ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2020.10.24 10:27
За вікном знов накрапує мжичка,
осінь вабить стриптизом в дібровах
та лягає на згоране личко
листопадна хандра тимчасова.

Надвечір'я морозивом тане
в піднебесній креманці блискучій.
Ти звикаєш без мене коханий,

Микола Соболь
2020.10.24 07:09
Кручі дніпрові не стануть горами,
сяде за обрій сонечко зморене,
у прохолоді прокидається гай,
іде ніч до тебе, лише зачекай.

Хмари бундючні рожевим налиті,
десь цвіркунець заливається в скиті,
воду із річки п’є місячне сяйво,

Сергій Губерначук
2020.10.24 06:52
Я намагаюся тебе плекати так,
щоб жодної пилинки не лягало
на це пальто, на цей старий піджак,
і щоб здавалось завжди віку мало.

Я намагатимусь тебе доберегти,
допоки сам існую на планеті,
щоб міг ти взяти пісню й увійти

Ігор Шоха
2020.10.23 21:51
Мариться поезія природи,
поки ще у пам’яті жива
на свої капризи і дива –
то негода, то ясна погода...
та не цим забита голова:
на любов уже немає моди,
нині на елегії жнива.

Тетяна Левицька
2020.10.23 21:44
Спочатку день був сонячним, чудесним!
Марі на гойдалці гойдали весни,
вона злітала високо угору,
окрилена, весела в добру пору.
А після йшла обніжком понад полем,
всміхаючись деревам ясночолим,
зривала звіробій і беладонну,
чебрець, бесмертник

Оксана Логоша
2020.10.23 20:14
Застібнула на гудзик небо,
Заховала від нього очі.
Не люблю я науки точні,
Я люблю тихий дощ і кеди.

Небо плаває у калюжі,
І гойдає похмуру днину.
Я люблю розглядать картини.

Марія Дем'янюк
2020.10.23 19:31
В небовиду очі сині,
Вії - пагони зі світлом,
Лист берізки в павутинні
Розмовляє тихо з вітром.

Осінь в золотій хустині,
Сяють сонечком долоні:
Вишиває жовтим нині

Микола Дудар
2020.10.23 19:26
Я не люблю столичного метро…
Я не люблю аннати апостату…
Коли моє прискіпливе нутро
Ведуть без відома мене на страту…

Я не люблю віншованих похвал…
Я не люблю драпіжок серед люду
Коли з екрану чеше самопал

Олександр Бобошко Заколотний
2020.10.23 16:43
Хрусь та хрусь під ногами жолуді.
А не жарко уже у затінку!
Я вітаю Вас, пане Жовтню!
Як торік вітав і позаторік.

Ще не час на всю зиму в лігво,
хоч і Сонце доволі низько.
…Сивий Седнів. Альтанка Глібова.

Ірина Вовк
2020.10.23 15:51
Над серцем палаючим тричі свіча засльозиться –
Над серцем палаючим зблисне одвічний вогонь…
Над серцем палаючим зоряно світ змерехтиться
І питиме сяйво із чистих небесних долонь…

Над серцем палаючим, серцем, що повне любові,
Над димом їдким, що о

Олександр Панін
2020.10.23 13:13
За мотивами
польських танго.

Polish tango: Mieczysaw Fogg –
Jeste bez serca, 1937

***

Борис Костиря
2020.10.23 12:25
Вицвілі фотографії осені
Наповнюють нас жовтогарячим смутком,
Фіолетовою ностальгією,
Перепрілим спокоєм,
Холодною вранішньою сонливістю.
Ці фотографії перетворяться
На сухий порох,
Від них нічого не лишиться,

Петро Скоропис
2020.10.23 12:20
Єврейська пташино, вороно,
куди тобі сиру шматок?
Не карканням, щойно оброниш,
терзати укляклий лісок? "

"Ні! Вільсі чужий, або вербі,
яким довжина – основне,
сир з місяцем схожий в ущербі.

Олександр Сушко
2020.10.23 09:31
Течуть слова...любов...душа...шарман,
Перо в руках митця, неначе віник.
Мені не допікає графоман,
Лише хахол,, байдужий до країни.

Прокиньтесь, люди! Йде до нас орда!
На часі не любов, а тема інша.
Та за слова сховалась пустота,

Сергій Губерначук
2020.10.23 07:51
Лінощі велета, ніби вулкана, що спить,
ніби кита, що на хвилі розлігся роками,
схожі на Всесвіт, в якого живіт буркотить:
зовнішньо – спокій, а внутрішньо – сповненість нами.

Велетень ти у таланті своєму й думках.
Палець об палець удариш лише перед

Микола Соболь
2020.10.23 06:44
Спи, дитинко, цвинтар – це твій дім.
Грошенят на ліки бракувало…
Мама й тато заробляють мало,
але річ тут зовсім не у тім.

Підіймаю із землі буклет,
Щирі грають усмішки на лицях,
заклик: урятуємо столицю!

Борис Костиря
2020.10.22 21:52
Я піднімаюсь із попелу,
Я відроджуюсь із уламків,
Зі шматків зростаюсь у ціле.
Зі зруйнованих цеглин
Знову зводиться будинок.
Із розірваних органів
Цілісний організм.
Тільки розірвані спогади

Євген Федчук
2020.10.22 20:22
Ой, ти, гетьмане Богданку – Богдане Ружинський,
Як татари вбили матір та забрали жінку,
Загорілася у серці жага помсти сильна,
Згадав тоді, що ти, княже, з роду Гедиміна
І подався в степ широкий до татар поближче,
Щоби крові їм пускати та оселі

Тетяна Левицька
2020.10.22 13:35
Посвящается другу)

Улетели на юг журавли, слякоть, осень в разгаре,
облака гонит ветер - кудрявых овец череду.
Рассыпают дожди незабудки на тихом бульваре,
фонари приуныли и листья уснули в саду.

А ночной человек в ночь идет, чтобы душу стреножи

Іван Потьомкін
2020.10.22 10:54
Я усміхатись перестала,
Морозний вітер губи студить,
На один сподив менше стало,
На одну пісню більше буде.
І оцю пісню мимоволі
Віддам на посміх і на глузи,
Бо так нестерпні аж до болю
Душі любовні тиша й смуток.

Сергій Губерначук
2020.10.22 10:27
Арсенальна станція метро.
Поїзд мчить за вітром під землею.
Це цивілізоване нутро
спростувало древню ахінею –
про підземність пекла, про чортів,
котрі нас, полощучи в окропі,
у смолі гарячій і крутій,
нібито відвернуть од утопій.

Дума Козак
2020.10.22 08:40
Скажи мені відверто, друже,
ти їв колись солодку грушу
із рук коханої чаклунки
у проміжках між поцілунків?
Щоб музика лунала всюди
і трунок скапував на груди…

Чи ласував ти диво-соком,

Микола Соболь
2020.10.22 04:38
Я – Суддя, мене судити зась,
Ми велика каста – неосудних!
І Феміда вступиться за нас
чупруни* для паничів не люди.

Мантія приховує гріхи.
А НАБУ*? Воно підсліпкувате,
якщо ляпнеш, що ти від «слуги»

Борис Костиря
2020.10.21 23:09
Задуха у залі, задуха в серцях.
Корозія їсть молодих і завзятих.
Вона їх взяла у залізні лещата.
Надія прогляне крізь сон у мерцях.

В незмінності тиші, в лихій німоті
Проваллям проноситься голос тирана.
Лунає мелодія дика й захланна

Олександр Панін
2020.10.21 22:36
Світи Танго –
Нескінченні
І
Несповідні.

***

Розділили монету

Ігор Шоха
2020.10.21 21:30
Наша правда влаштовує нас
і таких, як і ми, ще до того
як на мить зупиняється час
у останній молитві до Бога.

Наша істина, сукана з жил,
не влаштовує інде еліту
із минулого... їхній копил

Редакція Майстерень
2020.10.21 17:09
Гарна і потужно інформаційна лекція Євгенії Більченко про мистецтво і, зокрема, поезію. Добротна академічна основа, опирання на вічні традиції. Можна довідатися чимало нового - хоча щодо поезії, як початково, деякий голий "глагол", чи як "голосні і при

Ярослав Чорногуз
2020.10.21 15:09
Левкадська скеля поряд височить,
І про Сафо розкаже, поетесу.
Отож отут спинімося на мить…
Поезії писались їй чудесні…

Поет Алкей хмелів, як од вина,
Читаючи рядки оті чудові,
І палко їй освідчився в любові…

Іван Потьомкін
2020.10.21 12:14
«Раббі, погляньте! Лежить хтось біля єшиви!»
«Негайно ж несіть до мого покою!»
На ранок протверезивсь молодик.
Раббі запросив до столу, дав чарку на похмілля.
«Хто ти?- спитав.- Побутом яким тут опинився?»
« З Польщі я. Може, щось про Радзивіллів чул

Сергій Губерначук
2020.10.21 10:03
Шмат увірву твойого часу
дорогоцінного;
шмат спокою твого,
більш непорушного, ніж я,
загарбаю;
величності твоєї добрий шмат
привласню; –
усе, чим наділяєш лиш себе ти,

Ігор Деркач
2020.10.21 09:18
Жити, виживаючи, не мед
і лише уява помагає
бачити сьогодні наперед,
що тебе вчорашнього чекає.

У Полішинеля є секрет –
ув’язати наслідки й причину.
Та, аналізуючи момент,

Тетяна Левицька
2020.10.21 09:11
Всього не заграбастаєш! І скільки ж людям треба
для ситого життя - страждань, смертей, війни почвари?
І по тобі світ відспіває упокійні треби,
згустяться над короною свавілля - чорні хмари.

Від золотої лихоманки очі, аж пожовкли,
а раптом смерть за

Дума Козак
2020.10.21 08:18
Зів‘яли квіти поступово,
не дочекалися тебе…
Та я своє тримаю слово –
чекаю, люба, дотепер.

Іще чекати доста буду
і буду марити вночі
тобою, мила моя згубо,

Олександр Бобошко Заколотний
2020.10.21 08:01
Жовтень пожежі влаштовує по дібровах;
згодом гасити заходиться їх дощами.
Осінь... Читай: «заспокоєння» і «добробут».
Плачеш: «Не був у відпустці»?
Ну… Заощадив.

З третьої спроби стрибнув би хоч трохи

Віктор Кучерук
2020.10.21 06:37
Холоне в полум’ї рудому
Коханням зраджена душа, –
Спішу зажурено додому,
Як осамітнене пташа.
Шурхоче сонно під ногами
Опале листя тут і там,
Де ще недавно вечорами
Гуляв замріяно не сам.

Микола Соболь
2020.10.21 05:43
Хай воля Божа і неба ласка
зійдуть сьогодні до тебе
і оживе хай вранішня казка
спомином висохлих стебел.

Бачиш, як вітер листя колише,
всотує краплі туману,
тихо ступає осінь між вишень,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

К Ґерц
2020.10.15

Зозулько Зузулько
2020.10.11

Нікітіна Вікторія
2020.09.18

Ріша Бо
2020.09.07

Катя Мушаровская Кетрин
2020.09.04

Лідія Скрипка
2020.09.01

Олексій Сергєєв
2020.08.13






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Вибрані твори


  1. Тетяна Левицька - [ 2020.10.22 13:40 ]
    Поэт
    (Посвящается другу)

    Улетели на юг журавли, слякоть, осень в разгаре,
    облака гонит ветер - кудрявых овец череду.
    Рассыпают дожди незабудки на тихом бульваре,
    фонари приуныли и листья уснули в саду.

    А ночной человек в ночь идет, чтобы душу стреножить,
    чтоб никто не мешал мысли прятать в малиновый джем.
    Собирать звездопад, как мурашки на собственной коже,
    сердцем впитывать грусть и ночную тоску, а затем...

    На бумагу класть фразы, обронены кем-то в подъезде,
    (позаимствовать чье-то словесное - не воровство.)
    Позабыл, кто он есть, но всплывают, как Аз, Буки, Веди,
    те слова, что любимой писал кровью на Рождество.

    Он не жил настоящим, а грезил в старинной беседке
    ароматом её непослушных пшеничных волос.
    И дрожал, как осиновый лист на надломленной ветке, -
    не сложилось, как надо, не склеилось - переплелось.

    Он страданьем лечил неуёмную страсть вожделенья
    и молил небеса о пощаде, лишь ей посвящал
    все сонеты, поэмы, мелодии до исступленья -
    образ милой застыл в отраженье разбитых зеркал.

    17.10.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (5.79) | "Майстерень" 6 (5.89)
    Коментарі: (2)


  2. Ярослав Чорногуз - [ 2020.10.21 15:13 ]
    Із циклу "Перлини раю" (подорож "Софіївкою") Левкадська скеля
    Левкадська скеля поряд височить,
    І про Сафо розкаже, поетесу.
    Отож отут спинімося на мить…
    Поезії писались їй чудесні…

    Поет Алкей хмелів, як од вина,
    Читаючи рядки оті чудові,
    І палко їй освідчився в любові…
    Та знехтувала гордо ним вона.

    Чомусь дівчат Сафо любила більше
    З родин багатих. Залучала їх
    До гурту, і складати вчила вірші,
    Співати, танцювати також всіх

    Привчила подруг, і пісні творити.
    Бо мала хист і ще й здоровий глузд,
    Немов богині там були харити –
    Служительки чарівні в домі Муз.

    На острів Лесбос у Егейськім морі
    Дух благодаті і краси зійшов…
    Зазнало товариство дів… й докорів,
    Там панувала збочена любов.

    Та кажуть, що й чоловіків любити
    Сафо могла й жила без забобон…
    Богиню перевозив Афродіту
    Звичайний смертний на ім`я Фаон.

    За перевіз не взяв нічого з неї,
    Її краса так вразила його.
    Богиня чарівливістю своєю
    Нагородила парубка того.

    Кого хотів, закохувати в себе
    Міг незвичайний чоловік оцей.
    Сам не кохав нікого без потреби.
    Й Сафо потрапила в його сильце.

    І закохалася собі на горе –
    Зневажив те кохання він сумне –
    І кинулася в розпачі у море
    Зі скелі, що Левкадською ми звем.

    О дивна гра життя в богині Долі -
    (І не щадить вона найвищий ранг!) –
    За гордовиту пиху і сваволю,
    Зневагу вдарив смертю бумеранг.

    26 липня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.75) | "Майстерень" 6 (5.95)
    Коментарі: (2)


  3. Ярослав Чорногуз - [ 2020.10.19 13:56 ]
    Із циклу "Перлини раю" (подорож "Софіївкою") Острів Ітака
    В героя божа є ознака –
    Усі він труднощі долав.
    Он – Одіссеєва Ітака,
    Для нього сповнена тепла.

    Брил нагромадження величне,
    Печаль і радість в нім сплелись.
    На рідну землю, ой, незвично
    Потрапив сплячим він колись.

    Утікши з острова Цірцеї,
    До феакійців так приплив,
    Поневірянь зазнавши в неї…
    Він тут накриті мав столи,

    І зустрічали надгостинно –
    Він найдорожчим гостем став.
    Щедроти царські щохвилинно
    Лилися просто у вуста.

    І на Ітаку спорядили
    Йому чудовий корабель…
    Ну ось він, ось він – берег милий,
    І нагромадження зі скель.

    Де сонного його поклали,
    І пінилась морська вода…
    А феакійців на поталу
    Зевс Посейдонові віддав.

    Не бачить їм землі своєї,
    Бо хвилі стали їх кінцем.
    Бог моря – ворог Одіссея
    Всіх обернув на камінь цей.

    Зоветься просто – камінь смерті,
    Являючи єство своє.
    Чотири версії одверті
    В «Софіївці» про нього є.

    серпень 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.75) | "Майстерень" 6 (5.95)
    Коментарі: (2)


  4. Микола Соболь - [ 2020.10.18 16:01 ]
    Спогад дитинства
    Були у світі лише ми й каштани,
    як тільки листопад тікав із двору,
    чекаючи удвох на зиму скору
    та сніг, що не впаде відразу тане.
    Таке воно дитяче лихоліття
    в бабусиній хатині біля груби
    коти свої вилизували шуби,
    а ми калини заваривши віття
    чекали казку за столом дубовим,
    якого батько змайстрував покійний
    (для мене дана тема ностальгійна).
    Доварювалась каша гарбузова,
    диміла пічка запахом сосновим
    і пахло щойно вибране насіння,
    бабуся хвацько поралась у сінях,
    запарювала січку для корови,
    нагрілася вода на керогазі…
    А ми чекали оповість казкову.
    Як хочеться вернутись туди знову.
    Та можу тільки в пам’яті наразі.
    18.10.20р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Прокоментувати:


  5. Тетяна Левицька - [ 2020.10.15 19:15 ]
    Пейзажний
    Міліє швидко вечір, місяць гострить серп,
    бруском скрегоче лунко, чи мені здалося.
    Старається...уже до крові пальці стер -
    червоні пасма скрапують на мляве сонце.

    Змішалась жовта патока із вогняним
    в кораловий відтінок, на бруднім мольберті.
    А після все перетворилося на дим,
    туманну поволоку, простирадла стерті.

    Крізь павутину хмар видніється зоря,
    ледь-ледь помітна у лушпі фісташки.
    Зриває швидко ніч листок з календаря.
    День вислизнув із рук, розбився наче чашка.

    12.10.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (5.79) | "Майстерень" 6 (5.89)
    Коментарі: (4)


  6. Сергій Губерначук - [ 2020.10.14 07:01 ]
    Ти даєш мені все…
    Ти даєш мені все! Ти – мов сонце велике!
    На палаючий день перероджуєш ніч
    і на крилах пісень, полохливих і диких,
    надсилаєш мене до божественних віч!

    Верховію і я! Понад хвилями ліри
    обживаю висоти фантазій стрімких,
    тих, які – від землі, з протиріччями віри,
    одцурались колись у небесні струмки!

    Верховітиму ще! Бо стаю верховіттям
    над хрестами, які вже мохами цвітуть,
    бо в грайливому гомоні птиць – не помітять,
    як одразу крізь смерть нарождається суть.

    Ти – кохання моє! Перше ліпше натхнення,
    мов поривчастий вітер, до тебе несе!
    На ревучий Парнас! На пекельне щодення!
    Хай читають про нас! Ти даєш мені! Все!

    10 квітня 2003 р., Київ



    Рейтинги: Народний 6 (5.61) | "Майстерень" 6 (5.63)
    Коментарі: (1) | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 208"


  7. Ярослав Чорногуз - [ 2020.10.12 16:29 ]
    Олександр Печора Нічка на Купайла
    До себе нічка-чарівниця приманила.
    У теплі луки срібну стрічку заплела.
    На плесі зоряне намисто променилось.
    Купальське вогнище у споминах пала.

    Я і ти в нічку на Купайла.
    Ти і я – рученька в руці.
    Над вогнем радісно стрибали.
    Миті нам не забути ці.

    Чи то соромлячись, ховавсь за хмари місяць.
    Чи навмання їх табунцями підганяв.
    Я говорив: “Пливи, русалочко, не бійся.
    Адже сьогодні нас Перун охороня!”

    Я і ти в нічку на Купайла.
    Ти і я – рученька в руці.
    Ти моя зіронько кохана.
    Чари нам не забути ці.

    Ми не змогли усіх пісень переспівати.
    Зате для нас чарівна квітка зацвіла.
    Купальська ватра буде душі зігрівати.
    Сварожич-вітер нашу пісню заспівав.

    Я і ти в нічку на Купайла.
    Ти і я – рученька в руці.
    Ти моя ладонько кохана.
    Слізонька сяє на щоці.


    Рейтинги: Народний 6 (5.75) | "Майстерень" 6 (5.95)
    Коментарі: (2)


  8. Тетяна Левицька - [ 2020.10.12 14:42 ]
    Якби не ти
    Якби не ти, моє кохання пізнє,
    ясна зоря, мелодії струна.
    Я б не була зворушлива і ніжна,
    натхненна, гарна, чуйна, осяйна.

    Я рахувала б днів буденний вітер,
    картала долю і гердан плела,
    перебираючи думок графітний бісер,
    тобою не жила. Я б не була

    розкутою, грайливою, мов киця,
    мені б не снився справжній океан.
    Як літо пахне, жито колоситься,
    збирає вечір золотий шафран.

    Тремтіли б рук моїх зрадливі пальці,
    бентежили примари повсякчас.
    З тобою, любий, не кружляла б в танці,
    цей чарівний, блаженний, дивний вальс.

    Якби не ти, - мій бог, блакитна мрія,
    над озером дзеркальним небеса.
    Моє прозріння, щастя ейфорія,
    не вірила б в любові чудеса.

    10.10.2020р.


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.79) | "Майстерень" 5.75 (5.89)
    Коментарі: (2)


  9. Віктор Кучерук - [ 2020.10.12 09:27 ]
    * * *
    Ти і я, і більш нікого
    Навкруги обох нема, –
    Навіть місяць криворогий
    Сумовито задрімав.
    Ти і я, і запах рути,
    І пітьма, як мед, густа, –
    Поцілунки призабуті
    Не утомлюють уста.
    Ти і я, і порожнина
    Мовчазлива – аж дзвенить, –
    І єднальні волокнини
    Заплітає доля в нить.
    Ти і я, і сон чи з’ява,
    Чи щось інше – нічиє, –
    Все сховала днів гущава,
    А забути не дає…
    12.10.20


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.55) | "Майстерень" 5.5 (5.82)
    Коментарі: (2)


  10. Ярослав Чорногуз - [ 2020.10.10 09:51 ]
    Мрія
    МРІЯ

    Якби жили на острові безлюднім,
    Я б збудував для тебе замок мрій.
    І ці сумні осінні сірі будні
    Не турбували тихий спокій мій.

    І бути разом нам би не обридло,
    І радісний навколо б чувся сміх.
    Й до тебе ані жодне п’яне бидло
    Не простягало рук гидких своїх.

    І атмосфера хворого суспільства
    Нас не топила б у болоті бід.
    І дух лісів, і птаство голосисте -
    Не владен тут нав’язливий ковід.

    І всемогутні блискавки Перуна -
    Як оберіг — все палять зло в огні,
    Сміється сонцем голуба лагуна,
    І Велес надихає на пісні.

    І на Природи чарівливім лоні -
    Лиш ти і я, і щастя навкруги.
    І плескає поезія в долоні -
    Любов цвіте — вінець творінь Богів!

    10 жовтня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.75) | "Майстерень" 6 (5.95)
    Коментарі: (4)


  11. Тетяна Левицька - [ 2020.10.09 19:47 ]
    Світлячок
    Тужить дощ за вікном,
    тоскну музику грає на скрипці,
    Я за білим лелекою
    світло шукаю в раю,
    та ховаю свій біль, як горішок
    у темній шкарлупці,
    щоб ніхто не розбив
    необачно знов душу мою.
    Скільки раз обпікала
    окропом розчулені губи -
    стільки й ж зопалу били
    по лівій і правій щоці.
    Виправдовувала та прощала
    зневагу і грубість,
    проковтнувши образу,
    затиснувши щем в кулаці.
    Не скажу вам, що я
    подарунок любому на свято,
    і тому мені доля підносить
    троянд колючки.
    Не завжди за гріхи,
    за добро теж буває відплата...
    а на сяйво вогню все летять
    і летять - світлячки.

    07.10.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (5.79) | "Майстерень" 6 (5.89)
    Коментарі: (2)


  12. Микола Соболь - [ 2020.10.05 05:07 ]
    Ирій
    Не уповай на вічний спокій,
    його не буде на землі.
    Дивись: у небесах високих
    журливо плачуть журавлі.
    І навіть вітер не зупинить
    птахів, що прагнуть до мети.
    Така їх доля журавлина…
    Лети, пташа, до мрій, лети!
    05.10.20р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Прокоментувати:


  13. Микола Соболь - [ 2020.10.01 12:10 ]
    Жовтневий настрій
    Звичайний цей жовтень. Не кращий, не гірший.
    Штовхає дощами у спину нас грішних.

    Змиваючи листя опале з дороги
    і вітер сьогодні такий клишоногий…

    Малює нам осінь і настрій, і вечір,
    Як будемо вдома то пледа на плечі

    коханій накину, глінтвейн підігрію…
    Та це у негоду таку поки – мрії…

    Звичайний цей жовтень не кращий, не гірший –
    дощами штовхає у спину нас грішних…
    01.10.20р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Прокоментувати:


  14. Ярослав Чорногуз - [ 2020.10.01 12:46 ]
    Вознесіння
    Укрилось небо пеленою,
    Важких свинцево-сірих товщ.
    А серце плаче за тобою,
    Неначе той осінній дощ.

    А серце туги напилося -
    Йому немов стекли віки,
    Як пасма ніжного волосся
    Твого торкалися щоки.

    Як очі в тиші безгоміння
    Явили сяйво неземне.
    І їх смарагдове проміння
    Шовково пестило мене.

    Як чари кришталеві лунко
    Нам щастя дзвонами гули.
    Жагучі, пристрасні цілунки
    Розвіювали царство мли.

    Як дивовижний солод хмелю
    Із нами сотворив дива.
    І білосніжну всю постелю
    У небо чисте піднімав.

    І почуття це неокрає
    Возносило обох немов
    До того неземного раю,
    Що ним взаємна є любов!

    1 жовтня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.75) | "Майстерень" 6 (5.95)
    Коментарі: (2)


  15. Тетяна Левицька - [ 2020.10.01 11:32 ]
    Віра...надія...любов...
    Віра
    Прожити вік, не поле перейти.
    На ниві: лопухи і маки в житі.
    А ти, зорею, ніжністю цвіти,
    виблискуй людям сонцем у блакиті.
    Твори добро з благословенних слів,
    аби душі не проковтнула прірва.
    Від божевілля, зла, усіх гріхів -
    рятує віра! Нас - рятує ВІРА!

    Надія
    Коли спіткало лихо - помолись,
    Бог допоможе справитись з бідою.
    Могутній дуб до неба прихиливсь,
    як ми до батька й матері з тобою.
    Допоки чуєш біль і серця стук -
    сльоза гаряча на щоках леліє.
    Не опускай очей, невтішних рук -
    і не помре останньою - НАДІЯ!

    Любов
    Іди на зустріч грозам і дощам.
    З роси й води веселка в небі сяє.
    Сій радість і будуй небесний храм,
    щоб, хоч на мить, життя здавалось раєм.
    За правду стій - основу всіх основ.
    Воскресни в дітях, у коханні злеті.
    Хай світом править - Бог - свята ЛЮБОВ!
    Люби, немов востаннє на планеті!

    30.09.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (5.79) | "Майстерень" 6 (5.89)
    Коментарі: (2)


  16. Микола Соболь - [ 2020.09.29 12:04 ]
    * * *
    Вільготний ранок манить за поріг.
    Він пахне: жовтнем, осінню, грибами...
    Не тяжить ні буденними думками,
    ні листопадом на краю доріг.
    Люблю згубитись в лісі край села,
    де гомін вітру і роси сережки
    в житті ніколи не зведуть зі стежки,
    яка мене у глиб душі вела.
    З душею залишуся сам на сам.
    Сьогодні, мабуть, це – найкращі ліки…
    вони зціляють і лікують тільки
    лишайте таємницю небесам.
    29.09.20р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (2)


  17. Тетяна Левицька - [ 2020.09.29 08:29 ]
    Волошкова пісня

    Приніс лілеї
    юнак дівчині,
    зіниці в неї -
    волошки сині.

    У них поглянув,
    враз оженюся.
    Любив Оксану,
    тепер Марусю.

    Шукав чар-зілля,
    дурман у житі,
    щоб до весілля
    приворожити.

    А їй не любий,
    його не хоче -
    звабливі губи,
    зрадливі очі.

    Блукала полем,
    межа тоненька.
    Джерельна доля,
    казала ненька,

    не в тихій гречці
    а біля хати,
    взір на сорочці
    не відіпрати.

    Не вишивала -
    навмисно чорним,
    лиш Ярослава
    до серця горне.

    Яскраве сонце
    здалека видко,
    душі не рветься
    багряна нитка.

    З ним на край світу
    у щасті й горі.
    Любов не літо -
    глибоке море!

    Душевна пісня,
    що серце гріє,
    зоря вечірня,
    крилата мрія.

    24.09.2020р.




    Рейтинги: Народний 6 (5.79) | "Майстерень" 6 (5.89)
    Коментарі: (4)


  18. Ярослав Чорногуз - [ 2020.09.28 21:01 ]
    Із циклу "Перлини раю" (подорож "Софіївкою") Срібнострумінь*
    Античний стиль, підковою споруда,
    З рослинами дві вази кам`яні.
    Приходять, зупиняються там люди –
    Привабливо джерельце жебонить.

    Не вірив, що збудована недавно
    Сіренька, «старовинна» ця стіна.
    Дзвенить там срібнострумінь, як струна,
    І сльози-перли ллються неугавно.

    У три потоки падають вони…
    Спинися, перехожий, в літню спеку,
    Бо подолав дорогу ти далеку,
    І спрагу тут свою задовольни.

    Осанна будівничим. Двісті з гаком
    Оцій споруді літ, напевне б, дав.
    Збудована із бездоганним смаком –
    Нема ще й півстоліття. А вода!

    Яка вона! Скуштуйте неодмінно –
    Цілюща, і солодка, і жива.
    Все на цямрину кам`янисту плине,
    З людським здоров`ям творячи дива.
    *
    12 липня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.75) | "Майстерень" 6 (5.95)
    Коментарі: (6)


  19. Ярослав Чорногуз - [ 2020.09.26 15:29 ]
    Із циклу "Перлини раю" (подорож "Софіївкою") Тарпейська скеля
    Жила у Римі дівчина Тарпея,
    Що мріяла прославитися чимсь.
    І злота блиск – це щось було для неї –
    Дурне дівчисько – краще не дивись.

    Даремно пестиш ним уяву хвору,
    І мрієш ти про нього кожну мить.
    Воно блищить лише тобі на горе…
    Та грішного бажання не спинить.

    Рим заснували злодії, бандити…
    Ромул і Рем очолювали їх.
    Жінок не мали й хіть удовольнити
    Бажання те подвигнуло на гріх.

    І влаштували ігрища святкові
    На честь морського Бога Нептуна.
    Й своїм облесним запросили словом
    З жінками йти – сусідів сабінян.

    І ті прийшли довірливо на свято,
    На підступ не чекаючи ніяк.
    Дочок, дружин зуміли відібрати
    Ватаги римлян – злих заводіяк.

    І сабіняни, як один повстали,
    Щоб покарати злодіїв гидких.
    На лівих, на руках вони всі мали
    Прикраси із браслетів золотих.

    Тарпея з римлян – донька полководця –
    На золото пожадлива була.
    І Рим, і батька зрадила та доця,
    Як огорнула темряви імла.

    За золоті браслети, ох, Тарпеє,
    Міські ворота відчинила ти.
    Прикраси чарівні летіли в неї,
    Та полетіли й воїнів щити.

    І від щитів ударів полягла ти,
    Тобі зневагу воїни несуть.
    Страшна покари Божої ця суть –
    За зраду і зажерливість розплата.

    11 липня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.75) | "Майстерень" 6 (5.95)
    Коментарі: (2)


  20. Тетяна Левицька - [ 2020.09.26 10:34 ]
    Дуже хвора
    - Там болить а там пече -
    подруга жаліється:
    то викручує плече,
    то щемить голівонька.
    Ноги ватні, хоч не встань,
    і не йди нікуди.

    - То чому ж про тебе, Мань,
    вже пліткують люди?
    В понеділок за ставком
    ти була з Іваном,
    у вівторок із Петром,
    в середу з Степаном.
    Бачили тебе в четвер
    з Василем, так близько!

    - Щоб тим людям хтось запер
    рота і очиська!!!
    Хай їм грець, немає мови,
    от - ядучі гади.
    Орган лиш один здоровий,
    а вони ще й заздрять!
    25.09.2020р.


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.79) | "Майстерень" 5.75 (5.89)
    Коментарі: (4)


  21. Ніна Виноградська - [ 2020.09.26 08:52 ]
    Український Ісус


    А ми ще вірим дотепер
    В неукраїнського Ісуса.
    І забуваєм, хто помер
    За Україну саме. Стуса.

    Простого хлопця, Василя,
    Що виріс поряд, в Україні,
    Якому рідна ця земля
    Була і дорога, й єдина.

    За неї вірші й молитви,
    Страшна в’язниця – теж за неї.
    За кожну квітку сон-трави,
    Кульбабу, неземну лілею.

    За слово мамине в саду,
    І колискову в тихий вечір.
    Усе це щастя на біду
    Лягло Василькові на плечі.

    На серце синове лягли
    І біль, і сльози України.
    Тому і вороги взяли
    Його життя одне-єдине.

    Щоб не горіло й не вело
    Народ на захист від чужинців.
    Засипали і джерело,
    Щоб не пили там українці.

    Щоби забули Василя
    Ліси і небо, сонце й ріки.
    Але не втратила земля
    Його слова, які довіку

    Ітимуть через всі часи,
    Світитимуть зорею з неба.
    Повторять інші голоси
    Його слова уже для себе.
    04.09.20


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.63)
    Прокоментувати:


  22. Ріша Бо - [ 2020.09.25 14:47 ]
    Зі сходу підкрадається гроза
    Зі сходу підкрадається гроза,
    що ніжністю пір’їнок електричних
    лоскоче горизонту сонне личко,
    і бурштиновий простір ледве за-

    бринів, наче підземний камертон
    збудив легкі тіла пожовклих стебел.
    А хмари низько-низько, ніби небо
    до степу притулилось животом.

    25.09.20


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.42)
    Коментарі: (1)


  23. Ярослав Чорногуз - [ 2020.09.22 18:34 ]
    Червиві яблука облуди

    І
    Все було занадто вже чудово -
    Вірні почуття жили в мені.
    Я тебе любив, леліяв словом,
    Чарівні такі складав пісні.

    Я тебе возносив, як Богиню,
    Квіти клав на світлий п’єдестал.
    Звідки те взялося баговиння,
    І думок огидних дикий шал?!

    Ми були... були такі щасливі,
    У раю жили ми на землі.
    Та упали яблука червиві -
    Безпідставні ревнощі гнилі.

    Знову ти собі науявляла,
    Що без тебе я із кимось десь...
    Бачить Бог, я чистим, як кришталик,
    Був під цим склепінням піднебесь.

    І благав Богів за дрібку щастя,
    І беріг, як міг, любов святу.
    Відбивав, як лев, усі напасті,
    Почуття плекав я чистоту.

    Хто твій розум так затьмарив, люба?
    Бруд увесь в минулому лишивсь...
    І яка Мара наслала згубу,
    Зачорнила святощі душі?

    Вибухать у праведному гніві?
    Чи шукать у друзів співчуття?
    Ті підозри яблука червиві
    Отруїли чисті почуття.
    ІІ
    Ти не піддавайся на облуди,
    Заздрість провокує їх гидка.
    Бо навколо — нещасливі люди,
    Хочуть, щоб і в нас була така

    Нещаслива і плачевна доля...
    І поспівчувають всі тобі.
    І “розрадять” у тісному колі -
    Селя ві! Нам жити у журбі.

    Ну а може так не варто жити?
    Знову ніжності змахнем крильми,
    І на здивування всьому світу
    Будемо щасливі знову ми?!

    22 вересня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.75) | "Майстерень" 6 (5.95)
    Коментарі: (2)


  24. Тетяна Левицька - [ 2020.09.22 11:42 ]
    Пів неба
    Не питайте чому я покинула весни бузкові,
    абрикосові сни і мережаних мальвів шиття.
    Не збагну дотепер, досі не усвідомлю, панове,
    чом летіла на ватру метеликом до забуття.

    Хмарочоси торкаються сонця - душі не торкають.
    У мурашниках люди, за вікнами сутінь імли.
    Пахне батьківський дім. У саду матіола розмаєм
    і малинові грона з трояндами переплелись.

    Не заснути вночі, у великого міста - безсоння,
    вічний гуркіт і кіптява із вихлопної труби.
    А в селі супокій синім ситечком на підвіконні,
    у плетеному кошику папороть й білі гриби.

    Не стрічаю знайомих, а тих кого бачу не знаю.
    Може, хто помирає і нікому дати води?
    Те не чую крізь біль. Переконана за небокраєм
    залишила пів неба, пів серця і щастя сліди.

    20.09.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (5.79) | "Майстерень" 6 (5.89)
    Коментарі: (2)


  25. Микола Соболь - [ 2020.09.19 09:03 ]
    Справа у кожному
    Я хочу – пролісків, а всюди лиш асфальт
    з під нього в пекло лине навіть Лета.
    Чи з розуму зійшла наша планета?
    Брехня роїться між газетних шпальт…
    Згущається із кожним днем пітьма.
    Міліють наче ріки наші душі
    і сонце землю все сильніше сушить,
    здається, що і виходу нема.
    Щезає наша мова лебедина…
    Відверто? Це твоя вина – людино!
    19.09.20р.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Прокоментувати:


  26. Тетяна Левицька - [ 2020.09.19 08:04 ]
    Тужливий
    У нас все, нібито, гаразд,
    біжу до тебе, як на свято.
    Та сірі думи повсякчас
    не хочуть в спокою лишати.
    Як миші, сумніви гризуть,
    в норі заховані зернини.
    Дощей - печалі каламуть,
    задуха в серця порожнині.
    Снує тихесенько павук
    туманну нитку з веретена.
    Не помічай холодних рук
    і туги у очах зелених.
    У двері стукає ця ніч,
    неначе на порозі гості.
    Скажи, мій любий, в чому річ?
    Напевно - осінь... знову осінь..

    17.09.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (5.79) | "Майстерень" 6 (5.89)
    Коментарі: (2)


  27. Тетяна Левицька - [ 2020.09.18 10:11 ]
    Якби ж то можливо
    Якби ж то можливо, туди повернутись,
    де здерті колінця й у зачісці шпилька,
    де серце гойдає минулі покути,
    там висохла річка глибока, так мілко!

    По шийку було, а сьогодні по литку,
    і дуб постарів, і змужніли тополі.
    Літа за вітрами промчали так швидко,
    хотіла б вернути - не з'їсти пуд солі.

    Кувала зозуля, а зараз не чути,
    не зойкне "куку"- скільки неба лишилось?
    В долонях тремких щастя синього жмутик,
    де сіяла жито - волошка вродила.

    Хлопчина чорнявий, що смикав за коси
    посивів, як лунь і плекає онуків.
    Ридає дощами зажурена осінь,
    збирають врожай ненажерливі круки.

    Вже жовтень гаптує парчу золотисту,
    вертає на захід стежини вузенькі.
    Зітліє життя, наче плаття з батисту
    у цяточку жовту - мережила ненька.

    17.09.2020р.


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.79) | "Майстерень" 5.75 (5.89)
    Коментарі: (8)


  28. Ярослав Чорногуз - [ 2020.09.18 05:22 ]
    Із циклу "Перлини раю" (подорож "Софіївкою") Поеми Оссіана
    Похмуро у Шотландії суворій,
    Куди нас пойма Кам`янки веде.
    Пейзаж північний навіває горе,
    Там смерть життя забрала молоде.

    «Софіївка», красою осіянна,
    В частині цій пронизана наскрізь
    Мотивами поезій Оссіана,
    Що повні смутку, розпачу і сліз.

    Повідають нам скелі ці похмурі,
    Легенди розгортаючи сувій
    Трагедію і Кольми і Даури…
    Вони у ворожнечі родовій

    Загинули од підступу й розбрату.
    У Кольми в міжусобному бою
    Убито нареченого і брата.
    Вона ж бо, долю клянучи свою

    Од горя вмерла, а її подруга
    Зійшла у царство вічної імли
    На скелі в морі. Й не допомогли
    Коханий, батько, брат. Всі їх потуги.

    Співа в мінорі бардівська гітара
    Про житло затісне між брил отих
    Героя превеликого – Морара,
    Тепер навіки він в могилі стих.

    Наскільки інженерно точно, вдало
    Багатотонний камінь спертий от
    На дві опори. Це є грот Фінгала,
    Шотландії король то й патріот.

    Він був у вісімнадцятім сторіччі…
    Хто стане в гроті, тому й заспіва,
    Глибокий звук дзвенить, мов тятива,
    І дух віків сюди прадавній кличе.

    Наскрізний коридор там утворився,
    Лякається, хто вперше там спинився.

    Джон Макферсон поеми ці створив,
    Аж Оссіан Гомером став північним
    І передромантизму він відкрив
    Епоху у письменстві історичну.

    Сентиментальна лірика його
    Таланти європейські надихала.
    Тут Гете, Байрон, а також Гюго,
    Державін, Пушкін, Лермонтов – чимало!


    10.01.7519 р. (Від Трипілля) (2012)













    Рейтинги: Народний 6 (5.75) | "Майстерень" 6 (5.95)
    Коментарі: (4)


  29. Віктор Кучерук - [ 2020.09.17 18:39 ]
    * * *
    О. С…
    Буває, мінорну тональність розмови
    Розбавлять потроху мажорні лади, –
    Суворість і ніжність звичайного слова
    Найкраще віщує про долі завжди.
    То серце випалює жалем тривога,
    То спокій наповнить душі глибину, –
    Мов сповіді тихі, люблю діалоги
    За їхню відвертість, якусь таїну.
    Брехнею бруднити вуста не умію.
    (Мене не здивує читацьке: Овва!) –
    Судити людину потрібно за дії,
    А також за сказані нею слова.
    Породжене думкою слово не згине
    На правди дорозі чи стежці брехні, –
    Про це пам’ятатиму звично до згину –
    Не хочу горіти на грішнім вогні.
    17.09.20


    Рейтинги: Народний 6 (5.55) | "Майстерень" 6 (5.82)
    Коментарі: (1)


  30. Євген Федчук - [ 2020.09.16 19:51 ]
    Битва на річці Стугна в 1093 році
    Сидить старий на лавці попід пло́том,
    На сонці гріє кісточки свої,
    Колишні, мабуть, згадує бої.
    Які іще на старості турботи?
    Заплющив очі й ду́мками вита
    У тих часах, коли був воїн бравий,
    Ходив для князя добувати славу,
    Степами на баскім коні літав…
    І раптом крик: «Дідусю, ти вже чув?
    Наш князь верта із вдалого походу.
    Поганих, кажуть, і догнати годі.
    Князь їхні вежі без крові́ здобув.
    Полон женуть за військом чималий.
    Там люд уже збирається стрічати.
    Так їм і треба, тим поганам клятим!
    Вони ж не здатні стати і на бій
    Супроти сили руської дружини.
    Ми їх без бою можем пов’язать!
    Яка із тими половцями рать?
    Весь степ поставим скоро на коліна!..»
    Старий всміхнувся гірко на оте
    Онукове невпинне щебетання,
    А, особливо, на слова останні…
    Скорити степ – то діло не просте.
    Хто, як не він, те дуже добре знає…
    «Сідай, онучку, поряд, посиди.
    Поки ще князь дістанеться сюди,
    Повідати тобі про дещо маю».
    Старий заплющив очі, наче знов
    Поринув у часи минулі давні,
    Напевно, битви пригадались славні
    І молодість, коли буяла кров.
    «Так, половці – то ворог,- розпочав
    Неспішну мову дідо до онука,-
    Та гудити його – нехитра штука.
    Але я хочу, щоб ти добре знав:
    Не треба зневажати ворогів,
    Не треба слабаків із них робити,
    Бо потім доведеться пожаліти,
    Пізнавши на собі їх силу й гнів.
    Так, князь Мстислав – достойний батька син,
    Науку ратну добре він засвоїв,
    Тож недарма його так люблять вої
    І на Русі Великим зветься він.
    Але, онучку, ще часи були,
    Коли погані нас добряче били,
    Немов голодні круки налетіли
    А ми нічого вдіять не змогли.
    Князь Всеволод якраз помер тоді,
    (Останній син від князя Ярослава).
    Без князя залишилася держава,
    Бо ж Києвом ніхто не володів,
    Аж поки Святополка не звели́,
    Що небожем покійному доводивсь.
    Син Володимир на Чернігів згодивсь,
    А Перея́слав братові дали.
    Поки князі ділили отчий стіл
    І визначали – де кому сидіти,
    Кому яким князівством володіти,
    Заворушились половці навкіл.
    Вони прислали в Київ посланців,
    Які від князя плату зажадали,
    Щоб половці на Русь не нападали.
    Зачувши ледве про вимоги ці,
    Князь Святополк зібрав свою дружину,
    Яку з собою з Турова привів,
    Порадився і тут же повелів
    Схопити посланців і в поруб кинув.
    Вони отам у Турові своїм
    Із половцями досі не стрічались.
    І немічними ті чомусь ввижались,
    З якими легко справитися їм.
    Нас не спитались, батькових мужів,
    Ми б їм розумну подали пораду.
    Так ота їхня турівська бравада
    Поставила зі Степом на ножі.
    Не так багато і часу́ пройшло,
    Як торк у Київ прилетів із вістю,
    Що половці по всім степу знялися,
    Їх військо уже Торчеськ облягло.
    Тут розуміти Святополк почав,
    Яку дурницю він устиг вчинити.
    І посланців велів всіх відпустити,
    І відкуп заплатити обіцяв.
    Та ложка, кажуть, добра під обід,
    А після – що там користі із неї.
    Уже ордою Степ прийшов всією,
    Чого ж би мав переривать похід?
    І запалали села і міста,
    «Живий товар» орда в степи погнала.
    А в Святополка воїв зовсім мало,
    Дружинників не більше вісім ста.
    Але почав збиратися в похід,
    Киян до війська до свого покликав.
    Ми відмовляли: військо ж невелике,
    Других князів покликати би слід.
    Послухав князь, усе ж, послав гінців
    В Чернігів, Володимира просити.
    (Ех, ко’б йому у Києві сидіти
    У ті часи. Можливо , біди ці
    І обійшли б тоді нас стороною)
    Тож Володимир швидко рать зібрав,
    І брата з Перея́слава позвав.
    І повели вони дружини сво́ї
    До Святополка в поміч. Хоча той,
    Сказати правду, ратник був ніякий,
    Хоч гонору, як Ізяславич всякий,
    Мав о-го-го! Ото ж, його ніхто
    Не зміг умовити ще трохи почекати,
    Поки дружини з дальніх міст прийдуть.
    Велів збиратись і рушати в путь,
    Аби на рать зі Степом швидше стати.
    У Треполі зібралися усі
    Та стали раду радити, рядити.
    Князь Володимир радив мир вчинити,
    Мав на підтримку доста голосів.
    Та Святополк уперся: «Перейдім
    За Стугну, хоч вона і розлилася».
    Й дружина на слова ті піддалася.
    Хоч, краще б Стугну не долати їм.
    До бою зготувавшись, почали:
    Одесную – князь Святополк з своїми,
    Ошуюю - чернігівці, між ним
    Переяславці з Ростиславом йшли.
    Здолали Стугну, вийшли між вали.
    Аж ту назустріч половецька сила.
    Стрільці тут наші хмару стріл пустили
    Аж сутінки навколо залягли.
    Та половці теж стрілили в отвіт
    І темрява від їхніх стріл настала,
    А далі сила половецька впала
    На Святополка. Зупинився світ.
    Ми бачили, як мчить орда на нас.
    Міцніше вперли ратища, стояли,
    Аж поки під коней копита впали,
    Хоча іще тримались якийсь час.
    Та першими побігли молоді,
    Які на рать ще досі не ходили.
    В них не було ні досвіду, ні сили.
    Князь Святополк іще стояв тоді,
    Хоч половці вже обійшли його,
    Відрізати від Стугни намагались.
    Тоді уже і туровці злякались,
    Пішли і князя потягли свого.
    Ми ж відійшли під руку Ростислава,
    Бо добре знали – кинешся тікать,
    То голови одразу й полетять,
    Орда тоді потішиться на славу.
    Погані ж за чернігівців взялись,
    Натисли на них силою всією.
    Чернігівці не справилися з нею,
    Спочатку ледь помітно подались.
    Рубалися ще люто та багато
    Супроти них постало ворогів.
    Одних побили, налетять другі…
    Ми почали поволі відступати.
    Та половці натисли ще і ще,
    І вже не відступ – втеча почалася,
    До Стугни колотнеча подалася,
    Що досі іще повнилась дощем.
    І річка здобич теж свою взяла:
    Збивала з ніг стрімкою течією,
    Не кожен сили мав змагатись з нею.
    Вона ж червона від крові була.
    Кінь Ростислава серед річки впав,
    Мабуть, стріла поцілила у нього.
    Напевне, князь не встиг звільнити ноги,
    Бо зник у хвилях і уже не встав.
    Хоч Володимир кинувсь рятувати,
    І ми йому у поміч надійшли,
    Та Ростислава так і не знайшли.
    Тут половці нас стали настигати.
    То, щоб не стати здобиччю для них,
    Нам довелось зі Стугни вибиратись,
    Гадаючи: куди тепер податись?
    Й помчали на Чернігів з усіх ніг…
    Багато на тім полі полягло.
    Нічого з війська майже не лишилось.
    А половці ще більше напосілись,
    Бо їх кому спинити не було.
    Отож, не треба гудити дарма.
    І половці уміють воювати.
    Добро, як князь на рать уміє стати.
    А кеби, бачиш, в декого нема».
    «А Святополк? Що сталося із ним?»
    «Відсидівся у Треполі до ночі,
    А там на коні, з ким лишився, скочив
    Й галопом аж до Києва стрімким.
    А половці землею розбрелись.
    Одні міста і села грабували,
    Другі на Торчеськ знов-таки напали.
    А Святополк нічому не навчивсь.
    Зібрав, що зміг та і подавсь на рать.
    А ж під Желанню половці зустріли
    І Святополка в другий раз побили.
    Знов довелось до Києва тікать».
    «А Ростислав?» «Того пізніш знайшли
    І у Святій Софії поховали».
    «А чим же закінчилась та навала?»
    « Таж половці і Торчеськ узяли
    І міст, і сіл тоді пограбували,
    В полон людей багато повели,
    Що не забрали, те вогню дали.
    Князі ж, то зупинити, сил не мали.
    Тож, Святополк був змушений тоді
    І мир ганебний з ханом підписати,
    І дочку хана собі в жони взяти,
    Аби якось зарадити біді.
    Отак, онучку у житті бува.
    Не знаєш броду, то не пхайся в воду.
    Усяка самовпевненість – на шкоду.
    Запам’ятай як слід оці слова.
    Ну, а тепер давай, біжи хутчій.
    Он чуєш, ріг князівський вже лунає,
    Мстислав, мабуть, до Києва вступає.
    А я посиджу, хочу відпочить.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.33) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Коментарі: (1)


  31. Тетяна Левицька - [ 2020.09.14 17:14 ]
    Не віддавай
    Вересневі калинові брості
    напилися вже крові землі.
    Поки промені у високості
    і душею ти не обмілів,
    не віддай мене, любий, нізащо
    ти ніколи нікому і я,
    більш не втрачу рубінове щастя -
    купиною буяє здаля.
    Грона інші захочуть зірвати -
    маслянисті, терпкі, навісні.
    Посаджу в серці зорі лапаті,
    хай квітують для нас навесні,
    літом спраглим, в осінню негоду,
    і на заздрість зимовій сльоті,
    нам пахтять. Не віддам тебе зроду
    теж ніколи нікому в житті.

    12.09.2020р.


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.79) | "Майстерень" 5.75 (5.89)
    Коментарі: (4)


  32. Віктор Кучерук - [ 2020.09.14 07:46 ]
    * * *
    То було не моєю провиною,
    Що, під нападом щирих надій,
    Цілувався з чужою дружиною
    І радів насолоді гіркій.
    Закохався з бентежністю дивною
    І без ницості хитрих умов, –
    Непорушною і нерозривною
    Видавалася зріла любов.
    Та розтанули й збігли водицею
    Мрій наївних солодкі грудки, –
    Осамотнений вкрай молодицею
    Воєдино збираю думки.
    Божевіллям, коханням чи зрадою?..
    Як назвати іще можна це?..
    Мов кросворд непосильний розгадую
    І ніхто не підкаже слівце.
    13.09.20


    Рейтинги: Народний 6 (5.55) | "Майстерень" 6 (5.82)
    Коментарі: (2)


  33. Ярослав Чорногуз - [ 2020.09.14 06:16 ]
    Музика осіннього дощу
    Музика осіннього дощу
    Чується надворі крізь фіранку.
    Водяну завісу опущу
    На печаль замисленого ранку.

    Щось вона шепоче, шелестить,
    Сріблом посипає тротуари.
    І вив’язує за ниттю — нить,
    Філософські пише мемуари.

    І “легато”* тягнуть скрипалі
    На химерно-хмарних диво-струнах.
    Флажолети, паузи малі -
    Мов різкі і пристрасні цілунки.

    Як ударні, барабанить дах,
    Ніби черги строчить з кулемета.
    Дощ гойдається на всіх вітрах,
    Мов чергуючи падіння й злети.

    На “димінуендо”** тихий стук -
    Поять краплі темінь асфальтову.
    Шумовиння чарівливий звук
    Навіває пісню колискову.

    *Легато (зв’язний звук) — італ. муз. термін.
    **Димінуендо (затихаючи) — італ. муз. термін.

    14 вересня 7528 р. (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.75) | "Майстерень" 6 (5.95)
    Коментарі: (17)


  34. Тетяна Левицька - [ 2020.09.13 12:38 ]
    Він бачив, Він знав

    Бог бачив її і такою,
    якою не бачив ніхто.
    Як куталась взимку журбою,
    бувало в стареньке пальто.

    Коли пришивала торочку
    і ґудзик в Різдво, як на гріх,
    червоний на синю сорочку,
    знімала з грудей оберіг.

    Плескалася рибою в річці,
    закохувалась навесні,
    а після в подертій панчішці
    щасливою йшла по стерні.

    Ретельно ховала пухлину,
    (злоякісну рану в собі),
    від матінки, донечки, сина
    втрачаючи глузд. Далебі,

    палила, коли було важко,
    боротись зі смерті ножем.
    Бува зазирала у пляшку,
    щоб хмелем затьмарити щем.

    Він знав її думи крилаті,
    надії й осінні жалі,
    депресії безлад у хаті,
    всі схованки в серці-дуплі.

    І те, що вона недолуга,
    хоробра, слабка водночас.
    Що долі її чорна смуга
    вела на Голгофу не раз.

    А світла - до райдуги в небі,
    краси пелехатих беріз.
    Тому, що вона білий лебідь
    на чорному озері сліз.

    Всі родимки, зморшки на тілі
    не треба лічити, бо знав,
    що весни її посивілі
    туманами поміж отав.
    08.09.2020р.


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.79) | "Майстерень" 6 (5.89)
    Коментарі: (12)


  35. Ярослав Чорногуз - [ 2020.09.11 04:33 ]
    Коли ?
    Тебе люблю, тебе люблю,
    І ні про кого більш не мрію.
    З невиліковного жалю
    Сльоза скотилася з-під вії.

    Ізнов не бачити тебе,
    Чи є на світі гірша мука?
    І блідне небо голубе,
    У грудях болем серце стука.

    І самота, і німота,
    І горло тихо спазми душать.
    Моя ти квітко золота,
    І золота моя ти душе!

    Години тягнуться сумні,
    Похмурий вечір в ночі тане.
    І світ без тебе почорнів,
    Мов день згубив свій і світанок.

    І все в житті - не те, не те,
    Ридає дощ безперестану...
    Коли ж проміння золоте
    Очей твоїх загоїть рани?!

    30 серпня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.75) | "Майстерень" 6 (5.95)
    Коментарі: (4)


  36. Олександр Сушко - [ 2020.09.08 17:31 ]
    Святий
    У гридниці князя Володимира переполох. Він і так був завжди, наче вовкулака: ні з того, ні з сього міг угатити пудовим кулаком у груди рабині, яка прибирала на столі наїдки та питво після нічної пиятики з близькими гриднями.
    Це ж треба! - рідний брат Ярополк охрестився у католицькому храмі! А я ж минулого року привіз із Херсонеса до Києва у спеціальній раці голову четвертого Папи Римського Климента Першого. І тіло його учня Фіва також. Назвав ім’ям цього папи аж чотири села - Климентове, Климентовичі, Клементіївка, Климани. Хотів бути першим!
    Гаразд, брате. Буде тобі потеруха! Випер мене з Києва, випер з Новгорода. Ти думаєш, я тобі таке прощу? Ніколи!
    973 року Ярополк приїхав до імператора Оттона шукати союзу , оскільки мав напружені стосунки з Візантією. Та й братня міжусобиця висотувала всі сили. 977 року переміг брата Олега, який штурмував стольний град Вручию, душив місцеве повстання. А вже 979 року приймав у Києві послів Папи Римського.
    Ну, що ж, є вірні люди, є досвідчені зарізяки. Годі терпіти твоє панування. Планував захоплення влади довго, але скрупульозно. І як тільки Ярополк відійшов з військом від Роденя - заманив його на персональну зустріч.
    Мої гридні все зробили гарно. Обидва стануть сотниками. Ну, і воєвода Блуд, який зрадив свого князя, теж в накладі не залишиться. А жінку Ярополка беру в наложниці. Народить мені сина, або й п’ятьох, там побачимо, чи витримає.
    Таки витримала! От молодець! Підростає байстрючатко - син Святополк!

    Три роки пролетіли як один день. Боровся, купував, бився, труїв, душив, відтинав голови і торгувався. Постійно і з усіма. Це - основна роль влади.
    І негайно треба щось робити з вірою. Я хоч і язичник, маю гарем з кількасот молодюсіньких дівчаток, але в міждержавній політиці язичництво - собачий хвіст. Воно нелигітимне. Дивляться як на варварів. Кожна держава має право оголосити війну, повбивати усіх жителів і ніхто не скаже ні слова. Це вважають нормою.
    Іслам відпадає. Стосунки зі Сходом хоч і гарні, але занадто витратні: далеко їздити. Чорт з ними.
    Юдаїзм майже убив мій батько Святослав, розгромивши Хозарський каганат, отже зі слабаками зв'язуватися не варто.
    Польський князь Мєшко нерівно дихає на Червону Русь, яку я захопив 981 року, відгризши шмат Моравського князівства – Холм та Перемишль. Я б ці землі втратив, але польський колега був так зайнятий своїми внутрішніми проблемами, що вирішив плюнути на шмат цієї території, аби тільки втримати владу всередині країни. І цей вилупок має аж занадто гарні стосунки з Тевтонами: якщо покличе їх допомогти - прийдуть і допоможуть. І зроблять з Києва купу гною. Поганий варіант. Та й Рим поставить умовою навернення до християнства - повернення Моравії законним власникав. В дупу Мєшка. Нічого не віддам.
    - Агов, брати мої! Потрібна порада! Яку віру прийняти? Га?
    Піднявся Олаф Трюггвасон - друг Володимира, зарізяка з дуже сумнівним минулим.
    - Княже! Йди до Константинополя, не прогадаєш.
    А як іти, якщо впливу мало?
    Здійснив похід на Крим, віддяпав Корсунь, поставив там свого тисяцького. А перед цим завоював в'ятичів, ятв'ягів, радимичів, білих хорватів. Рвав зубами поляків, вірменів, булгар та печенігів. І дав шість тисяч війська імператору Василію на війну з Вардою Фокою.
    Ну, а потім вже написав листа в Константинополь. І шо ви думаєте? Не відмовили! Хоча спробували спочатку отруїти. Імператор Василій Другий ледь не обпудився, коли дізнався, що спроба вбивства не вдалася, думав, що я піду за цю підлу витівку війною. В союзі з норманами. А імператор нині слабий, бо узурпатор Варда Фока з нього стружку знімає. І невідомо – чи не покотиться завтра голова самого імператора східцями храму Святої Софії.
    Я б так і зробив, пішов би спочатку на Болгарію та загамав її з потрохами, хоча там князь Борис уже вводить християнство у ранг державної релігії. І Трансільванією не погребував би. Чом би й ні! Але знову підказав Олаф Трюгвассон:
    - Ніякої війни! Це - майбутні союзники. Кажи - давайте за дружину царівну Анну Палеолог.
    От голова! Рано чи пізно стане святим! Чесно кажу! (до речі – Олаф Трюггвасон через десятиліття став володарем Норвегії, а згодом християнська церква його оголосила святим).
    Правда з християнізацією в Києві якось не дуже добре вийшло. Як скотив у Дніпро бовванів Дажбога та Сварга - піднявся гвалт. Довелося вирізати майже сорок відсотків населення столиці. А волхви прокляли Русь на тисячу років за зраду віри. От дурні! Я ж добро роблю!
    Прикро, але гарем довелося розпустити, але не з причини моєї набожності: заразу підхопив. І таку, що прутень став підгнивати, а чоловіча снага зникла, мов ранковий туман. Тож довелося зосередитися на державній політиці. А гарем розібрали гридні. Сотник Микола забрав двісті дівиць, воєвода - ще двісті, ну а решта сама розбрелася - хто куди.
    А бастрючатко моє - Святополк, щось занадто грізно на мене блимає, наче вовченя. Ох, чує моє серце - доведеться його колись зарізати. Ну, то таке, справи буденні, родинні. Головне, що рано чи пізно і я стану святим. Наче.

    08.09.2020р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.44) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Коментарі: (2)


  37. Ріша Бо - [ 2020.09.07 16:08 ]
    Річкове
    перетинаються тихі ріки
    твого волосся мого волосся
    де
    не
    де
    зблисне на сонці
    срібляста рибинка
    си
    ви
    ни

    течія ніжна лоскоче берег
    лівий правий
    лівий
    правий
    чутно лишень
    як стрибає у воду
    сита від сонця жабка

    й десь у глибинах
    темних
    сонних
    десь серед каменів
    мудрих
    вічних
    пружне серце
    у затишній мушлі
    замріяно
    ко
    ли
    са
    щойно сповиту
    перлинку

    25.07.2020


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.42)
    Прокоментувати:


  38. Микола Соболь - [ 2020.09.07 06:50 ]
    * * *
    У світі все іде своїм шляхом
    і ніч, і день, і за весною літо…
    Чи мені сяє сонце за вікном,
    чи снігом серце та довкілля вкрито.
    Та кожна мить то мій земний Едем
    (поети з читачем завжди відверті).
    Ріка життя помалу, день за днем
    несе мене до океану смерті…
    07.09.20р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (2)


  39. Тетяна Левицька - [ 2020.09.05 09:03 ]
    Блаженство
    Лицар вірності, мій, командоре,
    неймовірна жага почуття,
    світла думка, незвідане море,
    затамоване серцебиття.

    Ти даруєш нічні серенади,
    океани лавандових мрій,
    наді мною зорієш лампадно
    в трав'янистих очах безгомінь.

    Колисаєш пелюстки лілові
    за вологими віями, мов
    в кожнім погляді, зроненім слові,
    беладоною квітне любов.

    Огортаєш чар-зіллям купави,
    задивляючись в неба блакить,
    де блаженство на маківці мальви
    органзовим метеликом спить.

    Доторкнешся - злітає, тріпоче
    благодатно на інший бутон.
    Як піймати? Планида пророчить:
    "Мить прекрасна - сапфіровий сон".
    03.09.2020р


    Рейтинги: Народний 6 (5.79) | "Майстерень" 6 (5.89)
    Коментарі: (4)


  40. Ярослав Чорногуз - [ 2020.09.01 06:02 ]
    Таїна
    Ти чаклунка моя, ти - чаклунка,
    Таїна причаїлась в очах.
    Я жадаю твого поцілунку,
    Огортаю крильми, наче птах.

    І злітаю увись і співаю -
    Всі думки - лиш про тебе одну...
    До небесного втрапив я раю,
    Мов твою розгадав таїну.

    Ти покличеш мене на світанні,
    Як ранкова засяє зоря.
    Заквітує взаємне кохання,
    Океани осяє й моря.

    Я не бачив такого ніколи
    Наяву і у мареннях-снах.
    Як буяє у серці й довкола,
    Наче молодість, вічна весна.

    В несказанному цьому величчі -
    Таїна дивовижна снаги.
    Знову врода цвіте на обличчях,
    Наче ми - всемогутні Боги.

    І немовби незвідана сила
    Нам нові відкриває світи...
    І підносить, неначе на крилах,
    У святі небеса доброти.

    Доброти, і любові, і щастя -
    Просвітління зорить таїна.
    І веде крізь облуди й напасті
    До взаємин прекрасних вона.

    1 вересня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.75) | "Майстерень" 6 (5.95)
    Коментарі: (2)


  41. Ярослав Чорногуз - [ 2020.08.29 22:08 ]
    Із циклу "Перлини раю" (подорож "Софіївкою") Женевське озеро
    Над озером женевським причаїлись
    Зеленуваті камені-жабки,
    А на одному – мов змія скрутилась,
    І гріється на сонці залюбки.

    І видно дзьоб орла і грізне око,
    І розпростертих крил могутній змах,
    Що спокій бережуть цих вод глибоких
    В легкого вітру кольорових снах.

    Вдивляється пошрамлене каміння
    (Кар`єр тут був, трощили брили в нім)
    У тихі мерехтливі ці глибини,
    Як воїни, поранені в борні.

    В Швейцарії і справді знаєм – гори
    Над озером велично височать.
    Воно - - країни символ – так говорять,
    Де спокій, мир, любов і благодать.

    8.01.7519 р. (Від Трипілля) (2011)



    Рейтинги: Народний 6 (5.75) | "Майстерень" 6 (5.95)
    Коментарі: (4)


  42. Тетяна Левицька - [ 2020.08.28 07:01 ]
    Я марю тобою
    Закотилося колесо сонця за хмари,
    дощ періщить вночі, поливає бруківки.
    Огортаюсь у спомини теплі та марю,
    любий, тільки тобою, думок щедрих стільки,
    що не знаю куди їх подіти, збираю
    в оцинковані відра, мов зливи краплини.
    Дріботять, жебонять срібним дощиком в раю,
    не вгамуєш потік ілюзорний, не спиниш.
    Все пригадую перше побачення щемне -
    зорепади в очах, а в долонях тремтливих
    білопінний букет польового ромену,
    у верейці вербовій: глід, яблука, сливи.
    Соковиті, духмяні, а кетяг калини,
    ще медово гірчить на губах моїх й досі.
    Ти в осінню негоду мені щохвилини
    незабудки любові вплітаєш в волосся.
    По судинах, блаженство шовкове на дотик,
    розтікається трунком п'янким і звабливим.
    Хто ж тоді знав, що ти мій, а я твій - наркотик
    і позбутись залежності нам неможливо!
    25.08.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (5.79) | "Майстерень" 6 (5.89)
    Коментарі: (2)


  43. Тетяна Левицька - [ 2020.08.27 00:25 ]
    У озері любові
    У озері любові
    плескаємось удвох.
    Які місця чудові -
    аїр*, чортополох,
    і чашечки латаття
    гойдають черешки.
    Яке блаженне щастя
    торкатися руки
    в зворушливі хвилини
    спливати дивним сном.
    Хай птаха в небі квилить
    за літом. Любий, чом,
    так затишно з тобою
    шукати берег мрій?
    Пливемо за водою,
    а сонечко з-під вій
    перлинним ніжить блиском,
    голубиться в очах.
    Пахтить любов любистком,
    бузком у небесах,
    а в очереті щука
    лякає карасів.
    Ти, серденько, не стукай,
    купайся у красі,
    розбурхуй сині хвилі,
    цілуй вуста хмільні,
    у душу ніжність вилий
    коханому й мені.

    Аїр* - лепеха
    23.08.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (5.79) | "Майстерень" 6 (5.89)
    Коментарі: (2)


  44. Микола Соболь - [ 2020.08.26 11:57 ]
    Літо ще буде
    Цей дощ періщить цілий день,
    сиджу собі у сінях.
    Ото й гадай: оце вже – дзен,
    чи депресняк осінній?
    Зі стріхи капає вода
    у нас потоп всесвітній…
    Хай відростає борода,
    бо дні скінчились літні.
    Закутався у кунтуші,
    душа теплом зігріта...
    Нехай ведуть мене дощі
    до бабиного літа.
    26.08.20р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Прокоментувати:


  45. Ярослав Чорногуз - [ 2020.08.25 19:51 ]
    Невимовні почуття
    Красою серця первозданні,
    Мої дарителі снаги,
    Мої місця обітованні,
    Мої озера дорогі.

    За Вами скучив невимовно,
    Від радості увесь тремчу.
    Приплив сюди мій щастя човен,
    І стелить ніжності парчу.

    Повітря це благоуханне
    Знов пригорнуло мов мене,
    І ніжне личенько кохане
    Усе розвіяло сумне.

    Я вперше тут з тобою, люба,
    Лиш ти - в моєму царстві мрій.
    Я наяву цілую губи,
    Як у раю, ідем до шлюбу,
    Мене любов"ю тут зігрій.

    Хай піде тиха дрож по венах,
    І зацвіте краса життя.
    Навіки тут благословенні
    Ці невимовні почуття.

    24 серпня 7528 р. (Від Трипілля) (2020).


    Рейтинги: Народний 6 (5.75) | "Майстерень" 6 (5.95)
    Коментарі: (3)


  46. Ніна Виноградська - [ 2020.08.25 12:58 ]
    На батьківщині


    Така жадана всім земля батьків,
    Вода кринична, Сейм і рідна мова.
    Лелечі гнізда і пташиний спів,
    І верб квітучих тиха колискова.

    Кульбаби килим у смарагді трав,
    Черемхи над рікою білі ґрона.
    Усю земну красу мій край ввібрав
    І в осінь змінить біле на червоне.

    Наповняться плодами всі сади,
    В комори ляжуть зібрані врожаї.
    Ми ж молимомося, щоби час біди
    Ніколи не спинявся в нашім краї.

    Бо за віки уся оця земля,
    Наповнилася потом і сльозами…
    Ми подумки з усіх країн, здаля,
    Ідемо по стежині тата й мами.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.63)
    Коментарі: (2)


  47. Ніна Виноградська - [ 2020.08.25 12:07 ]
    Де наші боги?


    Де наші Гонти і Залізняки,
    І Довбуші, і нинішні Бандери?
    Щоб взяти булаву свою з руки,
    Що розбрату розпочинає еру.

    Де наші ті, для кого ця земля,
    Є рідною на всю стару планету?
    Для кого зорі древнього кремля
    Не спинять куль політ стрімкого лету.

    Де наші рідні сонячні боги?
    Бо ті, що намальовані, - чужинці!
    Тому весь час віддаємо борги
    За зраду віри й слова. Українці!

    Коли, нарешті, дійде це до вас,
    Що ви самі у всьому винуваті?
    Чужих саджали під іконостас,
    Хазяйнувати дозволяли в хаті.

    І брати все – цю землю і жону,
    І церкву, і поля, також свободу.
    Ви не з’єднались в силоньку одну,
    Бо розбрат поміж нашого народу

    Віки живе. А вороги не сплять,
    Вони надовго хочуть залишити
    Своїх богів, свої роди і рать,
    Щоб нам не стало місця в цьому світі.

    А ми у ступі воду товчемо,
    Лиш на словах виборюєм свободу.
    Розмножуємось і спимо, їмо,
    Бо хата скраю, захист і господа.

    Щоб взяти булаву свою з руки,
    Що розбрату розпочинає еру.
    Потрібні Гонти і Залізняки,
    І Довбуші, і нинішні Бандери!


    Рейтинги: Народний 6 (5.49) | "Майстерень" 6 (5.63)
    Коментарі: (2)


  48. Володимир Бойко - [ 2020.08.23 09:26 ]
    Річка Небилиця
    Перекинув Ромко кружку
    І зробилася калюжка
    І водичка зі стола
    Водоспадом потекла.
    На початку невеличка,
    А надалі справжня річка
    Поміж кріслами кружляє
    І з кімнати випливає.
    Намочила киця лапу
    І стрибнула на канапу,
    Схвилювалася бабуся:
    «Тут глибо́ко, я боюся!»
    А вода все прибуває
    І вирує, як в Дунаї,
    Домальовує уява
    Бригантини й пароплави.
    Вже будуються порти,
    Греблі, шлюзи і мости,
    Плине річка коридором
    І впадає в Чорне море.


    Рейтинги: Народний 6 (5.46) | "Майстерень" 6 (5.59)
    Коментарі: (2)


  49. Тетяна Левицька - [ 2020.08.20 07:28 ]
    Незнана
    Не полишай смішну, незнану,
    мені так затишно, чудово
    в твоїй присутності, любове,
    молочним шоколадом тану.
    Хоч інколи бракує сили,
    мінорно, божевільно, гречно.
    Це дійсно так, беззаперечно,
    латаю небом биті крила.
    Як любо, світло, малиново,
    коли на відстані печалі,
    із місячної пекторалі
    ти мчиш крізь терни мовить слово,
    щоб постелити щастя руна.
    Поглянути, хоч краєм ока,
    на дратівливу і глибоку,
    спустошену, рахманну, чуйну,
    закохану, аж до нестями,
    холодну, пристрасну, байдужу,
    крихку із порцеляни ружу
    ту, що кайдани рве руками
    і жалить душу кропивою,
    щодня злітає на світанні
    у небеса обітовані,
    аби надихатись тобою.
    19.08.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (5.79) | "Майстерень" 6 (5.89)
    Коментарі: (2)


  50. Ігор Шоха - [ 2020.08.18 20:36 ]
    Міграція в осінь
    Уже і зелень в'яне біля хати.
    Нема мокви на порцію борщу.
    І думаю, – кому би написати
    мелодію осіннього дощу.

    Згасає вечір сонячної днини,
    стихає шум, спадає спекота,
    щезає світ і місяця уста
    спивають у зеніті чорні тіні,
    на небі –зорі, роси – у долині...

    Душі не заважає суєта.

    Але і їй не вистачає місця
    у мороці німої самоти,
    де чується, – лети уже, лети...
    пустелі неосяжної не бійся...

    Кружляє вітер, як опале листя,
    до осені написані листи.

    08.2020


    Рейтинги: Народний 6 (5.53) | "Майстерень" 6 (5.68)
    Коментарі: (2)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   126