ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Дума Козак
2020.07.08 23:02
Давно не бачив я таких скрутних часів.
Гадаю, для країни це критичні роки…
Ми опинились за межею бідності усі,
але, нажаль, по різні її боки…

Серго Сокольник
2020.07.08 22:27
Зі хмар полону, де розтанув мар лід
Цілунків сонячних із місячним гало,
Упали на осоння перші краплі
Небесних сліз, які пролиті за теплом

Надій на те, що ніби неможливе,
Та все ж омріяне, мов літній зорепад,
Що здійснення бажання породив у

Іван Потьомкін
2020.07.08 21:58
Підійшов Олекса, став біля вікна.
Марусенька в хаті, та чомусь сумна.
Постукав легенько тричі у вікно:
«Пусти, люба, в хату. Не бачились давно».
«Ой хоч стукай, Лексієчко, не стукай.
Піди собі Галюточки пошукай».
«Нащо ж брала перстники і коралі теж

Євген Федчук
2020.07.08 19:43
Як у Києві на горі крутій
Жив колись страшний трьохголовий змій.
Не в печері жив – на самій горі
І в страху були і малі, й старі.
Бо не їв той змій ні свиней, ні кіз,
М’ясо лиш людське залюбки він гриз.
І навкруг гори все кістки лежать,
Та боїться

Олександр Панін
2020.07.08 15:02
Лабіринти Сновидінь

Душа померлої дружини
Розмовляє із коханою
Колишнього чоловіка

***

Ігор Шоха
2020.07.08 14:29
І винайти нічого я не міг,
і навичок ученого не маю,
та висуваю носа за поріг
і день новий,буває, відкриваю.

***
І бозна-чим забита голова,
і вітер виє і війною віє,

Ігор Деркач
2020.07.08 13:23
Ідуть поети. Їхня роль така –
у пору смути суще освітити,
аби платили інші менше мито,
коли життя не варте п’ятака.

Їх проводжають авгури-піїти,
у кого доля не така тяжка
на фоні оглашенного совка,

Галина Сливка
2020.07.08 13:10
Леготом, леготом... Ниткою променя
В голчине вушко щасливе і зболене
Вперто всиляю - шитво ж бо не скінчене...
Крила журавчині долею мічені...
Ритмом пульсуючим - серцю не байдуже -
Помисли з діями зв'язую в райдугу.
Шляху мелодію зросять сльозинам

Віктор Кучерук
2020.07.08 08:23
Болюче щось, неначе жало,
Зненацька душу обпекло
І так мені недобре стало,
Як ще ніколи не було.
Умить згорьовано подумав,
Що вірю в завтрашнє дарма,
Адже навколо стільки суму,
Що місця радощам нема.

Сергій Губерначук
2020.07.08 08:14
Який тут Господь-Бог?! Самі погрози!
П’ять пальців по руці – це все, що є.
Трудись від мавпи поскрізь сміх і сльози,
трудись, людино, бо ж не все – твоє.

На всі віки, на всі премногі літа
молитву калібруєш позалад.
Повір у себе! І не будеш бита

Шон Маклех
2020.07.07 21:54
Я блукав серед натовпу
Людей, що не слухають
Цвірінькання горобців,
П’ють повітря настояне на шумі,
І не знають, що землі боляче,
Коли вони топчуть її – втомлену
Цвяхованими черевиками байдужості.
Я носив тягар смутку

Євген Федчук
2020.07.07 20:46
Садили картоплю ми у дідуся.
Він ямки копає, а ми із сестрою,
Кидаємо в ямки картоплю обоє
В надії, що скоро закінчиться вся.
Вже сонечко добре з небес припіка.
Дідусь утомився та й ми ледве ходим.
Уже посадили ледь не пів городу.
Аж ось і бабуся о

Ігор Федів
2020.07.07 11:42
Дозволили казати слово,
Підняти очі від землі,
А серце бачити готово
Свободи натяки малі.

Помалювали стару клітку,
А охорони не зняли,
Душею линемо у сітку,

Володимир Бойко
2020.07.07 11:24
Я частував своєю кров`ю комарів,
Я на фуршеті цьому мало не здурів.
Які ж вони немилосердні, комарі –
Жалкі завсідники вечірньої зорі.

Дума Козак
2020.07.07 09:44
Горить коса, палає літом небо,
все поглинає полумя стіна!
Природа віддає останню требу –
життя життям оплачує сповна...

Заграва підіймається над морем,
у тому пеклі гине все живе
і рани залікуються не скоро,

Сергій Губерначук
2020.07.07 08:26
Ех, ти, Скорпіоне!
Ти жалиш!
Повернутий спиною – Злом!
А спробуй убити –
на-зав-жди –

Добром.

Олександр Сушко
2020.07.07 01:32
Літній дощик


Шкандибаю, у руках ковінька

Став старим, а був - прехтивий фавн.

А спекотне літо, наче жінка,-

Олексій Кацай
2020.07.06 20:29
планету машиною часу
жбурляє у космосу вир
де мов бумеранг папуаса
галакто-спіралиться шир
і на астероїдів брили
розсипавши простору схил
пітьма проявляє пітьмила
в непевному світлі світил

Євген Федчук
2020.07.06 19:21
Було це у часи у старовинні.
Коли? Не знаю. Та давно було.
Унадились татари в Україні
Чи не щодень чинити своє зло.
Ішли так часто. Йшло їх так багато,
Що всю траву стоптали у степах
Не стало чим й коня погодувати
На широченних степових шляхах.

Олександр Панін
2020.07.06 18:15
На зеленій галявині, на узліссі -
Засмучена дівчина у дрімучому лісі…
Як у ліс потрапила, Прекрасна,
Що робиш на галявині, Красна?

«Краще бути в лісі почорнілому,
ніж у чоловіка в домі немилому…

Олександр Сушко
2020.07.06 17:31
Він грав на піаніно власним членом,
Скакав по сцені у рябих трусах.
А нині - Президент! Спаситель! Ленін!
Країна, врешті, витягла туза.

І зажила-а-а! Аж мед тече по вухах,
Грошви до біса і війни нема...
Ці вибори - солодка груповуха,

Ярослав Чорногуз
2020.07.06 15:00
Смарагдове сяйво, як полум`я ніжне,
Голубить воно, не пече.
Тону у вогні я оцім дивовижнім –
Смарагдових бранець очей.

ПРИСПІВ:
Смарагдові очі, смарагдові очі
Мене огорнули теплом.

Олександр Сушко
2020.07.06 09:29
Порізано талант сатири лезами,
Під хвіст коту усі мої труди!
Кошлате мудромисліє - поезія,
А те, що в мене - сірий наратив.

О, хто би дав хоча б ковточок радості?
Боги парнаські вирок прорекли:
"Для вічноті твої творіння - капості,

Сергій Губерначук
2020.07.06 09:14
Вічно серце живе
по тілах по людських,
не в однакових ритмах кочує.

Десь фонтаном прорве
між артерій вузьких,
десь мелодію Брамса прочує.

Іван Потьомкін
2020.07.05 21:35
Андрій Розумовський Маестро, чи не могли б Ви подивитись оцю ось пісню ? Бетховен З приємністю, Ваша величність. Ви стільки робите для мене, що тепер я – найбагатший, мабуть, серед моїх колег. Де ще б я перевірить зміг те, що тільки-но створив, як не

Ігор Шоха
2020.07.05 21:19
Є люди, з якими приємно завжди,
далеко не треба ходити,
є й інші, з якими, куди не іди,
немає про що говорити.

На інших надійся, та сам обирай,
на кого надія в дорозі,
оточена пеклом дорога у рай,

Дума Козак
2020.07.05 20:56
Млини...
Млини ідуть по полю
і мелють вітер на шматки,
а разом з ним щербату долю,
немов посохлі пелюстки...

Вони ідуть на захід сонця
чи навпаки – йому на схід?

Дума Козак
2020.07.05 20:32
Коса, дорога, рев мотора,
пісок розпечений, жара...
До моря, вниз і знов угору,
повзе авто на всіх парах.

Обабіч ліс, столітні сосни,
вірніше залишки ліска.
Було їм вирости непросто,

Євген Федчук
2020.07.05 20:10
Сидів в саду і слухав солов’я,
Що недалеко в гаї заливався.
Під спів той задрімати намагався,
Не міг заснути в душній хаті я.
Дививсь крізь віття на громаддя зір,
Якими щедро всипалося небо.
Задумувався про життя, про себе,
Про те усе, що бачив до

Олександр Сушко
2020.07.05 12:46
У дурня аж дзвенить у лобі,
Сховала маска розум, ніс.
Тепер носи її до гробу -
Намордник намертво приріс.

А ще сідай, пиши віршата
І глипай мовчки за вікно.
Для мене ж ця гультяйська влада -

Домінік Арфіст
2020.07.05 12:31
Диво сталося вночі – над горою за селом пролетіла величезна вогняна птаха і загубила перо… Його підібрав удосвіта маленький пастушок Стасик і обпік собі ліву руку. Відтепер його стали кликати Вогником і він почав розуміти мову тварин. Перо з часом охололо

Сергій Губерначук
2020.07.05 09:43
А ти ж мною шила,
шила-вишивала
мережані рушники,
лєнти й покривала.

Потім з світу зжила,
жила-виживала.
Дала в руки клумаки

Олександр Сушко
2020.07.05 07:17
Писати про кохання найтяжче. Це тільки на перший погляд здається, що сльозоточиве любовне мусі-пусі не варте уваги справжніх митців пера. Інша справа, що сердечну тему експлуатують всі кому не ліньки, особливо налягаючи на ридання з приводу розлук, зрад

Олена Балера
2020.07.04 19:45
Коли дивлюсь услід красуні тій,
Жорстокість милої ятрить мене.
Я думаю: яка з-поміж стихій
З’єднала вроду й серце крижане?
То не земля: вона й висот сягне,
І не вода: вогнем любов зоріє.
Повітря? Ні, завзяття в ній міцне.
І не вогонь, бо не палають

Євген Федчук
2020.07.04 19:17
З прадавніх літ лежить серед Дніпра
Великий острів - Хортицею зветься.
Немов природи надзвичайна гра,
В яку ріка віками з шумом б’ється.
Високії гранітні береги,
Могутні скелі хвилі ті стрічають.
Шумить Дніпро. Йому не до

Роксолана Вірлан
2020.07.04 18:12
Зазорена у цю ріку,
Струмій на хвилі неподатливій...
Усе життя на волоску
І попри вирви чорні й патові,

Оце дивися тут і мрій,
І не дозволь собі не мріяти.
Он поле із- під житніх вій
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Сергій Кузін
2020.07.02

Таня Тарасюк
2020.06.30

Ядвіга Руда
2020.06.20

Вигнанниця Добровільна
2020.06.17

Август Ина
2020.06.13

Олег Прусак
2020.06.11

Лада Квіткова
2020.06.07






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Вибрані твори


  1. Віктор Кучерук - [ 2020.07.08 08:42 ]
    * * *
    Болюче щось, неначе жало,
    Зненацька душу обпекло
    І так мені недобре стало,
    Як ще ніколи не було.
    Умить згорьовано подумав,
    Що вірю в завтрашнє дарма,
    Адже навколо стільки суму,
    Що місця радощам нема.
    Чомусь туманна тінь полуди
    Була так довго на очах,
    Що слід брехні не бачив всюди
    На важко пройдених шляхах.
    Невже очунюю помалу
    І відкриття життя прийшло
    Тоді, коли осиним жалом
    Усоте душу обпекло?..
    07.07.20


    Рейтинги: Народний 6 (5.55) | "Майстерень" 6 (5.81)
    Коментарі: (2)


  2. Тетяна Левицька - [ 2020.07.03 08:50 ]
    Світи мені
    Дай руку, сонце, і іди за мною,
    не обертайся на презирство й сміх.
    Хто судить всіх не відчуває болю,
    і не вмирає кожен день  за гріх.

    Хай кине камінь той в крилату спину,
    хто не злукавив навіть у думках.
    Я відколола  сонця половину,
    аби світило де страждання, крах.

    Де морок й сонця не було улітку,
    в зимові, весняні й осінні дні.
    Ти спалахни, я не боюсь осліпнуть,
    хоч крила обпалю, світи мені.

    Зігріюсь вогником, промінням сонця
    і вистачить на всіх твого тепла.
    Лиш заясній, щоб наді мною знов ця
    розсіялася темряви імла.

    Як можна жити, сонечко, без тебе?
    Ховати відчай у пітьмі сирій.
    У вирвище не провалилась ледве
    шукаючи осяяння надій.
    04.07.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (5.77) | "Майстерень" 6 (5.88)
    Коментарі: (6)


  3. Ігор Деркач - [ 2020.07.01 21:57 ]
    Казки одного народу
    І
    Їм юшку і плюю на щі,
    копаю ямище глибоке...
    ачей, на мене у кущі
    чатує лихо косооке.
    Чи то Яга, чи то Кощій –
    не мають спокою народи,
    то пограбує лиходій,
    а то – опричники-уроди.
    Де не посій, воно зійде
    та ще й порадує макаку,
    на ум якої не спаде,
    що несумісні ми ніде
    і годі вірити у казку,
    яку розказує пуйло...
    І не заціпить цій патяці,
    що України не було,
    коли історії на зло
    були ахейці і данайці*.
    Що не вони улус орди,
    раби у Катерини-суки,
    що палець в рота не клади –
    по лікоть одрубає руку.
    Що то не ми ішли на ви,
    а на Батия – печеніги,
    що Кожум'яка із Москви
    чіпляв Гориничу чепіги.
    ..........................................
    Ми – барани, вони орли...
    Вони вовки, а ми, осли,
    шукаємо тієї голки
    або козачої стріли,
    якою упокоять Вовку.

    ІІ]
    А наші... палії й носи..
    одні угодники цареві,
    шути, паяци, вірні пси
    зелені й де-не-де рожеві...
    О, де ти, Господи, єси,
    Якого розп’яли на древі?

    ІІІ
    Чекаю, дами і месьє,
    на українське житіє
    і на нові закони мови,
    які на голову здорову
    не налізають, поки є
    немайдануті разумкови
    і наймити опезеже...
    і язикаті яничари...
    а я гадаю, – та невже
    їх не візьме за фаберже
    і не скарає Божа кара?

    07/20


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (1)


  4. Тетяна Левицька - [ 2020.06.25 08:59 ]
    Фейсбук
    Континенти фейсбук поєднав. Тих людей,
    що ворота відкрили у світ інстаграми.
    Безліч нових світлин, і яскравих очей,
    у мобільних мережах пліч-о-пліч із нами .

    Так цікаво знаходити друзів нових
    і знайомити світ зі своїм кругозором.
    Дехто в чат надсилає цеберця суниць,
    інший дзвонить вночі пропонуючи море.

    Ні, розбещеність це не моє ремесло.
    Видаляю із "друзів" спокусу облуди.
    Ви на тих берегах де мене не було
    і немає тепер і ніколи не буде...

    Я із тими, хто творить мелодій дива
    і добро від якого голубкою в ирій.
    Навзаєм я дарую яскраві слова,
    малинові сердечка і Усмішки щирі.

    І троянди в росі - "Теракотові сни",
    вірші щемні, зворушливі, м'ятно-медові.
    Для людей смолоскипом надій спалахни
    на сторінці життя у обіймах любові.
    25.06.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (5.77) | "Майстерень" 6 (5.88)
    Коментарі: (2)


  5. Ярослав Чорногуз - [ 2020.06.24 00:49 ]
    Сяєво любові
    Вже вогко у саду, вечірня прохолода
    Із низу підкрадається, неначе кіт.
    Приємний вітерець дарує насолоду,
    Літаючи вгорі поміж зелених віт.

    Бува, котрусь із них ураз високо здійме*,
    Й розкрилюється гілка, так немов летить.
    І розкриває трепетно свої обійми,
    Хоча триває це лише коротку мить.

    Й життя коротке наше – злет його чудовий,
    Мов долі вітерцем підніметься колись.
    Й на мент осяє світ веселкою любові,
    То усміхається і розквітає вись.
    *ЗдІйме – авторський наголос.

    23 червня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.73) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (4)


  6. Олена Балера - [ 2020.06.20 16:47 ]
    Amoretti. Сонет LIII (переклад з Едмунда Спенсера)
    Пантера попри вигляд показний,
    Що звірів манить, – оком протина,
    В кущах чаїться з вищіром жахним,
    Коли планує напад свій вона.
    Моя кохана вторить їй сповна:
    Чарує всіх осяйна красота,
    Принаджених – чекає смерть страшна,
    В душі дівочій хижа лють зроста.
    Ганьба, коли краса, ясна, свята,
    Породжена, щоб квіткою цвіла,
    Для вражених – немов жорстока мста.
    Чарівна врода – не знаряддя зла.
    Красі пресвітлій – милість до лиця,
    Як навчені ми прикладом Творця.


    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.83)
    Коментарі: (5)


  7. Тетяна Левицька - [ 2020.06.18 11:01 ]
    Не говорите мне ...
    Не говорите мне о том,
    что я должна вам в этом мире:
    родить детей, построить дом
    и фикус посадить в квартире.
    Хотя бы кактус небольшой,
    колючий, но живой, как песня,
    как будто страшно интересно
    колючки вынимать из сердца
    и не печалиться душой.

    Простите мне судьбы грехи,
    и все обиды отпустите,
    и что сожгла свои стихи
    (они не нравились элите).
    Что раню словом, взглядом вас,
    нервозна и консервативна,
    что утешенье вижу в ливнях,
    и та блаженная  наивность
    граничит с глупостью подчас.

    Не говорите мне шутя,
    что я живу не как хотелось,
    что нравом сущее дитя,
    не совершенна ликом, телом.
    Как есть, так есть и не беда,
    судить лишь небо вправе строго,
    хоть пререкаюсь часто с Богом.
    Любую боль гасить ожогом
    привыкла с детства, господа.

    17.06.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (5.77) | "Майстерень" 6 (5.88)
    Коментарі: (4)


  8. Тетяна Левицька - [ 2020.06.12 15:22 ]
    Натюрморт
    Асфальт гарячий, світлофор, гудок...
    нестерпна спека палить мізки...
    А, як же добре там за містом,
    де скрапує із променя  медок
    тягучий, бурштиновий, золотий,
    в духмяне поле колосків налитих,
    прямісінько в шовкове, стигле жито
    з небес гіпюрової висоти
    на звіробій, сокирок фіолет,
    ромашок, незабудок, маків звичних.
    Зірву, поставлю в вазу екзотичну,
    яскравих квітів польових - букет.
    Дивитимусь на сонця - пектораль.
    Хоча дістану пензлик й намалюю,
    все те, що так обожнюю, люблю я,
    у натюрморт не вміститься, на жаль,
    полинний, калгановий смак лугів,
    пташиний трепет голосів діброви.
    На полотні застигне рай квітковий,
    шаленство різнобарвних кольорів...

    12.06.2020р.






    Рейтинги: Народний 5.5 (5.77) | "Майстерень" 6 (5.88)
    Коментарі: (4)


  9. Тетяна Левицька - [ 2020.06.10 08:27 ]
    Щаслива

    За вікнами пташиний щебет
    все ближче й ближче до землі.
    Мені б подумати про себе,
    а не про море й кораблі.

    І серенаду заспівати,
    (світає у душі якраз.)
    Зникають тіні, запах м'яти
    я відчуваю повсякчас.

    Бальзамом, ладаном - олива.
    (Вдихаю свіжий аромат.)
    Гірку п'ю каву, а щаслива -
    в креманці пригорща цукат.

    У очі бризнув промінь світла,
    загоївши на серці шов.
    Так щемно, сонячно, розквітла
    весняним проліском любов.

    10.06.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (5.77) | "Майстерень" 6 (5.88)
    Коментарі: (2)


  10. Ярослав Чорногуз - [ 2020.06.07 03:25 ]
    Танець нічних видінь
    В саду - прекрасна літня ніч.
    І сяють зір ясні опали.
    І духам сну - як могорич -
    Розлито спокій у бокали.

    Ніхто із них не крикне «Ах!»,
    А перехилить мовчки склянку…
    Бенкет цей тихий при зірках
    У них триватиме до ранку.

    І ночі короля рука -
    Безшумно королеву ночі -
    Під акомпанемент цикад -
    У танці закрутити схоче.

    І зачудований стоїш…
    Таких незвичних вражень повно…
    І дух-поет шепоче вірш
    Як відгомін утіх любовних.

    Чудна химерія така –
    Видінь танок нічного раю…
    І тільки шурхіт їжачка
    Тебе у дійсність повертає.

    7 червня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.73) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (6)


  11. Микола Байдюк - [ 2020.06.06 08:23 ]
    Поет
    Камінчик,
    що був колись горобцем,
    розбив шибку,
    що була колись птахоловом.

    А хто був той хлопчик,
    котрий кинув камінчик
    і втік?

    1994


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Прокоментувати:


  12. Тетяна Левицька - [ 2020.06.04 06:27 ]
    Пригорни мене мамо
    Пригорни мене, мамо, ласкаво до ніжного серця,
    розкажи оксамитову казку щасливу й сумну.
    Пелюстково, зворушливо, щемно душа стрепенеться.
    Притулюсь до грудей, як в дитинстві тебе обійму.
    Говоритимемо допізна про життя і родину,
    про надії крилаті, невпинні, мінливі літа.
    що вплітають у коси зажуру в сутужну годину.
    Ти мої небеса, життєдайна молитва свята!

     Приспів:

    Мамо, мамо нехай твої очі мені льоноцвітять.
    І відлунням лунають пісні в колисанці дібров.
    Ти лебідко моя, найдорожча перлина у світі,
    Наймиліша троянда, Найперша у світі любов!

    Мамо, скільки стежок залишилося там за весною,
    усіляке було на широкім просторі доріг.
    Та мій янгол земний був постійно, матусю, зі мною -
    вишиванка на долю,  натільний лляний оберіг.
    Витри сльози, матусю, хай радісно буде у домі.
    Напечем пирогів, почастуєм рідню на свята.
    Материнську любов не вмістити в старенькім альбомі.
    Ти мої небеса, життєдайна молитва свята.

     Приспів:

    Мамо, мамо нехай твої очі мені льоноцвітять.
    І відлунням лунають пісні в колисанці дібров.
    Ти лебідко моя, найдорожча перлина у світі,
    Наймиліша троянда, Найперша у світі любов!


    03.06. 2020р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.77) | "Майстерень" 5.5 (5.88)
    Коментарі: (4)


  13. Володимир Бойко - [ 2020.06.03 19:26 ]
    Тільки слово...
    Зола у висліді багаття
    Чи не єдиний результат.
    Що по собі лишаєм, браття –
    Чи пустирі, чи зелен сад.

    У безвість звіяні вітрами
    Пощезнуть душі – хто куди...
    Життя збиткується над нами,
    В імлу змітаючи сліди.

    Порозвівається полова,
    Все тлінне спопеліє вмить
    І зостається тільки слово,
    Яке довіку не згорить.



    Рейтинги: Народний 6 (5.45) | "Майстерень" 6 (5.58)
    Коментарі: (2)


  14. Тетяна Левицька - [ 2020.06.03 09:24 ]
    Ти листа напиши
    Ти листа напиши, як сумуєш за мною невтішно,
    тихі будні рахуєш, ховаєш думки від усіх.
    Нереальні, приборкані, виткані з райдуги, грішні.
    Хоч хтось мудро сказав, що блаженна любов, то не гріх.

    Хто осудить її, той не знає, що світ воскресає,
    перламутровим цвітом конвалій у райських садах.
    І лягає на душу намистом, гірчить молочаєм,
    недопитим цілунком на ягідно-кислих губах.

    Соловіє в очах незабудками, синім туманом,
    розриває нестерпних розлук золоті ланцюги.
    Сновидінням яскравим у затишнім озері тане,
    нищить птахом надії на злеті сумнівні думки.

    Хай голубка мені принесе у рожевім конверті -
    квітку папороті і розмиті сльозами слова.
    Їх з'єднай сургучем, напиши кров'ю серця відверто
    чи ти дихаєш мною допоки любов ще жива?

    02.06.2020.


    Рейтинги: Народний 6 (5.77) | "Майстерень" 6 (5.88)
    Коментарі: (5)


  15. Олександр Сушко - [ 2020.06.01 10:40 ]
    Доля - в твоїх руках!

    - Вийшла заміж я, мойри. А чи з тим...
    - Ні. Змирися,- не нарікай.
    Не пізнаєш оази ніжності,
    Зрада чорна - твоя ріка.

    Від любові не буде користі,
    І з твоєї до нас мольби.
    Той, що поруч, - козак безсовісний,
    Омела на твоїй судьбі.

    - Ні! Не буде тобі пороблено!
    Соловій у сердечку "Тьох!".
    Вирвав нитку судьби в озлоблених,
    Чорноротих, дурних відьом.

    Залишились позаду труднощі,
    Всім зловтішникам - шах і мат.
    А судьба - у долонях люблячих
    Розцвіла як весною сад.

    01.06.2020 р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (2)


  16. Віктор Кучерук - [ 2020.06.01 09:10 ]
    * * *
    Дощ уперіщив і швидко калюжі
    Стали глибокими – ого-го-го, –
    Хочеться, хочеться, хочеться дуже,
    Тільки не знаю, не знаю чого.
    Мокрі дерева шурхочуть, як мітли, –
    Тихо, задумливо і спроквола, –
    Хочеться, хочеться, хочеться світла,
    Тільки немає, немає тепла.
    Сутінки сіються попелом сірим
    І обертаються в тишу німу, –
    Хочеться, хочеться, хочеться вірить,
    Тільки не знаю, не знаю кому.
    Вечір, укритий німим оксамитом,
    Сумно зростає в обіймах імли, –
    Хочеться, хочеться, хочеться жити,
    Тільки немає, немає коли.
    Місяць край неба сія сиротливо,
    Поки зірниці лаштуються в стрій, –
    Хочеться, хочеться, хочеться дива,
    Тільки немає, немає надій…
    01.06.20


    Рейтинги: Народний 6 (5.55) | "Майстерень" 6 (5.81)
    Коментарі: (2)


  17. Ярослав Чорногуз - [ 2020.05.31 23:53 ]
    Смарагдові очі (пісня)
    Смарагдове сяйво, як полум`я ніжне,
    Голубить воно, не пече.
    Тону у вогні я оцім дивовижнім –
    Смарагдових бранець очей.

    ПРИСПІВ:
    Смарагдові очі, смарагдові очі
    Мене огорнули теплом.
    Іскряться, чарують, немов серед ночі
    Смарагдове сонце зійшло.

    Не знаю, чи може мене хто зурочив,
    Як доброї феї крило –
    Мені світ закрили смарагдові очі,
    Й у казку мене понесло.

    ПРИСПІВ:
    Смарагдові очі, смарагдові очі
    Мене огорнули теплом.
    Іскряться, чарують, немов серед ночі
    Смарагдове сонце зійшло.

    І я - у шаленій стихії цій милій –
    На гребені долі – мій путь.
    Мене чарівливі смарагдові хвилі
    У море кохання несуть.

    ПРИСПІВ:
    Смарагдові очі, смарагдові очі
    Мене огорнули теплом.
    Іскряться, чарують, немов серед ночі
    Смарагдове сонце зійшло.

    31 травня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.73) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (4)


  18. Віктор Кучерук - [ 2020.05.31 05:54 ]
    * * *
    Ні храму дзвони голосні,
    Ні солов’їв міських пісні
    Не можуть розбудити
    Тебе поринуту у сни
    Цієї кволої весни
    Й утомлену досита.
    Прогнати сни ті кілька раз
    Уже збирався чаром фраз,
    Але не зміг донині
    Впустить неспокій ранній мій
    У плин чи спогадів, чи мрій
    Коханої людини…
    31.05.20


    Рейтинги: Народний 6 (5.55) | "Майстерень" 6 (5.81)
    Коментарі: (2)


  19. Олександр Панін - [ 2020.05.27 16:23 ]
    Вона

    На рівні інтуїції

    ***

    Ми не знайомі,
    але я завжди впізнаю її будь-де,
    будь-коли,
    у будь-якому натовпі.

    Я не вдивляюсь,
    але завжди відчуваю
    коли вона -
    поруч.

    Я ні на що не розраховую,
    не вимагаю,
    лише сподіваюсь.

    Вона випромінює Посмішку,
    Радість,
    хвилі її Доброї Сили
    охоплюють безліч людей.
    Сама її Присутність
    насичує
    Бажанням Жити.

    Дай, господь, кожному
    здатність
    хоча би
    відчути
    Цю Силу!





    Рейтинги: Народний 5.5 (5.4) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (2)


  20. Микола Соболь - [ 2020.05.27 06:28 ]
    Коротка пам'ять у сторіччя
    Сьогодні усе, як сто років тому.
    Одвічна ця трійця: рак, лебідь і щука
    Шматують Державу. Нехитра наука.
    А ми споглядаєм цю сцену німу.
    Уже міражами постали руїни,
    За ними не буде тебе, Україно…
    Останнє питання: «Земельки кому?»
    Забули про вислів: «Не знаючи броду…»
    Лакеїв обрали чужого народу
    І скиглим на долю з питанням – чому?..
    27.05.20р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Прокоментувати:


  21. Ярослав Чорногуз - [ 2020.05.25 03:17 ]
    Закон небес
    Цвіт осипається бузку,
    Минає час весни розмаю.
    Та маю віру я таку:
    Кохання не перецвітає.

    Воно, мов дерево оте,
    Пустило корені у гаю.
    І буйно зеленню цвіте,
    І цвіт його не опадає.

    А восени воно горить,
    Вкриваючи багрянцем віти.
    Збагачує небес блакить
    Чарівним золотавим цвітом.

    І взимку теж воно живе,
    Мов жовтий цвіт життя закон це –
    Світило бачимо нове –
    Коли народжується сонце.

    Бо істина в нім - золота –
    У небокраї цім привітнім.
    Кохання – не перецвіта,
    А вічно людству сонцем квітне.

    24 травня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.73) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (2)


  22. Ярослав Чорногуз - [ 2020.05.22 00:11 ]
    Надвечір`я
    Перецвітає вже бузок,
    Весна травнева – прохолодна.
    Похмурий хмароньки мазок
    Небесну зачорнив безодню.

    Лиш соловейко у гіллі
    Лящить, витьохкує завзято.
    І проганяє геть жалі,
    Дарує всім любові свято.

    І інше птаство зусібіч
    Висвистує і бадьориться.
    І більше радості в облич,
    Безшумні кола креслить птиця.

    Весняний дощик відійшов.
    В землі навкруг пульсують соки.
    І темряву за шовом шов
    Зшиває птах в гіллі високім!

    21 травня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.73) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (2)


  23. Ігор Шоха - [ 2020.05.19 16:53 ]
    Мені подобається
    Я вірую, що є у мене ти
    і знаю, що і я ще є у тебе,
    що ми не боїмося висоти,
    коли пливе земля на сьоме небо,
    що я буваю іноді смішним,
    і не умію гратися словами,
    і червонію, і п’янію в дим,
    торкаючись з тобою рукавами.

    Та ніколи журитися мені,
    що я тебе ніколи не ревную
    і не горю в пекельному вогні,
    що не тебе я уві сні цілую,
    що наші імена о цій порі
    ніхто ніде не поминає всує
    і, що у небі, і на вівтарі
    не чується над нами, – алілуя!.

    Я дякую живій твоїй душі,
    яка не знає, що була моєю,
    за спокій мій, за наші міражі
    під нашою вечірньою зорею.
    І за мою під місяцем печаль,
    за сонечко твоє над головою,
    за те, що ти не вінчана, на жаль,
    а я, на жаль, не буду із тобою…
    ……………………………....................
    що ти не мною хворієш, на жаль,
    а я, на жаль, не хворію тобою.

    2012-2020






    Рейтинги: Народний 6 (5.52) | "Майстерень" 6 (5.67)
    Коментарі: (2)


  24. Тетяна Левицька - [ 2020.05.11 21:01 ]
    Радість
    Знов тішуться вишні прийдешньому травню,
    ген, сонячний зайчик  стрибає в гіллях.
    В блаватному небі  назустріч коханню,
    розправивши крила, летить білий птах.

    Каштанові світочі пахнуть ваніллю,
    парфумів таких ти не знайдеш ніде.
    Кружляє за обрієм вітер свавілля
    над вежами світу стрімке  па-де-де.

    Земля благодатній погоді радіє,
    кульбабові зіроньки світять в траві.
    В душі оживає квітуча надія,
    цитринові роси - перлини живі.

    І стукає серце відрадно і лунко,
    просвітлено,  чуйно, цілющим дощем.
    Від дотику щастя цукровим цілунком
    я тану в любові, мій радісний щем.

    05.05.2020р.










    Рейтинги: Народний 5.75 (5.77) | "Майстерень" 6 (5.88)
    Коментарі: (6)


  25. Володимир Ляшкевич - [ 2020.05.01 19:50 ]
    За Рабіндранатом Тагором (1861-1941), "Море амріти"

    Світиться зоряно море Амріти.
    в Любості - суджена й суджений поруч,
    ночі Краса у обійми відпита:
    Ладом всесвітнього квітнення опліч,
    Місяцем в небі любові до тебе,
    на благодаті Твоєї щедротах.
    Радості - повенями звідусюди,
    Серце відкрите зрина в насолодах.




    Рейтинги: Народний 6 (5.54) | "Майстерень" 6 (5.54)
    Коментарі: (4)


  26. Ярослав Чорногуз - [ 2020.05.01 14:55 ]
    Ніжність
    Ридає дощик аж до рана,
    Любов даруючи садам,
    Я за твою сльозу, кохана,
    Всю кров, повір, свою віддам.

    Лиш не печалься. Думам кволим
    Ти душу не даруй свою.
    Хай серце, виповнене болем,
    Усе розчиниться в маю,

    В його медовому цвітінні…
    В долонях теплих принесу
    Отого цвіту, щоб і тіні
    Не було смутку, щоб красу –

    Оцю голівку, ручки, ніжки,
    Чарівні оченьки твої –
    Поїв собою. Щоб усмішка
    Розквітла знову й солов`ї

    Тобі витьохкували трелі,
    І сум утік у темний схов.
    Думки вернулися веселі,
    І щастя з ними, і любов.

    1 травня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.73) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (2)


  27. Галина Сливка - [ 2020.04.28 12:23 ]
    Звершую
    Віршами звершую кроки, що першими
    В'яжуть стежину у самосвідомості.
    Вітром згори озивається звершене.
    Мить струменить між пустель невідомості.
    Віршами звершую кручі з-за обрію -
    Тихо молитвою ниточка стелеться.
    Хто пісні серця напише теорію?
    Може, це - лет... А чи, може, - метелиця...
    Скали холодні вбираю із вірою
    Зіллячком-рутою, а чи косицею.
    Грані посічені чуються шкірою -
    Гоїть тепло невечірнє зірницею.
    Віршами звершую те, що зродилося,
    В тиші плекаю любов'ю засноване.
    Доля - босоніж, а серденько - крилосом.
    З верхом у пригоршнях - слово римоване.


    Рейтинги: Народний 6 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.65)
    Коментарі: (4)


  28. Ірина Залюбовська - [ 2020.04.26 12:38 ]
    Передзим’я
    на ніч і тінь
    поділена доба
    похмурий день
    на попіл
    дотліває
    Морана
    постає
    на виднокраї
    з кривим ножем
    подібним до серпа

    неначе тінь
    у сірій напівтьмі
    у присмерку
    безшумно
    безголосно
    від подиху
    застигли
    кам’яні
    Землі і Неба
    споконвічні кросна

    і всеньку ніч
    веселий снігопад
    весільний ве́льон
    ткатиме
    старанно
    і підморгне
    з-за обрію
    Морана
    і стисне ніж
    подібний
    до серпа


    2020


    Рейтинги: Народний 6 (5.51) | "Майстерень" 6 (5.65)
    Коментарі: (7)


  29. Ярослав Чорногуз - [ 2020.04.24 20:04 ]
    Кабала вірності
    Не нав`язуй вірності, кохана,
    Ми – як вільні птиці – живемо!
    Не ставай, прошу, моїм тираном,
    Що на плечі одяга ярмо.

    Я тебе любить не перестану,
    Лиш не сунь ти душу в кабалу.
    Не закуй в невидимі кайдани,
    Не допомагай гидкому злу.

    Це - воно коханню саван шиє.
    Не на користь буде нам обом,
    Як затягнеш ти петлю на шиї,
    Зробиш вірності мене рабом!

    Ревнощі і докорів ця злива,
    І контроль тотальний з милих губ…
    Що аж хочеться піти наліво –
    Я ж таки козацький волелюб!

    Будь же ненав`язлива і добра,
    І не жаль мене, як та оса,
    Бо як засичиш, неначе кобра,
    Краще житиму тоді я сам!

    Краще бути вільним і убогим,
    Ніж ходить в напрузі по межі.
    Нам дано це почуття від Бога,
    То його терпінням бережім!

    Більше довіряй, люби, кохана,
    І чаруй, даруй тепло своє.
    Я, повір, на іншу і не гляну,
    Бо така краса у мене є!

    24 квітня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.73) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (8)


  30. Іван Потьомкін - [ 2020.04.24 13:16 ]
    Спогад на тлі хамсину
    Немовби дивовижний фільм
    (Щось на зразок довженківських сюжетів),
    Неждано пам’ять розкрутила
    Одну із канівських моїх студентських весен...
    ...Принишклі, по коліна у воді
    Стоять рожево-білі вишні та черешні.
    Човном пропливаємо поміж них,
    Такі ще безтурботні й мовби нетутешні.
    Чуприни непокірні куйовдить вітерець,
    Сукні притискують дівчата до колін.
    А ми, сором’язливо нахилившись вниз,
    Щосили налягаємо на весла.
    І байдуже, куди тепер плисти,
    Тільки б з корми такі ж наївні, як і ми,
    Нам усміхалися дівчата,
    Аби, мов бризки із весла,
    У човні райдугою зайнялася пісня.
    І байдуже, що то не наша, а чиясь любов.
    Бо ж наша має ще розквітнуть.
    І байдуже, куди ми пливемо –
    В Дніпро чи в Рось, в Росаву чи в Трубіж...
    Стільки ж річок тече по Україні!..
    Та раптом стоп...І обірвався фільм.
    Пам’ять сьогоднішнє відсторонило.
    Рось і Дніпро, Росаву і Трубіж
    Хамсін накрив імлою Єрусалим,
    І стало враз свинцевим лазурове небо.
    І я вже не юнак, а сивий дід
    У цім пустельнім, хоч і святому краї.



    Рейтинги: Народний 6 (5.54) | "Майстерень" 6 (5.72)
    Коментарі: (4)


  31. Микола Соболь - [ 2020.04.24 09:11 ]
    Проводи
    Ці дні минуть, відсивіють тумани,
    Дерева скинуть білі пелюстки…
    Я на могилку не прийду до мами,
    Кладовища закриті на замки.

    Від сірника займеться швидко свічка,
    Нехай вогонь з’єднає два світи.
    Присяду під березою, де річка
    І де колись мені співала Ти
    Журкі пісні про українську долю,
    Про козака, що їде за Дунай.
    Додам душі гіркого трохи болю
    Співай, матусю, в спогадах, співай.

    Ніщо не в силі зупинити пам’ять
    Вона мене несе за небокрай
    І тільки сльози очі затуманять.
    Співай, матусю, в спогадах, співай.
    22.04.20р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (2)


  32. Ярослав Чорногуз - [ 2020.04.17 04:04 ]
    Без тебе
    Вись укрита сірою габою
    І ридає, б`ється у вікно.
    Серце плаче-тужить за тобою,
    І не знає спокою воно.

    І життя таке мілке без тебе,
    Мов калюжі висохлої твань.
    А в душі – висока спрага неба
    І давкий клубок німих страждань.

    І тяжка печаль за горло тисне,
    Груди розриває на шматки.
    Як мелодія сумної пісні
    Жалить тоскним болем крізь віки.

    Мов на обрій повсідались круки
    І сапфірну випили блакить.
    Чорні хмари сивої розлуки
    Білий світ зуміли затулить.

    …Тільки світла мрія серед ночі
    Розриває темну пелену.
    Любі очі сяєвом урочим
    Повертають сонячну весну.

    17 квітня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.73) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (8)


  33. Лілія Ніколаєнко - [ 2020.04.16 13:12 ]
    ***
    Любов, мов недописаний сонет,
    У скрині снів чекає на світанок.
    Нехай допише ніч його вогнем,
    Зима – печаллю, а весна – дурманом.

    Хоч небо випий, музи не збагнеш.
    В безодню зір солодка згуба манить.
    В небесних римах спопелить мене
    І тишею розвіє між світами.

    Твій погляд, як отруєний багнет,
    Та мальвами цвітуть сердечні рани.
    Пітьму мою натхнення осяйне.

    Володарко безсоння та омани,
    Не звільниш душу зі своїх тенет!
    З надламаним крилом у вічність кану...


    Рейтинги: Народний 6 (5.65) | "Майстерень" 6 (5.81)
    Коментарі: (2)


  34. Тетяна Левицька - [ 2020.04.13 21:39 ]
    Божевільний маестро
    V

    Чомусь не спалося Вікторії в цю ніч,
    безсоння малювало штучні квіти
    на вистуженій шибі. Сонми протиріч
    мурахами в думках. Як далі жити?

    Вона раніше не кохала, в той же час,
    були зв'язки до нього не тривалі.
    То кидала вона, а то її. Щораз
    не з'єднувався пазл, не співпадали.

    А зараз все по-іншому, цвіла весна
    бузком в хурделицю, мороз і зливу.
    Нарешті все чудово, райдужно, вона -
    закохана, окрилена, щаслива.

    Він скоро прилетить, дізнається, що в них,
    (згадавши усміхнулася таємно,)
    дитятко з'явиться у мріях осяйних
    заснула світанкова і смиренна.

    Маестро відчинив замок своїм ключем,
    пройшов у спальню не збудивши Віку.
    Дивився на красуню сплячу, в горлі щем,
    не міг собі пробачити до віку.

    То ніби вперше її вгледів - запашну,
    беззахисну, довірливу, наївну.
    На шльондру проміняв - заквітчану весну,
    на злу чаклунку - милу королівну.

    Пройшло чимало, як не зводячи очей
    вростав у неї розтривожив рани.
    Збентежений, мана, зурочення, ачей,
    як міг їй зрадити? Фортепіано

    відкрив...заграв...ледь чути рондо перелив.
    Та музика пливла за течією
    його страждань. Бельканто душу золотив
    мінорною жалобою тією.

    11.04.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (5.77) | "Майстерень" 6 (5.88)
    Коментарі: (2)


  35. Галина Сливка - [ 2020.04.11 10:51 ]
    ***
    Межи розхрестя карантинних дум
    Несе душа, у білий цвіт сповита,
    Легкий парфум, а може древній сум -
    Доріг і меж неперебутнє мито.

    У нім - печаті спогадань і мрій,
    Проміння з віч і світлі щастя сльози,
    Шитва життя непереборний крій
    І соромливо-ніжний дух мімози.

    У нім - тепло надії і снаги,
    Із-під золи, немов жарини-зорі...
    Працюють шальки, щоб дібрать ваги
    Тому, що є і буде апріорі.

    І квітне сад межи отих розхресть.
    У нім душа, мов квітка на долоні
    Звітує небу: "Я живу! Я єсть
    Роса любові у твоїм полоні!"


    Рейтинги: Народний 6 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.65)
    Коментарі: (4)


  36. Тетяна Левицька - [ 2020.04.08 15:53 ]
    Божевільний маестро
    ІІ

    Минали місяці - вервечки голубі,
    полином пахли вечори духмяні.
    Проходило життя в депресії, журбі
    не рятувало навіть фортеп'яно.

    Боявся подумки вертатися туди,
    де одночасно солодко і гірко
    було йому, ще до розлучення, біди.
    Десь за кордоном скніла його Зірка.

    Артистом працював в оркестрі провіднім,
    вертався пізно у порожні стіни,
    де по кутках снував старий павук окрім
    журби, тоненьку нитку павутини.

    Виходив на балкон і спрагло там курив,
    втомившись від нудьги, буття марноти.
    Впритул його будинку - лісовий масив,
    дев'ятий поверх й дівчина напроти.

    Її на лоджії він бачив і не раз,
    завжди вдивлялася в його сумне обличчя.
    Уважно слухала, як щемно грає джаз
    ця дивна незнайомка таємнича.

    Знов сів за інструмент наш музикант,
    перебирав дієзи і бемолі.
    Ліричні витоки зворушливих кантат
    народжували музику любові.

    Стаккато -запальний проникливий мотив -
    наскрізь пронизував, бив тіло струмом.
    Безжально рвав кайдани самоти,
    лунала пристрасна кубинська румба.

    Коли звучання розчинилось в небесах,
    хтось нетерпляче подзвонив у двері.
    Стояла дівчина з сльозами на очах,
    в руках тремтіли - сонячні гербери.

    08.04.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (5.77) | "Майстерень" 6 (5.88)
    Коментарі: (2)


  37. Тетяна Левицька - [ 2020.04.07 13:58 ]
    Божевільний маестро
    І

    Насолодитися, не випити до дна,
    розкішна пава, зірка промениста,
    утіха жадібна, мольфарка чарівна,
    заволоділа серцем піаніста.

    Їй місячну сонату, п'єси дарував,
    цнотливі орхідеї і браслети.
    Страшенно ревнував, хоч не було підстав,
    до кожного безхатченка й поета.

    Коли спускалася на місто дивна ніч,
    запалювала ліхтарі зірчасті,
    торкався біло-чорних клавіш піаніст,
    обличчя випромінювало щастя.

    Етюди птахою в розчинене вікно
    злітали ввись божественно, натхненно.
    Золототканої  мелодії руно
    стелив своїй коханій гобеленом.

    І всесвіт завмирав, коли грав музикант,
    душі  торкнувшись пелюстком лілеї.
    Лише обраниця - холодний діамант,
    не розуміла музики тієї.

    Сказала: "Любий, вибирай одне із двох
    між пеклом й раєм, Музою й романсом.
    Тебе люблю й ненавиджу, то бачить Бог,
    бридку я музику, що дисонансом."

    Нестямно їй було, не чула срібних нот,
    багатогранних варіацій фуги.
    Вальс дуже дратував, розлючував фокстрот
    і не стерпівши музикант наруги,

    закрив фортепіано, довгих кілька днів
    воно не видавало ані звука.
    Боліли пальці і маестро не стерпів -
    хотів сокирою відтяти руку,

    поклавши, врешті, край стражданню. А вона -
    металась по кімнаті лютим звіром.
    Любові обірвалася дзвінка струна,
    духовна близькість зникла і довіра.

    Хіба було у них споріднення? Чужі!
    Два береги не з'єднані мостами.
    Мелодія зворушлива в його душі
    для іншої планети сонцем стане.

    07.04.2020р













    Рейтинги: Народний 6 (5.77) | "Майстерень" 6 (5.88)
    Коментарі: (2)


  38. Ярослав Чорногуз - [ 2020.04.06 07:04 ]
    Звитяга любові
    Укривши світ габою голубою,
    Весна ішла у чарівній обнові…
    А ми були, як лебеді, з тобою
    В смарагдовому озері любові.

    Його розхвилював бурхливий вітер –
    Аж бризки золоті навкруг летіли.
    І шал кохання підіймав над віти,
    Солодкий струм пронизував нам крила.

    О пестощів нестримне божевілля! –
    То приземляло, то несло у леті…
    І почуття могутнього всесилля
    Передавалося усій планеті.

    Моя принцесо люба, я – твій витязь!
    Наш вихор-танець пристрасний до болю.
    Куди, не знав, од ніжності подітись…
    В обіймах воском танув мимоволі.

    …Несе весна кохання хвилі нові,
    Розвіялась облуда пандемії.
    Безбожжя нице нишкне і німіє,
    Приборкане звитягою любові!

    6 квітня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.73) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (6)


  39. Тетяна Левицька - [ 2020.04.05 19:05 ]
    Люби мене мовчки...
    Люби мене мовчки, коханий, люби,
    хай тиша замре на півслові.
    Лиш ніжності дотики, серця скарби,
    платівки мелодій любові.

    Всі зайві слова, тільки погляд зорить
    в смарагдовім озері зримо.
    Душа відлетіла за обрій на мить
    і знов повернулась в обійми.

    Люби до знемоги, до краплі роси,
    блаженства солодкої муки.
    У стогоні щастя замруть голоси,
    потонуть в цілунках спокуси.

    Сльоза благодаті на кінчиках вій
    магічним блищить сердоліком,
    Ти - древо життя, я - ліана надій,
    сплелися корінням навіки.
    5.04.2020








    Рейтинги: Народний 6 (5.77) | "Майстерень" 6 (5.88)
    Коментарі: (8)


  40. Олексій Кацай - [ 2020.04.04 11:34 ]
    Обрій
    безглуздий неначебто степ Євразій двохсот
    зловлено обрій волоком широт і довгот
    витягнуто на мапи і він з-за клітчастих ґрат
    ще евклідових координат
    упершись в них небом на неевклідовість дивиться
    яка і фракталиться й ковилами хилиться
    до горбин де в повітряні замки ростуть хатки
    й мов ґрунт стеблини
    мапи рвуть на шматки
    котрі в простір сонячним вітром несе
    їх не втримати у руці
    бо не можна обрій ув’язнити в математиці

    2020


    Рейтинги: Народний 6 (5.38) | "Майстерень" 6 (5.38)
    Коментарі: (2)


  41. Ярослав Чорногуз - [ 2020.03.31 01:53 ]
    Затьмарена весна*
    Вже свіжа зелень всіяла кущі,
    І цвіт укрив усміхнені дерева.
    Весна іде – квітуча королева
    І променями лагідно блищить.

    І мліючи від пестощів любові,
    Вилискують на сонці в яснині,
    Об щоки труться котики вербові,
    Навіюючи радощі земні.

    Зірветься раптом вітер крижаний,
    І нажене хмарин у далеч сіру…
    І світ накриють хмурістю вони,
    Немов у них вселивсь коронавірус.

    Людських переживань гіркий потік
    Сумними пасмами по небу тік.

    30 березня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)




    Рейтинги: Народний 6 (5.73) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (6)


  42. Галина Кучеренко - [ 2020.03.30 12:14 ]
    Руда чаклунка
    Коронавірус… Маски, рукавички,
    Санітарія, антисептик, відстань…
    Вакцин немає. Ліки із аптечки
    Не допоможуть… Спорожніле місто
    Затихає. І до біса звички…

    Завмерло все… З уяви виринає
    Руда чаклунка в білій сорочині,
    Струнка, гнучка, із розписної скрині
    Мішечки трав засушених виймає…

    В макітру кидає солодки і нагідок,
    Ромашку і аїр, кореневища,
    Дріб чистотілу, ще ісопу квіток,
    І чебрецю, що винесла з горища…

    Се томиться з водицею в печі…
    Чаклунка ж випікає калачі
    І конопляним маслом приправляє…
    По склянках із макітри розливає
    Відвар духмяний…. Духом присипляє….

    ….Із кардамоном каву заварю -
    Над джезве ароматний серпантин…
    Доп’ю і келих свій переверну,
    Поворожу на бісів карантин…
    В чаклунському видінні залишуся,
    В рудої відьми дечому повчуся -
    Життю радіти попри сто причин!!!!…..
    Нудьгу морити в травах на пару)))…..

    © 03.2020


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.36) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Коментарі: (1)


  43. Нінель Новікова - [ 2020.03.26 22:07 ]
    Недобрий погляд... О. Блок Перекл. із рос.
    Недобрий погляд із-під брів.
    І гордий виклик, і зневага,
    Всіх ліній – співи і наснага.
    Такою вперше Вас зустрів.
    В партері ніч. І духота.
    Нагрудник темний близько, близько…
    Бліде обличчя… Чорнота
    Волосся, що спадає низько…
    Уже не вперше дивних стріч
    Я відчував німу жахливість!
    Та цих нервових рук і пліч
    Така бентежлива чутливість…
    У гордім русі королев
    На прикрощі ознаки схожі…
    (Так на людей із огорожі
    Похмуро поглядає лев).
    А там, під лампою, в цей час
    Уже замовкла сегідилья;
    І ревнощі, що не до Вас
    Йде полум’яний Ескамільйо.
    Не Ви потягнете тасьму,
    Щоб світло збавити навмисно,
    І не сяйне вже ряд перлистий
    Зубів – нещасному тому…
    О, не дивитися – не хочу,
    Сказати треба, та мовчи…
    І Ви (зорею серед ночі)
    Ковзнули, плавно ідучи,
    У русі поступу – знемога,
    І пісня Ваших ніжних пліч
    Мені до жаху вже знайома,
    А серце збереже цю ніч,
    Як пам’ять про вітчизну іншу, –
    Ваш образ дорогий навік…
    А там: життя оце залишим,
    Сумне життя разом залишим!
    Кричить пропащий чоловік…
    А березень наносить сніг.

    18.02.2020


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.45)
    Коментарі: (8)


  44. Ярослав Чорногуз - [ 2020.03.25 10:03 ]
    Вибір
    Сказала ти, щоб вибрав я, з ким буть:
    Чи з дівами гулящими водиться,
    Пірнути в зради, у розпусти суть…
    Чи вірним стать тобі, о яснолиця!

    І я згадав ті дні, і сірість ту,
    Коли Мара потьмарила мій розум,
    Огидну хіть і серця пустоту,
    І опинитися на дні загрозу…

    О скільки часу бовтався в багні!
    Та вирвався з лабет чумних мамони…
    Сказав минулому рішуче: «Ні!»,
    Із аморальності утікши зони.

    Над нами – щастя небо голубе!
    Бо краще смерть, ніж втратити тебе!!!

    25 березня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.73) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (6)


  45. Тетяна Левицька - [ 2020.03.24 09:32 ]
    Птахолов
    Мені давно не дарували щастя.
    Минали дні у тузі повсякчас
    і ось нарешті в пелюстках латаття
    промінчик сонця блиснув , не погас,
    а розгорівся ватрою бажання,
    в батистовім алькові дивний сон,
    гарячі почуття - сльоза вінчальна
    і пристрасті жагучої вогонь.

    Мені давно не дарували вірність,
    троянди оксамитовий бутон,
    у лоні серця ніжності покірній
    метелики кружляють Вальс-бостон.
    В міцних руках окрилена жар-птиця,
    впіймав мене кохання  птахолов,
    щоб надихнутися, насолодиться -
    з пера натхнення скрапує любов!


    Рейтинги: Народний 6 (5.77) | "Майстерень" 6 (5.88)
    Коментарі: (6)


  46. Ярослав Чорногуз - [ 2020.03.24 00:45 ]
    Водограї кохання
    Наче музика ллється із раю –
    Далі неба ячать голубі.
    Обіймаю тебе, пригортаю,
    Розчиняюсь, кохана, в тобі.

    Обіймаю так солодко, ніжно…
    І по шкірі шовковій рука –
    Як по струнах смичок – дивовижно
    Лебедіє пестливо й шука

    Чарівливі долини і гори,
    І печери в лісах потайні…
    Буйний стогін, як море, говорить
    Як нам солодко, наче у сні.

    Мов зітхання нічного зефіру,
    Теплий подих лоскоче вуста.
    Я кохаю тебе понад міру,
    Чарівнице моя золота.

    Божевільно красиві очиці
    Випромінюють щастя нектар.
    Ми з тобою – дві пристрасті птиці –
    Підіймаємо хвилі до хмар.

    Підіймаємо знову і знову,
    Фантастично, в усіх кольорах
    Водограї танцюють любові
    У закоханих наших очах.

    Незабутні кохання хвилини
    Під широкими щастя крильми…
    О життя дивовижні перлини! –
    Умліваємо в спогадах ми!

    23 березня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.73) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (5)


  47. Євген Федчук - [ 2020.03.21 18:27 ]
    Легенда про турів
    Давно – давно. Уже й не знать коли.
    Про час відомо точно лиш єдине:
    Що не було тоді іще людини
    І лиш тварини на землі жили .
    Іще був юним степ прадавній цей,
    Річки текли з прозорою водою.
    Ще мамонти неспішною ходою
    Брели, траву скубали похапцем.
    А та трава. Хіба така як нині?
    В ній легко б мамонт заблукати міг.
    І тільки чуть, як біга носоріг,
    Чи рохкають сердито дикі свині .
    Промчить стрілою боязка сайга
    Від хижаків рятуючись, непевно.
    Бізонів стадо попростує чемно,
    Хоч може й лева зняти на рогах.
    У той далекий від сьогодні час
    Прабатько – Тур з’явився в нашім краї.
    Звідкіль прийшов того ніхто не знає,
    То все віки приховують від нас.
    Сподобались йому степи широкі,
    Пахучі трави і п’янка вода.
    І скоро вже безчи́сленні стада
    По степу розбрелися в усі боки.
    Пройшли віки й за ними вслід пішли
    І мамонти, й шерстисті носороги,
    Бізонів не спасли великі роги,
    Теж зникли, наче й зовсім не були.
    І лише турів стада чималі,
    Як і раніше, по степах ходили
    І не було їм рівного по силі
    На цій безмежній степовій землі.
    Прабатько-Тур, могутній, гордовитий
    На рід великий ревно поглядав.
    Здавалось, миті тої він діждав,
    Коли спокійно можна відпочити.
    Тож і приліг на пагорку в траву,
    Підставив сонцю посивілі боки.
    Заснув на хвильку – пролетіли роки.
    А дні його століттями пливуть.
    Поки ж Прабатько –Тур спокійно спав,
    В його степах з’явилася людина,
    Сказала: «Я господар тут єдиний!
    Час мого царювання вже настав!»
    Здавалось би: людина проти тура?
    Та тур сильніший двох десятків їх,
    З конем підніме на рогах своїх
    І у траву безпомічних пожбурить.
    Та у людини зброя у руках,
    Та ще підступність, хитрість за спиною.
    Готовий тур до чесного двобою.
    А люди б’ють по дітях, по жінках,
    Все менше й менше їх лишалось жить.
    Лиш де-не-де по одному, по двоє
    І тільки рабства гіркою ціною
    Життя вдалося декому купить.
    Прабатько-Тур прокинувся якраз
    І бачить ту нерадісну картину,
    Як його рід від рук людини гине
    І настає для них останній час.
    Як врятувати тих, хто ще лишився?
    По всьому світу розселився люд
    І скрізь тварин калічать, нищать, б’ють,
    Але найбільше – хто не приручився.
    І не сховатись від біди ніяк.
    Лишалось сподіватись на єдине.
    Що з часом подобрішає людина
    І зрозуміє, що не можна так.
    Сильніші мають бути справедливі,
    Розумним слід розумно поступать.
    Якщо вже закортіло царювать,
    То піддані повинні жить щасливо.
    Хто кривдить слабших – не герой зовсім.
    Бо справжня сила у хороших вчинках,
    Хто ж сіє зло з причини, без причини.
    Не має права царювать над всім.
    І заревів Тур голосом гучним.
    І ратицею землю вгріб щосили.
    Перетворились тури на могили,
    Що по степу розкидані усім.
    Беззахисні перед нещадним злом,
    Мовча́зні свідки людського безумства,
    Чекають, доки люди схаменуться,
    Аби на турів обернутись знов.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.31) | "Майстерень" 5.5 (5.35)
    Коментарі: (4)


  48. Вікторія Лимарівна - [ 2020.03.21 17:40 ]
    Багатий i бiдний
    В черзі одній: і багатий, і бідний.
    Краю й кінця їй наразі не видно.
    Втомлені…Тільки час`у є замало.
    Старість… А встигнути треба до Раю.

    Раю земного: до нього щосили
    вкотре наблизитись дуже хотіли.
    Бідному ніколи; справи в хатині:
    стріху латати, знайти копійчину.

    Дітям на поміч: шукати роботу,
    щоби в країні зосталися, що там!
    Сім’ї змогли об’єднатись в турботі.
    Не працювали до «сьомого поту».

    Ну, а багатому, звісно, Мальдіви.
    Скільки принад, та нема перспективи.
    Всюди закриті (бо вірус) кордони.
    До відпочинку – міцні перепони.

    Бізнесу прикро, втрачаються статки.
    Д`ірки… так`ож треба ставити латки.
    А головне – для життя є загроза.
    Коронавірусу: тьху, на погрози!

    Наче з підпілля, розлючений ворог!
    Байдуже, нищить, руйнівно, на сполох!
    …В черзі одній: і багатий, і бідний.
    У лихолітті, здається, мов рідні!

    Скільки часу залишилось? Як знати?
    Всесвіт мовчить, не бажає казати.
    В спільних бажаннях – єдина дорога!
    Стати на неї з’явилась нагода.

    В прагненнях, діях з’єднатися треба,
    щоб зрозуміти вказівки від Неба!


    19.03.2020




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.4) | "Майстерень" 5.5 (5.43)
    Коментарі: (2)


  49. Дума Козак - [ 2020.03.21 15:32 ]
    Не можна

    Не можна, мила, словом змалювати
    те щастя, що даруєш ти мені!
    Сказать «люблю» – нічого не сказати,
    як заметіль квітнева уві сні…

    Сказать «кохаю» – ніби теж буденно,
    про зорі, шлях Чумацький, древній Віз…
    Про них я говорю, пишу щоденно,
    щоночі аж до ранку, аж до сліз…

    Як серце візьмеш у свої долонці,
    я забуваю люте слово «жах»
    і блякнуть в небі зорі, навіть Сонце,
    як усмішка засяє на вустах.

    Кохана, берегиня, жінка, мати,
    у хмарну днину – промінь у вікні.
    Не можна, люба, словом змалювати
    те щастя, що даруєш ти мені!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.39) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Коментарі: (1)


  50. Олександр Панін - [ 2020.03.21 14:50 ]
    Наснилось

    Нарешті наснився нам про кохання сон,
    обом одночасно…
    Здавалось би – із сну не виходьте,
    радійте, живіть (чи спить) щасливо…

    Тоді чому нас непокоїть реальність,
    чому уповаємо на милість минулого?
    Чому благаємо про подальші солодкі сни?
    Чому плекаємо химерні надії на
    Любов-Привід, на Кохання-Сновиду?
    Чому нами керують виключно злі спогади?
    Все це – через камлання древньої шаманки
    на їм’я – Підступ-Кохання-Зрада-Любов…

    Ми сподіваємось створити казкові шати
    на примарний бал-маскарад,
    пошити їх з веселкового
    мерехтіння химерних мрій.

    Маримо,
    що сни стануть, нарешті,
    реальністю…

    А якщо Реальність, в свою чергу,
    обернеться на Сон,
    Кошмарний!?


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.4) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (2)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   125