Яке цього року буяння вишЕнь!
Поглянь-но лишень!!!
Цвітуть черешнІ і вишнІ,
Але ж не лише!
Ось-ось зацвітуть яблунІ і грушкИ, -
Це ж буде вапше!!!

На трасі
Бобринець-Херсон
В селі якомусь
На стовпі
Лелека звив гніздо.
Це дуже добре,
Це щасливий знак,
Коли лелеки гнізда в"ють :
У цього
У стовпа
Все буде
Ха-ра-шо !

Цього року лелек розвелося, як гною,
Наче гною в цей рік розвелося лелек !
Моя мила !
Сумую я так за тобою ,
Моя риба кохана, мінтай мій, мій хек !

Ти майнула кудись , а куди – я не знаю,
Я не знаю, куди ти майнула, мон шер !
І без тебе тепер я щодня помираю,
А учора – прикинь ! –
Я ледь-ледь не помер !

Я не слухаю ніц, навіть „Радіо Ера”,
Не дивлюся кіно, не співаю пісні,
Ще учора я думав, що ти зла мегера,
А сьогодні вночі ти приснилась мені.

Ти в сорочці стояла до п”ят, і з косою,
А коса та сягала тобі аж до п”ят,
Сподівавсь хоч у сні я побути з тобою,
Та лелек у цей рік розвелося ж, як гною,
І [нахабні] лелеки пожерли усіх жабенят !

Мені тоскно і сумно, мов курочка-ряба
Мої яйця розбила усі нанівець !
Де ти , риба моя,
Моя Царівна –Жаба !
Повернись !
Бо без тебе мені вже гаплик !

© kokacherkaskij, 20-08-2007

І знову сонця хвороблива втома
хлюпоче по аортах спраглих вулиць,
простуджуючи побутову ртуть
та зваблюючи прагматичне птаство
до рідних сміттєзвалищ та Гайд-парків –
Сізіф уже внизу, що ж, знову в путь!
Юрба незвично чуйних перехожих
зняла свої обвітрені шапки,
проходячи повз похорон морозів…
Моя сусідка винесла на люди
колготи на лоренівських ногах…
Творцю обридло длубатися в прозі
і він в пропахлий нафталіном ямб
загорне сонце, душу і капіж,
і надрукує у районній пресі
на гонорар скупивши весь тираж…
А я одягну свій новий костюм
і цілий день тинятимусь у сквері,
полохаючи гамір горобців,
аж доки хтось з нудьгуючих бабусь
не дорікне, киваючи на мене:
- Тиняється, в такий погожий день!....

...тоді зненацька
Щось мене вкусило ;
Я подивився -
То був мій сусіда,
Він вболіває
За Динамо-Київ,
А я весь матч
Просидів у вбиральні.

Мої долоні
Відпихали вітер ,
Мої зіниці
Розривали небо,
Мої надії
Зіткані з ефіру, -
Які ж , їй Богу,
Ми неадекватні !

© kokacherkaskij, 30-12-2006
Новорічні стежки
Не заметені снігом
У чужому вікні
Блискотять ліхтарі
Я блукаю один
Зорі світяться тихо
Зачекають нехай
Королі і царі -

Я спочатку прийду
У задрипану хату
Там дівчисько маленьке
На мене чека
У Італії мама,
В Португалії тато,
Вона дивиться в ніч,
В шибку ніс притиска...

Я несу їй одній
Подарунки веселі,
Їй не треба чогось,
Чого в мене нема.
Вона так прагне чуда
В холодній пустелі
Вона вірить у мене.
А навколо - зима.

Говорять люди,
Що небавом
Настане кінець світу.
Ой !
Земля здригнеться,
Вітер, хвилі,
Цунамі налетять на нас,
На Сонці плями,
З неба метеори,
Нові бацили,
Спасу нам нема.
Прийдуть китайці,
Скуплять наші хати,
Карпати відберуть і Крим,
А опісля китайців марсіани
В нас заберуть
І шахти, і Кривбас,
А потім знову з неба метеори,
Воно красіво, коли в міру,
А не так,
Що день і ніч
Із неба летять камні,
І зводять нанівець
Селянський труд.
І стане українців мало-мало,
Ну, чоловік із двадцять - двадцять п"ять,
Ми будемо пливти
По буйнім морі,
Акули будуть плисти
Нам услід,
І наш благенький човник
Будуть хвилі
Кидати вгору-вниз,
Немов кізяк.
Зате на щоглі
Буде тріпотіти
Блакитно-жовтий прапор
І тризуб !

Ти, звісно, далі сподіваєшся - дарма.
Вже листопад, передбачається зима...
Ти більше не приходь до мене уночі,
До нового замка не підійдуть старі ключі,

Ти цілий жовтень голову мені дурив,
На вуха сім мішків гречаної мури
Мені ти понавішував , - пардон,
Я бачу – ти не лицар, ти – гандон !

Тобі я вірила і віддавалася сповна,
Тепер я бачу : ой , якая ж я була дурна,
Що я довірилась такому мудаку,
Та краще б я ото втопилася в ставку !

Ти , хитрий і підступний мудрагель !
Та краще б я ходила на панель ,
Ніж за „спасіба” із тобою ночувать,
Та ще й кровать ти обіцяв зремонтувать !

Казав, що ми поїдемо в Туніс ,
Насправді ж ти водив мене за ніс !
Ще в червні обіцяв купить путівку, гад,
А вже – поглянь ! - зима надворі, листопад !

Усі мої подруги ще ото давно
Мені казали, що насправді ти – лайно,
Та я й приснить собі такого не могла,
Що замість принца доля дасть тебе, козла.

Ти висмоктав із мене весь нектар,
Мої пів-хати виніс на базар,
Ти – хам, ти – солдафон, ти – просто глист !
Терпіння кінчилось. Надворі – падолист.

Місяць за хмарами,
Капає дощ,
Мряка навколо й туман,
Без парасолі,
Закутаний в плащ
Йде одинокий пацан.

Шо він шукає тут ?
Дума про що ?
Чом не сидить у теплі ?
Схопить застуду,
Пійма менінгіт,
Й навіки спочине в землі ...

Та не про себе він
Дума в цю мить,
Дума про нас , день і ніч !
Цей одинокий
Замерзлий чувак –
Юний у Жовтні Ілліч !

Знає він :
Скоро буржуям каюк !
Вигляне сонце з-за хмар,
І розкуркулений
Згине навік
Підлий і капосний цар !

Місяць за хмарами,
Капає дощ,
Мряка навколо й туман,
Він усміхається,
Добра рука
Міцно стискає наган.

Коханець жовтень - у очах багряний гріх,
Тобі я присвятити хочу стіх,
Хоч ти й крутий, Великий і тепе, -
Не маю намірів я вихвалять тебе.

Я думала – із тебе буде толк,
А ти відразу після цього змовк,
До стінки повернувся, захропів,
А щоб поцілувати – й поготів !

Про тебе слава йшла, що ти крутий,
Я ж придивилась – ти не жовтий, а рябий,
І віршів ти не знаєш наізусть,
Мені навіяв ти не радість, радше – грусть.

Та щоб я із тобою ще колись !
Та краще ти оце засни і не проснись !
Але щоб знав - ти незабаром станеш татком,
Від тебе в мене буде жовтенятко !

Жовтень, Великий Кастричнік,
Я в школі був майже отлічнік,
Ходив я підряд на паради,
Носив транспаранти , як нада.

Якось я ніс транспаранта,
На нім був Ілліч з красним бантом,
Тут хтось мене штурхнув під руку,
І Ленін звалився в багнюку.

Відразу на мене насіли
У формі якісь два дебіли,
Казали, що я диверсант,
Бо Леніну вимастив бант.

Вони мене взяли в розробку,
Сказали, що кинуть у топку,
Як я не признаюсь навіщо
В багно Ілліча я вперіщив.

А я ж , чесне сло, ні при чому,
Пустіть мене, дяді, додому,
Мене не ругайте зазря,
Бо я патріот Октября.

Минули роки з того часу,
І вождь робітничого класу
Уже не приходить до мене у сні
Ані в листопаді, у жовтні ані.

26.10.2006

Черговий жовтень, на душі роздрай,
І очі хоч портвейном заливай,
От інші кажуть – „болдінская осінь”,
А я у Болдіно не був і досі.

Якого дідька пертись на край світу ?
Я краще викличу собі якусь Лоліту,
Вона прийде, все зробить так, як тре,
Й натхнення з мене аж бігом попре.

На вулиці біда - хоч не виходь,
Повсюди пішоходи місять глину,
Із неба сіє мжичка , вітер в спину,
Природа умерщвляє свою плоть.

На коліна, клята доле! На коліна!
Сповідаю! Тишу не поруш.
Біль не вірить у святенність душ,
Коли спрагу не тамує власна слина.

Підповзи! Щоб очі страхом обпалило.
Що ж із тебе, зречена, візьмеш?
Нащо рвуться в небо понад меж
Твої, зранені пречистим світлом, крила?

Не ненавиджу, та як, повідай, жити? –
То кидаєш в прірву, то в блакить...
Висікаю батогами мить –
І вважай, що ми з тобою квити.

Сповідаю. Каюсь. Причащаю... Словом.
Втяти віку здригнулась рука –
Не всесильна, але й не слабка.
Біль минувся. Піднімайся, доле, знову!

О, панночко! Ви загубили риму
У грі кокетливо-мрійливої естетки.
Позбудьтесь фаршу, не танцюйте Приму –
Вам не дадуть чужої статуетки.

О, панночко! Хотіли править балом?
Пробачте, люба, та яка з Вас Маргарита? –
Ви можете з диявольським загалом
Усмішкою любовно говорити?

О, панночко! Священну Камасутру
Я б щиро радила натхненніше вивчати.
Слова – не цукор, їх помол на пудру
Ще не дає Вам права крити матом.

О, панночко! В феміністичній ролі
Не пустять і повік пробитися крізь терни.
Мужайтеся! Та, як сівач у полі,
Лелійте, щоб достигли Ваші зерна!

U 1
А як завважите моє життя
не в призму зроговілого лорнета,
а у неспокою серцебиття, -
угледите тоді судьбу поета.

Ні, ні, не хочу зашкарублих слів,
я винен вам. Але не тільки гроші,
згадайте інше - я любив, жалів…
Ви знов у бійку. А були хороші,

були ніжненькі, милі, звабні. Руки!
І нігті від погруддя... Моя рибко,
нема між нашими світами злуки,
і в цьому суть мого спасіння, видко.

2005