Це зречення себе – і є Судьба.
Цю відданість Мистецтву – й звуть талантом.

І слава Богу, бо це справді так. Адже мистецтво завжди вимагає жертв...

Сподобалось, Любо!

Так, слава Богу... Дякую щиро, п.Іване!

Дякую, Олеже.

Чудовий вірш, Любове. Що таке самозречення в мистецтві, мені відомо непогано. Учора я проспівав своє перше соло на сцені київської фалармонії, як соліст Національної капели бандуристів України, здійснилась мрія, до якої я йшов більше 30-ти років життя. Для того, щоб досягти цього рівня, мені довелося більше 20-ти років працювати на постановкою голосу і дикцією, будучи лівшею, я навчився грати правою рукою на бандурі, кинув пити, курити, стрибати в гречку, переїдати.
Вчора мене визнали і як поета. Я читав зі сцени три власних поезії - дві з них опубліковані тут на "ПМ" - про Байду і Сірка, бо під них виконувалися відповідні твори. Отаке життя профі митця. І щодня - зарядка фізична, гігієна голосу, відповідні вправи і т.д.
Але мене дивує, наскільки сильний вплив русизмів, навіть на львів"ян. Що слово "судьба" ставиться на лише на риму, а й у заголовок. Невже
наше українське слово "доля" звучить менш вагомо і значуще? Я розумію, що "судьба" є у наших російсько-російських словниках, але ж має бути і власне відчуття мови?

Надзвичайно.

Дякую, Ярославе, за емоційний відгук. Вітаю Вас щиро із Вашим визнанням і творчими здобутками. Якщо це слово Вас дратує в заголовку, я його видалю. З тексту - не буду. Оскільки вважаю його у поезії прийнятним (на кшталт пустиня, обитель і т.п.) Звучання цього слова має особисто для мене дещо інший відтінок, глибший, аніж доля. Це слово іноді зустрічається в поезії. До прикладу

Не треба думати мізерно.
Безсмертя є ще де-не-де.
Хтось перевіяний, як зерно,
у грунт поезії впаде.

Митцю не треба нагород,
його судьба нагородила.
Коли в людини є народ,
тоді вона уже людина.
(Ліна Костенко)

Тому вибачте, Ярославе, якщо у даному випадку моє "відчуття мови" відповідає Вашому не вповні.

Дякую, Наталко.

Ну, ось і ще з однією непересічною особистістю познайомилась завдяки Вам :)
А чому "Обітниця мовчання на губах"?

Ну... балерини на сцені ж змушені мовчати... Така їхня "судьба".
А що, Любо, цей рядок звучить якось непевно? Як на Ваше відчуття?
Бо, якщо чесно, у збірці було - "Печать судьби на зімкнених губах"...
Змінила, щоб полегшити звучання.

Чудовий натхненний вірш!
N.B. Багато слів ми відкидаємо як "русизми", а насправді вони достеменно українські...

Дякую, Маріє, за слово підтримки.

Гм... то що повернути віршу його рідний рядок?

І, власне, балет - це і є німа вистава, Любо, хіба ні? Саме цю німоту я й мала на увазі, Ви все вірно відчули!

Чудово сказано! І призабуте ім'я достойної людини повернули у сучасність!

Дякую, Вікторіє. Для мене ця особистість стала, випадково, відкриттям, побачила по телевізору документальний фільм про неї... уривки з вистав... Я була б рада, якби мій вірш допоміг і іншим відкрити для себе це ім'я. Воно у світі відоме більше, ніж в Україні... Сумно.

Хоча я - нелюбитель опер та балетів, але поважаю твоє слово.
ЛЮ