ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Шоха
2021.01.25 07:57
ІНаївні люди винайшли тотем,
аби було добро у всьому світі,
та граються, буває, із вогнем
як це уміють ще маленькі діти.

По цій дорозі весело іти,
та солоно на фініші до раю,
де юності ніколи не найти,

Сергій Губерначук
2021.01.25 05:52
Фон червоний.
Ліхтарі гой-да, гой-да!!
Униз головами, на довгих цепах,
мов лампади…
Скриплять очі,
відчиняючись, мов стопудові две-рі,
і зачиняючись…
Що буде з тобою?

Микола Соболь
2021.01.25 05:06
Давай зіграємо у шахи.
На упередженість думок.
Посеред впевненості й страхів
хай буде ще один урок.
Чом скачеш наче кінь буланий,
або ховаєшся в кущах?
Я просто учнем був старанним.
Поставлю для початку – шах!

Дума Козак
2021.01.24 18:31
Вже осінь, все навколо пожовтіло
і за вікном частіше йдуть дощі.
Птахи на південь знову полетіли,
роняють лист дерева і кущі.

Вже осінь, але сонце пригріває,
проміння розсіває з високості.
Утихнув дощ, мороз чогось чекає –

Олександр Панін
2021.01.24 18:02
Тема з Інтернету

"Гарному настрою, Мамо,
гаплик:
Дуже образив мене
Чоловік.
Сором пекучий відчує
нехай,

Тетяна Левицька
2021.01.24 15:51
В старенькім альбомі, розчулені миті
зібрало по крихтах, минуле життя.
Ромашки і маки застигли у житі
і я з ними поряд - сердечна, проста.

Розпущені кучері, очі зелені,
на щічках рум'янець, невже це теж я?
І яблучка райські, і жолуді в жмені -

Галина Сливка
2021.01.24 15:03
Живлом сніги напоять землю,
А люди скажуть, що відлига...
Себе в собі не відокремлю,
Як болем в серці - давня крига.
Чи досягне тепло любові
Ущелин темних у міжгір'ях?
Там слів гортанних щемна сповідь
Й молочно віку у сузір'ях.

Сергій Гупало
2021.01.24 13:14
Ця війна – не остання,
Буде кілька іще.
Ми пішли на заклання
Там, де слізно пече

Переспівана пісня,
Безголоса уже.
Буде млосно і тісно

Сергій Губерначук
2021.01.24 12:41
Поету місце – в стратосфері!
Напівживий лечу до втрат.
У шатрах раю в ефемері
стоїть нова епоха страт.

Уроджений слуга народу,
нового Риму кошовий –
поет – не я, мій сад – без плоду.

Алла Даниленко
2021.01.24 10:36
А сніг все йшов. По всій землі, за дальні межі.
Свіча горіла на столі
Немов пожежа.
Як влітку роєм мошкара
Летить бездумно
В вікно, дивись,
Летить сніжок,
На це полум' я.

Ярослав Чорногуз
2021.01.23 21:49
Печальні видива розвіяв
Мого уривчастого сну
Цей день сяйливий, наче мрія,
Коли зустрів тебе, ясну.

Немов троянди, флокси, кали
Раптово почали цвісти.
Сніги розчулені розтали...

Алла Даниленко
2021.01.23 20:34
Д. Павличко
О, если б знать, как тяжко ранит слово
Забытое, но все -таки мое.
Оно меня ударило внезапно,
Тупое, будто камня острие.
Ну почему не убивает слово,
А только вновь оно стыдит меня?
Возможно, я писал его в испуге,

Олексій Кацай
2021.01.23 19:59
атоми міста є завжди безхатні
у хмарочосах молекул
де електрони з віп-охорони
хваляться східцям-парсекам
швидкістю світла
й тим що вони захистити їх здатні

вектором кожним східці скрегочуть

Євген Федчук
2021.01.23 19:21
Колись над лісом хата стояла,
Жили у хаті тій баба з дідом.
От баба діду якось сказала:
- Я б зготувала оце обіда,
Так дрів немає ні цурки в хаті.
Пішов би, може, приніс в’язанку.
Прийшлося діду сокиру взяти,
Іти до лісу з самого ранку.

Олександр Сушко
2021.01.23 17:15
Священник сидів на снарядному ящику, заглиблений у невтішні думки. Поруч з ним, притулившись до стіни окопу, дрімав я. Три години тому, прямо тут, у брудній, наскрізь пропахченій порохом ямі, він сповідав солдатів. І тих, хто залишився живий після бою, і

Олександр Панін
2021.01.23 16:49
Летить Козеня, наче
вихор,
Біжить по зеленій
траві,
Стрибають Розрада
і Втіха
В рогатій малій
голові.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Валентина Інклюд
2021.01.08

Анастасія Федорова
2020.12.21

Богдан Грай
2020.12.16

Артем Пархомчук
2020.12.15

Соня Чорна
2020.12.12

Ярослав Штука
2020.12.05

Вячеслав Вячко
2020.12.03






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Петро Скоропис (1980) / Вірші

 З Іосіфа Бродського. Лист до генерала Z

«Війна, Ваша Світлосте, марна гра.
Сьогодні – удача, а завтра – діра...»


Пісня про облогу Ла-Рошелі

Генерале! Ці карти – лайно. Я пас.
Північ, знаєте, десь у Полярнім Крузі.
І Екватор ширший за ваш лампас.
І фронт, генерале, під хвіст папузі.
Чинник відстані з рації ваш наказ
в бугі-вугі спотворить у тому ж дусі.

Генерале! З логістикою – бардак.
Бездоріжжя не дасть підвести резерви
і змінити білизну: рушник – наждак;
це, ви знаєте, діє мені на нерви.
І ніколи допіру, гадаю, так
не паскудили ще олтаря Мінерви.

Генерале! Ми так у багні усі,
що червовий король наперед святкує,
і зозуля німує вже. Упаси,
втім, учути нас, що вона там кукує.
Я гадаю, сказати пора "мерсі",
що противник не атакує.

Наші дула обвисли кудись униз,
ядра розм’якли. Одні горністи,
сурми свої розчохливши, із
рвійністю тою, що й онаністи,
дрючать їх так, що на дотик рук,
ті добувають звук.

Офіцери бродять, попри статут,
в галіфе і кітелях різномастих.
Рядові в кущах, де сухіший ґрунт,
безсоромно дають собі ради наспіх,
і шаріє, як спущений на ніч стяг,
наш сержант-холостяк.
-----------------

Генерале! Я бився завжди допір,
ані шансу не маючи на початку.
Не потребую і жадних зір,
крім годящої вам на шапку.
А тепер я, як в казці тій, сам примір,
в стіну голівкою вбитий, цв’яшку.

Генерале! Шкода, та життя мина.
Намість лишатися при остачах,
нам належить спити до дна
чаші свої в самосійних хащах,
ба, не та у життя довжина,
аби гірше в ній класти у довгий ящик.

Генерале! Лиш душам треба тіла.
Душ не їдять черваки злорадства,
і сюди нас, думаю, звела
не стратегія навіть, а тяга братства;
краще стрявати в чужі діла,
ніже радіти своїм гараздам.

Генерале! У мене тепер – мандраж.
Не второпаю: стид це, чи просто ступор?
Чи нестача дам? Або просто – блаж?
Не зарадять цілителі, коли кухар,
я узагальнюю – без образ,
– не добирає, де сіль, де цукор.

Генерале! Боюсь, ми зайшли у кут.
Він тупий, тому ми і залишенці.
Списи наші іржаві. Їх вістря тут
навіть не знають, що є мішені.
І не сіпнеться тінь наша далі нас
у рокований час.
-----------------

Генерале! Смерти я не боюсь.
Гляньте в досьє, погортайте папки.
Кулі мене оминають. Плюс
я не боюсь ворогів і ставки.
Хай мені ліплять бубновий туз
межи лопаток – прошу відставки!

Я не бажаю вмирати за
двох або трьох королів, як ворог,
ними не бачений сам-на-сам
(річ не у шорах, а радше в шторах).
Доля ж пожити за них мене
двічі хай омине.

Генерале! Годі з мене. Мені
бридне хрестовий похід од видив,
ніби укляклих в моїм вікні:
гір і лісів, річкових розливів.
Гірше, щойно світи земні
пізнані тим, хто охляв і знидів.

Генерале! Не думаю, що ряди
ваші кидаючи, послаблю.
Не убачаю у цім біди:
я не соліст, та чужий ансамблю.
Онде виймаю мундштук з дуди,
нищу мундир і ламаю шаблю.
-----------------

Птахів не видно, та чути свист.
Снайпер, що тексти які тантричні,
чи то наказ, чи дружини лист,
всівшись на гілку, читає двічі;
і на гармату художник весь
звів з нудьги олівець.

Генерале! Це час поцінує вас,
ваші Канни, флеші, каре, когорти.
Академії жде гуртовий екстаз;
ваші баталії та натюрморти
ширити будуть світогляд мас,
розрізи віч і дугу аорти.

Генерале! Я маю сказати – ви
ніби крилатий той лев на вході
біля під’їзду. Такі, як вид,
нині не здибуються в природі.
Ні, не те, щоб ви неживі,
биті тим пак, – вас нема в колоді.

Генерале! Віддайте мене під суд!
Суть неуникна і під правилом:
сума страждання дає абсурд;
хай же абсурд володіє тілом!
Хай і воно бовваніє тут
чимось чорним на чімось білім.

Генерале, знаю іще одне:
Генерале! Місія рими слову
"умира" – єднала вас і мене;
нині сам Бог від зерна полову
в ній відділив, і тепер вона
виконана сповна.
-----------------

На пустирі, де вночі мигтять
два ліхтарі і гниють вагони,
наполовину з рамен шмаття
скинувши блазня, рвучи погони,
я ціпенію, як відбиття
камери Лейц або віч Горгони.

Ніч. Я віддався б цілком одній
жінці божественній за увагу.
Те, що тут коїться у мені,
нижче небес, але вище даху.
Те, що хвилює мене в цей час,
не ображає вас.
-----------------

Генерале! Без вас і слова мої
звернені у посполиті, спільні
нам порожнечі, чиї краї
ген в широченній, глухій пустині,
щойно на картах, де ми її
бачити б мали, нема в помині.

Генерале! Щойно свого звання
чулі ви, значить, пустелі та ще
личить оаза, вона ж – мана
для верхівця; верхівець цей наче
я; я пришпорив свого коня;
кінь, генерале, туди не скаче.

Генерале! Я бився, як жаден лев,
я ж полотно і плямую стягу.
Генерале, й хатка картярська – з мрев.
Я пишу вам рапорт, бовтаю флягу.
Не повестись на великий блеф
клапоть паперу дає наснагу.


----------------------------

И. Бродский.

Письмо генералу Z.

«Война, Ваша Светлость, пустая игра.
Сегодня – удача, а завтра – дыра...»

Песнь об осаде Ла-Рошели

Генерал! Наши карты – дерьмо. Я пас.
Север вовсе не здесь, но в Полярном Круге.
И Экватор шире, чем ваш лампас.
Потому что фронт, генерал, на Юге.
На таком расстояньи любой приказ
превращается рацией в буги-вуги.

Генерал! Ералаш перерос в бардак.
Бездорожье не даст подвести резервы
и сменить белье: простыня – наждак;
это, знаете, действует мне на нервы.
Никогда до сих пор, полагаю, так
не был загажен алтарь Минервы.

Генерал! Мы так долго сидим в грязи,
что король червей загодя ликует,
и кукушка безмолвствует. Упаси,
впрочем, нас услыхать, как она кукует.
Я считаю, надо сказать мерси,
что противник не атакует.

Наши пушки уткнулись стволами вниз,
ядра размякли. Одни горнисты,
трубы свои извлекая из
чехлов, как заядлые онанисты,
драют их сутками так, что вдруг
те исторгают звук.

Офицеры бродят, презрев устав,
в галифе и кителях разной масти.
Рядовые в кустах на сухих местах
предаются друг с другом постыдной страсти,
и краснеет, спуская пунцовый стяг,
наш сержант-холостяк.

___

Генерал! Я сражался всегда, везде,
как бы ни были шансы малы и шатки.
Я не нуждался в другой звезде,
кроме той, что у вас на шапке.
Но теперь я как в сказке о том гвозде:
вбитом в стену, лишенном шляпки.

Генерал! К сожалению, жизнь – одна.
Чтоб не искать доказательств вящих,
нам придется испить до дна
чашу свою в этих скромных чащах:
жизнь, вероятно, не так длинна,
чтоб откладывать худшее в долгий ящик.

Генерал! Только душам нужны тела.
Души ж, известно, чужды злорадства,
и сюда нас, думаю, завела
не стратегия даже, но жажда братства:
лучше в чужие встревать дела,
коли в своих нам не разобраться.

Генерал! И теперь у меня – мандраж.
Не пойму, отчего: от стыда ль, от страха ль?
От нехватки дам? Или просто – блажь?
Не помогает ни врач, ни знахарь.
Оттого, наверно, что повар ваш
не разбирает, где соль, где сахар.

Генерал! Я боюсь, мы зашли в тупик.
Это – месть пространства косой сажени.
Наши пики ржавеют. Наличье пик –
это еще не залог мишени.
И не двинется тень наша дальше нас
даже в закатный час.

___

Генерал! Вы знаете, я не трус.
Выньте досье, наведите справки.
К пуле я безразличен. Плюс
я не боюсь ни врага, ни ставки.
Пусть мне прилепят бубновый туз
между лопаток – прошу отставки!

Я не хочу умирать из-за
двух или трех королей, которых
я вообще не видал в глаза
(дело не в шорах, но в пыльных шторах).
Впрочем, и жить за них тоже мне
неохота. Вдвойне.

Генерал! Мне все надоело. Мне
скучен крестовый поход. Мне скучен
вид застывших в моем окне
гор, перелесков, речных излучин.
Плохо, ежели мир вовне
изучен тем, кто внутри измучен.

Генерал! Я не думаю, что ряды
ваши покинув, я их ослаблю.
В этом не будет большой беды:
я не солист, но я чужд ансамблю.
Вынув мундштук из своей дуды,
жгу свой мундир и ломаю саблю.

___

Птиц не видать, но они слышны.
Снайпер, томясь от духовной жажды,
то ли приказ, то ль письмо жены,
сидя на ветке, читает дважды,
и берет от скуки художник наш
пушку на карандаш.

Генерал! Только Время оценит вас,
ваши Канны, флеши, каре, когорты.
В академиях будут впадать в экстаз;
ваши баталии и натюрморты
будут служить расширенью глаз,
взглядов на мир и вообще аорты.

Генерал! Я вам должен сказать, что вы
вроде крылатого льва при входе
в некий подъезд. Ибо вас, увы,
не существует вообще в природе.
Нет, не то чтобы вы мертвы
или же биты – вас нет в колоде.

Генерал! Пусть меня отдадут под суд!
Я вас хочу ознакомить с делом:
сумма страданий дает абсурд;
пусть же абсурд обладает телом!
И да маячит его сосуд
чем-то черным на чем-то белом.

Генерал, скажу вам еще одно:
Генерал! Я взял вас для рифмы к слову
«умирал» – что было со мною, но
Бог до конца от зерна полову
не отделил, и сейчас ее
употреблять – вранье.

___

На пустыре, где в ночи горят
два фонаря и гниют вагоны,
наполовину с себя наряд
сняв шутовской и сорвав погоны,
я застываю, встречая взгляд
камеры Лейц или глаз Горгоны.

Ночь. Мои мысли полны одной
женщиной, чудной внутри и в профиль.
То, что творится сейчас со мной,
ниже небес, но превыше кровель.
То, что творится со мной сейчас,
не оскорбляет вас.

___

Генерал! Вас нету, и речь моя
обращена, как обычно, ныне
в ту пустоту, чьи края – края
некой обширной, глухой пустыни,
коей на картах, что вы и я
видеть могли, даже нет в помине.

Генерал! Если все-таки вы меня
слышите, значит, пустыня прячет
некий оазис в себе, маня
всадника этим; а всадник, значит,
я; я пришпориваю коня;
конь, генерал, никуда не скачет.

Генерал! Воевавший всегда как лев,
я оставляю пятно на флаге.
Генерал, даже карточный домик – хлев.
Я пишу вам рапорт, припадаю к фляге.
Для переживших великий блеф
жизнь оставляет клочок бумаги.

осень 1968



Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-12-01 14:04:20
Переглядів сторінки твору 604
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.800 / 5.41)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.427 / 5.31)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.770
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми ПЕРЕКЛАДИ
Автор востаннє на сайті 2021.01.24 09:44
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Серго Сокольник (М.К./М.К.) [ 2020-12-01 20:12:00 ]
Гарний переклад. І шедевральний твір... Трохи відлунює, до речі, з його ж "На смерть Жукова"... Люблю творчість Бродського. Розумно, свіжо, сучасно.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сергій Гупало (М.К./М.К.) [ 2020-12-02 14:28:46 ]
Я теж неодноразово писав, що пан Петро гарно перекладає! Хоча на даний час російськомовна література багатьма українськими письменниками засуджується. В їхніх очах пан Петро постає зрадником...