ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Марія Дем'янюк
2020.01.22 16:36
В обіймах ночі сяю зіронькою:
ніяк не спиться...
А вона мене до себе притуляє,
колисає й муркоче, мов киця...

Ого, скільки рук має ніченька,
коли люляє усіх, у кого
місяць блищить у віченьках...

Тетяна Роса
2020.01.22 14:52
Калатала у пролісків дзвоники,
цокотіла звабливо підборами,
запрягала оливкових коників –
мандрувати казковими долами…
Ти була сміхотливою тишею,
Від ялиці хвоїнкою гострою,
твої зорі були найвищими…
То було все… до першого пострілу.

Сергій Губерначук
2020.01.22 13:57
Співайте, сини!
Ваші батьки – орфеї!

Співайте, сини!
Бог дозволяє вам!

Співайте, сини!
І жінок научайте!

Ігор Деркач
2020.01.22 13:49
А ми такі усі єдині,
що і не треба злуки,
бо завдяки лихій годині,
аби не заблукали, нині
приклала Раша руку.

***
Ніяк не угомониться совок

Ярослав Чорногуз
2020.01.22 12:12
Віддай мені свій біль, кохана,
Віддай мені його увесь.
Хай заживає в грудях рана,
Як воля Божа з піднебесь.

Візьми любов мою, як ліки,
Вбирай, немов пилок – бджола.
Щоб розтулилися повіки,

Олександр Олехо
2020.01.22 11:56
Природа, речі, ми і час…
І бумеранг навколо долі.
Як мало доброго у нас,
в театрі слів, де ситі ролі.
Європа чиста і пуста.
Надія вічно неумита.
У нас зажурені вуста.
Розрада суму – оковита…

Олена Музичук
2020.01.22 10:44
Вчила мене стара мати
грати і співати
і навчила часто, часто
сльози проливати.
Та й тепер, буває, плачу,
плачу, як згадаю,
хто отих дітей циганських
музиці навчає.

Олександр Сушко
2020.01.22 09:19
Нині воюють Словом
Без вояків і гармат.
Там, де російська мова -
Там України нема.

Там є шансон і водка,
Кров ручаями тече.
Пушкін - сяйна обгортка

Микола Соболь
2020.01.22 06:31
До сходу сонця ще година.
Сіріє ночі чорне тло.
А за моїм вікном калина
Тихенько стукає у скло.
Немов зове мене до себе:
«Козаче, чуєш ти, чи ні?
Уже світліше стало небо
І сумно у саду мені…»

Домінік Арфіст
2020.01.21 23:13
і рука моя Вам – востаннє –
берете? – о даремний дар!
не беруть дання на прощання
віддають – ударом удар!
кожен жест – як постріл у спину
кожне слово – свист батога
(потім вимислимо причину –
розбереться кожен в боргах!)

Вікторія Лимарівна
2020.01.21 19:58
Здригається в розпачі Небо!
Загиблих приймає земля.
Оплакує… чутно здаля.
Шукає для рідних розради,
та марні всілякі поради.

Зійшлися хмарини на Небі.
Палітрою темною барв,

Мессір Лукас
2020.01.21 19:30
Холодна вода на шматок рафінаду..
О муко чекання, о спраго зі спраг!
Твоя соромливість сильніша за знаду..
Як бути не втямлю, розтоптаний в прах.

Тебе я запрошую бути як вдома,
Шиншилову шубу знімаю ривком,
І бачу.. /від захвату губи судомить/

Надія Тарасюк
2020.01.21 19:28
Заварюють хмари
хурделицю,
дерева синоптиків
гуглять;
доріжково простір
стелиться,
де вітер полює
в кухлях.

Галина Сливка
2020.01.21 19:26
Ідеш собі... Одна з-поміж усіх...
Вже й вітер розгойдав життєві межі.
Межу вселенську білить біло сніг,
Бо без межі оте, що нам належить.

Воно в тобі не раз ще проросте
Любов'ю з болю, світлом із нестями.
Несеш в собі життя, складне й просте,

Матвій Смірнов
2020.01.21 14:37
Він дивиться на вулицю з вікна
На самоті із пляшкою вина
В просторій і неприбраній вітальні
І вже не знає сам, коли востаннє
Виходив з дому. За вікном - війна,
Пожежа тощо, і лише стіна
Його рятує від вогню і сталі -
Крихка, непереконлива, скляна.

Сергій Губерначук
2020.01.21 13:57
Три лікті полотна
грубого сірого
принесла стара й убога,
подає і відає і:
…до Бога зверталася
дев’яносто з гаком літ,
де й взявся – Бог, привернув до мене
долю,

Ігор Деркач
2020.01.21 12:45
Жура і сум не додають снаги.
Ідилія ілюзією буде –
немає завтра. Та дають боги
ясні надії, що і ми ще люди.

Не ігноруймо засоби мети,
які не оживуть самі собою.
Ще буду я, і є у мене ти,

Олександр Сушко
2020.01.21 11:59
У всього своя межа,
Ціна за красу і вади.
І вирвати зуба жаль,
І совість за так віддати.

За усмішку - гострий ніж,
За слово огуди - дяка.
Ночами не плачу більш -

Ірина Білінська
2020.01.21 11:49
Одягнула б твої обійми,
загорнулася міцно-міцно,
щоб ніхто не знайшов,
не вийняв...
І пішла би гуляти містом...

Ідучи, я б лічила зорі,
забуваючи все на світі...

Іван Потьомкін
2020.01.21 07:52
Дощеві стачило терплячки
(принаймні так мені здалося),
щоб на роботу я прийшов сухим,
включив як завше музику класичну
і «Капуччіно» з приємністю попив.
Тільки тоді продовжив дощ свою пісню,
нудну для птаства і людей,
та життєдайну для землі

Олександр Сушко
2020.01.21 06:06
Зайшов на сайт, а там людей орава
Мене уздріла і одразу: - Ки-и-и-иш!
Зеленобобіки волають: - Буде вава!
Порохоботи: - Ти на гузні нашім прищ.

Відбитись зась! Стару розбито ліру,
Сатира відсьогодні - вже не щит.
- Не поважаєш нашого кумира!

Тетяна Левицька
2020.01.21 05:56
Все буде добре, любий, чуєш?
І навіть краще, ніж колись.
Мені тебе завжди бракує.
Погляну в неосяжну вись,
там сизі голуби літають,
крильми голублять небозвід.
Я так далеко, від одчаю
й так близько до твоїх воріт.

Сергій Губерначук
2020.01.20 13:57
–– сюр ––

І навіть не поцікавилась.
Є коло у парку імені Ґолікава,
по якому щовечора чиркає відчай,
його камуфлює незвичний
для цих місць
ароматно блакитний дим

Пиріжкарня Асорті
2020.01.20 10:10
у нашій славній пиріжкарні
печуть найкращі пиріжки
смачні пухкі поживні гарні
але бувають з тарганом

Олександр Сушко
2020.01.20 10:10
В безодні мрій затоплено причали,
Втонули в Леті роки молоді.
Я не шукав у суєті печалі -
Сама прийшла непрошеною в дім.

Огрійна блаж - для праведників, чистих,
А я пішов, беззбройний, на війну.
Сніжок уп'яте білить сіре листя,

Олена Музичук
2020.01.20 09:12
Повіває тепло
Як було восени.
На осонні – зело.
Ні зими, ні весни.

Щось у лісі не те.
Поздихали вовки.
Омела не цвіте,

Сергій Губерначук
2020.01.19 18:57
Збав ходу, і я поруч піду,
обережно ступаючи кроки,
біля тебе, півночі, півроку,
півжиття без знаття проведу.

Ти розгледь, це моя напівсмерть,
щоб отак про одне лиш благати –
зачекати мене, пригадати,

Ігор Шоха
2020.01.19 16:33
Процеси хаосу – дорога у нікуди,
якщо це засоби досягнення мети.
Але ідуть по ній наївні люди –
природа сущого боїться пустоти.

Цивілізація являється пустою
породою землі. Це той же діатез
на мапі океанів, суші і небес,

Олена Музичук
2020.01.19 16:23
Ай! Моє брязкальце
троїсто лунає,
як циганська пісня
мре і серце крає!
Мре і серце крає
на циганській мові.
Кінець пісні, танку, горю
і моїй любові.

Олександр Сушко
2020.01.19 16:08
Товпа булькоче: - Гетьмана на мило-о-о!
Та пізно. Бо у лобі ґлузду брак.
Ти сам і винен в тому, що дурило
Державою керує. Чи не так?

В кишенях дулі? Постуєшся? Висох?
Життя не мед, а з дустом хай Бог ми?
Жаліти дурнів, вибач - не навчився,

Ігор Федів
2020.01.19 12:35
Балакаємо нині про… Турботу,
Якою доля душу обсідає,
Затягує журою у болото…
Немає слів?.. І тема не чіпає?
Поговорімо брате за … Роботу,
Яка не дуже грошей добавляє.
Чекаємо омріяну суботу…
Що і ця тема душу оминає?

Олександр Сушко
2020.01.19 11:27
Порохоботи" чи "ЗЕбіли"?
Біде чи золотий клозет?
Поспільство глупство навпіл ділить,
А я ізнов - ні те, ні се.

Владар наобіцяв пасатів,
Епохи бідності кінець.
Не вірю гномикам пейсатим,

Козак Дума
2020.01.19 09:57
Пролунав останній дзвоник
і настало літо.
У село до баби з дідом
завтра я поїду!

Там червоні помідори,
гарбузи пузаті,
кавунів розлогі гори,

Тетяна Левицька
2020.01.19 08:02
Нащо, Чайко, втрачаєш волосся,
мов останню надію на завтра.
Скільки спити тобі довелося
трунку відчаю, пір'я не варта.

Доля терен, жаливу стелила,
самий рідний топив у  багнюці,
упивались голками чорнила

Микола Соболь
2020.01.19 06:03
Раніше у небо дивився і мріяв про зорі
Думками радів, що людина сягла висоти,
Й лежав на землі у розбитім війною соборі,
У нім і ховався від мряки життя і сльоти.

Роки пролетіли на крилах швидкого Ікару.
Собор відновили, віряни до храму пішли.
Міл

Мессір Лукас
2020.01.18 23:51
Ми сиділи на травичці.
Грали скрипочки й челести.
Я розписував про звички.
Про кохання п’яно-престо.

Ти всміхалася, чи навіть
Реготалася потрхи,
Я вірші читав напам’ять,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Влад Дяден
2020.01.20

Пиріжкарня Асорті
2020.01.20

Рома РічардГрейсон
2020.01.19

Тарас Ріль
2020.01.18

киянка Світлана
2020.01.14

Олександр Миколайович Панін
2020.01.12

Тіна Якуб'як
2020.01.08






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Вибрані твори


  1. Олександр Сушко - [ 2020.01.22 09:37 ]
    Мова
    Нині воюють Словом
    Без вояків і гармат.
    Там, де російська мова -
    Там України нема.

    Там є шансон і водка,
    Кров ручаями тече.
    Пушкін - сяйна обгортка
    Гицля з кремлівським мечем.

    Суне із півночі темінь,
    Лиху кажу: - Не підходь!
    Руни сплітаю священні,
    Водить рукою Господь.

    Снулі говірку ординську
    П'ють, наче свині з калюж.
    Мово свята українська -
    Світло для праведних душ.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (2)


  2. Тетяна Левицька - [ 2020.01.21 05:01 ]
    Сонечку
    Все буде добре, любий, чуєш?
    І навіть краще, ніж колись.
    Мені тебе завжди бракує.
    Погляну в неосяжну вись,
    там сизі голуби літають,
    крильми голублять небозвід.
    Я так далеко, від одчаю
    й так близько до твоїх воріт.
    На роздоріжжі сподівання,
    не на порозі самоти.
    Шлях вкаже Бог і зірка рання,
    що світить зоряно, як  ти!
    17.01.2020р


    Рейтинги: Народний 6 (5.72) | "Майстерень" 6 (5.84)
    Коментарі: (4)


  3. Олена Музичук - [ 2020.01.20 09:58 ]
    Щось не так
    Повіває тепло
    Як було восени.
    На осонні – зело.
    Ні зими, ні весни.

    Щось у лісі не те.
    Поздихали вовки.
    Омела не цвіте,
    А лоза – навпаки.

    І не ті кольори,
    І – у голову хміль.
    Насолили майстри –
    Є і рани, і сіль.

    Що собі не роби –
    Ні туди, ні сюди...
    От пірнути б якби
    За обійми біди.

    ****************
    До Йордану сама
    Доливаю води.
    Ополонки нема,
    Щоб упасти туди.

    2020


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.35)
    Коментарі: (7)


  4. Ярослав Чорногуз - [ 2020.01.17 11:25 ]
    Благання
    Не забирай у мене любу –
    Все, доле, у руках твоїх.
    Не напились мої ще губи
    Її цілунків чарівних.

    Не забирай кохану, доле,
    Благаю, ні, не забирай.
    Життя моє не сповнюй болем…
    В нім був і є ще справжній рай.

    Не забирай останню втіху -
    Найбільше золото душі.
    Нехай невідворотне лихо
    Йде в болота і спориші.

    Не забирай, о доле, серце.
    Воно у нас – одне на двох.
    Нехай лунає щастя скерцо,
    Світ позбавляючи тривог.

    Тримай його в своїй долоньці,
    Як найдорожчу із перлин.
    Не забирай із неба сонце,
    Хай теплим буде часу плин.

    …Вже небо все дощами плаче
    І тьма, і мряка навкруги.
    І розпач тисне так, неначе
    Нам заздрили самі … Боги.

    … Мені сувора доля зрання
    Явила суть мого життя –
    Боги нам шлють випробування,
    Гартують силу почуття!

    17 січня 7527 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.7) | "Майстерень" 6 (5.91)
    Коментарі: (2)


  5. Микола Соболь - [ 2020.01.17 05:27 ]
    Homo sapiens?
    Здається розум щось інопланетне.
    Для «Homo sapiens» недоступна річ.
    Вже не камінням, обстріли – ракетні
    Та не шаблями, – кулеметна січ.

    Чи може хтось знущається над нами?
    Чи буде промінь світла ув імлі?
    Дамоклів меч навис над головами
    Всього живого нині на Землі.
    13.01.20р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (2)


  6. Надія Тарасюк - [ 2020.01.16 14:11 ]
    * * *
    Чіпкий туман.
    Розморена розлука.
    Шкребе засмуток, наче кіт у двері…
    Тремтливо мревом ходять попід руки
    розквітлі душі
    наших півмістерій.

    Вечірніх зір
    не плід і не підстава,
    не фантазійність, — мріям заковика.
    У темноти усмішка солодкава…
    Веселий хаос
    гріє світ великий.

    Пахкий туман…
    Окремішність замісу.
    Думки — зворотні, у очах надійних.
    У наших душ обличчям закулісся.
    …Так ясно, чуєш,
    у твоїх обіймах.

    2020


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.4) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (4) | "https://www.facebook.com/photo.php?fbid=550144868910012&set=a.114624119128758&type=3&theater"


  7. Олександр Сушко - [ 2020.01.12 20:04 ]
    Толерування глупства, або як позбутися самозакоханості


    Творчі почубеньки на сайті інколи викликають зачудування навіть у мене – сатирика з тридцятилітнім стажем написання та читання поетичних опусів.
    І все б нічого, але вигуки «Ти ніц не розумієш в прекрасному!», «Тобі ще рости та рости до глибини моєї творчості!», «Я вищий на три порядки за цього підлого графомана, який дає вказівки знаному майстру пера!», «Я не беру до уваги критичних зауваг пана Сушка, бо вони поверхові та неграмотні!» - викликають у мене гомеричний сміх. Аж до гикавки. І в моїх колег також. Дмитро Васильович Павличко, після того як я йому прочитав останній твір генія, реготав годину, Ліна Василівна Костенко сором’язливо прикривала білозубу посмішку рукою, а я, дивлячись на них, від розчулення пустив сльозу.
    Всі ми не без гріха, в усіх нас – писунів із замріяними взорами святенниць, є і шкелети в шафах, і дулі в кишенях, і колоддя в очах. І талантом, звісно Бог не обділив. Але особливо багато – глупства.
    Питаю у знаного лірика, який має багатотомну віршографію:
    - Ти нащо на фейсбуці поставив лайк під віршем нашого спільного знайомця?
    - Яким саме?
    - А під оцим? – і показую вірш Сави Бусляковича. Там ідеться про плато чола, кущі брів, кирпи носиків та запахи нарцисів у вушних раковинах.
    - Ой,- відповідає,- промашка вийшла! Лайкнув автоматично. Зараз зніму.
    І таки зняв хутенько, аби не ганьбитися. А я кажу:
    - Дарма. Постав назад.
    - А чому?
    - Автор вельми гоноровий. Може розізлитися і підступно цапнути заду за штани зубиськами.
    - І справді! - і бац! – лайк знову стоїть під віршем.
    Випили ми тоді добряче. Я квасу, а безпробудний лірик - шнапсу на ананасових шкоринках. Його потім трохи розвезло, бо тринькаючи на моїй гітарі він умудрився порвати басову струну (я з таких струн повідки для ловитви щук майструю).
    Уранці прокинувся, а голова з похмілля тріщить так, що і світ немилий. Ввімкнув комп, зайшов на «Поетичні майстерні», аби розвіялася мряка перед очима, а там…
    А там Сава Буслякович накатав на мою рецензію віршовану кляузу! І таку моторошну, що аж волосся на мошонці від страху посивіло. Чесно кажу. Хто не вірить – покажу якось при нагоді.
    А під його кляузою - десятки підбадьорливих коментарів! Сотні схвальних відгуків! Тисячі лайків! Всі в один голос скандують: « Чави Сушка! Чави кровопивцю-невігласа!».
    Чхнув я, почухав макітру і пішов вареники їсти. А як добряче попоїв, сів писати розлогу рецензію на ще одне нетлінне творіння майстра. Там тема набагато складніша – про природу. А вона, самі розумієте, спонукає до неабиякої уважності та акуратизму, бо нікому не дозволено полоскати брудні онучі власного поетичного невігластва у чистій воді пейзажної лірики.
    Зізнаюся чесно – довго довелося працювати, тяжко. Півгодини часу вирвав з власного життя, аби дати належну оцінку описам дубів, кущів, трави та моху. Але сьогодні показувати цю роботу не маю права, оскільки на сайті діє правило: один анонс протягом доби. Менше можна, більше – ніззя! Навіть мені, безпринципному типсусу без ураженого самолюбством его.
    Нині стало модним навіть на сайтах з підрощування майстерності вказувати не на огріхи віршоманів, а захвалювати їх, як це прийнято на фейсбуці. Один я не здався на догоду цим новим віянням сучасності. Гризу і пиляю, пиляю і гризу. Правда не усіх, бо є люди совісні, які дбають про красне письмо, як про власне здоров'я.
    Свої обурливі коментарі можете залишати прямо під цією сповіддю. І не варто жаліти автора, оскільки він уже давно заслужив як мінімум кастрації. А то й гільйотини.
    Парнусем лехайм!
    12.01.2020 р.





    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (15)


  8. Віктор Кучерук - [ 2020.01.09 22:03 ]
    * * *
    Про що ти думаєш, жеброто,
    Якщо в буденній самоті
    Житла не маєш, а роботу
    Не хочеш мати й поготів?
    Живеш, завдячуючи гарту
    І, зрідка, – милості людей, –
    За неї дякуючи жартом
    Про те, що ще від люду ждеш.
    Не містить заздрості й скорботи
    Душа спустошена твоя, –
    Про що ти думаєш, жеброто,
    Збагнуть ніяк не можу я?..
    03.01.20


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" 5.5 (5.8)
    Прокоментувати:


  9. Галина Сливка - [ 2020.01.09 21:03 ]
    ***
    Час не лікує, лиш далі відносить -
    Серце ж до висі пришпилене міцно.
    Думи гудуть, мов сколошкані оси -
    Хвиля логічно пульсує у вічне.
    Голі дерева закутали плечі
    Неба обрусом в зірчастому колі.
    Котиться місяць, гойдаючи вечір
    Тихим осердям загуслого болю.
    Маківка муки у кожнім "осанна",
    Але й потоптаним бути несила.
    Падають зорі на стежку туманну,
    Наче вуглини на спалені крила.
    Чаша любові у пригорщах смутку
    Не опустіє, та втримати важко.
    Пера розп'яті в заквітчану хустку
    Запеленаю. Лети, моя пташко!


    Рейтинги: Народний 6 (5.54) | "Майстерень" 6 (5.59)
    Коментарі: (7)


  10. Вікторія Лимарівна - [ 2020.01.09 12:08 ]
    Останній рейс
    Жахливо навіть уявити:
    для них цей рейс останній був.
    Літак лиш тільки встиг злетіти,
    ніхто, що сталось, не збагнув.

    Ніхто, бо всіх забрало Небо.
    На землю віддало тіла.
    Якби ж хтось знав, що саме треба?
    Чому ж їх доля завела

    в смертельну пастку так раптово???
    У вічності завмерла мить!!!
    Не допоможе жодне слово,
    бо серце зранене болить!

    Болить нестерпно, надто в рідних:
    їх відчайдушний чутно крик!
    Скорбота… Виходу не видно,
    Бо до таких подій не звик

    ніхто… Лікує час один.
    Чиясь там донька, батько, син….
    Їм пам’ять світла!!! Співчуття,
    терпіння рідним, сприйняття:
    назад не буде вороття.
    Сторінка це сумна життя.

    08.01.2020
    Свідоцтво про публікацію №120010904594


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.4) | "Майстерень" 5.5 (5.42)
    Коментарі: (2)


  11. Любов Бенедишин - [ 2020.01.09 11:45 ]
    Кризове
    Біль і втома…
    Пробач, Всемогутній,
    розтратила сили:
    те крихке, те даремне,
    безлике (впізнаваний клон!)
    Розстелю небеса…
    Загорнувшись
    у янгольські крила,
    з головою занурюсь
    у віщий омріяний сон…

    Не буди мене, Боже,
    у час,
    як обступлять напасті.
    Це шалене століття
    над світом,
    як мить, промайне.
    Хай прокинусь раптово…
    від ніжного доторку щастя
    і безмежно здивуюсь:
    хтось досі чекає мене.

    09.01.2020


    Рейтинги: Народний 6 (5.69) | "Майстерень" 6 (5.81)
    Коментарі: (4)


  12. Ярослав Чорногуз - [ 2020.01.09 07:19 ]
    Нічна зваба
    Розлив туман волосся хвилі світлі
    На плечі ночі в далі осяйні.
    Очей смарагди ніжністю заквітли,
    Озера чар всміхалися мені.

    Плато чола – неначе полонина,
    Кущами затемніли дуги брів.
    Увігнута гора. Її вершина –
    Була , мов кирпа носика, вгорі.

    А попід нею – цілий гай калини –
    Рубінами розтулені вуста.
    У ямках вушок – наче дві перлини -
    Нарцисів консистенція густа.

    Аж занімів од щастя… Що це? Де я?
    Невже то дивишся на мене ти?!
    Кохане личенько понад землею
    Так вабило промінням золотим…

    9 січня 7527 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.7) | "Майстерень" 6 (5.91)
    Коментарі: (4)


  13. Ігор Шоха - [ 2020.01.07 12:40 ]
    Дні Василя
                       I
    У дні Різдва, коли у високості
    ярило-ладо осіняє світ,
    іде Василь до братії у гості
    на свят-вечерю вже багато літ.

    Іде ще молодий, красивий, гордий,
    несе гарячу душу на вівтар
    своєї нені, у її господі
    являє світу свій високий дар.

    Сіяючі протуберанці серця –
    палаючий і досі оберіг.
    Але і Бог, як у людей ведеться,
    на цій стезі його не уберіг.

    Його убила партія народу
    за щире слово, за любов щемку
    одну-єдину на його віку
    у боротьбі за волю і свободу.

                       II
    Ой не одного мучили за те,
    що обирали поприще святе,
    молилися не ідолу, а Музі...
    У казематі отруїли Стуса,
    а Симоненка «вчили карате»
    опричники скаженого Союзу,

    І не одні ідеї москаля
    на капищі, на бойні і на прощі
    косили не одного Василя.
    Смішили не оті партійні мощі,
    а дві калоші на Червоній площі
    у показній мізерії Кремля.

                       III
    Незламний дух формує наше кредо,
    саме життя огранює девіз –
    хоча б на постать бути попереду
    партійної єпархії лакиз...
    ..................................................
    ...але – куті не передати меду,
    наповнюючи істиною зміст.

                     Епілог
    Його іще живого поховали
    у карцері серійні канібали,
    але і досі небо, і земля,
    і неземні Маріїні хорали
    озвучують ідеї Василя,
    винищуючи іродові зали.

    06.01.20


    Рейтинги: Народний 5.63 (5.51) | "Майстерень" 5.63 (5.64)
    Коментарі: (2)


  14. Ірина Білінська - [ 2020.01.06 23:49 ]
    Січневе
    Дощі у січні - вже не дивина.
    А мариться хмільною хуртовиною!
    Де під пахвою втомленого дня
    Чуттєвий щем накриє нас лавиною...
    Нехай би засніжило, замело!
    І ну їх - ті блютузи із вай-фаями! -
    Лиш ти і я.
    І сонце, що зійшло...

    Передріздвяним сяєвом світаємо...









    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.37)
    Коментарі: (4)


  15. Ярослав Чорногуз - [ 2020.01.03 01:03 ]
    Мов небо впало
    Ледь вітерець гілки колише….
    Сад зачаївся відалік.
    І мовчки, у зимовій тиші
    Веде ударам дзвонів лік.

    І пролітає понад садом
    Далеко в темряві літак.
    І знову очі дивом надить
    Сяйна вервечка золота.

    Аж затремтіла тихо ліра,
    Краси вбираючи огром.
    Коштовності од ювеліра
    Хтось виставив поза Дніпром.

    Переливаються вогнями,
    Щораз приваблюючи зір.
    Мов небо впало перед нами
    Й розсипало жарини зір!

    2 січня 7527 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.7) | "Майстерень" 6 (5.91)
    Коментарі: (6)


  16. Тетяна Левицька - [ 2020.01.02 11:55 ]
    Веремія
    У країні - чума, 
    віри, сонця нема,
    б'юсь у кліті
    пташам безголосим
    об ґратину стальну,
    голубу сивину
    заплітає журба
    у волосся.

    Надломилася вже,
    день під корінь стриже,
    ніч нашіптує
    мантри сакральні.
    Веремія в душі,
    розповзлися вужі
    непокорою
    у сповідальні.

    У сльоті самоти
    небо із висоти
    миє ноги
    дзвіницям і людям.
    Розболілись рубці,
    правда у кулаці,
    дужче бий -
    переможців не судять.

    1.01.2020р















    Рейтинги: Народний 6 (5.72) | "Майстерень" 6 (5.84)
    Коментарі: (8)


  17. Тетяна Левицька - [ 2019.12.31 12:38 ]
    Від любові оживає все
    Бережи, коханий,  від біди,
    Від сторонніх поглядів і фальші.
    Ти для мене соловей найкращий,
    тож співай, для нас цвітуть сади!

    Хочу сяяти для тебе я,
    дарувати запахи медові.
    Від любові ожива земля,
    квітне все навколо від любові.

    І роса додолу не впаде,
    і не визріють травневі луки.
    Від любові оживають звуки
    і кружляє сонце па-де-де.

    Тягнеться до ясеня сосна,
    Джміль до оксамитової бджілки.
    Бо любов, як пісня осяйна
    огортає ніжністю сопілки.

    Почуття дарують небеса
    кожному, хто вірить у це диво.
    Щоб жилося сонячно, щасливо,
    погляд у любові воскресав.

    Океани мрій в собі знайшов,
    подихами повнились вітрила.
    Про безмежну зоряну любов
    серце із душею говорило.

    30.12.2019р







    Рейтинги: Народний 6 (5.72) | "Майстерень" 6 (5.84)
    Коментарі: (7)


  18. Тетяна Левицька - [ 2019.12.27 09:33 ]
    Довіряй
    Не бійся, довіряй, і буде все гаразд.
    І кінь спіткнеться враз не кажучи про жінку.
    Спокус в житті багато швидкоплинних зрад -
    оса нектари п'є із яблука й барвінку.

    А ти мене, ласкавий, чуйно обійми,
    повіки тріпотять від щемної любові.
    Краса вражає всіх,  немає втім вини,
    та зводять з розуму не очі волошкові.

    Потонеш в них навіки - випливеш, колись,
    сама у них не раз топила душу з горя.
    Лише на мить зірниці десь пересіклись,
    але гроза скінчилася і стихло море.

    Від заздрощів, оман - зірви чортополох,
    цвітінням синім радує колючка пізня.
    У нас з тобою не життя одне на двох,
    одна душа і серце, й лебедина пісня.

    25.12.2019р.





     


    Рейтинги: Народний 6 (5.72) | "Майстерень" 6 (5.84)
    Коментарі: (2)


  19. Віктор Кучерук - [ 2019.12.27 05:40 ]
    * * *
    Г. С...
    Напевно, в мене настрою нема
    Тому, що й ти десь нудишся так само,
    Як за вікном заплакана зима,
    Себе щодня втираючи вітрами.
    Її страждання спричиняють щем
    І душі наповняють гіркотою,
    Бо йдуть дощі узимку день за днем,
    Час для побачень зменшуючи вдвоє.
    Мовчить чомусь бездушний телефон,
    Давно не чути гавкотню собачу, –
    Нудним дощем вколисаний у сон,
    Змикаю очі, щоб тебе побачить…
    25.12.19


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.54) | "Майстерень" 6 (5.8)
    Коментарі: (3)


  20. Любов Лисенко - [ 2019.12.24 21:27 ]
    Ever rest
    «Тільки вверх!» – цей маршрут він для себе намислив.
    Вище хмар – Еверест – саме та височінь.
    Не спинити його ні нестачею кисню,
    Ні вітрами, що виють як звірі вночі.

    Він без шерпів, для нього приємніше соло,
    Підкоряючи волю, приборкує схил.
    У легенях печер і усюди навколо
    Ті, для кого розколини замість могил.

    Їх немало і більшає кожного року,
    Їхню висохлу плоть роз’їдають вітри
    І не треба тут бути якимось пророком
    Щоби знати – фінали лиш два, а не три.

    Він, примруживши очі, здіймаєтеся вгору
    За межею можливостей і на межі,
    У відлунні лавин і небесного хору
    Вже не видно, де люди, а де міражі.

    І стає йому тепло та навіть спекотно
    На снігах позахмарного даху землі,
    Хоч здавалося, часу є скільки завгодно,
    Що дозволено все, та раптово зімлів.

    На вершині величність – страшніше отрути,
    А секунди на холоді варті годин,
    За дорогою вгору так легко забути,
    Що здіймання наверх – половина ходи.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (4)


  21. Любов Бенедишин - [ 2019.12.24 08:12 ]
    Джокер
    «Клондайк» – на яскравих афішах.
    Не так – на арені:
    гниле павутиння ілюзій,
    кліше клоунади…
    Від сорому купол палає!
    Роззявам – «до фєні».
    І замість спасенного
    виску сирен –
    серенади.

    Захоплених оплесків луни.
    Льодяники, жуйки…
    «Майстерно! Чудово!» –
    народна любов до нестями.

    – А після антракту – сюрприз,
    любі тітоньки й вуйки!

    …Вклоняється Джокер:
    за спиною руки
    (з ножами).

    24.12.2019


    Рейтинги: Народний 6 (5.69) | "Майстерень" 6 (5.81)
    Коментарі: (8)


  22. Віктор Кучерук - [ 2019.12.24 06:47 ]
    * * *
    Г. С...
    Не надійся – не відстану,
    Не забуду, чуєш – ні!..
    Присягаюся зарані
    На твої всі ночі й дні.
    Видивлявся недаремно,
    Адже звали звідусіль, –
    Наче сила потаємна
    Спрямувала очі в ціль.
    Відкидаю неможливість
    Розуміння віщих снів,
    Бо якою ти наснилась, –
    Отаку тебе й зустрів.
    Довгождана і жадана
    Вже з’явилася не в сні, –
    Не надійся – не відстану,
    Не покину, чуєш – ні!..
    23.12.19


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" 5.5 (5.8)
    Прокоментувати:


  23. Галина Сливка - [ 2019.12.20 19:18 ]
    ***
    Гіркота зі спогадів - гострим каменем.
    Не звучать на сто ладів труби зламані.
    Береги торкають хвиль стебелиною,
    Де пробився слізний біль самотиною.
    Плине доля річкою, небо - зорями.
    Відтінили стрічкою ниву зорану.
    А пороги пам'яті між потоками
    Зманюють дорогами неширокими,
    Зваблюють минулого обіцянками,
    Що серпанком росяно слались ранками...
    Скільки в плині пам'яті збуриш кроками,
    Не вернеш минувшини - вже уроками
    Гіркота зі спогадів, гострим каменем.
    Не звучать на сто ладів труби зламані.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" 5.5 (5.59)
    Коментарі: (6)


  24. Галина Сливка - [ 2019.12.16 22:13 ]
    ***
    Летять сніги... О, як летять сніги
    На береги, що кригою обкуті.
    Завіями із Божої перги,
    Жаринами торкаються до суті,
    Що тремко так пульсує і щемить,
    В найменший день, на веселковім мості.
    Летять сніги. Їх лет - то мрії мить,
    Котра початком наповняє простір.
    Між берегів - народжена Любов.
    І сивий віл - теплом посеред тиші.
    Співає серце мовою основ
    І Богомати всенький світ колише.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" 5.5 (5.59)
    Коментарі: (2)


  25. Микола Соболь - [ 2019.12.16 04:26 ]
    Жінці вамп
    Кохання тобі невідоме
    То хибне якесь почуття.

    А жінці пологів судоми
    Дарують любов і дитя,
    Обійми сімейні щасливі,
    Турботи і радощі днів,
    І крила того, хто у зливі
    Зігріти, і зміг, і хотів…

    Твій у́діл – змією сичати,
    Не вистачить сили на більше
    Бо любляча жінка і мати –
    Ніколи не піде на грішне.
    04.12.19р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Прокоментувати:


  26. Микола Соболь - [ 2019.12.13 06:58 ]
    Груднева миттєвість
    Погостюю у грудня, почаюю з зимою,
    Подивлюся на білі, пухнасті сніги
    На дерева укриті легкою габою,
    На Дніпра посивілі за ніч береги.
    І Стожарів палає незгасаюча ватра,
    І здається ніколи не бути біді.
    Не відвернеш від себе ні сьогодні, ні завтра
    Кожна мить неповторна у нашім житті.
    02.12.19р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (2)


  27. Ігор Деркач - [ 2019.12.12 09:13 ]
    Володарі білих кілець
    ІЩось і було, а нація не знає, –
    що то воно у Франції було?
    У злодія на голові палає,
    а виглядає, наче еНеЛО.

    І наче упилася наркотою
    Московія великого Пуйла.
    Ні спокою немає, ні покою.

    На бестію не вистачає зла.
    Усюди п'янь, а лізе у герої
    і на Олімпі «шороху дала».

    ІІНемає світу ні кінця, ні краю.
    Бери за даром райдуги дугу.
    А їй усе іще... не вистачає
    чужої хати у свою тайгу.

    Освоєні на суші і на морі
    усі скарби Великої Ріки,
    а Раші мало. На біду і горе
    освоюють її бойовики.

    Майбутнє обікраденого люду
    до самої окраїни землі
    віками завойовують приблуди.

    З червоною зорею на чолі
    вони були однакові усюди.
    Ідуть на мир війною москалі.

    ІІІЯкщо Гаага обіцяє ґрати,
    ніхто не розуміє, – в чому суть?
    Йому ще, може, й Нобеля дадуть,
    хоча пора по шнобелю давати.

    Анжела ошелешена Пуйлом,
    Емануель її не розуміє...
    І, – «цо то буде»? Наркота у дії.

    Нормандія поїхала умом...
    Узгоджені «галюники месії».
    Домовилися майже «ні о чьом».

    ..............................
    Качають газ із Комі, Вєсі, Мєрі...
    А, чокнутий на імені Бандери,
    уже не розуміє аксіом.

    Йому давай границі СеРеСеРу,
    але коли показуєш на двері,
    орда у вікна лізе напролом.

    12/19


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (2)


  28. Любов Бенедишин - [ 2019.12.12 09:04 ]
    По-етапне
    1.
    Виправдань крайнощі.
    Розпуки обнулення.
    Течії радості.
    У спогад занурення…

    2.
    Хвилі зневіри.
    Тривоги маневри.
    Слово – покірне.
    Натягнуті нерви.

    3.
    Шквал безголосся.
    Напруга параметрів.
    Вибух емоцій!
    Контузія пам’яті…

    12.12.2019


    Рейтинги: Народний 6 (5.69) | "Майстерень" 6 (5.81)
    Коментарі: (15)


  29. Галина Сливка - [ 2019.12.11 21:14 ]
    ***
    У осердях негоди і хуг,
    На розхрестях туги і завії
    Щемом нив не засію під плуг.
    Хай приймається зерня надії.

    Що живе, те лишає ясу.
    Я її не ховаю між ребер:
    Звикла дневі віддати красу,
    Тіні ночі відклавши для себе.

    І шукаю смаку в гіркоті,
    Як дитя, вчуся наново кроків,
    А плече підставляють оті,
    Хто цінує життєві уроки.

    І запалений промінь щомить,
    Крізь тумани знемог і вагання,
    Амальгамою сили дзвенить,
    Коли стежки торкає світання.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" 5.5 (5.59)
    Коментарі: (3)


  30. Олександр Сушко - [ 2019.12.11 14:19 ]
    Mеmento mori
    То, хто ж я, сестри? Штепсель? Тарапунька?
    Беззубий пень? Із вусами хлоп'я?
    Не дід і не юнак, а лисий вуйко,
    Ні бе, ні ме! Ні риба, ані м'я!

    - Йди в монастир,- збиткується сатира,-
    Пракорінь спить - таких беруть у скит.
    Для музи ти, немов на шиї гиря,
    Підтоптаний, невизнаний піїт.

    Від зморшок не зарадить санаторій
    Та поцілунки мавоньок палкі.
    Жуй сухарі. Але memento mori
    Й майбутній трем старечої руки...

    Плету зі слів мальованки ажурні,
    Відшукую гармонії портал.
    Думками - ще у юності безжурній,
    А грішним тілом - вже давно не там.

    11.12.2019 р.

    Memento mori - пам'ятай про смерть (лат.)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (2)


  31. Галина Сливка - [ 2019.12.10 22:56 ]
    ***
    Вітром гойдається вишня,
    В небо вростає гілля.
    Вкутана в пам'ять колишню,
    Прийшле вітає здаля.
    Інеєм сріблені віти -
    Стежка в заобрію вись,
    Духом аби забриніти
    Мріям, що вшиті колись
    В зіткану хустки основу
    Із молитовних суцвіть.
    Ними дівча під Покрову*
    Крону і світ, що стоїть,
    Вкрило. І вишня всевишню
    Тихо колише яву,
    Мовби неспівану пісню,
    Світлу, жадану, живу.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" 5.5 (5.59)
    Коментарі: (2)


  32. Віктор Кучерук - [ 2019.12.10 08:10 ]
    * * *
    Г. С...
    Стосунків наших пізню зав’язь
    Руйнує ранній холод чвар,
    Хоч ми обоє намагались
    Незгоди стримати удар.
    Стражденним душам на догоду,
    Не оберталися назад, –
    Раділи будь-якій погоді
    Без глуму сміху й страху зрад.
    І горе стало б щастям нині,
    І ти казала б: Я – це ти!..
    Якби в собі свою гординю
    Змогла навік перемогти.
    Адже благав, зборовши сором:
    Іще дві букви напиши!..
    Та ти мене вважала хворим,
    І я ним став уже – в душі…
    Твоя байдужість поховала
    Мене в мені без мук і сліз, –
    Отож і житиму помалу
    Тепер без обрисів і рис…
    09.12.19


    Рейтинги: Народний 6 (5.54) | "Майстерень" 6 (5.8)
    Коментарі: (3)


  33. Ярослав Чорногуз - [ 2019.12.09 18:42 ]
    Розчулена ніч
    Тихо алеєю йду,
    Змовкла пташина розмова…
    Нічка принишкла в саду,
    Затишна нічка зимова.

    Так, ніби зірку ясну
    Місяць торкає за плечі…
    Ніченьку враз пригорнув
    Тихий і лагідний вечір.

    Пристрасно так цілував,
    Груди налиті він пестив,
    Ніжні промовив слова,
    Вдяг їй намисто чудесне.

    Аж затремтіла уся…
    Ось де – зворушення сила!
    Нічка розчулилася
    І… потепліла!

    8-9 грудня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



    Рейтинги: Народний 6 (5.7) | "Майстерень" 6 (5.91)
    Коментарі: (10)


  34. Н Кап - [ 2019.12.09 13:59 ]
    Човен
    Чи не тому, що я тобі - ріка?
    (Дорога? Перепона? Бездоріжжя?)
    не знаєш сам до часу. Але ніжність
    росте крізь ніч, що мов земля, глевка.
    Що мов вода, якій немає дна.
    Пребілий день пресинім снігом
    повен.

    Мовчать ефіри, музи і весна.
    І Бог мовчить.

    А ти - будуєш
    човен.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (2)


  35. Микола Соболь - [ 2019.12.09 07:57 ]
    Міжсезонне
    Сіріє день одразу по обіді,
    Сиріє сонце та не хоче гріти,
    Оголені хитає вітер віти
    Та розкидає оберемки мідні.

    Укрий, тумане, стомлені дерева
    Допоки сніг блукає поза містом
    Хай горобина полум’я намистом
    Освітлює густе грудневе мрево.

    Незатишно стає у цьому світі.
    Така пора сьогодні – міжсезоння.
    Душа шукає затишку, осоння
    І зірку, що підніметься в зеніті.
    24.11.19р.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (2)


  36. Галина Сливка - [ 2019.12.06 10:18 ]
    ***
    Зав'язала хустку так святочно.
    На плечах - коромисло з роками.
    Силуету лінії жіночні
    У свічаді неба, між зірками,
    Міряєш, немов звіряєш долю.
    А вона хлюпоче у відерцях.
    Ранок дневі вигаптував льолю,
    День у ночі топить своє серце.
    Закувала смутки у намисто,
    Одягла на шию баламути.
    Звівши погляд сяйвом променистим,
    Чи зумієш сонця не минути?


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" 5.5 (5.59)
    Коментарі: (2)


  37. Віктор Кучерук - [ 2019.12.04 09:52 ]
    * * *
    Г. С…
    Ти стільки раз вже снилася мені,
    Що міг би збожеволіти від щастя,
    А я рахую безутішно дні
    Від розставань до зустрічей нечастих.
    Бо що тих снів ростуча суєта,
    То забарна, то дуже швидкоплинна, –
    Коли спросоння нудяться вуста
    І повнить рот лиш гіркота полинна.
    Без мук розлучень так би я не снив
    Щоніч тобою, радосте журлива, –
    І веселіше зазвучав би спів,
    Адже щасливим тільки він властивий.
    04.12.19


    Рейтинги: Народний 6 (5.54) | "Майстерень" 6 (5.8)
    Коментарі: (3)


  38. Вадим Василенко - [ 2019.12.03 22:42 ]
    ***
    День як аркуш простерсь. Обростають товстою корою
    низьколобі дахи. Відпливуть мої сни до води,
    а твої, мов птахи, відлетять. Зимовою порою
    не злічити усіх серед довгих, як ріки, годин.
    Скільки світла довкруг, а в тобі щось мале і зникоме,
    як сліди на снігу, що зоставив невидимий хтось.
    Поміж днем і видінням дійти б, не відкрившись нікому,
    до прабілих земель, про які ще не знає ніхто.
    Але доторк руки враз обпалить, як спогад про воду,
    сонну рибу, що дивиться в люстро прозоре, як лід.
    Обривається слід. І ні виходу більше, ні входу.
    Пізні гноми закриють останній підземний прохід.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (2)


  39. Микола Соболь - [ 2019.12.03 04:39 ]
    Віртуальність
    Засуну писка у фейсбук,
    Живі ще, любі друзі!
    Ох, «павутину» сплів «павук»
    Охочим до ілюзій.
    Відкрийсь, комп’ютере, сезам!
    У віртуальність хочу.
    Де сторінки прекрасних дам
    І, до жінок охочих…
    Зі Збаража кричать: «Привіт!» –
    Львів’янин салютує…
    У віртуальний вгрузли світ,
    А вирватися всує.
    17.11.19р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Прокоментувати:


  40. Галина Сливка - [ 2019.12.02 21:42 ]
    ***
    Ти забула, напевно, що видихом міряють вдихи,
    Що нове наливають вино у порожній потир.
    Не багатство - причина розвою майбутньої віхи,
    А жага, а потреба - твій прагнучий Бога пустир.
    Всі набутки свої, наче одіж, знімаєш в розлуках.
    Все, що знаєш і маєш, і те, ким ти є, чи твоє?
    Просиляєш собою в любов нитку світла і звуку,
    І зшиваєш до дії розтовчене серце своє.
    Оживають ті клапті у барвах, лікуючи болі,
    Розчиняються сутінки світлом, що ллється згори.
    Просить вбогість твоя для пустель благодатної долі,
    А у відповідь лине тобі:"Говори, говори..."


    Рейтинги: Народний 6 (5.54) | "Майстерень" 6 (5.59)
    Коментарі: (2)


  41. Віктор Кучерук - [ 2019.12.02 08:10 ]
    * * *
    Засклив мороз мілкі калюжі,
    Пожмакав листя, вп’явся в хлань,
    І шолудивих псів напружив
    Холодним духом до здригань.
    Посіяв іній, як пилюку,
    Уздовж дороги край узбіч, –
    І так вхопив мене за руки,
    Що я холонув аж до пліч.
    Отож мене напередодні
    В дугу згинало недарма, –
    Морозу подихом холодним
    Звіщує про прихід зима.
    01.12.19


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" 5.5 (5.8)
    Коментарі: (1)


  42. Микола Соболь - [ 2019.12.02 05:20 ]
    Вільна
    Завариш зранку каву,
    Візьмеш до рук цигарку
    Новини не цікаві,
    Пора вдягати парку.
    Холодним листопадом
    Не думаєш про літо,
    Чекаєш снігопаду
    Такого, щоб із вітром.
    Збентежене учора
    Думками не спокійна:
    «Засни, уяво хвора,
    Я від сьогодні – вільна!»
    17.11.19р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Прокоментувати:


  43. Галина Сливка - [ 2019.12.01 22:58 ]
    ***
    По білім біло шила самота,
    Збіліле небо сипалось пухнасто
    На стежку, пам'ять, пройдені літа.
    Із райських древ врожаїлося щастям,
    Таким незвичним, дивним, мов світи,
    Яким вдалося вічність пролетіти.
    І падали світи, а чи сліди,
    Сніжинками... чи тайнами софітів...
    І дарували змріяне тепло
    В долонях, заколисаним зернятком.
    В пеленках білих грілося Добро
    Не самотою. Полум'ям початку.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" 5.5 (5.59)
    Коментарі: (1)


  44. Галина Михайлик - [ 2019.11.30 18:26 ]
    Світлотіні
    Між світлом й тінню я у світлотіні,
    де тиша поглинає кольори,
    де темінь у вселенськім безгомінні
    і тільки крила дотиком згори.

    Це таїнство заглиблення у сутність,
    це щастя осягання й відкриттів!
    Така близька й щемлива Всюдисутність
    Того, Хто це відкрити захотів…

    Безмежна вдячність вмитися сльозою,
    до струн своїх знайшовши камертон,
    зустрітися з майбутньою собою,
    поринувши у благодатний сон…

    Розкошувати там у світлотіні,
    вслухаючись у звуки й кольори
    тих перших променів, таких пізньоосінніх,
    і ніжних крил із дотиком зими.…


    Рейтинги: Народний 6 (5.64) | "Майстерень" 6 (5.79)
    Коментарі: (2)


  45. Ігор Шоха - [ 2019.11.30 15:57 ]
    Комедійний вінок сонетів
    IНе ангели явилися мені –
    усі талановиті і крилаті
    поети, що літають уві сні,
    та іноді воюють як пірати.

    Тут і ніяке у одній ціні,
    і те, що сяє, наче діаманти,
    і месники – і явні, й потайні,
    метелики, аби й собі літати.

    Але усяк описує себе –
    і дуже гонорові, і не дуже,
    аби і на вербі родили груші.

    Усе прощає небо голубе,
    де очевидно є іще цабе,
    отці олімпу, аси і байдужі.

    ІІОтці олімпу, аси і байдужі
    шукають глибину на мілині,
    героїв у сучасному кіні
    і тиражують аніме папужі.

    І ні тобі сльози у полині,
    ані колючок у терновій ружі...
    А я співаю, – «Ой не шуми, луже...»
    та ще й акомпаную на струні.

    Але не чують ні гаї, ні доли
    мелодію, яка іде по колу
    і затихає у височині.

    Таке буває, що, на жаль, ніколи
    ніде нікого не хвилює соло
    у хорі душ – і до ладу, і ні.

    ІІІ
    У хорі душ – і до ладу, і ні
    не відаємо, – бути чи не бути?
    Те на арені, се у купині
    і їм одне одного не почути.

    Тому і залишаються одні
    нікому не цікаві баламути.
    І ліра є, і звуки чарівні,
    та це глухому зайві атрибути.

    Зате, коли озвучене своє,
    то й когута зозуля впізнає
    не як абищо, а гучного мужа.

    Ідилія у чаті настає
    і поки гонор збою не дає,
    одне одного величає, – друже!

    ІVОдне одного величає, – друже!
    І дорогому ніби дорога
    і м’яко стеле, і єлейно служить
    і не Кощій іще, і не Яга.

    Обоє пряли поетичний кужіль.
    Були і рогачі, і кочерга...
    І не чекали віхоли і стужі,
    аж поки не повіяла пурга.

    Одне віршує, інше помагає.
    Але натура й віники ламає,
    коли обоє – лялі заводні.

    Дуелями займаються дуети
    і пера заміняють пістолети,
    коли немає сенсу у війні.

    VКоли немає сенсу у війні,
    то це уже на «Енеїду» схоже.
    Усі бої палкі і затяжні
    і ясно, що ніхто не переможе.

    Юнона мріє у самотині,
    сльозою умивається, не може
    загоїти образи. Їй не гоже
    ховатися одній у далині.
    .
    У неї не здіймається рука
    ударити по тім’ю мужика
    за всі його оказії верблюжі.

    У неї ще ілюзії нема,
    що якось це упорає сама.
    Орли богеми бойові та дужі.

    VIОрли богеми бойові та дужі.
    Той коцає, а те й собі скубе
    і нахиляє небо голубе,
    аби її скупати у калюжі.

    А заодно купає і себе
    у цьому опікаючому душі
    і дулею погрожує чинуші,
    а бабая у яму загребе.

    Але не дай то, Боже, це пихате,
    фігурою до того ще й пузате,
    побачити у себе у вікні.

    Хизується есеями своїми
    і не горить од сорому. Усі ми
    уміємо горіти у вогні.

    VIIУміємо горіти у вогні
    і боїмося чаплі у болоті,
    а сущі біси, демони і тьоті
    являються, буває, уві сні.

    А хочеться руно у позолоті
    аби були наяди у човні,
    ахейці в дерев’яному коні,
    улани, єзуїти, гугеноти...

    Але Амуру не до епопей.
    Йому надокучає Одіссей
    або Еней на морі і на суші.

    Бо ліпше воювати як брати,
    аніж усім за обрії іти,
    гартуючи одне одному душі.

    VIIIГартуючи одне одному душі,
    не чуємо найменшого із нас
    і як на полі бою кожен раз
    у вуха затикаємо беруші.

    І гроші економимо, і час,
    і на війну, і на побори сущі,
    на бойові ракети і катюші,
    що убивають всі надії мас.

    Та час іде. Його не зупинити
    ані паяцу, ані ерудиту,
    коли пора настала вогняна.

    Піїти подалися у поети
    осилювати оди і сонети...
    Ця епопея, як не є – смішна.

    IXЦя епопея, як не є – смішна,
    а я боюся, що не засміюся,
    коли на отамана-пацана
    іде уже не Надя, а Маруся.

    Не відаю, кому тоді хана,
    коли уже немає Яна Гуса
    і Жанну не карає сатана,
    і влада це намотує на вуса...

    Але і це уже не дивина.
    Буває, опиняємось на міні
    лягаємо собакою на сіні.

    Затія наша хоч і осяйна,
    та на тину уже немає тіні.
    Енею буде не до Перуна.

    XЕнею буде не до Перуна.
    Йому цікава партія Зевеса.
    Немає «Одіссеї» на Одесу,
    хоча і залітає сарана.

    Рулеткою заволоділа преса.
    Опікується Вовами вона.
    До Грузії немає інтересу.
    Молдавію очікує «страна».

    А на олімпі все немає Пана.
    І на Парнасі явно не резон,
    аби прийшов новий Наполеон.

    І «вата» уповає ще на хана.
    І поки «Енеїда» – це не «Сон»,
    зоїли оспівають графомана.

    XIЗоїли оспівають графомана.
    У Трої революція гряде!
    Бастилія в Росії упаде,
    зійде з очей |полуда і омана.

    Гільйотиною пахне де-не-де.
    А це уже історія погана,
    бо кожному, у кого є догана,
    за скоєне іще перепаде.

    Згадаються сієсти і бентеги,
    фортуни – альфа і судів – омеги
    і пізня у юдолі суєта.

    Тоді і юді буде не до сміху,
    і клоуну ще буде на горіхи,
    якою не буває висота.

    XIIЯкою не буває висота
    і як би не смішила «Енеїда»,
    а до Гааги все-таки поїде
    осяяна зорею ліпота.

    Од неї у Сибірі мало сліду.
    Царю неволі зайва доброта.
    І я уже радію за сусіду,
    коли і їй заціпило уста.

    Але якщо полегшає народу,
    то я проголосую за свободу,
    яка уже прийде як саме та...

    І свого сина упізнає мати,
    ну а мені не буде заважати
    свята або наївна простота.

    XIIIСвята або наївна простота
    не пожаліє долара у ватру
    кумиру, що за неї йде на страту.
    Така її і воля і мета.

    На маси уповати ще не варто,
    бо це не середина золота
    і не еліта. Кане у літа
    усе, що має жити і сіяти.

    Та не згасає полум’я долонь.
    Ідуть у Лету наші отамани.
    Загачуємо віртуальні чани.

    Аби не гас на капищі вогонь,
    еліта, із юрбою в унісон,
    і хмизу додає – заради Яна.

    XIVІ хмизу додає – заради Яна
    таємна інквізиція «свята».
    На неї ще очікує плита
    єпархії Мазепи і Богдана.

    Царя копита і його п’ята,
    костьоли, синагоги і осанни
    із мінаретів сурами Корану –
    це і сьогодні «золота орда».

    Нема дороги із хатини скраю.
    Роняю бісер на путі до раю
    усе-таки у рідній стороні.

    Усе це буде ближньому на згадку.
    Даруйте, що на самому початку
    не ангели явилися мені.

    Магістрал
    Не ангели явилися мені.
    Отці олімпу, аси і байдужі
    у хорі душ і до ладу, і ні
    одне одного величає, – друже!

    Коли немає сенсу у війні,
    орли богеми бойові та дужі.
    Уміємо горіти у вогні,
    гартуючи одне одному душі.

    Ця епопея, як не є – смішна.
    Енею буде не до Перуна,
    Зоїли оспівають графомана.

    Якою не буває висота,
    свята або наївна простота
    і хмизу додає – заради Яна.

    30.11.19


    Рейтинги: Народний 6 (5.51) | "Майстерень" 6 (5.64)
    Коментарі: (6)


  46. Віктор Кучерук - [ 2019.11.30 10:15 ]
    * * *
    Дощ іде… Турбот не стало
    І немає суєти, –
    Десь від зору поховались
    Люди, кури та коти.
    Тільки, мокрі та неситі,
    Не вгавають голуби, –
    Із-під стріхи туркотіти
    Можуть, чую, півдоби.
    Дощ іде… Іскриться срібно
    Кожна крапля, мов роса,
    Та поету не потрібна
    Надоїдлива краса
    Всюдисущої вологи
    За ледь-ледь прозорим склом, –
    Хочу в руки взяти ноги
    І на двір гайнуть бігом.
    Дощ іде й не хоче навіть
    Припинитися на мить, –
    Переповнює канави,
    Прагне листя утопить.
    Цей невчасний плач погоди
    Стільки сліз уже налив,
    Що бажаної свободи
    Не лише мене лишив.
    Край діброви жвавий вітер,
    Як бездомний мандрівник, –
    Теж не знає де подітись
    Чи сховатись між осик.
    Дощ іде весь день… Повільно
    Ллється музика сумна, –
    Маюсь нудно і безцільно
    Від порога до вікна.
    30.11.19


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" 5.5 (5.8)
    Коментарі: (1)


  47. Надія Тарасюк - [ 2019.11.29 19:07 ]
    * * *
    Гадаєте, моя любов холодна?
    Збираєте крупинки снів, як мрій…
    Учора лиш занедбана погода
    була для вас немов тягар стихій.
    Вважаєте, утіха незрівнянна —
    улесливий, жертовний небокрай?
    Ласкава осінь, в золото убрана,
    іще сьогодні розділяє пай…
    Гадаєте… А чи мене спитали:
    ну, як тобі, довірливо чи ні?
    Осіння панна сірим ходить гаєм.
    …Холоне сонце, як невірні дні.

    2019


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.4) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (6)


  48. Віктор Кучерук - [ 2019.11.29 09:43 ]
    * * *
    Осінніх днів тривка зажура
    Навколо мене і в мені
    Владує мовчки та похмуро,
    Як безталання в талані.
    Несамовита, передчасна,
    Несхибна й гостра, наче біль, –
    Вона зненацька, без пояснень,
    Попала глибоко у ціль.
    Адже навколо розлилося
    Й назовні душу виверта
    Тривке осіннє безголосся
    І небувала пустота…
    29.11.19


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.54) | "Майстерень" 6 (5.8)
    Коментарі: (2)


  49. Ольга Якубенко - [ 2019.11.28 18:45 ]
    Сон
    Мені наснився дивовижний сон —
    Я знов мале допитливе дівчисько,
    Співа зі мною вітер в унісон,
    Черешня віття нахиляє низько,

    І сонце гріє посмішку мою,
    І жук-рогач ховається в долоні,
    Я серед саду радісна стою
    І їм солодкі ягоди червоні.

    У тому сні бабуся ще жива,
    Мене із хати кличе до сніданку,
    І в пам'яті моїй її слова
    Звучать, звучать, звучать безперестанку...

    Варенички гарячі і пухкі,
    Смак молока немов куштую досі,
    І руки ті бабусині м'які
    Мене так ніжно глядять по волоссі...

    І сміх її, такий веселий сміх
    Натрудженої втомленої жінки,
    Він всю любов життя її зберіг
    І лиш набув печального відтінку.

    Торкаюся до прохолодних стін,
    Вдивляюся в старі над ліжком фото,
    І віриться — сумних не буде змін,
    Не знатиме оселя ця скорботи,
    Хоч, мов вода, біжать, біжать часи,
    Тікаючи з минулого в прийдешнє...

    Мене збудили діток голоси,
    Солодкі, мов бабусині черешні!..

    2017 р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (4)


  50. Уляна Світанко - [ 2019.11.28 18:29 ]
    Осінньо
    Мальви на долонях,
    Гірко на вустах,
    Вперто ницу долю
    Пробую на смак.

    Поспіхом ковтаю:
    Мить…ще мить – на вдих…
    Лиш одна мета є
    Крізь журбу і сміх.

    Осені двійнята:
    Я і дощопад.
    Дітками багата,
    Хай усе невлад.

    21.10.2013


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.31)
    Коментарі: (8)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   123