ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Домінік Арфіст
2017.11.19 02:50
купив яскраву сорочку –
і вирішив жити далі…
я стримано і потрошку
піду в потаємні далі…
лататиму зранку арфу
поллю лілею зів’ялу
омегу верну і альфу
і силу в душу охлялу…

Володимир Бойко
2017.11.19 00:10
Тиша вечір обплутує
Золотими тенетами.
Мить ця душі озвучує,
Робить хлопців поетами.

Як душі не озватися
Почуттями незнаними,
Як від тиші сховатися,

Леся Геник
2017.11.18 21:21
Коли не ждеш нічого й ні від кого,
а просто йдеш у сіру далечінь,
тримаючи за руку міцно Бога
і янгола на схудлому плечі.

Коли не маєш вижухлих ілюзій,
ні сподівань, ані пустих надій.
Бо добре знаєш - зраджують і друзі,

Олександр Сушко
2017.11.18 20:30
Пора збиратись у дорогу,
Дописано веселий вірш.
На часі обростати мохом,
Поринути у спокій, тиш.

Засилосовані копиці,
Дріма картопля у льоху.
Зустріну зиму у столиці -

Олександр Сушко
2017.11.18 19:35
А на плесі тінь сидить кошлата,
Барви чорні - антрацит, смола.
Муза в річці обчищає п'яти,
Баговиння капає з крила.

Кликала у гості молодиця -
Прилетіла, щоб допомогти.
Зріє дума в неї на сторінці,

Ігор Шоха
2017.11.18 17:32
Націю оберігають люди,
а не революції й АТО.
Іншої історії не буде.
Дихає вона на повні груди
і не одцурається ніхто.

Поки обирає Україна,
небо правди мітить у бою

Олександр Сушко
2017.11.18 10:40
Столиця. Місто. Телевізор.
Ручиці чешуть животи.
Роботи мало. Трішки. Мізер:
Носити ложку у роти.

А у селі усе інакше,
За ралом в полі півжиття.
У ванні теплій не розм'якнеш -

Микола Соболь
2017.11.18 05:42
Осіннє диво, звідки ти прийшло? –
Розсипані червоні намистини
Посеред інею та листя горобини,
Жаріє літа зраджене тепло.

Округ пустує легкий вітерець.
Гойдає не роздмухану надію…
Дивлюся і душею молодію,

Серго Сокольник
2017.11.18 01:28
Я не хочу нікого, крім тебе...
Не хочу нікого...
Двох світів поєднання потреба
Ця ланка зв"язкова,

Що ти нею для мене дарунком
З"явилася ночі,
Тим вологим палким поцілунком,

Маркіяна Рай
2017.11.18 00:34
Напиши мені серед злих доріг на шляху своїм.
Як зоря зорю засоромить вщент - не дивуйся їм -
При слабім вогні у сирих домах, і під свист вітрів
Напиши мені багажем життя, густотою брів.

Проминули нам небеса ясні і рясні дощі,
Відпустились нам і нав

Маркіяна Рай
2017.11.18 00:32
Сирість така, коханий, стратитись можна.
Густо лягли тумани - правда безбожна.
Чи простягнеш ми руку в ріках молочних?
Вірно, - я дожидала днів тих святочних.

Дихати нам, коханий, видано, треба -
Кажуть, святі вділили грішникам неба.
Сирість така,

Микола Дудар
2017.11.17 21:10
Знову Ти у провесні
Милосердних ваб
Пізнаю, для повісті:
Море. Берег. Трап...
І музИки зіграні
Поміж нот - глагол
А моїм, розгніваним,
Забивають гол…

Олександр Сушко
2017.11.17 18:14
То що, миритись будем, чоловіче?
На часі розкопилити губу.
Не сердься, краще сядь до мене ближче,
Зніми сорочку файну, голубу.

Ну, ляпнула макітрою по носі,
Бо ти мене старою обізвав.
А серденько ридає навіть досі,

Домінік Арфіст
2017.11.17 18:02
всі однакові… все однаково…
я до Тебе не дотягнусь…
нахились драбиною Якова
до розпечених моїх вуст…
я боротимусь і благатиму
як у прірву: благослови!
і матерії кожним атомом:
забери мене з мурашви!

Іван Потьомкін
2017.11.17 14:40
Всевишньому і задарма злодія не треба:
Їх удосталь зібралося і на сьомім небі.
Тож послав Бог козакові щасливу нагоду,
Як уникнути кінця прадавньому роду.
Невідь відки узялася вся у шатах білих,
Наче просто зійшла з неба Пречиста Марія.
Простягує ст

Лесь Українець
2017.11.17 13:52
Ниви золотокосі,
Врожаї багаті,
Чому в полі до осені
Гниєте нежаті?

Сади плодовиті,
Де ваш вид розкішний?
Чом поникли сумовиті

Світлана Ткаченко
2017.11.17 11:24
Такая осень, что пинают мётлы,
Кого – наверх, а прочих – под уклон…
Подножный чернолесный липкий мотлох
Стирает все расцветки каблуков.

Такая серь в глазах натур мышачих,
Бегущих с палуб, кучно и востро,
И небо отравительно мышьячит,

Ігор Шоха
2017.11.16 22:34
На цьому світі є куди іти,
аби не сумувати за тобою.
У нас ще одинакові світи
весною, літом, осінню, зимою.

Якої не чекаємо пори,
а на осонні не перегоріли
осінні веселкові кольори:

Микола Дудар
2017.11.16 21:15
Обожнюю цю бестію
Загорнену в блават
Яка в думках се вештає
І цвиркає «віват»
Мої стежини втомлені
Очікувань томи
Збираю ЇЇ промені
І спробуй зупини…

Світлана Ткаченко
2017.11.16 14:48
Щастя – це жити, хоча б недовго
В країну бажань осідлавши хвилю,
В буденній роботі та видноколах,
Пірнаючи в світське та дикий вирій.

Щастя – якщо таланило вижить,
Лишившись на теренах ріднокраїх,
Нехай би кричати, мов дикий крижень,

Микола Дудар
2017.11.16 13:39
День прожитий з горем пополам
ось ковтнути б тістечко пісочне?!..
рідше й рідше ти буваєш там
де веселка мружилася в очі
де сміялись з радощів взахлип…
волочились вештались за буслом
де старенький немічний Пилип
матюкавсь за чаркою по-руські

Ніна Виноградська
2017.11.16 11:36
Всьому радію – хлібу, солі,
Врожаю краю золотого,
Озимині у чистім полі
І хаті маминій за рогом.

Куди лечу з доріг далеких,
Де серце падає до хвіртки.
Де на стовпі гніздо лелеки,

Олександр Сушко
2017.11.16 08:11
Над хвилями кигичуть чайки,
А в голові сумні думки.
Чому жінки не люблять лайки,
А прутньоносці - навпаки?

Белькочуть суржиком івани,
А через слово - матючок.
Брудні словесні океани

Микола Соболь
2017.11.16 06:53
Усіх життя притисло до землі.
І лише ми, як не крути у «тренді»,
Мої чарівні друзі – вчителі.
Не горе, що нема «леве» на бренді.

Сьогодні не моднячий – «макінтош».
І джинси кльош давно уже не в моді…
Єдиний «бренд» – учительських калош,

Ярослав Чорногуз
2017.11.16 02:22
Вже сірі хмари небом водить,
Дерева змахують крильми.
Немає снігу, тільки подих
Я відчуваю крижаний.

На фоні неба – віти сині
(Хтось гілку відчахнув, одтяв!)
Здригаються у тріпотінні,

Тата Рівна
2017.11.16 01:07
є люди
які стимулюють чакри чужими мізками грають чужими членами в нарди та Ґо
вживають власний статус щоранку мов псевдо ефедрин –
вона перестала писати вірші бо почала писати цитатник власного его
плакати над тим що їй незнайоме рухати ним
ніби го

Ігор Шоха
2017.11.15 22:40
Є у мене не велике
та моє в мені дитя.
Я малюю світлі лики,
прикрашаючи життя.

Намалюю я Марусю,
наче паву у саду,
і до неї усміхнуся.

Олександр Сушко
2017.11.15 16:36
Нас рабами ліпили із глини,
А сьогодні із Богом на ти.
Провисають хрести на коліна,
Діамантами сяють персти.

Йдуть "святенники" в храм на молитву,
Повні торби водяри, ковбас.
Оселедці вклонятимуть Жиду

Тата Рівна
2017.11.15 14:42
Коли загине останній гебістський послід -
Вже розкладеться на атоми та плями,
Тоді тільки Бог приїде на Україну,
Стане ногами,
Торкнеться руками
Ляже обличчям на землю її вологу -
І заридає, як батько, а не як Бог,
Як Той, що пестив і Авеля, і Ка

Микола Соболь
2017.11.15 06:50
В сім’ї барига – знахідка і скарб!
У домі завжди є чого пожерти:
Лангусти, моцарелла, риба, краб...
(Щоб челяді від голоду не вмерти)
«Наварить» на товарі «п’ятака» –
З копійки, як із пива злиже піну.
Йому все мало! Вчора натякав: –
Піду у депутати

Володимир Бойко
2017.11.14 22:54
Це оті, що кричали: «Варраву
Відпусти нам на свято», оті,
Що Сократу отрути налляли
У тюремній глухій тісноті.

Те пекельне питво би їм влити
В їх паскудні, брехливі роти,
Тим, що сиріт пускають по світу,

Ігор Шоха
2017.11.14 22:30
Не надихає ні тиша мене,
ні епіграма паяца. Одне
одного варті і вірші.
Адже поезія – це щось одне,
а бутафорія – інше.

***
Якщо даємо відкоша,

Домінік Арфіст
2017.11.14 21:11
віє вітер по Волині
студить зболені долоні
виє біль по Україні
скачуть коні… скачуть коні…
назбирала собі болю
від кісток народу Леся
той прикличе собі долю
хто ім’ям землі назветься…

Олександр Сушко
2017.11.14 18:52
Людська шальга не має меж.
Христа розп'яли підлі кмети.
Тепер від гніву не втечеш,
Спливає кров'ю вся планета.

Щодня убивства, крики, гвалт -
Старі, малі, царі, убогі...
Єгова злиться не на жарт -

Олександр Сушко
2017.11.14 17:44
Мовить жінка: - Йди голитись!
Колють вуса, борода!
Ти, неначе йєті з лісу,
Мичка дибиться руда.

Шерсть на грудях і у носі,
Пахви, наче буйний ліс.
Все, із мене вовни досить!

Адель Станіславська
2017.11.14 15:15
Усе перетерпиться...
біль образ,
і просто біль,
що серце чуле кришить...
Він білий,
не бува його біліше,
я в цьому пересвідчилась
не раз...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Макс Личко
2017.11.18

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11

Світлана Штатська
2017.11.11

Мрець Тривіаліст
2017.11.09

Амадаре Наті
2017.11.07

Віктор Ставицький
2017.11.06






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Домінік Арфіст - [ 2017.11.19 02:28 ]
    далі...
    купив яскраву сорочку –
    і вирішив жити далі…
    я стримано і потрошку
    піду в потаємні далі…
    лататиму зранку арфу
    поллю лілею зів’ялу
    омегу верну і альфу
    і силу в душу охлялу…
    купив собі і сандалі
    бо гостре каміння в полі…
    і вже не жахно йти далі…
    бо далі – уже доля…


    Рейтинги: Народний -- (5.71) | "Майстерень" -- (6)
    Прокоментувати:


  2. Володимир Бойко - [ 2017.11.19 00:28 ]
    Золоті тенета
    Тиша вечір обплутує
    Золотими тенетами.
    Мить ця душі озвучує,
    Робить хлопців поетами.

    Як душі не озватися
    Почуттями незнаними,
    Як від тиші сховатися,
    Що зоріє коханими?

    Враз позаду лишаються
    І вагання й тривоги,
    І нові простеляються
    Світанкові дороги.

    В тиші ночі весняної
    Все без слів зрозуміло –
    Тільки б серце коханої
    Поряд гаряче билось.

    Тільки б в очі дивитися
    Дорогої людини.
    Мите, можеш спинитися
    Оцієї хвилини?

    1978-2014


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.49)
    Прокоментувати:


  3. Оксана Рудич - [ 2017.11.18 21:45 ]
    Щастя
    Так, наче камінчики,
    щільно один до одного,
    без жодної краплі цементу:
    сонце у вікна,
    ясні молоді обличчя
    і – діамантом на дні свідомості –
    блакитні озера Твоїх очей…

    Ввесь світ починає тулитися
    бешкетним пухнастим котиком
    до моєї голої литки.
    2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  4. Оксана Рудич - [ 2017.11.18 21:19 ]
    Побачимо

    Під вересневим сонцем самотності
    ще стигнуть слова,
    важніють і повняться силою
    аби прорости крізь асфальт
    або трепетну душу.
    А по темних закутках мозку
    Ізлазяться звуки, мов змії, в клубок…

    І я щось плестиму з тієї вовни.
    Побачимо: светр чи кольчугу?
    2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  5. Леся Геник - [ 2017.11.18 21:27 ]
    Коли не ждеш…
    Коли не ждеш нічого й ні від кого,
    а просто йдеш у сіру далечінь,
    тримаючи за руку міцно Бога
    і янгола на схудлому плечі.

    Коли не маєш вижухлих ілюзій,
    ні сподівань, ані пустих надій.
    Бо добре знаєш - зраджують і друзі,
    і йти відтак приходиться одній.

    Такій безсилій, начебто, і голій
    у цій усюдисущій марноті.
    Усе, що є - це відчай сили волі
    на схиленому вихором хресті.

    Тому й немає зайвини в хотіннях,
    ні білих веж, ні зболених темниць.
    Лиш ця хода, лиш це руки тремтіння...
    І осінь у полоні гострих шпиць.

    17.11.17


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.61)
    Прокоментувати:


  6. Олександр Сушко - [ 2017.11.18 20:11 ]
    Тепло
    Пора збиратись у дорогу,
    Дописано веселий вірш.
    На часі обростати мохом,
    Поринути у спокій, тиш.

    Засилосовані копиці,
    Дріма картопля у льоху.
    Зустріну зиму у столиці -
    Коту чавитиму блоху.

    Не треба бур'янів сапати
    І люто длубати город.
    Та поштальйон приніс квартплату:
    Я розчахнув до неба рот.

    У Ізі все у шоколаді,
    Бо має газову трубу.
    А я знесу получку дяді,
    Замок повішу на губу.


    Застуджені хрипочуть гланди,
    За борг одрізали тепло.
    Пустив у хату квартирантів,
    А сам поїхав у село.

    Не зручно геть куняти в шубі,
    Придбав у Мойші віз лайна:
    Шкваркочуть кізяки у грубі,
    Вдоволено сопе жона.

    До ручки ми дійшли, неначе.
    А, може, влада - чисте ге?
    Народ визбирує кізяччя,
    Воно іще не дороге.

    18.11.2017р.







    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  7. Макс Личко - [ 2017.11.18 19:46 ]
    століття Якова
    Якове бачиш он падає листя осіннє
    сипле і сипле назем непотрібні роки
    глибоко діду пустив ти могутнє коріння
    тихо в селі лише в лісі завили вовки

    що там нічого не ниє у серці згрубілім
    онде засипало листям могилу жони
    вранці притягнеш туди своє немічне тіло
    діду в сльозах і ув листі прошу не втони


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  8. Олександр Сушко - [ 2017.11.18 19:32 ]
    Музонька
    А на плесі тінь сидить кошлата,
    Барви чорні - антрацит, смола.
    Муза в річці обчищає п'яти,
    Баговиння капає з крила.

    Кликала у гості молодиця -
    Прилетіла, щоб допомогти.
    Зріє дума в неї на сторінці,
    Шкряботить перо словес ряди.

    Вилізає про любов поеза,
    Темрява гнітюча аж дзвенить.
    Смиче коси муза поетесі,
    В'яже глузду золотисту нить.

    Та коту під хвіст уся робота,
    Чи поетка випала не та:
    Музонька беркицьнулась в болото,
    Тихо плаче, на душі сльота.

    Віршотрясець закусив вудило,
    Пише, а читач опух, зомлів.
    У блокноті в мене біло-біло -
    Слухаю пташок небесний спів.

    18.11.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  9. Ґейко Марґо - [ 2017.11.18 18:12 ]
    Допоки Хронос мить не відняв
    Час плине швидко, мов неосяжна гірська ріка
    Чи є хтось в світі, хто би на нього не нарікав?!
    Лиш тільки літо було та знову прийшла зима
    Ти обернувся, а вже не маєш того, що мав

    Життя крізь пальці сочиться наче річний пісок
    На гілках квіти з крижинок льоду, а був бузок
    Що навесні нас бавив спалахом своїх натхнень
    Але є віра - за ніччю знову настане день

    Так буде завжди, природа tempora вже така
    Час – течія є, прямує в вічність ріка з струмка
    Він нами править, ми наче бранці, допоки він
    Не зупинив ще життя земного недовгий плин

    Час невловимий, він наче є, втім, його нема
    Тож планувати чи рахувати його дарма
    Для нас він простір, що йде з зачаття у небуття
    Але, насправді, все це омана, час - відчуття

    Не відкладаймо на післязавтра життя своє
    Латинське ego перекладають як «той, що є»
    Є тільки зараз, в оцю годину, лише одну
    Що було й буде, не екзистує, подібно сну.

    ІІ
    Життя прожити вартує точно лише живим
    В часу потоці пливу у шлюпці і ти пливи
    Пливи поблизу, я хочу чути твій баритон
    Змахни весельцем, хай занесе нас в якийсь затон

    Човнів пелюстки притягне мірта, а в ній причал
    Він зветься зустріч, яка розгонить мою печаль
    Там Хронос протос скерує звуком, зупинить час,
    Скоротить відстань, що розділяла раніше нас

    Нехай зима вже, я згодна навіть на темну ніч
    Є перевага бо вже не видно й не чутно ніц
    Нехай не видно, нехай запізно, але ж це ти
    Зі снів своїх дерзнув нарешті в мої зайти

    Я хочу чути про що завгодно, лише кажи
    Ловити голос твій, чоловіче, не мій, чужий
    Чужий і рідний, із найдорожчих, хто тільки є
    Тебе з мільйонів моя свідомість розпізнає

    Скеруй у мірту хоч ненадовго ти човенце
    Тебе торкатись я хочу ніжно, ти знаєш це
    І цілувати, куди не видно, тож навмання
    Все довідчути допоки Хронос мить не відняв.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  10. Козак Дума - [ 2017.11.18 17:40 ]
    Козаки чи посіпаки?
    На уроці мовознавства вчителька Світлана
    про слова розповідала вправно й полум'яно.
    Говорила про відмінки, розділові знаки
    і наводила, як приклад, термін „посіпа́ки“.

    Хтось сказав, що у контексті слово недоречне
    і поволі між народом сталась суперечка:
    означає що те слово, як його вжива́ти
    та підста́вно чи про нього свою думку мати…

    Посилалась виклада́чка на мультфільм і пресу,
    зокрема шкільний посібник, помічник прогресу.
    У житті всього буває, нічого стида́тись,
    але спробуєм, панове, разом розібратись.

    Надає хтось перевагу каві, інший чаю,
    та відношення до всього – су́тність визначає.
    Одне слово зігріває, навіть го́їть рану,
    віддає запрілим друге, з присмаком поганим.

    Що ж той термін означає – попи́хач, лаку́за;
    ще лаке́й, холу́й, прислу́жник і холо́п для „пуза“;
    поштурхо́висько, поплі́чник, раб і пес смердя́чий,
    ще пошту́ркач і приспі́́шник, поли́гач собачий…

    Запитати панство хочу, що закрило більма,
    чи потрібні нашим дітям книги ті і фільми?!
    Ростимо з дітей своїх ми ли́царів-коза́ків
    чи прислужників ганебних, тобто посіпа́ків?!

    18.11.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  11. Ігор Шоха - [ 2017.11.18 17:42 ]
    Хто на черзі?
    Націю оберігають люди,
    а не революції й АТО.
    Іншої історії не буде.
    Дихає вона на повні груди
    і не одцурається ніхто.

    Поки обирає Україна,
    небо правди мітить у бою
    пасинка і вірного їй сина.
    Ера від авара до русина
    виконає місію свою.

    Є у цій історії етапи
    і немає поки-що кінця.
    Є вуздечка ворогу на храпи,
    і ніхто не перекроїть мапи
    неба на очах її Отця.

    Омофор у неї – Діва-Мати.
    Гасло віче – олігарха геть!
    Хай воюють неогерострати…
    Маємо у люди обирати
    того, що воює і за честь.

    Ми не інки, майя і ацтеки.
    У вар'ята ще пульсує кров!
    Подих волі ще не охолов.
    Бійтеся «атошника-абрека»,
    що карає по закону стека,
    як останній першим увійшов.


                                          11.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (1)


  12. Василь Мартинюк - [ 2017.11.18 15:32 ]
    Смуток

    Смуток в серце болем впився
    Біль у серці залишився.
    Як стебельце б’ється серце
    Туга повнить світ.
    А кохання вже химерне
    І ніхто його не верне.
    Квіти – мрії і надії
    Осипають цвіт
    І душа немов холоне.
    Лиш думки летять як дзвони
    Понад полем – очеретом
    Летом, летом.
    Та душа даремно марить,
    Небесами чорні хмари,
    І чужа холодна сила
    В’яже крила.
    Чи ще тугу свою лишу?
    Чи ще болі заколишу?
    Чи напишу свої жалі
    На скрижалі?

    Парище
    2017р.



    Рейтинги: Народний -- (5.11) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  13. Олександр Сушко - [ 2017.11.18 10:35 ]
    Зважені та щасливі

    Столиця. Місто. Телевізор.
    Ручиці чешуть животи.
    Роботи мало. Трішки. Мізер:
    Носити ложку у роти.

    А у селі усе інакше,
    За ралом в полі півжиття.
    У ванні теплій не розм'якнеш -
    Трощу дубове колоддя.

    Он, опацятилась кнуриха,
    Баньки до ранку не склепляв.
    Бо я - хазяїн, а не мниха.
    А пес у буді "Гав!" та "Гав!".

    Долоні як совки лопати,
    Мозолі чорні і тверді.
    Боюся ними жінку м'яти.
    А ми ще зовсім молоді...

    Щоденний фітнес для хребтини -
    Плуги, копиці, лемеші.
    Нас Бог ліпив з м'якої глини,
    Та ми сталеві у душі.

    Коли ж прийду вночі із ниви -
    Тулюся нишком до жони
    Й дивлюся "Зважені й щасливі":
    Там топлять сало товстуни.

    19.11.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (5)


  14. Неоніла Гуменюк - [ 2017.11.18 08:26 ]
    У сон мій мама завітала
    У сон мій ненька завітала,
    Так тихо-тихо підійшла.
    -Як ти там, доню? - запитала,
    Легко торкнулася плеча.

    Дивилася на мене ніжно,
    Ми ж так не бачились давно.
    Вже літ багато відпливло,
    Коли пішла у осінь пізню.

    Я прокидаюсь - сонце світить,
    Портрет матусі на стіні,
    Здалось - всміхнулась вона звідти
    Привітно й весело мені.

    2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  15. Микола Соболь - [ 2017.11.18 05:31 ]
    Осіннє диво
    Осіннє диво, звідки ти прийшло? –
    Розсипані червоні намистини
    Посеред інею та листя горобини,
    Жаріє літа зраджене тепло.

    Округ пустує легкий вітерець.
    Гойдає не роздмухану надію…
    Дивлюся і душею молодію,
    Ще трішечки – і осені кінець.

    Все потопає в оксамиті дня.
    У паморозі віти скорушини,
    Останньої чекаючи години
    Запитуються снігу: –
    як же я?
    17.11.17р.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.37)
    Коментарі: (4)


  16. Серго Сокольник - [ 2017.11.18 01:16 ]
    Крім тебе... ( 16+ )
    Я не хочу нікого, крім тебе...
    Не хочу нікого...
    Двох світів поєднання потреба
    Ця ланка зв"язкова,

    Що ти нею для мене дарунком
    З"явилася ночі,
    Тим вологим палким поцілунком,
    Мов Демон наврочив,

    Від якого у тілі вогненний
    Порив двоєднання
    Сил стихії злиття білотемно-
    го... Зветься коханням

    Володіння принадами тіла
    Жіночно-п"янкого,
    Що ти ним на мені "поробила"...
    Крім тебе- нікого...


    © Copyright: Серго Сокольник, 2017
    Свидетельство о публикации №117111800294


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (3)


  17. Маркіяна Рай - [ 2017.11.18 00:45 ]
    Напиши мені серед злих доріг на шляху своїм...
    Напиши мені серед злих доріг на шляху своїм.
    Як зоря зорю засоромить вщент - не дивуйся їм -
    При слабім вогні у сирих домах, і під свист вітрів
    Напиши мені багажем життя, густотою брів.

    Проминули нам небеса ясні і рясні дощі,
    Відпустились нам і навмисне зло, й чорнота душі.
    Ти ходив в світи, ти любив жінок, воював і пив,
    Я плела вінки, колоски інтриг і тенета див.

    Ти казав мені: як збудую дім – позову й тебе.
    Я сміялась все: по воді пером, а перо рябе.
    Закрутило нас: ти поїхав сам заробляти гріш,
    Я - упала з сил видивлятись вдаль, що проїла пліш.

    Я сіріла тут. Порошились дні, чи мели сніги -
    Темнота вікна холодила біль, і кляла борги.
    Ти самотньо їв зачерствілий хліб, спліснявілі сни,
    Як промерзлий ліс, чи розмоклий лист, все чекав весни.

    Так втекли роки, і ніхто не знав де шукати їх.
    Напиши мені, чи не тисне жаль, чи не душить сміх.
    У чужих краях за пустим столом при слабім вогні,
    Як затерпне мить, сполотніє ніч - напиши мені.

    28/07/17


    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  18. Маркіяна Рай - [ 2017.11.18 00:03 ]
    Сирість така, коханий, стратитись можна
    Сирість така, коханий, стратитись можна.
    Густо лягли тумани - правда безбожна.
    Чи простягнеш ми руку в ріках молочних?
    Вірно, - я дожидала днів тих святочних.

    Дихати нам, коханий, видано, треба -
    Кажуть, святі вділили грішникам неба.
    Сирість така, коханий, - правди мірила.
    А чи розгледиш в мряці: я - твої крила?

    25/07/17


    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  19. Микола Дудар - [ 2017.11.17 21:38 ]
    Знову Ти у провесні
    Знову Ти у провесні
    Милосердних ваб
    Пізнаю, для повісті:
    Море. Берег. Трап...
    І музИки зіграні
    Поміж нот - глагол
    А моїм, розгніваним,
    Забивають гол…
    16-11-2017.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  20. Амадаре Наті - [ 2017.11.17 20:48 ]
    Надія
    Ридають старі полотна -
    Картинами їм не бути
    Від часу вони голодні
    І часом вони забуті

    Митець їх навік покинув
    Жовтіти під шаром пилу
    Сміються із них картини,
    Сміються із них - безсилих

    Хоч сенсу у них немає,
    Порожні вони і люті,
    Та все ще вони чекають,
    Коли ж їх наповнять суттю

    І пензлик – м'який, мов вата,
    Прийдеться по їхній шкірі
    Колись будуть цінувати,
    Колись таки в них повірять...


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  21. Козак Дума - [ 2017.11.17 20:15 ]
    В гостях і вдома

    На цьому світі ми лиш гості,
    допоки рухаються кості.
    Як тільки рух той затихає –
    душа на небо відлітає.

    15.11.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  22. Олександр Сушко - [ 2017.11.17 18:04 ]
    Подружжя
    То що, миритись будем, чоловіче?
    На часі розкопилити губу.
    Не сердься, краще сядь до мене ближче,
    Зніми сорочку файну, голубу.

    Ну, ляпнула макітрою по носі,
    Бо ти мене старою обізвав.
    А серденько ридає навіть досі,
    Палає од тяжких душевних вав.

    Сиди у хаті, їж кунделик з маком,
    Не відпущу від себе ні на крок.
    Ще парубком навчився, бахуряка,
    Розбещувати поглядом жінок.

    Сусідка в двір - уже цілуєш щічку,
    Кума у дім - ялозиш їй вуста.
    Аби не я - усіх тягнув би в гичку,
    На сіно, в ліжко і м'які жита.


    Потиличник - моя надійна зброя,
    Даю щодня аби не переїв.
    Як щось не так - не матимеш покою,
    Язик у мене - жало у змії.

    Та годі, ось дивись - м'якенька циця,
    А я погладжу ще й по голові...
    Розм'якнув муж. Не хоче вже сердиться.
    Жона ж готує капості нові.

    16.11.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (7)


  23. Домінік Арфіст - [ 2017.11.17 18:51 ]
    драбина Якова
    всі однакові… все однаково…
    я до Тебе не дотягнусь…
    нахились драбиною Якова
    до розпечених моїх вуст…
    я боротимусь і благатиму
    як у прірву: благослови!
    і матерії кожним атомом:
    забери мене з мурашви!
    де душею тілá торгуються
    у важкому зо́лоті слів…
    і вузлами в’язані вулиці
    в’язнів гублять і королів
    голих… ви́міряй мого імені
    потаємного простір-час…
    і святи мене… і світи мені…
    доки світ в мені не погас…


    Рейтинги: Народний -- (5.71) | "Майстерень" -- (6)
    Коментарі: (5)


  24. Іван Потьомкін - [ 2017.11.17 14:33 ]
    Не спромігся глянуть в завтра

    Всевишньому і задарма злодія не треба:
    Їх удосталь зібралося і на сьомім небі.
    Тож послав Бог козакові щасливу нагоду,
    Як уникнути кінця прадавньому роду.
    Невідь відки узялася вся у шатах білих,
    Наче просто зійшла з неба Пречиста Марія.
    Простягує степовичка засмаглії руки,
    Щоб звільнити неборака од скорої муки.
    «Що ти, діво, не мара (бо й таке бувало),
    Перед шлюбом із лиця зніми покривало».
    Підіймає діва руки, та чомсь неохоче,
    Відкрива своє лице й заплакані очі.
    Одвернувсь злодій нараз і звернувсь до люду:
    «Ліпше вже на шибениці урізати дуба!»
    Не второпав недотепа на гірку ту пору,
    Що то віспа із красуні зробила потвору.
    Не додумався поглянуть дівчині у вічі,
    А вона могла б невдовзі помогти і Січі:
    Народила б їй на славу хлопців-одчайдухів.
    Не спромігся глянуть в завтра – Бога не послухав.



    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.69)
    Коментарі: (1)


  25. Лесь Українець - [ 2017.11.17 13:25 ]
    ***
    Ниви золотокосі,
    Врожаї багаті,
    Чому в полі до осені
    Гниєте нежаті?

    Сади плодовиті,
    Де ваш вид розкішний?
    Чом поникли сумовиті
    Яблуні та вишні?

    Хати білобокі,
    Оселі затишні,
    Сховалися за високі
    Горожі навіщо?

    Людоньки ясночолі
    Чому спохмурніли?
    Мечемося, як ті бджоли,
    Невже очманіли?

    Чому браття поцурались,
    Посердились сестри?
    Навсібіч порозбігались -
    Докупи не звести!

    Чом людина до людини
    Байдужою стала?
    Отака лиха година
    На Вкраїні настала!

    За те ж у небі над нами
    Ворони ширяють
    І чорними крилами
    Сонце затуляють.

    Тому ж на Вкраїні панують
    Користь і жадоба,
    Бо брати на братів злують,
    Бо забули хто ми

    І яких батьків ми діти...
    Лишенько та й годі.
    Годі ж, браття, ненавидіти,
    Годі! Годі! Годі!

    Розкуймося, братаймося,
    У чужому краї
    Ми того не відшукаєм,
    Що вдома стеряли.

    Хай Україна умиє
    Обличчя сльозами,
    Брат хай брата зрозуміє,
    Словом не кусає.

    Хай жмені розтиснуться,
    Розціпляться зуби.
    Бог на нас подивиться,
    Що немає згуби,

    Що нема ненависті
    Більше між братами,
    Ні злоби й ні зависті,
    Й карати перестане.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  26. Козак Дума - [ 2017.11.17 12:33 ]
    В останню мить

    Нас убиває все ж не тільки куля,
    не лише розірвавшийся снаряд.
    Ганебне слово завжди серце муля,
    то смертоносна зброя, справжній яд.

    Людей вбиває слава і байдужість,
    ідуть з життя від горя і образ.
    Вбиває підлість часто й недолугість,
    від страху помирали і не раз…

    Нам заздрощі не раз стискали шию
    і боягузи укорочують життя.
    Дурна ще слава віє суховієм
    і майже позбавляє майбуття.

    А скільки нерозділене кохання
    у білім світі натворило бід?!.
    І не важливо, перше чи останнє,
    його не заросте у серці слід.

    Це пам’ятайте, я прошу вас, люди!
    Задумайтесь до „пострілу“ за мить,
    що може шансу іншого й не буде
    і смерть чиюсь ще можна зупинить!

    17.11.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  27. Світлана Ткаченко - [ 2017.11.17 11:39 ]
    Ще не вмерла…
    Такая осень, что пинают мётлы,
    Кого – наверх, а прочих – под уклон…
    Подножный чернолесный липкий мотлох
    Стирает все расцветки каблуков.

    Такая серь в глазах натур мышачих,
    Бегущих с палуб, кучно и востро,
    И небо отравительно мышьячит,
    Глотая дым от лиственных костров.

    Такая боль, что мнимая свобода
    Ещё не состоявшейся войны
    Вот так же в ноябре играла коду
    На флагах, что уже обречены.

    Такая жёлчь в пяти минутах солнца,
    Последний раз идущего «на вы»
    В корявый плод нездешних крючкотворцев,
    В плакучий куст колючести айвы.

    Такая гниль столетних чернозёмов,
    Дорожный край, где вспомнишь перемать,
    И чтобы жить когда-то по-другому,
    Придётся никогда не умирать.
    (2017)





    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.35) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  28. Павло ГайНижник - [ 2017.11.17 08:19 ]
    ТОБІ – ПЕРВІСНІЙ
    ТОБІ – ПЕРВІСНІЙ

    Ти пахнеш квітами і вранішнім теплом
    З яких рясніє первозданність міту
    І в заколиссі цім, мов неземним плодом,
    Смакуєш медом ти мені й нектаром цвіту
    З садів раєвих всіх. Розніженим крилом
    Вкриває нас любовограй й в сюїту
    Чарівних нот занурює усладовим вином
    Як в доісторію Буття, в світанки Алфавіту.
    Де Альфа та Омега пе́рвісним різдвом
    Запліднюють природи суть, сповиту
    Із нас та цнотою й неначе першим сном
    Вкида у пристрасть див несамовиту.
    І ти, з роси постала, м’ятним ясмино́м
    Кохальні пишеш перли заповіту. Світу.

    Павло Гай-Нижник
    17 листопада 2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  29. Козак Дума - [ 2017.11.17 08:44 ]
    Про лицемірів

    Облудники – то сорт таких людей,
    що гірші, ніж закінчені тварюки.
    Лиш вигляд робить, ніби гладить він тебе,
    брудні ж насправді витирає руки…

    23.03.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  30. Ігор Шоха - [ 2017.11.16 22:07 ]
    Зближення на відстані
    На цьому світі є куди іти,
    аби не сумувати за тобою.
    У нас ще одинакові світи
    весною, літом, осінню, зимою.

    Якої не чекаємо пори,
    а на осонні не перегоріли
    осінні веселкові кольори:
    зелений, синій, золотий і білий.

    Яка не є суворою зима,
    не полиняє пам'яті палітра.
    І не біда, що ти уже сама,
    а я усе ще як у полі вітер.

    Якою не почується журба,
    а доля усміхається лукаво,
    що покотило літо із горба,
    твоє – наліво, а моє – направо.

    І ти не умиваєшся слізьми,
    і я не упиваюся журбою.
    Минуле не дивує новиною.
    Майбутнє не лякає. Адже ми
    весною, очаровані обоє
    одне одни́м, до самої зими.

                                          11.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (2)


  31. Козак Дума - [ 2017.11.16 21:26 ]
    Молитва
    О, Боже, увійди в мій дім!
    Хай тільки мир панує в нім.
    Позбав мене назавжди зла.
    Надії, віри дай, тепла.

    Великий Боже, всеблаги́й,
    тобі подяка щира.
    Хай Батько, Син і Дух Святий
    над всім панують миром!

    Благослови мій, Боже, труд
    і змий з душі зневіри бруд,
    щоб міг я тяготи знести.
    Мою родину захисти.

    Великий Боже, всеблаги́й,
    тобі подяка щира.
    Хай Батько, Син і Дух Святий
    над всім панують миром!

    Пошли здоров’я нам усім
    і благодаттю вкрий мій дім.
    Розвій лукавих навіть тінь.
    Хвала, Творець, тобі! Амінь!

    16.11.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  32. Микола Дудар - [ 2017.11.16 21:55 ]
    ( М. Белуччі )

    Обожнюю цю бестію
    Загорнену в блават
    Яка в думках се вештає
    І цвиркає «віват»
    Мої стежини втомлені
    Очікувань томи
    Збираю ЇЇ промені
    І спробуй зупини…
    16-11-2017
    Блават — коштовна шовкова тканина


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  33. Юлія Новікова Сидоренко - [ 2017.11.16 18:13 ]
    ***
    Отак би й котитися пляшкою між колесами
    міського авто і свистіти душею з пластмаси
    або беззмістовно застрягнуть між шпалами-рельсами
    всією істотою раптом збіднілої маси.

    Згадати ті губи, що спрагло впивались наповненням
    і пальці застиглі на грудях над етикеткою,
    згадати ту пісню, проспівану їй із вдоволенням
    і знову ті губи із звичною сигареткою.

    На святі з годину пробути у королевах,
    допоки ще повна і маєш жагучий зміст,
    допоки ти можеш із пульсом змагатись у венах,
    а потім між шини, а потім у грудях свист…

    Знаходим себе часом в цокоті тої пляшки,
    чию рідину осушив хтось напівсвідомо
    і кинув порожньою (спиною йдуть мурашки)
    під шини сталевого виробу автопрому.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  34. Світлана Ткаченко - [ 2017.11.16 14:28 ]
    Щастя
    Щастя – це жити, хоча б недовго
    В країну бажань осідлавши хвилю,
    В буденній роботі та видноколах,
    Пірнаючи в світське та дикий вирій.

    Щастя – якщо таланило вижить,
    Лишившись на теренах ріднокраїх,
    Нехай би кричати, мов дикий крижень,
    Війна бо і землю, і душу крає.

    Щастя, коли вже немає мами,
    старіють чиїсь непотрібні дати, –
    тобі перестукує телеграми
    з розверстого неба самітній дятел.

    Щастя – мов куля в хребет, що мовчки
    Навіки кріпачить свинцеву спину,
    Ти давиш дорожній щербет візочком
    В надії зустріти свою єдину.

    Щастя – зустрітися й не лічити,
    Чи рік вам лишився, чи півстоліття,
    Бо ви один одному – мед, причина,
    Повітря, молитва, і сон, і ліки.

    Щастя – померти зусиллям волі,
    Спинивши завдячене долі серце,
    Без лікаря, батюшки й валідолів
    Одразу за нею, бо віриш вперто,
    що жевріє навпіл вам подих смерті.
    (2017)


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.35) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  35. Козак Дума - [ 2017.11.16 14:19 ]
    Розмова з Петром

    Настав нарешті двадцять перший вік,
    прогрес торує уперед дорогу.
    Піднісся над Землею чоловік,
    та все частіше згадуємо Бога…

    Давно скінчилось рабство на землі,
    та багатьох тримають у кайданах
    зажерливість, гарцююча в сідлі,
    і хтивість упереміжку з обманом.

    Активно монстрам помагає страх,
    підступність, підлість, лицемірство, чванство.
    А жадібність добро стирає в прах,
    та першу скрипку грає дике хамство.

    Можливо час мій вже давно минув
    чи може поспішив я народиться…
    В хитросплетіннях долі не втонув,
    але і на вершини не пробився.

    У чому бачу сенс свого життя?
    Навіщо ще живу, мій любий брате?
    Я скористався шансом вороття,
    щоб рабство те клятуще подолати!

    16.11.2017



    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  36. Микола Дудар - [ 2017.11.16 13:11 ]
    ***
    День прожитий з горем пополам
    ось ковтнути б тістечко пісочне?!..
    рідше й рідше ти буваєш там
    де веселка мружилася в очі
    де сміялись з радощів взахлип…
    волочились вештались за буслом
    де старенький немічний Пилип
    матюкавсь за чаркою по-руські
    ми дразнили, смикали полу
    півроздуту і роззуту вітром
    і лицем мазюкались в золу
    розчавивши вперше чверть півлітри…
    на коліна в’ївшись було сіль
    як казали батько: - це на згадку!
    а село гуділо від весіль
    під кінець і з Осені початку
    ми такі… ми славні школярі
    гинули до нас однофамільці
    ця печать у кожному дворі
    чорною хустиною на гілці
    кожен з нас по черзі - «свинопас…»
    небилиці вештались між нами
    по ночах відвідували нас
    крізь вікно залатаної рами
    ми здригались часто увісні
    гнали німчуру аж до кордону
    повертались Сонцем по Весні
    вицвітали саєвом до скону…

    а тепер як той, о той «пилип»
    окопався вишкілом маттючим
    в сьогоденні старчий прототип
    кодлом переплетений по-суччі…
    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  37. Наталія Книш КнишКа - [ 2017.11.16 12:29 ]
    Вавилон
    Ми запалили багаття
    Так догоряв наш на двох Вавилон,
    Кланяйся, кланяйся, кланяйся
    Мріям, що тліють.
    Ти у святковому платті,
    Наче богинь еталон,
    І про таких як ти інколи ангели мріють.

    Наче сонети Петрарки,
    Історії наших побачень,
    Богом клянуся, я чув як співали: «Осанна!»
    Ти була як релігія – я ішов на поклон,
    Лиш додавав: «Ти в моєму житті остання»,
    А тепер догоряв на очах наш на двох Вавилон.

    Ти писала історії надто для інших сумні,
    І навряд чи тебе перепишуть у бібліотеках,
    Тільки знай, найдорожчою була ти завжди мені,
    І не важливо, що скажуть сучасні «Сенеки».

    Ми запалили багаття,
    Так догоряв Вавилон,
    Він іще тлітиме деякий проміжок часу,
    Тільки вже інший знову іде на поклон,
    Приховай, приховай, приховай мрії свої між долонь,
    Бо немає від них панацеї, немає спасу






    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  38. Ніна Виноградська - [ 2017.11.16 11:11 ]
    Щорічні переміни

    Всьому радію – хлібу, солі,
    Врожаю краю золотого,
    Озимині у чистім полі
    І хаті маминій за рогом.

    Куди лечу з доріг далеких,
    Де серце падає до хвіртки.
    Де на стовпі гніздо лелеки,
    Що споглядають влітку зірко.

    Де груша татова під зиму
    Коріння кутає у листі.
    Понад селом хмаринки диму,
    Калина вся стоїть в намисті.

    Приміряв перший сніг обнову,
    Приліг на жовте і зелене.
    Розтане, потім ляже знову,
    Зігріє ноги яблунь, кленів.

    В житті щорічні переміни –
    Зима, весна, за літом осінь…
    Вогонь потріскує в каміні.
    Не чути вітру стоголосся.
    28.10.17


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.59)
    Коментарі: (1)


  39. Козак Дума - [ 2017.11.16 11:19 ]
    Спогади нобелівського лауреата

    Робити будем все, що схочеш ти! –
    мала на вухо шепотіла ніжно.
    Він мріяв про незвідані світи,
    вона ж зняла кофтину білосніжну…

    Підкорював він в думці простір, час;
    вона все поряд у журбі сиділа…
    Пізніше він ще згадував не раз –
    А все-таки, чого ж вона хотіла?!.

    16.11.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  40. Олександр Сушко - [ 2017.11.16 08:25 ]
    Лайка


    Над хвилями кигичуть чайки,
    А в голові сумні думки.
    Чому жінки не люблять лайки,
    А прутньоносці - навпаки?

    Белькочуть суржиком івани,
    А через слово - матючок.
    Брудні словесні океани
    Летять в коханих і дочОк.

    Дитя ворушиться під серцем,
    Ось-ось заявиться на світ.
    А батько мамцю віхтем квеця,
    Лайливе слово як привіт.

    Мерзоту чути ще в утробі,
    Отруту всотують плоди.
    Волають душі : - Годі! Пробі!
    Ми хочем сонця , чистоти!

    "Одгодував" татусик птаху.
    Тепер на щире "Здрастуй, син!"
    Вчуває вухо "Йди ти на...уй",
    З очей моїх подалі згинь!

    Сумна мелодія для флейти?
    У цьому лиш твоя вина.
    О, мудрість, одзовися, де ти?
    А навзаєм - матюк луна...

    16.11.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (3)


  41. Микола Соболь - [ 2017.11.16 06:18 ]
    Шкільні спостереження або: децел звісно не матюк
    Усіх життя притисло до землі.
    І лише ми, як не крути у «тренді»,
    Мої чарівні друзі – вчителі.
    Не горе, що нема «леве» на бренді.

    Сьогодні не моднячий – «макінтош».
    І джинси кльош давно уже не в моді…
    Єдиний «бренд» – учительських калош,
    Тобі пасує при любій погоді.

    Батьки – «круті», учитель – ліміта.
    У предків за псалми лунає – «Мурка».
    Стосовно школи є своя мета:
    Диплому бал підвищити для – «турка».

    Терпи, колего, це таке пусте.
    У 90-ті ми пройшли халепу.
    На зміну «крутизні» уже росте –
    Епоха декадансу, ера – «репу».
    13.11.17р.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.37)
    Коментарі: (4)


  42. Ярослав Чорногуз - [ 2017.11.16 02:49 ]
    Повіяло зимою
    Вже сірі хмари небом водить,
    Дерева змахують крильми.
    Немає снігу, тільки подих
    Я відчуваю крижаний.

    На фоні неба – віти сині
    (Хтось гілку відчахнув, одтяв!)
    Здригаються у тріпотінні,
    І геть зіщулені, тремтять.

    Печаллю вкрита золотою
    Дорога, котрою іду.
    Уже повіяло зимою
    В напівзамерзлому саду.

    14. 11.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний 6 (5.61) | "Майстерень" 6 (5.77)
    Коментарі: (8)


  43. Тата Рівна - [ 2017.11.16 01:18 ]
    Дівчині-сибіллі
    є люди
    які стимулюють чакри чужими мізками грають чужими членами в нарди та Ґо
    вживають власний статус щоранку мов псевдо ефедрин –
    вона перестала писати вірші бо почала писати цитатник власного его
    плакати над тим що їй незнайоме рухати ним
    ніби горіхами в роті описувати їх шершавість з точки зору професора з медицини
    вона була безумовно у тренді й багато хто йде за такими
    тому що тепер популярно для жінки бути чутливою й синьозаплаканоокою
    бавитись порожніми фразами із вікіпедії у високе чи ворушити давні фантомні болі нації
    але щоб вірили –
    треба мати гарні груди пухкі вуста й котячу грацію
    трьох коханців одночасно і щоби кожен – старший удвічі
    дивитися наївно в очі своїм сучасникам ніби вони гівно а ти – муза-да-вінчі
    або і сама
    прости господи
    мадемуазель да-вінчі-воскресла-із-гробу
    бо мертвяки – як і мистецтво – вічні!

    вона любила об’єктиви й необ’єктивність закоханих у неї підстаркуватих самців
    вона ловила їх останні стрибки й ховала в кишені
    і потім
    заварюючи їм чаї женьшеневі вона почувала себе на сцені
    свою догравала роль із останньої вистави
    себе коронувала і всяко ставила у різні позиції пози та відповідно інструкціям з камасутри
    своїми руками розчісувала хутро
    на їхніх сивих спинах

    вона
    ковтала всі соплі та інші рідини тіла
    приймаючи їх за божественну слину благоговіння
    і тліла
    її душа присмолена до її тіла
    й хотіла аби про неї казали – сама Сивілла
    погляньте он вона – біла
    а всі казали – її поверхня темна – вона сибілла
    вона не доросла ще до жінки яка
    жива просто так
    а не для корИсті чи мужика
    чи власних панічних атак
    що уміють живити деяких мертвих жінок не гірше як хороший коньяк
    вона проклинала всіх хто казав отак
    але всі казали отак

    вона перестала писати вірші бо почала писати Євангеліє від себе
    агіографію власних всенощних і одкровення від панни
    вона кількох перетворила на мощі не розрахувавши з гідазепамом
    ховали їх урочисто бо це були старці з не останніх
    перед гідазепамом вони пили віагру аби догодити панні
    й не втримали жезли своїх життів випадково спустивши сперму та дух

    вона колисала вітер замість колисок
    і це був її єдиний людський рух



    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  44. Ігор Шоха - [ 2017.11.15 22:13 ]
    Художник
    Є у мене не велике
    та моє в мені дитя.
    Я малюю світлі лики,
    прикрашаючи життя.

    Намалюю я Марусю,
    наче паву у саду,
    і до неї усміхнуся.
    А яку я ще найду?

    Буду під гітару грати
    їй мелодії сумні.
    Тихі арії співати,
    але далі – ані-ні.

    Лине пісня солов’їна,
    ніч минає, плине час
    і в одне єднає нас.

    Щоб закінчити картину,
    хоч за те, що я мужчина,
    поцілуй мене ще раз.

                                          2008


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (3)


  45. Юлія Новікова Сидоренко - [ 2017.11.15 21:05 ]
    Мрії теж вкриває сивина...
    Мрії теж вкриває сивина,
    Голос хрипне й часом чути скрип,
    Їх лякає серця глибина -
    Там не світить жоден смолоскип.

    Мрії теж вмиваються сльозами,
    Коли двері замкнуті на вічність,
    Як морозять скептики думками:
    "І яка ж у мріях цих практичність?"

    Мріям теж всміхається самотність -
    Часто в гостях п'є із ними чай,
    Іноді вселяє безтурботність,
    Та у суть стріляє зазвичай.

    Мрії досить часто помирають,
    Так і не здійсняючись, на дні.
    Та є й ті, що старості не знають
    І дарують щастя молоді.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  46. Олександр Сушко - [ 2017.11.15 16:01 ]
    Паска
    Нас рабами ліпили із глини,
    А сьогодні із Богом на ти.
    Провисають хрести на коліна,
    Діамантами сяють персти.

    Йдуть "святенники" в храм на молитву,
    Повні торби водяри, ковбас.
    Оселедці вклонятимуть Жиду
    Аби Він од нечистого спас.

    Б'ють нещирі бездумно поклони,
    Гучно гази гурчать в животах.
    Світять в небо медалі, корони,
    Чути "дай" у неситих ротах.

    Опустіла господня скарбниця,
    Розглитала добро сарана.
    В рай до Мойші бредуть українці,
    Турготять, аж у пеклі луна.

    Був Спаситель у нас. Нюхав сало.
    Не давав люду красти аж рік.
    Сіяв щедро. А чув тільки "Мало!" ,
    Дуже хутко в Ізраїль утік.

    Біс у жадібних виграє битву,
    Зовсім трохи уже до біди.
    Піп у церкві читає молитву,
    Суне віхоть у цебра води...

    15.11.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  47. Тата Рівна - [ 2017.11.15 14:40 ]
    Коли...
    Коли загине останній гебістський послід -
    Вже розкладеться на атоми та плями,
    Тоді тільки Бог приїде на Україну,
    Стане ногами,
    Торкнеться руками
    Ляже обличчям на землю її вологу -
    І заридає, як батько, а не як Бог,
    Як Той, що пестив і Авеля, і Каїна
    Що вчився добре в своїй божественій школі.
    Й за жодних обставин, тобто – ніколи
    Не сплутає Україну й о(у)країну.
    Як той, хто проти всіх камуфляжів
    Й не схвалює хрестові походи.
    Звісно, він ще вимастить ноги кров’ю, гімном та сажею.
    Звісно, він визнає, що навіть Бог часто буває дон Кіхотом
    Коли не всі вітри – його коні,
    Коли не всі ріки – його жили.

    Інколи Бог довіряє ідіотам,
    Які усе палили б й усе - спалили….

    На згарищі цього світу ще довго літатиме вохра,
    Бо кров, зварена з залізом, кружить, мов пластівці.
    І скаже тихенько апостолам, що він – контра!
    Що кожна дитина, яка замерзла у таборах,
    Яка розстріляна чужими татами чи мамами,
    Яка заморена у муках й стражданнях Христових -
    Стала маленьким янголом смерті й нині в міських дворах
    Виловлює нащадків тих, кому тоді було добре
    Їсти, спати, тримати автомати в руках, кидати людей до кліток
    Ламати ребра кволим.
    Але прийшла пора… на все прийшла пора -
    І вітер ліг, як втомлений алкоголік.

    Коли загине останній гебістський послід,
    Вихрещений в соборах, вивчений за кордонами,
    Виплеканий у купелях чужих сліз.
    Коли перестануть летіти кістки з-під коліс
    Божественого байка -
    Тоді він спиниться, зніме шолома й скаже – ВСЕ!
    Ви – живі, ви – подоба моя – люди,
    Ваше минуле тепер – чорна байка, лякалка для нащадків,
    Бузувірів чи тих, кого життя ломане під дих -
    скаже
    А поки!
    Діти
    Упирів, пийте кров дітей своїх!
    А мені -
    Дайте спокій!

    15.11.2017
    Рівне


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.39)
    Коментарі: (1)


  48. Козак Дума - [ 2017.11.15 13:38 ]
    Ненависть

    Не дай ненависті себе перемогти,
    дарма не трать на неї власні сили.
    Спокуса як тебе б там не просила,
    вгамуй нестерпність – шлях то до біди.

    15.11.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  49. Козак Дума - [ 2017.11.15 13:19 ]
    У хвилини відчаю
    Життя безжально трощить на шматки,
    ти робиш за помилкою помилку?
    Перед тобою знову вітряки,
    не знаєш, як дожить до понеділка?!.

    Я вірю, що колись настане час,
    обніме хтось тебе і відчай схлине,
    усі шматочки разом водночас
    зберуться знову, у одне єдине!

    І знову заспівають солов’ї,
    а за плечима вмить проб’ються крила.
    Всі біди враз розвіються твої
    й наповнить вітер подрані вітрила!

    В собі як зможеш відчай побороть,
    а також силу страху подолати, –
    зіллються в купу власні дух і плоть.
    Їм не завадять вже ніякі втрати!

    15.11.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  50. Козак Дума - [ 2017.11.15 13:27 ]
    Вибірковість оточення

    Ніхто не бачить твоїх сліз,
    зарадить горю неспроможний.
    Не видко шрамів, болю віз,
    але помилку вгледить кожний…

    15.11.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   8