Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Юлія Івченко (1978)
Чому ж тобі так погано, сонечко, спиться без степових найсильніших у світі вовчиць?
може тому, що Маруся до гробу безтямно кохає Гриця?
може, її кохання сильніше за найжорстокіших вбивць?


Інфо
* Народний рейтинг 5.162 / 5.67
* Рейтинг "Майстерень": 5.145 / 5.75
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Коефіцієнт прозорості: 0.769
Переглядів сторінки автора: 126919
Дата реєстрації: 2008-11-01 21:38:25
Звідки: Київ
Школа та стилі: Неоклассицизм, модернізм, постмодернізм, метафізична поезія.
У кого навчаюсь: У життя.
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2021.09.16 18:28
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора

Найновіший твір
********************************
осінь складається з бунтарства стогону і вогню,
з блискучого срібла, дикого меду і студентського — I love you!
що сміливо лунає у київських парках.
на деревах старих обвисає пісні жовтий батист,
під деревами — художник з мольбертом, немов статист
і лілові лави покриті господнім лаком.

осінь п’є чорну каву, чай з чебрецем й дорбре мартіні,
поправляє дощам неспокійне волосся на айстрах синіх
і розігрує в карти жалісні мелодрами.
десь іде війна, наче оси літають кулі, гради гримлять,
все починається з милосердя, а закінчується на ять,
навколо лежить франко, лунає — скрябін.

осінь собі рукавом закриває покусаний в муці рот,
як не політик — гекзаметричний хам і радісний ідіот,
завжди прийде та осінь змарнує, аж до блювоти.
кетяг калини, як кров коло серця і жовто-гранатовий листопад,
не зрозуміло поміж яких грудей застряг врочений зорепад?
але боронять вітчизну золоті ланселоти.

золота повно — сусальні липи, серця, високі думки,
дядько ярослав стискає потайки біля ТБ важкі кулаки
та опускає безсило — а от би вмазати!
в цій тривожній осені ад поступово стає відчутно,
так, наче небесній мадонні дали напитись гіркої отрути,
навіть, кримський гербарій оживає у вазі.

слова, як печиво пісочне стають солодкі й крихкі,
хтось виживе, певно, але, ця робота не для слабаків..
а в Києві — осінь і радості пів.
криштальна сльза на рідному стязі.