ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Юрій Гундарєв
2024.03.28 19:13
Фігаро - де?


Автор надзвичайно дотепної сатиричної казки «Коняка-розкаряка» Олекса Сушняк… Згадуючи цей твір, я завжди заходжуся сміхом, от і зараз не можу набрати тексту. Але нічого не цитуватиму, оскільки в моєму будинку мешкає чимало дітей і людей

Микола Дудар
2024.03.28 17:27
Біжу до себе крізь туман...
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…

Євген Федчук
2024.03.28 17:01
Михайло в тіснім кубрику сидів.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.

Світлана Пирогова
2024.03.28 14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.

Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.

Наталія Кравченко
2024.03.28 14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх

Лава Вулкана
2024.03.28 13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.

В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані

Артур Курдіновський
2024.03.28 13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.

Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!

Микола Дудар
2024.03.28 11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?

Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа

Юрій Гундарєв
2024.03.28 10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален

Леся Горова
2024.03.28 08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.

Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма

Віктор Кучерук
2024.03.28 05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.

Іван Потьомкін
2024.03.27 22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана. Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху: по президентах чи по тобі самому? Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить, бажаючи добра в майбутнім.

Микола Дудар
2024.03.27 22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра

Микола Дудар
2024.03.27 22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для

Світлана Пирогова
2024.03.27 10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.

А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.

Леся Горова
2024.03.27 08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.

Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,

Лава Вулкана
2024.03.27 07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.

Віктор Кучерук
2024.03.27 06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на

Артур Курдіновський
2024.03.27 00:08
Прийшло розуміння. А що було треба,
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.

Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша

Козак Дума
2024.03.26 22:36
Маріє! Кохана Маріє,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…

На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,

Іван Потьомкін
2024.03.26 22:29
сон зимовий
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо

Сергій Губерначук
2024.03.26 21:08
Акторе,..
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –

Юрій Гундарєв
2024.03.26 19:26
Неужели это всё? Неужели вот именно сейчас, в первые дни лета, когда барышни на улице пронзают твоё сердце острыми, высвобожденными от кольчуги бюстгальтеров сосками, когда в голове бурлит громадьё планов на отпуск, когда ты, чёрт возьми, уже почти всего

Світлана Пирогова
2024.03.26 10:31
Весна вже дихає на повні груди,
Хоча зі смутком у сплетінні дні.
Проміння сонячне танцює румбу,
Немов шепоче: горю, лиху - ні.

Гілки вербові у пухнастих сукнях
Гойдає вітер теплий ніжно їх.
І ніби виганяє ноти суму,

Леся Горова
2024.03.26 09:08
Так вияснилось небо, ніби погляд
Твоїх очей, відкритих і живих.
Ти бачиш зараз, хто з тобою поряд
На довгій-довгій вулиці притих

У розпачі. Це горе непоправне.
Підставив друг тобі своє плече,
Та не рука твоя на ньому, рану

Козак Дума
2024.03.26 07:07
Жага наживи – гірше за ганьбу,
яку уже і кров’ю не відмити!
Добра і зла одвічну боротьбу
нащадкам доведеться ще узріти…

Вона згубила не одне життя,
ламала мрії, імена і долі,
стирала найпалкіші почуття,

Віктор Кучерук
2024.03.26 05:57
Всю ніч вовтузився й притих
Причаєно в долині, -
Немов продовжує нічліг
У світлу вже годину.
Уздрівши тільки звіддалі
Світання жар на сході, -
Припав лякливо до землі,
Затамувавши подих.

Володимир Бойко
2024.03.25 21:06
Інстинкт влади – найстрашніший із людських інстинктів. Чималенька країна пишається маленькою гідністю. Ефект стадності спричинений дефектом індивідуальності. Що більші гроші, то приємніший їхній запах. Копаючи іншому яму пам’ятай, що ти не од

Юрій Гундарєв
2024.03.25 15:09
Лава вулкана


Побачив сьогодні в «Актуальному» одразу сім (!) віршів Олени Студникової:
«вулкан почуттів», «думка лавою», «промені слів» тощо…


Приголомшена читацька публіка -

Іван Потьомкін
2024.03.25 13:53
Сходиться люд на площу Суз.
Невдовзі мотуз накинуть на шию,
І я зависну на шибениці тій,
Що сам звелів поставить спішно...
Як усе перекрутилось за ніч!..
Ще ж увечері оповідав я в дружнім колі,
Що сталося зо мною після розмови з Ахашверошем.
«Як

Ольга Олеандра
2024.03.25 09:29
любов тасьмами ніжності натягнута між мною і тобою
весь цей шалений сплав ласки і пристрасті,
відокремленості і близькості,
несхожості і сумісност

Віктор Кучерук
2024.03.25 05:26
Ще тільки березень, а вже
Погожим надвечір’ям, –
Сусідка в гарнім негліже
Завмерла на подвір’ї.
Бентежна й ніжна, як весна
Ця молода і рання, –
Теплом втішається вона
Й своїм прозорим вбранням.

Шон Маклех
2024.03.25 01:09
В Едемі знов зацвіли проліски,
Наче безхмарне посліпле Небо
Знову тикало тремтячими пальцями
В землю м’яку і омріяну.
Час міряють вітряні годинники:
Вітряки стали хвилинниками,
Календариками і хронометрами:
Прийди, Капелло, квітневої ночі –

Артур Курдіновський
2024.03.24 23:31
Я - не жебрак! Я - біженець, панове!
Приїхав я сюди не від нудьги.
Будинок мій на вулиці Чудовій
Вже місяць, як розбили вороги.

А доля, та жорстока господиня,
Мені розбила вщент віконне скло.
Не кидайте мені монети в скриню!

Ігор Деркач
2024.03.24 21:54
Ми ще пізнаємо уповні
зачаєне комічне зло,
що вивертається назовні
як явне ще одне пуйло.
Є паралелі історичні,
але реакції нема...
рішає, нібито, величний
і не відповідає, звично,

Євген Федчук
2024.03.24 17:38
Загубив чоловік воли.
Задрімав десь на хвильку, може,
А воли ті пішли й пішли,
Завернули до лісу, схоже.
Він по лісі пішов шукать,
Доки й зовсім уже стемніло.
Тож уклався під дубом спать,
Бо ходити не мав вже й сили.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ігор Мартинюк
2024.03.28

Василь Марківський
2024.03.26

Вадим Водичка
2024.03.26

Лава Вулкана
2024.03.20

Надія Богодар
2024.03.18

перо Христя Чорне
2024.03.15

Володимир Назарук Одеса
2024.03.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Віктор Кучерук - [ 2024.03.24 06:52 ]
    * * *
    Березневої днини
    Озираюсь кругом, –
    Ген ключі журавлині
    Поміж хмар над Дніпром.
    Як вогні світанкові,
    Появились з імли
    Ці птахи й празниково
    Зазвучало: Курли!..
    Наче радості викид,
    Після довгих шляхів, –
    Линуть співи і крики
    Голосних журавлів.
    Їхній спів довгожданий
    Не стихає весь день, –
    І душі більш весняно
    Від утішних пісень.
    24.03.24


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:


  2. Леся Горова - [ 2024.03.23 15:50 ]
    Весняна дорога
    Полущилось небо хмарами,
    І важко чадИть туман.
    У передранкове марево
    Розлився світанку жбан.

    Зірки, що недавно блимали,
    Згубилися між лушпин.
    Зарожевіло за спинами
    Засмучених тополин.

    Дорога до сходу котиться,
    Не стихла й на мить за ніч.
    І променів перші дотики
    Фарбують вершки обіч.

    Як хвилями, поле скибами,
    Малює розмітку тінь.
    І котиться гравій з вибоїн
    Облущеної путі.

    В гіллЯ, як у коси чесані
    Накинула чад журба.
    І третьою сходить вЕсною
    Червоного сонця жбан.

    А пісня пташина гулові
    Почулася лиш на мить,
    Про те, як селом обвугленим
    Із півдня весна спішить.


    Рейтинги: Народний 6 (5.7) | "Майстерень" 6 (5.92)
    Коментарі: (6)


  3. Козак Дума - [ 2024.03.23 12:44 ]
    Моя подяка
    Подякувати хочу… «дякунам».
    О, як ви, «любі друзі» вже задрали...
    Zеухилянт генштаб розніс у «хлам»!
    А що ж мовчать самі ті генерали?

    У них сталева воля, мізки є,
    і досвіду атож не позичати.
    Ні пари з вуст, а ви все за своє!
    І так п’ять років – лиш би посичати…

    Поляки десь розсипали зерно,
    своїх бариг там також вистачає,
    і знову – ґвалт, бо їм не все одно!
    Мовчить лише зерна того хазяїн!.

    А зрушень – нуль, а толку – ні на грам!
    Упевнено країна суне в прірву…
    Фейсбучні патріоти, стид і страм,
    уста закрив, а чи язик хто б вирвав!.

    І доки ще кивати на народ,
    на ті відсотки, що до урн дістались?
    Чому козла пустили у город,
    ви зрозуміти якось намагались?

    І основне – учора не вернуть,
    а жити треба зараз і сьогодні,
    до конструктиву варто повернуть.
    Очуняйте, ми – на краю безодні!


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.45)
    Прокоментувати:


  4. Юрій Гундарєв - [ 2024.03.23 10:58 ]
    Лакримоза для мами
    23 березня, вже понад десять років тому, не стало моєї мами - Світлани Вікторівни Єрмакової.
    Вона закінчила Київську консерваторію ім. П. Чайковського (клас славетної професорки Марії Едуардівни Донець-Тессейр) і протягом усього творчого життя викладала мистецтво бельканто. Серед її учнів - лауреати конкурсів, у тому числі соліст Львівського театру опери та балету ім. С. Крушельницької Василь Дудар.
    Була однокурсницею і подругою легендарної Євгенії Мірошниченко. Інколи розповідала, як вони «із Женькою за кермом» на шаленій швидкості гасали київськими вечірніми вулицями…
    У мами був чарівний голос, чимось схожий на тембр Монсеррат Кабальє. Пригадую концерт у київському Будинку вчителя: перше відділення - моя мама, друге - народний артист України, директор Національної опери ім. Т. Шевченка Анатолій Мокренко. Коли мама виконувала «Аве Марія» Баха - Гуно, дехто у залі не міг стримати сліз. Як й я зараз, коли пишу ці рядки…



    Мати - весь світ пізнати.
    Це - сонце, мов світлий човен!
    Коли відпускаєш мати,
    сонце стає чорним…

    Нехай неозоре небо
    твою колисає душу!
    Житиму і за тебе -
    мушу.

    Хоч кров‘ю стікає небо,
    червоними зорі стали,
    рухатися стійко треба
    далі…

    Автор: Юрій Гундарєв
    2024 рік


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (5)


  5. Іван Потьомкін - [ 2024.03.23 08:14 ]
    ***

    Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
    а дасть (бозна за віщо) право обирати,
    як маю жити в потойбічнім світі,
    не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
    ні на таке принадне для смертних воскресіння
    (на подив родині й товариству).
    Ні, попрошу перевтілить мене в мурашку
    неподалік десь од домівки.
    Мову і звичаї улюбленців своїх охоче вивчу.
    Без нарікань ходитиму за провіантом з ними,
    (звик на роботу ходити тільки пішки).
    І вже без заздрощів дивитимусь, як праведні юдеї
    чимчикують звідусюд в Ізраїль...
    «Таки збувається ...»,- скажу тоді по-мурашиному
    та й поспішу наздоганять нову свою родину.
    А як заллє дощами край наш пізня осінь,
    і затишно, і тепло буде нам у сховку.
    Наслухаюсь тоді бувальщин про літа давноминулі -
    такі ж бо схожі на міфи та казки людські.



    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (1)


  6. Віктор Кучерук - [ 2024.03.23 05:51 ]
    * * *
    Світ чорнішає від туги
    І спинились раптом дні, –
    Поховав учора друга,
    А убивць його – ще ні.
    Бронетанкові колони
    На полях і між дворів, –
    Влаштували перегони,
    Наче зграї хижаків.
    Заплямованих смертями
    На дорогах клятих війн, –
    Друг знешкодити мав намір
    І до рук взяв карабін.
    Але прокляті ординці,
    Без вагань та каяття, –
    Відібрали в українця
    Повне сил і мрій життя.
    Присягнув я на могилі
    Кару праведну здійснить
    Над отими, що убили
    Друга кращого умить.
    Доки буде оку видно
    Їх на рідній нам землі, –
    Буду бити непохибно
    Кровожерних москалів.
    23.03.24


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:


  7. Микола Соболь - [ 2024.03.23 05:00 ]
    Друзяки
    Запахне ліс після дощу грибами,
    туман впаде на крутосхил ярів
    і лісовик відкриє древню браму,
    приховану у затінку дубів.
    Ми не стрічались, певно, триста років.
    Чи пам’ятає глиця ще мій слід?
    А я лечу, не стишуючи кроки,
    мене чекає цей кремезний дід.
    Присядемо за столиком на ґанку
    змішаємо старезне доміно…
    і гомоніти будемо до ранку
    та наливати ягідне вино.
    23.04.24р.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  8. Надія Тарасюк - [ 2024.03.22 22:02 ]
    ***
    Весна... Блакить...
    Трави зітхання чисте.
    Пташиний світ цівкоче догори.
    Війна... Болить...
    Хоч свято, хоч пречисто.
    Жалі, жалі - хоронять знай двори.
    Небесний сонм -
    Герої прудкокрилі...
    Туркочуть хмар зсивілі голуби.
    Цей жах мине.
    І тьма, що сонце вкрила.
    Яка ж велика жертва, Господи!..

    2024


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.48)
    Прокоментувати:


  9. Карпо Карпенко - [ 2024.03.22 19:50 ]
    В дівчат є тенденції квітнути, в'янути
    В дівчат є тенденції квітнути, в'янути,
    П'яними танути серед зловтіх,
    Днями найгіршими жити у пам'яті,
    Тихо сміятись, кохати не тих.

    В дівчатах помітна тільки околиця,
    Схований нетрями внутрішній шовк,
    Та часто у мандрах марно їм хочеться,
    Щоб у кущах чатував на них вовк.

    Ледве вмолиме дівоче кохання
    Лишає назавжди безболісний слід.
    Серця віддають свої на зберігання,
    Їм повертають обшарпаний лід.

    Пустопорожні розмови в повітрі
    Дівчат обвивають мереживом слів:
    "Закони життя — підступні та хитрі,
    Вальсом кружляйте поміж граблів,

    Не витрачайте себе на подробиці,
    Дороги кохання в безвихідь ведуть,
    Давно кимось іншим розбиті дороги ці,
    Хтось вже ганьбив вами обрану путь".

    2016


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  10. Ігор Шоха - [ 2024.03.22 19:13 ]
    З ирію у вирій
    Пливе за обріями ирій
    і як не тішитись, коли
    у надвечір’ї чую щирі,
    сумні і жалісні, – курли.

    Весна вертається до мене,
    заходить сонце у вікні
    і теплі крила ойкумени
    мене обіймуть уві сні.

    А небеса засіють зорі
    і поки місяць угорі
    осяє ниви неозорі,
    Ярило зійде на зорі.

    І заквітує та калина,
    що не зів’яла на війні,
    і буде жити Україна,
    щоб не журитися мені.

    Ключами долі однієї
    летять до хати на селі
    у рідні гнізда журавлі
    і я вертаюся до неї
    осколками душі моєї,
    розвіяними по землі.

    03.2024


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (2)


  11. Олександр Сушко - [ 2024.03.22 19:39 ]
    Отож
    У ступорі. Косиці рву з розпуки!
    Сусідка в мене "Ух!"! Не комиза!
    Беззубий дід посватався до юнки,
    А та й не проти. Каже: - Тільки "за".

    За посаг - неміч і вставна щелепа,
    Ставок, діброва, стогектарний луг.
    Дівиця мудра. Геть не пришелепа.
    Дарує діду посмішку до вух.

    А той розкис, розчулився, аж плаче,
    Бо "полюбила" діва трухлий пень.
    Вона ж - вояк! Із племені апачі!
    Ссе грошенята з мужа день у день.

    А уночі мордує до нестями,
    Аби скоріше гигнув благовір.
    Уранці у супруга вави, шрами!
    В коханні жінка - знавіснілий звір.

    За тиждень тризна, отченаш і "Амен",
    Скінчивсь логічно сексуальний треш.
    Дід у гробу. Звела любов у яму.
    Хоча цю смерть лихою не назвеш.

    21.03.2024р.


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.73)
    Прокоментувати:


  12. Яна Розенбліт - [ 2024.03.22 16:55 ]
    Самопроголошена мантра
    Страшна тінь
    А це лиш твоє відображення
    Хоч і лінь
    Концентруй своє врівноваження
    Подивись
    Загляни у пітьму, глибОко
    Доторкнись
    Нутра і росплющ третє око,
    Відвʼяжи
    Минулого навʼязливих привидів
    Осягни
    Що для тебе багато є привидів
    Існувати
    З собою віч-на-віч сміливо
    Проживати
    Не тікати від себе гидливо.
    Просто бути
    Без обмежень. Очікуваннь. Балів
    Просто чути
    Бажаннь тихеньких сигналів
    Обнулитись
    Бо тінь пропадає опівдні
    Попуститись
    Ідеальні завжди божевільні.



    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  13. Неоніла Ковальська - [ 2024.03.22 07:36 ]
    Слово моє поетичне
    Розповідаю Словом поетичним
    Про те, що думаю і мрію, чим живу,
    Прагне прекрасного душа моя лірична
    У сонячну погоду й дощову.

    Багато літ зі мною оте Слово,
    Ніколи ж бо воно не покида.
    Ним я веду з природою розмову,
    З людьми та Богом.І коли біда

    Та в радісні хвилини й часи смутку
    Захоплення ним виливаю й біль.
    Для мене є найкращим подарунком,
    Коли вірші читає хтось мої.

    2024 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  14. Віктор Кучерук - [ 2024.03.22 07:00 ]
    * * *
    Врочисто сонце коронує
    На царювання вже весну, –
    Блищать струмки, неначе збруя,
    Й земля добріє після сну.
    В саду пташки збудили тишу
    І в серці радість ожила, –
    Струмує з синього узвишшя
    Потік нестримного тепла.
    22.03.24


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:


  15. Микола Соболь - [ 2024.03.22 05:07 ]
    Поетична маститість
    Поки з’ясовують поети,
    хто з них маститіший, хто ні –
    інфраструктуру б’ють ракети
    та гинуть люди на війні.

    А ми хохлячі, сучі діти,
    нам би почубитись і все.
    Заточують перо піїти
    віршатки строчать чи есе.

    Замість тримати однострої
    у надважкий країні час,
    забули ми, що слово – зброя
    в правиці кожного із нас.

    Медалі ділимо зарано,
    ой, щось підказує мені,
    як не здолаємо тирана –
    усі подохнемо в лайні.
    22.03.24р.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  16. Артур Курдіновський - [ 2024.03.21 23:10 ]
    Лютневий сонет
    Здавалось - літо... Ні! Ще досі лютий -
    Єдиний звук безрадісних сонат.
    Хтось безпорадно дивиться назад,
    До спогадів з минулого прикутий.

    Як вижити? Чи можна повернути
    Той затишок простих рожевих свят?
    Війна гортає книгу чорних страт
    І пише закривавлені статути.

    Лунає скрізь лише одне питання:
    Невже до пекла ближче, ніж до раю?
    Та зараз осінь ближче, ніж весна...

    Хвилинка синіх мрій - немов остання.
    І крізь зелений серпень проступає
    Лютнева мертво-біла сивина.


    Рейтинги: Народний 6 (5.64) | "Майстерень" 6 (5.65)
    Коментарі: (6)


  17. Іван Потьомкін - [ 2024.03.21 21:38 ]
    Не варто гадати

    Не сумуй, що на сватів
    Онук більше схожий,
    Краще, люба, – порадій,
    Що в ньому хороше:
    Як і тобі, йому найгірш
    Без діла сидіти.
    Як і мені, йому миліш
    Щось в землі робити.
    Як і обоє ми, щораз
    Горта книжку радо,
    Просить помочі у нас
    Ревним мурмурандо.
    Наче вкопаний, стоїть,
    Коли грає тато,
    А на кухні він не гість,
    Спішить помагати...
    І якщо онук од нас
    Візьме все хороше,
    То не варто тут гадать,
    На кого більш схожий.



    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.84)
    Прокоментувати:


  18. Сергій Губерначук - [ 2024.03.21 21:23 ]
    Вільна тема
    На вільну тему вірш?..
    Для на́с це не проблема.
    Я сів – пишу. Ти – спиш.
    Кохання вільна тема.

    10 липня 2007 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.76) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 276"


  19. Тамара Швець - [ 2024.03.21 19:00 ]
    Поет
    Поэт.
    Поэт мелодию сердца и души на бумаге излагает !
    Откровения, действительность чувствует, понимает !
    Экскурсия в мир мечты, вдохновение !
    Творчество - сокровище, дар Небес, исцеляет !
    21.03.24 Швец Тамара.
    Поет.
    Поет мелодію серця та душі на папері викладає!
    Одкровення, дійсність відчуває, розуміє!
    Екскурсія у світ мрії, натхнення!
    Творчість - скарб, дар Небес, зцілює!
    21.03.24 Швець Тамара.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  20. Євген Федчук - [ 2024.03.21 17:28 ]
    * * *
    А там на горі
    Сидять кобзарі,
    Співають пісні,
    Радіють весні.
    Стомились йдучи
    І вдень, і вночі.
    Та стріли весну
    І їм не до сну.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.44) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Прокоментувати:


  21. Євген Федчук - [ 2024.03.21 17:38 ]
    Легенди Конотопу
    Якось приїхав з Києва онук
    До Конотопа в гості до бабусі.
    Бабуся рада, «не спускала з рук»,
    Дідусь скромніше, але в тому ж дусі.
    Бо ж діти вже поїхали давно
    В столицю, звідти рідко завертали.
    Без гамору дитячого воно
    Якось у хаті сумовито стало.
    А ту онук. Бабуся і не зна
    Де посадити та чим пригостити.
    З самого ранку бігає вона
    Та і дідусю не дає сидіти.
    То в магазин, продуктів прикупить,
    А то на ринок, щоб з городу прямо,
    Аби онучку рідному вгодить
    Салатами,борщами, пиріжками…
    А то хвилину вибрала яку
    Для відпочинку. Діда десь послала.
    В саду з онуком сіла в холодку,
    Про те, про інше говорити стали.
    Отож, онук бабусю і пита:
    - А хто таку придумав дивну назву
    Для міста – Конотоп? Хоч назва та
    І зрозуміла для людей одразу –
    Мовляв, тут коні топляться. Однак,
    Хтось місто ж так додумався назвати?!
    Бабуся тільки усміхнулась : - Так.
    Про те історій між людей багато
    І нині ходить. Чула і таку.
    Колись імператриця Катерина
    Надумалась проїхатись в візку
    Дорогами-шляхами України.
    Набридло їй у болотах сидіть
    У Петербурзі, сморід той вдихати,
    На нові землі прагла поглядіть,
    Що, чула, і безмежні, і багаті.
    Поїхала, звичайно, не сама,
    А ціла свита слідом подалася.
    Спочатку шлях до Києва трима.
    Як Україна, врешті почалася,
    То охала і ахала вона,
    Бо ж села чепурні, міста пригожі.
    А сірість в тій Московії одна
    І скрізь давно не миті, п’яні рожі.
    А тут кругом і зелень, і садки
    Цвітуть. І хатки, навіть, найбідніші,
    Прикрашені. І всюди лад такий…
    Ну, а повітря, а річки, а тиша…
    Не те, що велелюдний Петербург.
    Замріялася, мабуть, Катерина.
    Зненацька коні у болото – «бух»,
    Візок застряг в багні наполовину.
    Із ляку та взялась репетувать,
    Мовляв, рятуйте, бо втонути маю.
    Взялася її свита «рятувать»,
    Стоять понад болотом, галалають,
    Бояться лізти, щоб не потонуть
    Самим. Добро, хоч козаки там бу́ли.
    Взяли царицю й на руках несуть.
    Вся свита разом, врешті-решт зітхнула.
    Бо ж лізти їм самим не довелось.
    А Катерина, як на землю стала
    Оглянулась, скривилася якось
    Та у своїх рятівників спитала:
    - Що то за місце про́кляте у вас,
    Де коні тонуть? Конотоп,неначе?
    Отак воно й зосталось по цей час…
    Прийшов дідусь, їх у садку побачив,
    Став мовчки та і слухає. В кінці
    Не витримав: - Ну, що ти все городиш
    Москальські всякі побрехеньки ці?
    Ті москалі при будь-якій нагоді,
    Царям своїм приписували те,
    Що і до них давно вже існувало.
    Бо ж місто наше рідне, як на те,
    До Катерини вже отут стояло.
    За сотню літ до того козаки
    Москальське військо тут ущент розбили.
    - Ну, що ж, коли розумний ти такий,
    То розкажи сам, як то було діло.
    - І розкажу. Було то все давно.
    В часи, коли монгольські орди дикі
    Прийшли зі степу. Склалось так воно,
    Що їх зібралось у степах без ліку.
    Скорили вони перше москалів,
    Побили люд, міста їм попалили.
    Тоді взялись до нашої землі.
    Зібралися в степах в великій силі
    Та і на Київ прямо подались.
    Ішли, пустелю по собі лишали
    Там, де давно вже люди обжились,
    Але ординцям на шляху стояли.
    Позаду піднімався чорний дим
    І лише мертві по землі лежали.
    Ішли …та шлях був невідомий їм,
    Ходили по лісах-степах, блукали.
    А люди, уже знаючи про то,
    В лісах ховались від орди тієї.
    Гадали, що не знайде їх ніхто.
    Так от, одні сховалися сім’єю
    В глухому лісі. І старі, й малі
    Аби навалу ту перечекати.
    Бо ж знали, що ідуть монголи злі,
    Щоб жертвами орди тії не стати.
    Маленький хлопчик від сім’ї відбивсь,
    Подався лісом, пташка заманила.
    І скоро на узліссі опинивсь,
    Де хлопчика монголи й ухопили.
    Та тут дідусь, що хлопчика шукав,
    Теж слідом вийшов. Ті бігом до нього
    Вчепилися, аби він показав
    На Київ найкоротшу їм дорогу.
    - Ви хлопчика малого відпустіть.
    Він все одно дороги не покаже.
    А я вже проведу вас, не тужіть.
    А ні – то ваше військо все й поляже
    У цих лісах. Подумав трохи хан
    Та й наказав малого відпустити.
    Адже не сподівався на обман,
    Бо дід узявся й плату ще просити
    За поміч. Цілу купу золотих.
    І те хан обіцяв. Але лякає,
    Якщо задума обдурити їх,
    То воїн миттю голову зрубає.
    Лиш усміхнувся дід та і повів
    Вороже військо. Йшов, не озирався.
    Ішли не мало, не багато днів.
    - Чи скоро Київ? – хан усе питався.
    - Вже скоро, – дід на те відповідав.
    Аж однієї днини по обіді
    Він у багно провалюватись став,
    Монгольські коні, що ступали слідом,
    Теж у багно по черево лягли.
    Другі коней взялися розвертати,
    Та болота їх також затягли,
    Бо ж скрізь вони, нема куди і стати.
    Чимало в непрохідних болотах
    Тоді орди ворожої пропало.
    Живих же охопив великий страх,
    Раділи – хоч життя порятували.
    Місцину ту назвали Конотоп,
    Бо ж тут коней чимало потонуло.
    Запам’ятали, оминати щоб
    І у степи до себе повернули.
    І, вже в страху з бездонних тих боліт,
    На Київ вони взимку подалися
    Та ще й пішли степами у похід.
    Тоді й столицю взяти спромоглися.
    Тож побрехеньки всі ті, що були
    Про Катерину чи й других багато,
    Що Україну, наче обжили,
    Потрібно уже, бабо, забувати.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  22. Юрій Гундарєв - [ 2024.03.21 10:30 ]
    До Дня поезії
    21 березня - Всесвітній день поезії.

    Користуючись приємною можливістю, щиросердно вітаю із Днем поезії всіх колег, які своїм словом не лише збагачують сьогоднішню українську поезію, а й нерідко надихають наших Воїнів Світла, тим самим наближаючи перемогу над агресивним і безжальним варварством!



    Краще кілька рядків у серце,
    від яких закипає кров,
    ніж безбарвний, як страва без спецій,
    караван ніби читаних строф…


    Автор: Юрій Гундарєв
    2024 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (2)


  23. Світлана Пирогова - [ 2024.03.21 09:41 ]
    Поезії загострене перо
    Поезії загострене перо
    Байдужою людину не залишить,
    Якщо у ньому сенс, добра зерно,
    По-справжньому керує правди дишель.

    Поезії загострене перо
    Не потребує почестей і слави.
    Знаходять в слові стержень і ядро
    Поети, що ідуть у перших лавах.

    Поезії загострене перо
    Лише на благо квіту України.
    На гак спроможне зачепить ребро
    Всіх тих, хто зазіхає на країну.

    Поезії загострене перо!


    Рейтинги: Народний -- (5.72) | "Майстерень" -- (5.91)
    Прокоментувати:


  24. Віктор Кучерук - [ 2024.03.21 05:41 ]
    Про що сьогодні пишете, поети?..
    Про що сьогодні пишете, поети,
    Втішаючи надіями людей, -
    Уважно студіюючи предмети
    Життєвих явищ, висновків, ідей?
    Про що сьогодні пишете, поети,
    І чи змінився ритм серцебиття,
    Коли зі сходу пущені ракети
    Позбавили нас мирного життя?
    Про що сьогодні пишете, поети,
    Парнаса вередливого раби, -
    Коли немає коштів у бюджеті,
    А боронитись треба щодоби?
    Про що сьогодні пишете, поети,
    Єднаючи натхнення і думки,-
    Коли війною злякана планета
    За нас тримає тільки кулаки?
    Про що сьогодні пишете, поети, -
    Чи не бракує об'єктивних слів
    Для змалювання цільного портрета
    Підступних і безжальних ворогів?
    Про що сьогодні пишете, поети?..
    21.03.24


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:


  25. Юрій Гундарєв - [ 2024.03.20 19:19 ]
    Дари на крові
    Ось на рушницю
    і вбий лисицю!

    Отримав стрілець
    рудий комірець.

    Або з вертольоту
    по вовках хлопати.

    Чи у слона з гармати -
    на клавішах грати.

    Або на кішку голу
    колесом - по приколу.

    А сучасні неандертали
    кошеням у футбол грали…

    Щоб уночі почути:
    це вас називають: люди?!

    Автор: Юрій Гундарєв
    2024 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.48)
    Прокоментувати:


  26. Надія Богодар - [ 2024.03.20 15:26 ]
    * * *
    Тони у світла ті що й у зими
    Плетуться хвилі озером мов павутинки
    Крикливі чайки залітають в сни
    На крилах несучи дощу краплинки

    А далі буде щира ранку радість
    І ластівок щасливе щебетання
    Твій сон одна темна миттєвість
    Вічне - життям зачудування
    2023


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  27. Артур Курдіновський - [ 2024.03.20 14:44 ]
    Біля храму
    Ідуть до храму люди православні.
    Вони ідуть освячувати воду.
    Бо справжня віра крізь сторіччя давні
    Долає злість, нещирість і негоду.

    Прийшли до храму православні люди,
    Не заважають холоди січневі.
    Коли є віра - все в них добре буде!
    Живе у серці впевненість сталева.

    Ідуть до джерела, що біля храму.
    У джерелі тече свята водиця.
    Минає все: комедії і драми,
    Але зневіра - це вже не годиться!

    Тут зайняті всі добрими думками,
    Не кидаються гнівом і камінням.
    Готові розставатися з гріхами,
    Пускати в душу світ порозуміння.

    А відчуття - як знову народились!
    Хода їх - тиха, радісна і плавна.
    Всі помолились і перехрестились
    І швидко стали в чергу православну.

    Ось жіночка, що вірить в ідеали...
    Але у черзі їй чекати важко!
    Сусідку відштовхнула і спитала:
    "Куди ти, падло, ставиш свою пляшку?"


    Рейтинги: Народний 6 (5.64) | "Майстерень" 6 (5.65)
    Коментарі: (4)


  28. Іван Потьомкін - [ 2024.03.20 10:09 ]
    ***
    У гомін Голосієва, у спомин,
    Ставки минувши, висповідь несу.
    Іще довкруг оголені дерева,
    Травиця назирці іще,
    Та вже весни передковічне мрево
    Стискає серце в нерозважний щем
    І так саднить-розсаджує словами.
    Ішов на сповідь, думав
    Притулюся до мовчазної злагоди кори
    І, може, вчую в дикім сокотворі
    Слова, які Поет не встиг договорить.
    Буйнує сік, нуртує, мови повен,
    Та вухо ловить натяк на слова...
    ...Вертаю.
    А навстріч – мурашка личинку тягне,
    Наче хмиз баби.
    Даю дорогу.
    В скроні лунко гатить:
    «На слово треба заробить.
    Вилущуй, вигрібай, викопуй
    Слова не здумані ніким,
    Бо гомін Голосієва – лиш спомин
    Про Майстром знайдені рядки».

    P.S.
    Не кваплюсь вирішить,
    Кому скорше завдячувать –
    Поету
    Чи місцям, де жив Поет?





    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.84)
    Прокоментувати:


  29. Неоніла Ковальська - [ 2024.03.20 07:46 ]
    Героя подвиг не померкне
    Запеклася сльоза на обличчі у матері-неньки,
    Посивілої враз, як синочок загинув її.
    Захищав Україну, своїм тілом закрив нас рідненький,
    Не повернеться більше до хати, батьків та сім"ї.

    Але ні, він живий і житиме й житиме завжди
    У серцях та у пам"яті тих, хто його знав.
    Ти ж, матусю не плач, а молися і сином пишайся,
    Не померкне і подвиг його у віках.

    2022 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  30. Микола Соболь - [ 2024.03.20 05:27 ]
    У селі
    На столі гуслянки кварта,
    щойно з лавки теплий хліб.
    Чи печалитися варто
    у неповні вісім літ?
    Бабця порає худобу,
    на току до ночі дід.
    Я роблю четверту спробу,
    щоб з варенням був обід.
    Але банка неслухняна
    і чомусь надто слизька…
    Тут, як тут бабця Оксана,
    із лозиною в руках.
    А я що? Мені б смаколик
    і з друзяками на став.
    Не забуду я ніколи,
    як пів дня в кутку стояв.
    20.03.24р.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  31. Віктор Кучерук - [ 2024.03.20 05:07 ]
    Муза
    Я на неї не чатую
    Терпеливо повсякдень, –
    Наче в шибку гілка туї,
    Муза в душу – “дзень!” та “дзень!”
    Думам вказує дорогу
    Й мотивує до натхнень, –
    І не зраджує, їй Богу,
    Утомляючи лишень
    Сильним запахом чорнила
    Й рябизною букв, і плям, –
    Муза серце полонила
    Найсвітлішим почуттям.
    20.03.24


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:


  32. Козак Дума - [ 2024.03.19 13:22 ]
    Надвечір’я
    Небо квилить клином журавлиним,
    хмарами укрившись де-не-де,
    молода приваблива феміна
    берегом замріяно іде…

    Легіт ніжно пестить її коси,
    хвиля легко котиться до ніг,
    та весну уже змінила осінь,
    ледве літо гулькнуло за ріг…

    Стелиться по тихій гладі моря
    невагомий вересневий бриз,
    супроводом чарівній «love story»
    лине оксамитовий каприс.

    Надвечір’я магії картину
    сповнює руладами цикад,
    ночі кароокої куртину
    осипає зорями Плеяд.*


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.45)
    Прокоментувати:


  33. Олександр Сушко - [ 2024.03.19 13:27 ]
    Зрада
    Украла віра чужоземна все:.
    Зелене свято - нині це вже Трійця.
    А Коляда - Різдво. А Пасха ссе
    Ярила, наче кровосис Жар-прицю.

    У Дідуха обскубли колоски
    І доточили до чужих традицій.
    Купайло став...Іваном! Роде, згинь!
    Єгова - пан! Дажбог сидить у клітці.

    О, Ладо! Мати сущого! Ти де?
    Вінки пливуть у вир дніпровим плесом...
    Святій Марії зайвий ваш тандем,
    Русяву косу - геть! Шануймо пейса!

    Хитнулися до зради терези,
    Хреститися не хочу, але мушу.
    Лякають дзвони в річці карасів
    І лізе чорт у кожну світлу душу.

    19.03.2024р


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.73)
    Коментарі: (1)


  34. Юрій Гундарєв - [ 2024.03.19 11:24 ]
    Галина Алмазова
    Відома українська гонщиця, має міжнародний титул «Королева доріг».
    Волонтерка, парамедик, підприємець.
    На своїй автівці евакуювала із зони бойових дій понад 110 поранених бійців.
    Народний Герой України.
    Позивний - «Вітерець».


    Ніч. Зима. В салоні - поранений.
    Фари вимкнено, інакше потрапиш на мушку.
    Ось таке надзвичайне ралі -
    виносити з пекла живу душу.

    Лети, «Вітерцю», на допомогу,
    твоя відвага інших гартує!
    А я помолюся за тебе Богу
    і за тих, кого ти рятуєш.

    Автор: Юрій Гундарєв
    2024 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (2)


  35. Ольга Олеандра - [ 2024.03.19 10:00 ]
    Прохання
    Дощові каплі дзвінко дріботять в весняні привідкриті двері.
    Старається ввійти Життя, у лагідній манері
    питаючи – де хазяї, готові зустрічати?
    Течуть весело ручаї, стікаються до хати.

    Стук-перестук – капотить дощ, сюрчачи на порозі.
    Коли хотіння зайнялось, спинитися не в змозі.
    Веснуню, відчиняй скоріш, чекати не примушуй.
    Життя гостиною потіш, впусти його спокусу.

    Потоки лащяться до стін, пестливо обіймають.
    Щирує дощ впродовж годин – бажання не вщухає.
    Та не вдирається у дім, відкритий на шпарину,
    спиняє край свій спраглий плин, хоч як до неї лине.

    18.03.24


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  36. Світлана Пирогова - [ 2024.03.19 08:22 ]
    Нескорена (Ліні Костенко)

    На Істину табу немає:
    Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
    Народ ці епіцентри знає.
    За Ліну нас проймає гордість.

    Натхнення розуму і серця,
    Магічне поетичне слово.
    Напруга в переможнім герці:
    Думки про націю і мову.

    Духовний нащадок Шевченка,
    Поет всесвітнього масштабу -
    Нескорена Ліна Костенко,
    Противник системи і зваби.


    Рейтинги: Народний 6 (5.72) | "Майстерень" 6 (5.91)
    Коментарі: (2)


  37. Микола Соболь - [ 2024.03.19 08:01 ]
    Оберіг роду
    – На покутті вмостився Дідух
    і звідти рід благословив…
    – Чи бачили самі Ви, діду,
    найбільше із Різдвяних див?

    Коли отелиться худоба,
    зима утратить свою міць,
    рум’яниться у печі здоба
    та ще немає громовиць,
    лише вітри у комин виють,
    лякаючи малих дітей,
    сніг засипає Коломию,
    перед іконами єлей
    збадьорює свічі пломінчик
    і о́брази живі стають…
    Помилуй, Господи, нас грішних
    і сил даруй на мирний труд.

    То дідова була наука
    в якій насіння доброти,
    сиділи за столом онуки,
    роззявивши свої роти.
    19.03.24р.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  38. Артур Курдіновський - [ 2024.03.19 08:50 ]
    Пів окупанта
    До нас ішов напівтверезий "брат",
    Нав'язуючи сморід і неволю.
    Та бачимо ми гідний результат:
    Пів окупанта десь лежить у полі.

    На нього сонце у височині
    Все дивиться лукаво й жартівливо.
    Не знаю: чи красиво це, чи ні,
    Але я знаю точно: справедливо!

    Мені шкода зім'ятої трави.
    Свої не заберуть - собі дорожче!
    Геть! Нижню половину - до вдови,
    А верхню - у мішку на красну площу.

    Зустрінемо ворожий батальйон!
    Навіщо майструвати домовини?
    Для добрива згодиться хоч мільйон!
    Але щоб кожного - по половині.


    Рейтинги: Народний -- (5.64) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (2)


  39. Віктор Кучерук - [ 2024.03.19 05:56 ]
    Чайка
    Чайка жалібно кигиче,
    Тоскно квилить і кричить, –
    Ухватила в дзьоб добичу,
    А та вирвалася вмить.
    І безслідно зникла в морі –
    Розчинилася, мов сіль, –
    Квилить чайка вбита горем
    Й обирає іншу ціль…
    19.03.24


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:


  40. Леся Горова - [ 2024.03.18 08:31 ]
    Поміж ромашок-штор...

    Поміж ромашок-штор
    Світла холодний проблиск.
    Над хутряним пальтом
    Профілю ніжний обрис.

    Витонченим пучком
    Коси тримають "краби".
    Стверджує щось кивком,
    Щось обіцяє, мабуть.

    Посеред пелюсток
    Тісно обняті тіні
    Заколихались - то
    ДИтятко на колінах

    Горнеться до грудей.
    Разом з пальтом нагрітим
    В ліжко його кладе.
    І вимикає світло.

    Стомлене від сирен,
    В синіх обіймах тиші,
    Місто таки засне,
    Й мати дитя вколише.



    Рейтинги: Народний 6 (5.7) | "Майстерень" 6 (5.92)
    Коментарі: (2)


  41. Неоніла Ковальська - [ 2024.03.18 07:38 ]
    Не для війни...
    Не для війни я ростила синів,
    А для любові плекала я дочок.
    Але плюндрувать мою землю посмів
    Підлий сусід, який знищити хоче
    Все, що я маю: і села й міста
    Та найжахливіше - діток рідненьких,
    Кровинок моїх, я ж без них сирота,
    Не може прожити без діточок ненька.

    Вони захищають мене й бережуть,
    За них я молюся Богу уклінно,
    Щоби повертались туди, де їх ждуть
    Із Перемогою всі неодмінно.
    А я, їхня мати зустріну дітей,
    Знаменом огорну всіх жовто-синім.
    Покотяться радості сльози з очей,
    Як миру діждуся я - УКРАЇНА.

    2024 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  42. Віктор Кучерук - [ 2024.03.18 05:35 ]
    * * *
    Защеміло серце від сигналу
    Про атаку декількох ракет, -
    Ці тривоги вже мене дістали
    Більше, ніж слабкий імунітет.
    Поглядаю боязко на вікна
    За якими, злу наперекір,
    Світле небо, ніби поле плідне,
    Вабить погляд урожаєм зір.
    Мовчки прислухаюся до звуків,
    У руці тримаючи ключі, -
    Вуху чутно тільки серця стукіт
    І дружини зойки та плачі.
    Намагаюсь марно зрозуміти
    Логіку безжальних москалів,
    Тільки розум не приймає звіти,
    Складені із нецензурних слів.
    Ще не скоро стане час одбою,
    Лихо це терпіти довго нам, -
    Вистачило б вправності і зброї,
    Щоб давати відсіч москалям.
    18.03.24


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:


  43. Микола Соболь - [ 2024.03.18 05:37 ]
    Генеральне прибирання
    Після слів: «Сьогодні прибирання» –
    тут безсилий, навіть лисий чорт,
    трутнем не лежати на дивані
    з глянцевим журналом «Все про спорт».
    Бджілкою літаю по квартирі,
    віхтиком стираю пил та бруд,
    а жона рахує:
    …три, чотири,
    якщо буде п’ять це вже не гуд.
    Потріпаю килимки та пледи,
    павутиння з вікон приберу,
    вибивачкою зіб’ю «шахеда»,
    навіть мавпу в люди вивів труд.
    Пшикаю освіжувач від «Glade*»,
    хай ще і конвалія цвіте.
    Відпочинь, моя прекрасна леді,
    ти ж у нас – майстриня з карате.
    18.03.24р.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  44. Артур Курдіновський - [ 2024.03.18 01:18 ]
    Чорне простирадло

    У пульсі відіб'ється кожна мить,
    Покрита чорним простирадлом ночі.
    Немов сліпий, будиночок стоїть,
    Де чорні вікна - виколоті очі.

    Лише мовчання, як густа смола...
    Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
    Розбиті долі та уламки скла
    Війна по всій країні розкидала.

    Відбиток свій знайдуть всі почуття:
    У морі - совість, підлість - у калюжі.
    Герої віддають свої життя.
    Під чорним простирадлом - світлі душі.


    Рейтинги: Народний 6 (5.64) | "Майстерень" 6 (5.65)
    Коментарі: (2)


  45. Оксана Дністран - [ 2024.03.17 19:12 ]
    ***
    Коли сказав мені «перетерпи»,
    Мене накрила пелена тривоги.
    Летіли коні туги у степи.
    Душею йшла навпомацки до Нього.

    Як прошептав настійливо «пробач»,
    Засумнівалась – як таке пробачить?
    Летіли коні спротиву навскач.
    Дрібне усе не мало жодних значень.

    Коли повідав, що любов жива,
    Попри усе, що з нею учинили,
    Я підхопила зранені слова,
    Молила тільки, щоб добавив сили.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (1)


  46. Іван Потьомкін - [ 2024.03.17 18:25 ]
    ***
    Не застують мені Юдейські гори,
    Ні мінарети аж до піднебесся,
    Бо ти в моєму серці, Україно,
    Буттям твоїм прохромлений увесь я .
    У такт і радощам, і клопотам твоїм
    Воно вистукує ще й думу потаємну,
    Прадавню думу на любов взаємну:
    Як Україна на сто відсотків є для мене,
    Бодай відсотком стану для неї.


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.84)
    Прокоментувати:


  47. Козак Дума - [ 2024.03.17 18:18 ]
    Роздуми у «прощену» неділю
    Чи можна, люди, все оте простити,
    що чинять нелюди на зболеній землі?!.
    Як гинуть мирні жителі і діти
    у хижих скрутлях «братньої» петлі…

    Хто має право підло забирати
    життя других, якого не давав?
    Зробити це не вправі навіть мати,
    не той, хто душу бісові продав!

    Усі ми рівні, бідний чи заможний,
    і Бог один – не забувай того.
    Прощення право мусить мати кожний,
    але це – не обов’язок його!


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.45)
    Прокоментувати:


  48. Світлана Пирогова - [ 2024.03.17 18:21 ]
    Добро вражає
    У час стрімкий , шалений, час смартфонів
    Спілкуємось частіше в Інтернеті.
    Ніяких не існує нам кордонів.
    Людина, мов незвідана планета.
    Пізнати, зрозуміти її важко,
    А ще й на відстані такій великій.
    Це ж ніби в небесах літає пташка,
    Удалині тріпочуть її крила.
    Читаєш повідомлення, вникаєш
    У суть, у світлу її щиру душу.
    І думаєш: міраж це, а чи казка?
    Оазис в тому серці, а не суша.
    І безкорисливість, добро вражає.
    Нехай щастить в усьому цій людині.
    Для мене, мов співучий поруч жайвір,
    Його добро я відчуваю й нині.


    Рейтинги: Народний 6 (5.72) | "Майстерень" 6 (5.91)
    Коментарі: (4)


  49. Євген Федчук - [ 2024.03.17 15:44 ]
    Гелон
    - Прокинься синку! Час уже вставати! –
    Крізь сон все ж мамин голос долетів-
    Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
    Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
    Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
    Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
    Але під ранок сну таки скорився.
    Тепер від того соромом пече.
    Надворі його темрява зустріла.
    Яскраві зорі блимали з небес,
    Ще, навіть, зовсім і не потьмяніли.
    І Хорс, напевно, спочивав ще десь.
    Та віз уже стояв посеред двору,
    На ньому навантажені міхи
    З пшеницею. Тож виїздити скоро.
    Таки устиг – прогнав усі страхи.
    Тут тато вивів і волів з-за хати.
    - Ну, що, прокинувсь? Вмийся та поїж!
    - Я зараз хутко і зберуся, тату.
    Крізь ніч метнувся до струмка скоріш,
    Умився прохолодною водою.
    Шмат м’яса з хлібом мама подала
    Та молока вечірнього удою.
    Доїти вранці ще ж не почала.
    Їв чи не їв – скоріше, причастився.
    І от вже віз їх полишає двір.
    Він поряд з татом хутко примостився
    Та й подались під супроводом зір.
    З села на биту вибрались дорогу,
    Що понад Ворсклу в темряві вела.
    - А чи далеко до Гелону того?
    - Не дуже. Доля, як не буде зла,
    За три години будем біля нього.
    - А що за місто, тату, той Гелон?
    Попереду ще не близька дорога,
    Воли ідуть неспішно за селом.
    Для них дорога ця, напевно, звична,
    Не треба зайвих витрачати слів.
    Поки нема попутних, а ні стрічних,
    Тож тато кинув погляд на волів
    Та й мовить: - Синку, то велике місто.
    Мабуть, у світі більше всіх воно.
    Чимало люду в нім буває, звісно,
    Чимало оселилось вже давно.
    Навкруг вали насипані з ровами.
    А на валах стіна з дубових паль.
    Із неї зручно битись з ворогами,
    Що зазирають у наш край, на жаль.
    Як тільки вістка розлетить по краю,
    Що ворог суне – всі мерщій туди.
    Тож ворог лише облизня й впіймає,
    Метається навкруг туди-сюди,
    Розорить землю та хати попалить
    По селах і вертається ні з чим.
    Тоді назад вже люди повертали,
    Бо ж усе слід відбудувати їм.
    - А хто живе в тім місті? – син питає.
    - Кого там, синку тільки і нема?!
    Будини, звісно, перше проживають,
    Бо ж здавна рід наш край оцей тримав.
    Прийшли гелони та й там оселились.
    Від неврів теж чимало прибуло.
    А потім й греки в край наш нагодились,
    Їм тут де розвернутися було.
    З усіх земель сусідніх сюди їдуть,
    Везуть товар: і хутра, і зерно,
    Знаряддя всяке, посуд різновидний.
    В Гелоні продається все воно.
    Продав, що є, купив те, що потрібно
    Та і додому можна вирушать.
    Тож, греки й зачастили сюди, видно,
    Чогось купить, а щось своє продать.
    Зерно їх, перше, звісно, що цікавить,
    Бо там, на півдні є міста у них.
    Отож, вони зерно туди і правлять.
    А нам товарів навезуть своїх:
    І посуд всякий, і прикраси різні,
    І зброю гарну їхню, і вино.
    Хтось тут уже і оселився, звісно,
    Живе в Гелоні, наче свій, давно.
    - А чому місто не Будин назвали?
    Це ж землі наші? – Так то воно так,
    Але гелони перші збудували
    Там град над Ворсклу. Й зажили отак.
    А далі наші предки долучились.
    Дубові стіни поряд возвели.
    Коли ж багато люду заселилось,
    Тоді уже всі разом узяли
    Й поставили міцні дубові стіни
    Круг всіх поселень. Так Гелон і ріс.
    Ти сам побачиш його скоро, сину.
    От проминем отой великий ліс,
    Що в сутінках попереду чорніє
    І буде видно стіни нам його.
    А вже на сході небо рожевіє,
    Хорс скоро лика візьметься свого
    Вмивати в Ворсклі. Тож здалека видно
    Той чорний ліс на їхньому путі.
    Вже чується коліс скрипіння слідом.
    Хтось теж в Гелон потрапити схотів.
    - А звідки тут гелони узялися?
    Чому в своєму не живуть краю?
    На лантухах зручніше умостився
    Й продовжив тато розповідь свою:
    - Колись гелони тут не проживали
    Та й звалися по іншому, не так.
    Як кіммерійців у степах їх знали.
    Лякався того імені усяк.
    Бо ж вони були дуже войовничі,
    Носились степом із кінця в кінець.
    Вважали: землю їм орать не личить.
    Тож кожен кіммерійський верхівець
    Лише на війни й здобич сподівався.
    В степу тоді їм рівних не було.
    Говорять, кіммерійський цар дістався
    Аж ген за море, сіючи там зло.
    Країни сильні перед ним упали,
    Міста лежали спалені кругом.
    Бо кіммерійці жалості не знали…
    Хотіли світу звоювати всього.
    На те і час, і сили витрачали,
    Забувши зовсім про свій рідний дім.
    А вороги тим часом поглядали
    На їх степи. Хотілось дуже їм
    У тих степах безмежних панувати.
    Тож кіммерійці витрачали сил,
    Аж тут в степах з’явились скіфи раптом
    І кіммерійцям вдарили у тил.
    Ті похопились та вже пізно було,
    Зібрати сили проти не могли.
    Та й у зневірі на усе махнули.
    Царі їх войовничі ще були,
    А люд простий не захотів вмирати.
    Навкруг чимало вільної землі,
    Податись можна світом, пошукати.
    Податися за море, взагалі.
    І, як царі їх їхні не вмовляли
    За землю битись – не погодивсь люд,
    Отож, царі одні на битву стали,
    Але не десь зі скіфами, а тут –
    Перед народом. Розділились навпіл
    І між собою билися на смерть.
    Народ лише дививсь на їхній запал.
    Скропили кров’ю вони землю вщерть.
    Коли ж упав останній із останніх,
    Тіла зібрали й поховали там.
    Курган високий насипати стали
    У пам’ять про царів загиблих нам.
    Коли ж курган насипали високий,
    То розділились та і розійшлись.
    Одні за море подалися, поки
    Іще про них там згадки збереглись.
    Другі в Таврійські гори перебрались,
    Де й досі, звані таврами, живуть.
    А треті, що гелони прозивались,
    Направили на північ свою путь.
    Щоб диким скіфам здобиччю не стали,
    Пішли у край, де і степи, й ліси.
    В цім краї предки наші панували,
    Отож взялись гелони їх просить
    Притулок дати. Їх бо не багато.
    А предки добрі прихисток дали.
    Ті стали свою кріпость будувати
    І в кріпості над Ворсклою й жили.
    Орали землю та хліба ростили,
    Торгівлю із сусідами вели.
    Сюди будини свій товар возили,
    А місто саме так і нарекли.
    «Куди? – питались, - їдеш? – До гелонів».
    Ото відтоді так і повелось.
    Хоч стільки люду там живе сьогодні
    Та назвисько від перших збереглось…
    Ось уже й ліс півтемний проминули.
    І Хорс з-за Ворскли визирнув якраз.
    Його лице світ раптом осяйнуло
    У той ранковий прохолодний час.
    Вози позаду голосно скрипіли,
    Уже зібралась валка чимала.
    Усі з товаром у Гелон спішили.
    Туди дорога з’їжджена вела.
    Лиш ліс минули і перед очами
    Постав Гелон могутній вдалині.
    Дубові стіни на валу стирчали,
    Провал воріт відчинених виднів.
    Туди вози поволі заїздили
    Ті, що до міста перші досягли.
    І мито вартовим в’їздне платили,
    Щоб в місті вільно торгувать могли.
    Здалека, навіть враження справляли
    Високі стіни Наче, дивний сон.
    Ворота, як обійми розкривало
    Перед хлопчиськом місто це – Гелон.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  50. Микола Соболь - [ 2024.03.17 06:23 ]
    Оболонь
    Спаде вода і знову будуть луки,
    травою освіжиться оболонь.
    Настане час, візьму сюди онуків,
    нехай нап’юся сонця із долонь.
    Бо, що вони у стольнім граді бачать?
    Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
    Чи, то пощезла нація козача,
    чи душі скам’яніли на базальт?
    Біда не в тім, що ми осіли в місті,
    що ні́коли звернутись до Богів.
    Забули ми, як пахне поле чисте,
    як зорепади піють для вітрів.
    Колись мій дід мене сюди приводив,
    щоб таїну я осягнути міг.
    Вже сонце прокидається на сході,
    Всевишній Бог сьогодні переміг.
    17.03.24р.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   6   7