ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Уляна Світанко
2019.12.06 20:45
Відмежуйся від мене, звіре!
Не полохай безликих ще сліз
І тремтячи (помітно) сили
Позбавляєш, зробивши надріз.

Я не плачу, ти бачиш, крига
Замережила серце живе,
До лиця мені одяг білий,

Ігор Деркач
2019.12.06 17:58
Іду у край забутої оази,
минаючи приватні береги,
украдені багатіями бази,
циганами освоєні луги.

І досі тут ще водиться усяке –
і патерчата, і басаврюки,
буває, ще хіхікає русалка

Олексій Кацай
2019.12.06 17:26
Рве світ на світло в об’єктивах
і ми, пливкі мов акварель,
розпочинаємо дуель
в інопланетних перспективах.

Твій постріл перший болем лине
в перетинах добра і зла
і він розмазує людину

Юрій Сидорів
2019.12.06 15:55
Як міллю виїдений шовк -
Побита інеєм отава.
Вона місцями золотава,
А десь - немов її потовк
Народ.

Містки - обидва-обидва,
Скульптурні групи, арка, плити...

Сергій Губерначук
2019.12.06 10:59
Не розумію. Що це? Фатум?
Зла доля чи такий собі маразм
як дивний прояв особистої історії
у схемах світових надбань?
Чи дату цю запам’ятати?
Чи, може, мій тривкий екстаз
лише чиєсь самозакохане повторення?
І не потрібно жодних знань ані бажань?

Галина Сливка
2019.12.06 10:21
Зав'язала хустку так святочно.
На плечах - коромисло з роками.
Силуету лінії жіночні
У свічаді неба, між зірками,
Міряєш, немов звіряєш долю.
А вона хлюпоче у відерцях.
Ранок дневі вигаптував льолю,
День у ночі топить своє серце.

Микола Соболь
2019.12.06 07:15
Усміхнене маля біжить до мами
Ще світ йому незнаний і чужий,
Щебече щось, махаючи руками,
За матінку сховалося мерщій…
Надійніше не знайдете нікого,
Бо матір смачно пахне молоком.
Пізнає потім у життя хиткого
І проліски й веселки за вікном.

Олександр Сушко
2019.12.06 06:47
На світ стовбурчить гребня півень,
Гарчить від люті хижий вовк.
Є бевзі, створені для гніву,
А є ласкавці, для жінок.

Життя колеги - чорна плахта,
Бо чоловік, як стигла піч.
Поезія - душі відрада,

Олена Побийголод
2019.12.06 00:07
Володимир Висоцький. «Аліса»

Посаджене вхід стерегти,
сидить жабеня день при дні,
щоб рішення вчасно знайти:
впустити - чи ні?

Якщо ж пропустити когось - то, мабуть,

Ігор Федів
2019.12.05 21:55
Утішає висока блакить,
Я її опишу поетично,
Зупинити бажаю цю мить
І у ній залишитися вічно.
Від магії лісу п’янію,
І марноти долаю тяжіння,
Душею літаю у мрію,
Але тілом пускаю коріння.

Іван Потьомкін
2019.12.05 21:53
На старості багато в чому маю каятись.
Почав з вини перед бездомними котами.
Каюсь, донедавна обминав не тільки чорних,
а й навіть тих, що просто шлях перетинали.
Сторожко поглядав я на весь кошачий рід.
І що найприкріш – без причини.
Ніхто з ни

Галина Сливка
2019.12.05 21:24
Малювала тиша білий день снігами -
У обіймах білих розливались межі.
Від тепла морозні відчинялись брами...
Дивувалось диво... Чи то так належить?
А у снах дерева, мов заснулі пензлі,
Вибирали барви із того, що буде.
У вітаннях гріли люди руки змерз

Олександр Сушко
2019.12.05 20:12
Настрій - пастельна блакить.
Мить - і усе навпаки:
Буря у ложці води,
Гнівних філіппік пуки.

Взяли мене на ножі
І утоптали у бруд.
Нащо? От нащо, скажіть?

Сергій Губерначук
2019.12.05 10:59
Люди мої дорогі,
як багато серед вас людей
і як мало людей.
Написав я на руках і лобі
формули для багатьох прості.
Все одно, не запам’ятаю.
Все одно, люди, мої дорогі,
не любити вас був мені наказ,

Ніна Виноградська
2019.12.05 10:37
Ще земля не степліла
І повняться холодом ранки,
Ще московка стоїть,
Де припнуті човни на воді.
І в розливі оцім
Ген за Пслом виглядають світанки,
І лелеки-птахи
Вже по прутику зводять свій дім.

Н Кап
2019.12.05 08:26
Більше немає, легіню, віри, ані тепла.
Осінь чесала гребенем коси... І пролягла
стежка між полонинами - наче і не межа...
Тільки сіріє синява: ти йому вже - чужа.

Бо ще цілує рученьки - зносить вода містки!
Тільки танцює кручено дотик його руки,
д

Микола Соболь
2019.12.05 05:51
Привіт, зросійщена країно!
Спирайся на моє плече.
Перед врагом не гни коліна,
Як кров козацька потече.
Не вір ніколи бусурману,
Бо завше результат один:
Введе чортяка ув оману
І згине твій найкращий син,

Ольга Якубенко
2019.12.04 23:53
Мені хочеться бігти босніж в морозній імлі,
До світанку пірнати в джерельну незайману воду
І молитись у тихому храмі, де скроні мої
Залоскоче грайливо найперший промінчик зі сходу.

Мені хочеться їсти духмяний, гарячий ще хліб,
Що турботливо випекли

Галина Сливка
2019.12.04 16:33
Сніжить добром зимовий вечір,
Сріблиться вогниками раю.
Не обіймеш мене за плечі...
Про тебе пам'ять обіймаю...
Те, чим стою, у чім опора,
Живим вогнем - та по судинах.
Мені теплом твоє учора,
Твій усміх вітром в часоплинах.

Ольга Якубенко
2019.12.04 16:32
Хмара зорі у неба краде.
Дощ збирається. Чрно всюди.
Найстрашніша помилка — зрада,
Найнестерпніший біль — Іудин.

Ніби в світі усе померкло,
Вітер плаче надривно: «Отче!..»
Той собі обирає пекло,

Козак Дума
2019.12.04 15:19
А час іде, не знає він зупинку.
Буває що летить, а то чвалає…
Не відає він втоми й на хвилинку
і день за днем, за роком рік минає.

Та прийде мить, як вогняний рубіж,
що перетне життя твого дорогу,
безжалісно розріже долі ніж

Уляна Світанко
2019.12.04 13:12
У Всесвіті до ніжності горнуся,
Гадаєш заблукаю? Ні на мить!
Я шепіт розпізнаю в стоголоссі
Й назустріч стрімголов поки все спить.

Надихатись сповна і розчинитись
У безвісті жаданій - на плечі,
Плекати потихеньку серця нИтки

Ігор Деркач
2019.12.04 11:17
Полетіла осінь за зимою,
та сама її не донесе,
поки не позавіває все
небо пеленою сніговою,
поки завірюха і хуга
не укриють поле і дороги
і тоді і їй самій під ноги
упаде перина дорога,

Сергій Губерначук
2019.12.04 10:59
Між нами, акторами, кажучи,
усі вже давно є акторами.
Життя – до нестями вражаюче –
цвіте драматичними творами.

Підігнано ролі під кожного –
супутнього і перехожого,
довірливого і безбожного –

Олександр Сушко
2019.12.04 10:45
Чалапаю понуро бездоріжжям,
У торбі міль та Божа благодать.
Куди не ткнуся, чую: - Геть, грабіжник!
Ти - бідний. Отже,- харцизяка! Тать!

Доокола і справді - крези, ґазди,
Застрелять вмить! Ступни за тин хоч крок.
Вважають, що прийшов до них я

Віктор Кучерук
2019.12.04 09:51
Ти стільки раз вже снилася мені,
Що міг би збожеволіти від щастя,
А я рахую безутішно дні
Від розставань до зустрічей нечастих.
Бо що тих снів ростуча суєта,
То забарна, то дуже швидкоплинна, –
Коли спросоння нудяться вуста
І повнить рот ли

Домінік Арфіст
2019.12.04 09:18
тексти або ширяють -
або вмирають...

Н Кап
2019.12.04 07:33
А знаєш, коли я помру,

на далекому континенті -
майже на іншій планеті -
народиться крихітне
КЕНГУРУ
в зоряну-зоряну ніч-
майже о третій-

Вікторія Торон
2019.12.04 06:54
Куди іще тікать? Перемагає глупство.
«Новий хоробрий світ»* -- це гасла і борня.
Бої навколо слів, в очах ворожість гусне,
Й розбурханих ідей роїться комашня.

Довкола світ кипить, вирує в нетерпінні,
Подражливість росте, тремтить підніжний грунт.

Олена Побийголод
2019.12.04 06:40
Володимир Висоцький. «Аліса»

Не сипте комбікорм Блакитній Гусені, -
я ж їм не те, що гусики бабусині!

Ті гуси всі, як тільки вилупляються, -
уже щипаються,
шиплять та лаються;

Микола Соболь
2019.12.04 05:32
Світанок заплівся в життя.
Дай, Боже, аби не останній.
Дівчатка сидять в «Інстаграмі»,
Я днів пожинаю жита.
Уже до обіду не спиться,
Бо серце частіше болить,
Але розумію це мить,
Коли у долоні синиця

Олександр Сушко
2019.12.04 04:50
Відкрито браму знань кривим ключем,

Розсипались, мов прах, іржаві грати.

У тиглі - совість. Плавиться, тече...

Струмок холоне, гаснуть краплі правди.

Матвій Смірнов
2019.12.04 04:17
Збенетежене англійське передзим‘я,
Нервовий - як востаннє - shopping spree,
І ми й собі купуєм Christmas tree -
Хоч до Різдва ще місяць. Але цим я
Не дуже переймаюся. Вогні,
Святкові знижки, довгі вихідні.

Мелодії Синатрових колядок

Вадим Василенко
2019.12.03 22:37
День як аркуш простерсь. Обростають товстою корою
низьколобі дахи. Відпливуть мої сни до води,
а твої, мов птахи, відлетять. Зимовою порою
не злічити усіх серед довгих, як ріки, годин.
Скільки світла довкруг, а в тобі щось мале і зникоме,
як сліди на

Олександр Сушко
2019.12.03 22:00
Мертві братчики,- мир вам...
Сів побіля хреста,
Там де посмішка - прірва,
Там, де радість - біда.

Кров холоне у жилах,
А думки в сивині.
У опалубку - брила,

Іван Потьомкін
2019.12.03 21:24
Не змагайся зі злом,
Не заздри тим, хто чинить несправедливо,
Бо, мов трава на корм, повсихають вони
І, як поле зелене, пожовкнуть.
Покладайся на Бога й роби добро,
Осядь на землі і подружися з правдою.
Розкошуй служінням Богу,
І Він сповнить твого
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Наталья Иванова Харина
2019.11.28

Ольга Якубенко
2019.11.28

Н Кап
2019.11.26

Козак Ігор Козак Ігор
2019.11.20

Тетяна Шульга
2019.11.20

Галина Сливка
2019.11.19

Тетяна Глінчук
2019.11.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Ігор Шоха - [ 2019.11.30 15:57 ]
    Комедійний вінок сонетів
    IНе ангели явилися мені –
    усі талановиті і крилаті
    поети, що літають уві сні,
    та іноді воюють як пірати.

    Тут і ніяке у одній ціні,
    і те, що сяє, наче діаманти,
    і месники – і явні, й потайні,
    метелики, аби й собі літати.

    Але усяк описує себе –
    і дуже гонорові, і не дуже,
    аби і на вербі родили груші.

    Усе прощає небо голубе,
    де очевидно є іще цабе,
    отці олімпу, аси і байдужі.

    ІІОтці олімпу, аси і байдужі
    шукають глибину на мілині,
    героїв у сучасному кіні
    і тиражують аніме папужі.

    І ні тобі сльози у полині,
    ані колючок у терновій ружі...
    А я співаю, – «Ой не шуми, луже...»
    та ще й акомпаную на струні.

    Але не чують ні гаї, ні доли
    мелодію, яка іде по колу
    і затихає у височині.

    Таке буває, що, на жаль, ніколи
    ніде нікого не хвилює соло
    у хорі душ – і до ладу, і ні.

    ІІІ
    У хорі душ – і до ладу, і ні
    не відаємо, – бути чи не бути?
    Те на арені, се у купині
    і їм одне одного не почути.

    Тому і залишаються одні
    нікому не цікаві баламути.
    І ліра є, і звуки чарівні,
    та це глухому зайві атрибути.

    Зате, коли озвучене своє,
    то й когута зозуля впізнає
    не як абищо, а гучного мужа.

    Ідилія у чаті настає
    і поки гонор збою не дає,
    одне одного величає, – друже!

    ІVОдне одного величає, – друже!
    І дорогому ніби дорога
    і м’яко стеле, і єлейно служить
    і не Кощій іще, і не Яга.

    Обоє пряли поетичний кужіль.
    Були і рогачі, і кочерга...
    І не чекали віхоли і стужі,
    аж поки не повіяла пурга.

    Одне віршує, інше помагає.
    Але натура й віники ламає,
    коли обоє – лялі заводні.

    Дуелями займаються дуети
    і пера заміняють пістолети,
    коли немає сенсу у війні.

    VКоли немає сенсу у війні,
    то це уже на «Енеїду» схоже.
    Усі бої палкі і затяжні
    і ясно, що ніхто не переможе.

    Юнона мріє у самотині,
    сльозою умивається, не може
    загоїти образи. Їй не гоже
    ховатися одній у далині.
    .
    У неї не здіймається рука
    ударити по тім’ю мужика
    за всі його оказії верблюжі.

    У неї ще ілюзії нема,
    що якось це упорає сама.
    Орли богеми бойові та дужі.

    VIОрли богеми бойові та дужі.
    Той коцає, а те й собі скубе
    і нахиляє небо голубе,
    аби її скупати у калюжі.

    А заодно купає і себе
    у цьому опікаючому душі
    і дулею погрожує чинуші,
    а бабая у яму загребе.

    Але не дай то, Боже, це пихате,
    фігурою до того ще й пузате,
    побачити у себе у вікні.

    Хизується есеями своїми
    і не горить од сорому. Усі ми
    уміємо горіти у вогні.

    VIIУміємо горіти у вогні
    і боїмося чаплі у болоті,
    а сущі біси, демони і тьоті
    являються, буває, уві сні.

    А хочеться руно у позолоті
    аби були наяди у човні,
    ахейці в дерев’яному коні,
    улани, єзуїти, гугеноти...

    Але Амуру не до епопей.
    Йому надокучає Одіссей
    або Еней на морі і на суші.

    Бо ліпше воювати як брати,
    аніж усім за обрії іти,
    гартуючи одне одному душі.

    VIIIГартуючи одне одному душі,
    не чуємо найменшого із нас
    і як на полі бою кожен раз
    у вуха затикаємо беруші.

    І гроші економимо, і час,
    і на війну, і на побори сущі,
    на бойові ракети і катюші,
    що убивають всі надії мас.

    Та час іде. Його не зупинити
    ані паяцу, ані ерудиту,
    коли пора настала вогняна.

    Піїти подалися у поети
    осилювати оди і сонети...
    Ця епопея, як не є – смішна.

    IXЦя епопея, як не є – смішна,
    а я боюся, що не засміюся,
    коли на отамана-пацана
    іде уже не Надя, а Маруся.

    Не відаю, кому тоді хана,
    коли уже немає Яна Гуса
    і Жанну не карає сатана,
    і влада це намотує на вуса...

    Але і це уже не дивина.
    Буває, опиняємось на міні
    лягаємо собакою на сіні.

    Затія наша хоч і осяйна,
    та на тину уже немає тіні.
    Енею буде не до Перуна.

    XЕнею буде не до Перуна.
    Йому цікава партія Зевеса.
    Немає «Одіссеї» на Одесу,
    хоча і залітає сарана.

    Рулеткою заволоділа преса.
    Опікується Вовами вона.
    До Грузії немає інтересу.
    Молдавію очікує «страна».

    А на олімпі все немає Пана.
    І на Парнасі явно не резон,
    аби прийшов новий Наполеон.

    І «вата» уповає ще на хана.
    І поки «Енеїда» – це не «Сон»,
    зоїли оспівають графомана.

    XIЗоїли оспівають графомана.
    У Трої революція гряде!
    Бастилія в Росії упаде,
    зійде з очей |полуда і омана.

    Гільйотиною пахне де-не-де.
    А це уже історія погана,
    бо кожному, у кого є догана,
    за скоєне іще перепаде.

    Згадаються сієсти і бентеги,
    фортуни – альфа і судів – омеги
    і пізня у юдолі суєта.

    Тоді і юді буде не до сміху,
    і клоуну ще буде на горіхи,
    якою не буває висота.

    XIIЯкою не буває висота
    і як би не смішила «Енеїда»,
    а до Гааги все-таки поїде
    осяяна зорею ліпота.

    Од неї у Сибірі мало сліду.
    Царю неволі зайва доброта.
    І я уже радію за сусіду,
    коли і їй заціпило уста.

    Але якщо полегшає народу,
    то я проголосую за свободу,
    яка уже прийде як саме та...

    І свого сина упізнає мати,
    ну а мені не буде заважати
    свята або наївна простота.

    XIIIСвята або наївна простота
    не пожаліє долара у ватру
    кумиру, що за неї йде на страту.
    Така її і воля і мета.

    На маси уповати ще не варто,
    бо це не середина золота
    і не еліта. Кане у літа
    усе, що має жити і сіяти.

    Та не згасає полум’я долонь.
    Ідуть у Лету наші отамани.
    Загачуємо віртуальні чани.

    Аби не гас на капищі вогонь,
    еліта, із юрбою в унісон,
    і хмизу додає – заради Яна.

    XIVІ хмизу додає – заради Яна
    таємна інквізиція «свята».
    На неї ще очікує плита
    єпархії Мазепи і Богдана.

    Царя копита і його п’ята,
    костьоли, синагоги і осанни
    із мінаретів сурами Корану –
    це і сьогодні «золота орда».

    Нема дороги із хатини скраю.
    Роняю бісер на путі до раю
    усе-таки у рідній стороні.

    Усе це буде ближньому на згадку.
    Даруйте, що на самому початку
    не ангели явилися мені.

    Магістрал
    Не ангели явилися мені.
    Отці олімпу, аси і байдужі
    у хорі душ і до ладу, і ні
    одне одного величає, – друже!

    Коли немає сенсу у війні,
    орли богеми бойові та дужі.
    Уміємо горіти у вогні,
    гартуючи одне одному душі.

    Ця епопея, як не є – смішна.
    Енею буде не до Перуна,
    Зоїли оспівають графомана.

    Якою не буває висота,
    свята або наївна простота
    і хмизу додає – заради Яна.

    30.11.19


    Рейтинги: Народний 6 (5.59) | "Майстерень" 6 (5.79)
    Коментарі: (5)


  2. Ігор Деркач - [ 2019.11.30 14:05 ]
    Медаль з усіх боків
    Ілюзії лишаю за душею,
    у серці перевіюю літа,
    у пам'яті є візія тієї,
    яка була – як осінь золота.

    І я літаю іноді до неї,
    коли надокучає суєта
    і тугу переспівує сльота
    на тихій ноті осені цієї.

    Про це шепоче вітер у траві
    і хмари нагадають дощові,
    що і її журою огортає
    мелодія далекої пори,
    коли були щасливі вечори
    і не було опінії до раю.

    11/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (3)


  3. Юрій Сидорів - [ 2019.11.24 11:42 ]
    Не все вдається
    У в'язці болісних новин
    Висить остання, геть погана:
    Мене покинула Уляна.
    Життя ввійшло в печальний плин.

    Солодшим здався би полин,
    Білішою - світлина тьмяна.
    І не подовжує mañana
    Сумісних митей і хвилин.

    Не вдався і умовний шлюб
    Крізь довгі льє та кілометри.
    В мені вмирає життєлюб -
    А за Уляну можна вмерти.
    Я щойно видалив YouTube -
    Там наші зустрічі-концерти...


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (8)


  4. Юрій Сидорів - [ 2019.11.23 08:21 ]
    Вдається
    У хмарах залежалися сніги,
    В моїх чернетках десь - яскраві твори
    Краси земної райдуги-дуги
    У закутку небесної комори.

    Допишуться, як буде до снаги,
    Якщо не явить настрій непокори.
    Щорічне міжсезоння навкруги -
    Про нього і анафори-повтори.

    Сонетна форма, вишуканий стиль,
    Ямбічні стопи, зібрані в катрени...
    Ні неба не благаю, ні геєни -
    Вдається все без будь-яких зусиль.
    У міжсезоння ширяться терени,
    І осені вивітрюється хміль.




    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (5)


  5. Ігор Деркач - [ 2019.11.21 09:59 ]
    Сонетний сюр-приз
    У нас є мрія! Ідемо кудись,
    долаємо корупцію на разі,
    на Місяці вирощуємо рис
    і ласуємо яблука на Марсі.

    І не лякає недосяжна вись,
    блукаємо у просторі і часі,
    чекаємо орду на перелазі
    із Азії за європейську вісь.

    Але не помічають ідіоти,
    що гопники отримують джекпоти,
    хапаючи удачу за хвоста,
    що це була диявола робота –
    із лоба визирали роги чорта,
    а обирали у мішку кота.

    11/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  6. Ігор Деркач - [ 2019.11.11 20:34 ]
    Дощовий мотив
    Жалі і сум людей не надихають.
    Коли сльозава настає пора,
    а душі переповнює жура,
    усі вони поезію чекають.

    І хай дощі ідуть як із відра,
    а сиві хмари небо укривають –
    зійде зоря і сльози висихають,
    і вірші видаються на гора.

    Знічев’я, може, порятую душі.
    І туга ще не зайва на землі.
    У вирій полетіли журавлі,
    зате ворона каркає на груші
    і сонце випиває із калюжі
    учора не досушені жалі.

    10/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)