Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  

  Вірші, проза, аналітика, огляди
Петро Скоропис (1980)

Інфо
* Народний рейтинг 4.746 / 5.39
* Рейтинг "Майстерень": 4.258 / 5.25
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Коефіцієнт прозорості: 0.777
Переглядів сторінки автора: 57717
Дата реєстрації: 2011-03-01 12:51:48
Звідки: Волинь
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2019.07.14 11:53
Автор у цю хвилину відсутній

Найновіший твір
З Іосіфа Бродського. Anno Domini
Провінція догулює Різдво.
Палац Намісника весь у омелі,
і смолоскипи пихкають, чадять.
В провулках регіт, бучі за питво.
Незлецькі, розбитні, брудні, веселі
гурти юрмляться по задах палат.

Намісник зліг. На одрі сподаря
вкриває шаль, узята в Альказарі,
де він служив; під нею й уявляв
не раз дружину і секретаря,
котрі вітають гостей в нижній залі.
О ні, він не ревнує. Радше яв

жахає щкаралущею пороб:
недуги, снів, півобіцянок щодо
посади в Метрополії. Авжеж,
він знає, що у забаганках товп
передусім свята, а не свобода;
з цих міркувань і благовірній теж

він дозволяє зради. Чим би ще
він відволікся і уник, наприклад,
нудьги і трясці? А якби кохав?
Стенає мимоволі він плечем,
і зболено вичікує на вислід.
…Гульба у залі, зрештою, вщуха.

Як денце кухля, що опрожнів,
і зір вождів племен у далечіні,
де не ступала ворога нога.
Їх зуби, де заціпило їх гнів,
що клином шпиці колеса, невинні
в усміхненому вищирі, й слуга

ще підкладає їжі їм. Вві сні
кричить купець. Оривком чутно співку.
А благовірній зі секретарем
не зле і у саду. І на стіні
орел імперський, що склював печінку
Намісника, і схожий з упирем.

І я, письмак, що повидав світів
і перетнув на віслюку екватор,
з вікна пильную відрухи пітьми
і думаю, як схожі ми в біді:
його не хоче знати Імператор,
мене – мій син і Цинтія. І ми,

ми гибієм тут – митарі тернів
гіркої долі, горді за великі
переступи з подобою Творця.
Всі будемо однакові в труні.
Тож за життя побудьмо різноликі!
Такий палац, такі у нім місця –

Вітчизні ми не судді. Судний меч
самі і ганьбимо, собі на горе:
нащадки, влада – у чужих руках.
Як добре, що нема доріг для втеч!
Як добре, що взялося льодом море!
Як добре, що субтильніш в небі птах

обтяжених оцим усим тілес!
І участь неба в леті безкорисна.
То, може, річ в пропорції щораз
ваги і голосів птахів з небес.
Тому нехай чекає їх вітчизна.
Тому нехай ячать вони за нас.

Вітчизна… Ба, чужинці зі дворян
у Цинтії в гостині до постелі
схиляються, немов які волхви.
А хлопчик спить! І жевріє зоря,
що вуглі з-під схололої купелі.
І гості окіл тої голови

на ореол олжі підмінять німб,
зачаття непорочне – пліткуванням,
умовчань млою – батька при свічі.
Мла поверхи з’їдає по однім.
Один. І другий. Заїда останнім.
Та два вікна палацу і вночі

горять: моє, де смолоскипа блик
не застує від повні лісосмугу
і Цинтії – мені, а ще – сніги;
Намісникове, що по інший бік
стіни всю ніч поборює недугу
з огнем, щоб не спалили вороги.

І ворог відступає. Світ зорі
розбуркується на теренах Будди,
повзе до вікон, осягає суть
заскоченого тут о цій порі,
і, мавши на увазі рештки учти,
примружується, і рушає в путь.

------------------