ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2019.10.17 08:43
Г. С...
Дарма знедавна не приходиш
Ти без пояснення причин
Туди, де пес хвостом зі сходів
Змітає пасма павутин.
Дарма вирощуєш байдужість
І себелюбство жнеш повік,
Якщо тобою занедужав

Ігор Деркач
2019.10.17 08:25
Буває і ніщо дає урок
як замінити ямбами хореї.
Сонети це не купа балачок
і не подяка Музі чи Морфею.

І рупори беремо на замок,
і маємо від болю панацею.
Уміємо у попелі думок

Іван Потьомкін
2019.10.16 21:44
Де сховок, про те вона лиш зна.
Ніхто її не бачив в пору сухостою.
Зграбненька, мов та прима-балерина,
Являється в Єрусалим лиш восени.
Дрібніш од горобця, але така ж проворна.
Не для музичного, сказати б, благозвуччя
В їм’я її вплелось Імення

Микола Дудар
2019.10.16 20:39
У бутлях світ, а небо в корках
Понтифік зник. Осиротів…
На поле битви пруть з Пріорки
Престол - хто встиг, той опосів…
А в Альпах сніг такий сліпучий!
Як хоч - засліпни, хочеш - з’їж
В Кореї "північ" знову пучить
От - от зів’яне цінний вірш…

Олександр Сушко
2019.10.16 17:58
Простий селюк на фронті гине,
Команда ЗЕ, як завжди, пас.
Гукаймо "Слава Україні!
Іди, герой! Воюй за нас!".

Мені дорожчий власний бізнес,
Дитина, жінка і бабло.
Іще й на носі прищик виліз!

Лілія Ніколаєнко
2019.10.16 14:47
Розділ 4. Розплата за ілюзії

Вінок 11. Вигнання із раю

1.
У тернові заховані перлини
Жбурну на небо, ніби на ріллю.
Збирала щастя по малій крупині,

Устимко Яна
2019.10.16 14:02
ріка ковтає небо і сивіє
повісмами вростає в береги
рум’янок сумно дивиться крізь вії
на пустку що лунає навкруги

не плачуть очі виплакали сльози
коли прощалось літо кілька днів
край неба гріють пелени морози

Світлана Ковальчук
2019.10.16 13:57
драбиною – в синє небо
торкнутись його із даху
печалей мабуть не треба
літак заповзявся птахом

муркоче листок пожовклий
на вухо коту осівши
в глибини вернувшись мовкне

Олександр Сушко
2019.10.16 08:47
Я гетьманом ставати не хотів,
Але царя зробили мойші з пупса.
Вперед! До перемоги! Бий...котів!
А москалів не варто. Бо боюся.

Вмирають патріоти поміж вирв,
Країну ж зрада поділила навпіл.
Відводьмо зброю! Відсьогодні мир!

Ніна Виноградська
2019.10.16 08:35
Зав'язавши слова
У тугий і заплутаний вузол,
Заховалась душа
Між остатками фраз, мов лахміть.
Відучора ми вже
Не родина,
І, навіть, не друзі.
Мов китайська стіна

Леся Геник
2019.10.16 07:12
Нехай і так: від нині - все інакше.
Твій перший біль навчив тебе іти,
не важачи на сльози, піт і кашель,
не важачи на тіні і хрести.

Твоє мовчання - нині не безсилля,
твоє мовчання нині - скеля дій,
коли душа вгору долає милі,

Вікторія Лимарівна
2019.10.16 00:10
Присвячується українським футболістам

Бентежні емоції на стадіоні!
Запекла хвилююча гра!
Та все ж перевагу бере Україна
З рахунком "два-нуль" на «ура!»
Сміливо вона виграва!

Олена Малєєва
2019.10.15 22:29
Засуджена довічно до позбавлення волі
Так сказав мені кат і суддя
В голові моїй порожньо,
А в лоні жевріє ледь життя—
Там зростає маленька зернина
Буде з неї колись людина.
І людина ця я.
Народити себе із себе

Олександр Сушко
2019.10.15 21:48
Саджав троянди цілий день на клумбі,
Втомився, сестри, аж немає слів.
Прийшла пора товкти водицю в ступі,
Бо вечоріє й кашу вже доїв.

Інгредієнт один - щемне кохання,
Приправа - серце, сльози і душа.
Годиться для цієї справи спальня -

Оксана Логоша
2019.10.15 19:55
НІч.Ніч.Тиш.
Служки зложили віяла.
Хто ти?Чому не спиш і мерегтиш віями?
Ніч снить сни.
Ти їх гортаєш слайдами-
Знов утечеш від них правдами і не правдами.
Стогін.Совиний страх?Мудра сова-смілива.
Ніч на Чумацький шлях зціджує рештки млива..

Сонце Місяць
2019.10.15 19:45
знай що пазл
склався наразі
хіба так як
він сам захтів

хто ми є
у якій ще фазі
при активах

Домінік Арфіст
2019.10.15 19:25
Голос мій тобі невтішний
І прямий:
Все тут лишнє, бренді-вишня,
Ангел мій.
Там де елліну світила
Красота,
З чорних дір мене сліпила
Срамота.

Микола Соболь
2019.10.15 17:49
Схвильований минулим і майбутнім,
А малороси гарно тулять грим.
Стираю ікла, навіть зуби кутні,
Бо Україна це завжди – екстрим!

Це Яр Холодний і криваві Крути,
Батурина страшні донині сни.
Московська мова споконвік – отрута!

Лілія Ніколаєнко
2019.10.15 12:11
Вінок 10. Одкровення від змія

1.
Натхнення-мука до небес горить
І плавляться зірки, течуть в долоні.
У гріх веде магічний лабіринт,
У снах тремтять бажання ніжно-сонні.

Ніна Виноградська
2019.10.15 09:16
Зелений дощ і сива далечінь,
Світ кольоровий, різнобарвна злива,
В саду від спеки порятує тінь.
І я від цього усього щаслива.

Бо тут мій дім, і школа, і земля,
І вишня біла, мов старенька мама.
Я так сюди спішила іздаля,

Ярослав Чорногуз
2019.10.15 07:39
Перед серцем великим твоїм
Я сьогодні стаю на коліна.
І не сплю, і не п'ю, і не їм,
І щасливий, що я - твій мужчина.

Я сьогодні в любові воскрес
І життя по-новому осмислив.
Ти - безцінний дарунок небес

Іван Потьомкін
2019.10.15 00:21
Змалку мене вчили: «Не дивись під ноги.
Можеш і не вгледіти справжньої дороги.
А то, не дай Боже, спіткнешся об камінь»...
...Як в пригоді стало все оте з роками:
Прикрощі сьогоднішні не застують завтра,
Успіх тимчасовий – така собі забавка...
Вч

Сонце Місяць
2019.10.14 23:01
та в курсі ви любите більше тексту
& щоб політична справа
інакший прогрес рівноцінний регресу
чи бавить а чи не бавить

звичайно ви маєте більше сенсів
святкові біблійні тарелі
& слово є срібло або vice versa

Ігор Федів
2019.10.14 21:45
Обоє линули за обрії печалі,
І зорями у небі малювали шлях.
А часу течія накручує спіралі,
І залишає їм цілунки на устах,
Аби дороги долі кроками ставали,
Щасливі миті обертає у роки.
У ритмі їх серця єдиному звучали,
Допомагаючи закоханим іти.

Олена Малєєва
2019.10.14 21:43
Не мовчи, не мовчи,
Не ламай гілки молодого дерева.
Сонце котиться десь за обрій...
Я не плачу,
Це просто очі такі вогкі.
Я не буду гадати і думати, де ти є
Де б не був, знаю: ти не мій..
Я не плачу,

Ігор Деркач
2019.10.14 20:45
Добирає урожайне літо
качани і колос до куля
і Ярило у піке зеніту
сіє павутини на поля.

І Покрова устеляє сіно
пеленою на нове зело.
По озимині її насіння

Сергій Губерначук
2019.10.14 18:58
Арфістка схилилась на арфу
і тихо заснула,
хоча ще пружинило струни,
і золото грало,
а ніч біля моря
у рота води набирала
й по хвилі, по звуку, по крапці
весь світ проковтнула.

Ніна Виноградська
2019.10.14 18:43
Зелений дощ і сива далечінь,
Світ кольоровий, різнобарвна злива,
В саду від спеки порятує тінь.
І я від цього усього щаслива.

Бо тут мій дім, і школа, і земля,
І вишня біла, мов старенька мама.
Я так сюди спішила іздаля,

Роман Миронов
2019.10.14 18:31
Червоні вишні – біла пелена,
Січеться поле місячним череслом.
Червона смуга пам'яті воскресла
І в ягодах солодких ожила.

Ти не сама, ти знаєш, не сама.
Твоя душа горить і замерзає.
Твоє життя – між пусткою і раєм,

Микола Соболь
2019.10.14 06:29
З городів повіяло димом,
Земля врожаї віддала.
У небі пливе пілігримом
Хмаринка над краєм села.
Спадає до обрію сонце.
Чаклує вечірній лиман,
Утримує легіт в долоньці
Тих чар недопитий туман.

Олена Малєєва
2019.10.13 22:16
Загортайся у мене, як в хутро,
Я жовтневий твій теплий сон
Божевільна й водночас мудра —
Я захоплю в п'янкий полон.
Шаленій від зухвалих поглядів,
Спокушайся моїми мріями
Я тебе захоплю цілунками,
Я табе залоскочу віями...

Ніна Виноградська
2019.10.13 20:33
Коханий мій, вже не злетять ніколи
Назустріч руки-крила, а душа
Літа пташам пораненим навколо
Її зустріть ніхто не поспіша.

Пробач мені, ти навіть ці слова
Не вбережеш від страху – хтось почує.
Я лиш для тебе вмерла… Я жива!

Сергій Губерначук
2019.10.13 18:57
У світі є одна деталь.
На жаль.
Святий Ґрааль з’являє нас
крізь світлу даль.

І диво чуда повертає біль
у смак,
якого Ти, мій Боже, правиш

Олександр Сушко
2019.10.13 17:25
Хто хоче золота - обряще,
У долі - стражник, злодій, кат.
Тому без мене людям краще -
Без совісті в кишенях лад.

В ціні безжурне vita dolce,
Набитий краденим шалман.
А я дарма мозолю очі,

Сонце Місяць
2019.10.13 15:44
злободенносте
відав я злобу & дно
трохи милості більше гонитви
все було про людей
хоч би їм всеодно
нема над чим туманіти

тих людей що придумав

Лілія Ніколаєнко
2019.10.13 11:50
Вінок 9. Свято Діоніса

1.
Чому ж така жорстока ти, богине, –
Грайлива німфо із шалених мрій?
Відвертих віршів обступили тіні.
Накрив мене нестримний зоревій!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Анатолій Філософ
2019.10.03

Ірина Осінь
2019.09.28

Наталія Шандра
2019.09.27

Ірина Стасюк
2019.09.26

Юлія Ляхович
2019.09.16

Михайло Олегович Гордон
2019.09.15

Вероніка Головня
2019.09.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Вибрані твори


  1. Оксана Логоша - [ 2019.10.07 17:43 ]
    Круки
    Тепер кожен вечір над верби кружляють круки.
    Гурти їх численні закручують видимі кола
    Під сивими пасмами хмар,що застуджено й кволо
    Дощем розсівають холодні осінні шовки.

    Тепер тих круків тільки й чутно- аж глухне стерня.
    Відлуння втікає...втікає й ховається в нори,
    І тільки калина вогнем усміхається вгору.
    Здається не бачить,не чує того вороння.


    Рейтинги: Народний 5 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (11)


  2. Адель Станіславська - [ 2019.10.05 16:06 ]
    * * *
    я тебе у собі носила
    я була тобі більше як жінкою
    я була тобі місцем сили
    цілим світом не половинкою
    я була тобі шторму подихом
    і шаленої бурі безумом
    мого віддані серця порухи
    і бальзамом були і лезом
    я була так доросло-юною
    коли душу твою зворохобила
    я була тими віщими рунами
    котрі долю тобі оздобили
    відвесніло... літа у колоссі
    вітер зіллям дозрілим колише
    я твоя сивина у волоссі
    непокірна свавільна не втишена...
    2019


    Рейтинги: Народний 6 (5.5) | "Майстерень" 6 (5.66)
    Коментарі: (2)


  3. Тетяна Бондар - [ 2019.10.04 20:44 ]
    ***
    Запахло гірко
    палим листом.
    Туман сіріє млисто-млисто
    І вогко горнеться
    у просинь...
    Це дійсно осінь.
    Справжня осінь.


    Багрянець гра
    Й згаса в черлене.
    Мовчать дуби. І стихли клени.
    Крізь пісню жовту скиглить крона.
    Все легший ліс.
    Все більше чорний.


    І сипле сипле
    в ноги димом
    густим, опалим
    жовтим
    стиглим...
    І шелестить, і тонко,
    тихо
    свою останню пісню
    диха.


    Десь є вже сніг. І спокій.
    Інший.
    А доти ще - це сонце
    Й вірші.
    Крізь тишу втомлену й тремтливу
    Ця осінь з нами
    йде у зиму...

    04.10.19


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Коментарі: (6)


  4. Андрій Басанець - [ 2019.10.04 14:25 ]
    * * * *
    Не йди туди. Там море спить,
    Погідне мукою своєю.
    Хай на камінні сохне сіть,
    Хай випинається, як віть,
    Отруйне дихання Медеї.

    Встає у темну каламуть.
    І за собою манить, манить.
    Іде срібляста, ніби ртуть,
    І з кожного сліда ростуть
    Прозорі водяні тюльпани.

    Ледь-ледь ворушаться човни.
    Переповиті сонним змієм,
    Зітхають коси з мілини…
    Благають віщої луни
    Сльозою випалені вії.

    2019


    Рейтинги: Народний 5.63 (5.68) | "Майстерень" 6 (5.79)
    Коментарі: (8)


  5. Андрій Басанець - [ 2019.09.30 13:43 ]
    * * * *
    Багряна бабко, пурпурова бабко,
    ти нащо з хвилі відблиски пила?
    Благенька риска, непримітна ляпка,
    Жариночка минущого тепла.

    Було ж тепло, і ткалося, і згасло.
    Втекло, мала, кудись за болота.
    То й ти вже кидай крильцем воду прясти…
    Он бачиш – осінь, схожа на кота.

    Кармінна бабко, золотава бабко,
    усе мине – і ти минеш за ним.
    Хіба якесь там миршавеньке ябко
    впаде до тебе крізь блакитний дим.

    Лежіть, ви ж бачте, наростає простір,
    зникають межі неба і води…
    А осінь що ж?
    Сховалася за мостом –
    підстерігає пізні поїзди.


    Рейтинги: Народний 6 (5.68) | "Майстерень" 6 (5.79)
    Коментарі: (8)


  6. Андрій Басанець - [ 2019.09.28 16:16 ]
    * * * *
    Зірки упали удвох
    Грудьми до білих коліс.
    Хто їхав? Нібито Бог…
    А де? Та певно, що скрізь...
    Йому би спокій та піст.
    Йому далеко – аж ген –
    До наших страчених сліз,
    До наших темних письмен.
    Лишив журбу без числа
    та ребра чорних ворин.
    Розтав собі, як імла…
    …та хтозна… може, й не він?..


    Рейтинги: Народний 6 (5.68) | "Майстерень" 6 (5.79)
    Коментарі: (13)


  7. Ірина Білінська - [ 2019.09.27 15:20 ]
    Вітрила
    Завмирає втомлена Земля,
    нами розтривожена до краю…
    І вітрила мрій на кораблях
    в гавані далекі запливають…

    Теплий вітер хвилі підійма -
    то розбудить нас,
    то заколише…
    Божечку, а завтра - вже зима!
    І роки у спину важко дишуть...






    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.37)
    Коментарі: (10)


  8. Вероніка Головня - [ 2019.09.26 21:58 ]
    Сила «ведьмацкая». Із В.Ляшкевича
    • •
    Свыше оставлена - в чаще упрятана,
    В норах и гнёздах, в закраине воронов ,
    Водах, листвой прошлогодней настояна,
    Мохом зелёным, ветвями сплетённая,
    Корнями сдержана, светом напоена,
    Тьмою обласкана, куплена-краплена -
    Тайна и Явь, не оружие воину


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (3) | "Сила «відьмацька»"


  9. Ірина Білінська - [ 2019.09.23 15:18 ]
    Вчора відлітали журавлі...
    Вчора відлітали журавлі,
    а сьогодні ми -
    по різні сторони…
    Так уже бувало на Землі.
    І душа перебродила штормами.

    Не зникай так швидко...
    Обійми.
    Чи людьми, чи долею так велено...
    Журавлі повернуться з зими,
    Тільки ми -
    нічого не повернемо.




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.37)
    Коментарі: (8)


  10. Матвій Смірнов - [ 2019.09.21 15:35 ]
    Орфей
    Я занадто щасливий, щоби справді бути поетом,
    Мої рани й рубці загоїлися нівроку,
    Роздрукуй мої вірші й відправ у районну газету -
    Ту, що вже не виходить з дев’яносто третього року.

    Моя кров ламінарна, а нерви на диво міцні,
    Я забув що таке безсоння, тим більше - гнів,
    Мої рими до мене приходили б уві сні,
    Але я уже років п`ятнадцять не бачу снів.

    І не варто каратись або жаліти себе,
    Закидати іншим - вони у тому не винні,
    Що колись я матросом пішов на цей корабель -
    Переміг соцпакет, хоч і б’ють батогом по спині.

    Ухопивши весло, підставляю чоло вітрам,
    Ниють плечі і ребра - не страшно, буває й гірше,
    Тільки марно чекати, що із цих загоєних ран
    Хоч би зрідка будуть народжуватися вірші.

    Вітер дме обережно і білі вітрила не рве,
    І не падає дощ із прозоро-синього неба,
    Я пірнув би з корми у піну немов Орфей,
    Та на щастя мені до Аїда поки не треба.

    Над водою птахи чи сирени - не розбереш -
    Баражують низько, тож варто чекати зливи,
    Але небо без хмар, і море без хвиль, без меж...
    Для поета я, що не кажи, занадто щасливий.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (5)


  11. Юлія Ляхович - [ 2019.09.16 22:17 ]
    Жінко з попелястим волоссям і темними, як небо вночі очима!
    я знаю, коли ти сердишся у тобі штовхаються неземні сили
    з любові, що тобі дісталася і ти не знала, що з нею робити
    і злості, коли зрозуміла що зовсім не вмієш любити.
    я знаю, блискавки у твоєму погляді спопелять мене ще до того,
    як я підійду, щоб тебе обійняти, хоч ти мене й не просила.

    я бачу, коли ти дивишся на місяць ти думаєш про свою планету
    і ніяковієш від того, що я зриваю для тебе у дворі квіти.
    ти дивишся на них і зовсім не знаєш, що з ними робити.
    я ставлю квіти у вазу, ти наливаєш у неї холодну воду
    і жалієшся мені на сусідку, яка сказала щось про тебе і твої сигарети

    я знаю як ти, не здогадуючись що я дивлюсь і все бачу
    одягаєш своє найкраще плаття, занадто відверте для цього світу.
    як вдихаєш свої нові парфуми і повертаєшся на свою орбіту
    а потім приходиш до мене і забираєш мене у ліжко.
    я дивуюся, що ти досі зі мною, і ніколи не бачив як ти плачеш.

    жінко з попелястим волоссям і темними, як небо вночі очима!
    я вихопив тебе у долі випадково, майже наприкінці літа.
    ти знала, що я надто закоханий в тебе щоб тебе відпустити
    але думала, це пройде і ти зможеш повернутись.
    не знала, що мені вистачить розуму не приборкувати твої неземні сили,
    а просто любити тебе, любити тебе, любити.

    2019


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (8)


  12. Юлія Ляхович - [ 2019.09.16 22:45 ]
    Хтось непомітний
    Хтось непомітний і терпкий як вишневий глей
    ходить по вулицях міста і слухає
    випадкові історії випадкових людей,
    що віддають гіркотою і різкими рухами
    чи сковзають шовком з засмаглих плечей

    а потім котяться з гуркотом міськими мостами
    і вночі, неодмінно, розбиваються десь
    за рікою.
    Або засинають в обіймах і туляться животами
    один до одного та завжди один-на один із собою

    Історії пливуть, як туман по вогкій бруківці,
    стеляться і переплітаються в місцевих барах.
    Хтось льодом їх вміє викалатувати, хтось видушує по цівці
    а інший бере і видихає з димом чи іноді з солодким паром,
    чи взагалі мовчить і не чути його слів.

    Такі історії живуть в особливий спосіб:
    між бровами, у зморшках, на кінчиках пальців, у розплетеному волоссі
    яке вона зазвичай накручує на палець
    і думає, що він не бачить цього зовсім.

    Той хто ходить і слухає обережний з тими,
    хто мовчить і ховає таємниці в тонкому мереживі.
    Не в льоді чи в полум‘і, чи у ванільному димі
    а на кінчиках пальців і цим себе трохи обмежує.
    І не бере і не віддає, і дивиться в душу очима безмежними,
    тримає натягнуті струни що тремтять від напруги.

    Той хто слухає всіх і нічого не каже - той обережно
    видихає майбутнім листопадом чи навіть груднем
    і натякає, що буде холодно тільки тим,
    хто один на один залишився з любов‘ю.
    Хто вміє любити, але чомусь залишився один

    2019


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Прокоментувати: | ""


  13. олександр квітень - [ 2019.09.14 13:56 ]
    Просто "перестать стрелять"
    У нас віками мов під кальку ,
    В тяжкі часи з мирського дна ,
    Втішає люд знайома байка ,
    Що нині , то не їх війна..

    Чи від безволля чи зі страху ,
    Знімілі в тяжбі лихолить ,
    Втікти , так прагнуть бідолахи ,
    В закутий у смирення світ...

    А в світі тім , всі добре знають,
    Ось ось настане благодать ,
    Що прийде мир до хати з краю ,
    Лиш треба "ПЕРЕСТАТЬ СТРЕЛЯТЬ".

    Від болю хочеться кричати ,
    Бо ж правду бачивши сумну
    Я заперечу.. "мижебратам",
    На їхнє "зупиніть війну"........

    Хто сіє жито в яр глибокий ,
    Змарнує зерня в бур'янах ,
    Хто вірує , що в рабстві-спокій ,
    У суєті помре в рабах..

    А плачучи й схиливши спину ,
    Він не знайде в сльозах спасінь ,
    Як , не любивши Україну..
    І ВІН , не України син ...

    Навколішки просивши миру ,
    Згорить від воєн і скорбот......
    Народ що в боротьбі безсилий ,
    Зі світу зникне той народ...

    Олександр Квітень
    м. Мукачево....


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.29) | "Майстерень" 5.5 (5.29)
    Прокоментувати:


  14. Матвій Смірнов - [ 2019.09.13 11:00 ]
    Довгий вірш про любов
    Пів земного терміну промайнуло,
    Далі тільки хащі та вітровал,
    Навігатор збився... Між тим, минуле
    Крізь бетон пробилось, немов трава.

    Власне, я поскаржитися не проти,
    Розтравити пам`ять старих подій,
    Як усі - нормальний міський невротик -
    То герой, то жертва Пі Ті Ес Ді.

    Але пам`ять - будем відверті й щирі -
    Має дивний устрій, і штиб, і кшталт:
    Там гуляє протяг, мов по квартирі,
    Коли двері навстіж, як той гештальт,

    Там декор такий, як замовив власник,
    Щоб задовільнити бюджет і смак:
    Радісний, убогий, сумний, прекрасний -
    В кого як. Скажімо, буває так:

    Клишоногий стіл, скатертина мокра -
    Це вікно розбив тогорічний шторм,
    На полицях - книги та різний мотлох,
    Піраміди скриньок, валіз і торб,

    Холодидьник «ЗИЛ» (млєко, яйка, шинка),
    Під диваном - мешти ТМ «Прогрес»,
    На столі - стара друкарська машинка
    (Западають літери ер і ес),

    На підлозі жменя барвистих гранул -
    Хтось розсипав бісер... В кутку - сувій
    Чи шпалер, чи мап - от і весь бекґраунд -
    А бекґраунд в кожного суто свій.

    Із вікна поглянеш - впадає в око
    Що кому: Катéдра, чи Цитадель,
    Чи фасад у стилі необароко
    (У тридцятих, кажуть, там був бордель),

    Кожен з нас пригадує, що захоче,
    Що для нього істинне і значне:
    Мідний листопад, темно-сірі очі,
    Незнайоме місто - пусте, нічне,

    Хтось згадає парк і черешню дику,
    Написи ножем на її корі,
    Універ, гуртожиток, пиятику
    І на ранок - скельця розбитих мрій,

    Пригадає хтось, як його до крові
    Били у чотири міцні руки
    У під’їзді десь на Новому Львові,
    Що і дотепер дається взнаки.

    Я також вплітався у зайвий дискурс -
    Щось там про валізу і про вокзал,
    Але «нас гартує, що б’є по писку
    Але не вбиває», як той казав.

    Мокрі кам’яниці й відсутність моря,
    Нетривалість зим і осінній щем -
    Необхідний мінімум мініморум
    В мен був, без сумніву був... А ще -

    Ще була гітара «Урал», а в друга -
    Піаніно - коцане і старе.
    Ми лабали блюзи, аж в’яли вуха
    (Западали клавіші до і ре).

    Я не знаю, що там беруть з собою
    Інші - їм властива своя стезя,
    Але я майбутнє своє знеболю
    Тим минулим, що я з собою взяв.

    Я узяв з собою кавалок тиші,
    Що існує поруч з нічним дощем,
    І свою гітару, й чернетки віршів,
    І, звичайно ж, музику теж, а ще

    Я узяв дерева - каштани й липи,
    Контур башт, дзвіниць, водогінних веж,
    Навіть напис крейдою «Не палити»
    На воротах нашоі школи - теж,

    Я узяв з собою нечутні кроки
    По бруківці, лагідно-голубе
    Небо, листопад, і фасад бароко,
    І себе - тодішнього. І тебе.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (2)


  15. Ярослав Чорногуз - [ 2019.09.08 11:35 ]
    Печальні рубаї
    ***
    Знову тиша навколо скорботна, німа,
    Ані щастя у ній, ні відради нема.
    Чи здалося мені, що вмирає кохання?
    Чи за осінню просто приходить зима?

    ***
    О Боги, коротеньке життя це земне.
    Тож нехай у любові воно промайне.
    Якщо Ви на той світ заберете кохану,
    Я благаю, одразу візьміть і мене.

    ***
    О за що нас карає ця сварка, за що?
    Як же нам існувать, розійдемось якщо?
    Адже знаєм – життя вищий сенс – у коханні,
    І без нього у ньому ми - просто ніщо!

    ***
    О якби у житті цьому гарно велось,
    Щоб не тільки хотілось, а ще і моглось.
    Й перед смертю здійснилось останнє бажання:
    Щоби запах вдихати коханих волось.

    7-8 вересня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.89)
    Коментарі: (6)


  16. Микола Соболь - [ 2019.09.07 06:10 ]
    Гегемонія
    Не мав ніколи віри гегемону.
    Політика то надштудерна річ
    Якщо васал неси йому корону.
    А, як супроти – головешку з пліч.

    Народ книжок сьогодні не читає.
    У безтолковці шоу на ТБ.
    Промиті мізки телеводограєм,
    Що й дідько лисий вже не розгребе.

    І знов ловлю себе на думці: «Досить!»
    До іншого звивається душа.
    Хай гегемону прихвостні підносять!
    Йому ж від мене вічне – відкоша!
    16.06.19р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (4)


  17. Вероніка Головня - [ 2019.09.04 13:53 ]
    Не свята... Із В.Ляшкевича
    • •
    Встревожит память одиночества черта,
    Ищи не в зеркале, что ты ещё всё та.
    И не суди свои дороги слишком строго,
    Ведь в счастье правосудия немного,
    Да будет неподсудна теплота...
    Жива в желаньях века золотого?
    Так радуйся тому, что не свята!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Прокоментувати: | "Не свята"


  18. Ігор Герасименко - [ 2019.08.29 10:24 ]
    Поет помирає


    Поет помирає від прози життя,
    каштани і клени запалюють свічі,
    бо не до значних поетичних звитяг,
    якщо «Київстар» попередила двічі.

    Його не тривожить артрозів шантаж,
    його не лякають неврозів погрози –
    Поет помирає від прози життя,
    Поет помирає від побуту прози.

    Зів’яли пісні, засихає сонет,
    якщо негаразди обсіли всілякі.
    Поета обличчя пісне і сумне:
    томати чомусь несолоні в салаті!

    Проблем завдяки надважкому ярму,
    не просяться рими в поему чи в оду,
    бо треба негайно зробити йому
    у полудень літній гарячою воду.

    Поет помирає в страшній німоті,
    серпнева краса неоспівана плаче.
    Мотив патетичний, токсичний мотив
    збудив, засмутив: «Забодав! Я неначе

    в пустелі безкрайній!» − Поет закричав.
    «О, друзі! – в облозі ворожої прози!»
    За Музою і за Пегасом печаль
    погаслу рясними сльозами зволожив.

    Поет помирає від прози життя.
    Щоб дару з нуждою в бою не померти –
    пришліть саквояжі взуття і шмаття
    і в крупних купюрах валюту в конверті!

    Щоб творчість його про квітучі сади
    над буднями й нами сіяла зорею –
    потрібно державі Поета завжди
    в теплиці тримати чи в оранжереї!

    2019


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.39)
    Коментарі: (6)


  19. Надія Тарасюк - [ 2019.08.26 22:19 ]
    * * *
    Поміж обставин, вітрин і книгарень
    вперто ведем на забаву м’яча…
    Осінь — простецька, та курить сигари,
    хвацько вбирає мале горіша.
    Потім провадить неспішно і чинно
    хай і куценьких, та з мудрим зерням.
    Листяний шурхіт — правдиво-причинний
    натяк на мірку і втіхи, і дня.
    Бігають зрання гурти і вокзали,
    перебирають десь віхи старі.
    Осінь кепкує — багряні скрижалі.
    …Бамкають мирно її дзиґарі.

    2019


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.45)
    Коментарі: (4)


  20. Ярослав Чорногуз - [ 2019.08.20 07:43 ]
    Приречені любити
    Без тебе білий світ - пустий,
    Усе, що в ньому є - немиле.
    І буде зла рука вести
    Мене безжально до могили.

    В розлуці кожна мить - як ніч.
    О що під серцем жаско млоїть?
    Не йде і сон тоді до віч,
    Життя - плід забавки пустої.

    І ти мене, як манни ждеш,
    І сльози рониш у печалі.
    І горе вже не має меж.
    І як, не знаєш, жити далі.

    Отак затиснута стоїш
    Лабетами свого одчаю.
    І крик німий, неначе вірш,
    Неначе голос, що втрачаєш.

    І раптом - зустріч і жура -
    Як сніг, мерщій під сонцем тане.
    І світ біліє, наче рай,
    Як пестиш личенько кохане.

    Бо почуття зв'язала нить.
    І день, як ці слова - одвертий.
    Ми одне одного любить
    Приречені і після смерті!

    20 серпня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.89)
    Коментарі: (7)


  21. Сонячна Принцеса - [ 2019.08.19 12:54 ]
    Пришестя...

    Де я тебе чекала -
    танув сніг
    у снах моіх,
    у сонячному герці...
    У кожному такому
    дивосні -
    зорею сходив
    у моєму серці...

    З усіх світів чекала
    одногО -
    спліталися дороги
    в перехрестя...

    Хай спалахне
    Божественний вогонь
    твого непроминущого пришестя!










    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (1)


  22. Олександр Сушко - [ 2019.08.14 15:45 ]
    Розплата

    Від судьби не втечеш, борг до неба розставить акценти,
    За несплату пеня невмолимо росте і росте.
    За утрачений час і за байдуж набігли проценти,
    Хоч не хоч, а плати. Перший внесок - майбутнє дітей.

    Другий внесок - земля. Бачиш чергу торгового люду?
    Грошовитий кагал на добро має виключний нюх.
    Будеш Мойші за пса. Подарує тобі халабуду,
    Щоб добро сторожив, оселедцем лякаючи мух.

    Третій внесок - душа. Віддаси за срібляник на пиво,
    Щоб забув про свій рід, ратні подвиги сивих дідів.
    Упадуть небеса, під ногами розверзнеться прірва:
    О, мої земляки! Озирніться! Бо ви у біді!

    Те, що сталось в раю - це моя персональна провина,
    Суд страшний вже настав, серце рвуть двохголові орли.
    А за пусткою тьма, ще учора була Україна..
    Гасне слово моє під склепінням ядучої мли.

    14.08.2019 р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (4)


  23. Світлана Короненко - [ 2019.08.12 22:13 ]
    Я в цій осінній імлі вибрала вірші, як долю
    ***
    Я в цій осінній імлі вибрала вірші, як долю,
    Наче в солодкому склі зблиснув ковток алкоголю.

    Тут, де тремкий падолист, де золоте умирання,
    Наче химерний буддист освоюю рим добування,

    Грона гарячих намист, грона калини до чаю.
    Вітер як вічний статист на сходах мене зустрічає.

    Темно-червоні хвости, темно-бордові вуалі
    Кинуто вже на мости в прощальному ритуалі,

    Кинуто на міста, просто під білі ноги,
    Начебто завтра свята і прийдуть велично боги.

    Прийдуть у цей листопад, прийдуть у сни і у вірші.
    Котрі завжди невпопад й байдуже – кращі чи гірші.

    Прийдуть. Торкнуться руки. Вогкі простелять коси.
    Чорні їх клобуки, наче осінні покоси.

    Ти озирнешся на них через дими осінні.
    Світло старої вини завжди тремке і нетлінне.

    Знову на сходах стоїш? Винами повняться схрони.
    Сховано флягу і ніж, плачуть колишні вже жони.

    Я тут ніхто і ніде, я тут, як тать серед ночі:
    Вогке обличчя бліде, рима жагуча й жіноча.

    Наче роздягнений ліс, скинуто сукню і пояс.
    Чорна зрозпачена міс! Може, колись заспокоюсь

    Чи в захололій воді, вилитій на перехресті,
    Чи в золотій череді юних і сонячних бестій.

    Будда стоїть як Сварог. Пальці сухі на клавірі…
    Рим’ячий сонячний бог? Кожному дано по вірі.

    Вистиг з порічок твій чай. Пилом заметено поли.
    Хустка з важкого плеча впала й душа твоя гола.

    Курява між борозен. Срібне шаманство вірша.
    Й стан цей зоветься дзен, і - августійша тиша.

    З книжки"Вірші з осені"
    (видавництво "Ярославів Вал")


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Прокоментувати:


  24. Олена Побийголод - [ 2019.08.04 17:39 ]
    Дурний сон
    Із Костянтина Бальмонта

    Мені наснилось: я - не виїхав з Росії.
    Це сон, чи це ява, що там - ніяких змін?..
    І голуби там є. А ще - отруйні змії.
    І досхочу вовків. І тьма в’язничних стін.

    Бруд «Ревізора» в ній. Весь гоголівський пострах.
    Про що здіймали річ Успенський та Щедрін.
    Подеколи мигне видіння шашок гострих -
    і знов йде до землі землі убогий син.

    Під вікнами - старці. Не вельми жити раді.
    У вас нежданий гість. Посвідчення, мундир.
    Люб’язний офіцер. Увічливий насправді.
    Чиїсь до вас листи бере на сувенір.

    Кругом на сто верстов - неправда, знову й знову.
    На тисячу верстов - образа та біда.
    Даремні зумкотять чи мухи, чи розмови.
    І марно кров тече. І сльози - як вода.

    (2019)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.41) | "Майстерень" 5.5 (5.42) | Самооцінка 5
    Коментарі: (5)


  25. Вікторія Лимарівна - [ 2019.08.03 23:30 ]
    Серпневi вуста
    Жовтіє зелений подекуди лист.
    У Серпня осінні з'являються ноти.
    Дозрілі плоди дарувати є хист.
    Охочий та справний завжди до роботи.

    Сьогодні журливий, у зморшках чоло.
    Вітрами навіяні думи мінливі.
    Заплакані очі дощем залило.
    А тиждень тому почувався щасливо!

    Збігають нестримно краплини з повік:
    На жаль, саме Він має літо закрити.
    Осіння пора переступить поріг.
    Закони незмінні панують у світі!

    …Холодні ранкові тумани та ночі,
    Серпневі ж вуста, як весняні, шепочуть…

    03.08.2019
    Свидетельство о публикации №119080308868


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.39) | "Майстерень" 5.5 (5.41)
    Прокоментувати:


  26. Надія Тарасюк - [ 2019.07.31 08:30 ]
    * * *
    На моїй парасольці
    осіла
    осіння
    роса ―
    дрібки меду
    з комори,
    де бджоли
    уквітли, як брами…
    Запитально-зухвало
    тендітна
    привітна
    краса
    прилаштовує
    зорі
    прозорі
    в живім інстаграмі.

    2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.45)
    Коментарі: (4)


  27. Олена Побийголод - [ 2019.07.29 19:43 ]
    Батьківщина (в скороченні)
    Із Андрія Бєлого

    Ті ж самісінькі роси, тумани,
    під зорею рожевий осот,
    холодіючий шелест поляни,
    голодуючий, бідний народ;

    і в привіллі, на волі - неволя;
    і суворий свинцевий наш край
    нам гукає з холодного поля,
    посилає спонуку: «Вмирай!..»

    Зледеніла країна затята, -
    мов залізом по долі шкребе...
    О Росіє, нелюбляча мати,
    хто отак опаскудив тебе?

    (2019)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.41) | "Майстерень" 5.5 (5.42) | Самооцінка 5
    Коментарі: (3)


  28. Сергій Губерначук - [ 2019.07.21 15:11 ]
    Важлива путь чи ні…
    Важлива путь чи ні – ти сам чи ні вирішуй.
    Віршуй її чи так без пам’яті промчи…
    Одне у всіх одне! Чим шлях наш вечорніше,
    тим ще страшніша ціль, хоч падай, хоч кричи…

    Тому у цім саду я тишу переймаю
    і споглядаю час – метелик над’ідей…
    Хай пурхають туди, куди я сам не маю…
    І згадую катів як дорогих людей…

    2016 р., Богдани


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.42)
    Коментарі: (2) | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор 29"


  29. Надія Тарасюк - [ 2019.07.20 09:33 ]
    * * *
    Це літо
    багате
    на дощ
    і спомин,
    оздоблений ромом.
    У небі
    загоєним громом
    чалапають
    залишки прощ.
    Це літо
    маєтне
    на дощ,
    що пахне гірким
    полиново
    і так суперечить
    в основі,
    де соснами
    журиться хвощ.
    ...Це літо ―
    вигадливий
    дощ.
    Веселки ―
    закладками книжки,
    яку ми придбали,
    ох, нишком.
    Коли?.. Чи кому?..
    Серед товщ.

    2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.45)
    Коментарі: (14)


  30. Матвій Смірнов - [ 2019.07.16 20:48 ]
    Високий Замок
    О, мій наглядачу, чи просто так - глядачу,
    Постань на цій горі, і подивись туди,
    Куди дивлюся я. Чи ти так само бачиш
    Ці пагорби, цю ніч, мансарди і сади,
    Міщан і жебраків, священиків, юдеїв,
    Героїв і катів, повій і лихварів,
    Циган і чаклунів, магістрів і спудеїв,
    І Ринок, і шинки, і зорі угорі?
    Глухонімий ландшафт, чорніше не буває:
    Ні звука, ні вогню, ні лампи у вікні,
    Ні гомону птахів, ні тремоло трамваю -
    Лиш тіні тих, хто зник. Ти бачиш їх, чи ні?
    Усіх, які жили за мурами міськими,
    Там де тепер імла і обриси дзвіниць
    І кам’яниць - не Рим, не Царгород, не Київ
    І не Єрусалим, хоч можна пасти ниць,
    Торкинутися чолом затертого каміння
    Престолу вівтаря, або Стіни Плачу
    І попросити... Втім, ні віри, ні уміння
    Не вистачить... Тому я краще помовчу.
    Вони пішли - і все. Не чути навіть кроків,
    Вони пішли давно, й не з нашої вини.
    Залишились лише нашарування років,
    А ми? Ми - тут, але ми - зовсім не вони.
    Дивися: серед хмар посрібленим уламком
    Завмер півмісяць. Ніч, і темні ліхтарі,
    На Замковій горі одна стіна від Замку
    Мов Храмова стіна на Храмовій горі.
    О мій наглядачу, мій власний конвоїре,
    Мій ангел-вартовий - уже минає ніч,
    На ранок буде дощ. І небо світло-сіре
    Розчинить у дощі останні сім сторіч.
    Не знаю - ти глядач, чи автор, чи учасник,
    Мов мармуровий лев - холодний і німий,
    Ти констатуєш факт, що неодмінно, з часом
    Так само, як вони, колись підем і ми.
    І буде все, як йшло ... У жовтні буде хмарно,
    У грудні - дощ і сніг, у березні - трава...
    Й лежатиме під склом в крамниці антикварній
    Годинник, що колись я їй подарував.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (8)


  31. Сонячна Принцеса - [ 2019.07.15 07:21 ]
    Чужа
    Зустрічай мене, як чужу.
    Як таку, що не знав ніколи.
    І окресли мені межу,
    Підрубавши любов під корінь.

    Не стрічай мене у дворі.
    Не відводь мене до зупинки.
    Хай ударить між нами грім -
    Пам'ять випалить до пилинки.

    Ти іди собі. Не підводь,
    як за крок упаду до прірви…

    Бо сказав же мені Господь:
    - Я із серця його не вирву.





    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (1)


  32. Ірина Білінська - [ 2019.07.15 01:17 ]
    Дар
    Давайте обійдемось без присвят.
    Слова знайдуть жаданих адресатів.
    Шкода лиш - час не вернеться назад…
    Але його й не треба повертати,

    Бо сходить сонце у новому дні
    І музикою повняться світанки.
    Тепло, що Ви довірили мені -
    Примножу, повернувши до останку.

    Аби лиш ясне небо голубе
    В очах бездонних не згубило чару.
    У тих глибинах я знайшла себе,
    Напоєна Любов'ю - вищим Даром.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.37)
    Коментарі: (8)


  33. Сонячна Принцеса - [ 2019.07.14 19:06 ]
    Цунамі
    Любов твоя накрила, як цунамі.
    А я не вмію плавати, на жаль.
    І я тону, розмахую руками...
    Я наче захлинаюся... Біжать,

    течуть крізь мене хвилі непрозорі -
    Думок уламки… Господи, прости!
    Мені проміння простягають зорі,
    а я до них не в силах доплисти…

    Ця дика боротьба між берегами...
    Триматись, що є сил, чи йти на дно?
    А хто розкаже світові і мамі,
    що там, на дні - насправді все збулось ...







    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (3)


  34. Матвій Смірнов - [ 2019.07.05 17:50 ]
    Lingua Mater
    Мені віднялася мова. Звуки, знаки і літери,
    Дієслова, іменники та решта її частин
    Років зо п`ять як зникли - від того страшного літа,
    Коли я читав новини й зачитувався Толстим.

    Це відбулося швидко. Фактично майже одразу -
    Та класикові не варто ставити це у вину.
    Я тоді перечитував «Севастопольские рассказы» -
    Можливо, найкраще з усього, що я читав про війну.

    Мені віднялася мова. Точніше, її забрали,
    Мене не спитавши, привласнили удавані хазяї -
    «Зелёные человечки», «Товарищи генералы»,
    І інші, хто, як не прикро, також іі носії.

    Мені віднялася мова - усна, потім письмова
    Я вчив її з другого класу, хоч інших тоді не знав.
    «Велика й могутня»? Та байдуже - але цією мовою
    На наших родинних цвинтарях написані імена.

    Мені віднялася мова - і лексика, і граматика.
    Де я тепер шукатиму пари для своїх рим?
    На бастіонах Сходу загуркотіли гармати,
    Як у Толстого - у книжці, в якій ідеться про Крим.

    І от я мовчу, розгублено руки розвівши в сторони
    І що сказати, не знаю. Точніше, не маю як
    Чомусь невимовно сумно, а часом - відверто соромно
    За цю «правдиву і вільну», й за себе, як носія.

    Отак онімів - що зробиш? - далі хіба засліпну,
    З поводирем ходитиму по болотах і лісах.
    Світ мене не ловитиме - нащо я здався світу?
    Писатиму вже, як пишеться - «еже писах писах».

    І може, одного разу на березі моря встану
    І раптом відчую - невиразно, а потім усе ясніш
    Цей берег, що повернувся до попереднього стану
    І мову, що повертається у мій кострубатий вірш.






    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (5)


  35. Олег Вишень - [ 2019.07.02 20:09 ]
    Війна за Небо.
    Війна за Небо. Тисячі життів
    Сплюндрованих, роздавлених, розп'ятих,
    Вже скінчених та знову розпочатих,
    В ім'я та проти знищених богів…

    Не мати почуттів,- в чуттєвім світі жити.
    Не мати сенс жалю,- коханням скаженіти.
    Весь Світ загине, бо загину я.
    Чи Всесвіт не моя краплина крові?
    А кров тече з любові до життя.
    Хай це життя лише для смерті маю,
    Чі пекла світ не гірший світла раю?
    Все Вічність… Чи Буття, чи Небуття…
    Війна за Небо. І одне моє життя.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (2)


  36. Ігор Федів - [ 2019.06.23 23:06 ]
    Дитячий малюнок
    Дитя малює світ на площині -
    Будинок, сонце, квіти і дерева,
    І синя смуга неба угорі,
    Уся земля - у кольорі зелена.
    Омріяне - у лінії прості,
    Емоції - у кольори локальні,
    Іронію і помисли складні
    Уписує у обриси звичайні.
    Ми бачимо, де доля наша є,
    І можемо рукою дотягнутись -
    Картина малюка у даль веде
    І спонукає душу відгукнутись,
    Красу оберігає у речах,
    Нагадує, що у житті нагальне
    І обрії міняє на очах,
    Показує важливе і банальне.
    І що би не шукали на землі,
    Яку би долю не писало небо,
    Цінуємо, як істини святі -
    Будинок, сонце, ДІТИ і дерева.
    2019


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.42)
    Коментарі: (6)


  37. Микола Дудар - [ 2019.06.20 11:17 ]
    ***
    Мовчу як тінь після дощу
    Вчорашнє вкопую
    І згоден вже на нічию
    Думками пробую…
    Усі живі біля ставка
    Соми підплигують
    А липень жарить… близько ста
    Мовчу відлигою…
    20.06.2019.


    Рейтинги: Народний 6 (5.5) | "Майстерень" 6 (5.61)
    Коментарі: (2)


  38. Світлана Ковальчук - [ 2019.06.18 18:32 ]
    ***
    А десь громи стинають спеку дня.
    Їх чути за надривами гучними.
    Здіймаюся у прислуханні я.
    Та ось він, дощ - краплини, ріки, злива,
    аж лячно.
    В небі крешуть блискавки,
    неначе змії.
    Можуть укусити.

    Твоєї доторкнутися руки
    і, хай там що,
    у піднебессі жити…
    Чи в наднебессі?
    Зараз, бо коли?
    В рожевих мріях ніжитися зранку.
    Ми – білі перевтомлені воли
    чи небом переповнені орли?
    П’ємо сонця, ще молоді, у дзбанках.

    А десь громи стинають спеку днів
    і так зухвало крешуть блискавиці.
    А ми… А нам сам Бог в серця наспів.
    Для почувань.
    У легкокриллі.
    Птиці.




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.52)
    Коментарі: (13)


  39. Микола Соболь - [ 2019.06.12 14:40 ]
    Московський синдром
    Московські зорі сяють сумовито.
    «Великий вождь» у Мавзолеї спить.
    Історія для неуків закрита.
    Московія манкурту – фаворит.
    Для них на сході не горять обози.
    Вони не бачать вбитих і сиріт.
    Коли русню стрічають у дорозі,
    Кричать сатрапу: «Братику, привіт!»
    Це сон страшний. Суцільне зубожіння.
    І чорна зрада гетьманських епох.
    Вогнем війни палає Україна
    Та смерті не торкають багатьох.
    12.06.19р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (2)


  40. Микола Соболь - [ 2019.06.12 05:09 ]
    Побачити щоб вмерти
    Побачити Париж і вмерти.
    Я, вам скажу така дурня.
    Не те, щоби лякався смерті.
    Мене дратує – маячня.

    Задме вітрисько на болоті.
    Сніги розбудить буревій.
    Поки душа живе у плоті
    Наплодить ум дурних надій.

    Якщо не бачив ти Парижа
    Ні уві сні, ні наяву,
    Присядь, мій друже, чуєш – тиша.
    В якій я років сто живу.
    07.01.19р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (6)


  41. Микола Соболь - [ 2019.06.11 05:41 ]
    Різдвяне
    За мене заступися,
    не дай розчинитись у ночі.
    Хай гойдає осоння
    найкращі хвилини життя.
    Переливи пташині
    співають, і вітер шепоче,
    І осяюють путь
    золотаві, налиті жита.
    Ця дорога тяжка,
    бо шляхи йдуть од себе до себе.
    Підгинаються ноги,
    на плечі лягають літа.
    Але що у житті
    ще для щастя нам людського треба?
    Лиш молитва
    від серця до Бога. Та Матір Свята.
    05.01.19р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (14)


  42. Микола Соболь - [ 2019.06.10 06:58 ]
    Коловорот
    За тихим шелестом снігів,
    За сріблом інею – скрижалі.
    Здійсниться все, як ти хотів.
    Та є питання: а що далі?

    Готується зійти зоря.
    Отелиться, дай Бог, худоба.
    Свічки горять у вівтаря.
    У печі дозріває здоба.

    А потім сніг спаде з межи.
    Візьмеш до рук старе орало
    І скажеш: «Боже поможи!» –
    Отак життя бере начало.
    01.01.19р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (5)


  43. Нінель Новікова - [ 2019.06.09 16:00 ]
    Пісня останньої зустрічі Анна Ахматова Переклад
    Безпорадно холонули груди,
    Та були мої кроки легкі.
    Удягла рукавичку на руку
    Не з тієї чомусь руки.

    І здалося – чимало східців,
    А я знала – їх тільки три!
    Поміж кленів шепіт осінній
    Шелестів: «Зі мною помри!

    Ошукала мене підступна
    Доля, зрадила, от і край».
    Відгукнулась я: «Любий, любий!
    Я з тобою помру. Чекай…»

    Пісня зустрічі, що востаннє...
    Темний дім засмутив мене.
    Тільки свічка горіла в спальні
    Незворушно-ясним вогнем.

    2019



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Коментарі: (17)


  44. Вікторія Лимарівна - [ 2019.06.09 15:32 ]
    Присвячується родинi Довженко
    Як гарно, що Антон у парі.
    Вже народилася Варвара!
    Улюблена дружина Настя
    Подарувала КЕЛИХ ЩАСТЯ!

    Переливається безмежно
    У море почуттів бентежних!
    Із келиха воно піниться,
    І не вагомі всі дрібниці,

    Оточуючі, що навколо,
    Бо є міцне родинне коло:
    У ньому сенс життя, наснага!
    Куточок затишний, повага.

    Напругу геть та хвилювання!
    Зростає донечка жадана.
    Та й незабаром – перші кроки
    У мальовничий світ, широкий!

    Бажаємо добра, турботи.
    Не знати горя та скорботи.
    Добробуту, кохання в домі!!!
    Щасливої для всіх вас долі!!!

    09.06.2019
    Свидетельство о публикации №119060905064


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.39) | "Майстерень" 5.5 (5.41)
    Коментарі: (2)


  45. Ірина Білінська - [ 2019.06.04 13:57 ]
    Про людей…
    Є люди,
    які ніколи не будуть зайвими.
    І навіть в негоду -
    сяють для тебе знаково.
    Вони ніколи
    не стануть твоїми ранами
    і заповнять собою,
    коли необхідно, вакуум.

    Ці люди - безцінні скарби
    у твоєму сховищі.
    Вони - твоя пісня,
    предивна,
    багатовимірна.
    Вони - твоє небо,
    сприятливе середовище,
    тому, ти готова
    довіку їм бути вірною.

    Вони не чужі,
    не приходять в твій день
    туманами.
    Вони гріють на відстані.
    Пускають у серці корені.
    Виростають в тобі
    надглибокими океанами
    світла,
    якому ти
    з першого дня підкорена.

    Видихають любов
    і вдихають усі твоі дивні вибрики.
    Конвертують усе це
    у серці своєму в музику,
    щоб вберегти тебе
    від всесторонніх вивихів.
    Ти можеш за них триматись,
    не будучи, навіть, друзями.

    Ці люди, як треба,
    навчать тебе знову дихати.
    Вони - твої ангели,
    сяють для тебе знаками.
    Вони вірять у тебе
    і вкажуть можливі виходи,
    без осуджень,
    без докорів...
    просто вірять у тебе
    ...ДЯКУЮ.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.37)
    Коментарі: (2)


  46. Нінель Новікова - [ 2019.05.26 12:26 ]
    Увечері Анна Ахматова (переклад з рос.)
    Дзвеніла музика в саду
    Щемким і невимовним горем.
    Так свіжо й гостро пахли морем
    На блюді устриці в льоду.

    Сказав мені: « Я вірний друг!» –
    Торкнувся сукні переможно.
    О, як з обіймами не схожі
    Ці дотики жаданих рук.

    Так пестять кішку або птиць,
    На вершниць дивляться граційних…
    Лиш сміх в очах його спокійних,
    У війнім золоті зіниць.

    Тужливих скрипок голоси
    Співають над нічним туманом:
    «Ти Небу дяку вознеси,
    Бо вперше тет-а-тет з коханим».

    2019



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Коментарі: (24)


  47. Володимир Бойко - [ 2019.05.26 09:40 ]
    Бурмосини
    Людям, вічно набурмосеним,
    Видається все не так.
    Набурмосені відносини
    Дошкуляють, як чиряк.

    Ні нещирі перепросини,
    Ні фальшивість обіймань,
    Не поможуть набурмосеним
    Перейти бурмосну грань.


    Рейтинги: Народний 6 (5.43) | "Майстерень" 6 (5.54)
    Коментарі: (11)


  48. Іван Потьомкін - [ 2019.05.25 21:57 ]
    ***

    Не по мені,
    як намір обганяє розум,
    як зверхницька мета
    здоровий глузд зміта...


    Рейтинги: Народний 6 (5.54) | "Майстерень" 6 (5.73)
    Коментарі: (2)


  49. Микола Соболь - [ 2019.05.20 10:12 ]
    * * *
    Недолугі хохли
    Віддали і меча, і кресало,
    І коня пропили,
    І свободу зміняли на сало.
    Стогне, плаче земля
    Її душу ізнов розіп'ято.
    Чути сміх москаля
    України довічного ката.
    20.05.19р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (8)


  50. Ніна Виноградська - [ 2019.05.14 08:03 ]
    Розцвітає черешня


    Розцвітає черешня у нашім саду,
    Білим цвітом траву навкруги засипає.
    Я думками до мами прилину, прийду,
    І її у весняному сяйві згадаю.

    Сяде рідна за стіл під черешню оту,
    Ляжуть руки її на худенькі коліна.
    Зніме болі й жалі, і душевну сльоту,
    І думками до діток-онуків полине.

    Ми розбіглися всі по далеких світах,
    І шлемо їй листи, а частіш — телеграми.
    Із черешні в саду білий цвіт обліта,
    Пелюстки, наче діти, злетілись до мами.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.6)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   121