
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2022.05.25
01:10
Так ворогів ненавидить невміло,
І почуття це сіє дотепер.
Хуйло живий, а бідний Шохуїло
Він як поет, ще за життя - умер.
А хто з любов’ю пише йти до бою,
Той для жінок — неначе Мрія мрій.
Йому співають славу, як Герою,
І почуття це сіє дотепер.
Хуйло живий, а бідний Шохуїло
Він як поет, ще за життя - умер.
А хто з любов’ю пише йти до бою,
Той для жінок — неначе Мрія мрій.
Йому співають славу, як Герою,
2022.05.24
21:38
Перебирає клавіші липневий дощ,
переливає шейкером* сипучі звуки,
Усотує вологу трав'янистий хвощ,
в розлийводі стрімкій купаються прилуки.
А на плакучих вербах гулко цокотять
паєтки росяні із бісеру, кришталю.
Русява дівчинка, десь років, пе
переливає шейкером* сипучі звуки,
Усотує вологу трав'янистий хвощ,
в розлийводі стрімкій купаються прилуки.
А на плакучих вербах гулко цокотять
паєтки росяні із бісеру, кришталю.
Русява дівчинка, десь років, пе
2022.05.24
20:25
Ходить вітер по дорозі,
намочивши ноги босі,
і колише мокрі ставні на вікні.
Це красиво, ой, красиво!
Тільки знов зимова злива
прокотилась по тобі і по мені.
намочивши ноги босі,
і колише мокрі ставні на вікні.
Це красиво, ой, красиво!
Тільки знов зимова злива
прокотилась по тобі і по мені.
2022.05.24
12:59
ІНе радують мене ворожі трупи,
засмучує героїка війни...
а хочеться із рідними укупі
ще раз біля вцілілої халупи
послухати мелодії весни.
Аби туди не падали ракети,
аби пізнати тиші іншу суть...
засмучує героїка війни...
а хочеться із рідними укупі
ще раз біля вцілілої халупи
послухати мелодії весни.
Аби туди не падали ракети,
аби пізнати тиші іншу суть...
2022.05.24
05:55
Прокинься, друже, і мерщій
Біжи на звуки таємничі, –
Уже в гущавину кущів
Тебе пташині співи кличуть.
Згубися в тім чагарнику,
Де неможливо приховати
Рожеві полиски бузку
І цвіту ніжні аромати.
Біжи на звуки таємничі, –
Уже в гущавину кущів
Тебе пташині співи кличуть.
Згубися в тім чагарнику,
Де неможливо приховати
Рожеві полиски бузку
І цвіту ніжні аромати.
2022.05.24
00:14
Z – остання буква в алфавіті.
Колись Росія прорубала вікно в Європу,нині його замуровує.
Українська земля – не для москаля.
Сомалійський пірат рашисту брат.
Соцконцлагерь – розбігся, совконцлагерь – розбігся, росконцлагерь – на вихід.
Загад
2022.05.23
17:03
Стояла люлька на хмарці, а всередині неї лежав та посміхався рум’янощокий малюк. Очі в нього були кольору неба у безхмарний день літечка, на щічках красувались веснянки – по одній на кожен цілунок, яким його зранку вітало ласкаве сонце.
З малюком грав
2022.05.23
14:58
Уперше жабенята
Побачили вола на лузі
І пострибали батькові сказати
Про диво дивне в їх окрузі.
«Ти не стрічав такого звіра -
З рогами і хвостом гора!..»
«Які ви, дітки, ще наївні,
Щоб отаке казати про вола.
Побачили вола на лузі
І пострибали батькові сказати
Про диво дивне в їх окрузі.
«Ти не стрічав такого звіра -
З рогами і хвостом гора!..»
«Які ви, дітки, ще наївні,
Щоб отаке казати про вола.
2022.05.23
11:32
Зараз кину монету.
Що випаде – так і буде.
Об стелю блакитну – вдарилось.
По жовтій підлозі задзеленчало.
Чи обманули мене?
і випало, що обманули.
Що випаде – так і буде.
Об стелю блакитну – вдарилось.
По жовтій підлозі задзеленчало.
Чи обманули мене?
і випало, що обманули.
2022.05.23
09:22
Сон стуляє утомлені очі.
За вікном, — комендантська година,
навіть чутно, як серце стукоче,
кров схолола мордує судини.
Перетягують думи — канати,
опускають повіки пудові,
хочу спати, о як хочу спати,
За вікном, — комендантська година,
навіть чутно, як серце стукоче,
кров схолола мордує судини.
Перетягують думи — канати,
опускають повіки пудові,
хочу спати, о як хочу спати,
2022.05.23
08:38
Лізе в очі пітьма тягуча,
біля вуха дзеленька час.
Звисла туча, немов онуча,
закриваючи Волопас.
Тільки й видно: зорить окраєць
закоптілих у тьмі небес.
Он – збліднілий мигає Заєць,
ось – яріє Великий Пес.
біля вуха дзеленька час.
Звисла туча, немов онуча,
закриваючи Волопас.
Тільки й видно: зорить окраєць
закоптілих у тьмі небес.
Он – збліднілий мигає Заєць,
ось – яріє Великий Пес.
2022.05.23
05:53
Вітер носом ткнувся в шибку,
А в кімнату не проник,
Хоч підводився на дибки
І брикався, наче бик.
Він, як пес, і вив, і скиглив,
Та ялозив скло, мов вуж, –
Шарпав сутінки застиглі,
Шаленіючи чимдуж.
А в кімнату не проник,
Хоч підводився на дибки
І брикався, наче бик.
Він, як пес, і вив, і скиглив,
Та ялозив скло, мов вуж, –
Шарпав сутінки застиглі,
Шаленіючи чимдуж.
2022.05.22
21:46
На іклах ветхих лисих жриць
пронумеровано народи.
А наші люди – в морі птиць
Свободи!
Рушаймо, браття, на Майдан,
де проростає горде слово!
Точімо плуг зорати лан,
пронумеровано народи.
А наші люди – в морі птиць
Свободи!
Рушаймо, браття, на Майдан,
де проростає горде слово!
Точімо плуг зорати лан,
2022.05.22
21:12
Невпевнений, що ти мене почуєш
Яким би словом і хто б не пригвоздив,
Ти будеш відковирювати збрую,
Бо надто вже себе не дозвіздив…
Талантом поетичним обладаєш…
Та щось людське в тобі геть зогнило…
Хоч ув-вісні, надіюся, не лаєш
Усе що не збулося і
Яким би словом і хто б не пригвоздив,
Ти будеш відковирювати збрую,
Бо надто вже себе не дозвіздив…
Талантом поетичним обладаєш…
Та щось людське в тобі геть зогнило…
Хоч ув-вісні, надіюся, не лаєш
Усе що не збулося і
2022.05.22
20:28
Сидить дід старий на лавці, спочива,
Похилилась його сива голова.
Я спинився, щоб дорогу розпитать
І даремно у трьох соснах не блукать.
Підійшов: - Добридень, діду! Як діла?
Чи туди мене дорога привела?
- А куди ти саме, синку, поспішав?
Сядь, поси
Похилилась його сива голова.
Я спинився, щоб дорогу розпитать
І даремно у трьох соснах не блукать.
Підійшов: - Добридень, діду! Як діла?
Чи туди мене дорога привела?
- А куди ти саме, синку, поспішав?
Сядь, поси
2022.05.22
19:24
Вісімдесят восьмий вже…
Неділя
І не втекти від сліз
і болю
Туди вже пізно… а там - бадилля
З доріг усіх одна
в неволю…
Молюсь до Бога… Невчасно старість…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Неділя
І не втекти від сліз
і болю
Туди вже пізно… а там - бадилля
З доріг усіх одна
в неволю…
Молюсь до Бога… Невчасно старість…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2022.05.24
2022.05.20
2022.05.18
2022.05.18
2022.05.14
2022.05.10
2022.05.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Мордатенко Костянтин /
Рецензія критики
Лесь Герасимчук. Щаблі поступу
Назва твору: Кров з-під криги. Шум великої води.
Автор: Костянтин Мордатенко
Видавець: Видавець Сорока Г.І.
Рік: 2009
(Костянтин Мордатенко. Кров з-під криги. Тернопіль, Видавець Сорока Г.І., 2009, 88 с. Костянтин Мордатенко. Шум великої води. Поезії. Тернопіль, Видавець Сорока Г.І., 2009, 39 с.)
Мордатенко друкується часто, і ось у серпні–вересні вийшло черідкою дві книжки. Симптоматично, що перша виразно позначає завершення періоду активного пошуку й експериментування, віднайдення власного голосу. В ній чутно відгомони й першої третини 20 сторіччя, й 60-х років. Причому є перегуки (див., напр., с. 41, 51) з тепер маловідомим, а колись гучним експериментатором Корнієнком, що його збірка, видана у «Молоді», складалася з віршів, котрі радше нагадували перший рядок якогось більшого задуму. У мене ще тоді, понад сорок років тому, відбувалися цікаві суперечки з дуже тонким і цікавим поетом Леонідом Вишеславським.
Але якщо книжка «Кров з-під криги» рясно позначена учнівством, в якій поет взіркується на чудових взірцях першої третини й шістдесятих-сімдесятих років минулого віку, коли в поезії ще цінувалися не набір патріотичних теревенів, а пристрасть, українська неповторність образного ладу й музика. Це те, що вічно у нас протистояло контркультурі, субкультурі й дешевому епатажу.
І ось початком вересня в Мордатенка з’явилася збірочка, до якої вже хочеться повертатися, бо в ній і молодеча наснага, і біль, і доволі зрілі думки, як от
Ржавіє навіть час, коли стоїть…
Недосвітом зайшов у травень – грудень…
А дощ у спеку, наче «Заповіт»,
Заграв, і трави підвелись, мов люди…
(с. 28, В електричний вік)
Я не хочу сказати, що всі вірші в збірці на цьому рівні, але вже й цей катрен виправдовує всю збірку. А ще ж є й ці рядки у вірші «Матвію Терентійовичу Симонову» (с.4):
Смаленого дуба плете: світ – мені, я – йому…
Не здякуюсь, бо хочеться так вгрішиться…
Хліб-сіль на столі, а в серці намул.
Добро всохло, немов смоківниця…
Між іншим, в шістдесяті роки, коли по руках пішов Номис ще в старому виданні, то теж повні пригорщі поети вихлюпували в свої вірші давні фразеологізми, прислів’я й приповідки.
А ось водночас наслідування і Вінграновського, і Тичини:
Блакить липнева на вогні
Насонцелася біло…
Скипівся день… Проллялась ніч,
Неначе кава збігла…
(с. 35, Колообіг)
Або ось це відлуння:
…це Вінграновський жолуді приніс,
що між рядками висіяні болем…
Дзвінкий у небі випростався ліс.
Розправив весла на човні, як брови…
(с. 37, Про непотріб поезії)
У кожному разі, конозить сподіватися, що з відмиранням постмодернізму в українську поезію повернеться широке молодече дихання і що поезія знову, як і півстоліття тому, знову стане потрібна українській громаді.
Лесь Герасимчук
Постійна адреса сторінки:
http://lesherasymchuk.sumno.com/literature-review/schabli-postupu/
Автор: Костянтин Мордатенко
Видавець: Видавець Сорока Г.І.
Рік: 2009
(Костянтин Мордатенко. Кров з-під криги. Тернопіль, Видавець Сорока Г.І., 2009, 88 с. Костянтин Мордатенко. Шум великої води. Поезії. Тернопіль, Видавець Сорока Г.І., 2009, 39 с.)
Мордатенко друкується часто, і ось у серпні–вересні вийшло черідкою дві книжки. Симптоматично, що перша виразно позначає завершення періоду активного пошуку й експериментування, віднайдення власного голосу. В ній чутно відгомони й першої третини 20 сторіччя, й 60-х років. Причому є перегуки (див., напр., с. 41, 51) з тепер маловідомим, а колись гучним експериментатором Корнієнком, що його збірка, видана у «Молоді», складалася з віршів, котрі радше нагадували перший рядок якогось більшого задуму. У мене ще тоді, понад сорок років тому, відбувалися цікаві суперечки з дуже тонким і цікавим поетом Леонідом Вишеславським.
Але якщо книжка «Кров з-під криги» рясно позначена учнівством, в якій поет взіркується на чудових взірцях першої третини й шістдесятих-сімдесятих років минулого віку, коли в поезії ще цінувалися не набір патріотичних теревенів, а пристрасть, українська неповторність образного ладу й музика. Це те, що вічно у нас протистояло контркультурі, субкультурі й дешевому епатажу.
І ось початком вересня в Мордатенка з’явилася збірочка, до якої вже хочеться повертатися, бо в ній і молодеча наснага, і біль, і доволі зрілі думки, як от
Ржавіє навіть час, коли стоїть…
Недосвітом зайшов у травень – грудень…
А дощ у спеку, наче «Заповіт»,
Заграв, і трави підвелись, мов люди…
(с. 28, В електричний вік)
Я не хочу сказати, що всі вірші в збірці на цьому рівні, але вже й цей катрен виправдовує всю збірку. А ще ж є й ці рядки у вірші «Матвію Терентійовичу Симонову» (с.4):
Смаленого дуба плете: світ – мені, я – йому…
Не здякуюсь, бо хочеться так вгрішиться…
Хліб-сіль на столі, а в серці намул.
Добро всохло, немов смоківниця…
Між іншим, в шістдесяті роки, коли по руках пішов Номис ще в старому виданні, то теж повні пригорщі поети вихлюпували в свої вірші давні фразеологізми, прислів’я й приповідки.
А ось водночас наслідування і Вінграновського, і Тичини:
Блакить липнева на вогні
Насонцелася біло…
Скипівся день… Проллялась ніч,
Неначе кава збігла…
(с. 35, Колообіг)
Або ось це відлуння:
…це Вінграновський жолуді приніс,
що між рядками висіяні болем…
Дзвінкий у небі випростався ліс.
Розправив весла на човні, як брови…
(с. 37, Про непотріб поезії)
У кожному разі, конозить сподіватися, що з відмиранням постмодернізму в українську поезію повернеться широке молодече дихання і що поезія знову, як і півстоліття тому, знову стане потрібна українській громаді.
Лесь Герасимчук
Постійна адреса сторінки:
http://lesherasymchuk.sumno.com/literature-review/schabli-postupu/