ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.06.10
02:19
Листи в редакцію, з редакцій…
Це листування без кінця.
Серед напливу публікацій
згубили заповідь творця.
Себе поети уявили
чи небожителями, чи…
Скрипить й моє перо щосили
з порожнього в пусте ллючи.
Це листування без кінця.
Серед напливу публікацій
згубили заповідь творця.
Себе поети уявили
чи небожителями, чи…
Скрипить й моє перо щосили
з порожнього в пусте ллючи.
2024.06.10
01:20
Шановна Редакціє! Мій заклятий друг Юрій Гундарєв започаткував чудову традицію на нашому сайті:на кожне "тьху" або "апчхи" писати скаргу. З огляду на те, що я поки що не такий відомий автор, як пан Юрій, якого друкують навіть на Березі Слонової Кості,
2024.06.10
00:07
Життя складається з пригод і втрачених нагод.
Дивакам цей світ видається дивним, злочинцям - злочинним. Добрим людям світ видається добрим.
Коли пізнають добро, зло прикидається неопізнаним.
Усяке маленьке уявляє себе чималеньким.
Собаче серце
2024.06.10
00:07
Життя складається з пригод і втрачених нагод.
Дивакам цей світ видається дивним, злочинцям - злочинним. Добрим людям світ видається добрим.
Коли пізнають добро, зло прикидається неопізнаним.
Усяке маленьке уявляє себе чималеньким.
Собаче серце
2024.06.09
16:22
Я випив молодість твою,
Немов потужну течію.
Я ніби приручив змію,
Що жде в Едемському саду.
Пізнання дерево старе
Нечутно листям пригорне
І, відпускаючи мене,
Немов потужну течію.
Я ніби приручив змію,
Що жде в Едемському саду.
Пізнання дерево старе
Нечутно листям пригорне
І, відпускаючи мене,
2024.06.09
15:27
Якось один «досвідчений» тиран
Учив другого, як потрібно править.
Повів у поле, начебто у справах.
Якраз налитись колосу пора.
Отож, узявся полем він ходить
І колоски високі всі зривати
Аби пшеницю в полі порівняти…
Отак, мовляв, слід і з людьми ро
Учив другого, як потрібно править.
Повів у поле, начебто у справах.
Якраз налитись колосу пора.
Отож, узявся полем він ходить
І колоски високі всі зривати
Аби пшеницю в полі порівняти…
Отак, мовляв, слід і з людьми ро
2024.06.09
12:25
Предсвітанок.
Напівпрокид.
Ночі навшпинькові кроки.
Вітру дмух.
Мурчання листя.
Під вікном
сопе котисько.
Серце утекло до тебе –
Напівпрокид.
Ночі навшпинькові кроки.
Вітру дмух.
Мурчання листя.
Під вікном
сопе котисько.
Серце утекло до тебе –
2024.06.09
11:44
Як не стрибай, – в небеса не злетиш,
сни не убгаєш в обрамки...
Он із дитинства лишилися лиш
в пам’яті бляклі відламки.
Вік свій прожитий просіяв увесь,
Боже, нема де спинитись.
Тільки й дитинства, що в маревах десь,
сни не убгаєш в обрамки...
Он із дитинства лишилися лиш
в пам’яті бляклі відламки.
Вік свій прожитий просіяв увесь,
Боже, нема де спинитись.
Тільки й дитинства, що в маревах десь,
2024.06.09
11:40
Вітру весело летіти
Лугом заливним,
Де ромашок білі квіти
Ніби буруни.
Легко гладить, ніжно хилить
Злякані братки.
Він такий сьогодні милий,
Лугом заливним,
Де ромашок білі квіти
Ніби буруни.
Легко гладить, ніжно хилить
Злякані братки.
Він такий сьогодні милий,
2024.06.09
05:56
На узбіччі похилім,
У задусі страшній, –
Покриваючись пилом
Вже поблід деревій.
А безсмертник жовтіє
Так яскраво, немов
Не впливають події
На довічний приков.
У задусі страшній, –
Покриваючись пилом
Вже поблід деревій.
А безсмертник жовтіє
Так яскраво, немов
Не впливають події
На довічний приков.
2024.06.09
04:35
Вечірній легіт, щебети, нірвана...
Вмочає сонце пензля в яру мідь.
Це літо - як мелодія прощання,
Туманами і росами дзвенить.
Мені ж пора туди, де плаче осінь,
Гаряча охра зріє по садах.
Усім пробачив, борг віддам і досить:
Вмочає сонце пензля в яру мідь.
Це літо - як мелодія прощання,
Туманами і росами дзвенить.
Мені ж пора туди, де плаче осінь,
Гаряча охра зріє по садах.
Усім пробачив, борг віддам і досить:
2024.06.09
00:20
Які слова солодкі та чудові:
"Абняцца, паміріцца і прастіть"!
Запрошую вас, пані та панове,
До Харкова, де чорна - кожна мить.
В моєму місті бомби та ракети -
Залізна безперервність. Вічний струм.
Тут дуже важко пишуться сонети
"Абняцца, паміріцца і прастіть"!
Запрошую вас, пані та панове,
До Харкова, де чорна - кожна мить.
В моєму місті бомби та ракети -
Залізна безперервність. Вічний струм.
Тут дуже важко пишуться сонети
2024.06.08
21:14
Біля дошки став Микита.
Треба в реченні одному
Відшукати хлопцю швидко
Однорідні члени в ньому.
Він зітхав, чесав за вухом,
Бурмотів про школу, втому,
Бо не знав ні сном, ні духом,
Треба в реченні одному
Відшукати хлопцю швидко
Однорідні члени в ньому.
Він зітхав, чесав за вухом,
Бурмотів про школу, втому,
Бо не знав ні сном, ні духом,
2024.06.08
20:17
Джомолунгма пригірок не більше,
до вершин Парнасу лізуть всі,
чупакабра наплодила віршів
й дожирає руцями мюслі.
Хоч тваринка пише примітивно,
базгранину видає за хист
так воно не надто, друзі, дивно
гицель - поетичний аноніст.
до вершин Парнасу лізуть всі,
чупакабра наплодила віршів
й дожирає руцями мюслі.
Хоч тваринка пише примітивно,
базгранину видає за хист
так воно не надто, друзі, дивно
гицель - поетичний аноніст.
2024.06.08
19:02
БАНАЛЬНА ДРАМА
ДІЯ ДРУГА
Та сама кімната.
На обшарпаному диванчику сидять Сатир і Сенсей.
СЕНСЕЙ. А чого ти мовчиш про цю драму?
САТИР. Ти маєш на увазі «Тріо письменничів»?..
СЕНСЕЙ. Так-так - «поетичів»!
САТИР. Та я ж її не читав. Без окул
2024.06.08
16:15
Я розгубився у джунглях
нескоримих питань,
вічних викликів буття.
Вони нагадують
хаотичний порив думок,
клубок суперечностей,
із яких неможливо вийти,
мене дряпають чагарники,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...нескоримих питань,
вічних викликів буття.
Вони нагадують
хаотичний порив думок,
клубок суперечностей,
із яких неможливо вийти,
мене дряпають чагарники,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.05.20
2024.05.17
2024.04.30
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Татчин /
Вірші
ні
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ні
Господи,
ну, хоч зрідка, Ти чуєш мене.
я зарані готуюся до Твого ужинку
і хочу попросити лише про одне:
як зіницю ока, бережи цю жінку.
можеш мені не вірити, але, їй-бо,
серед люду, ласого до жіночих сліз,
вона заслуговує на таку любов,
до якої я іще не доріс.
і дотепер вона має мене за бога,
але це, Ти ж знаєш, колись мине.
з-поміж інших чоловіків дай їй такого,
який у всьому перевершить мене.
голуб її і пестуй, люби й лелій,
пристав до неї неусипну сторожу,
щоб від краю до краю – на всій землі,
її не торкнулося ніщо вороже.
від вечора до рання і з рання до ночі
наглядай за нею, сповідай, пильнуй.
хай вона живе тільки так, як хоче, –
не свари її часто за цю вину.
здавалося б, що Тобі – до мене, до неї?
просто бережи її... і нічого більше.
я почуваюся вінницьким Енеєм,
що ніяк не спроможеться на достойні вірші.
слова не даються, як риба у воді,
як пташки у небі – полохливі, вільні.
мій український Божечку, я б хотів
написати про цю жінку з Тобою спільно.
ще нічого не сталося, нічого не скоїлось.
але якось тривожно між лівих ребер.
захисти її, Господи, своєю рукою, –
більше нічого не проситиму в Тебе.
ну, хіба що оцю перестиглу ніч,
із блискучими цятками над головою,
що буяє і квітне, – довір мені
розгортати цей безмір Чумацьким Сувоєм.
де б Твій коник щоразу губив підкову,
прямо серед неба – коштовну, гнуту.
і нехай я складу таку колискову,
щоб вона без неї не могла заснути.
а хто її тихенько для неї співатиме,
це питання, як водиться, вже не до мене.
навчи її оглядатися й забувати
все, що стосується нас – поіменно.
навчи її берегтися серед зваби й згуби,
поведи її за Собою у цій борні.
і коли я востаннє питатиму: "любиш?",
врозуми її твердо
сказати
"ні".
ну, хоч зрідка, Ти чуєш мене.
я зарані готуюся до Твого ужинку
і хочу попросити лише про одне:
як зіницю ока, бережи цю жінку.
можеш мені не вірити, але, їй-бо,
серед люду, ласого до жіночих сліз,
вона заслуговує на таку любов,
до якої я іще не доріс.
і дотепер вона має мене за бога,
але це, Ти ж знаєш, колись мине.
з-поміж інших чоловіків дай їй такого,
який у всьому перевершить мене.
голуб її і пестуй, люби й лелій,
пристав до неї неусипну сторожу,
щоб від краю до краю – на всій землі,
її не торкнулося ніщо вороже.
від вечора до рання і з рання до ночі
наглядай за нею, сповідай, пильнуй.
хай вона живе тільки так, як хоче, –
не свари її часто за цю вину.
здавалося б, що Тобі – до мене, до неї?
просто бережи її... і нічого більше.
я почуваюся вінницьким Енеєм,
що ніяк не спроможеться на достойні вірші.
слова не даються, як риба у воді,
як пташки у небі – полохливі, вільні.
мій український Божечку, я б хотів
написати про цю жінку з Тобою спільно.
ще нічого не сталося, нічого не скоїлось.
але якось тривожно між лівих ребер.
захисти її, Господи, своєю рукою, –
більше нічого не проситиму в Тебе.
ну, хіба що оцю перестиглу ніч,
із блискучими цятками над головою,
що буяє і квітне, – довір мені
розгортати цей безмір Чумацьким Сувоєм.
де б Твій коник щоразу губив підкову,
прямо серед неба – коштовну, гнуту.
і нехай я складу таку колискову,
щоб вона без неї не могла заснути.
а хто її тихенько для неї співатиме,
це питання, як водиться, вже не до мене.
навчи її оглядатися й забувати
все, що стосується нас – поіменно.
навчи її берегтися серед зваби й згуби,
поведи її за Собою у цій борні.
і коли я востаннє питатиму: "любиш?",
врозуми її твердо
сказати
"ні".
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію