Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Пастиш на зиму
де сніг у вітрини пнеться, зростається з чобітком,
я раптом зайшла побути в сучасній химерній казці,
де все чи навспак, чи просто у горлі стає клубком.
Зустріла на розі Кая. Він Герді купив троянди,
грейпфрути і мандарини (у Раї тихцем зірвав)…
Напевно, щасливий, Каю? Твоя недалека любка
фарбує тонке волосся, наївно пряде слова…
Вульгарна і гордовита. Життя її – мила скелька.
Шматок одламає з серця – і в пекло підкине дров.
А геть непристойне міні підлазить доверху часто.
Тимчасом у світі різко on змінюється на of…
І байдуже: девальвує, холоне від’ємне сальдо,
пусті, до дірок, до трему традиції, етикет.
То що тобі зварить Герда? До м’яса наріже нігті.
І що не напише Герда, то знатиме Internet.
Ви будете довго жити на гроші старої бабці,
аж поки вона од віку та бідності не помре.
А далі по-королівському підете позичати:
у рідних – на суші-бари, у друзів – на каберне.
Урешті приб’єтесь інде під білі гримкі ворота.
І біла красива пані відчинить їх, підійде:
- Як, Гердо, марніє личком оцей твій коханий хлопчик.
Ти, певно, його на світі не дуже то й бережеш?
Пропалений голос Герди з дитячим лунким акцентом
зірветься на іронічність і сплюне слова з душі:
- А ти за ним, королево, не бідкалась, не тужила,
якщо відпустила швидко? Тепер він, як бачиш, мій.
У нас хоч по хаті діти, неначе веселі миші,
а в тебе, у недоріки, самотній палац, мов зруб.
То, може, не чванься? Дай нам по жмені чудес і срібла,
каміння із кімберліту і трійко-четвірко слуг?
Шиншилу і горностая, песця або чорнобурку…
Навіщо тобі ці лахи? Старіти ось-ось почнеш.
Уже й не знайомий пафос. Не ходиш на пінні паті.
Не носиш тигрове боді, горжетку а чи кашне.
Чи досі, мене цікавить, тобі за високі сани
чіпляються чиїсь каї та герди ідуть услід?
Чи, може, твої холодні безкраї хижацькі очі
уже не горять, а тільки полискує синій лід?
Ти, люба, фригідна, певно. Стоїш і лукавиш тихо.
А може, ще й божевільна? Спустити б лише собак!
Я з подругами шепталась, що ти снігом удавилась.
І ми реготали дико. Ти й не подавала знак.
Напевно, відмерзла зовсім? Лапландія – це не Мальта.
А нас ніжить кримське сонце вже декілька довгих літ.
Мій Кай! Він такий чуттєвий, усе ще слова складає,
забувши про тебе й вічність, цілує мені живіт…
Ми разом, ти чуєш, разом! І так буде аж до скону!
Чого ти стоїш, небого? Де віхола? Де мороз?
Ось Кай. Він перед тобою тримає мене за руку.
- Я бачу. Це не суттєво. Це звичка або невроз.
Бери, Гердо, все, що хочеш, – каміння, хутро та шкіру.
А дітям я бабу сніжну до вечора заліплю.
Десь чула, твій фетиш – гроші, колеги твої – моделі;
обкладинки помічала з тобою у стилі ню…
І Кай тобі це дозволив?
- Поет Кай, та без роботи.
А діти завжди голодні, зарюмсані чи сумні.
- Ти їм прочитала казку? Водила хоч раз у школу?
- Якщо таки любиш Кая, поможеш їм і мені!
- Ні, Гердо, у мене зими у лімфі, в гемоглобіні.
А діти, загравшись, раптом розтоплять се на вогні.
Або я й сама розтану, помітивши білокрів’я.
Або я сама розтану, приклавши бліде чоло
до тих, хто клепсидру, книгу жадає, але не просить.
Усе-бо душа за Каєм, гіркава, що б не було…
В земному житті багато неправильного, на правду.
Я сани відтоді, певно, не брала в путь ані раз,
ні оленя, ані сарни. Ходила собі у мандри.
Бувала у вашім місті, але обминала вас…
Я стала б, мабуть, такою ж, як ти, кольорова Барбі…
Я стала б, мабуть, такою ж, якби не сніги й не Кай…
Звичайно, він буде жити з такою, як ти, а нишком –
шукати слова на вічність. Поремствуй і привикай.
Немає в житті такого, що б я не дала заради.
У тебе ж бо задля нього, крім нього, давно нема.
Засни й не турбуйся більше. Він буде не твій з тобою.
Від мене ж йому з учора під вікна прийшла зима…
Я вийшла із казки. Піша. Розхристана й невідома.
Уверх покотились небом три яблука, дві зорі…
Я знала, що не забуду, я знала, що королева…
Що герди і каї поряд ідуть по моїй землі…
2012
ІНТЕРПРЕТАЦІЇ СЮЖЕТУ Й ОБРАЗІВ «СНІГОВОЇ КОРОЛЕВИ»
Колись Андерсенова «Снігова королева» вважалася надбанням власне національної культури Данії, тепер із аналогічною назвою є ряд творів у різних видах і жанрах мистецтв.
У 1928 р. композитор Ігор Стравінський написав балет-алегорію «Поцілунок феї». В основу лібрето було покладено сюжетні мотиви казки Г. Андерсена «Снігова королева».
Першим екранізував популярну казку режисер Лев Атаманов (СРСР). Мультфільм «Снігова королева», що вийшов на екрани в 1957 р., став класикою світового кінематографа. У 1966 р. – екранізував Геннадій Казанський. Роль королеви виконала популярна в 60-і роки ХХ століття актриса Наталя Клімова. У 1986 р. з інтерпретацією виступив режисер Микола Олександрович – «Таємниця Снігової королеви». Головну героїню, а це, не залежно від інтерпретації, не позитивна Герда, а жорстока Снігова Королева, зіграла Аліса Фрейндліх. Що покликало відомих діячів кіно в дитячу казку? Можливо, в цьому і полягає одна з таємниць «Снігової королеви» ... Спеціально для «Таємниці...» було написано багато чудових пісень, тому її можна назвати наймузичнішою з усіх кіноверсій.
У заокеанській анімаційної «Помсти Снігової королеви» від літературного сюжету не залишилося й сліду (хіба,персонажі ті ж – хлопчик, дівчинка, північний олень…)
У 2002 р. виникла чергова, п’ята спроба інтерпретувати сюжет: ідеї об’єднали кінематографісти США, Великобританії, Канади та Німеччини. Королівську партію виконала Бріджит Фонда. У цій версії Герда і її батько мають невеликий готель, після трагічної смерті матері дівчинку рятує дружба з юнаком Каєм. Якось уночі до готелю приїжджає, загорнувшись в хутра і прикрашена діамантами, невідома гостя. Наступного дня вона зникає, а разом із нею – Кай. І тоді Герда, як і належить, вирушає на пошуки коханого...
«Снігова королева» російською – у XX ст. – це мюзикл, що синтезував усе: і оперету, і цирк, і балет. Проект у 1995 р. здійснив поет і композитор Андрій Морсін. В українському однойменному мюзиклі головну роль виконала Лайма Вайкуле, категорично не згодна з тими, хто вважає її героїню негативним персонажем.
В ексцентричній театральній постановці «На вихід із валізою» колишнього лідера рок-гурту «Звуки Му», Петра Мамонова, Снігова королева в срібному гідрокостюмі й окулярах їздила на лижах по сцені; Кай – чоловік з валізою, а Герда – повія... «Снігову королеву» Петра Мамонова критики визнали «найскандальнішою арт-дією» Москви в 2004 р.
Ім’я американської письменниці Джоан Віндж щойно стало відомим в Україні: її найпопулярніший роман, таки «Снігова королева», відзначений премією «Х’юго», відомий шанувальникам американської фантастики. У ХХ столітті досить відомою була "Снігова королева" Є.Шварца - казка Шварца.
На створення постмодерного іронічного твору мене надихнули любов до зими, до дітей, ілюстрації В.Єрка і світлини О.Котенка, а ще, звісно, класична музика, один прикольний випадок із життя (куди без них?).
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)