і лишились посеред поля,
    Не було ко́му їх поховать.
    Біліли довго їх кості голі.
    Та став із часом степ забувать.
    Укрили трави те поле брані,
    Сховали з часом усі сліди.
    Лежать загиблі, лежать незнані,
    А ми не можем прийти туди.
    Бо де – не знаєм. Нема могили,
    Немає знаку в степу про те.
    Лиш трави з того набрали сили,
    Полин від того буйніш росте.
    Та ми, напевне, не надто й хочем
    В степу безкраїм сліди шукать
    Аби побачить на власні очі
    Де нашим предкам прийшлось вмирать.


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (1)


  10. Олександр Сушко - [ 2020.09.21 14:30 ]
    Вистава
    Людно! Ой людно! В театрі - прем'єра!
    Грають виставу лише глядачі.
    У режисерах - Орфей та Мінерва,
    Автор відсутній, сценарій - нічий.

    Плаття із золота у примадонни,
    Перстень з рубіном в героя важкий.
    Труппа уся - херувими іззовні,
    А от всередині - геть не такі.

    Фабула - тьма, не осонцена казка,
    Репліка перша як в серденько ніж:
    "В ложці лайна утопити не важко.
    Слово подяки сказати? О ні!".

    Репліка друга: "Земляче-роззяво!
    Я обікрав тебе ловко! То й шо?
    Свій до свого по чуже - звична справа,
    Хрестик на шиї прикриє грішок".

    Сцена фінальна. Судилище Лінча,
    Совість - на пень, гільйотиною "хрясь!".
    Чи лицедії, чи таті цинічні -
    Не розібрати. А гра - вищий клас.

    P.S:

    Гаснуть софіти, скінчИлась вистава,
    Пусто в театрі, нема ні душі
    ...Луснула навпіл нещасна держава,
    Братик на брата здіймає ножі...

    20.09.2020 р.



    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  11. Тетяна Левицька - [ 2020.09.21 11:09 ]
    Яблука
    Таїла у серця схованці
    пахучий бутон любові,
    та на обважнілій яблунці
    дозріли плоди медові.
    Зелені, червлені, сонячні,
    блискучі, терпкі та кислі.
    Золочені небом, це сон чи ні,
    на пружнім гіллі повисли.
    Рясніли тверді, а падали
    в траву соковиті, стиглі.
    Коли підбирав ті падалки,
    ятрили на серці стигми.
    Закохувула, так ягідно,
    щодня частувала віршем.
    Та видно червиве яблуко
    для нього було смачнішим.

    18.09.2020р.


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.88)
    Прокоментувати:


  12. Сергій Губерначук - [ 2020.09.21 10:11 ]
    Садко
    У рожевому трико
    з шлейфом сонної пастелі
    плівся фуетист Садко
    по мальованій пустелі.

    Сам, як зморщений кажан,
    кинутий з польоту – в старість.
    Ніс, мов синій баклажан.
    Грим. Костюм. Недосконалість.

    16 лютого 2004 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 224"


  13. Ігор Деркач - [ 2020.09.21 09:08 ]
    Коловорот сущого
    Минає день за днем, за роком рік...
    на капищах, руїнах базилік,
    у небесах лунає алілуя...
    і так триває за віками вік,
    допоки має жити чоловік
    у Сина-Бога-Духа одесную.

    Ще обирає обраний народ
    єпископів Давидового храму,
    злодіїв допускає до сезаму...
    і поки поміняється синод,
    місцями на олімпі воєвод
    міняються то каїни, то хами.

    Усіх рука Господня береже.
    Та є великі сумніви, – невже
    рука владики грішну руку миє?

    Гряде благословенна мама мія...
    над вільною країною уже
    Покровою являється Марія.

    09/20


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  14. Дума Козак - [ 2020.09.21 04:24 ]
    Я повернусь
    Життя летить крізь хугу і туман,
    а в сонячну годину і тим паче.
    Кінчається нескінчений роман,
    душа моя рядками тихо плаче…

    Про чарівну любові заметіль
    і кришталево-росяні світанки.
    Про серця стукіт, щем і навіть біль
    та про жагу кохання спозаранку.

    Усе навкруг розсіється як дим,
    не слухай, люба, вигадок пророків.
    Я повернусь до тебе, лиш други́м,
    через десятки, сотні тисяч років!


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  15. Тетяна Левицька - [ 2020.09.20 21:17 ]
    Гадала на ромашці
    У гаю, край села,
    я зірвала ромашку шовкову,
    і причину знайшла,
    щоб до тебе вернутися знову.

    Любиш... ні? Любиш...ні?
    Не розкаже ця квітка лапата.
    Що ж гадати мені,
    хто любив, той ще влітку посватав.

    Тільки очі хмурні,
    не ясні, як у тебе, коханий.
    Темна ніч, день при дні
    гострим лезом ножа серце ранить.

    Смутком терпне вуста,
    зазирає у прірву глибоку.
    Пролітають літа,
    пудрять скроні... душею нівроку.

    Не маруна* в цвіту,
    та до сонця тягнусь пелюстками.
    Чорні дні золочу,
    кружеляю пташам над снігами.

    Хай марудні літа,
    пропливають листком за водою.
    Щира, грішна, свята,
    огортаюсь, як небом, тобою.
    маруна* - ромашка

    17.09.2020р.


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.88)
    Прокоментувати:


  16. Іван Потьомкін - [ 2020.09.20 20:31 ]
    З голосу Езопа
    Уподобав якось лев доньку лісникову
    І відтоді позабув, що то жить в спокої.
    Почвалав у дім красуні, просить її руку,
    Та не віда, що батькам завдає лиш муку:
    Хоч і цар лев серед звірів, а доньці не пара,
    А відмовиш – в хижака наготові кара.
    «Бачиш,- батько відказав жениху спроквола,-
    Наша донечка наразі тендітна і квола.
    А у тебе ж пазурі і зуби великі...
    Як їй доведеться жити з таким чоловіком?..»
    «Розумію,- лев сказав.- Та щоб бути любим,
    Пазурі всі обітну і вирву всі зуби!»
    Як сказав, так і зробив. З неймовірним болем
    Шкутильга, а чи й повзе лев наш до любові.
    Ось і хата лісника. Сумирний і тихий,
    Стоїть лев перед дверима. Не чекає лиха.
    А воно кийком озвалось. Удруге й уп’яте...
    Позабув лев і про біль, миготять лиш п’яти.
    І відтоді вже ніхто у звіринім колі
    Не тривожив лісника своєю любов’ю.

    P.S.
    Якщо любові справжньої нема,
    Щоб не чинив ти,- все дарма.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.72)
    Коментарі: (2)


  17. Євген Федчук - [ 2020.09.20 20:51 ]
    Похід руських князів проти половців у 1103 році
    Як на озеру Долобську князі засідали
    Святополк і Володимир раду тут тримали.
    Ой, тримали князі раду і дружини з ними:
    Що робити? Що чинити з половцями тими?
    Не дають Русі спокою: розор за розором.
    Чи найти на них війною чи походом скорим?
    Говорила Святополка вірная дружина:
    - Навесні не слід ходити, то лиха година.
    Бо загубимо ми коней, ріллю не засієм,
    Що тоді збирати будем? Що узимку вдієм?
    Володимир їм на тее: - Дивно мені чути.
    Ви жалієте худобу. А як смерду бути?
    Ну, засіє своє поле. Половець наїде,
    Уб’є смерда, коня візьме, в оселю заїде.
    Забере жону і діток, майно усе візьме
    Не залишиться нікого, щоб зросити слізьми.
    Тож коня ви пожаліли, пожалійте й смерда
    І промовила дружина Святополка ствердно:
    - Добре, князе, ми готові, веди нас у поле.
    Хай звершиться та, що Богом визначена доля.
    Ще весна стояла рання, як усе то стало.
    До Давида і Олега посланці помчали
    Зі словами: - Ідіть оба бити половчина
    І або живі всі будем, або всі загинем.
    Давид славний Святославич у похід готовий,
    А Олег іти не хоче. «Нездоровий !» – мовить.
    - Нездоровий, то як хочеш. Якось обійдемось.
    Хоча, звісно, не на гульки, на війну ідемо.
    Кожен меч там буде важить, кожен буде треба.
    Та що зробиш, як ти, княже, думаєш про себе.
    В Переяславі зібрались хто ще був охочий.
    В’ячеславові, Мстиславові та ще Ярополчі,
    А іще Давид Мстиславич військо своє вивів.
    Вже давно такої сили Мономах не видів.
    П’ять князів війська привели на клич Мономаха,
    Щоб у полі половецькім наробити страху.
    Місяць березень, тим часом, був уполовині
    Піші по Дніпру спускались, степом ішли кінні.
    Полоскалися на вітрі князівські корогви.
    Мономах у Дике поле військо вів хоробре.
    По Дніпру униз спустились, перейшли пороги
    Аж на Хортичів на острів привела дорога.
    Там на острові в Протолчах ледь перепочили.
    Треба було лад навести у військових силах.
    В степ безкраїй половецький рушили походом
    Ну, а далі, вже хто кінно, а хто пішим ходом.
    Десь там на ріці Сутені гніздо їх осине,
    Там Бурчевичі напевно, вже збираються сили
    Мономах на усі боки розіслав сторожу
    Аби знати, що затіють половці ворожі
    День ідуть, другий і третій. На четвертій днині
    Дійшли врешті до Сутені (то Молочна нині)
    А там часом половчини звістку теж дістали,
    Що князі Русі супроти них похід зібрали.
    Тож зібралися докупи без числа на раду.
    І найстарший Урусоба так ханам порадив:
    - Треба миру запросити у князів у руських,
    Бо ви знаєте, як кріпко вони з нами б’ються.
    Ми ж бо зла Русі вчинили справді забагато.
    Доведеться, мабуть, кров’ю нам відповідати.
    Наші коні ще охлялі, зима ледь скінчилась,
    Наші воїни ще силой як слід не налились
    Біда буде, як почнемо битися із Руссю.
    Говорити, чим скінчиться, навіть, не беруся
    А молодші закричали, таке почалося:
    - Якщо, хане,ти боїшся, ми не боїмося.
    Цих поб’єм , у їхню землю подамося миттю
    І ніхто тоді не зможе нас перепинити.
    Тож послали Алтунопу – хана у сторожу.
    Він сміливий, хай узнає: де військо вороже.
    Та даремно Алтунопа, як вовк степом крався.
    Бо у засідку у руську у степу попався.
    Посікли усіх мечами: і хана, і воїв.
    Наклав мужній Алтунопа в степу головою,
    Та йде військо половецьке – не окинеш оком.
    Серед степу широкого наче бір високий.
    Руське військо помолилось пред станом ворожим
    Сподіваючись на милість і підтримку Божу,
    А тоді уже всі разом вдарили щосили:
    Мчали кінні, бігли піші на половців сміло.
    І злякалось половецьке військо, і побігло,
    Ледве коней розвернути серед балки встигли.
    Та сильніші руські коні їх перехопили.
    Почалась кривава битва. Били руси, били
    І помщались за убитих, за міста і села,
    За розорені домівки ворог трупом встелить
    І ту балку, й степ навколо, ажно до Сутіні.
    Не питав ніхто: чи винні, чи, може, невинні.
    Двадцять ханів половецьких русичі убили,
    А одного з них – Белдузя у полон схопили
    Бойовище закінчилось нема вражой сили.
    Князі тут же, серед поля обідати сіли.
    Привели до Святополка Белдузя лихого
    Той давати почав злато, щоб пустили його.
    Але князь до Мономаха хана відправляє:
    Хай, як хоче, так із ханом тепер поступає
    І питає Володимир поганського хана
    - Не забув разів по скільки клятва вами дана?
    Скільки раз ви, підлі хани, на Русі клялися,
    Що припините набіги. Нумо , подивися,
    Як дотримали ви клятви, як синів учили,
    Щоби згідно тої клятви на Русь не ходили?
    Нехай тепер кров зрадлива на тебе проллється,
    Щоби знали, як з такими на Русі ведеться.
    І убили вони хана, посікли на шмаття.
    А тоді взяли худобу, оружжя і плаття.
    Челядь і полон великий, половецькі вежі,
    Вежі торків й печенігів, що Русі належать
    З перемогою і славой на Русь повернули.
    В тисячу сто третім році усе оце було.
    По усіх містах і селах славу їм співали.
    І часи тоді спокійні на Русі настали.
    Орди дикі половецькі набіг не чинили,
    Бо відчули єдність русів, їх велику силу.
    Славний княже Мономаше, то заслуга твоя.
    Змусив ти князів забути інтереси свої.
    Об’єднав за Русь велику і за Русь єдину
    Усі землі і народи у одну країну.


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  18. Володимир Бойко - [ 2020.09.20 16:30 ]
    Просовок
    Нетривале усе, що тримається страхом,
    Що ламає людей, затоптавши в багно,
    Як і все, що колись здобувалося махом,
    Обертається прахом.
    І кане на дно.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.58)
    Прокоментувати:


  19. Дума Козак - [ 2020.09.20 15:14 ]
    Моя маленька
    Ходили довго манівцями,
    нас розділяв підступний тин,
    та поєдналися серцями –
    злились два подихи в один.

    Це знову сталося… Нарешті!
    Нарешті знову ми удвох!
    Квітують восени черешні
    і усміхається нам Бог!

    І знову пахну я тобою,
    і знову у руці рука,
    і знову віримо обоє,
    і нас несе любов-ріка!

    У косах квіточка біленька,
    як ніжна посмішка твоя…
    Люблю тебе, моя маленька,
    жадана дівчинко моя!


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  20. Олександр Панін - [ 2020.09.20 13:56 ]
    Злодій на Базарі

    В суботу злодія гуртом
    Схопили на базарі,
    Хотіли "врізати" кийком,
    Погрози промовляли.

    "Ану, танцюй, як каже пан,
    Танцюй, вражино, чуєш?
    Із шкіри буде барабан,
    У нас не загарцюєш!" --

    "Гопак станцюю, чи канкан,
    Злечу під синє небо,
    Але кидати за паркан,
    Благаю вас, не треба!"

    Усі завили, мов хорти,
    Неначе завірюха:
    "Так ось чого боїшся ти,
    Ану вперед, злодюго!"

    Через паркан летить хлопак,
    Швидкий на ноги вдався,
    Утік, неначе той гончак,
    У куряві сховався!






    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  21. Олексій Кацай - [ 2020.09.20 11:12 ]
    Клавішник
    на громадянській війні поміж пеклом і раєм
    весь в драматичній симфонії спалених сонць
    я забісовано неба комп’ютером граю
    між Стоунхенджом і храмом кавказьким Звартноц

    це «між» колись хтось невправно назвав «Україна»
    хоча тут до краю бігти століття не дні
    тут вибухом першим протуберанять калини
    й спіралі CD-галактик діджеять пісні

    тут клавіші зір вкриті ран ранковою кров’ю
    тут голос хрипить а небо тремтить у руці
    як саундтреками линуть в верхів’я з низов’я
    інопланетні тварини й земні горобці

    тож я випускаю з поранених пальців птахів
    над світловими бар’єрами поміж світів

    2020


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  22. Сергій Губерначук - [ 2020.09.20 08:40 ]
    Щастя, від якого ти психічно втомлюєшся…
    Щастя, від якого ти психічно втомлюєшся,
    мешкає поруч у будинку номер сорок шість.
    Тільки-но ти прокидаєшся,
    йдеш на кухню й пораєшся –
    як у двері вже
    дзвонить щастя непрошений гість.

    Гість шепоче крізь щілину,
    за якою лютує хурделиця
    і жбурляє сніжки в обличчя твоє у вікні,
    гість дратує тебе,
    набивається й викобенюється:
    "Відчиняй, я кажу, –
    все одно ти належиш мені."

    Може, п’яне те щастя,
    раз тисне людині на психіку
    і говорить, як справжнє нещастя,
    не вибираючи слова:
    "Я твій побут зміню.
    Не піддам тебе жодному ризику.
    Ні про що і ніколи
    не болітиме ця голова."

    Навпроти – балкон,
    звідки влітку фотоґрафують твій вихід
    у прозорій сорочці,
    з волоссям твоїм після душу ще мокрим.
    Ти у щастя свого на очах.
    Його очі блакитні і тихі.
    Проводжають на захід
    пізнє сонце твоєї тілесної вохри.

    Ти ніколи ще з ним
    так, щоб тісно, не співторкнулася
    і не знаєш,
    що художньо обдароване щастя твоє.
    Десять років,
    як ти від нещастя психічно звихнулася
    і женеш у три шиї
    всі щастя, які тільки є.

    21 лютого 1996 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 63–64"


  23. Тамара Шкіндер - [ 2020.09.19 21:32 ]
    ***
    Прохолоди подих все єство відчує.
    Десь луна озветься в сірих комишах.
    Вітер в підворотні згодом заночує.
    Сирістю підступно нагонивши страх.

    Це іще не осінь - відлітає літо.
    Мружить сонце очі в безлічі промінь.
    Це не дощ, а мряка. І перепочити
    Заховались мрії у зрадливу тінь.

    Хмари, мов химери, плинуть небокраєм.
    Між землею й небом бавить вітром гай.
    Вересень ногами босими ступає
    Й осені на вушко шепче:"Зустрічай!"


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  24. Петро Скоропис - [ 2020.09.19 17:47 ]
    З Іосіфа Бродського.
    Осінній вечір в скромнім, а утім,
    в містечку, і не байдужім до мапи
    (топограф у азарті був, чи квапив
    свої стосунки з дочкою судді).

    Киваючи на втому від причуд,
    вас Простір не обтяжує на масу
    рис величі, обмежуючись тут
    лиш головною вулицею; Часу
    і погляду днедавнього стача
    на циферблат, полиці у крамниці,
    де є усе, що тільки постача
    наш світ: і телескоп, і всім по шпильці.

    Тут є кіно, салуни, темне склом
    вікно кафе, зашторене опівдні,
    банк цегляний з розіпнутим орлом
    і церква, чиї скріпи непохитні
    не мали б зиску з напнутих тенет,
    аби не пошта поруч: щонеділі,
    коли б не діти, судячи з газет,
    хрестив би пастор і автомобілі.

    Тут тиш і цокіт коників: у шість,
    як атомної вислід щовечірній
    війни – уже не стріти ні душі.
    І тільки повня вписується в пильний
    квадрат вікна, що твій Екклезіаст.
    Лиш зрідка, рикошетом від квадрата,
    розкішний б’юїк фарами обдасть
    фігуру Невідомого Солдата.

    Тут снится вам не жінка у трико,
    але адреса ваша на конверті.
    Тут, гледячи на скисле молоко,
    молочник запідозрить вас у смерті.
    Тут можна не гортати календар,
    бром попивати, не ятрити душу,
    і у свічаді бачити ліхтар,
    задивлений у висохлу калюжу.





    -----------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  25. Марія Дем'янюк - [ 2020.09.19 15:42 ]
    Сон це
    На кінчиках пальців тополі
    Вмостилось багряне сонце,
    Проміння блискучо-червоне,
    Відчинене в небі віконце.

    І світом оцим милувалось,
    Раділо рожеве серденько,
    І ранечку ніжно всміхалось
    Неначе дитині ненька.

    Опісля кришталю росини
    Збирало в озерцевий клунок,
    В'язало пухкі хустини -
    Сяйливим кульбабам дарунок.

    У жовті лілеї вбирало
    Глибокі та сині річки,
    А хвилі ловили усміх
    Яскравого неба сестрички...

    По ніжних долонях тополі
    Пробігло вечірнє сонце,
    Воно поспішає угору -
    Видніє допоки віконце...


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.4)
    Прокоментувати:


  26. Микола Соболь - [ 2020.09.19 09:03 ]
    Справа у кожному
    Я хочу – пролісків, а всюди лиш асфальт
    з під нього в пекло лине навіть Лета.
    Чи з розуму зійшла наша планета?
    Брехня роїться між газетних шпальт…
    Згущається із кожним днем пітьма.
    Міліють наче ріки наші душі
    і сонце землю все сильніше сушить,
    здається, що і виходу нема.
    Щезає наша мова лебедина…
    Відверто? Це твоя вина – людино!
    19.09.20р.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Прокоментувати:


  27. Ігор Шоха - [ 2020.09.19 09:40 ]
    На замітку неофіту
    Світло є, а неучених – тьма.
    Є кому у хаосі світити,
    є кого сліпити, зокрема,
    перлами богеми
    у сучліті*.

    Вже і генерація нова
    копіює клони дієслова
    і не дочува-, і забува-
    є, що суржик –
    це, таки, полова.

    Леніну і Кобі завдяки
    знаємо, яка нечиста сила
    стільки тих учених покосила,
    поки укладали словники.

    Вчилися «сажать»,
    а не писа-ти...
    Ей, піїте, забувай чуже!
    Ти ж не п’ята лапа окупанта,
    і не Зе, і не ОПеЗеЖе?

    Архаїчна мова неоліту* –
    це евфемізація меню.
    Що вживають неуки і діти,
    те орієнтує кацапню.

    Що у пісні інде популярне,
    іноді завдячує перу.
    Римою усічене –
    вульгарне –
    ложка дьогтю
    в бочці нектару́.

    Щось мені підказує, буває,
    що минуле шори одягає
    цим учителям і дотепер.

    Пам’ятає сивий піонер, –
    діти у колиску ріднокраю
    випали із люльки СеРеСеР.

    09.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.68)
    Прокоментувати:


  28. Тетяна Левицька - [ 2020.09.19 08:04 ]
    Тужливий
    У нас все, нібито, гаразд,
    біжу до тебе, як на свято.
    Та сірі думи повсякчас
    не хочуть в спокою лишати.
    Як миші, сумніви гризуть,
    в норі заховані зернини.
    Дощей - печалі каламуть,
    задуха в серця порожнині.
    Снує тихесенько павук
    туманну нитку з веретена.
    Не помічай холодних рук
    і туги у очах зелених.
    У двері стукає ця ніч,
    неначе на порозі гості.
    Скажи, мій любий, в чому річ?
    Напевно - осінь... знову осінь..

    17.09.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (5.77) | "Майстерень" 6 (5.88)
    Коментарі: (1)


  29. Сергій Губерначук - [ 2020.09.19 08:19 ]
    До кожного подвір’я…
    До кожного подвір’я
    дійшло таке повір’я:

    "Коли відчинені ворота
    чи хвірточка неза́мкнена,
    а ніч повисла, як гризота,
    і місяць мліє злякано,
    то в тім дворі –
    нечиста сила!"

    І що́ б ти, доню, не робила –
    не замикалась, не божила
    чи, не дай Боже, ворожила –
    усе одно! Чекай біди!

    До того двору – більш не йди!

    4 серпня 2003 р., Богдани́



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 280"


  30. Віктор Кучерук - [ 2020.09.19 07:05 ]
    * * *
    Холодом повіяло зі сходу
    На правобережні береги
    І померкло сяйво небозводу,
    І посутеніло навкруги.
    Холодом повіяло зненацька
    І завило голосом біди,
    Наче знов порідшали козацькі
    Чати там чи тут уже ряди.
    Холодом повіяло на мене
    І по предків пам’ятних слідах, –
    Полонила край благословенний
    Паморозі смертної орда.
    Холодом повіяло крізь шпарку
    І комусь незатишно стає,
    А мені – і весело, і жарко,
    Бо робота знов у мене є!
    18.09.20.



    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.82)
    Прокоментувати:


  31. Нікітіна Вікторія - [ 2020.09.19 00:59 ]
    Стріляй
    У лабіринті не знайти шляху,
    Я повесні так робко таю.
    Не відчуваю горя і страху,
    Коли в тобі пекельно помираю.
    Переплелися душі, наче ниті,
    У горлі затаїлося мовчання.
    Тонкі вуста - черешні, соковиті,
    Крадуть моє останнє існування.
    Мільярди миль лежать до тебе,
    Я третю ніч ніяк не сплю.
    Бери стріляй нарешті в мене,
    Допоки я тебе люблю.
    Як ноти скрипки грає тиха ніч,
    Лягають рими на пусту бумагу.
    Ти - геніальний навсібіч.
    Тобі медаль би за відвагу.
    Як ноти скрипки грає цнота ранку,
    В вікно пускає гілку гарна вишня.
    Вона любила жити на світанку,
    Її любила ладна тиша.
    Сумні зіниці, наче дно студене,
    Весна не залишає смутку та жалю.
    Бери й стріляй нарешті в мене
    Допоки я тебе люблю.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  32. Євген Федчук - [ 2020.09.18 19:33 ]
    Дума про козацьку чату
    У степу широкім, вольнім козаки гуляли,
    Серед степу, серед поля орду чатували.
    Орда люта татарськая неспішно збиралась,
    Чамбулами й загонами по ярах ховалась.
    Як зібралося багато татарського війська,
    Отоді уже всі разом в похід подалися.
    Йшла орда в великій силі, степ-траву топтала
    За собою широченну сакму залишала,
    В усі сторони летіли татарські чамбули,
    Щоб козацькії застави вічним сном заснули.
    Налетіли , наче круки, на козацьку чату,
    Ледве встигли козаченьки шаблі похапати.
    На високій на могилі закипіла січа,
    Бились люто козаченьки з ворогом одвічним.
    «Помремо, - усі кричали, - Та не піддамося!
    Ні татар, ні, навіть, смерті, ми не боїмося!»
    «Та померти – то не штука,- отаман озвався,-
    Та потрібно, щоб хто-небудь у живих зостався,
    Як помрем , то хто ж козакам про орду розкаже,
    Бо інакше Україна під копита ляже.
    Знов сплюндрують тата рове землю аж до Львова,
    Знов сп’яніє Україна з пролитої крові.
    Тож давайте, мої други, вдаримо оружно.
    Усі разом натиснемо на татарву дружно.
    Може комусь-таки вдасться вирватись на волю,
    А в степу нехай впіймають, у широкім полі.»
    І рвонули козаченьки з могили у поле,
    Повалилися татари із коней додолу.
    А козаки кіньми топчуть, шаблями рубають,
    Крізь орду собі дорогу у степ пробивають.
    Ось і поле. Коні бистрі винесли козаків,
    Попереду степ широкий, татарва позаду.
    Розлетілись козаченьки лавою по полю.
    На коней тепер надія на щасливу долю.
    І татари похопились, услід їм помчали,
    Натягають свої луки, аркани дістали.
    А у кожного по двоє та по троє коней.
    Не втекти козакам, видно, від татар ніколи.
    Все погоня ближче й ближче, хриплять коні в спину.
    Отаман гука одному: «Гони без упину!
    Поспішай, лети як сокіл та вужем звивайся,
    До Січі як лише можеш, але добирайся.
    Донеси сю звістку чорну. Хай готують стрічу,
    Хай збираються походом усією Січчю!»
    А сам крикнув: «Пугу-пугу!» і витяг шаблюку
    І козаки за ним слідом взяли шаблі в руки.
    Розвернули козаченьки коней стріч татарам
    І, як сокіл, стрій козацький, на татар ударив.
    Коні здибились, зіткнувшись,і герць розпочався,
    Тільки шаблі миготіли й пил стовпом здіймався.
    Крики, стогони, прокляття і «Алла!» , і «Слава!».
    Але що то тих козаків на таку ораву?
    Хоч десятками татари на траву летіли
    Та й козацьке не однеє валилося тіло.
    Усе менше козаченьків. Татари гелгочуть,
    Хоч одного та живого захопити хочуть.
    Вже аркани засвистіли та не сплять козаки,
    Один одному рубають кляті мотузяки.
    Ось один уже лишився отаман єдиний,
    А навколо тьма татарів кружляє невпинно.
    Засвистіло із десяток арканів навколо,
    Спеленали отамана, як дитину кволу.
    Татарва загелготіла радісно від того,
    Ізтягнули козаченька з коня вороного.
    Ізтягнули, роздягнули й поряд на могилі
    Козарлюгу бойового на кіл посадили.
    Подививсь козак на північ помутнілим оком
    І побачив, чи здалося у степу широкім
    Ледь видніється козацький жупан, малиніє.
    Значить встигне, добереться, поміч підоспіє.
    Не гуляти орді лютій та й по Україні,
    Не топтати малих діток ординськими кіньми.
    І всміхнувся козарлюга з високої палі,
    Аж татари з переляку зеленими стали.
    Бо ж вони собі чекали стогону та крику
    А щоб сміху?! Та такого не було одвіку.
    Хутко скочили на коні та й ноги у руки,
    А козака залишили помирати в муках.
    Не дійшла до України орда того року,
    Пошарпали її в полі козаки нівроку.
    І тікали ті ординці аж до Перекопу,
    Гнали коней, заганяли, увесь шлях галопом.
    А козаки проводжали та все примовляли:
    «Не ходіть на Україну. Вас туди не звали!»
    На могилі на високій козацька могила,
    В ній уся козацька чата навіки спочила.
    Ідуть шляхом козаченьки,то шапки знімають,
    Своїх вірних побратимів зазвичай вітають:
    «Спіть спокійно, побратими,ви своє зробили,
    А ми будемо продовжувать ваше святе діло.
    Захистимо Україну від лиха й напасті,
    Щоб було на Україні лиш добро та щастя!»


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  33. Олександр Панін - [ 2020.09.18 14:41 ]
    Кат і Блазень

    Ретельно Кат розмахує
    сокирою,
    Із ранку він ретельно
    "працював",
    На страту Блазня Катові
    підкинули,
    Він голову свою на пень
    поклав!

    Життя у Блазня
    примхи влади
    лижуть,
    Монарха воля - лютий жар
    пожеж,
    Жартуєш гарно - голову
    відріжуть,
    Жартуєш кепсько - відчикрижать
    теж.

    Міркуй, що кажеш, думка хай
    не свище,
    Монарха воля - над усе
    міцніш...
    Сокира підіймається
    все вище,
    У Блазня безнадія
    все сильніш!

    На вежі грізній Стражник
    появився,
    Він страту срахітливу
    зупинив,
    Гукнув захрипло: "Кате, гей -
    спинися!
    Король
    жарт Блазня
    щойно зрозумів!"













    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  34. Дума Козак - [ 2020.09.18 10:13 ]
    Дивуй мене

    Дивуй мене своєю добротою,
    чарівністю своєю теж дивуй,
    а восени весняною ходою
    сюжет у бронзі раптом намалюй.

    Дивуй завжди усмішкою своєю
    і запахом, і смаком своїх губ,
    і ніжністю з вечірньою зорею,
    вершиною прекрасних твоїх згуб.

    Дивуй, дивуй, дивуй мене, кохана,
    і порухом, і дотиком душі,
    щоб я від тебе був шалено-п‘яним
    і не міліло джерело віршів.


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  35. Тетяна Левицька - [ 2020.09.18 10:11 ]
    Якби ж то можливо
    Якби ж то можливо, туди повернутись,
    де здерті колінця й у зачісці шпилька,
    де серце гойдає минулі покути,
    там висохла річка глибока, так мілко!

    По шийку було, а сьогодні по литку,
    і дуб постарів, і змужніли тополі.
    Літа за вітрами промчали так швидко,
    хотіла б вернути - не з'їсти пуд солі.

    Кувала зозуля, а зараз не чути,
    не зойкне "куку"- скільки неба лишилось?
    В долонях тремких щастя синього жмутик,
    де сіяла жито - волошка вродила.

    Хлопчина чорнявий, що смикав за коси
    посивів, як лунь і плекає онуків.
    Ридає дощами зажурена осінь,
    збирають врожай ненажерливі круки.

    Вже жовтень гаптує парчу золотисту,
    вертає на захід стежини вузенькі.
    Зітліє життя, наче плаття з батисту
    у цяточку жовту - мережила ненька.

    17.09.2020р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.77) | "Майстерень" 5.5 (5.88)
    Коментарі: (6)


  36. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2020.09.18 09:50 ]
    Колискова
    Спи, дитиночко кохана, засинай,
    Поринай в казкові дивні сни,
    Мирні зорі нехай сяють з висоти.
    Я люблю тебе, синочку, ти це знай.

    Рада бачити я усмішку твою,
    Як приємне бачиш щось у сні.
    То ж щасливими хай будуть усі дні,
    Посила благословіння Бог.

    Виростай і набирайся сил, мужній,
    Тішаться за тебе всі близькі.
    Хай не буде зла у доленьці твоїй.
    Лише світла-світла радість на віки.

    2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  37. Сергій Губерначук - [ 2020.09.18 08:56 ]
    Імпровіз
    Точиться той імпровіз
    крізь натомлені очі акторів –
    та бачимо рухи сталеві.

    До́вжиться ідіотизм
    поза затиск тілес, вух та щелеп –
    так Змій сучить яблуко Єві.

    Жаль, декорацій нема.
    Чорна сцена з дрючком замість свічки.
    Художник, напевно, Малевич?

    Довго голосить імам
    над розбитими ночвами ночі –
    то йде на Царград цісаревич!

    От уже, братці, спектакль!
    Безстроко́ві рулади-рулети –
    полощуть мізки слухачеві!

    Здох драматурґ-птеродактиль!
    Щось не видно за ним режисера!
    Ці оплески всі – Глядачеві!

    Він-бо лишився один...
    Аж завіса принижено впала –
    від оплесків цих Глядачеві!

    25 травня 2004 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 85"


  38. Ярослав Чорногуз - [ 2020.09.18 05:22 ]
    Із циклу "Перлини раю" (подорож "Софіївкою") Поеми Оссіана
    Похмуро у Шотландії суворій,
    Куди нас пойма Кам`янки веде.
    Пейзаж північний навіває горе,
    Там смерть життя забрала молоде.

    «Софіївка», красою осіянна,
    В частині цій пронизана наскрізь
    Мотивами поезій Оссіана,
    Що повні смутку, розпачу і сліз.

    Повідають нам скелі ці похмурі,
    Легенди розгортаючи сувій
    Трагедію і Кольми і Даури…
    Вони у ворожнечі родовій

    Загинули од підступу й розбрату.
    У Кольми в міжусобному бою
    Убито нареченого і брата.
    Вона ж бо, долю клянучи свою

    Од горя вмерла, а її подруга
    Зійшла у царство вічної імли
    На скелі в морі. Й не допомогли
    Коханий, батько, брат. Всі їх потуги.

    Співа в мінорі бардівська гітара
    Про житло затісне між брил отих
    Героя превеликого – Морара,
    Тепер навіки він в могилі стих.

    Наскільки інженерно точно, вдало
    Багатотонний камінь спертий от
    На дві опори. Це є грот Фінгала,
    Шотландії король то й патріот.

    Він був у вісімнадцятім сторіччі…
    Хто стане в гроті, тому й заспіва,
    Глибокий звук дзвенить, мов тятива,
    І дух віків сюди прадавній кличе.

    Наскрізний коридор там утворився,
    Лякається, хто вперше там спинився.

    Джон Макферсон поеми ці створив,
    Аж Оссіан Гомером став північним
    І передромантизму він відкрив
    Епоху у письменстві історичну.

    Сентиментальна лірика його
    Таланти європейські надихала.
    Тут Гете, Байрон, а також Гюго,
    Державін, Пушкін, Лермонтов – чимало!


    10.01.7519 р. (Від Трипілля) (2012)













    Рейтинги: Народний 6 (5.74) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (3)


  39. Віктор Кучерук - [ 2020.09.17 18:39 ]
    * * *
    О. С…
    Буває, мінорну тональність розмови
    Розбавлять потроху мажорні лади, –
    Суворість і ніжність звичайного слова
    Найкраще віщує про долі завжди.
    То серце випалює жалем тривога,
    То спокій наповнить душі глибину, –
    Мов сповіді тихі, люблю діалоги
    За їхню відвертість, якусь таїну.
    Брехнею бруднити вуста не умію.
    (Мене не здивує читацьке: Овва!) –
    Судити людину потрібно за дії,
    А також за сказані нею слова.
    Породжене думкою слово не згине
    На правди дорозі чи стежці брехні, –
    Про це пам’ятатиму звично до згину –
    Не хочу горіти на грішнім вогні.
    17.09.20


    Рейтинги: Народний 6 (5.55) | "Майстерень" 6 (5.82)
    Коментарі: (1)


  40. Сергій Губерначук - [ 2020.09.17 09:25 ]
    Архів
    У чорній книжці сатанинській,
    у чорних списках демонів
    … я знайшов Твоє святе ім’я.
    Не стерлись літери латинські,
    у підземельній темені
    нарешті все вже розумію я.

    Архів одкрився надто щедро,
    бо він був розташований
    … десь углиб не на одне життя.
    Ліг, мов асфальт, на кілометри
    папір відретушований
    не разом з Тим, що розумію я.

    Детальні тексти, де де-факто
    Суб’єкт мого дослідження
    … є однаково Святим і Тим,
    Хто насилає катаракту
    та інші упослідження
    на тих, хто не погоджується з Ним.

    Стає безБожною людина
    і повертає ідолів
    … у той час, як Бог не знано з ким.
    Назветься Другою дитина
    і після довгих вишколів
    воскресне, не погоджуючись з Ним.

    Подай Господь, щоб та Істота
    була з людей, не з демонів –
    … щоб щодня був Нею кожен з нас.
    Людина віритиме вко́тре,
    бодай з свойого племені
    був Той, Кого б любили без прикрас.

    8 липня 1996 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 76"


  41. Тетяна Левицька - [ 2020.09.17 08:18 ]
    Відплатила
    Якби мене по справжньому любив -
    не листувався б з іншими в приваті.
    І не зривав би яблучний налив
    в чужім саду, щоб кисле скуштувати.
    Якби хоч трошечки мене жалів -
    не міг би вдарити, розп'ясти словом.
    А розфарбовував усі жалі
    ті чорно-білі - пензлем кольоровим.
    Якби хоча б на гріш ти поважав -
    гірких не бачив сліз, очей провини.
    Пробач...я б ні за що тобі ножа
    не устромила б в спину!

    16.09.2020р.


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (2)


  42. Євген Федчук - [ 2020.09.16 19:51 ]
    Битва на річці Стугна в 1093 році
    Сидить старий на лавці попід пло́том,
    На сонці гріє кісточки свої,
    Колишні, мабуть, згадує бої.
    Які іще на старості турботи?
    Заплющив очі й ду́мками вита
    У тих часах, коли був воїн бравий,
    Ходив для князя добувати славу,
    Степами на баскім коні літав…
    І раптом крик: «Дідусю, ти вже чув?
    Наш князь верта із вдалого походу.
    Поганих, кажуть, і догнати годі.
    Князь їхні вежі без крові́ здобув.
    Полон женуть за військом чималий.
    Там люд уже збирається стрічати.
    Так їм і треба, тим поганам клятим!
    Вони ж не здатні стати і на бій
    Супроти сили руської дружини.
    Ми їх без бою можем пов’язать!
    Яка із тими половцями рать?
    Весь степ поставим скоро на коліна!..»
    Старий всміхнувся гірко на оте
    Онукове невпинне щебетання,
    А, особливо, на слова останні…
    Скорити степ – то діло не просте.
    Хто, як не він, те дуже добре знає…
    «Сідай, онучку, поряд, посиди.
    Поки ще князь дістанеться сюди,
    Повідати тобі про дещо маю».
    Старий заплющив очі, наче знов
    Поринув у часи минулі давні,
    Напевно, битви пригадались славні
    І молодість, коли буяла кров.
    «Так, половці – то ворог,- розпочав
    Неспішну мову дідо до онука,-
    Та гудити його – нехитра штука.
    Але я хочу, щоб ти добре знав:
    Не треба зневажати ворогів,
    Не треба слабаків із них робити,
    Бо потім доведеться пожаліти,
    Пізнавши на собі їх силу й гнів.
    Так, князь Мстислав – достойний батька син,
    Науку ратну добре він засвоїв,
    Тож недарма його так люблять вої
    І на Русі Великим зветься він.
    Але, онучку, ще часи були,
    Коли погані нас добряче били,
    Немов голодні круки налетіли
    А ми нічого вдіять не змогли.
    Князь Всеволод якраз помер тоді,
    (Останній син від князя Ярослава).
    Без князя залишилася держава,
    Бо ж Києвом ніхто не володів,
    Аж поки Святополка не звели́,
    Що небожем покійному доводивсь.
    Син Володимир на Чернігів згодивсь,
    А Перея́слав братові дали.
    Поки князі ділили отчий стіл
    І визначали – де кому сидіти,
    Кому яким князівством володіти,
    Заворушились половці навкіл.
    Вони прислали в Київ посланців,
    Які від князя плату зажадали,
    Щоб половці на Русь не нападали.
    Зачувши ледве про вимоги ці,
    Князь Святополк зібрав свою дружину,
    Яку з собою з Турова привів,
    Порадився і тут же повелів
    Схопити посланців і в поруб кинув.
    Вони отам у Турові своїм
    Із половцями досі не стрічались.
    І немічними ті чомусь ввижались,
    З якими легко справитися їм.
    Нас не спитались, батькових мужів,
    Ми б їм розумну подали пораду.
    Так ота їхня турівська бравада
    Поставила зі Степом на ножі.
    Не так багато і часу́ пройшло,
    Як торк у Київ прилетів із вістю,
    Що половці по всім степу знялися,
    Їх військо уже Торчеськ облягло.
    Тут розуміти Святополк почав,
    Яку дурницю він устиг вчинити.
    І посланців велів всіх відпустити,
    І відкуп заплатити обіцяв.
    Та ложка, кажуть, добра під обід,
    А після – що там користі із неї.
    Уже ордою Степ прийшов всією,
    Чого ж би мав переривать похід?
    І запалали села і міста,
    «Живий товар» орда в степи погнала.
    А в Святополка воїв зовсім мало,
    Дружинників не більше вісім ста.
    Але почав збиратися в похід,
    Киян до війська до свого покликав.
    Ми відмовляли: військо ж невелике,
    Других князів покликати би слід.
    Послухав князь, усе ж, послав гінців
    В Чернігів, Володимира просити.
    (Ех, ко’б йому у Києві сидіти
    У ті часи. Можливо , біди ці
    І обійшли б тоді нас стороною)
    Тож Володимир швидко рать зібрав,
    І брата з Перея́слава позвав.
    І повели вони дружини сво́ї
    До Святополка в поміч. Хоча той,
    Сказати правду, ратник був ніякий,
    Хоч гонору, як Ізяславич всякий,
    Мав о-го-го! Ото ж, його ніхто
    Не зміг умовити ще трохи почекати,
    Поки дружини з дальніх міст прийдуть.
    Велів збиратись і рушати в путь,
    Аби на рать зі Степом швидше стати.
    У Треполі зібралися усі
    Та стали раду радити, рядити.
    Князь Володимир радив мир вчинити,
    Мав на підтримку доста голосів.
    Та Святополк уперся: «Перейдім
    За Стугну, хоч вона і розлилася».
    Й дружина на слова ті піддалася.
    Хоч, краще б Стугну не долати їм.
    До бою зготувавшись, почали:
    Одесную – князь Святополк з своїми,
    Ошуюю - чернігівці, між ним
    Переяславці з Ростиславом йшли.
    Здолали Стугну, вийшли між вали.
    Аж ту назустріч половецька сила.
    Стрільці тут наші хмару стріл пустили
    Аж сутінки навколо залягли.
    Та половці теж стрілили в отвіт
    І темрява від їхніх стріл настала,
    А далі сила половецька впала
    На Святополка. Зупинився світ.
    Ми бачили, як мчить орда на нас.
    Міцніше вперли ратища, стояли,
    Аж поки під коней копита впали,
    Хоча іще тримались якийсь час.
    Та першими побігли молоді,
    Які на рать ще досі не ходили.
    В них не було ні досвіду, ні сили.
    Князь Святополк іще стояв тоді,
    Хоч половці вже обійшли його,
    Відрізати від Стугни намагались.
    Тоді уже і туровці злякались,
    Пішли і князя потягли свого.
    Ми ж відійшли під руку Ростислава,
    Бо добре знали – кинешся тікать,
    То голови одразу й полетять,
    Орда тоді потішиться на славу.
    Погані ж за чернігівців взялись,
    Натисли на них силою всією.
    Чернігівці не справилися з нею,
    Спочатку ледь помітно подались.
    Рубалися ще люто та багато
    Супроти них постало ворогів.
    Одних побили, налетять другі…
    Ми почали поволі відступати.
    Та половці натисли ще і ще,
    І вже не відступ – втеча почалася,
    До Стугни колотнеча подалася,
    Що досі іще повнилась дощем.
    І річка здобич теж свою взяла:
    Збивала з ніг стрімкою течією,
    Не кожен сили мав змагатись з нею.
    Вона ж червона від крові була.
    Кінь Ростислава серед річки впав,
    Мабуть, стріла поцілила у нього.
    Напевне, князь не встиг звільнити ноги,
    Бо зник у хвилях і уже не встав.
    Хоч Володимир кинувсь рятувати,
    І ми йому у поміч надійшли,
    Та Ростислава так і не знайшли.
    Тут половці нас стали настигати.
    То, щоб не стати здобиччю для них,
    Нам довелось зі Стугни вибиратись,
    Гадаючи: куди тепер податись?
    Й помчали на Чернігів з усіх ніг…
    Багато на тім полі полягло.
    Нічого з війська майже не лишилось.
    А половці ще більше напосілись,
    Бо їх кому спинити не було.
    Отож, не треба гудити дарма.
    І половці уміють воювати.
    Добро, як князь на рать уміє стати.
    А кеби, бачиш, в декого нема».
    «А Святополк? Що сталося із ним?»
    «Відсидівся у Треполі до ночі,
    А там на коні, з ким лишився, скочив
    Й галопом аж до Києва стрімким.
    А половці землею розбрелись.
    Одні міста і села грабували,
    Другі на Торчеськ знов-таки напали.
    А Святополк нічому не навчивсь.
    Зібрав, що зміг та і подавсь на рать.
    А ж під Желанню половці зустріли
    І Святополка в другий раз побили.
    Знов довелось до Києва тікать».
    «А Ростислав?» «Того пізніш знайшли
    І у Святій Софії поховали».
    «А чим же закінчилась та навала?»
    « Таж половці і Торчеськ узяли
    І міст, і сіл тоді пограбували,
    В полон людей багато повели,
    Що не забрали, те вогню дали.
    Князі ж, то зупинити, сил не мали.
    Тож, Святополк був змушений тоді
    І мир ганебний з ханом підписати,
    І дочку хана собі в жони взяти,
    Аби якось зарадити біді.
    Отак, онучку у житті бува.
    Не знаєш броду, то не пхайся в воду.
    Усяка самовпевненість – на шкоду.
    Запам’ятай як слід оці слова.
    Ну, а тепер давай, біжи хутчій.
    Он чуєш, ріг князівський вже лунає,
    Мстислав, мабуть, до Києва вступає.
    А я посиджу, хочу відпочить.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.33) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Коментарі: (1)


  43. Тетяна Левицька - [ 2020.09.16 14:41 ]
    Зорепадний
    Вмилось фіалкою стомлене сонце,
    спати вляглось залюбки.
    Сонячні зайчики у ополонці
    копанки, наче - мальки.

    Стулює очі насуплений вечір,
    хилить голівку свою.
    Скиглять химери, чудні поторочі,
    ридма у темнім гаю.

    Верби в грабарці полощуть одежі,
    думи рапаті на дні,
    місяць зненацька розсипав із вежі
    блисківки, стрази ясні.

    Срібні, блакитні, сусальні - дарами,
    повно в небеснім ковші.
    У зорепад відчиняються брами,
    всім від душі - для душі.

    Скільки багато, не порахувати,
    кожному доля своя.
    Милий, зібрала, підемо до хати,
    зорі стелитиму - я.

    15.09.2020р.













    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.88)
    Прокоментувати:


  44. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2020.09.16 10:47 ]
    Осені сини
    В накидці бурштиновій
    Ступає тихо жовтень
    Й багрянець розсипа.
    Це осені синочок,
    Вона ж не має дочок,
    Лише синів Бог дав.

    Та кожного з них любить
    І пестить, і голубить,
    Сонечком зігріва.
    Дощиком поливає,
    До себе пригортає,
    Дарує їм дива.

    Вони ж свою матусю
    Обожнюють теж дуже,
    Співають їй пісні.
    Та музика чарівна
    В небо летить осіннє
    Й звучить в моїй душі.

    2019 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  45. Сергій Губерначук - [ 2020.09.16 09:59 ]
    Печія́ пече, а я пишу…
    Печія́ пече, а я пишу.
    Печія́ пече, я не лягаю.
    Світу цього́ велетенський шум
    більшим болем з волі ремиґає.

    Хто замкнувся в келії своїй,
    той не просить соди чи розради,
    він думками в пущі голубій
    і найкращі ліки кра́де.

    29 червня 1996 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 16"


  46. Віктор Кучерук - [ 2020.09.16 06:30 ]
    * * *
    Г. С...
    Скажу без крихти перебільшень,
    В одну єднаючи думки, -
    Чим ближче ти - тим далі інші
    Усі заманливі жінки.
    Твої і молодість, і сила
    Непогамовної краси
    Мене заручником зробили
    Уже давно на всі часи.
    Моя гармонія єдина,
    Тепло і світло наяву, -
    До тебе тільки серцем лину,
    Заради тебе лиш живу.
    Чи не за ці палкі старання
    Над світом смилостився Бог
    І стало осінню весняно
    Для душ закоханих обох.
    15.09.20


    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.82)
    Прокоментувати:


  47. Дума Козак - [ 2020.09.16 06:55 ]
    Миколаївська осінь
    Пора сумлива щедро сипле чари
    із золота і бронзи навкруги.
    Над містом вітер гонить хмар отари,
    а низом – хвилі в бузькі в береги.

    Багряне стелить осінь покривало
    і листям роки падають до ніг.
    Хоча попереду часу іще немало,
    та скроні все густіш вкриває сніг.

    По вулицях ступає гордо осінь,
    фарбує парки в теплі кольори.
    Ще зелені немало в кронах досі,
    та ближче все зимовий колорит.


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  48. М Менянин - [ 2020.09.15 22:45 ]
    Прощание
    1.
    Уже не гость средь вас, но зритель –
    Отца желанная обитель.
    Прощаю все, о чем просили,
    в погибель кто – закон здесь в силе.
    2.
    Уже могу сказать приятель
    что ближе всех всегда Создатель.
    Прощаю, кто оставил мало
    того, что мне принадлежало.
    3.
    Уже послушай дольний житель:
    милее всех Христос-Спаситель.
    Прощаю скудности сочувствий
    и лицемерие напутствий.
    4.
    Уже восходит солнце Света
    приму душой и сердцем Это.
    Прощаю занятость привычным,
    заняться следует первичным.
    5.
    Уже любовь Отца священна
    утешит душу совершенно.
    Прощаю минимум любви я,
    внимала мне Сама, Мария.

    13.09.2020г. по Р.Х. Чернигов.

    P.S.
    И от души моей рекут уста:
    прости, мил человек, ради Христа,
    оставь обид и прочие долги,
    да Божий свет по жизни береги.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати: | ""


  49. Ігор Деркач - [ 2020.09.15 20:03 ]
    Приречення
    Уві сні дорогою іду я,
    а по косогору, наяву,
    колію нащупую нову,
    поки не почую, – алілуя.

    Дихаю свободою – живу,
    островами пам'яті існую.
    Меншає щасливих дежавю,
    більшає навіяного всує.

    І майбутнє мариться як сон,
    і минуле обіб’є пороги,
    де кує зозуля три дороги:
    дві чужі на волю... у полон...
    а моя долає рубікон
    Піррової недоперемоги.

    09/20


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (1)


  50. Тетяна Левицька - [ 2020.09.15 16:22 ]
    З роботи
    Блукаю запиленим містом, а спека
    ‌розтоплює бруки обабіч бульвару.
    ‌Ледь влізла в тролейбус, бо мчати далеко.
    ‌Вмикаю зажуру, домівкою марю.

    ‌Рогата машина повільно у пробці,
    ‌як равлик на спицях, ні вийти, ні сісти.
    ‌А поряд розсілись дівчата і хлопці
    ‌на вільних сидіннях. Збайдужіло місто.

    ‌Усі у мобільні втикають не бачать
    ‌ні бабцю з ціпком, ні старенького діда.
    ‌Я передаю решту з гривень і плачу
    ‌знов мовчки, тихенько. Й куди ж ми приїдем?

    ‌14.09.2020р.


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.88)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   6