ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.29
13:58
Найважливіший перший крок…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
2024.04.29
12:22
Хочеш вірити в бога - вір.
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
2024.04.29
11:37
ІІ
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
2024.04.29
07:54
Черевички мені дарував кришталеві. Як мрію.
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
2024.04.29
07:50
Ось чути здалеку могутню мову лісу.
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.
Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.
Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,
2024.04.29
07:39
Ти взірець української дівчини.
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –
2024.04.29
05:28
Розкричалися ворони,
Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
2024.04.28
23:06
Наприкінці двадцятого сторіччя,
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
2024.04.28
18:08
То не смоги встелились горами,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
2024.04.28
18:06
Станули сніги
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
2024.04.28
16:44
Почуй холодну, люба, вічність –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
2024.04.28
16:25
Ще поки не в Цареграді на риночку тому,
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
2024.04.28
16:23
Після травня наступає червень,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
2024.04.28
14:16
У священному гаю на хвильку зупинились,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
2024.04.28
08:30
Моцарта у самозабутті
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
2024.04.28
08:15
Я – таке… чи comme ci, чи comme a. Ну а ти – charmant!
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.10
2024.04.01
2024.03.28
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Маргарита Ротко (1985) /
Вірші
Мені снилися...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мені снилися...
… мені снилися глеки, залиті по горло життям,
перемішаним із льодяними зіницями Стіксу.
Понеділки з очами - мов ті перепілки в житах, -
чатували на вранішній Чад, а ловці лицесписі
ненагострену зброю у волах катали, мов ком,
наче кульку земну - не надуту, розжовану гірко…
Десь далеко Перун частував очерет шашликом.
Десь на змучених конях-відлюдниках духи горілки
прямували у безвість - у землі забутих безмеж,
пережитих підніжок, прощань, щедро скроплених скунсом,
де самотні ведмеді й принцеси з нахилених веж
виглядають дорогу - й бояться звідтіль повернутись.
Мені снилися вогнепоклонники й водні коти.
Мені снилися в'язні печер, каравани столітніх,
що везли на тригорбих серцях вічну ношу - іти
й визволяти з музеїв застуджені кубики світла,
що колись їх замкнули - подалі від тісних шкарлуп,
непіратських пов'язок, золочених масок на бевзях…
Мені снилися Віттові пестощі вітру - по шклу,
тихі пустощі рос на кропивних земних діатезах,
неприручені півники, що в дощову сивину
фіолетові весла долонь, як у річку, вмочили.
Кажани темних вікон. Сади, що летять на війну -
й опадають на шкірці жовтневій, немовби злочинець,
недолугий і грубий…
Знайомі зникомі міста.
Лабіринти, що греків, як раків, на вогнищі смажать.
Лікарі, запорошені, наче троянди - в листах
про життя і надію. Вулкани. Обличчя. Пейзажі…
Хоч гендлюй, бо все сняться… Любаси. Пів-сестри. Чужі,
що дорогу одну калапуцяють, наче сметану,
копитами у сумі. Сусідські свята на межі.
І кумедні пінгвіни-неділі, що втомлено тануть,
як ментол-валідол - під мовчанням…
… І з крану вода,
із прононсом моржа та іржею, - в обличчя - ні ради,
ні життя не давала. І день за вікном загортав
у фольгу поспішань ці гіркі та солодкі неправди,
але дуже повільно. Бісилися, кляті, "на біс".
Заважали себе віднайти, мов жону - Менелаю.
Реготалося люстро в руках (як прабабський сервіз, -
нетутешнє, замурзане, мовби істерики хвіст),
і казало люстерко, що вдома нікого немає…
перемішаним із льодяними зіницями Стіксу.
Понеділки з очами - мов ті перепілки в житах, -
чатували на вранішній Чад, а ловці лицесписі
ненагострену зброю у волах катали, мов ком,
наче кульку земну - не надуту, розжовану гірко…
Десь далеко Перун частував очерет шашликом.
Десь на змучених конях-відлюдниках духи горілки
прямували у безвість - у землі забутих безмеж,
пережитих підніжок, прощань, щедро скроплених скунсом,
де самотні ведмеді й принцеси з нахилених веж
виглядають дорогу - й бояться звідтіль повернутись.
Мені снилися вогнепоклонники й водні коти.
Мені снилися в'язні печер, каравани столітніх,
що везли на тригорбих серцях вічну ношу - іти
й визволяти з музеїв застуджені кубики світла,
що колись їх замкнули - подалі від тісних шкарлуп,
непіратських пов'язок, золочених масок на бевзях…
Мені снилися Віттові пестощі вітру - по шклу,
тихі пустощі рос на кропивних земних діатезах,
неприручені півники, що в дощову сивину
фіолетові весла долонь, як у річку, вмочили.
Кажани темних вікон. Сади, що летять на війну -
й опадають на шкірці жовтневій, немовби злочинець,
недолугий і грубий…
Знайомі зникомі міста.
Лабіринти, що греків, як раків, на вогнищі смажать.
Лікарі, запорошені, наче троянди - в листах
про життя і надію. Вулкани. Обличчя. Пейзажі…
Хоч гендлюй, бо все сняться… Любаси. Пів-сестри. Чужі,
що дорогу одну калапуцяють, наче сметану,
копитами у сумі. Сусідські свята на межі.
І кумедні пінгвіни-неділі, що втомлено тануть,
як ментол-валідол - під мовчанням…
… І з крану вода,
із прононсом моржа та іржею, - в обличчя - ні ради,
ні життя не давала. І день за вікном загортав
у фольгу поспішань ці гіркі та солодкі неправди,
але дуже повільно. Бісилися, кляті, "на біс".
Заважали себе віднайти, мов жону - Менелаю.
Реготалося люстро в руках (як прабабський сервіз, -
нетутешнє, замурзане, мовби істерики хвіст),
і казало люстерко, що вдома нікого немає…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію