ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2020.04.08 00:44
Не був єрусалимцем Никанор.
Мешкав в Александрії.
Та як почув,що Храм мають зробить таким,
Який той був за Соломона,
Спродав усе своє добро
А, може, й долучив пожертви друзів
Та й заходився робить ворота з міді.
Що блиском не поступалась золоту сам

Олександр Панін
2020.04.07 21:26
Шкандибає Старенька із ключкою,
По горбатій стежині чвала,
Тяжко крапають сльози горючії,
Зразу видно - життя не халва!

І чорти, і зміюки, і грішники
Витрищають "квадратні" баньки:
"Хто ж Чортячу Матусеньку вирішив

Євген Федчук
2020.04.07 21:10
Якось сиділи ми на лавці біля двору:
Дідусь, бабуся та із ними третім я.
Ще череда не йшла із паші на ту пору.
Її й чекали ми. Спекотний день стояв.
Нас рятувала тінь великого горіха,
Легенький вітерець, що з поля залітав.
Дідусь газету м’яв, бурмо

Ігор Деркач
2020.04.07 20:41
Яка оказія явилась!
Весна не за горою,
а сіячі заякорились
у гавані застою.
Ячить поезія висока
кімвалами кумира,
куняє муза одинока
і почиває ліра.

Вікторія Лимарівна
2020.04.07 17:10
З’являється шанс, відкриваються дверці
у поклику до небайдужого серця,
якому так боляче зараз за всіх.
Планета в загрозі: це догма чи збіг?
Фатальний кінець чи замолимо гріх?

Наскільки умілі в майстерності спроби,
щоб відсіч надати смертельній х

Микола Дудар
2020.04.07 13:18
Коронавірус? Корона - вірус:
А свита - меч… снаряд…. тротил…
Все сіють смерть, я смерті вірю
Вакцині - ні, глибокий тил…
О Боже! Боженько, наш Царю! О
Владико Всесвіту, тримайсь...
У нас такого вдосталь "жару",
А з Тебе, в пекло, аусвайс…

Тетяна Левицька
2020.04.07 13:03
Насолодитися, не випити до дна,
розкішна пава, зірка промениста,
утіха жадібна, мольфарка чарівна,
заволоділа серцем піаніста.

Їй місячну сонату, п'єси дарував,
цнотливі орхідеї і браслети.
Страшенно ревнував, хоч не було підстав,

Микола Соболь
2020.04.07 09:39
До плеча пригорнутися хочу,
Там де квітнуть вишневі сади.
Соловей свою пісню охоче
Заспіває, ти тільки прийди.
Усміхнеться нам зоряне небо
Вітер косу тобі розплете…
І вінок зі смарагдових стебел
Покладу на волосся густе.

Олександр Сушко
2020.04.07 09:36
Полаялися ми учора з кумом капітально: я йому дуль моцних натицяв, а він мені матюків нагнув триповерхових. А виною всьому — коронавірус. Приїхав на пошту отримати перевод за мою книжку “Берегиня”. Нині в мене це єдине джерело фінансів, завдяки якому куп

Сергій Губерначук
2020.04.07 08:33
Попід зіркою гіркою,
понад гіркою паркою,
серед ночі поміж літа
проти вітру полетів ти…

Хто міг знати, що так буде?
Я гукав тебе крізь груди!
Я не знав про хресні крила,

Віктор Кучерук
2020.04.07 05:18
Повзти, вставати, йти і знову
Спіткнутись, впасти і повзти
Крізь вічні зради та обмови
До недосяжної мети.
Хоч прогинаю трохи спину,
Щоб дати спокою ногам, –
Ніхто й ніщо мене не спинить,
Якщо, на жаль, не стану сам.

Олександр Панін
2020.04.07 01:06
Лімерики -"фрістайл"


Щур та Зайці


Годі, Зайці, ридати, зітхати –
Обіцяли нам позику дати!

Іван Потьомкін
2020.04.06 21:22
Не в тому суть –
Воскрес чи не воскрес,
Вознісся до Всевишнього,
Сидить з ним одесную...
Чи, може, як усі,
Перетворивсь на прах,
Пробивсь з-під каменя травою...
Не тим, що начебто узяв гріхи на себе

Євген Федчук
2020.04.06 21:13
Добра і зла на світі є багато
І кожен по-своєму прагне жить:
Хтось хоче всі хвороби злікувати,
А хтось їх на нещасних напустить.
Усе від того, що в душі у нього
І чим живе, до чого прагне він:
Чи стіни зводить, городить дорогу,
Чи щось велике взага

Серго Сокольник
2020.04.06 20:48
Час наврочить сумні
Сірі ночі без ніжності губ,
І цокоче, і ні-
чим розвіяти пізню нудьгу...
Потаємно відкрий
Простір шафи минулих оман.
У шухлядці старій
(розбирать її часу нема,

Володимир Бойко
2020.04.06 18:52
Вихвалявся чорний Пень,
Що не вірить в чорний день,
Бо його, крутого Пня,
Аніщо не зупиня.

Та не варто було Пню
Отаку нести дурню.
Хтось недопалок лишив –

Роксолана Вірлан
2020.04.06 18:35
Розбуди мене теплими лисками
По чолі, по щоці та по рученці,
Коли росяні зорі ізвисока
На прокільчені трави обрушаться.

У маєвому мареві виспіє
Перша лілія, світ розлелечений
І розкліпнуться обрії виспані

Микола Дудар
2020.04.06 18:18
І де ж від усього ваш "інструмент"…
У якому ж оркестрі прописка?
Шляпу - додолу, пасаж... комплімент
І зіграв би на ньому - не близько…
Згоден, побуду простим глядачем
Зала, вогні, світанки предранні
Ритмічно до рим… і ладом тече
Оплески славні,

Микола Соболь
2020.04.06 18:02
Раніше курви працювали в лазні,
А нині – аташе, як не крути.
Прийшли до влади злодії та блазні,
Народу слуги, сепари, свати…

Наїлися по горло шоколаду?
Потрібні зміни і відразу – упс!
Враховуючи стан важкий громади,

Олександр Сушко
2020.04.06 10:19
Те, що вам зараз розкажу — велика таємниця. Тому мусите її тримати при собі до Страшного суду. Ну, а якщо нестерпно, аж до гикавки, закортить поділитися цим тягарем знань, — так і бути, благовіщайте, дозволяю. Але тільки власним дружинам і чоловікам,

Сергій Губерначук
2020.04.06 09:36
Зустрівши кілька снів, невидимих таких,
закутаних у превелебну ніч нечутно, –
на тиші днів нових, між проявів тонких,
радію світлу я і посміхаюсь чудно.

Достатньо вітру й трав, розпатланих по нім,
аби згадати все до кінчиків коріння,
коли конем-во

Алла Даниленко
2020.04.06 08:58
А наостанок я скажу:
Бувай, не обіцяй кохати!
Здається, з розуму зійшла,
Йду до найвищої розплати.

Як ти кохав! Але згубив.
І все навколо спорожніло.
Не в тому справа, що згубив.

Ярослав Чорногуз
2020.04.06 07:55
Укривши світ габою голубою,
Весна ішла у чарівній обнові…
А ми були, як лебеді, з тобою
В смарагдовому озері любові.

Його розхвилював бурхливий вітер –
Аж бризки золоті навкруг летіли.
І шал кохання підіймав над віти,

Віктор Кучерук
2020.04.06 05:01
Жар світання синизною
Освітляє височінь, –
Ти прощаєшся зі мною
Метушливо, наче тінь.
Від задухи меркнуть зорі
І здригаються серця, –
Ти зітхаєш сумно з хворим
Трохи виразом лиця.

Микола Соболь
2020.04.06 03:11
Усе впирається в межу:
Для відьми маю помело
І брагу хлопцям на село,
Ярке для клоуна шатро,
Для любки, звісно, пісню про…
А, що я дурню докажу?

Тому, ні доводів, ні фактів.

Володимир Бойко
2020.04.05 23:14
Суд його ловив, та не спіймав. Війна війною, а бізнес «по понятіям». Коли не знаєте, як робити, то робіть, як знаєте. Справжні шанувальники жінок менше як тричі не п’ють. Можна писати як на тверезу, так і на п’яну голову. Аби лиш голова бу

Микола Дудар
2020.04.05 20:15
Паралельні світи семи нотам дотичні…
Кілька кроків по всесвіту… Що я несу?
Це єдиний у нотах забутого звичай…
Потаємних думок - передбачений сум

Паралелі життя… та читав Сведенборга
Років сорок тому… запізнивсь посланець
Не до сну котру ніч, як по

Ніна Виноградська
2020.04.05 20:11
Було усяких у моїй державі,
Із заходу і сходу тут були.
Та ми в свої світлиці, Боже правий,
Чужинців вже на покуть привели!

А їм начхати на святі ікони,
На рушники, на хліб і на пісні.
Вони не мають честі, їх закони –

Тетяна Левицька
2020.04.05 19:43
Люби мене мовчки, коханий, люби,
хай тиша замре на півслові.
Лиш ніжності дотики, серця скарби,
платівки мелодій любові.

Всі зайві слова, тільки погляд зорить
в смарагдовім озері зримо.
Душа відлетіла за обрій на мить

Матвій Смірнов
2020.04.05 19:32
О мадам, як пасує вам ніжно-зелена маска ця,
Що підкреслює ваших очей дивовижний колір!
Потанцюймо - а сонце нехай собі опускається
На порожні макети вулиць, трамвайні колії
Без трамваїв, зачинені супермаркети,
На укриті травою футбольне поле і цвин

Євген Федчук
2020.04.05 19:01
Було це у далекі ті віки,
Що й Біблія про них іще не знає,
Тож дещо інше нам розповідає,
Як вийшли ми з-під Божої руки.
Адам спочатку, а, по тому, Єва…
Та я почув історію і в ній
По іншому складався хід подій
При коренях людського роду Древа.

Олександр Панін
2020.04.05 16:10
Клубок вогню, мов яструб,
впав нізвідки,
Нещадний, злий,
затьмарив Сонце,
хоч лише на мить...

Він світлом цим
багряно-чорним

Вікторія Лимарівна
2020.04.05 12:39
Безлюдно повсюди, тривожно.
Весняний лиш радує цвіт.
Загрозу відчув зараз кожний.
Здригається в розпачі світ.

Цей вірус прийшов із Китаю.
З шаленою швидкістю зріс.
Раніше про нього не знали.

Домінік Арфіст
2020.04.05 12:17
море – мармур…інока келія…
відпускає мені гріхи
мерехтінням святого Ельма
вистеляє мені шляхи…
море вилилось мені в душу
і влилося в очі мої
заховало мене у мушлю
і заповнило по краї…

Іван Потьомкін
2020.04.05 10:21
Давно уже слышал я и читал о том, что, почуяв приближение смерти, слоны уходят из стада и умирают в одиночестве. Не довелось, правда, видеть в передачах о животных, как уходящие в мир иной при этом прощаются с родными и близкими. А вот совсем недавно пока

Сергій Губерначук
2020.04.05 10:06
Наперекір, усупереч
мені відмовиш – ні!
Коли ж тебе усю береш –
дурні слова, дурні.

Такого наговорюєш,
оспівуєш таке,
що "ні!" вже перетворюєш
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Андрій Пелепець
2020.03.29

Степан Вишиватін
2020.03.27

Богдан Бойко
2020.03.22

Людмила Бурлаченко
2020.03.19

Анна Дудник
2020.03.15

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Надія Мезрина
2020.03.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Олександр Панін - [ 2020.04.07 21:14 ]
    Старенька із Ключкою

    Шкандибає Старенька із ключкою,
    По горбатій стежині чвала,
    Тяжко крапають сльози горючії,
    Зразу видно - життя не халва!

    І чорти, і зміюки, і грішники
    Витрищають "квадратні" баньки:
    "Хто ж Чортячу Матусеньку вирішив
    Відіслати крізь суччя, пеньки?"

    Із журби та печалі намистечко,
    Крок за кроком - дрібненький стрибок,
    Ну куди ж це Чортячу Матусечку
    Відправляє невдячний Синок?

    Шкутильгає, не робить зупиночок,
    Жити бабці ще довгі роки,
    Шлях її в престарілих будиночок,
    Сумно в'яуть надій пелюстки...




    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  2. Євген Федчук - [ 2020.04.07 21:03 ]
    Було чи не було (про горобців)
    Яко́сь сиділи ми на лавці біля двору:
    Дідусь, бабуся та із ними третім я.
    Ще череда не йшла із паші на ту пору.
    Її й чекали ми. Спекотний день стояв.
    Нас рятувала тінь великого горіха,
    Легенький вітерець, що з поля залітав.
    Дідусь газету м’яв, бурмочучи щось стиха,
    Чи щось коментував, чи просто так читав.
    А я сидів, дививсь безжурно на дорогу,
    Де кублились собі грайливі горобці.
    Тоді і запитав: - Бабуню, а від чого,
    Вони стрибають, а не ходять так, як всі?
    Бабуся й почала, неначе лиш чекала,
    Коли її онук про щось та й запита:
    - То, кажуть люди, все давно уже бувало,
    Тоді пташиний рід, як і тепер, літав
    У пошуках того, чим би прогодуватись,
    А хитрий горобець унадився в людей
    Все красти. То яко́сь в комору може впхатись,
    А там шпарину вже і в засіки знайде.
    А люди всіх птахів за злодіїв вважали.
    Зібралися вони, аби тавро це змить.
    Зловили горобця і лапки зав’язали
    Та й кинули його в темницю: хай сидить.
    Та хитрий горобець і звідти виліз якось,
    Хоч лапки і не зміг звільнити він від пут.
    Тепер он, бач, який - стрибає, забіяка…
    - Ви, бачу, горобців не жалуєте тут?!
    - А є хіба за що? То ж чортова порода.
    Вони ж колись Христа розп’яти помогли.
    Бо ластівки катам тоді чинили шкоду
    І крали цвяхи в них та геть кудись несли.
    А кляті горобці ті цвяхи відшукали
    І принесли́ назад. За що ж-то їх любить?
    Тут обізвавсь дідусь: - Ну, звідки ти це взя́ла?
    Та ж зовсім за друге тавро на них лежить!
    Коли уже Христос був на хресті розп’ятий,
    І думали кати, що він навік почив,
    То горобці: «Жив!Жив!»- навкруг взялись кричати.
    Тож кат узяв списа́ та й груди прохромив.
    За те Господь прокляв те плем’я горобине
    І не дозволив їм до вирію летіть.
    Відтоді горобців багато взимку гине,
    Бо взимку спробуй-но прожить, як сніг лежить.
    Та тут бабуся знов своє встромила слово:
    - Та ж, гинуть горобці не лиш серед зими!
    Казали мама, я пригадую чудово,
    Що ночі є і звуть їх горобиними.
    У ніч таку на світ виходить нечисть всяка.
    Чи свято в них, чи то, весілля… Хто там зна.
    Та буря наліта і грім страшенно гряка,
    І блискавка, і дощ із градом, як стіна.
    Усе те горобців ляка, казали мама,
    Під стріхами вони не можуть усидіть,
    Під градом і дощем літають між хатами
    І гинуть без числа…Бо вранці їх лежить
    Багато по селу, хоч і бери лопату
    Та нагрібай у міх… - Тут знов дідусь устряв:
    - Ну, як не знаєш, то нащо́ його й казати.
    - То розкажи своє, щоб і онучок знав.
    - Та горобина ніч буває на Семена.
    - То перше вересня, - бабуся додає.
    - Так от, коли вже ніч укута землю темна,
    А місяць ще чека, на небі не встає,
    То горобці усі збираються на раду
    І зграями вони у темряві летять
    Кудись в очерети́. Не знаю, чи то правда,
    Але в очеретах уже чорти сидять.
    У кожного із них на добру четверть мірка.
    До мірок тих вони згрібають горобців.
    Як нагребуться так, що вже набралась гірка,
    То зайвину зчеркнуть. Тож з зайвини оці
    Летять собі назад у гнізда попід стріхи.
    А з четверті оті у пекло чорт скида…
    - А й, справді, ти дивись…- бабуся мовить тихо.-
    Таж від Семена їх багато пропада…
    Тут саме череда минула нашу хату,
    Бабусі з дідусем роботи прибуло.
    А я лишився сам дорогу споглядати
    І думати над тим: було чи не було.


    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  3. Ігор Деркач - [ 2020.04.07 20:00 ]
    Обсервація творчості
    Яка оказія явилась!
    Весна не за горою,
    а сіячі заякорились
    у гавані застою.
    Ячить поезія висока
    кімвалами кумира,
    куняє муза одинока
    і почиває ліра.
    Піїти засівають дачі...
    усі на карантині...
    у резервації... одначе
    це не поможе нині
    начхати і не помічати
    ізгоя-баламута –
    у самоті ізолювати,
    аби його забути.
    Перелопачую оазу
    і короновану заразу
    міняю на салати
    і хай не читане ні разу
    чарує очі віршомазу
    і не дає куняти.

    04/20


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  4. Вікторія Лимарівна - [ 2020.04.07 17:33 ]
    Бажаний шанс
    З’являється шанс, відкриваються дверці
    у поклику до небайдужого серця,
    якому так боляче зараз за всіх.
    Планета в загрозі: це догма чи збіг?
    Фатальний кінець чи замолимо гріх?

    Наскільки умілі в майстерності спроби,
    щоб відсіч надати смертельній хворобі?
    Наскільки включаємось всі в боротьбу,
    щоб разом зірвати недбалість, ганьбу!
    Корупції статус надати: табу!

    З’являється шанс для пізнання дороги,
    яка відривається кожному Богом.
    З’являється шанс – показати: хто я?
    Насамперед, не плямувати ім’я.
    Щоб в поглядах спільних створилась сім’я.

    Сім’я однодумців у справах важливих,
    щоб бажане стало наразі можливим.

    26.03.2020



    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  5. Павло ГайНижник - [ 2020.04.07 15:29 ]
    НАМРІЯЛОСЬ
    НАМРІЯЛОСЬ

    Намріялось: стати рікою
    Твоєї течії́ – водою живою.
    І пле́сами тихими звитися,
    Сколи́хано хвилями злитися.

    Ширя́ти над гладдю земною,
    Що мліє у квітах весною,
    Й туманами вік паруватися
    І вогко, ледь-ледь, цілуватися.

    Між чар омовіння красою,
    Сумирно встелити росою
    Безмежжя світів і згубитися
    У ниві нектару. Любитися…

    Чуття зворожи́ти красою –
    Тендітною ніжно, рясною,
    Й суцвіттями див чудуватися,
    І в плині джерельнім кохатися.

    Павло Гай-Нижник
    7 квітня 2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  6. Микола Дудар - [ 2020.04.07 13:30 ]
    ( На злобу дня )
    Коронавірус? Корона - вірус:
    А свита - меч… снаряд…. тротил…
    Все сіють смерть, я смерті вірю
    Вакцині - ні, глибокий тил…
    О Боже! Боженько, наш Царю! О
    Владико Всесвіту, тримайсь...
    У нас такого вдосталь "жару",
    А з Тебе, в пекло, аусвайс…
    6.04.2020.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.61)
    Прокоментувати:


  7. Тетяна Левицька - [ 2020.04.07 13:58 ]
    Божевільний маестро
    Насолодитися, не випити до дна,
    розкішна пава, зірка промениста,
    утіха жадібна, мольфарка чарівна,
    заволоділа серцем піаніста.

    Їй місячну сонату, п'єси дарував,
    цнотливі орхідеї і браслети.
    Страшенно ревнував, хоч не було підстав,
    до кожного безхатченка й поета.

    Коли спускалася на місто дивна ніч,
    запалювала ліхтарі зірчасті,
    торкався біло-чорних клавіш піаніст,
    обличчя випромінювало щастя.

    Етюди птахою в розчинене вікно
    злітали ввись божественно, натхненно.
    Золототканої  мелодії руно
    стелив своїй коханій гобеленом.

    І всесвіт завмирав, коли грав музикант,
    душі  торкнувшись пелюстком лілеї.
    Лише обраниця - холодний діамант,
    не розуміла музики тієї.

    Сказала: "Любий, вибирай одне із двох
    між пеклом й раєм, Музою й романсом.
    Тебе люблю й ненавиджу, то бачить Бог,
    бридку я музику, що дисонансом."

    Нестямно їй було, не чула срібних нот,
    багатогранних варіацій фуги.
    Вальс дуже дратував, розлючував фокстрот
    і не стерпівши музикант наруги,

    закрив фортепіано, довгих кілька днів
    воно не видавало ані звука.
    Боліли пальці і маестро не стерпів -
    хотів сокирою відтяти руку,

    поклавши, врешті, край стражданню. А вона -
    металась по кімнаті лютим звіром.
    Любові обірвалася дзвінка струна,
    духовна близькість зникла і довіра.

    Хіба було у них споріднення? Чужі!
    Два береги не з'єднані мостами.
    Мелодія зворушлива в його душі
    для іншої планети сонцем стане.

    07.04.2020р













    Рейтинги: Народний 6 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.87)
    Коментарі: (2)


  8. Микола Соболь - [ 2020.04.07 09:58 ]
    Прийди
    До плеча пригорнутися хочу,
    Там де квітнуть вишневі сади.
    Соловей свою пісню охоче
    Заспіває, ти тільки прийди.
    Усміхнеться нам зоряне небо
    Вітер косу тобі розплете…
    І вінок зі смарагдових стебел
    Покладу на волосся густе.
    Поцілунком зігрію до ранку,
    По губах хай стікають меди.
    Ти кохана, ніяк не коханка!
    Я чекаю, ти тільки прийди.
    04.04.20р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  9. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2020.04.07 08:29 ]
    Серце весну кличе
    Хоча ще сніжно та мороз під вечір
    Притисне так, що аж сніжок рипить,
    Та серденько вже весну-красну кличе
    І чекає ту чудову мить,

    Коли в віночку веснонька зеленім
    Та барвистій сукні вже прийде
    І квітковий килимок простелить,
    Птаство гарну пісню заведе,

    Що захочеться й собі також співати,
    Свіжість первоцвіту відчувать
    Та вдуші ту світлу-світлу радість,
    Що словами і не передать.

    2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  10. Сергій Губерначук - [ 2020.04.07 08:07 ]
    Попід зіркою гірко́ю…
    Попід зіркою гірко́ю,
    понад гі́ркою парко́ю,
    серед ночі поміж літа
    проти вітру полетів ти…

    Хто міг знати, що так буде?
    Я гукав тебе крізь груди!
    Я не знав про хресні крила,
    бо любов не говорила…

    Богородиці в коханні
    був зізнався аж в останнє.
    І Вона сказала: хто́ ти,
    біль мій звівши до нудоти…

    Хай! Тепер сховаймо спомин.
    Ти вже попіл, я ще ко́мин.
    Хтось підходить, руки гріє.
    Це не гріх, Свята Маріє?..

    26 червня 2007 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 238"


  11. Віктор Кучерук - [ 2020.04.07 05:36 ]
    * * *
    Повзти, вставати, йти і знову
    Спіткнутись, впасти і повзти
    Крізь вічні зради та обмови
    До недосяжної мети.
    Хоч прогинаю трохи спину,
    Щоб дати спокою ногам, –
    Ніхто й ніщо мене не спинить,
    Якщо, на жаль, не стану сам.
    Допоки бачу щастя крихти
    І світла миті, – тьху-тьху-тьху, –
    Хода наморена не втихне
    На мною обранім шляху.
    07.04.20


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  12. Наталя Карраско-Косьяненко - [ 2020.04.07 02:18 ]
    Місто, в якому не видно посмішок
    Місто в масці сховало посмішку,
    Над прозорим схилилось морем,
    Дотик хвилі здається розкішшю,
    Пантомімою перетворень.

    І лунає з балконів музика,
    Приголомшлива і збентежена,
    І застебнуті на всі ґудзики,
    Мов сорочки, будинки в зелені.

    А глухі закуточки й вулиці
    Щось нашіптують у безлюдності,
    Наче листя росте, почулося,
    У молитві, у сні, в присутності.


    Рейтинги: Народний -- (5.22) | "Майстерень" -- (5.23)
    Прокоментувати:


  13. Олександр Панін - [ 2020.04.07 01:01 ]
    Повсякденне

    Лімерики -"фрістайл"


    Щур та Зайці


    Годі, Зайці, ридати, зітхати –
    Обіцяли нам позику дати!
    Ми її розтрясем,
    Ми її погризем…
    Ви ж тренуйтесь до стелі стрибати!
    (Та "Уря-я-я" верещати!)

    *

    Спостерігачі

    Кабани цілий день, пильнували,
    Щоб катюги гілок не ламали…
    Гілка впала на «дах»,
    Потемніло в очах,
    «Ми не бачили!" - прозвітували.

    *

    Втікач

    Неспокійно живеться Шакалу –
    Ловлять хлопці його з "криміналу",
    А Шакал - за поріг,
    Потім зовсім утік -
    «Молодці ми: злякали Шакала!"

    *

    Тиша – насамперед

    Мавпи слухались припису глухо:
    Затуляли рот, очі і вуха…
    Щоби тиша була,
    І біда не гула –
    Оніміли, осліпли, оглухли…






    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  14. Іван Потьомкін - [ 2020.04.06 21:28 ]
    Єгошуа (Ісус)



    Не в тому суть –
    Воскрес чи не воскрес,
    Вознісся до Всевишнього,
    Сидить з ним одесную...
    Чи, може, як усі,
    Перетворивсь на прах,
    Пробивсь з-під каменя травою...
    Не тим, що начебто узяв гріхи на себе
    (Якби Всевишній усе воїнство Своє
    На Землю був послав,
    Було б й воно безсиле
    З гріхами нашими впоратись).
    Кожен, як запевняють мудреці,
    Сам понесе на суд Господній
    Свої погані й добрі справи .
    Суттєвіш інше – Боже слово,
    Принесене Мойсеєм на скрижалях,
    Утаємничене і потрактоване,
    Як дар Всевишнього тільки юдеям,
    Усім народам виніс він із Храму
    І випростав півсвіта до Небес.
    І цим, а не дивами й чудесами,
    Над усіма пророками
    Вознісся на віки Ісус.



    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (1)


  15. Євген Федчук - [ 2020.04.06 21:51 ]
    Легенда про тисячолистник
    Добра і зла на світі є багато
    І кожен по-своєму прагне жить:
    Хтось хоче всі хвороби злікувати,
    А хтось їх на нещасних напустить.
    Усе від того, що в душі у нього
    І чим живе, до чого прагне він:
    Чи стіни зводить, городить дорогу,
    Чи щось велике взагалі без стін.
    Почув оце історію недавно
    І вам схотілось переповісти.
    Можливо, опові́дач я невправний,
    Спішу, боюсь що-небудь пропустить.
    Було це, кажуть, у часи далекі
    В степах у наших у селі однім.
    Дітей тоді приносили лелеки,
    Не те, що нині – часто в кожен дім.
    Але й вмирало люду теж багато,
    То від хвороб, а то – від ворогів.
    І смерть частенько входила у хати
    І сиротила діток і батьків.
    Так от, жив-був в селі тім чолов’яга.
    Дружину мав, та Бог її забрав.
    Лишився сам на світі, бідолага
    З донькою, що Марією назвав.
    Нелегко бу́ло чоловіку жити:
    І господарство, і мале дитя,
    Отож рішив іще раз одружитись,
    Собі й доньці полегшити життя..
    Дружина була гарна і проворна,
    Усе встигала і усе могла,
    Але душа була у неї чорна,
    Отож підступна і лиха була.
    Дитя мале одразу незлюбила.
    При чоловіку наче все гаразд,
    Але без нього шпетила і била.
    А та втікала з дому раз по раз.
    Та батькові не жа́лілась ніколи,
    Турбот у нього вдосталь без того:
    Він від світання і до ночі в полі,
    Навіщо ще засмучувать його?
    І от якось Марійка захворіла,
    Життя нелегке да́лося взнаки.
    З лиця одразу якось помарніла,
    Не має сил аби піднять руки.
    Подався батько знахарку шукати,
    Була одна в далекому селі,
    Яка б могла доньку порятувати.
    Натер, доки дістався, мозолі.
    А та його послухала і каже:
    - Не знаю, навіть, чим допомогти.
    Можливо, що моя сестра підкаже,
    Але до неї так далеко йти.
    Подався батько до сестри тієї,
    Вона в ще дальші посила краї:
    - Сходи, як хоч, до матері моєї,
    Вона поможе в гореві твоїм.
    Стер чоловік до дір підошви сво́ї,
    Але дійшов до матері-таки
    У сподіванні, що вона загоїть
    Усі хвороби любої доньки.
    Послухала стара його розмову
    І каже: - Добре, поможу доньці.
    Дістань з-під стріхи клунок той здоровий,
    Бо вже немає сили у руці.
    Взяла із клунка меншеньку торбину,
    Із неї іще меншу дістає,
    А з неї витягає насінину
    Маленьку й чоловікові дає.
    - В насінні цім доньки твоєї доля,
    Отож воно мале та не просте.
    Прийдеш додому, посади у полі
    Та поливай – нехай собі росте.
    Коли четвертий випустить листочок,
    Зірви його легенько, завари.
    Хай п’є відвар із того листя дочка
    Щодня потроху ранньої пори.
    То може де й подінеться хвороба.
    Взяв чоловік насіння та й пішов.
    Удома все, як наказали, робить
    І скоро вже і пагінець зійшов.
    Але ж потрібно й в полі працювати,
    Тож він дружину просить, щоби та
    Взялася листя з пагона зривати,
    Відвар варити. Справа ж бо проста.
    А та йому: - Не бійся! Не хвилюйся!
    Зроблю усе. Іди собі, роби,
    Я за донькою добре подивлюся.
    А у самої думки, як гриби:
    «Так полікую! Ізведу зі світу.
    Он скільки крові з мене попила!»
    Пішов у поле чоловік робити,
    Пора гаряча саме надійшла.
    Уранці йде, нагадує дружині:
    - Зірви ж листочки та відвар звари,
    Та дай відвару випити дитині!
    І в поле аж до пізньої пори.
    Дружина ж вийде, обірве листочки,
    Порве, розтопче, щоб і не було
    Лише водою напуває дочку,
    Плекає в серці своє чорне зло.
    Проходить час – не кращає дитині,
    Худіє, блідне прямо на очах,
    А мачуха рахує гроші в скрині,
    Красується у придбаних речах.
    Кофтину, плаття нові приміряє,
    Обновки в скриню у свою склада.
    А чоловік працює і не знає,
    Яка у хаті робиться біда.
    Прийде в півночі, на доньку погляне
    І серце мліє від жалю його:
    Не може бачить, як дитина в’яне.
    Не зрозуміє він ніяк – чого?
    Підозра в серце стала закрадатись,
    Рішив провірить він свою жону.
    Як завжди вранці в поле став збиратись
    Та не пішов – за пагорок гайнув
    І заховався. Бачить – вийшла з хати,
    Листки зірвала й розтоптала вмить.
    - Дружина підла! Мачуха проклята!
    У одній хаті нам удвох не жить!
    Вернувсь додому та прогнав дружину.
    Заплакав гірко. Що ж його робить?
    Довірив підлій мачусі дитину.
    Почав у Бога помочі просить.
    Тут листя те, що мачуха стоптала,
    Ураз укрило пагінець тонкий.
    Хоча дрібненьке і м’якеньке стало,
    Та чоловік поміг доньці своїй.
    Зварив відвар, дитині й легше стало,
    Насіння й справді будо не просте.
    Траву ж тисячолистником назвали,
    Вона і досі по степу росте.


    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  16. Серго Сокольник - [ 2020.04.06 20:54 ]
    Шафи
    Час наврочить сумні
    Сірі ночі без ніжності губ,
    І цокоче, і ні-
    чим розвіяти пізню нудьгу...
    Потаємно відкрий
    Простір шафи минулих оман.
    У шухлядці старій
    (розбирать її часу нема,
    Доки сніг не мете
    По доріжках юначих слідів,
    Де усі кладете
    Помилки ви свої молоді)
    Є смарагдові зблис-
    ки коштовних отих камінців,
    Що шалено колись
    Так жадав, що і недолюбив,
    Здобував, і здобув,
    І дорогою знов розгубив,
    Крім оцих, що вже бу-
    дуть на спомин довічно тобі...
    ...ну а ви, ті що є
    Камінцями, відкриєте ша-
    фи свої зі скеле-
    тами (може чиясь-то душа
    Ще сумує у них,
    Прохолодні мої... Камінці...)
    Спомин серця застиг...
    Щось солоне тече по щоці...
    ...нАщо спомини ті
    Про безцінне всередині шаф?
    Ну а втім... Ну а в тім...
    Час збирати каміння... І- ша!


    © Copyright: Серго Сокольник, 2020
    Св. №120040609109


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  17. Володимир Бойко - [ 2020.04.06 18:52 ]
    Пень
    Вихвалявся чорний Пень,
    Що не вірить в чорний день,
    Бо його, крутого Пня,
    Аніщо не зупиня.

    Та не варто було Пню
    Отаку нести дурню.
    Хтось недопалок лишив –
    І дощенту Пень згорів.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.57)
    Прокоментувати:


  18. Роксолана Вірлан - [ 2020.04.06 18:48 ]
    Веснокровне перевтілення
    Розбуди мене теплими лисками
    По чолі, по щоці та по рученці,
    Коли росяні зорі ізвисока
    На прокільчені трави обрушаться.

    У маєвому мареві виспіє
    Перша лілія, світ розлелечений
    І розкліпнуться обрії виспані
    Синявою легкою за плечами.

    Пострумую у прожилках пуп'янків,
    Розхвилюю форелями заводі,
    У вітри- у соснові залюблена
    І у сонця пульсуючу ягоду.

    І коріння отерпле зашемріє,
    Вп'ється голодно в ранки прихилені.
    Розбуди мої світлі артерії-
    Веснокровне моє перевтілення.



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (1)


  19. Микола Дудар - [ 2020.04.06 18:53 ]
    Ліки
    І де ж від усього ваш "інструмент"…
    У якому ж оркестрі прописка?
    Шляпу - додолу, пасаж... комплімент
    І зіграв би на ньому - не близько…
    Згоден, побуду простим глядачем
    Зала, вогні, світанки предранні
    Ритмічно до рим… і ладом тече
    Оплески славні, майже на грані…
    Спогад - колега, найкращий приймач
    Маю одне в душі запитання:
    Серденько, миле, зіграєм? не плач
    Тема одна прадавня - кохання…
    6.04.2020.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.61)
    Прокоментувати:


  20. Микола Соболь - [ 2020.04.06 18:42 ]
    Рехворми
    Раніше курви працювали в лазні,
    А нині – аташе, як не крути.
    Прийшли до влади злодії та блазні,
    Народу слуги, сепари, свати…

    Наїлися по горло шоколаду?
    Потрібні зміни і відразу – упс!
    Враховуючи стан важкий громади,
    Від нині всім смоктати чупа-чупс!

    Попи московські казяться із жиру
    Цілуються з монахами в засос…
    Отримуй Лавро свій короновірус!
    Як там сьогодні Паша мерсесос?

    Мені здається, що Содом й Гомора
    Порівняно із нами квіточки́!
    Та ну його! Піду я до комори,
    Бо дома хочуть їсти діточки.
    06.04.20р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  21. Вікторія Волецвіт - [ 2020.04.06 16:42 ]
    ***
    Усі ми щось втрачаєм:
    Колись дрібничку, колись все.
    Буває, щастя не стрічаєм,
    Але життя несе, несе...
    І часто так ми не цінуєм
    Того, що нам життя дає,
    Усі можливості марнуєм
    І щастя ґавимо своє...

    І як же боляче буває,
    Коли сидиш один,
    А тяжкі муки серце крають
    І ліку не ведуть годин...
    Коли ні зорі в небі,
    Ні шелест верховіть
    Уже ніщо для тебе,
    Так серденько болить...

    Й туманом болю оповиті
    Минулі дні і місяці,
    Твоїми скаргами укриті,
    Ув’язнені в твердій руці.
    І скільки втрачено тобою
    Можливостей великих і малих!
    Лилось твоє незадоволення рікою,
    Але побуть щасливим вже не встиг...

    Майбутнього не передбачиш...
    Тож маєш шанс — лови момент!
    Бо потім сам собі ти не пробачиш
    Збудований на го́рі монумент.
    Життя прекрасне, і воно одне:
    Повернення в минуле неможливе.
    Тож пам’ятайте, люди, ви про це
    І просто проживіть його щасливо.


    Рейтинги: Народний -- (4.67) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  22. Сергій Губерначук - [ 2020.04.06 09:57 ]
    Зустрівши кілька снів…
    Зустрівши кілька снів, невидимих таких,
    закутаних у превелебну ніч нечу́тно, –
    на тиші днів нових, між проявів тонких,
    радію світлу я і посміхаюсь чудно.

    Достатньо вітру й трав, розпатланих по нім,
    аби згадати все до кінчиків коріння,
    коли конем-вогнем у табуні чумнім
    я мчав крізь смерть до кращого створіння!

    Не треба ані книг, малюнків чи пісень;
    ба, навіть солов’ї вже зайве нарочиті,
    коли ти знаєш сам, що це останній день,
    а всі майбутні сни завчасно відпочиті.

    10 грудня 2008 р., Богдани́




    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 40"


  23. Алла Даниленко - [ 2020.04.06 08:31 ]
    Белла Ахмадуліна А наостанок я скажу...
    А наостанок я скажу:
    Бувай, не обіцяй кохати!
    Здається, з розуму зійшла,
    Йду до найвищої розплати.

    Як ти кохав! Але згубив.
    І все навколо спорожніло.
    Не в тому справа, що згубив.
    А в тому, що згубив невміло...

    Я не пробачу тобі, ні.
    Ще не померла, живе тіло.
    Воно ще ходить, бачить світ,
    Але душа десь улетіла.

    Малу роботу скроні ось
    вершать,
    Але упали руки
    І малою зграйкою навкіс
    Відходять запахи та звуки.

    А наостанок я скажу...


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  24. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2020.04.06 08:31 ]
    Подарунок весни
    На зеленому кафтані
    Білі гудзички малі.
    Це уже розквітли в травах
    Маргаритки-квіточки.

    Наче дивні вишиванки
    На широкім полотні,
    Усміхаються ще зранку
    Вони сонцю та весні.

    Трішечки від них подалі
    Намистиночки дрібні
    Фіолетових фіалок
    Хтось розсипав по землі.

    Ти ступай там тихо-тихо
    І віночок не зімни
    Із фіалок й маргариток -
    Подаруночок весни.

    2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  25. Ярослав Чорногуз - [ 2020.04.06 07:04 ]
    Звитяга любові
    Укривши світ габою голубою,
    Весна ішла у чарівній обнові…
    А ми були, як лебеді, з тобою
    В смарагдовому озері любові.

    Його розхвилював бурхливий вітер –
    Аж бризки золоті навкруг летіли.
    І шал кохання підіймав над віти,
    Солодкий струм пронизував нам крила.

    О пестощів нестримне божевілля! –
    То приземляло, то несло у леті…
    І почуття могутнього всесилля
    Передавалося усій планеті.

    Моя принцесо люба, я – твій витязь!
    Наш вихор-танець пристрасний до болю.
    Куди, не знав, од ніжності подітись…
    В обіймах воском танув мимоволі.

    …Несе весна кохання хвилі нові,
    Розвіялась облуда пандемії.
    Безбожжя нице нишкне і німіє,
    Приборкане звитягою любові!

    6 квітня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.72) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (6)


  26. Віктор Кучерук - [ 2020.04.06 05:35 ]
    * * *
    Жар світання синизною
    Освітляє височінь, –
    Ти прощаєшся зі мною
    Метушливо, наче тінь.
    Від задухи меркнуть зорі
    І здригаються серця, –
    Ти зітхаєш сумно з хворим
    Трохи виразом лиця.
    Розвидняється навколо
    Незборимістю тривог, –
    Поцілунки стали кволі
    І не збуджують обох.
    Сонце подихом пекучим
    Обпікає нас щомить, –
    Час прощання душі мучить
    І розлукою болить.
    Хоч іще ніде нікого,
    Хто б зашкодив рандеву, –
    Розпрощались край дороги
    Ми ві сні чи наяву?..
    04.04.20


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  27. Микола Соболь - [ 2020.04.06 03:45 ]
    * * *
    Усе впирається в межу:
    Для відьми маю помело
    І брагу хлопцям на село,
    Ярке для клоуна шатро,
    Для любки, звісно, пісню про…
    А, що я дурню докажу?

    Тому, ні доводів, ні фактів.
    Субота стала вже – шабатом,
    Московські живодери братом,
    У кожну хату мирний атом,
    Убивця сина буде зятем…
    Російський танк у полі – трактор.

    Схиляю голову і я.
    Віват вам, холуї кремля,
    Війною вибиті поля
    Сьогодні хліб із печі для…
    Але не тим, чия земля.
    02.04.20р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  28. Микола Дудар - [ 2020.04.05 20:50 ]
    ***
    Паралельні світи семи нотам дотичні…
    Кілька кроків по всесвіту… Що я несу?
    Це єдиний у нотах забутого звичай…
    Потаємних думок - передбачений сум

    Паралелі життя… та читав Сведенборга
    Років сорок тому… запізнивсь посланець
    Не до сну котру ніч, як позбутися боргу?
    Душа зранена тілом чекає на герць…

    О, холєра на дворі… в неї, кажуть, "жнива"…
    Хіба Серпня хто випнув на поталу Весни
    І бджолина проснулась… доторкнувсь, нежива
    Хто б розплутав нас, Боже? Нерозгадані сни…
    5.04.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (2)


  29. Ніна Виноградська - [ 2020.04.05 20:50 ]
    Чужі в світлиці


    Було усяких у моїй державі,
    Із заходу і сходу тут були.
    Та ми в свої світлиці, Боже правий,
    Чужинців вже на покуть привели!

    А їм начхати на святі ікони,
    На рушники, на хліб і на пісні.
    Вони не мають честі, їх закони –
    Убити, грабувати, скажеш ні?

    Вони прийшли не із добром до люду,
    Зневаженого, проклятого ним.
    І сіють зерна ненависті всюди,
    Торгують нами у часи війни.

    Минулим, навіть нашим рідним словом,
    Яке прийшло з прадавнини віків.
    Вже розхитали всі святі основи,
    Щоби забули ми своїх батьків.

    Вже витоптали все, взялись за душу,
    Де телевізор всівся в голові.
    Трясуть народ, як за останню грушу,
    Безвізом випихають на крові.

    І вже на трон усілися злочинці,
    Штовхаються, бо люд німий мовчить.
    Що з вами стало, рідні українці?
    Ви зрозумійте, що зосталась мить,

    Коли ви є оцим одним народом,
    Який повинен владу взять собі.
    І вибороти, врешті, всю свободу
    З чужинцями в нерівній боротьбі.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.63)
    Прокоментувати:


  30. Тетяна Левицька - [ 2020.04.05 19:05 ]
    Люби мене мовчки...
    Люби мене мовчки, коханий, люби,
    хай тиша замре на півслові.
    Лиш ніжності дотики, серця скарби,
    платівки мелодій любові.

    Всі зайві слова, тільки погляд зорить
    в смарагдовім озері зримо.
    Душа відлетіла за обрій на мить
    і знов повернулась в обійми.

    Люби до знемоги, до краплі роси,
    блаженства солодкої муки.
    У стогоні щастя замруть голоси,
    потонуть в цілунках спокуси.

    Сльоза благодаті на кінчиках вій
    магічним блищить сердоліком,
    Ти - древо життя, я - ліана надій,
    сплелися корінням навіки.
    5.04.2020








    Рейтинги: Народний 6 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.87)
    Коментарі: (8)


  31. Матвій Смірнов - [ 2020.04.05 19:23 ]
    Потанцюймо
    О мадам, як пасує вам ніжно-зелена маска ця,
    Що підкреслює ваших очей дивовижний колір!
    Потанцюймо - а сонце нехай собі опускається
    На порожні макети вулиць, трамвайні колії
    Без трамваїв, зачинені супермаркети,
    На укриті травою футбольне поле і цвинтар,
    На безлюдні сквери, на площі, на ринки і парки.
    У порожньому небі ганяє хмари весняний вітер.

    На околицях аеропорту приємно, затишно,
    На летовищі - літаків фігури лелечі,
    Нерухомі й білі. В етері - незвичні запахи,
    Це квіте бузок, це лине весняний вечір,
    Це квітуть лілея, конвалія, бугенвілія -
    Як і має флора квітнути навесні
    І здається навіть - якась настала ідилія
    Згідно із початковим кресленням. Але ні -

    Тут немає нас. Із пейзажу цього забрали нас.
    О дванадцятій дня незвичайна тиша лежить
    Понад містом - це нелогічно, неправильно,
    Але з вищої точки зору цілком legit.
    О мадам! Як пасує вам ніжно зелена маска ця,
    Відтіняючи дивний блиск у ваших очах.
    Потанцюймо, мадам! Що тепер іще залишається?
    Потанцюймо, мадам! Вмикайте відеочат...


    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (1)


  32. Євген Федчук - [ 2020.04.05 19:11 ]
    Легенда про "бабине літо"
    Було це у далекі ті віки,
    Що й Біблія про них іще не знає,
    Тож дещо інше нам розповідає,
    Як вийшли ми з-під Божої руки.
    Адам спочатку, а, по тому, Єва…
    Та я почув історію і в ній
    По іншому складався хід подій
    При коренях людського роду Древа.
    Бог, кажуть, першу жінку сотворив.
    Чи Ліліт, чи інакше якось звали,
    Вона жінкам другим початок да́ла
    І рід жіночий Землю заселив.
    Чоловіків тоді ще не було.
    Жили жінки та господарство ве́ли,
    Об’єднувались в невеликі села.
    Не знаю, скільки літ-віків пройшло
    Та стало сумно на Землі жінкам.
    Ніхто не приласка, не приголубить,
    Ніхто не скаже тихо: «Моя люба!»
    Та ще й робота дістає тяжка.
    Тож стали вони Мокоші просить
    (А Мокош – то була така богиня,
    Жіноцтву покровителька єдина),
    Якось життя на краще їм змінить.
    Щоб хтось у полі тяжко працював
    І, бажано, усі сім днів на тиждень,
    А, поміж ділом, їх голубив ніжно
    Та й від напа́стей всяких захищав.
    Послухала богиня усе те,
    Всміхнулася з наївності людської
    Та, щоб задача не була легкою,
    Знайшла, нарешті, рішення просте:
    Хай кожна жінка літом назбира,
    Чи льону, чи коноплі, чи то лика
    І з того всього зробить чоловіка.
    А, коли літня скінчиться пора,
    У перший день осінній Мокош зійде
    І удихне у все то дух живий.
    Отрима кожна жінка витвір свій.
    А там уже: підійде – не підійде,
    За те богиня не відповіда.
    І почали жінки нелегку працю –
    Щодня одна із одною змагаться,
    У кого саме краще вигляда.
    Та з конопель, а та собі із льону,
    Та лико дерла, та, щоб менш робить,
    Рішила з хмелю тіло те зліпить,
    Друга солому для роботи горне.
    А та із глини ліпить, та з піску.
    Та, щоб далеко не ходити – з гною.
    Все літо не було жінкам спокою…
    Аж ось і осінь, врешті, на містку.
    А з нею й Мокош прилетіла в гості,
    Поглянула на всі творіння ті:
    Робили всі, хто з чого захотів,
    Якого хоч були і виду, й зросту.
    Отож, дихнула й все то ожило,
    У плоть живу усе перетворилось.
    А вже із чого, що і як робилось,
    Таке і потім у житті було.
    Щоб зрозуміти розвиток подій,
    «Ліричний» відступ хочу я зробити.
    В часи того ще молодого світу
    Був механізм природний ще новий:
    Мінялись, як належно пори року –
    Три місяці сезону і ні дня,
    Весна одразу зиму заміня
    І осінь, звісно, не чекає, поки
    Надума літо відгулять своє.
    Тоді ще не втручалася людина,
    І не ламала механізм єдиний,
    Скажімо, так, як нині воно є.
    Але продовжим розповідь. В той час,
    Поки жінки трудилися все літо,
    Якаясь баба, поселилась жити
    У лісі і не знала те. Якраз
    На осінь з лісу вибралася в люди
    І бачить - жі́нки по хатах ідуть,
    Чоловікі́в усі собі ведуть.
    Тут вона в крик ураз: «А я як буду?»
    І стала вона в Мокоші просить,
    Щоб чоловіка їй також зробити.
    А Мокош їй: «Та ж закінчилось літо,
    А я не можу осінь відмінить!»
    Та баба так просила, так благала,
    Що, врешті, Мокош їй навстріч пішла
    І в осінь трошки літа додала
    Аби й ця баба чоловіка мала.
    Та часу кілька днів всього дала.
    Із чого можна швидко все зладнати?
    Та павутиння кинулась збирати,
    Але зібрать достатньо не змогла.
    Тож час пройшов – нічого не готове,
    Давай вона богиню знов благать
    Ще трохи літа осені додать,
    Вона зібрати спробує щось но́ве.
    Богиня знов назустріч їй пішла,
    І трохи літа додала у осінь.
    А баба то одне, то друге носить,
    Так, розібратись, врешті, й не змогла
    Із чого чоловіка їй зробити.
    Отак вона й ли́шилася одна.
    Я думаю, що то не новина:
    Як перебірлива – сама і буде жити,
    Отак самотньою, напевно, і помре…

    А літо Мокош те чіпать не стала
    Його ще потім «бабиним» назвали,
    Бо раптом та рішиться, обере…
    Жінкам же хочу просто нагадати,
    Що з хмелю вийдуть тільки пияки,
    Із гною – са́мі знаєте який,
    С такими лише будете страждати.
    А усі інші – то сказати мушу:
    Якщо вже вам дістався чоловік,
    То вам трудитись треба весь свій вік
    Ліпити вже не тіло, але душу.


    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  33. Олександр Панін - [ 2020.04.05 16:59 ]
    Знамення

    Клубок вогню, мов яструб,
    впав нізвідки,
    Нещадний, злий,
    затьмарив Сонце,
    хоч лише на мить...

    Він світлом цим
    багряно-чорним
    Воліє вщерть
    затаврувати
    і зім’яти
    Надії,
    Чаяння
    та Сподівання всі…

    Страждає небосхил:
    він ранами бездонними покритий,
    із ран біжіть, тече, струмує кров,
    неначе лава
    із вулкану
    Пристрастей Даремних…

    А натовп з жахом це спостерігає,
    заціпенів, чекає на війну, розруху, голод…
    а може ще й на Дике Полювання
    і на Фінал на ймення – Страшний Суд?

    Та – Ні!
    Та зовсім – Ні!
    Цей натовп -
    він - глухий, сліпий, байдужий…
    Не зрозумів би,
    навіть як побачив,
    Кинджали Пурпурові,
    що крізь Чорне,
    Деінде
    зловісно зблискують
    в Імлі…

    Знамення і Провіщення існують
    для мене одного...
    І Небосхил в Черлених Ранах
    Це -
    лише моя
    Приречена душа…

    Кохання забирає
    і вбиває -
    Вона,
    Яка
    мені
    Його
    Колись
    Подарувала!


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  34. Вікторія Лимарівна - [ 2020.04.05 12:13 ]
    Вірус із Китаю
    Безлюдно повсюди, тривожно.
    Весняний лиш радує цвіт.
    Загрозу відчув зараз кожний.
    Здригається в розпачі світ.

    Цей вірус прийшов із Китаю.
    З шаленою швидкістю зріс.
    Раніше про нього не знали.
    В мутаціях змінює ріст.

    Невивчений, то ж – небезпечний.
    В полоні його – тисячі.
    І скептикам вже недоречно:
    всміхатись, сміливо йдучи.

    Звичайно, що паніка зайва.
    Не кращий порадник вона.
    Насамперед, будьмо охайні,
    терплячі, уважні… сама
    загроза мине крадькома,
    а з нею цей жах та війна.

    У пошуках всі небайдужі:
    як вийти з цієї калюжі???!!!

    29.03.2020. 14.00




    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  35. Домінік Арфіст - [ 2020.04.05 12:32 ]
    море
    море – мармур…і̀нока келія…
    відпускає мені гріхи
    мерехтінням святого Ельма
    вистеляє мені шляхи…
    море вилилось мені в душу
    і влилося в очі мої
    заховало мене у мушлю
    і заповнило по краї…

    море – мірѝло усіх речей…
    море – безодня моїх очей…
    море – начало усіх начал…
    лава… навала… провалля… шквал…
    марне марево вечорове
    струни арфині гонорові
    магма… магія… мадригал…
    сьомий-восьмий-дев’ятий вал…

    море виром тьмарило розум
    білопінним снігом мело
    розбивало громѝ і грози
    глухо темним нутром гуло
    море мислило островами
    молитва̀ми летіло ввись
    мурувало стальні цунамі
    щоб на ньому не прижились…

    море марило… мерехтіло
    медом липнуло… мліла мла…
    море википіти хотіло
    клекотіло – вітер… смола…
    гуркотіло мирно-марудно
    бурмотіло – галька… пісок…
    розривало солоні груди
    на мільйони стальних ниток
    сонцем вилинялим горіло
    гріло схили губами хвиль
    умащало усохле тіло
    древніх скель… і лягало в штиль…
    піднімало ревище люте
    болем билося в береги
    стугоніло в землю закуте
    хвиль здіймаючи батоги…

    море ремствувало… роптало…
    реготіло… репетувало…
    хлюпотіло… тремтіло все…
    шепотіло що світ спасе…
    море лащилось… муркотіло…
    вітром бавилось і вертіло
    бумеранги чаїних крил…
    і стелилось немов ковил…

    море мѝлувало самотніх –
    розчиняло сльози в собі…
    у безмірності днів суботніх
    спочивало по боротьбі
    не бентежило пілігримців
    не тривожило кораблі
    і загублених і чужинців
    доправляло до їх землі…

    море мліло… гойда̀ло снами…
    потішалось над маяками…
    розривало земні тенета –
    море вимріяло поета…
    морем вимірявся поет
    і сумний його силует
    розчинився у білій піні
    тихим шурхотом по камінні…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  36. Сергій Губерначук - [ 2020.04.05 10:16 ]
    Наперекір, усупереч…
    Наперекір, усу́переч
    мені відмовиш – ні!
    Коли ж тебе усю́ береш –
    дурні́ слова, дурні́.

    Такого наговорюєш,
    оспівуєш таке,
    що "ні!" вже перетворюєш
    на "так" м’яке й п’янке.

    Тобі видніше – з темного,
    глибокого кутка –
    як вірш мене приємного
    тобою дотика.

    Тобі так чутно здалечку,
    із ковили віків –
    як дириґентську паличку,
    зламав тебе мій спів.

    Захочу – зацілуюся,
    до дна душі дійду,
    всім серцем заворкуюся,
    візьму все доладу́.

    Захочу – завтра викину
    від голови й до ніг
    тебе, яку вже виконав
    і теж відмовив – ні!

    7 лютого 2001 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 187"


  37. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2020.04.05 09:28 ]
    Волошка
    Волошками розквітло небо влітку,
    А синь небес окутала поля,
    Згубилась в пшеницях волошка-квітка
    І жайвір піснею її розвеселя.

    Який у просторі безмежному тріпоче
    Та сипле вниз пісенне попурі
    І слухає його мала волошка,
    Бо це ж для неї спів о цій порі.

    Блакитноока квітонька-волошка -
    Небес краплиночка маленька між хлібів,
    А синій-синій той небесний простір -
    То віддзеркалення волошок-васильків.

    2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  38. Микола Соболь - [ 2020.04.05 08:21 ]
    Винен! А хто?
    На злодієві шапка не горить.
    Горить на тім, хто злодія застукав!
    Якщо у когось до багатства хіть –
    Учись, хробак, це буде за науку.

    Керує нами всемогутній тать.
    Як президент, весна цвіте зелена…
    І замість тих обіцяних – саджать,
    На лоті нині крісло омбудсмена.

    А, як посадиш коли кожен свій?
    Зашкварився чувак, земля іскриться…
    Щоб не зломить політику надій –
    Оформили – «Державна таємниця»!
    01.04.20р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  39. Віктор Кучерук - [ 2020.04.05 04:01 ]
    * * *
    Г. С…
    Змарнів помалу чоловік,
    Мов на стовпі афіша, –
    А ти така, як і торік,
    І навіть красивіше.
    Хоч я не вірю в чудеса,
    Коли мені не п’янко, –
    Але твоя свята краса
    Сія безперестанку.
    Чомусь люблю тебе таку –
    Спокійну й нетерплячу, –
    І мовчазну, і говірку,
    І, як вогонь, гарячу.
    Щоб не накликати біди,
    Шепну, само собою, –
    Дивуй одна мене завжди
    Красою молодою…
    03.04.20


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  40. Євген Федчук - [ 2020.04.04 20:04 ]
    Легенда про півнів
    Було це у далекі ті віки,
    Що ми про них забули, коли й знали.
    От лише душі по світах літали
    Й у ті часи дісталися-таки
    І звідти нам крупинки принесли
    Історії, легенди? Я не знаю.
    Та, як почув, так переповідаю,
    Аби і ви дізнатися змогли.
    Тож, наші предки в час отой далекий
    Жили уже не берегах ріки,
    Що назву зберегла й через віки
    І звалась – Рось. Жилося їм нелегко.
    Бо ж поряд степ і дикі орди там
    Постійно хочуть їсти. А робити
    Не хочуть, то ж їм краще налетіти
    І відібрати вже готовий крам
    У тих, хто не жаліє сил і поту,
    Працює від зорі і до зорі.
    Тож зброю не лишали ратарі,
    Виходили з мечами й на роботу.
    Христа тоді не знали ще вони,
    Вклонялися своїм богам великим,
    Що їх було по світові без ліку,
    Але у наших предків головним
    Був Хорс – бог Сонця, як вони вважали.
    Йому пожертви без кінця несли
    До капищ тих, які вони звели,
    Жерці-волхви за ними доглядали.
    Найпершим містом Хорсунь був у них,
    В честь свого бога так його назвали.
    Тут в капищі і ідоли стояли,
    І Хорс камінний перший серед всіх.
    До нього йшли, щоб помочі просить,
    Йому несли за поміч ту подяки.
    Всім племенем отут чекали знаку
    Від нього. Хоч ті знаки зрозуміть
    Могли лише волхви. Вони лиш знали,
    Що саме кожен знак той означа.
    А простим людям як його стрічать?
    Хіба лиш коли сонечко вставало.
    А треба ж знати, коли Хорс встає,
    Коли вже їм потрібно уставати,
    Коли, нарешті, сонечко стрічати,
    А хто про це їм знаки подає?
    Тож став народ просити у волхвів
    Аби вони звернулися до бога
    І випрохали врешті-решт у нього
    Такого, хто б про все оте повів.
    Щоб їм щодень до капищ не ходити,
    А знати божий розпорядок всім.
    І Хорс послав нарешті півня їм,
    Щоб через нього люду говорити
    Про те, як він діла свої веде
    На небесах. Бо спить він зовсім мало.
    Лиш тільки перші півні заспівали,
    То Хорс вже встав, до сонечка іде.
    Як другі півні пісню заведуть,
    То Хорс зорю ранкову випускає,
    Вона ж усім повідомляти має,
    Нехай вони на сонечко вже ждуть.
    А треті півні сповіщали їм,
    Що Хорс, нарешті, сонечко виводить,
    Й воно ще сонне, аж червоне сходить,
    Аби зігріти всіх теплом своїм.
    Півні, що предки наші розвели,
    Були для них священним птахом божим.
    У те беззастережно вірив кожен,
    Адже вони багато що могли:
    І криком своїм нечисть розігнать,
    І про пожежу людям сповістити,
    Погоду передбачить, захистити
    Двір. З півнем можна погадать,
    Яким у дівки наречений буде,
    І попередить, якщо гості йдуть.
    Та і багато ще чого, мабуть,
    Дізнатися могли від нього люди.
    Тож півень був у кожному дворі,
    Його фігура – в кожного на хаті,
    На рушниках їх стали вишивати…
    Півні ж бували різних кольорів.
    От білий – символ чистого вогню,
    Його у жертву Хорсові давали.
    А чорного – із ніччю парували,
    Він – символ смерті, супротивник дню.
    Ховаючи загиблих у бою,
    Тих чорних півнів у воді топили,
    Аби загиблим воям пісні піли
    І провели їх аж до вирію.
    І так воно було віки й віки.
    Вже й Володимир Хорса в річку скинув,
    Вже й рід наш Рось на довгий час покинув.
    Багато що забулося-таки.
    Але співають до цих пір півні,
    Як символ невмирущості і сили,
    Бо нас ні час, ні ворог не зломили,
    Й зломить не зможуть, віриться мені.


    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (2)


  41. Нінель Новікова - [ 2020.04.04 19:16 ]
    Ти - вiдлуння забутого гiмну... О.Блок Переклад з рос.
    Ти – відлуння забутого гімну
    В моїй долі у дикі ці дні,
    О, Кармен, як же сумно і дивно,
    Що ти знову приснилась мені.
    Зовні трепет, якесь шарудіння,
    Страхітливі, виснажливі сни,
    І твоя здичавіла чарівність –
    Як гітара, як бубон весни!
    Ти проходиш у мареві світла,
    Мов цариця блаженних часів,
    Ця голівка, в трояндах увита,
    У казковім зануренні снів.
    Спиш, змією скрутившись примхливо,
    Спиш в дурмані і бачиш у сні,
    Далеч моря і берег щасливий,
    Мрію, що недосяжна мені.
    Бачиш день променистий, пекучий
    І улюблений, рідний твій край.
    Синій, синій, співучий, співучий,
    Нерухомо-розкішний, мов рай.
    Тиша в тому раю безбережна,
    Лиш у нетрях густих чагарів
    Дивний голос, низький і химерний.
    Славить пристрасть циганських шатрів.

    12.03.2020



    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (4)


  42. Віктор Кучерук - [ 2020.04.04 19:33 ]
    Поет і планшет

    Як стала газета не в моді
    І зникло з кишені драже, –
    Я думав, що вік мій відходить
    Чи з глузду поїхав уже.
    Без правил та інших обмежень
    На слово, події й місця, –
    Щоденно блукаю в мережі
    Й ніяк не знаходжу кінця.
    Читаю, порівнюю й бачу,
    Мов скла оглядового грань, –
    Свідоцтва незмірних збагачень
    На фоні незмінних страждань.
    Дозвіллям осяяні вічі
    Дарують видіння спокус,
    А також сфальшовані спічі
    Про статки з доходів бабусь.
    Наклавши розпачливо вето
    На дух паперовий і стиль, –
    Знедавна вбираю з планшета
    На сайтах і правду, і гниль.
    02.04.20


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  43. Олександр Панін - [ 2020.04.04 14:13 ]
    Безодня

    Не вдивляйся
    в безодню
    темної ночі,
    Бо не побачиш
    нічого,
    Не дивись
    у безодню
    місячної ночі:
    Може безодня
    теж
    подивитись захоче,
    Не дивись
    у безодню ,
    коли місяць уповні -
    Вона буде вдивлятись
    у тебе
    і душу безоднею
    сповнить.

    Я темної ночі
    вдивлявся в безодню,
    Темрява, морок -
    справжнісінька збродня,
    Місячної ночі
    в безодню вдивлявся,
    Вона подивилась,
    та я не злякався...

    Був місяць уповні
    учора,
    Безодня сказала:
    "Яка ж ти потвора!"

    Хто із безоднею
    Грає
    У півжмурки ,
    Буде тому
    Непереливки!











    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (2)


  44. Олександр Сушко - [ 2020.04.04 12:16 ]
    Річниця обрання
    На Печерську сієста. Фіскал підраховує скальпи,
    Хабарі та пеню для голодних державних ротяк.
    Годі мріяти, люди! Хапайте лопати і сапи
    Та біжіть на городи - спасайтесь від влади хоч так.

    Рік проспав у болоті, цяцянки та облизні в жмені,
    На екрані - без зіц-короля - безпорадний "Квартал".
    Як і вчора - сьогодні царює усміхнений Беня,
    Перетворює глупство моє у дзвінкий капітал.

    А робота одна: підмітати у татя палацик,
    Підхалтурють разом зі мною і брат, і кума.
    Хто паяца обрав - стане рано чи пізно паяцом,
    Я вже став. Майбуття у дурного невдахи нема.

    04.04.2020р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Прокоментувати:


  45. Олексій Кацай - [ 2020.04.04 11:34 ]
    Обрій
    безглуздий неначебто степ Євразій двохсот
    зловлено обрій волоком широт і довгот
    витягнуто на мапи і він з-за клітчастих ґрат
    ще евклідових координат
    упершись в них небом на неевклідовість дивиться
    яка і фракталиться й ковилами хилиться
    до горбин де в повітряні замки ростуть хатки
    й мов ґрунт стеблини
    мапи рвуть на шматки
    котрі в простір сонячним вітром несе
    їх не втримати у руці
    бо не можна обрій ув’язнити в математиці

    2020


    Рейтинги: Народний 6 (5.38) | "Майстерень" 6 (5.38)
    Коментарі: (2)


  46. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2020.04.04 09:24 ]
    Цілюща вода лісового джерела
    Озеречка лісового,
    Що сховалось в осоці,
    В очереті й вербрлозі,
    Де дерева та кущі,
    Плесо крихітне і чисте
    Х вилечками виграє,
    Купаються качки дикі,
    Гуси й куропатки є.

    І ряска густа зелена
    Попід берегом пливе,
    Харчується птаство нею,
    Що на озері живе.
    На малесенькій гребельці
    Вербиченьки стали в ряд,
    Під одною з них джерельце
    Видзвонює раз у раз.

    Струменить водиця зимна,
    Срібні краплі розсипа,
    Мов намистечко те дивне
    І прозоре, мов кришталь.
    П"єш ту воду - не нап"єшся,
    Бо цілюща і смачна
    Бадьрить, здоров"я й сили
    Додає усім вона.

    2019 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  47. Микола Соболь - [ 2020.04.04 09:40 ]
    За наші степи
    На розбитих руках перетворяться рани на шрами.
    Бахнув постріл і з неба летить, підвиваючи, смерть.
    Чи врятує тебе цього разу молитвою мама?
    Та погані думки ще до вибуху вигнані геть.

    Зачерствіла душа, дуже рідко з’являються сльози.
    Те, що бачили очі, ніколи не взнає ніхто...
    Пережити війну навіть сильний без болю не в змозі,
    Бо за крок ми від смерті. У Києві ж цирк-шапіто.

    Застогнало залізо, проснулось од вічної сплячки.
    І спіткнувся у полі той, що сіяв нам кулі в лице.
    Відступає орда в своїй вічній московській гарячці.
    Поливаєм катів дуже щільно пекучим свинцем.

    Ну, а що тут не так? Це одвіку моя Україна.
    Бо ще прадіда дід боронив ці донецькі степи.
    Щоб лунали у них українські пісні солов’їні,
    І дзвеніли по житу гострющі селянські серпи.
    03.04.20р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  48. Сергій Губерначук - [ 2020.04.04 09:40 ]
    Жирандолі
    Миготіли жирандолі
    у простій сільській стодолі.
    На солом’яну голівку,
    на солом’яну долівку
    воском крапало поволі
    сяйво на роздерту дівку.

    Ніч мовчала і повчала,
    та очей не вистачало
    одному́ ґвалтівникові,
    золотому юнакові
    з німбом світлого печалю,
    у личині павуковій.

    Канделябри з колосками
    іскор в небо напускали!
    Дух од трупу відділявся –
    молодий панич сміявся.
    Коні стали хижаками.
    Од стодоли прах зостався.

    Так юнак казився з волі…
    Скрізь-поскрі́зь у чистім полі,
    понавезені з палаців
    над кістьми́ нещасних ґрацій,
    мов розгнуздані паролі,
    маячіли жирандолі…

    29 липня 2008 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій". стор. 133"


  49. Євген Федчук - [ 2020.04.03 19:28 ]
    Легенда про чорнобривці
    Було це в ті часи, як на Русі
    Роди князівські без кінця плодились,
    Князівства їхні між синів ділились
    Та, все одно, не стачило на всіх.
    Безперестанку чубились вони
    Поміж собою, аби брат у брата
    Міг шмат землі для себе відібрати.
    Ще й кликали собі зі сторони
    Когось у поміч: угрів або ляхів,
    А то якусь ще степову орду.
    Війна у край приносила біду,
    Міста і села повнилися страхом.
    Жила тоді в селі сім’я одна,
    Такі собі прості трудящі люди,
    Яких чимало на Русі усюди.
    І от селом пробігла новина,
    Що жінка трійню хлопців народила,
    Три сокола. Як із води росли.
    Всі троє дуже схожими були,
    Буяла в них і молодість, і сила.
    Їх карі очі, наче мед гречаний,
    І чорні брови дивували всіх,
    Що, хоч ім’я своє мав кожен з них
    Та Чорнобривці всі їх величали.
    Як виросли, на ноги стали діти,
    То кожен своїм ділом зайнялись.
    В одного був до золотарства хист,
    Тож став прикраси з золота робити.
    Другий в гончарстві свій талант знайшов,
    Прекрасний посуд з рук його виходив.
    А третього в різьбярстві було годі
    Комусь здолати. Рік, другий пройшов,
    На всю округу стали вони знані.
    Усяк в село приїхати хотів,
    Товар умить розходився в братів.
    Отож вони трудилися старанно
    Та набирались досвіду, аби
    Все кращі й кращі витвори зробити.
    Заможно скоро стали вони жити.
    А чому ні? Живи собі, роби…
    Та доля завжди добра не бува.
    Війна село обходила до часу,
    Хоча сусіди й позирали ласо…
    Та якось, вже закінчились жнива,
    Чужинське військо у село ввірвалось,
    Якась орда, яку сусід позвав.
    А степовик пощади не давав
    Нікому. Аби здобичі дісталось.
    З усіх кінців враз запалали хати,
    Хто меч схопив, той у борні поліг,
    В сириці опинився, хто не встиг.
    Усіх чужинці кинулись в’язати,
    Бо ж за морями гарний то товар-
    Раби слов’янські. Нащо убивати,
    Як можна гарні гроші вторгувати.
    Лише встигай і матимеш «навар».
    Чужинці пов’язали і братів.
    І весь товар, який знайшли, забрали,
    Бо гарні речі також цінували,
    Теж маючи продати на меті.
    Тут, правда, князь із військом підоспів,
    Отож чужинці мусили втікати.
    Та встигли досі півсела забрати
    Й погнати десь у глибину степів.
    Тужили довго по синам батьки.
    Та де шукати, де про них питати?
    Уже і доньку народила мати,
    Щоб було горе не таким гірким.
    Уже з роками й виросла вона
    І бачить, що батьки за чимось тужать.
    Розпитувати не хотіла дуже,
    Бо раптом гірше стане…Хто там зна?
    Та якось бабця у селі одна
    Їй про братів, розповіла, що знала.
    І дівчина тоді батькам сказала,
    Що піде їх розшукувать вона.
    Батьки її просили та вмовляли,
    Страхали, як могли, не помогло –
    Зібралась та й покинула село
    І по краях чужих блукати стала,
    Розпитуючи про своїх братів,
    Таких високих, гарних, чорнобрових.
    Питала, перепитувала знову,
    Сходила вже неміряно світів,
    Аж поки не зустріла дідуся,
    Який повідав: бачив він у хана
    Трьох парубків однакових і гарних,
    І чорнобрових. Дівчина уся
    Аж затремтіла з радості: знайшлися!
    - А що ж, скажіть, із ними, де вони?
    Дідусь зітхнув: - Ці жадібні хани́…
    Коли б вони наїлись, напилися?!
    Від хлопців хан роботи вимагав,
    Бо, бачте, награбованого мало.
    Та хлопці дружно, як один стояли.
    Уже і умовляв їх, і шмагав.
    Вони одне: - На чужині не здатні
    Зробити так, як дома би змогли!..
    І хан урешті став настільки злий,
    Що наказав їх бити-убивати.
    Кати до смерті хлопців засікли…
    - Скажіть, дідуню, де ж їх поховали?
    - Та ж не ховали, винесли у степ
    Та й кинули. – Де ж саме місце те?
    Хоч покажіть! – дівча його благало.
    Повів дідусь і місце показав,
    Де досі лише кісточки біліли.
    Зібрала їх сестра, в ріці обмила,
    В торбину склала та й пішла назад.
    Змарніла, схудла, але, все ж, дійшла.
    Батьки, що й сподіватися лишили,
    Доньку свою із радістю зустріли,
    Хоч новину й погану принесла.
    Поплакали, поплакали батьки
    Над долею синів своїх нещасних
    Та й поховали у саду, де рясно
    Розсіялися маки й нагідки.
    Ходили часто на могилку ту…
    Сестра, напевно, і щодня ходила.
    Одного разу бачить: на могилі
    Якісь незнані квіточки ростуть.
    Покликала батьків. Ті в один голос:
    - Це ж чорнобривці! – З того і пішло…
    Де в Україні знайдеться село,
    Щоб чорнобривців не було у когось.
    Отак вернулись хлопці в рідний край
    Нетлінною красою. Гарно дуже,
    Коли розквітнуть у садочку. Друже,
    Поглянь на квіти і братів згадай.


    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  50. Олександр Панін - [ 2020.04.03 19:29 ]
    Синок - Мажор


    Мажор - синок розлігся на дивані,
    Розлігся на дивані син-мажор,
    В чортячій посміхається нірвані,
    В нірвані, чи без неї, все ж - піжон!

    "Гей, чортиці,
    спокусливі "кицоньки",
    Я люблю вас,
    рогаті ляльки,
    Буду вашим
    надійним я лицарем,
    Хоч для вас
    це іще невтямки!"

    Картинки поналяпані на стінках,
    А на картинках - розсипи дівуль,
    Усі вони - чорнявенькі "чортівки",
    А поруч пляшка робить "буль та буль!"

    "Дівки його морочать, бідолашку,
    Він перед ними, наче немовля!" -
    Матуся з батьком позітхають важко,
    В батьків-чортів синочок - чортеня!

    "Гей, чортиці,
    спокусливі "кицоньки",
    Я люблю вас,
    рогаті ляльки,
    Буду вашим
    надійним я лицарем,
    Хоч для вас
    це іще невтямки!"






    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   8