ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.29
00:44
Прагматики романтика ховали.
У тьмяній тиші мовчазного залу
Стояла грубо зроблена труна.
В труні лежало тіло чоловіка,
В якого не було, принаймні, віку...
Зима і літо, осінь і весна -
Однакового сірого відтінку.
У тьмяній тиші мовчазного залу
Стояла грубо зроблена труна.
В труні лежало тіло чоловіка,
В якого не було, принаймні, віку...
Зима і літо, осінь і весна -
Однакового сірого відтінку.
2024.05.29
00:01
Коли про нас напишуть книжку,
Нехай це буде пан Ремарк.
Та чи покаже він, як нишком
Встромляли в спини жаннам д'Арк
Ножі весільні генерали
Чи поховальні тамади?
Як землю бомбами орали,
Щоб жати урожай біди
Нехай це буде пан Ремарк.
Та чи покаже він, як нишком
Встромляли в спини жаннам д'Арк
Ножі весільні генерали
Чи поховальні тамади?
Як землю бомбами орали,
Щоб жати урожай біди
2024.05.28
18:32
Це для тебе усе зрозуміло і тхне банальністю,
Та для неї — світ заходиться радістю...
Ти збиваєш рядки мов у термометрі ртутні градуси
Спускаючи до тридцяти п’яти...
Це тобі набридли поети та романтизм...
Та для неї — світ заходиться радістю...
Ти збиваєш рядки мов у термометрі ртутні градуси
Спускаючи до тридцяти п’яти...
Це тобі набридли поети та романтизм...
2024.05.28
17:18
Якийсь старий у подертій свиті
З бородою, що обшарпана колючками
На березі ріки каламутної мілкої,
Яку навіть чорні козенята
(Насіння рогатого)
Долають необачно вбрід,
Питав, чи споглядаємо ми очерет,
Що гойдає нестримний вітер.
З бородою, що обшарпана колючками
На березі ріки каламутної мілкої,
Яку навіть чорні козенята
(Насіння рогатого)
Долають необачно вбрід,
Питав, чи споглядаємо ми очерет,
Що гойдає нестримний вітер.
2024.05.28
14:53
Вагітні музи плодяться щодня,
Плету вервечки слів, неначе віник.
Бісексуал-Пегасик не куня,
У стайні нудно - лізе у корівник.
У нього незвичайні масть і стать,
Давно пора на ковбасу чи в Лету.
Але із ним літати - благодать!
Плету вервечки слів, неначе віник.
Бісексуал-Пегасик не куня,
У стайні нудно - лізе у корівник.
У нього незвичайні масть і стать,
Давно пора на ковбасу чи в Лету.
Але із ним літати - благодать!
2024.05.28
12:13
Віч-н-віч з минулим у батьківській хаті
лишатися лячно посеред жалів.
Заклякнули стрілками на циферблаті
секунди й години минулих часів.
Щем кігтями шкрябає згоєні рани,
мов привид туманний повзе по стіні.
На ніжні зап'ястки залізні кайдани
лишатися лячно посеред жалів.
Заклякнули стрілками на циферблаті
секунди й години минулих часів.
Щем кігтями шкрябає згоєні рани,
мов привид туманний повзе по стіні.
На ніжні зап'ястки залізні кайдани
2024.05.28
11:47
червня відбудеться 190-й показ легендарної вистави «Швейк»
за участю зірок Національного театру ім. Івана Франка Богдана Бенюка та Анатолія Хостікоєва.
Двадцять років аншлагів!
Театр Франка. Ми - на балконі.
На сцені - Бенюк і Хостікоєв.
У залі
за участю зірок Національного театру ім. Івана Франка Богдана Бенюка та Анатолія Хостікоєва.
Двадцять років аншлагів!
Театр Франка. Ми - на балконі.
На сцені - Бенюк і Хостікоєв.
У залі
2024.05.28
10:28
І за околиці люблю Єрусалим.
Найпаче за Ейн-Керем .
Ось ще до третіх півнів, як усі набожні юдеї,
Неспішно він простує в синагогу.
Таліт його такий просторий, що покрива
Довколишні церкви і мало не сяга вершечка гір.
Таліт цей зіткано із сонця та д
Найпаче за Ейн-Керем .
Ось ще до третіх півнів, як усі набожні юдеї,
Неспішно він простує в синагогу.
Таліт його такий просторий, що покрива
Довколишні церкви і мало не сяга вершечка гір.
Таліт цей зіткано із сонця та д
2024.05.28
10:02
Коли стогне Дніпро за Шевченковим словом, зневіра
заповзає вужем у найглибші куточки душі
і тоді я мечем убиваю підступного звіра
та спиняю коня, що весь змилений мчить до межі.
Горизонти хиткі вони ближчають з видихом кожним
і яснішим стає журавлине
заповзає вужем у найглибші куточки душі
і тоді я мечем убиваю підступного звіра
та спиняю коня, що весь змилений мчить до межі.
Горизонти хиткі вони ближчають з видихом кожним
і яснішим стає журавлине
2024.05.28
08:47
Ірисів полум'я вже загорілось,
Ніби Ірида спустилась з небес.
Райдужні в неї божественні крила,
А для землі - подарунок чудес.
Грація, магія, тайна травнева -
Все в оксамитових рисах квіток.
Гама відтінків, мов хвіст павичевий,
Ніби Ірида спустилась з небес.
Райдужні в неї божественні крила,
А для землі - подарунок чудес.
Грація, магія, тайна травнева -
Все в оксамитових рисах квіток.
Гама відтінків, мов хвіст павичевий,
2024.05.28
05:15
Краса приваблює помалу,
Хоча такою вічно є, –
За світлі сни світліша далеч
Сріблом і злотом виграє.
Прозріння сповнює до краю,
Від сну пробуджуючи, зір
І по новому відкриває
Все те, що бачив до цих пір.
Хоча такою вічно є, –
За світлі сни світліша далеч
Сріблом і злотом виграє.
Прозріння сповнює до краю,
Від сну пробуджуючи, зір
І по новому відкриває
Все те, що бачив до цих пір.
2024.05.28
00:28
Так буває, що серце бодай у сміливця
Може раптом дізнатися, що таке жах.
Не фатально, можливо, але помилився.
І все вийшло не так, як хотіла душа…
Вислизає із рук майже втілена мрія.
Взагалі-то стосунки – неначе зірки,
Що привабливо світять, та з
Може раптом дізнатися, що таке жах.
Не фатально, можливо, але помилився.
І все вийшло не так, як хотіла душа…
Вислизає із рук майже втілена мрія.
Взагалі-то стосунки – неначе зірки,
Що привабливо світять, та з
2024.05.28
00:14
Мене немає в списках сьогодення.
Мої слова - розпливчасте відлуння
Минулих днів. Занедбані бажання
Перетікли у скривджений талан.
Пишу нікому не потрібну книгу,
Де кожне слово - відголосок туги.
Від'ємне все: натхнення і наснага.
Майбутнє - наче п
Мої слова - розпливчасте відлуння
Минулих днів. Занедбані бажання
Перетікли у скривджений талан.
Пишу нікому не потрібну книгу,
Де кожне слово - відголосок туги.
Від'ємне все: натхнення і наснага.
Майбутнє - наче п
2024.05.27
23:44
Коли п. Гундарєв запропонував мені написати таке есе, то перше, що мені спало на думку, це те, що тема трюїстична, збита, сама собою зрозуміла. Але я швидко згадав сьогоденну соціально-політичну ситуацію й змінив своє ставлення. Отже мені, як українцю
2024.05.27
19:03
На згарищі покинутих надій,
В руїнах марнославства та обману
Сховали честь і совість під завали,
А далі всіх навчаємо: "Не вір!"
Невже забули, хто ми є такі?
На диво швидко вигоїли рани
На згарищі покинутих надій.
В руїнах марнославства та обману
Сховали честь і совість під завали,
А далі всіх навчаємо: "Не вір!"
Невже забули, хто ми є такі?
На диво швидко вигоїли рани
На згарищі покинутих надій.
2024.05.27
18:31
Ніколи я не знав такого щастя,
З роками усе більш тебе люблю!
Які би не спіткали нас напасті --
Переживу усі, переболю.
Перепливу ці океани горя,
Перелечу лелекою у рай.
Лиш будь зі мною, будь зі мною поряд,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...З роками усе більш тебе люблю!
Які би не спіткали нас напасті --
Переживу усі, переболю.
Перепливу ці океани горя,
Перелечу лелекою у рай.
Лиш будь зі мною, будь зі мною поряд,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.05.20
2024.05.17
2024.04.30
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євгенія Дєдова (1951) /
Вірші
Він та Вона.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Він та Вона.
Осінь, вечір, холоднеча.
Дрібний дощик поросить
Різкий вітер б’є в обличчя
Зірвать одежу норовить.
Вона тримала парасольку,
Боролась з вітром, як могла
І мріяла про теплу ванну
І келих доброго вина.
Трамваю не було. Вона чекала,
Дивилась пішоходам вслід
Та раптом, у натовпі узріла
О Боже милий… Невже він?
У мить одну його впізнала
Як не було тих довгих літ…
Бо все життя його кохала,
Не мало виплакала сліз..
Вони навчались в одній школі,
Він випусник і активіст.
Вона гидке ще каченятко,
Боялась глянуть йому вслід.
Уже тоді вона його кохала
І мріяла, що буде з ним.
Вночі подушку цілувала
І сльози дарувала їй.
Він став студентом і поїхав
Навчатись у місто, в інститут.
Вона щоп’ятниці чекала
Автобусів, що з міста йдуть.
Ішли роки… Із каченяти
В лебідоньку переросла вона.
Русоволоса, синьоока
Струнка, весела, молода.
На танцях він її помітив,
І закохався водночас
Запросив її до вальсу
І тільки з нею танцював
У ніч зоряну чарівну
Вони разом уже пішли
Він обіймав її за плечі
Дивився в очі дорогі.
На березі ставка , під гіллям,
Просиділи вони ту літню ніч.
І солов’ї перед світанком,
Пісні співали тільки їм.
Він цілував її і пестив
До свого тіла пригортав
Вона від милувань п’яніла
В руках коханих зав мира
Вуста припухлі шепотіли
Єдиний мій, на все життя.
Я довго так тебе чекала,
Коханий, любий, я твоя.
Не в силах більше зволікати.
ЇЇ ще дужче обійняв…
І голосно, щоб чули зорі
«Моя навіки» - прокричав.
Їх щастя , довжиною в літо
Було найбільшим на землі.
Не знали пристрасті такої
Співці кохання солов’ї.
Кінчилось літо. Вона - до ВУЗу,
А він служить в Афганістан,
Лікував наших солдатів,
Та незабаром, там пропав.
Вона зверталась в установи,
Писала родичам листи.
Та їй усі відповідали:
«Пропав безвісти, не жди».
Вона не вірила, усе чекала…
Роздала хлопцям гарбузи.
Та кожен день листа шукала
В почтовій скриньці на стіні.
А коли утратила надію
Із іншим під вінець пішла.
Змінила прізвище, та в серце
Його пустити не змогла.
І за направленням, чим далі
Поїхала із рідних місць.
В надії, що в краю далекім
Його забуде. Але ні….
Зовсім одна, в чужому місті
Без родичів, товаришів
Своє життя з нуля почала
Направив на кар’єрний ріст.
Щоденно довго працювала
Стала добрим фахівцем
А щастя тільки пізнавала
Коли їй снилося літо те …
Вона дивилась на нього
Та не могла його гукнуть…
А він відчув її той погляд
І якось раптом озирнувсь.
Очам своїм він не повірив,
Невже… Лебідонька моя.
Це ти….Моя кохана
Моя любов на все життя.
Він покохав її відразу
В очах-озерах враз пропав
Про неї мріяв дні і ночі
Одружитись з нею мав.
Коли з полону повернувся
З шпиталю лист їй відіслав,
Та він назад йому вернувся
Помітка: «Вибув адресат».
Він шукав її і далі,
В містах у адреснім столі,
Та скрізь була одна відписка:
«Такої в місті не знайшли».
Батьки прохали: «Годі, сину.
Пора сім’ю вже завести.
Ми внуків хочемо побавить,
У дім дружину приведи»
А він надіявся та вірив
Що все одно її знайде
Що все життя, як те літо
Разом із нею проведе.
Та цей осінній сірий вечір
Став самим кращим у житті.
Бо коли очі їх зустрілись,
То жило кохання в них.
І мабуть Бог, за їхню вірність
За щирі , ніжні почуття
Подарував цю дивну зустріч
Щоб об’єднати їх життя.
2013р.
Дрібний дощик поросить
Різкий вітер б’є в обличчя
Зірвать одежу норовить.
Вона тримала парасольку,
Боролась з вітром, як могла
І мріяла про теплу ванну
І келих доброго вина.
Трамваю не було. Вона чекала,
Дивилась пішоходам вслід
Та раптом, у натовпі узріла
О Боже милий… Невже він?
У мить одну його впізнала
Як не було тих довгих літ…
Бо все життя його кохала,
Не мало виплакала сліз..
Вони навчались в одній школі,
Він випусник і активіст.
Вона гидке ще каченятко,
Боялась глянуть йому вслід.
Уже тоді вона його кохала
І мріяла, що буде з ним.
Вночі подушку цілувала
І сльози дарувала їй.
Він став студентом і поїхав
Навчатись у місто, в інститут.
Вона щоп’ятниці чекала
Автобусів, що з міста йдуть.
Ішли роки… Із каченяти
В лебідоньку переросла вона.
Русоволоса, синьоока
Струнка, весела, молода.
На танцях він її помітив,
І закохався водночас
Запросив її до вальсу
І тільки з нею танцював
У ніч зоряну чарівну
Вони разом уже пішли
Він обіймав її за плечі
Дивився в очі дорогі.
На березі ставка , під гіллям,
Просиділи вони ту літню ніч.
І солов’ї перед світанком,
Пісні співали тільки їм.
Він цілував її і пестив
До свого тіла пригортав
Вона від милувань п’яніла
В руках коханих зав мира
Вуста припухлі шепотіли
Єдиний мій, на все життя.
Я довго так тебе чекала,
Коханий, любий, я твоя.
Не в силах більше зволікати.
ЇЇ ще дужче обійняв…
І голосно, щоб чули зорі
«Моя навіки» - прокричав.
Їх щастя , довжиною в літо
Було найбільшим на землі.
Не знали пристрасті такої
Співці кохання солов’ї.
Кінчилось літо. Вона - до ВУЗу,
А він служить в Афганістан,
Лікував наших солдатів,
Та незабаром, там пропав.
Вона зверталась в установи,
Писала родичам листи.
Та їй усі відповідали:
«Пропав безвісти, не жди».
Вона не вірила, усе чекала…
Роздала хлопцям гарбузи.
Та кожен день листа шукала
В почтовій скриньці на стіні.
А коли утратила надію
Із іншим під вінець пішла.
Змінила прізвище, та в серце
Його пустити не змогла.
І за направленням, чим далі
Поїхала із рідних місць.
В надії, що в краю далекім
Його забуде. Але ні….
Зовсім одна, в чужому місті
Без родичів, товаришів
Своє життя з нуля почала
Направив на кар’єрний ріст.
Щоденно довго працювала
Стала добрим фахівцем
А щастя тільки пізнавала
Коли їй снилося літо те …
Вона дивилась на нього
Та не могла його гукнуть…
А він відчув її той погляд
І якось раптом озирнувсь.
Очам своїм він не повірив,
Невже… Лебідонька моя.
Це ти….Моя кохана
Моя любов на все життя.
Він покохав її відразу
В очах-озерах враз пропав
Про неї мріяв дні і ночі
Одружитись з нею мав.
Коли з полону повернувся
З шпиталю лист їй відіслав,
Та він назад йому вернувся
Помітка: «Вибув адресат».
Він шукав її і далі,
В містах у адреснім столі,
Та скрізь була одна відписка:
«Такої в місті не знайшли».
Батьки прохали: «Годі, сину.
Пора сім’ю вже завести.
Ми внуків хочемо побавить,
У дім дружину приведи»
А він надіявся та вірив
Що все одно її знайде
Що все життя, як те літо
Разом із нею проведе.
Та цей осінній сірий вечір
Став самим кращим у житті.
Бо коли очі їх зустрілись,
То жило кохання в них.
І мабуть Бог, за їхню вірність
За щирі , ніжні почуття
Подарував цю дивну зустріч
Щоб об’єднати їх життя.
2013р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію