Позаяк помилки неминучі, мене легко сприйняти
за людину, котра стоїть перед вами в залі, заповненій
вами. Проте за якусь годину
ця помилка буде виправлена – вашим і моїм коштом,
і місце знову заповнять елементарні частки,
вільні від обмежень людської форми
та типу збірки. Деякі частки все ще вільні. І не все – пил.

І моя нехіть зізнатись, що це моє
обличчя тепер перед вами, або ж навспак,
походить не так зі цноти чи соліпсизму,
як із поваги до близького майбутнього цієї зали,
а також до вищезгадуваних часток, що у вільному ширянні
опадають на блискучу поверхню
мого мозку. Недосяжних вогкій ганчірці, спраглій стерти їх.

Найцікавіше у порожнечі –
це оте, що їй передує повнота.
Першими це збагнули, гадаю, греки,
сильною стороною чиїх богів і була відсутність.
Тож уявіть, скажімо, що ви налаштовуєтесь на божественний біс,
зі мною, а я відпрацьовую на гальорку.
Усих нас спонукає марнославсто. Проте я поспішаю.

Коли знаєш майбутнє, кортить прискорити
його з'яву. Як оте роблять статуї або меблі.
Самоусунення не чеснота,
а неминучість, найчастіше усвідомлювана
надвечір. Хоча суто чисельно легше
не бути мною, ніж не бути вами. Як лебідь зізнався
озеру: Я собі обрид. Утім, ласкаво прошу до мого відображення.


---------------------------

J. Brodsky

At a Lecture

Since mistakes are inevitable, I can easily be taken
for a man standing before you in this room filled
with yourselves. Yet in about one hour
this will be corrected, at your and at my expense,
and the place will be reclaimed by elemental particles
free from the rigidity of a particular human shape
or type of assembly. Some particles are still free. It’s not all dust.

So my unwillingness to admit it’s I
facing you now, or the other way around,
has less to do with my modesty or solipsism
than with my respect for the premises’ instant future,
for those aforementioned free-floating particles
settling upon the shining surface
of my brain. Inaccessible to a wet cloth eager to wipe them off.

The most interesting thing about emptiness
is that it is preceded by fullness.
The first to understand this were, I believe, the Greek
gods, whose forte indeed was absence.
Regard, then, yourselves as rehearsing perhaps for the divine encore,
with me playing obviously to the gallery.
We all act out of vanity. But I am in a hurry.

Once you know the future, you can make it come
earlier. The way it’s done by statues or by one’s furniture.
Self-effacement is not a virtue
but a necessity, recognized most often
toward evening. Though numerically it is easier
not to be me than not to be you. As the swan confessed
to the lake: I don’t like myself. But you are welcome to my reflection.

<1994>