1.

рівно в шість
про сон
життя забуло
крок душі
голодним маршем
вулиць

світ ожив
і ціни надуває
стережись
і не проґав трамваю

2.

кров
стоїть
немов
за серцем жінка

міста їдь
шукає відпочинку
за поріг
сміття і ніч
виносить
стоси снів
в яких
згорає осінь

3.

ще живем
про це щебече
преса
тьма проблем
бракує
світла
весел

звідусіль
шпигують
ось вам качка
хліб і сіль
розжуйка і подачка

скільки справ
згорить
з опалу
доле
стільки страв
зникатиме
зі столу

гра
в слова
давно уже
не жалить
шлюз
овва
чогось
комусь
не стало

4.

чути дзвін
холодний
аж колючий
плаче він
мов за запоєм
участь

позбирав
на правду
дзвону мало
і гора
думок на плечі
впала

5.

груди-сейф
у нім лігво причини
це не кейф
а горе
для мужчини

не інфаркт
бо серця
вже немає
просто факт
з горілки він конає

глузду суш
мистецтво
не напитись
душ злих душ
то роги
то копита

буц та й туп
трясуться руки
зранку
вмився труп
і просить
в біса склянку

6.

місто мрій
з бетону і металу
серця крій
залежить
від кварталу

до думок
два янголи пристали
ні на крок
чекають на поталу

голова
добротна кухня
ґвари
де слова
просмажені
до шкварок

ваша тьма
скуштуйте
ночі грінку
болю шмат
і на жінках
печінку

сонце
їж
он тіні
он підлива
онде
ніж
працює
без надриву

наминай
то свіже їдло
госте
запивай
і чокайся
при тості

7.

без причин
ця тиша
не зів'яне
є
почин
для вдачі-каравану

дзвякіт
ляск
і дзявкання палітра
сонцепас
жене
отари вітру

де
зірок
рясні інконостаси
де
за крок
шипить пустеля часу

8.

просто в лоб
інакше суть не вміє
ще не гоп
а в серці веремія

де той муж
немає
стуку в п’ятках
місто-вуж
на шиї
мов краватка

місто-міст
між стінами
і спліном
долі ліс
опалення
каміну

тепло тут
не хочу
прогоріти
та ідуть
за мною
світла діти

гомонять
щось тихо
між собою
кров моя
як хвиля
без прибою

ще ковток
очікує на сушу
мов рядок
поезії
на душу

26 Квітня, 2013

Ми всі квартиранти своєї глибини
В свідомість через сни,
Ліси теплі
Надихають птахів принести зерна,
які замінять меблі,
Родючі квіти - одяг темний
Засіють камені мансарди побуту,
Тоді у перше буття і спробую,
Пахнючі землі ввійдуть підлогою -
І відпочинемо у Богові

Ми всі - квартиранти свого простору,
Відчувайте в собі і в кожному
перехожому
Знімайте замки, засуви минулого,
Відкривайте вікна,
Впускайте повітря,
Кожний кожного -
Не ототожнюймо

2012

1.

рані свіжа біблія
солов’я
літанія
у нірвані
білій я
рани рідні
здавнюю

рани ці
розплющення
у бутонах
прикрості
всі гріхи
відпущені
скоро
сонце
виросте

відцвіте
стежиною
сну життя
небачене
небо
опташинене
ще
ніщо не врачено

і
малям
дивується
у старці
похлипує
випиває вулицю
чай тамвайний
з липою

запускає білкою
справ рипуче колесо
проявляє плівкою
все
що поза голосом

2.

із мене
безтілого
щастя
світлом вигорніть
у нірвані
білій я
кров моя
на вигоні

кров моя
не мічена
не суха
охрещена
в ній години
лічені
на любов
приречені

у пригоді
вістонька
Бог цвіте на гілоньках
рані теплі устонька
оживили тілонько

3.

обережно
лілія
не торкай
фарбуюся
у нірвані
білій я
ув утробі
скулюся

підгинаю
крилонька
притуляю
ніженьки
грійся
Божа Силонько
заколишу
ніжненько

4.

фобії і філіії
у душі-чистилищі
у нірвані
білій я
і блакиті
пригорща

вітром
розсипається
тінями
шмагована
а коли намається
падає пластом вона

мов на лапки
бджілоньки
що любов
овеснюють
на мої
прожилоньки
богоперевезення

5.

хмар
хитка флотилія
вище них
невибране
у нірвані
білій я
розпускаюсь
фібрами

відчуваю
людяність
набираю
відстані
де
ще не заплутаний
і за крок
до істини

6.

спить
в мені
бастилія
сповідання
страчених
у нірвані
білій я
зберігаю
бачене

розбавляю
відчай і
стук
по цвяху
молотом
щосекунди
рідшає
затихає
золотом

колами
незнаними
крутиться
минувшина
затяглася
ранами
ширмами
і душами

7.

знаю
є ідилія
за порогом знаного
у нірвані
білій я
оживаю
наново

де
у Бога
слізонька
для веселки
люлечка
кров
не п’є берізоньки
одичіла
вуличка

море
не приластиться
море
сну квітчастого
бо думки
мов ласиці
по нірвані
шастають

24 Квітня, 2013

Крізь мене пролягає дорога,
Яка кожною клітиною проявляється.
Зі мною воюють люди – тривога!
Та я програю їм, не опираюся.
Мені б не воювати із собою,
Бо негативом оточуючим відбиваюся,
Я протікаю атомами матеріалізму,
Який тут характер, яка тут харизма?

Крізь мене проходять океани,
Які породжують сумніви,
сумно їм
Війна продовжує війну – божевільну…
ось суть війни
Мені б не воювати із собою,
Бо тоді на мене постає світ суворо!
Який іде впевненою ходою,
Я зупиняю його словами, написані рукою худою,
І намагаюся бачити Бога всюди,
А не треба намагатися,
Треба дарувати добро людям
Навіть коли битимуть і насміхатимуться.

Тому бути чесним із собою спочатку,
Бігти на осліп жаданням відмовляюся,
Забути про мрію, залишити на землі печатку…
Крізь мене пролягає дорога -
Кожною клітиною проявляється.

З твоїх очей ллється долина,
І сяйво її обов’язково долине
У світ до таких самих посланців,
Які описують тебе – Життя, не жаліючи пальців?!
Крізь мене проходять морозом,
Енергії емоцій людей нерідних і близьких,
Не сприймати їх, то бути ні з ким,
Бути низьким
в безкінечному міліярднику,
У цьому шумі впізнати тишу
Не ховаючись…

2012

І поки ти посміхаєшся мені -
В світлі надходять дні…

Журба не може бути й на відстані пострілу -
Я стану повітрям твого простору,
Стежкою простелюся під твоєю ходою,
Триматиму тінь твого тіла собою.

Нестиму кожне твоє слово дбайливо,
Не пропускатиму жодний твій рух,
Житиму тобою, поки це можливо,
Ловитиму миті переплетіння рук.

Блукатиму в пошуках для порятунку
У безкінечності осіннього трафіка,
Шукатиму ліки найвищого ґатунку
І зрозумію, що ти – моя знахідка

2012

1.

складаю
себе
мов опальчую
ноти

то дотик
до тіла

то чорне
до чорного
до білого
біле

та дум-табунів
осідлати
не в силі

бо чорні
просторі
прозорі ж бо
білі

2.

є
небо
для вдиху
а пекло
на видих

від білого
тихо
а чорне
корида

є
перли
утіхи
у морі
бурхливім

я
щастя
надихав
і ноти
згоріли

на серце
у скронях
золою осіли

на теплій долоні
сніжинкою стліли

у білому
чорне
у чорному
біле

3.

господарю
справи
володарю
хвилі

торкнися душі
чи було
не доспіла

вдавай
що у ній
голова відболіла

папір
зодягни
в білу льолю
чорнила

нехай
пробігає
по білому
чорне
у чорному
біле

4.

життя
світлотіні
мірила
вітрила

кого
ви приборкали
чим
осінили

кому
дарували
оточення
стіни

спивались
по чорному
страхом
біліли

кого
виривали
листком
батьківщини

усіх
онебеснили
всіх
уземлили


5.

у світлі
народження
корінь могили

відчуй
як надійно
розправлені крила

стряхнувши
у чорне
знебарвлене
тіло
вони
у знетямі
зникають
у біле


6.

у зашморзі
штори
гойдання
бастилій

ніщо
не говорить
що сонце
вже сіло

дух міста
у мушлях
і вибух
у скронях

руїна
безрушшя
моє завіконня

7.

мені
напродиво
так хочеться шуму
краси
в некрасивім
уваги і струму
і фарб
незрадливих
живих
полохливих

є
перший мазок
на полотнищі
суму

є
щастя кусок
після
глуму і тлуму

я
біле
у чорному
втілення
буму

23 Квітня, 2013

Я був там де ловили тишу,
Де куполи чіплялись в хмарах пишних,
Там ллється молитва спілої вишні.
За наші гріхи, щоб ми із них вийшли,
За наше лінивство, за нашу сонливість
Простору власного приріст
Являється світло,
На мілісекунду я став отим свідком,
Де в піднебесній, ловлячи тишу,
Побачив тих, слова яких пишу.
То вітер нишком крізь мої вуха
Продиктував Його Присутність –
є у нас духом.
Який можна почути будь коли, як і будь де -
Уважними до явного будьте!
Навіть у днях які «величаєте» будні,
Крізь думки ви є присутні.
В спокої і тиші
Без суперечок, війни і без бою
Настільки це близько!
Якщо чесні з собою!

2012

Мене надихає ніч,
Довга дорога додому,
Над головою зорі
Впускають й опускають додолу
У довгу дорогу до себе,
У віддзеркаленні космосу,
Який впіймати й тримати
Без рухів, без фокусів
Я знаю - це можливо,
Але так багато галасу
Через те, що неважливо
Через це стільки пафосу.
Рівно в четвертій ранку
Я втікаю шляхом молочним,
Галактики вказівники,
Серцем хоча б бути молодшим
За мною стежать
Режисери «Шоу Трумена»
У цьому світі тихо,
Моєї форми тут нема,
Якщо болить то окремо -
За цим спостерігаю із глибини
Мої ноги – дерево,
Коріння - звідти, де до появи ми були
Довга дорога до себе
У віддзеркаленні Всесвіту безмежного
Я тільки передаю послання,
Надіслане із веж його

2012

1.

потріскані слова
від губ
зайшовся хвацько
серцеруб
ти за поріг
він
гуп
та й гуп

2.

перелюб
перелився
в гру
розтарабанення
вини

у дамках
запах твій хмільний
у голові
вино фонить
і відкривається
за мить
неначе біржа
банка пива

у попільниці
ніч спалилась
нагнала
сажі до легень
переді мною
день
як пень
думки
в невисохлім чорнилі
оголюють
пікантну милість
продовжую
складати зміст
тебе
в мені
мене
у лапах пасій

3.

не бачу змісту
в цьому часі
дверей
щоб вивели
туди
де ми
розпалені
і ласі
закинуті ласо
табула раса
для вил
на хвилях
сторінках
з води

4.

тебе любити
чачу пити
від чачі
море ча-ча-ча
переливається
з плеча
у пристрасть
каверзну
на витів

всі входи
й виходи
відкриті
нема табу
як і провини
і те
що буде перемито
малює стогоном
картину
звивається
мов серпантина

вразливе поле
дотик п’є
нас позичає
хтивість нині
і поодинці
віддає

5.

на око грим
і грим
дверима
мене не стри
я
серця рима
неповторима
одержима
яка вартує
голови
а не щербатої макітри
мене портвейн
благословив
жіночий запах
перетитрив
а дим сигари
підгустив

6.

візьми на душу
не сідай
за карм кермо
не по кишені
тобі нешлюбне
це ярмо
приречених
ненаречених

метелик світла
зі щоки
перелітає
в передпліччя
вмовкають
дотики руки
мов сутінь
виполоскана
ніччю

7.

приходить час
він
заклинач
і кропить
вулицею щиро
і проростає
в нас вина
цей суржик
бузини з інжиром
ця суміш
вибухлих табу
накладених на щастя
вето

і ти прикушуєш
губу
сідаєш
хутко
у карету

вона пихтить
від кінських сил
в яких копита
у калошах
рушає
голосно басить
на сіре місто
в макінтошах

8.

є час
якого вже нема
і край
в якому ти безмежна
необережна
і німа

чотиристінна
і приватна
панує тиша
там
безплатно
у тиші тій
ти не сама

вона збирається
жагою ллється
де материнство
впізнається
за пару місяців
у повні

9.
які
з тобою ми
гріховні
яка
до біса
тут
церковність
коли потоп
у небі джі
коли межа
вже на межі
такі
до сорому
промовні
що стрілки
у годинника
вужі
а голос
на мобілці
омен

нехай іде святе
святому
нехай
мотель
не ребра дому
у ньому
ми одне
здригання стін

такі заглиблені
тінь-в-тінь
помішані
і невагомі

о-пів-на-третю
сходить на престол
і ти себе знаходиш
у пальто

вистукує
жага
шпильками
і знову
все стає
в думках
так само

19 Квітня, 2013

1.

світліє світ
літніє літ

політ в себе
де скресне лід
останніх літ
опалих бід
порожніх діб
на самоті
і без

і може під-
біліє біль
що більший
місця по тобі
міцніший
міді у трубі
тривкий
мов рід

2.

підступить піт
уяви плід
яка
мов слідчий
пише звіт

на стінах серця
заповіт
мов на рейхстазі

3.

живу наразі
я
на розі
гроз
життя моє
не привчене
до доз
земного холоду
небесного тепла
в мені зашкалює
нешколена шкала

думки заломлені
мов руки сонця
склом
нема
надуманих
а є живий
надлом
є сила вітру
під обудження крилом
є все по щіпці
та немає
загалом

4.

така-то
апертура
в голові
знекровлені
пороги
слухові
заїжджені
слова
аж до плювка

продумані ходи
для пішака
для королеви
алт-контрол-аборт
а короля
постматовий
курорт

5.

що діється
дає стійкий надій
надоєне
лиш набирає
дій
крім випивки
по випічці ідей
крім виручки
і гавкотні людей
потрібно
посуд
і тверезий смак
добротний злив
на осад
і на осуд
бак

що баки
позабивані
дарма
лапай
за гриву скакунів
тримай
п’янке грайливе
щастя
бо втече
в країну
що не вирубиш
мечем
в торішній
фатум
в джунглях фраз
і рук
в позаторішній
джаз
розлук
і свіжих злук

6.

за погляд
і повага
і хула
у мене
перевага
два крила
пришиті мертво
ниткою ідей
літаю
зовсім низько
я
в ніде

за краще сонце
лікоть
і спичак
нема від зради
ліків
в тім
печаль
не знати
звідки вистрелить
і де
мерзотне слово
втне
як попаде

за крок непевний
камінь
або сміх
я недаремно
витупцював
сніг
за всі гріхи
замолені
і ні
нестиму
рідний хрест
на чужині

7.

давайте
будем думати
про мить
де
ще не вдарило
і не гримить

давайте
відчувати
біль билин
тепло життя
югу хвилин

давайте
вириватися
у світ
щасливими
за те
що ще живі

ходімо
бачити
і в баченім
цвісти
іти за дзвонами
і зводити мости

8.

мій Боже
може
у молитві
тій
я не занадто
гідний
в каятті

у серці
ніжному
жевріти доброті
найближчій родичці
людини на хресті

за тих
що від хреста
не відійшли
благаю
в краплях болю
дар пошли

дивитися
і бачити
тебе
шукати
вчора
у майбутнім
і тепер

глибоким словом
поглинати
мілину
сніжинкою в долоні
леліяти весну

17 Квітня, 2013

1.

я
переводжу цигарки
цей стан
що тишею застиг
мов перед вибухом
зірки
набився в пелехи густі

на ґніт
намотані думки
всиляю в голку нерва
їх
світам
на відстані руки
залатую космічний біг

яка мізерна
глибина
у тьмі блукаючих очей
і припинай
не припинай
душа
далеко не втече

слова
вселяються в п’ястук
з ковтком
холодного мерлот
і виринає
серця стук
мов з ополонки
риби рот

2.

ти
присуд мій
начиння
чин
чекання вітру
в морі справ
я
ластівка
твоїх причин
ніким некликана
пора

ти
голод мій
повітря брак
гостинний біль
щоденна смерть
я
марево
тепла й добра
Пандори Скринька
для химер

ти
простір мій
по шкірі край
межа
душі
життя
вини
я
неостигла ще
кора
на свіжій магмі
чужини

гонитва
ти
за власним я
родюче поле
ліс для рук
від мене
дзвін
забрав ім’я
тепер
я
чутка
тихе кру

ти
ехолалія вітрів
побудження ехокінез
я
скіпка
в пам’яті старій
скляна труна
для каберне

але знаходимо
ми
час
коріння
воду
сонце
ґрунт
аби спліталися
у нас
душевний біль
і серця бунт

3.

думки
закохані у ніч
віддатися готові
сну
акорди міста
смерть вогнів
майданчик серця
Байканур

надута булька
Божий світ
закутаний
в благий озон
земля і спокій
візаві

в дощівці
місяць
Робінзон
дрейфує
дрейфить
бо
у нім
тремтить метеликом
душа
і міф
складається
про німф
на дні
Великого Ковша

у цій
судомі нетривкій
зникає
прагнення

і грань
міцнішає
при втраті
кіл
немов прокашляна
гортань

це
просто сталість
і відтак
не впало небо
світ
не стлів
але втрачає серце
такт
при кожнім
видиху землі

4.

мій янгол
спить
забив на світ
з плеча посопує
собі
я
переношу переліт
з холодних рим
у серця бій

годинник ходить
наугад
вперед
назад
як і думки
а небо
вийшло на парад
протерло хмарами
зірки

не гріють полиски
мовчать
шукає берег
Мірабо
та світиться в мені
душа
а що їй світить
знає Бог

16 Квітня, 2013

1.

на світ
метро
викашлює людей
мандрує час
несвіжа кров
гілками
забув куди
старий дощара йде
тому чалапає
собі
без тями

тому
бруківка
пухне від калюж
немов статечне брюхо
з гальби пива
і тягнеться
потоку млявий вуж
сповзаючи
в підземне царство
зливу

2.

де тіні настоялися
в сльоті
заваркою для вулиці
служили

розмиті формули
ковтки кутів

життя мазки
з освітлення прожилок
щоразу свіжі
без авто
глевкі
приречені
ходу розпізнавати
мов павутиння
лапи павуків

вони закинуті
у ніч
мов ятір
покликані
текти у відчуттях
у біготні стоногій
тротуаром
і закидати в бари
доходяг
а виставляти з них
порожню тару

3.

неподалік
від пристані повій
пастух
содоми і гоморри
ціну складає в голові
товар
за себе сам говорить
бо перевірений
і розтягний
легкий ескіз
місцевого розливу

лети
в мотель
метелику нічний
і вимальовуйся
в руках
хітливих
розвагою
від губ і до сідниць
проплаченим
на забаганки
раєм
твій гріх
тебе не обіднить
бо жінки
ще біднішої
немає
як і немає
місця на все те
чим прийнято
ділитися інтимно
приймати й мати
за святе

кипить робота
у мотельних
стінах

4.

впускає
з диму німбики пастух
і надуває нулик
при одинці
лічильник
набігає

соте ух
старого селадона

ліжко в спинці
втамовує
віагровий коктейль
спиняє
розперезане родео
ще раз у душ
іде Емануель
з душі змивати
вариво статеве

5.

коли хто хоче
вирубати сплін
нагнати з голки
космосу і манни
іде
до того ж пастуха
бо він
пасе
не кіз лише
а й космоманів

то ціни
заганяє
словом гне
то розгинає
з кулака
середній
намотує його
на голий нерв
що рвався світом
з ломки
попередньо

смішна травичка
ніжно-білий шок
купуй
травися
поспішися
пробуй
сідай на голку
втягуй порошок
літай високо
до країв ознобу

не царство Боже
ти побачиш там
а страх глибокий
що з’їдає думку
за ним
блукає повна пустота
виймаючи щораз
вмістиме шлунку


6.

звучить мобілка
дудка пастуха
яке життя
такі чорти і чотки
мелодія
лавсторна
і бухка
розмова
сутенера
і кокотки

і чути як сміється
сатана
і видно як дає
лоретці ляпас
сідає
мов душа
до казана
у чорну тачку
і летить
за шнапсом

7.

за сатаною
янгол наздогін
спішить
кульгає
через пам’ять в ямах
несе розраду
у промінні він
до брам німих
забитих словом храмів

і той
хто вміє
слухати ходу
говорить серцем
хай воно надише
гарячим туркотом
не пустоту
а златоусту
мову тиші

хай у подобі Божій
вище я
всесвітня благодать
росте і гріє
думки
і вітру течія
приносить
Господу надію

на те
що цього світу Деміург
розкиданий
по душах
що глаголять
збере себе
мов кості
Колиму
і вспалахне
над головою
колом

12 Квітня, 2013

Я супутник, який через тенета
Приймає клієнтів, людей із планети,
Віддаючи себе у користування,
Спочатку у безвідсоткове кредитування,
Потім віддаю себе у борг
Без права на повернення - і це не виняток!

Я супутник але більше без я
Тому, що втрати несе цей із’ян,
Я супутник тільки я - це ярлик,
Супутник тіла і розуму – сполучник;
Учень, вічний учасник
Боротьби у самому собі.
Ввічливий хіба тоді, коли тіло у біді -
Де була голова?
Спокуслива тьма у розумі –
Це сиропне болото, солодка конкретика,
Супутник лікує діабетика!

Спрямована енергія проб’є заметіль,
Ввійти у реальність, думки саме ті,
Свободи учень від негативних емоцій,
Доброзичливість на першому кроці,
Співчуття завжди в яскравому боці,
Порозуміння мудрості шукають і досі.

Я супутник, яким керує організм –
Тіло і розум, душею у сльози
Через вірші, через прозу,
Через радість за інших,
за всіх інших присутніх на планеті
ллються вірші!

1.

бився
вибився
вщент
у люди
передзвін
‘у вся’
спис
у груди

серця
благовіст-
переборе
небом
відкрови
згасни
горем

2.

вітер
холодив
дихав рівно
духом гіркоти-
дзвонарівни

виходив
кути
вигнав
душу
в море наготи
царство мушель

де
міняє сон
кров на спокій
де
нема ікон
грізнооких

тільки
світла рій
мандрівничий
обліпив зорю
і обличчя

3.

загуди
в мені
світлий рою
медоносні
дні
під горою

де хрестам
рости
і всихати
а слова
прості
брами свята

а душа
болить
там
де сухо
облітає мить
ріже вухо

і такі
як я
дзвонолови
без хули
стоять
перед словом

4.

з груші
дзвонаря
духу чарка
очі
не горять
недогарки

хто їх
запалив
душу витряс
і підлив
смоли
в чобіт вітру

в груші
дзвонаря
смак безмовний
гнав на місяць
шлях
срібла повний

5.

золоті
слова
дзвоном куті
як мені
без вас
небо чути

не один
такий
стоголосий
зодягну
зірки
в ранні роси

наплету
для рік
крутоверті
хай вирує
вік
в оці смерті

пожинатиму
пережите
поминатиму
запах літа

а як
вкриє сніг
мов кольчуга
дзвоном
по мені
стане хуга

6.

дзвоне-
вершнику
сонце тане
ти слова підкуй
для майдану

роздаровуй
бій
розторочуй
неозорий
біль
світ за очі

хай на всіх
биття
стане більше
вишивай життя
кровним віршем

хай віддзяволить
зграйка псяча
хай вже їм
болить
що в нас
плаче

дзвоне-
вершнику
клич на віче
гірше клятих куль
голий відчай

7.

що
у храм веде
неміч гонить
ділять між людей
серце
дзвони

і вібрує
в нас
прапраспокій
і чекає на
слушні кроки

1 Квітня, 2013

1.

ми – великі ніхто
у водоймах богеми
плавники і хвости
частобачених риб

і богемний Кусто
мандрівничий по щему
на гріхтюбі постить
хліб розмови і гри

2.

ви – порушення прав
закупорення вени
дим ядучий із дул
дистриб’ютори бід

ваше серце – нора
з не святим а свяченим
гроші – брязкальця душ
гаманець – родовід

3.

нам не світить палац
але вістонька гріє
що за крок до весни
подих небом тремтить

з нами стільки тепла
що мілкішають мрії
п’ють обав табуни
із очей Божу мить

4.

вам далеко до нас
як гордині до Бога
чи тривозі до сну
голові до руки

хто сьогодні в панах
завтра матиме змогу
стати смаком вину
перепійно-терпким

5.

із тернистих доріг
обираємо хресну
перший крок – свіжий крик
а останній – у па

на ножах на зорі
стоїмо донебесно
і земної кори
відчуваємо пар

6.

що не слово – удар
що не порух – вендета
рай земний на кістках
недоторка-мандат

вовчих ям перегар
трон хиткий під багнетом
трішки вітер – і крах
крапля крові до дат

7.

добре знаємо вас
але вам – незнайомі
брудний мотлох і дань –
кишеньковий едем

ви – слуга на словах
ми – заслужені роми
що привчають свій дах
до того що гряде

8.

ви – замучена синь
ми – кити для вітчизни
у ефірнім смітті
на безхлібнім пайку

і проси не проси
ясність чиста аж слізно
не для ваших кутів
не на вашім віку

9.

так здається мені
перехожому словом
що як падає сніг
біль виходить на лови

сон за сонцем однак
ніч виношує зорі
що очікує нас
то до всіх не говорить

то міцніше за смак
грошовитого раю
то дається за так
просто так не карає

15 Березня, 2013

1.

час мій – злодій
карта бита з колоди
цигарковий мундштук
серця Божого стук

тук-та-й-тук

намережений звук
із матерії світу

як мені не боліти
у сніжинці згоріти
в небі – пеклі твоїм

2.

я – життя до руїн
повне клекоту й віри
в перевтіленнях сірих
кардиналів-царів

ще – поліття зорі
ототожнення пилу
рані край-крововилив
на обновки старі

ще – залеглість морів
гріб з корала кітвиці
хай вітрам добре спиться
із-за згуби мене

3.

під плачевним вогнем
і мілкою золою
де із цегли тривкої
мій початок застиг

дим не встиг прорости
димарем в потойбіччя
бо з благого паліччя
вийшло чадо тепла

очманіла імла
прокидалася в тінях
гра язична каміна
йшла по обрису брів

з-під яких дім старів
а захмарення гусло
просихали всі русла
словоточення примх

аж надихався дим
і покликала тяга
як відвагу під стяги
стліле тіло жарин

4.

де немає гори
біль душі за кровинки
там де спини до стінки
ні судді ні судів

вил сонет на воді
вічне Боже і тільки
слово плаває мілко
слово часто чуже

а як блисне ножем
поміж ребра пролізе
на долоню заліза
у горнило для скронь

і пекельний вогонь
розтечеться в судинах
загориться людина
вічне Боже згорить

5.

гнів не знає пори
і не вміє любити
він голодний як вітер
до нескладених крил

де немає гори
ґвалт помішує розум
мов "зіг хайль" в синагозі
божевільно звучить

хто цупкіший змовчить
хто від Бога підставить
і пригнеться лукавий
боягуз утече

чути слово тече
бо пече пропікає
дух перистий згорає
залишається щем

13 Березня, 2013

1.

з лебединої пісні
ніч
бо останні акорди
ні
а за ними
ні ні
ні так
простота
пустота
ніяк

2.

згодували думки
губам
відкоркованих вин
бедлам
ворушили
мов попіл
хміль
догорала
етерна міль
в тиші вивихах
і тертях
після вибуху
почуття

3.

у конечності
втрати сил
дві умовності
що без крил
розпліталися
і плелись
переймалися
що колись
сон сидітиме
на ножах
дні синітимуть
в паранджах

дві умовності
у золі
неприручений
в них політ
птахи з кулею
у крилі
придавалися
мов землі
майже сивому
завікну
присягалися
що збагнуть
що приносило
їм весну
що вдавалося
що не в такт
чи давалося
просто так

4.

море з мушлі
для неї він
колір утлий
мотельних стін
запах рідний
солоний смак
очі мідні
у них зима

5.

спи кохана
цей рай
з піску
хай нірвана
на волоску
світ гойдає
а з ним
і нас
хай ковтає
безхвилля
час
глипне ранком
з вікна
весна

він розтане
а в нім
вона

28 Лютого, 2013

1.

я дійшов
через пекло ‘на що’
до приникнення слів
і любові в золі
до уявної крапки
де усе вже в порядку

я дійшов
як зерно на мішок
бо напевно доріс
через рук мертвий ліс
до найпершої згадки
і нового початку

2.

дощ не йде
не шумить не паде
а завмер як струна
не цвіте сивина
у пустелі де сльози
не бояться морозу

дощ не йде
не стирається день
мов похмілля з вина
чи з грошей сатана
і боїтся ще руху
ночекрила розруха

3.

що до болю знайоме
пахне леготом з дому
зодягаюся в запах
мов у тигрові лапи
застигаю у жертві
що готується вмерти

мій хижак ще не знає
що на нього чекає
бо все тіло отрута
що чекає мов трутень
на щілину у вулик
в безмайбутнє минуле

4.

охопився губами
рвуся легко зубами
і проштовхнутий згодом
у жерло стравоходу
я хана твоя звіре
насолоджуйся щиро

прокидаються соки
у безкрилім високе
у безвиннім стигмати
у думках непочате
дай мені півхвилини
і до серця долину

5.

я приборкую клапан
слабнуть кігті на лапах
а стискаюся в камінь
рветься видих мечами
небеса на зіницях
наче страх у божниці

прикро знати і стати
домовиною катом
блискавицею в полі
домальованим колом
першим снігом у році
ліхтарем на тім боці

никне вічність уперто
перед Янголом Смерті

25 Лютого, 2013

1.

глінтвейно вражений
нестримно радий
приліг і свічуся
мов на щоці помада
за все що поруч
за невимовну мить
за те що невгамовні
і навзаєм хворі ми
лиш ділимось
але не поділяєм
цю пристрасть безвіконну
у рамках незаконних
коли кохаємось
і завмираєм
при стінах-свідках
при течії думок
у нікуди з нізвідки

2.

так мало нас
і так багато сну
такого що за ніч
не перетну
холодним
і бездітним змістом
в якому загубилось
в неосонні місто
дратливе і черстве
квапливе і старе
який нас простір
обере
яке прибереже
наслання
мовчи
байдужай
і люби
до розрожевлення
у ранні
всі кроки
перші і останні
ми перевірим
ідучи

3.

до перших півнів
рай в кімнатній млі
від зливи поцілунків
брак землі
немає висновків
приглядності до рис
відсутні прописи
долини і гори
і ледво-тінь
зодягнена у млість
мов на рибалці лодь
хитається в теплі
вона стає
зображенням себе
підсерцем п’є
наповнення небес
і ясно так
під резонансний шал
у парі з янголом
вселяється душа

22 Лютого, 2013

1.

щоб робити погоду
треба вміти ділитись
необхідно здирати
затирати втирати
пробиватися згодом
крити каркати критись

2.

недоторкливий роде
дорогі депутати
триндарі носоводи
тушки душки гармати
жуйки вуйки повії
духобійки з крамоли
в чарці спить веремія
кривду немічний цмолить
досхочу аж по вінця
до олюднення люті
від прозорих провінцій
до столичної муті
прокидається сила
прикидаються кроки
є на зашморги мило
а за око по оку
є ще з’їдини ладу
з правди вилиті дзвони
з них ростуть барикади
між людьми і законом
це не ваші дзвіниці
і не вам Бога звати

3.

що сухе загориться
розпадеться що рухле
розкладуться мов криця
вени клану набухлі
і терпіння година
довша вішалки влади
перетріпано спінить
довгоношений задум

4.

знайте пройди і зухи
мудрагелі маститі
кожне гоп має вуха
помста ляпасом шита
та нехай вас не парять
ці мої римоскоки
що не слово то вар’ят
варіація шоку
що не думка то клема
кров із носа а вгріє
струмом бігло-натхненним
а тоді хай старіє
аритмія в поетах
алегорія в люстрах
дим життя в пістолетах
чужина там де пусто

21 Лютого, 2013

Створити сайт —
мов райський сад…
Де корабель космічний — флешка.
Й навіть мобілки есемеска
несе в собі найвищий сенс…
В мій віртуальний світ —
повір.
На моніторі як душа,
а тіло стукає по клавішах.
Всесвітня павутина електрона —
скидає книгу паперову з трона.
Бо покоління що прийде без блату,
ніхто не вдіне в розкіш фоліанту,
за гроші не придбають собі слави
його безстрашні вільні самвидави.
А розлетяться світом інтернету
відверті вірші космосу поетів,
і загоряться зорі з їхніх творів,
закрутяться планети із промов…
Це інші інженери ідеалів.
Це модельєри всесвіту обнов.
Крізь конформізм, і догми кон’юктури
це пробивається нова література.

1.

що не крок
то цабе
революція
в русі
еволюція
мушу
підійти до небес
під глухий тарарам
дратівного набату
що не крок
то гора
де нанесений
фатум
наче дюни
наліт
що ковтає пороги
за якими
несвіт
і не слухають
ноги

2.

захлиснувся набат
і повітря шпилясте
розосилось до п’ят
в юрмоокому насті
зачитали вердикт
і вказали на плаху
руку я золотив
щоб вона одномахо
перерізала дах
по потилиці вміло
щоби вийшла руда
не намучившись тілом

3.

я
свіжозмита кров
і сік
деревині
у зарубках сокири
в позаголовій
глибині
моє нутро
змикає
прогалини ксилем
хай теплоту
вивчають
і згадують
про щем
про ще
розлогу крону
і легеневий гуд
про коренисте лоно
залишене в снігу

тепер безруко й сіро
несуть у_рай_човни
мій вишуканий вирій
для змитої вини

15 Лютого, 2013

1.

під станом згорбленим
до сутінків старим
у сутолоці сутності і бризу
де сохне за водою сіль
а тіні діляться на три
як облачаються думки у ризи
мій збитий шлях
мій непокритий дах
стриножує півзагнаних коней
ачей шукає за вогнем
оклітчує пташині плани
аж заникає сонячна руда
і сріблом заливається нірвана

2.

я тишу пралісу плету
що проростатиме за мною
по пояс в неба мілкоту
давнітиме у ній стіною
бо не здригне у листі синь
світлинами завчить минуле

3.

все що у світла попросив
полеглим янголам притулок
в амореторії моїй
у стиску схожому на острів
де час ніяково стоїть
а слух і зір на слово гострі
витончують до нерва страх
оглядка тінню відрізає
з-під в'ялих пальців ліхтаря
блідий ледь спечений окраєць
того що більше не мине
не опаде не відвернеться
від ще недійшлого мене
до самоти в Твоєму Серці

14 Лютого, 2013

1.

ніч напрокат
в благеньких стінах
де
окрім ліжка і вина
бракує серця-кокаїну
тертя коліна об коліно
і тихо так
мов невійна

прибій ескізів-мартоплясів
відпливи піни
реверанс
між нами –
ми –
гарматне м’ясо
що бій вели
у баляндрасах
приречені
на декаданс


2.

на вогнеметних барикадах
кістки перебирає лють
і лиш вдає
що спить бравада
шансонний штиль
для вуха –
зрада
той факт
що тишу
заклюють

пришпилькуваті нагадайки
страшидла
з так_тобі_когорт
що_під_руками
поламайки
що позлітаються
мов зграйки
підприцвірінькнутих
негод

3.

ще дихаєм
одним по колу
з одного глузду
нерви п’єм
та не зречемося
престолу
хоч королі
несамовито
голі
мов ослов’янин
Депардьє

бо наше сонце –
шанс для свічки
пролити світло
просто так
як за дощами
плаче річка
а за косою –
на підлозі стрічка
чи Ласка Божа
із кута

13 Лютого, 2013

1.

акваторія хвищі
від землі до хмарин
як живеться там
вище
де немає гори
на яку душу пхати
наче камінь
на гріб
де з молитви
палати
а слова
димарі
де так світло
аж пряно
від розправлення спин
де ти вічно коханий
але завжди один

2.

не штормить
перестало
вийшло
світиться
є
певно срібла
замало
на волосся моє
рвусь у кожному
нерві
як напружую звук
я
розмаєний
червень
і запізнений
стук

3.

виговорююсь
чисто
на душі
у словах
і мій всесвіт перистий
неболиголова

набігає дорога
я по горло в бігах
від людини до Бога
тільки крок
тільки змах
тільки страх

4.

вам далеко до мене
з шестикрилих щаблів
божества нехрещені
Бог іде по землі

тіло збите до крові
та у ранах й плювках
квіте серце тернове
доброта на щоках

7 Лютого, 2013

1.

ну що
полегшало тобі

тяжіння

земне
до оніміння
дня
і непитоме
наче кров осіння
блакитна кров
на сірих пнях
від велетнів
що колисали вирій
Господню Ласку
берегли

2.

від наготи
до недовіри
мандрує вітер
з голови
на кожне слово
маю міру
на хрест для сонця
корогви
оздоблені життям
сейбічним
і оторочені
вогнем

3.

дрібоче шлях
нагнулась
вічність
при перших
паростках зими
немов до джерела
за січнем
із пекла спеки
манрівник

мене
не проковтне
вона
я кулі сила
випита до дна
я звук
нечистий
в слові
цить
тому
живий ще
і тому
болить

7 Лютого, 2013

приходив біль далекий і рудий
приходили налякані зайчатка
моя кора втомилася кричати
моє гілля не квітло в холоди

кому ж оте коріння та трава
коли й сльоза гірким просякла глумом?
і хто до світку шелестів і думав
хто так і не спромігся на слова?

то мій політ – рука – кора – крило
не вірите але й кора застогне
в піску зими в піску того безсоння
де навіть подих снігом замело

і я стояла й вітер кружеляв
лісник мене вже міряв на колиску
я вже була остання в світі пісня
під мене засинало немовля

закапелок дрімоти
стійла
слів для ідей
де повторює
цо-так
поламайстер сердець

п’яний сторож
для цноти
як завівся
іде
потакати
хвилинам

наче з лісом вогонь
задаватися
з ними
прилягати
до скронь

відчинивши крамничку
на околицях вух
він заходить
у звичку
мов копито
в траву

із вкарбованих терцій
ополонок нічних
снами дихає серце
мов у відрах
лини

а чиясь
негосподня
всевідчутна рука
тягне душу в безодню
аж пустіє в думках

і в цо-так
неповторна
наче обриси
хмар
переходить
у чорнім
оліхтарена тьма

(к)рай мені
неземному
що в сніжинці летить
гріє місце
свідомість
і лаштує
кути

6 Лютого, 2013

1.

слова... слова... слова...
овва...овва...овва...
за кожним
тихо
у кожнім
вихор
проноситься
ковтає
випльовує
вмовкає
мов по дощі
трава

2.

гіркого серця дрімки
калинова зима
не йде дорога
стрімко
дорога-колима
рипуча колимага
запряжений дракон
язик
мов над рейхстагом
звивається закон
в очиська кров залита
дме з ніздрів дим важкий
компактні габарити
навіжки і думки
плетуться курчолапо
день плетиво зміта
ну що ти хочеш
шкапа
від зуба
до хвоста

3.

немає поганяйла
ні пррр тобі
ні вісьта
везе вугілля
й кайло
мій святоюр
до міста

4.

блистить
чорнозолоття
мов шуба із крота
у небі
що навпроти
міцніє висота
в ній
не сховати птахи
і церква і костел
хрестом сягають
захід
нелічених кандел

5.

дракон іде
дрімає
ну чим тобі
не віл
у місто
де немає
де прорости траві
у місто
сите оком
пильнуючим
за всім
у мекку одиноких
в сезон лови-таксі
де все не-по-кишені
і стільки дивини
як роздаси по жмені
то жий до сивини
одна біда
що холод
вугілля зась котлам
закам’яніли смоли
бо лютий
без тепла

6.

не видно
кучугури
зберися святоюре
шмагни дракона в бік
зайшлися в кризі мури
мов спився чоловік
он місто
на колінах
гостинне
як мечі
не дихають
каміни
і сплять в замках
ключі
та кожному з них
сниться
дорога до кишень
де радісно дзвениться
немов душі віршем

7.

закинув серце в руку
від нього ж освятив
дракону бік
мов з лука
дістався до п’яти
і той рвонув щосили
аж просльозилась
твердь
і кров очисту
вилив
на білосніжну
смерть
побігло чисте поле
і чорний пил сідав
де вибиті з-під кола
лягали
просто так
мовчання і спокуса
розвага і вина
що на одному дусі
не випити
до дна

1 Лютого 2013

ти крапка без ‘і’
кінцево-дотична
то простір змалів
віконням від січня

то б’ється то ні
заходиш постукай
край скронями гнів
чеканням розлуку

б’є серце у дзвін
нападало гулу
мов білих пір’їн
із мрій що минули

стоїть течія
завмерла на фото
вона нічия
з паперу на дотик

із уст на уста
закину у слові
крім світла з хреста
примирення крові

позбавлення крил
і зречення квіту
приброкання сил
що марили світом

у гавані літ
яса якір кине
у хвилі-золі
зворушаться тіні

розбуджений час
хитнеться як віра
на тім що мовчав
хай висохне сіре

на тім що стояв
хай вийде на люди
ти крапка моя
а інших не буде

25 Січня, 2013

1.
хрестатим вікном
нагороджений містом
розвіявся сном
по душі ніби листям

не бійся мене
я спокійний покійник
в тобі як помер
мов у тілі снодійне
то рук не складав
не котився сльозою
літа як вода
нашу тишу загоять

2.
слова дощові
перехожі й безнебі
лишаю тобі
я на згадку про себе

хай кров повелась
поплила без любові
не хлипай мала
усміхнись і на сповідь
до вітру пристань
з вітрячка матіоли
до ранішніх ран
прикладаючи голос

3.
розкрилена лю
у натхенному світлі
я шлях простелю
з берегів несусвітних

не бійся ступай
не дивуйся що зорі
мов біла крупа
під ногами говорять
про холод в раю
і про мандри безкраї
я там на краю
я є той хто чекає

4.
я той що тримав
всі надії не в клітці
зима не зима
я весню тут і звідси

до мене лети
ластів’я щедрувати
займуться сади
із вапна вийде хата
із піни глибінь
так виходить на сушу
мовчання і тінь
ти возносишся в душу

25 Січня, 2013

У цьому мороці міськім,
де радіоли гучно грають,
у середовищі слизькім
поети вірші не читають.
Кому потрібні вірші ці?
Було би сало і до сала.
І викидають папірці:
якась там, щось там написала.
Але на тисячі - одна
душа знайдеться небайдужа,
що схоче випити вина
із сліз поета. Мов недужа
до губ питво це піднесе
й осушить подані бокали.
І біль із кровю потече
з дезінфікованої рани.

2004

Іду, щоб знову повернутись
до гір, до скель фальшивих фраз,
до рік печалі і отрути,
їдкої куряви образ.
Щоби з тобою знов збирати
із вовчих ягід мед-нектар.
Безодню бачити й ступати
у створений мені Тартар.

2012

"В тебе очі грозового неба,
з них ще мить і блискавка злетить"
В тебе очі грозового неба -
фраза ця мені й тепер болить.

Потім говорили:
- Дві криниці.
- Дві безодні чистої води.
-Твої очі, мила, мов зірниці,
що вогнем висвічують сюди.

Вже минуле вдалеч відлетіло,
та чомусь, як в небі загримить,
все раптово стрепенеться тіло,
й фраза давня знову заболить.

Синє небо скаламутить хмара.
По землі розкотиться гроза.
Давній спогад, наче Божа кара.
Знов з очей покотиться сльоза.

В мене очі грозового неба.

2002

Як ненаписаний роман
моє життя перегорталось:
була любов і був обман,
і там, де тонко, завжди рвалось.

Страждання, муки, біль розлук
з чиєїсь неземної волі.
Я відчувала дотик рук
фортуни злої, злої долі.

Посперечалася з життям,
що цю химеру переможу,
що більше я себе не дам
на милість неба, милість Божу.

Я розпочала цей роман,
я вже зайшла за половину,...
в очах рябить, в душі туман.
Я прославляла там людину!

Та засміялася судьба,
що я її не переможу:
"Хоч ти красива й молода,
та я тебе зламати зможу".

Як недописаний роман
моє життя перегорталось:
була любов і був обман,
і там, де тонко, знову рвалось.

2010

Я хочу тебе сховати,
У тайну давнього міста…
Де я королева-мати,
Опіка сину не тисне…

Дам тиху йому пораду,
Бо я ж таки царівніша.
Він, чоло схиливши, слуха,
Матуся не схоче гірше…

Я буду ходити замком,
Тихенько сидітиму в кріслі,
Дзеркальні раптові уламки
Зі скелі кидатиму, звісно…

Я хочу тебе сховати
В чарівність далекого міста…
Чому королева-мати
Тебе не слухалась, грізний?..

2012

При сході прадавнього Сонця,
Де сяяли роси ранкові,
Я виникла, ніби з нічого,
На очах у хвиль молодого моря,
На вустах у вітру п’янкого.

Доки світ у пісок точив каміння,
Висихали озера, горіли мости,
Хтось мріяв літати над Тінню,
Інші Світоч топили в багні;

А я тямила власний шлях у світі -
Вгору, слизьким серпантином клепсидри,
Космічні роки і земні лихоліття
Й заледве не зникла у прірві страхів,

І нарешті кружляла довкола тебе,
Натякала пошепки – ніжно, прозоро,
Ти почув і слухняно вдивлявся в небо,
Побачив і дав мені ім’я.

З чотирьох елементів буття земного
Втілив, вистраждав і вдихнув життя.

Зрозуміють? Засудять? Рядном накриють?
Осипатимуть золотом творця?

А мені що? Я в тілі вже народилась,
Облиште, я вільна – сама своя!

1.

пам’ять
базар іконний

німба
пришити лінь

царством
три дні безсонним
править
адреналін

править
і виправляє
кардіограмний
стан
я
вже не позбираюсь
відчаєм
на устах

2.

світло
мов сома вуса
риба
вікно старе
виб’юся
і переб’юся
спогадом
сухарем

позавіконний
безмір
втягує
наче вир
в серце його
розверзле
погляду
начавив

погляду
за тобою

мамо моя

я тут
свічку
зробив сліпою
тіні чужі
задув

3.

біль відпустив
присісти

каже

старий
дихни

серце твоє
мов тісто
ще не спеклося

мни
жуй-пережовуй неміч

тут
у душі тісній
я
і біда
живемо

а до біди
у ній
дні доживала
гостя
буря емоцій

та
в горло лягала
врозтяж
там
де слова
ковтав

4.

пам’ять
базар іконний
вишиті
тропарі
крила
для підвіконня
і на той світ
поріг

14 Липня, 2012

1.

Адама
щойно
наче з воску
вітер вилив
хоч коники ліпи
таке глевке
нутро
він ще не знає
про своє
ребро
і просить
доліпити крила

2.

де світло тоншає
стає прозорим сон
тендітніший
за перший крок
дитини
де тінь теплішає
'пугу' зникає сов
розлогіше
за шум віків
у днині
що нині
привела думки
на світ
наповнений
і виплаканий
Богом

від сліз Його
бідніє звук
і лід
і потопає
у весні вологій
весло з човна
світлішого
за краплю
втіх
земних
як гріх
і нетривких
як дим
від бурі

3.

де все буремне
не конечно
буре
а карколомне
віроломніше
за те
що присягалося
та обійшлося
що осягалося
та не збулося
у місяць
барвило волосся
там ліпиться
святим святе

не горщики
а галактичні русла
в яких судини
від Святого
Духу гуснуть
там
протікатимуть
і напуватимуть зірок
всесвітні ріки
і мандруватиме
душа
у море дике
не займане ніким
нічим не оповите
де ясність настає
щирішою
світила
де ‘я’ незмінно
є
стовимірне
стокриле

28 Червня, 2012

Панночка і кішка, і розкрита книжка.
У кімнатнім горлі тиші перехлин.
Він поїхав щойно, і лише на трішки,
вже такий далекий до оцих місцин.

Панночка і кішка не встають із ліжка -
за вікном безсонний, ним забутий, дощ.
На столі сумує шоколадна мишка
і уже нікому не найкращий борщ.

Панночка і кішка, і слідів доріжка
з пам’яті луною лине навпрошки -
упівнеба квітне райдужна інтрижка,
звівши у обійми дальні бережки.

І невдовзі пішки Панночка і кішка
по веселці зійдуть над низькі дахи,
і на світлий крайчик хмарного горішка
сядуть розплітати і плести шляхи.

Він поїхав щойно, і лише на трішки.
З пам’яті майбутнє лине навпрошки.
Чорно-білий ангел підбирає лишки.
Панночка і кішка - доленьки стьожки.

если лето попросит
я уйду в эту осень
но не с пулей височной
не в удавке не срочно
а на зов журавлиный
истлевая картиной
застывания красок
отпевания басом
мимолётного ветра

погружение в метрах
ответвление в клетках
тела дряхлые ветки
выси хрупкие руки
расставания муки
расстояния млечность
созидания вечность
отпускания сочность
распускания точность
отцветания скупость
жизни краткая глупость
с детства в старость пробежка

ни орёл и ни решка
суеты неполярность
всех сторон солидарность
состояние смерти
рай в небесном конверте
только нет адресата
адресанта и даты
жизнь – лягушка на ужин
цапле в солнечной луже
жизнь достойная битвы
вечно ходит по бритве
превращается в камень
если чувствует пламя
или приступ одышки

светит каинам вышка
дележа ждет наследство
панацея ждет средства
сокровенности – игры
внутривенности – иглы
икс ждёт игрек и зету
и рождение света
в этом мире отменном

в этих сношенных венах
дни дорогой стареют
тлеет сердце но греет
реют мысли и тучи
беглой смесью гремучей
и взрываются звёзды
раздевается воздух
в рваных лёгких Вселенной
лишь Любовь незабвенна
лишь Любовь незабвенна
лишь Любовь

1 Июня, 2012

Запалює світ і зворушує вигнані далі
поет – цей дратливий дивак, що постійно скандалить
і крутить довільно словами, мов сонцем циганським.
Він глушить рядки і римує "непанське" й "шампанське”,
підкидує образ – млинець із небесних метафор,
а ловить – що є – словомаз цей завзятий за фахом.

Йому не потрібно таємних дверей відчиняти,
бо тоншу за шпарку сонетну, мов місяць, сонату
змайструє із вітру надутого ранішнім сонцем,
розчулиться в ній, мов зима від рибин в ополонці,
і стане по букві себе і свій світ затягати
у серце глибоке, в його золоті каземати.

А змістом залиється, наче пробудження з крану,
у лоскотну душу – то легшим за пір’я він стане
і стане летіти просторами вільними думки,
замірявши звуком – де тісно йому, а де лунко.
Застигне, як очі на персах налитих жіночих,
та встигне згоріти і правдою дословоточить.

Наповнений щастям, пригублений згубленим часом,
на випас він гнатиме знов легкокрилих пегасів
далеко, ще далі – за обрії вправного ока,
де трави дичаві, а небо пошите – нівроку.
Молочно-зчумачена й море-невпинно-ігриста
поезія вітру народиться в зграбному листі.

У листі, що дихає блюзом і видутим джазом
із тіні гіллястої – із прохолоди оази,
у образах крутиться – в душу лісисту лягає.
Хай горнеться світло, а думка – прасонцем палає.
У дзвонах почута, в цитатах дослівно-роздерта,
вона ще не раз виринатиме з прірви безсмертя.

Байдужим – більмо, для цікавих – сочиста потрава –
слова – ті самі і читаються зліва направо,
послужать в молитві – одним, може іншим – за воду.
Отак собі йдуть, чи течуть і рядками заводять
чимшвидше, чимдужче, чим вміють, чим гріють, чимдалі…
…і зріє цей світ в перехрестях любові й печалі…

10 Травня, 2012

Пливу між лодій…
А єдваб словес
Бузково буяніє круг палітри…
Не знаючи прогрес це чи регрес,
Пливу – із Ліри у сузір’я Гідри…

Великий Віз скрипить:«Сядь…
Під...ве...зу…”.
Рись ошкіряється: "Ультрамарину б!".
Злетіла крізь ясмин і дерезу.
Екліптику пишу сімсоту днину…

У дощ благословив жаский Дракон.
Стовп іскор видихнув:
«Я – твій добродій!!!».

Ну як мені, ступивши на балкон,
Забути зблиски величавих лодій?



2007-2012

Перо моє на старті,
Зворотній часу лік :
- Слова, поезій варті,
Летіть в майбутній вік.

В безодній голубіні
Кружалом золотим,
Розбивши пута ліні
Усеоружжям рим,

Заграй, чудова ліро,
На сцені хмар блідих,
І хай буденність сіра
Останній робить вдих;

Дай óбразам ожити
На мить одну хоча
У космосі відкритім
Уяви читача,

Де зоряні світила,
Душі солодкий щем…
Не опекти би крила
І приземлитись ще.

26.04.12

слава Богу что весна
все "прощай" звучат как "дальше"
беглый взгляд как пацана
мне легко поймать на фальши

в чём-то ведь молва права
где-то кто-то что-то знает
зеленей не здесь трава
тут её не замечают

возвышаясь над собой
и паря не испаряясь
не прочитанный судьбой
я пишусь как в небе стая

в мыслях мало головы
крыша медленно съезжает
в тучах пламенной молвы
закаляются кинжалы

зарождаются грехи
накаляются огрехи
страстью кормятся стихи
грустно увядают вехи

как мираж видна душа
та в которую влюбляюсь
точки ставлю не спеша
и горча не огорчаюсь

не решив что решено
чашу не испив кометы
Синей Птице на пшено
рассыпаются рассветы

отдавая дань словам
что хранят любви богатства
мысль идёт по головам
создавая птичье царство

24 Апреля, 2012

То не руни, то не хмари сіроокі —
То печаль мандрує — плаче сивий сокіл.
В поміждум’ї між земним і неосяжним,
Поміжліття огортають крила княжі;
Перетнули рано-врано три тумани,
Перевіяли в дощі нічний неспокій...
То не гнівні поміжчасся басурмани —
То самітником самує сивий сокіл...

1.
отримую себе
як запоруку дихання
як втілення думок
у дотик
утримуюсь
відверто
від
ковтка розлуки
від любові зцілення
а ‘за’ мої
нетлінні
за мною
зі мною
і не ‘проти’

2.
впускаючи чекання
глибше нецвітіння
прийматиму за дихання
цю виразність осінню
очей жіночих

вони
моє благословіння

на
сім
відміряних разів
на
шість
давидових кутів
і п’ять
комуністичних зим
чотири
сторони ідучі
три
букви бубнявіюче-шипучі
дві
розп’ястучені долоні
що втрату стримують
на скронях
одну
на всі слова
мовчанку

3.
від-ранку-і-до-ранку
заходиться
крутиться
лущиться променем
сонячна дзиґа
тоншає крига
життя
між нами
мамо

4.
устами
мов камінь
загачено слово
на вітер
підкова
чекання чеканка
очікую знову
збагачуюсь
ранком
вертається серцем
весна-каторжанка
і просить
зустріти
і перехристосить

5.
не небо
а спліну
нахмарені стоси
а в них
наче голка
загублене ‘кру’

6.
поважне мов крук
це сплетення рук
сідає й чекає
на гілці-коліні
на звук
наче лук
на стріли осінні
на пісню
циганку стару

17 Квітня, 2012

как с ладони песок
как слеза со щеки
по листку отрываясь
ни на что не взирая
это время сбежит от меня

что-то нужно менять
в никуда отправляясь
никому не мешая
никого не браня
не виня и не каясь

но пока
жизнь трепещет в висках
и трава высока
свысока облака
не глядят зависая
но пока
отдышалась река
лунный свет как мука
солнце лепится
снами – летают

и есть ‘но’
и оно не пускает на дно
где нет слов
и душа не ранима
а от страха курок не свело

если память горчит – то светло
если тает – тепло и терпимо

невесомость всегда уловима
мотыльками шагами и сном
если мысль на вино уязвима
пусть крепчает от истин вино
и прокрутит мне жизнь как кино
о любви что осталась сравнимой
с белоснежно-хрустящей зимой

я люблю тебя мир неиной
где я всё ещё кем-то любим и...

12 Апреля, 2012

Судестада стриножить муругі хмари
В побляклості квітневої грай-води,
Громовиці корчмарі — галай-татари
Все крамолять правесело прасади.
Міжтумання жовняріє. Орди Зевса
Ятаганять вишини лазур-лани
Та гогочуть мілководдя сині плеса, —
Колихнулось надвечір’я зі струни...
Розшаманилось піднеб’я — сипче іскри...
Розціловує долини Грозовій —
Престарезний Ярмолай все топче кригу —
Сновиганець креше танець кочовий.

(9 квітня 2012)

І
В руду країну велетнів-мурах
Літала ти у місяць свій медовий
Пастельні ріки розляглися у пісках
Невтомно праця розвозилась у візках
Між парасольками грибів двоповерхових
ІІ
Летовище. Зелено-синій сон.
І острівець у серці океану.
Туземці вбрані «по-гавайськи» в унісон (агенти).
Повітря кримінального мусон...
У змові – викрадення вас. Ги – бондіана...
ІІІ
Аквамарин небес на дні озер
Велосипедна подорож відкрила
Куди Шнель-бан возив вас дотепер...
Засмагу березень розносить волонтер
На пляж біжиш в ліску сховавши крила
IV
Посіпує борідку мудрий Фрейд
Звихнутись можна – тут така картина...
Фантазіям вмикаєш знов апгрейд
Нервово відміряє кроки Юнг
О, психології глибинна гільйотино...

(А мандри – це призначення твоє...)