ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2020.04.08 00:44
Не був єрусалимцем Никанор.
Мешкав в Александрії.
Та як почув,що Храм мають зробить таким,
Який той був за Соломона,
Спродав усе своє добро
А, може, й долучив пожертви друзів
Та й заходився робить ворота з міді.
Що блиском не поступалась золоту сам

Олександр Панін
2020.04.07 21:26
Шкандибає Старенька із ключкою,
По горбатій стежині чвала,
Тяжко крапають сльози горючії,
Зразу видно - життя не халва!

І чорти, і зміюки, і грішники
Витрищають "квадратні" баньки:
"Хто ж Чортячу Матусеньку вирішив

Євген Федчук
2020.04.07 21:10
Якось сиділи ми на лавці біля двору:
Дідусь, бабуся та із ними третім я.
Ще череда не йшла із паші на ту пору.
Її й чекали ми. Спекотний день стояв.
Нас рятувала тінь великого горіха,
Легенький вітерець, що з поля залітав.
Дідусь газету м’яв, бурмо

Ігор Деркач
2020.04.07 20:41
Яка оказія явилась!
Весна не за горою,
а сіячі заякорились
у гавані застою.
Ячить поезія висока
кімвалами кумира,
куняє муза одинока
і почиває ліра.

Вікторія Лимарівна
2020.04.07 17:10
З’являється шанс, відкриваються дверці
у поклику до небайдужого серця,
якому так боляче зараз за всіх.
Планета в загрозі: це догма чи збіг?
Фатальний кінець чи замолимо гріх?

Наскільки умілі в майстерності спроби,
щоб відсіч надати смертельній х

Микола Дудар
2020.04.07 13:18
Коронавірус? Корона - вірус:
А свита - меч… снаряд…. тротил…
Все сіють смерть, я смерті вірю
Вакцині - ні, глибокий тил…
О Боже! Боженько, наш Царю! О
Владико Всесвіту, тримайсь...
У нас такого вдосталь "жару",
А з Тебе, в пекло, аусвайс…

Тетяна Левицька
2020.04.07 13:03
Насолодитися, не випити до дна,
розкішна пава, зірка промениста,
утіха жадібна, мольфарка чарівна,
заволоділа серцем піаніста.

Їй місячну сонату, п'єси дарував,
цнотливі орхідеї і браслети.
Страшенно ревнував, хоч не було підстав,

Микола Соболь
2020.04.07 09:39
До плеча пригорнутися хочу,
Там де квітнуть вишневі сади.
Соловей свою пісню охоче
Заспіває, ти тільки прийди.
Усміхнеться нам зоряне небо
Вітер косу тобі розплете…
І вінок зі смарагдових стебел
Покладу на волосся густе.

Олександр Сушко
2020.04.07 09:36
Полаялися ми учора з кумом капітально: я йому дуль моцних натицяв, а він мені матюків нагнув триповерхових. А виною всьому — коронавірус. Приїхав на пошту отримати перевод за мою книжку “Берегиня”. Нині в мене це єдине джерело фінансів, завдяки якому куп

Сергій Губерначук
2020.04.07 08:33
Попід зіркою гіркою,
понад гіркою паркою,
серед ночі поміж літа
проти вітру полетів ти…

Хто міг знати, що так буде?
Я гукав тебе крізь груди!
Я не знав про хресні крила,

Віктор Кучерук
2020.04.07 05:18
Повзти, вставати, йти і знову
Спіткнутись, впасти і повзти
Крізь вічні зради та обмови
До недосяжної мети.
Хоч прогинаю трохи спину,
Щоб дати спокою ногам, –
Ніхто й ніщо мене не спинить,
Якщо, на жаль, не стану сам.

Олександр Панін
2020.04.07 01:06
Лімерики -"фрістайл"


Щур та Зайці


Годі, Зайці, ридати, зітхати –
Обіцяли нам позику дати!

Іван Потьомкін
2020.04.06 21:22
Не в тому суть –
Воскрес чи не воскрес,
Вознісся до Всевишнього,
Сидить з ним одесную...
Чи, може, як усі,
Перетворивсь на прах,
Пробивсь з-під каменя травою...
Не тим, що начебто узяв гріхи на себе

Євген Федчук
2020.04.06 21:13
Добра і зла на світі є багато
І кожен по-своєму прагне жить:
Хтось хоче всі хвороби злікувати,
А хтось їх на нещасних напустить.
Усе від того, що в душі у нього
І чим живе, до чого прагне він:
Чи стіни зводить, городить дорогу,
Чи щось велике взага

Серго Сокольник
2020.04.06 20:48
Час наврочить сумні
Сірі ночі без ніжності губ,
І цокоче, і ні-
чим розвіяти пізню нудьгу...
Потаємно відкрий
Простір шафи минулих оман.
У шухлядці старій
(розбирать її часу нема,

Володимир Бойко
2020.04.06 18:52
Вихвалявся чорний Пень,
Що не вірить в чорний день,
Бо його, крутого Пня,
Аніщо не зупиня.

Та не варто було Пню
Отаку нести дурню.
Хтось недопалок лишив –

Роксолана Вірлан
2020.04.06 18:35
Розбуди мене теплими лисками
По чолі, по щоці та по рученці,
Коли росяні зорі ізвисока
На прокільчені трави обрушаться.

У маєвому мареві виспіє
Перша лілія, світ розлелечений
І розкліпнуться обрії виспані

Микола Дудар
2020.04.06 18:18
І де ж від усього ваш "інструмент"…
У якому ж оркестрі прописка?
Шляпу - додолу, пасаж... комплімент
І зіграв би на ньому - не близько…
Згоден, побуду простим глядачем
Зала, вогні, світанки предранні
Ритмічно до рим… і ладом тече
Оплески славні,

Микола Соболь
2020.04.06 18:02
Раніше курви працювали в лазні,
А нині – аташе, як не крути.
Прийшли до влади злодії та блазні,
Народу слуги, сепари, свати…

Наїлися по горло шоколаду?
Потрібні зміни і відразу – упс!
Враховуючи стан важкий громади,

Олександр Сушко
2020.04.06 10:19
Те, що вам зараз розкажу — велика таємниця. Тому мусите її тримати при собі до Страшного суду. Ну, а якщо нестерпно, аж до гикавки, закортить поділитися цим тягарем знань, — так і бути, благовіщайте, дозволяю. Але тільки власним дружинам і чоловікам,

Сергій Губерначук
2020.04.06 09:36
Зустрівши кілька снів, невидимих таких,
закутаних у превелебну ніч нечутно, –
на тиші днів нових, між проявів тонких,
радію світлу я і посміхаюсь чудно.

Достатньо вітру й трав, розпатланих по нім,
аби згадати все до кінчиків коріння,
коли конем-во

Алла Даниленко
2020.04.06 08:58
А наостанок я скажу:
Бувай, не обіцяй кохати!
Здається, з розуму зійшла,
Йду до найвищої розплати.

Як ти кохав! Але згубив.
І все навколо спорожніло.
Не в тому справа, що згубив.

Ярослав Чорногуз
2020.04.06 07:55
Укривши світ габою голубою,
Весна ішла у чарівній обнові…
А ми були, як лебеді, з тобою
В смарагдовому озері любові.

Його розхвилював бурхливий вітер –
Аж бризки золоті навкруг летіли.
І шал кохання підіймав над віти,

Віктор Кучерук
2020.04.06 05:01
Жар світання синизною
Освітляє височінь, –
Ти прощаєшся зі мною
Метушливо, наче тінь.
Від задухи меркнуть зорі
І здригаються серця, –
Ти зітхаєш сумно з хворим
Трохи виразом лиця.

Микола Соболь
2020.04.06 03:11
Усе впирається в межу:
Для відьми маю помело
І брагу хлопцям на село,
Ярке для клоуна шатро,
Для любки, звісно, пісню про…
А, що я дурню докажу?

Тому, ні доводів, ні фактів.

Володимир Бойко
2020.04.05 23:14
Суд його ловив, та не спіймав. Війна війною, а бізнес «по понятіям». Коли не знаєте, як робити, то робіть, як знаєте. Справжні шанувальники жінок менше як тричі не п’ють. Можна писати як на тверезу, так і на п’яну голову. Аби лиш голова бу

Микола Дудар
2020.04.05 20:15
Паралельні світи семи нотам дотичні…
Кілька кроків по всесвіту… Що я несу?
Це єдиний у нотах забутого звичай…
Потаємних думок - передбачений сум

Паралелі життя… та читав Сведенборга
Років сорок тому… запізнивсь посланець
Не до сну котру ніч, як по

Ніна Виноградська
2020.04.05 20:11
Було усяких у моїй державі,
Із заходу і сходу тут були.
Та ми в свої світлиці, Боже правий,
Чужинців вже на покуть привели!

А їм начхати на святі ікони,
На рушники, на хліб і на пісні.
Вони не мають честі, їх закони –

Тетяна Левицька
2020.04.05 19:43
Люби мене мовчки, коханий, люби,
хай тиша замре на півслові.
Лиш ніжності дотики, серця скарби,
платівки мелодій любові.

Всі зайві слова, тільки погляд зорить
в смарагдовім озері зримо.
Душа відлетіла за обрій на мить

Матвій Смірнов
2020.04.05 19:32
О мадам, як пасує вам ніжно-зелена маска ця,
Що підкреслює ваших очей дивовижний колір!
Потанцюймо - а сонце нехай собі опускається
На порожні макети вулиць, трамвайні колії
Без трамваїв, зачинені супермаркети,
На укриті травою футбольне поле і цвин

Євген Федчук
2020.04.05 19:01
Було це у далекі ті віки,
Що й Біблія про них іще не знає,
Тож дещо інше нам розповідає,
Як вийшли ми з-під Божої руки.
Адам спочатку, а, по тому, Єва…
Та я почув історію і в ній
По іншому складався хід подій
При коренях людського роду Древа.

Олександр Панін
2020.04.05 16:10
Клубок вогню, мов яструб,
впав нізвідки,
Нещадний, злий,
затьмарив Сонце,
хоч лише на мить...

Він світлом цим
багряно-чорним

Вікторія Лимарівна
2020.04.05 12:39
Безлюдно повсюди, тривожно.
Весняний лиш радує цвіт.
Загрозу відчув зараз кожний.
Здригається в розпачі світ.

Цей вірус прийшов із Китаю.
З шаленою швидкістю зріс.
Раніше про нього не знали.

Домінік Арфіст
2020.04.05 12:17
море – мармур…інока келія…
відпускає мені гріхи
мерехтінням святого Ельма
вистеляє мені шляхи…
море вилилось мені в душу
і влилося в очі мої
заховало мене у мушлю
і заповнило по краї…

Іван Потьомкін
2020.04.05 10:21
Давно уже слышал я и читал о том, что, почуяв приближение смерти, слоны уходят из стада и умирают в одиночестве. Не довелось, правда, видеть в передачах о животных, как уходящие в мир иной при этом прощаются с родными и близкими. А вот совсем недавно пока

Сергій Губерначук
2020.04.05 10:06
Наперекір, усупереч
мені відмовиш – ні!
Коли ж тебе усю береш –
дурні слова, дурні.

Такого наговорюєш,
оспівуєш таке,
що "ні!" вже перетворюєш
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Андрій Пелепець
2020.03.29

Степан Вишиватін
2020.03.27

Богдан Бойко
2020.03.22

Людмила Бурлаченко
2020.03.19

Анна Дудник
2020.03.15

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Надія Мезрина
2020.03.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Вибрані твори


  1. Тетяна Левицька - [ 2020.04.07 13:58 ]
    Божевільний маестро
    Насолодитися, не випити до дна,
    розкішна пава, зірка промениста,
    утіха жадібна, мольфарка чарівна,
    заволоділа серцем піаніста.

    Їй місячну сонату, п'єси дарував,
    цнотливі орхідеї і браслети.
    Страшенно ревнував, хоч не було підстав,
    до кожного безхатченка й поета.

    Коли спускалася на місто дивна ніч,
    запалювала ліхтарі зірчасті,
    торкався біло-чорних клавіш піаніст,
    обличчя випромінювало щастя.

    Етюди птахою в розчинене вікно
    злітали ввись божественно, натхненно.
    Золототканої  мелодії руно
    стелив своїй коханій гобеленом.

    І всесвіт завмирав, коли грав музикант,
    душі  торкнувшись пелюстком лілеї.
    Лише обраниця - холодний діамант,
    не розуміла музики тієї.

    Сказала: "Любий, вибирай одне із двох
    між пеклом й раєм, Музою й романсом.
    Тебе люблю й ненавиджу, то бачить Бог,
    бридку я музику, що дисонансом."

    Нестямно їй було, не чула срібних нот,
    багатогранних варіацій фуги.
    Вальс дуже дратував, розлючував фокстрот
    і не стерпівши музикант наруги,

    закрив фортепіано, довгих кілька днів
    воно не видавало ані звука.
    Боліли пальці і маестро не стерпів -
    хотів сокирою відтяти руку,

    поклавши, врешті, край стражданню. А вона -
    металась по кімнаті лютим звіром.
    Любові обірвалася дзвінка струна,
    духовна близькість зникла і довіра.

    Хіба було у них споріднення? Чужі!
    Два береги не з'єднані мостами.
    Мелодія зворушлива в його душі
    для іншої планети сонцем стане.

    07.04.2020р













    Рейтинги: Народний 6 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.87)
    Коментарі: (2)


  2. Ярослав Чорногуз - [ 2020.04.06 07:04 ]
    Звитяга любові
    Укривши світ габою голубою,
    Весна ішла у чарівній обнові…
    А ми були, як лебеді, з тобою
    В смарагдовому озері любові.

    Його розхвилював бурхливий вітер –
    Аж бризки золоті навкруг летіли.
    І шал кохання підіймав над віти,
    Солодкий струм пронизував нам крила.

    О пестощів нестримне божевілля! –
    То приземляло, то несло у леті…
    І почуття могутнього всесилля
    Передавалося усій планеті.

    Моя принцесо люба, я – твій витязь!
    Наш вихор-танець пристрасний до болю.
    Куди, не знав, од ніжності подітись…
    В обіймах воском танув мимоволі.

    …Несе весна кохання хвилі нові,
    Розвіялась облуда пандемії.
    Безбожжя нице нишкне і німіє,
    Приборкане звитягою любові!

    6 квітня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.72) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (6)


  3. Тетяна Левицька - [ 2020.04.05 19:05 ]
    Люби мене мовчки...
    Люби мене мовчки, коханий, люби,
    хай тиша замре на півслові.
    Лиш ніжності дотики, серця скарби,
    платівки мелодій любові.

    Всі зайві слова, тільки погляд зорить
    в смарагдовім озері зримо.
    Душа відлетіла за обрій на мить
    і знов повернулась в обійми.

    Люби до знемоги, до краплі роси,
    блаженства солодкої муки.
    У стогоні щастя замруть голоси,
    потонуть в цілунках спокуси.

    Сльоза благодаті на кінчиках вій
    магічним блищить сердоліком,
    Ти - древо життя, я - ліана надій,
    сплелися корінням навіки.
    5.04.2020








    Рейтинги: Народний 6 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.87)
    Коментарі: (8)


  4. Олексій Кацай - [ 2020.04.04 11:34 ]
    Обрій
    безглуздий неначебто степ Євразій двохсот
    зловлено обрій волоком широт і довгот
    витягнуто на мапи і він з-за клітчастих ґрат
    ще евклідових координат
    упершись в них небом на неевклідовість дивиться
    яка і фракталиться й ковилами хилиться
    до горбин де в повітряні замки ростуть хатки
    й мов ґрунт стеблини
    мапи рвуть на шматки
    котрі в простір сонячним вітром несе
    їх не втримати у руці
    бо не можна обрій ув’язнити в математиці

    2020


    Рейтинги: Народний 6 (5.38) | "Майстерень" 6 (5.38)
    Коментарі: (2)


  5. Ярослав Чорногуз - [ 2020.03.31 01:53 ]
    Затьмарена весна*
    Вже свіжа зелень всіяла кущі,
    І цвіт укрив усміхнені дерева.
    Весна іде – квітуча королева
    І променями лагідно блищить.

    І мліючи від пестощів любові,
    Вилискують на сонці в яснині,
    Об щоки труться котики вербові,
    Навіюючи радощі земні.

    Зірветься раптом вітер крижаний,
    І нажене хмарин у далеч сіру…
    І світ накриють хмурістю вони,
    Немов у них вселивсь коронавірус.

    Людських переживань гіркий потік
    Сумними пасмами по небу тік.

    30 березня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)




    Рейтинги: Народний 6 (5.72) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (6)


  6. Нінель Новікова - [ 2020.03.26 22:07 ]
    Недабрий погляд... О. Блок Перекл. із рос.
    Недобрий погляд із-під брів.
    І гордий виклик, і зневага,
    Всіх ліній – співи і наснага.
    Такою вперше Вас зустрів.
    В партері ніч. І духота.
    Нагрудник темний близько, близько…
    Бліде обличчя… Чорнота
    Волосся, що спадає низько…
    Уже не вперше дивних стріч
    Я відчував німу жахливість!
    Та цих нервових рук і пліч
    Така бентежлива чутливість…
    У гордім русі королев
    На прикрощі ознаки схожі…
    (Так на людей із огорожі
    Похмуро поглядає лев).
    А там, під лампою, в цей час
    Уже замовкла сегідилья;
    І ревнощі, що не до Вас
    Йде полум’яний Ескамільйо.
    Не Ви потягнете тасьму,
    Щоб світло збавити навмисно,
    І не сяйне вже ряд перлистий
    Зубів – нещасному тому…
    О, не дивитися – не хочу,
    Сказати треба, та мовчи…
    І Ви (зорею серед ночі)
    Ковзнули, плавно ідучи,
    У русі поступу – знемога,
    І пісня Ваших ніжних пліч
    Мені до жаху вже знайома,
    А серце збереже цю ніч,
    Як пам’ять про вітчизну іншу, –
    Ваш образ дорогий навік…
    А там: життя оце залишим,
    Сумне життя разом залишим!
    Кричить пропащий чоловік…
    А березень наносить сніг.

    18.02.2020


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.45)
    Коментарі: (8)


  7. Ярослав Чорногуз - [ 2020.03.25 10:03 ]
    Вибір
    Сказала ти, щоб вибрав я, з ким буть:
    Чи з дівами гулящими водиться,
    Пірнути в зради, у розпусти суть…
    Чи вірним стать тобі, о яснолиця!

    І я згадав ті дні, і сірість ту,
    Коли Мара потьмарила мій розум,
    Огидну хіть і серця пустоту,
    І опинитися на дні загрозу…

    О скільки часу бовтався в багні!
    Та вирвався з лабет чумних мамони…
    Сказав минулому рішуче: «Ні!»,
    Із аморальності утікши зони.

    Над нами – щастя небо голубе!
    Бо краще смерть, ніж втратити тебе!!!

    25 березня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.72) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (6)


  8. Тетяна Левицька - [ 2020.03.24 09:32 ]
    Птахолов
    Мені давно не дарували щастя.
    Минали дні у тузі повсякчас
    і ось нарешті в пелюстках латаття
    промінчик сонця блиснув , не погас,
    а розгорівся ватрою бажання,
    в батистовім алькові дивний сон,
    гарячі почуття - сльоза вінчальна
    і пристрасті жагучої вогонь.

    Мені давно не дарували вірність,
    троянди оксамитовий бутон,
    у лоні серця ніжності покірній
    метелики кружляють Вальс-бостон.
    В міцних руках окрилена жар-птиця,
    впіймав мене кохання  птахолов,
    щоб надихнутися, насолодиться -
    з пера натхнення скрапує любов!


    Рейтинги: Народний 6 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.87)
    Коментарі: (4)


  9. Ярослав Чорногуз - [ 2020.03.24 00:45 ]
    Водограї кохання
    Наче музика ллється із раю –
    Далі неба ячать голубі.
    Обіймаю тебе, пригортаю,
    Розчиняюсь, кохана, в тобі.

    Обіймаю так солодко, ніжно…
    І по шкірі шовковій рука –
    Як по струнах смичок – дивовижно
    Лебедіє пестливо й шука

    Чарівливі долини і гори,
    І печери в лісах потайні…
    Буйний стогін, як море, говорить
    Як нам солодко, наче у сні.

    Мов зітхання нічного зефіру,
    Теплий подих лоскоче вуста.
    Я кохаю тебе понад міру,
    Чарівнице моя золота.

    Божевільно красиві очиці
    Випромінюють щастя нектар.
    Ми з тобою – дві пристрасті птиці –
    Підіймаємо хвилі до хмар.

    Підіймаємо знову і знову,
    Фантастично, в усіх кольорах
    Водограї танцюють любові
    У закоханих наших очах.

    Незабутні кохання хвилини
    Під широкими щастя крильми…
    О життя дивовижні перлини! –
    Умліваємо в спогадах ми!

    23 березня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.72) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (5)


  10. Євген Федчук - [ 2020.03.21 18:27 ]
    Легенда про турів
    Давно – давно. Уже й не знать коли.
    Про час відомо точно лиш єдине:
    Що не було тоді іще людини
    І лиш тварини на землі жили .
    Іще був юним степ прадавній цей,
    Річки текли з прозорою водою.
    Ще мамонти неспішною ходою
    Брели, траву скубали похапцем.
    А та трава. Хіба така як нині?
    В ній легко б мамонт заблукати міг.
    І тільки чуть, як біга носоріг,
    Чи рохкають сердито дикі свині .
    Промчить стрілою боязка сайга
    Від хижаків рятуючись, непевно.
    Бізонів стадо попростує чемно,
    Хоч може й лева зняти на рогах.
    У той далекий від сьогодні час
    Прабатько – Тур з’явився в нашім краї.
    Звідкіль прийшов того ніхто не знає,
    То все віки приховують від нас.
    Сподобались йому степи широкі,
    Пахучі трави і п’янка вода.
    І скоро вже безчи́сленні стада
    По степу розбрелися в усі боки.
    Пройшли віки й за ними вслід пішли
    І мамонти, й шерстисті носороги,
    Бізонів не спасли великі роги,
    Теж зникли, наче й зовсім не були.
    І лише турів стада чималі,
    Як і раніше, по степах ходили
    І не було їм рівного по силі
    На цій безмежній степовій землі.
    Прабатько-Тур, могутній, гордовитий
    На рід великий ревно поглядав.
    Здавалось, миті тої він діждав,
    Коли спокійно можна відпочити.
    Тож і приліг на пагорку в траву,
    Підставив сонцю посивілі боки.
    Заснув на хвильку – пролетіли роки.
    А дні його століттями пливуть.
    Поки ж Прабатько –Тур спокійно спав,
    В його степах з’явилася людина,
    Сказала: «Я господар тут єдиний!
    Час мого царювання вже настав!»
    Здавалось би: людина проти тура?
    Та тур сильніший двох десятків їх,
    З конем підніме на рогах своїх
    І у траву безпомічних пожбурить.
    Та у людини зброя у руках,
    Та ще підступність, хитрість за спиною.
    Готовий тур до чесного двобою.
    А люди б’ють по дітях, по жінках,
    Все менше й менше їх лишалось жить.
    Лиш де-не-де по одному, по двоє
    І тільки рабства гіркою ціною
    Життя вдалося декому купить.
    Прабатько-Тур прокинувся якраз
    І бачить ту нерадісну картину,
    Як його рід від рук людини гине
    І настає для них останній час.
    Як врятувати тих, хто ще лишився?
    По всьому світу розселився люд
    І скрізь тварин калічать, нищать, б’ють,
    Але найбільше – хто не приручився.
    І не сховатись від біди ніяк.
    Лишалось сподіватись на єдине.
    Що з часом подобрішає людина
    І зрозуміє, що не можна так.
    Сильніші мають бути справедливі,
    Розумним слід розумно поступать.
    Якщо вже закортіло царювать,
    То піддані повинні жить щасливо.
    Хто кривдить слабших – не герой зовсім.
    Бо справжня сила у хороших вчинках,
    Хто ж сіє зло з причини, без причини.
    Не має права царювать над всім.
    І заревів Тур голосом гучним.
    І ратицею землю вгріб щосили.
    Перетворились тури на могили,
    Що по степу розкидані усім.
    Беззахисні перед нещадним злом,
    Мовча́зні свідки людського безумства,
    Чекають, доки люди схаменуться,
    Аби на турів обернутись знов.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.31) | "Майстерень" 5.5 (5.35)
    Коментарі: (4)


  11. Вікторія Лимарівна - [ 2020.03.21 17:40 ]
    Багатий i бiдний
    В черзі одній: і багатий, і бідний.
    Краю й кінця їй наразі не видно.
    Втомлені…Тільки час`у є замало.
    Старість… А встигнути треба до Раю.

    Раю земного: до нього щосили
    вкотре наблизитись дуже хотіли.
    Бідному ніколи; справи в хатині:
    стріху латати, знайти копійчину.

    Дітям на поміч: шукати роботу,
    щоби в країні зосталися, що там!
    Сім’ї змогли об’єднатись в турботі.
    Не працювали до «сьомого поту».

    Ну, а багатому, звісно, Мальдіви.
    Скільки принад, та нема перспективи.
    Всюди закриті (бо вірус) кордони.
    До відпочинку – міцні перепони.

    Бізнесу прикро, втрачаються статки.
    Д`ірки… так`ож треба ставити латки.
    А головне – для життя є загроза.
    Коронавірусу: тьху, на погрози!

    Наче з підпілля, розлючений ворог!
    Байдуже, нищить, руйнівно, на сполох!
    …В черзі одній: і багатий, і бідний.
    У лихолітті, здається, мов рідні!

    Скільки часу залишилось? Як знати?
    Всесвіт мовчить, не бажає казати.
    В спільних бажаннях – єдина дорога!
    Стати на неї з’явилась нагода.

    В прагненнях, діях з’єднатися треба,
    щоб зрозуміти вказівки від Неба!


    19.03.2020




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.4) | "Майстерень" 5.5 (5.43)
    Коментарі: (2)


  12. Козак Дума - [ 2020.03.21 15:32 ]
    Не можна

    Не можна, мила, словом змалювати
    те щастя, що даруєш ти мені!
    Сказать «люблю» – нічого не сказати,
    як заметіль квітнева уві сні…

    Сказать «кохаю» – ніби теж буденно,
    про зорі, шлях Чумацький, древній Віз…
    Про них я говорю, пишу щоденно,
    щоночі аж до ранку, аж до сліз…

    Як серце візьмеш у свої долонці,
    я забуваю люте слово «жах»
    і блякнуть в небі зорі, навіть Сонце,
    як усмішка засяє на вустах.

    Кохана, берегиня, жінка, мати,
    у хмарну днину – промінь у вікні.
    Не можна, люба, словом змалювати
    те щастя, що даруєш ти мені!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.4) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Коментарі: (1)


  13. Олександр Панін - [ 2020.03.21 14:50 ]
    Наснилось

    Нарешті наснився нам про кохання сон,
    обом одночасно…
    Здавалось би – із сну не виходьте,
    радійте, живіть (чи спить) щасливо…

    Тоді чому нас непокоїть реальність,
    чому уповаємо на милість минулого?
    Чому благаємо про подальші солодкі сни?
    Чому плекаємо химерні надії на
    Любов-Привід, на Кохання-Сновиду?
    Чому нами керують виключно злі спогади?
    Все це – через камлання древньої шаманки
    на їм’я – Підступ-Кохання-Зрада-Любов…

    Ми сподіваємось створити казкові шати
    на примарний бал-маскарад,
    пошити їх з веселкового
    мерехтіння химерних мрій.

    Маримо,
    що сни стануть, нарешті,
    реальністю…

    А якщо Реальність, в свою чергу,
    обернеться на Сон,
    Кошмарний!?


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (2)


  14. Тетяна Левицька - [ 2020.03.21 11:14 ]
    Вогонь і вода
    Горобчиком витьохкує весна,
    у сонці помарачевому мліє.
    А спогади лоскоче мовчазна,
    щемлива березнева ностальгія.

    Те зримо пригадалося, а втім,
    спотвореннями дзеркала кривого,
    як злива супроводжувала  грім,
    тулилася у просторі до нього.

    Гасила блискавицю повсякчас,
    втамовувала гуркіт громовержця.
    Й тоді, коли було не все гаразд
    сіль прикладала й ладанку до серця.

    Хто вирішив у радощі й біді
    вогонь і воду разом поєднати?
    На пар перетворилися тоді -
    не відшукати більш координати.
    21.03.2020р












    Рейтинги: Народний 6 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.87)
    Коментарі: (6)


  15. Ярослав Чорногуз - [ 2020.03.21 03:13 ]
    Ренесанс любові
    Знов дорога в небо верне,
    І весна красою дзенька…
    Очищатися від скверни
    Починаю помаленьку.

    Це - душа твоя і слово
    Мою нову долю пишуть.
    І зникають поступово
    Всі захоплення колишні.

    В небі голубому тануть
    Хмари темні, почорнілі…
    Ренесанс душі, світанок
    В серці набирає сили.

    І поволеньки, потроху
    Вабиш і до себе кличеш…
    Ти нову життя епоху
    Твориш, наче Беатріче*.

    І у слові обережний –
    Вибухаю полум`яно!
    Я люблю тебе безмежно,
    Серденько моє кохане!

    Шал обіймів. Серце вирви
    У солодкім поцілунку…
    Відтягла мене від прірви
    Для життя мого рятунку.

    Божого не втратить лику,
    Вирвати розпусти жало!
    О, любов яку – велику! –
    Ви, Боги, мені послали!


    20-21 березня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.72) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (6)


  16. Володимир Бойко - [ 2020.03.20 22:19 ]
    Смуток
    Я для тебе уже не такий,
    Не творю позитивних емоцій,
    І для тебе мій смуток легкий,
    Наче скалка у хворому оці.

    Я благаю тебе – не зникай,
    Я без тебе негайно загину.
    Ми уже не майнемо в Китай,
    Бо Китай осягнув Україну.


    Рейтинги: Народний 6 (5.44) | "Майстерень" 6 (5.57)
    Коментарі: (4)


  17. Олександр Панін - [ 2020.03.20 16:15 ]
    Вечір

    Примовкли дзвони у ночі
    церковні,
    Ледь чутно теплий вечір
    позітхнув,
    Бурштиновий великий
    Місяць вповні
    Серпанком золотим
    будинок огорнув.

    Ось випливає
    в місячному сяйві
    Зелений дах -
    зелений мармелад,
    Русяві коси у дівчатка
    надзвичайні,
    Оспівані у безлічі
    балад.

    Яскравий Місяць
    відбивається у плесі,
    Зірки, мов голки,
    роблять вишиття,
    Сон чарівний
    насниться хай Принцесі,
    В якому мрії
    втілились в життя.





    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (2)


  18. Ярослав Чорногуз - [ 2020.03.17 01:28 ]
    Все мине...
    Підриває страх у себе віру,
    Та людську згадаймо теплоту.
    Не візьме брудний коронавірус
    Наше щастя і любов святу.

    Хтось дійде у паніці до сказу,
    І впаде додолу горілиць…
    Чисті душі не візьме зараза,
    Не зітре усмішки з наших лиць.

    Це гниле огидне зомбування –
    Підла істерія сатани.
    Не уб`є вона в серцях кохання
    І у душах люблячих – весни.

    Не врятують і високі ранги,
    І роз`їсть мерзенні душі тля.
    І ударить доля бумерангом –
    Хто на горі гроші заробляв…

    Все мине, лиш вірмо в себе, люди,
    Помолімось вищій силі ми.
    І часи прекрасні знову будуть,
    Після днів новітньої чуми.

    16 березня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.72) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (2)


  19. Ярослав Чорногуз - [ 2020.03.14 02:34 ]
    Я купаюсь в твоїй любові
    Серце плавиться в ніжнім слові,
    Відчуває життя весну…
    Я купаюсь в твоїй любові,
    У волоссі яснім тону.

    І на зустріч до тебе лину –
    Над землею, мов Аполлон.
    Щоб потрапить – не на хвилину
    В чарів світлих оцих полон.

    Вітерець весняний повіє
    І до хмар нас обох здійме.
    Ув обіймах палких – німію,
    З губ солодкий спиваю мед.

    У гойдання пестливій хвилі
    Я у стогонах в рай летів.
    Ув очах божествено-милих -
    Щастя промені золоті.

    - Любий, любий, - сяйні зіниці
    Промовляють мені без слів.
    Ми злітаємо, наче птиці…
    Як без тебе раніш я жив?!

    У повітрі, понад Землею,
    Так голубимося крильми…
    Ні! Завжди ти була моєю!
    Це зустрілися нині ми!

    14 березня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.72) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (6)


  20. Володимир Бойко - [ 2020.03.14 00:16 ]
    Стезя
    Не слугував ніколи і нікому –
    Отак пройшов свій шлях. Отак прожив.
    Я викликав зневагу і оскому,
    У натовпі продажних холуїв.

    Така стезя. І нікуди звернути.
    І я таким зостанусь до кінця.
    Як доведеться – випити отрути,
    Але таки не втратити лиця.

    2011-2020



    Рейтинги: Народний 6 (5.44) | "Майстерень" 6 (5.57)
    Коментарі: (2)


  21. Тетяна Левицька - [ 2020.03.12 08:15 ]
    Нам одне без одного...
    Нам одне без одного не бути,
    а все інше можна пережити.
    Йди до мене, любий, квітне рута
    у долонях чарівної миті.

    Заголублю доп'яну в обіймах,
    трепетно замру у поцілунку.
    Зріє у душі натхненна рима,
    арфою вібрує щастя лунко.

    Нам одне без одного не жити -
    день без тебе перебутий марно.
    Не кохала зроду, не любив ти -
    розчиняєм сутінки - рахманні.

    Танемо неспішно у розмові,
    забуваючи усе на світі.
    Тільки ти і я , й ріка любові -
    повінню у зорянім софіті.
    09.03.2020р.



    Рейтинги: Народний 6 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.87)
    Коментарі: (2)


  22. Дмитро Куренівець - [ 2020.03.11 13:25 ]
    Чарівна балалайка (Сіла птаха...)
    Сіла птаха, вся зелена, мов папуга.
    Сіло сонце у коноплі за поля.
    Протягнули, протягнули в Раді «слуги»
    На прем’єра – молодого Шмигаля.

    Йшли на голос – він був з Офісу гаранта.
    Заблукали між міністрів, як в гаю,
    Бо насправді різношерста ця «команда»
    Не знайома і самому Шмигалю.

    А назавтра підспівали на ток-шоу
    Окупантам про водичку шмигалі.
    І здалося, що цю музику чудову
    Написали, написали у Кремлі.

    Сіла птаха чорнокрила на калину.
    Сіли в крісла – з балагану жартуни.
    І тривожно стало так за Україну:
    Ех, дожити б до наступної весни…

    03.2020


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Коментарі: (1)


  23. Ярослав Чорногуз - [ 2020.03.11 10:01 ]
    Таїна зваби
    Отака вже воля неба –
    Вроди-зваби таїна.
    Ти притягуєш до себе
    Все навколо, як весна.

    Сіються слова і квіти
    Всі – красі душі й лиця.
    Вже не знаєш де подітись
    Од відвертих залицянь.

    У приваті і відкрито
    Все плетуть словес вінки.
    В захваті несамовитім –
    І жінки й чоловіки.

    Пелюстками вся дорога
    Стелиться тобі до ніг.
    Ти ж кохаєш лиш одного,
    Ще й ревнуєш до усіх.

    І бува, в німім одчаю,
    (Дивно бачить річ оцю!)
    І зальоти пробачаєш
    Ти своєму молодцю.

    Хто розкаже, в чім тут справа?
    Він у ліжку, певне, ас.
    Має чубчик кучерявий
    З ловеласів ловелас?!

    Ні, волоссям він сивіє,
    І на вроду – не Делон.
    Але мліє жінка-мрія…
    Чим він взяв її в полон?!

    Бо поезію, як вишні,
    Любить королева фей.
    Він чудові пише вірші
    І співає, як Орфей.

    Бо неначе стиглі дині
    Твори – діаманти мрій.
    Їх вирощує єдиній,
    І дарує тільки їй!

    10 березня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.72) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (5)


  24. Тетяна Левицька - [ 2020.03.11 07:19 ]
    Пізнай любов
    Якщо хочеш пізнати любов
    зазирни їй у вічі,
    розчинися у райдужці
    й там відшукаєш себе,
    вулканічних порід,
    балюстради, руїни античні,
    край підніжжя Везувію
    море таке голубе.
    П'є Неаполь в солоній затоці
    молочні коктейлі,
    золотиться на сонці
    у бризі морськім повсякчас.
    Залоскочує вітер
    розбурхані хвилі веселі,
    відшліфовує гальку
    копитами білий Пегас.
    У безодні жаги ти скупайся
    неначе дитина,
    кожен пальчик увінчуй
    смарагдом свого почуття.
    І тоді лиш розділиш
    з любов'ю ти на половину -
    житнє поле, веселку, ріку,
    блискавицю життя.

    08.03.2020р.




    Рейтинги: Народний 6 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.87)
    Коментарі: (5)


  25. Євген Федчук - [ 2020.03.08 19:51 ]
    Легенда про зозулю
    Пройшовши крізь мереживо часу́,
    Змінивши слів за довгий час чимало,
    Легенда ця мене зачарувала
    І я поринув у її красу,
    У світ прадавній, у віки минулі,
    Яким уже повернення нема.
    Лише легенда в пам’яті трима,
    Яку почув у лісі від зозулі.
    Спочатку думав: то просте «ку-ку»,
    Хотів спитати: скільки маю років
    Ще у запасі. Та вже за два кроки
    Відчув утому. На траву м’яку
    Сів попід дубом, прихиливсь спиною,
    Вдихнув повітря чисте лісове
    І відчуваю – у очах пливе
    Та й задрімав якось само собою.
    І от крізь сон вчувається мені
    Зозулі голос, але дивний, наче,
    Чи то сміється птаха, чи то плаче
    Поміж гілок десь там у вишині.
    І не «ку-ку» я чую, а слова
    Звичайні, ті, що з прадіда я знаю.
    І та зозуля, начебто, питає:
    - Агов, скажи, стежино лісова,
    Чи не ступа чужа нога тобою?
    - Ні, не ступа,- стежина шелестить
    Опалим листям. - А чужий он спить
    Під дубом, заколисаний травою.
    - Заснув? – Заснув! – Ну, хай і далі спить,
    Не треба, щоби чули чужі вуха,
    Що ми говорим. Але ти послухай:
    Чи справді спить, чи так собі лежить?!
    Настала тиша. Я лежу, затих,
    Боюся, щоби не подати виду
    Та все міркую: що із того вийде?
    Вухам не вірю, слухаючи їх.
    Але й очей відкрить не поспішаю.
    А як злякаю? То й не буду знать,
    Про що таке у лісі гомонять,
    Коли ніхто чужий не заважає.
    І знов зозуля: - Мабуть, що заснув.
    Тож слухай, мила, давню оповідку
    Мені відому і не знати звідки.
    Хтось, мабуть, йшов у лісі та й забув.
    Було це в ті часи, що й не згадати,
    Ще звірі й птахи говорить могли.
    В якомусь лісі, може й тут, жили.
    Хто гнізда вив, хто нори рив, хто спати
    Вкладався просто на сирій землі.
    Хто як хотів, той так і жив у лісі,
    Ганяв чи повзав, в піднебесній висі
    Кружляв, як тільки сам того волів.
    І ворожнечі не було між них,
    Сильніші слабших зовсім не гнітили,
    На інші справи витрачали сили.
    Тож в лісі чувся лиш веселий сміх.
    А в тому ж лісі під пеньком старим,
    В норі глибокій, в затхлім підземеллі,
    У непривітній і пустій оселі
    Жив злий горбань. Лиш два вершки у нім
    Та злий настільки, аж дрижав від злості,
    Його бісив отой веселий сміх,
    Він того всього винести не міг,
    Все мудрував та ворожив на кості,
    Усе шукав, як вивести той сміх,
    Щоб ліс стояв похмурий, непривітний,
    Щоби не смів ніхто чомусь радіти
    І всі йому схилялися до ніг.
    І, врешті-решт, він спосіб віднайшов:
    Не мазь-отруту, а чарівне слово –
    Лише промовиш і уже готово,
    Вважай, що ліс без боротьби зборов.
    Та слово це не він сказати мав,
    А разом всі, хто в лісі тому вівся.
    Горбань таємно з круками зустрівся,
    Бо допомоги їх потребував.
    Помчали круки на усі кінці,
    Скликати стали живність всю на раду.
    І от зібрались птахи, звірі, гади,
    Можливо, й на галявині оцій.
    І виліз чарівник з-під свого пня,
    Навіяв всім, що він орел великий.
    Махнув крилом – у лісі стихли крики,
    Ніхто його злодійство не спиня.
    А він почав навіювати всім,
    Що лиш добра і користі всім хоче,
    Що ладен працювати дні і ночі
    Аби в усьому догодити їм.
    А круки слідом: - Крак-так-так-так-так!
    Мовляв, послухай, що розумний каже.
    Відчула легку здобич сила вража.
    Чаклун же знову так собі і сяк.
    А ліс стоїть увесь, як у тумані
    І лиш слідом за злодієм кива,
    Сприйма на віру всі його слова,
    Ніхто не каже: «Чи ви, може,п’яні?»
    А чарівник і далі промовля:
    - Мене вам треба королем обрати,
    Для того лише разом згоду дати
    І щастям ця наповниться земля.
    Ну, усі разом дружно крикніть: «Згода!»
    І буде все , і буде вам усім.
    А сам до себе: «Буде все моїм,
    І весь цей ліс, і землі всі, і води.»
    Аж тут зозуля звідкись узялась.
    Кудись літала та й не чула круків,
    Вернулася, а навкруги ні звуку.
    Туди-сюди мотнулася, пройшлась
    Понад дерева та й знайшла ті збори.
    Спустилась нижче, глянула – «Овва!»
    Уся галява, наче, нежива.
    Горбань на пні підстрибує угору.
    Та і давай зозуля та кричать,
    Так, що в найближчих аж заклало вуха:
    - Ви що, зібрались ту потвору слухать?!
    Та вас же будуть діти проклинать!
    Женіть його, бо буде вам біда!
    І тут усі ураз, немов прозріли,
    Замість орла потвору ту уздріли
    І від мани не стало і сліда.
    Ліс загудів, побачивши оману,
    Горбань від злості аж позеленів,
    Метали очі блискавки і гнів.
    Що він кричав, повторювать не стану.
    Наобіцяв помтситися усім,
    Зозулі першій за свою невдачу.
    Сказав, що їй дітей своїх не бачить
    І не нестися у гнізді своїм.
    Сказав і зник. А слуги його круки
    Взялись зозулям гнізда руйнувать
    І пташенят на землю викидать,
    Щоб були більші материнські муки.
    З тих пір зозулі гнізд своїх не в’ють,
    А яйця в гніздах у чужих ховають.
    Бояться – круки знов поналітають
    І діточок маленьких їх поб’ють…
    Тут, як на зло, мураха в ніс заліз,
    Залоскотав. Я чхнув і все пропало.
    Лиш десь зозуля вдалині кувала
    І навкруги шумів прадавній ліс.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.31) | "Майстерень" 5.5 (5.35)
    Коментарі: (4)


  26. Марґо Ґейко - [ 2020.03.07 22:50 ]
    Гостя
    Свою роботу виповнить вона,
    Чуже привласнить – правил не порушить.
    Їй ба́йдуже, чи красти спілі груші,
    Чи здути квіт до Божого вікна.

    Старухою в атла́сному пальто,
    Коханкою, що сяде на коліно,
    Впливе вона і дихатиме тліном,
    Ти знатимеш, звідкіль вона і хто.

    Вуста її шепочуть імена,
    Хоч пам'ять і дівоча, не забуде,
    Кому пора постукати у груди.
    Цей стукіт ще нікого не минав.

    Дай Бог, щоб обізналась і пішла
    До тих, які чекають. Так буває.
    Щоправда, не з вином і короваєм,
    А з втомою упоперек чола.

    У всіх вона одна, але своя:
    Стара і добра, юна і сувора,
    Як схоче, буде подругою ворог –
    По-різному поводиться змія.

    Запрошуй, не запрошуй, прийде час
    До кожного забігти на гостину.
    Хоч коси після того і ростимуть,
    А губи вже навіки замовчать.



    Рейтинги: Народний 6 (5.63) | "Майстерень" 6 (5.64)
    Коментарі: (3)


  27. Тетяна Левицька - [ 2020.03.05 14:29 ]
    Білий танок
    Ми тремтіли душею,
    вдихали п'янкі аромати
    і звучали сердечно
    мелодії дивні слова.
    Незабутньо було
    від любовної муки вмирати
    й водночас воскресати
    в обіймах палких божества.

    На танцполі кружляли удвох
    під мелодію вальсу,
    стихла музика, ми розійшлися
    по різних кутках.
    Щоб не бачити смутку
    печалі ти не обертайся,
    поцілунок прощальний
    холоне на чуйних губах.

    Відпускаю - іди,
    зачини за собою минуле,
    перекресли, зітри
    і не згадуй якою була.
    Наш прекрасний танок
    до сльози кого хочеш розчулить,
    розітне серце навпіл,
    втамує снагу з джерела.

    Та, можливо,  до щастя
    ти знов доторкнешся рукою,
    обернешся на зустріч
    любові - один лише крок.
    Я кружляла б цей вальс,
    безкінечно і тільки з тобою,
    хай іще раз кохання
    запросить на білий танок.

    05.03.2020р.

     


    Рейтинги: Народний 6 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.87)
    Коментарі: (7)


  28. Галина Сливка - [ 2020.03.01 11:51 ]
    * * *
    У простоти стоянгольське тепло,
    Що так багате на проміння чисте.
    Вже небеса розбуджують зело
    Вбранням снаги на дерево безлисте.
    Вже небеса розповивають цвіт
    Забутих віт, що брунькували мрії, -
    Молодне світ з висот прожитих літ
    У леготі весняної завії.
    Вже небеса наковують мости,
    Дарують грудям дій жагу із раю.
    У єдності людської самоти
    Прости мене. І я тебе прощаю.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.56) | "Майстерень" 5.5 (5.61)
    Коментарі: (2)


  29. Ніна Виноградська - [ 2020.02.28 09:00 ]
    Українським чоловікам


    Та, що вмирала за оцей народ,
    Йдучи у бій свідомо — українка,
    Її Величність, Святість, Вічність — Жінка!
    Не спала до зорі задля свобод.

    Ота, що народила вас в свій час,
    І колихала темними ночами.
    Не плакала від горя до нестями,
    А рятувала і державу й вас.

    Що молотила в клуні до зорі,
    Ставала в плуг, косила спіле жито.
    Щоби синів не стюрмлено, не вбито,
    Давала за спасіння хабарі.

    Сивіли коси, зморшками чоло,
    А на руках грубішали мозолі.
    Ви — билися в світах за кращі долі.
    Як тяжко їй підняти вас було!

    То Куба вам, а то Афганістан,
    Ви — то червоні, то біляво-сині -
    Від похоронок їй зігнувся стан…
    Собі — зірки й погони — людські свині!

    Тепер ви всюди злякані і злі —
    То на війну, то скачете у гречку,
    Де не жінки — зачумлені овечки —
    Вас притискають низько до землі.

    Стоять навкруг незорані поля,
    А ви, п’янющі, десь попід тинами.
    Хіба ж такими бачились синами?!
    І стогне з горя мати і земля.

    Тому і рвуть, розтягують братки
    Село і місто, пам’ять і державу.
    Ні совісті, ні честі нині праву,
    Бо злодії годуються з руки.

    А тим, що українське все святе,
    Навік в’язниця чи в Донбасі куля?!
    Від влади їм за все велика дуля,
    Бо не шанують жінку… Мовчите?!

    Бо що для вас, бездушних, ця земля,
    Напоєна і кров’ю і сльозами?
    За неповагу, нелюбов до Мами —
    Майбутнього не вбачите здаля.

    Онуки перетворяться в рабів
    І холуями стануть їхні діти!..
    Стражденну жінку спробуй захистити,
    І в хаті буде миру і хлібів!



    Рейтинги: Народний 6 (5.48) | "Майстерень" 6 (5.63)
    Коментарі: (4)


  30. Тетяна Левицька - [ 2020.02.27 14:06 ]
    Від матері до доньки
    В сповиточку, люлі доню,
    люлі немовлятко.
    До матусі очка сонні,
    туляться курчатком.

    Тиша бродить попід тином,
    матінка тихенько
    заколисує дитину...
    Ой, моя рідненька.

    А роки біжать рікою,
    стеляться барвінком -
    до криниці за водою
    ходить сива жінка.

    Щебетала соловейком,
    сонечком ясніла.
    Як було давно це, ненько?
    Голубонька біла

    сіла на перила долі,
    дивиться у вічі.
    Запалило горе в домі
    поминальні свічі.

    Смерть на серці склала руки,
    хмара небокраєм.
    Діти, правнуки, онуки
    матір проводжають.

    Горобина гірко плаче
    світу не вбачає,
    а життя таке терпляче
    квітне молочаєм.

    Промовляє колискові,
    котиться клубочком
    і плекає у любові
    донечок й синочків!

    27.02.2020р.










     
     




    Рейтинги: Народний 6 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.87)
    Коментарі: (6)


  31. Галина Кучеренко - [ 2020.02.25 11:32 ]
    На Масному тижні
    На Масному тижні Всесвіт
    Вареники ліпить із сиром....
    По кризі йдемо до миру,
    Яка вже за тиждень скресне.

    Весна наступає дощами,
    Зима опирається снігом,
    Вода розриває кригу -
    Гойдає між берегами...

    Над обрієм сірий ангел
    Вмиває криваве сонце...
    Скажи мені, що лиш сон це!...
    Вервечка бентежних марень…

    Що кроком піде землею:
    Весна чи біда з журбою?
    Землі готуватись до бою?
    Чи стане чужою ріллею?

    Вода розриває кригу,
    Змиває таємні запруди...
    Чи це Україну розбудить?...
    Так!!! Тільки б відмерзла зі снігу....

    Свідомість, приспану миром,
    Відродить весняний бешкет....
    На Масному тижні Всесвіт
    Вареники ліпить із сиром...))))

    © 02/2020


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.35) | "Майстерень" 5.5 (5.35)
    Коментарі: (3)


  32. Олександр Сушко - [ 2020.02.25 09:57 ]
    Не встати


    Незакінчена епістола...
    Грім ударив, наче істина,
    Час ударив - я не вистояв,
    Впав на зорану ріллю.

    Поруч побратими-воїни,
    Лики вичорнено зорями,
    Перешіптуються з мойрами
    Про сумний зі смертю шлюб.

    А навпроти - небо сонячне,
    ПонеслИ до нього поночі,
    Крізь рідню мою безпомічну
    Та похилені чуби.

    Піді мною - поле з мінами,
    Кров'ю береги обпінені,
    Весни, вимучені зимами,
    Мрії світло-голубі.

    Думав, як помру - полегшає,
    Рай ловити буду вершами,
    Юних гурій під одежами...
    Помиливсь - і тут дими,

    Чути гуркіт, видно сполохи,
    Хмари пахнуть болем, порохом.
    Та мені до бою з ворогом
    Вже не стати із труни.

    25.02.2020 р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (2)


  33. Галина Сливка - [ 2020.02.24 20:25 ]
    ***
    Зимі давно весінні сняться сни,
    А в них маляток в'яже волосінню
    Пташина, що із променя-струни
    Сяйливі бризки сипле ластовинням.
    Мережить сонця променем душа
    Розвою і любові серенади
    І ллється із небесного ковша
    Нове вино з отого винограду,
    Що на подвір'ї жарти чув і сміх,
    Що вився-слався піснею до зводу...
    Завіяв сніг, але не переміг
    Життя струміння в річку повноводу.
    Зимі вже сниться молоде вино,
    Медами пахне, променями грає -
    Ранкове сонце б'ється у вікно,
    Мов ластів'ятко випурхнуло з раю.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.56) | "Майстерень" 5.5 (5.61)
    Прокоментувати:


  34. Олександр Бобошко Заколотний - [ 2020.02.24 15:15 ]
    Бургомістр починає нараду...

    Бургомістр починає нараду з переліку вад.
    Він бурмоче про сором – і склянка тремтить у руці.
    Промовляє подяку тому,
    хто його лікував;
    проклинає того,
    хто слідкує за ним у приціл.

    Новинарня вирує.
    Вже місяць не спить головред:
    насувається сутінь
    (цькування, роздрай і локаут).
    А здавалось, він мислив
    на кілька ходів наперед
    і просив кого треба,
    щоб труднощі не виникали.

    ...На вулкані пожити –
    одна із можливих розваг.
    Розуміти б, кому продаватимеш
    залишки магми.
    Відлітають на південь
    птахи та зухвалі комахи.
    Обіцяють вернутись. Але не раніше Різдва...
    (В бургомістрові сни
    напросилось багато чого:
    тут оголені кралі
    й високі духовні пориви.
    То з’ясовує, хто його пращур – чи гун, а чи гот;
    то, немов простолюдин, прямує до ринку по рибу...).

    А рука все тремтить, обіймаючи повний гранчак,
    чи звичайна у ньому вода, чи підсилена спиртом.
    А того, хто слідкує в приціл, ця дрібниця не спинить:
    в боязких і відважних не раз і не двічі влучав.

    І спіймають стрільця.
    І, напевне, відбудеться суд.
    І призначать на вільну посаду
    когось молодого.
    Та здається, й йому
    керувати лишилось недовго,
    бо уже і новим виконавцям
    завдаток несуть.


    Рейтинги: Народний 6 (5.51) | "Майстерень" 6 (5.6)
    Коментарі: (2)


  35. Олександр Сушко - [ 2020.02.24 09:10 ]
    Правда


    Читач від насолоди крекче "Ах!"
    (терзало недаремно ніч натхнення).
    Он там - пейзаж в рожевих кольорах,
    А ось - любов, солодка як варення.

    Невже цей мед вподобуєш і ти,
    Збираєш поміж строф солодку піну?
    Доллю у барви сірий наратив
    Та істину вжену ножем у спину.

    У світ несправжній поринаєш ти,
    Ерзац життя, чуттів ефемериди.
    Твій син утік із фронту, дезертир,
    А чоловік лигає оковиту.

    Не розвернути яв цю навпаки,
    А час іде, в ніщо спливають миті.
    Безцільно цвиндриш золоті роки
    Відпущені на те, аби творити.

    Я сам такий - титан з тупим мечем,
    Ховаюся за спинами героїв.
    Гурт зрадників набився у ковчег -
    За ворогом пустельне поле бою.

    Одвіку у ціні м'яка олжа,
    На правді - в квіточках пістряве дрантя.
    Та мій талант-нездара забажав
    Будити Словом демона прокляття.

    24.02.2020 р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (4)


  36. Ярослав Чорногуз - [ 2020.02.24 01:50 ]
    Чари мольфара
    А вечір тихо морщив лоба,
    В ріденьких складочках між хмар.
    Зими розвіялась подоба
    Мов сивий чаклував мольфар.

    Так не хотілося морозу
    І ожеледиці в льодах…
    Лише з трояндою – мімозу
    Й тепла – в закоханих очах.

    Так не хотілось бачить кригу
    І посковзнутися на ній…
    Лиш мріялось про дрібку снігу
    В температурі плюсовій…

    І так бажалось в умліванні,
    В обіймах ніжності її
    Вдихати пахощі весняні
    І чути дзюркіт ручаїв.

    Щоб став такий медитативний
    І заспокійливий цей звук…
    Й перетворив на перли – іній,
    Коханій їх поклав до рук.

    О почаклуй мені, мольфаре,
    І поведи у віщі сни…
    Даруй божествені ці чари
    І царство вічної весни.

    23 лютого 7529 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.72) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (2)


  37. Володимир Ляшкевич - [ 2020.02.23 21:50 ]
    Там, де ховаються далі
    Видихів наших атоми, наче птахи в повітрі.
    і перед ними далечі - вільні, пастельні, світлі.
    Що їм тепер легені, крові гарячі ріки,
    жили, сердець пориви, мудро-важкі повіки?

    Видихів наших виливи хмарам подібні, хвилі,
    човникам під вітрилами, що не плисти не в силі,
    висльоті втоми, суму, перехлину ілюзій,
    згадкам, які в розгадках, наче безсоння в блюзі.

    Непотамовні видихи у течії ефіру
    обрисами підсвічені лишеного допіру:
    лінії, струни, треми - ще однієї крові,
    та вже без тяжі форми і догоджання мові.

    Видихи наші звільнені - більше ніколи знову! -
    не затремтять у відчаї, і на догоду слову,
    пущеному стрілою, не затріпочуть ціллю,
    мрією, що потанула в розсуду божевіллю.

    Схожі на злети ангелів, і розпростерті крила,
    о, де все починається, звідки душа і снила, -
    видихи наші, подихи, в просторі голубому,
    наче отам продовження й далі лише додому.


    Рейтинги: Народний 6 (5.54) | "Майстерень" 6 (5.54)
    Коментарі: (6)


  38. Тетяна Левицька - [ 2020.02.23 17:57 ]
    Метелики
    Без тебе дні журливі у мінорі,
    з тобою день - казкова дивина.
    Гортаю сторінки своєї долі -
    дурману опалима купина.

    Приймала за любов і погляд хтивий,
    і божевілля пристрасті, утім,
    лише тепер я відчуваю, милий,
    як солодко у щасті золотім

    знов пурхати, пірнати у смарагди -
    грайливої веселки кольори,
    усотувати втіхи зорепади
    із пазухи травневої пори.

    Наповнювати вільхою легені,
    сердечка щемні - подихом ночей.
    В палітрі голубій, м'ятно зеленій
    плескатися у озері очей.

    І володіти всесвітом  твоєї
    душі, метелику яскравий мій.
    Ми два крила планети однієї
    у чашечці тюльпанових надій.

    23.02.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.87)
    Коментарі: (6)


  39. Микола Соболь - [ 2020.02.22 09:44 ]
    Зі шкільної практики
    Хворіє вчитель (в будь-якому віці).
    Не має коштів зупинити рак.
    Колеги, звісно, скинуть по копійці
    Без допомоги у житті ніяк.

    Хіба чинуші до проблем насушних?
    Ну захворів, це ж не його вина.
    Знецінюються нині людські душі.
    А чи були в ціні? Ніхто не зна.

    Згасає вчитель, як зоря у небі.
    Чи хто згадає, чи помітить хто?
    Державі хворі та старі не треба
    Таке воно сучасності єство.
    20.02.20р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Прокоментувати:


  40. Тетяна Левицька - [ 2020.02.20 15:37 ]
    Бог не прощає смертної вини
    Війна скінчиться, вбивце, у полон
    здасися, не радій що снайпер схибив.
    У кожного є свій армагеддон,
    здеруть і шкіру, як луску із риби.

    Розплата, супостате, б'є в набат,
    настане черга скинути забрало.
    На цвинтарі - прокляття, сльози втрат ,
    для домовин нових погостів мало.

    Бог не прощає смертної вини,
    вже гільйотину буревій полоще.
    Твій прийде час знімати ордени,
    ковтати хлипи каяття на площі.

    Кривавої душі, страховище війни
    не вдасться оправдати  в потойбіччі.
    За Україну ти воістину
    горітимеш в геєні пекла вічно.
    Бог не прощає смертної вини!

    18.02.2020р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.87)
    Коментарі: (3)


  41. Ярослав Чорногуз - [ 2020.02.19 02:46 ]
    Весна кохання
    Днів осінніх, днів печальних
    Загубилися сліди.
    До моєї спочивальні
    Ти усміхнена прийди.

    І вростай у мене зрана,
    Ніби квітка золота.
    Хай розтуляться, мов рана,
    Чарівні твої вуста.

    Упаде краплина лунко,
    Мов німа сльоза розлук.
    Тятивою поцілунку –
    Твій і мій розтягне лук.

    Ерогенна зона шиї -
    Танець губ мого тепла.
    І серця обох прошиє
    Враз Амурова стріла.

    Сила пристрасного Бога –
    Нас в одне зіллє вона.
    Зрине в ніч солодкий стогін,
    Щастям виповнить до дна.

    Шаленітиме до рання
    Той вогонь, де квітне все…
    Йде весна, весна кохання
    І жагу у світ несе.

    18 лютого 7527 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.72) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (2)


  42. Алла Даниленко - [ 2020.02.18 20:16 ]
    Мы будем думать о своем - О мимолетном, неизбежном...
    Мы будем думать о своем -
    О мимолетном, неизбежном.
    А мимо пронесется мир
    И упоительный, и нежный.
    И страшный, буйный, как сирень.
    Но в чьем-то смехе, чьем-то крике
    Предстанет вдруг такой великий
    И невозможный Судный день.
    И все, что мы хранили молча,
    Что нас терзало по ночам
    Предстанет перед Божьей Сенью,
    К Его сияющим очам.
    1989


    Переклад

    Ми загадаєм щось своє,
    Щось швидкоплинне та не грішне.
    А повз, дивись, несеться світ,
    Цей вічний світ, п'янкий і ніжний.
    І страшний, буйний, як бузок.
    Допоки в чиємусь сміху, крику
    Предстане день -
    Такий великий і неможливий –
    Судний день.
    І зрозумієш: таємниці, ті,
    Що сховав, про що змовчав,
    Поставиш раптом перед Богом,
    Відкриєш все його очам.
    2020


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.42) | Самооцінка 5
    Коментарі: (2)


  43. Тетяна Левицька - [ 2020.02.17 08:59 ]
    Я тебе люблю
    Ішла до тебе все життя крізь сон,
    пустельну спеку, зливу, хуртовину,
    щоб мрію відшукати голубину
    із пліч огуди скинути хітон,
    серцями тріпотіти в унісон.

    На станції осіньої пори,
    в казкову таїну білет придбала.
    На денці кришталевого бокала
    перлина щастя ніжністю зорить,
    пригублюю і котиться з гори

    у озеро душі, блаженства чар,
    шампанським піниться, шумить у скронях.
    Перед очима миготять вагони...
    вантажиться дорожній інвентар.
    Колеса  стукотять... Orevoir*!

    Мій потяг відправляється і я
    рушаю в подорож завдовжки в рОки.
    Де править всесвітом  її високість -
    Любов!  Де хвилі срібна течія
    плекає на губах твоє ім'я.

    Малиновий букетик хризантем,
    за обрієм незвідане, незнане.
    До тебе ніби вперше і останнє
    на крилах мчу в омріяний едем.
    Люблю... люблю...
    je t'aime...je t'aime, je t'aime...**.

    оrevoir* - допобачення!
    je t'aime** -  я люблю тебе

    16.02.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.87)
    Коментарі: (6)


  44. Ярослав Чорногуз - [ 2020.02.16 23:55 ]
    Хміль кохання
    З вишини золоті волоконечка
    Дивне плетиво казки несуть!
    Моя квіточко, ясочко, сонечко –
    Це кохання омріяна суть.

    Долі усміх сія злотозливою…
    Ми пірнаємо в цю течію.
    І стаєш ти зі мною щасливою,
    Я з тобою щасливим стаю.

    Мов до Бога Ярила це звернення -
    У високі захмарні світи…
    Моя зіронько, рибонько, серденько,
    Ти любов`ю життя освіти.

    Чудо щастя побачимо де іще,
    За яке нам віддать можна все?
    Поцілунки, обійми і пестощі –
    Хміль кохання до раю несе!

    16 лютого 7527 р. (Від Трипілля) (2020).


    Рейтинги: Народний 6 (5.72) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (6)


  45. Мессір Лукас - [ 2020.02.16 19:18 ]
    Кохання піїта
    Ці очі – келихи абсенту,
    Зелений колір.. саме те!
    Мене захоплює дощенту
    Троянда в рюшах декольте,

    Свавільні локони і вії,
    Грайливий сміх, тонка печаль,
    Я їх приборкаю, розвію,
    Торкнувшись Вашого плеча.

    А далі.. далі.. далі буде..
    Довіртеся, благаю Вас!
    Важке похмілля, сірий будень,
    І квітка, що об’їв Пегас.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  46. Ірина Білінська - [ 2020.02.15 14:12 ]
    Нарікаються ночі безсонними...
    Нарікаються ночі безсонними...
    Котяться небом дні...
    В серці осені - жовтії соняхи
    Перший стрічають сніг...
    Крилами білими, огортаючи -
    Доля наперегін...
    Будь мені небом непроминаючим,
    Де не існує стін...
    Будь мені сонцем, безмежжям космосу,
    Ніби, сам Бог велів...
    Крутиться Всесвіт великим колесом -
    В ньому не чути слів...





    Рейтинги: Народний 6 (5.43) | "Майстерень" 6 (5.38)
    Коментарі: (2)


  47. Сергій Губерначук - [ 2020.02.13 09:50 ]
    Аморальний вчинок
    І було світло в усьому домі,
    на всіх поверхах світло сяяло.
    І курив неформал ментолове зілля
    під буквальною назвою "DORAL",
    у своєму томливому закутку
    з підвіконням,
    з шибка́ми, продертими в ніч,
    й орнаментами настінними,
    кожного дня постійними.

    Грала музика в ма́зі,
    конкретно сучасна музика,
    з вібраціями –
    голосовими –
    з перкусіями,
    і фантазії подавали голові
    уроки проституції;
    літали дівки голобокі,
    з’являлися монстри тисячоокі;
    акти статеві
    в новій соціальній формації
    захоплювали хлопця
    сяйвом
    анімаційної прострації...
    Він дзвенів,
    немов телефон,
    і приймав стресовними руками
    пітне тіло як еталон.

    І вибило світло в одному під’їзді,
    по всім стояку,
    у великім будинку,
    по цілому місту.
    Вибило!
    Вибило музику,
    вибило анімацію,
    проституцію вибило і конфіґурацію...
    стін, підвіконня, запиленого кактусу,
    і тіла тремтливого
    від приголосу до анусу.
    Лишалася, що?
    Не-ві-до-мість.
    Підкралася, хто?
    Не-при-то-мність.

    І став неформал – формально нормальним,
    а ґіґантський анклав –
    з-за межі́ стратосфер –
    нічим не визначальним.
    І сигаретна жарина!
    набула якостей комети, –
    як єдине світило!
    падала з висоти планети,
    через підвіконня, шибку, асфальт і маґму
    розтинала астральним кінцем
    космічну діафраґму...

    А вас сповістили про вчинок неформала,
    коли мама за нього в міліції
    гроші виймала?

    20 жовтня 1994 р., Київ


    Рейтинги: Народний 6 (5.54) | "Майстерень" 6 (5.55)
    Коментарі: (1) | ""Переді мною…", стор. 47–49"


  48. Микола Соболь - [ 2020.02.13 05:39 ]
    Остання зимова ніч
    Кохання огорну диха́нням,
    Наллю горнятко суасепу*
    На вулиці така халепа,
    Заходиться зима ячанням.

    І вітер біле покривало
    Не розстеляє, а зриває.
    Угамувати б їх розмаєм.
    Та їм все мало, мало, мало…

    У шибку б’ється люта хуга,
    Тріщить довкола все, трясеться,
    Аж кригою вкриває серце,
    Як виє буря-волоцюга.

    Ця ніч зими була остання.
    Нам затишно на підвіконні.
    Ми бачили гривастих коней,
    Яких мороз впрягав у сани.
    07.02.20р.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (3)


  49. Ярослав Чорногуз - [ 2020.02.13 01:37 ]
    Підбадьорливе
    Не ревнуй до кожної спідниці…
    Хай пускають «бісики» з-під вій,
    Хоч і гопки скачуть молодиці –
    Я тепер навіки тільки твій.

    Не ревнуй… Мої козацькі вуса –
    Наче ті антени у кота –
    Реагують на одну спокусу…
    Це - твої розтулені вуста!

    Подивися на своє обличчя –
    В захваті німіє і трава!!!
    То хіба такій красуні личить
    Ревнувать «царицю» із хліва?!

    Ти не відаєш своєї сили,
    Перед нею впасти хочу ниць.
    Жодна, ні, мене так не любила
    З тих пихатих пещених телиць.

    Я лише радію, люба, з того –
    І у свідки кличу небеса,
    Що дарунок в мене є – від Бога! –
    Ти – тілесна й внутрішня краса!!!

    12-13 лютого 7527 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.72) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (2)


  50. Олександр Панін - [ 2020.02.12 22:09 ]
    Дві самотності

    Зла самотність,

    зла самотність,

    зла самотність

    Гризла,

    гризла,

    та догризти не змогла,

    Роздумів самотніх

    Хороводність…

    Сподівання

    хоч на дещицю

    тепла…


    Дві самотності

    в єдине

    не зіллються,

    Два уламки

    ціле

    не складуть,

    Два шматки граніту

    марно б’ються,

    Іскри

    темну

    не освітять

    путь…


    Сподіватись –

    лячно

    дуже-дуже,

    Пам’ять болю,

    опіки життя..,

    Невблаганний

    досвід

    круком кружить:

    Все у світі –

    Прах

    і небуття.


    Чи життя існує,

    чи триває,

    Як розлучення

    на серце

    упаде,

    Серденько у сумнівах

    страждає:

    «Де ж моя ти доле,

    де ти,

    де!?»



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (2)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   124