Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Шон Маклех
Живу в м. Дублін (Ірландія). Колись - ще в молоді роки вивчав українську мову. Зараз деякі мої старі і нові твори виставляю на суд публіки...


Інфо
* Народний рейтинг 4.987 / 5.57
* Рейтинг "Майстерень": 4.826 / 5.53
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Коефіцієнт прозорості: 0.769
Переглядів сторінки автора: 67553
Дата реєстрації: 2012-09-22 01:05:05
Школа та стилі: модернізм, авангард, футуризм
У кого навчаюсь: Барди давньої Ірландії
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2020.11.09 10:42
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора
Народився в Дубліні (Ірландія) у 1915 році і майже все життя прожив у цьому давньому і казковому місті - Темній Гавані (крім кількох років поневірянь). Хоча мої батьки родом з міста Леттеркенні (графство Донегол). За своє життя я перепробував багато професій - був моряком, вантажником, кухарем, продавцем пива, вуличним музикантом, двірником, вчителем географії, фермером, водієм велосипеда, проповідником істини, шукачем скарбів, помічником археолога, пожежником, кондуктором, журналістом, газетлярем, крамарем. На старість років, назбиравши трохи грошенят, відпочиваю від трудів праведних. Займаюсь літературною творчістю. Англійською мовою - мовою цих зайдів сасенех, які досі поневолюють частину моєї країни, мені писати не випадає. Вирішив писати вірші українською мовою. Цієї мови мене навчив один українець, що потрапив до Ірландії ще у 1922 році з Канади - колишній вояк першої світової війни. Крім того моє зацікавлення українською мовою пояснюється ще й тим, що згідно давніх ірландських легенд предки ірландців примандрували на Остів Долі з Русі - з берегів Борисфену, зі старої і сивої Скіфії. Крім руської мови використовую для віршування нашу ірландську мову - гелтахт. Пишу у різних жанрах, але лімеріки майже ніколи не писав - мої корені все таки з Донеголу, а це Улад. Лімеріки випадає писати все таки жителям Мунстера. Хоча всі ірландці диваки і як писав Зігмунд Фройд: "Ірланці це єдиний народ, який не піддається психоаналізу", диваком себе ніколи не вважав. Я ним був.

Найновіший твір
Шкіряний човен
Ми тесали свій човен
З твердого ірландського дубу,
В якому лишив свої ікла
Чорний вепр Торкдув,
З дубу, якого торкнувся Белл блискавками,
Якого сушило Сонце і зрошував Дощ –
Дві стихії, якими одвічно клянуться ірландці (ми).
Ми майстрували щогли
З гнучкого ірландського ясена,
Що самотньо ріс на горі святого Патріка
І поклонявся осінньому вітру.
Ми здіймали вітрила з льону,
Що ріс під синім небом,
І вбирав його кольори в пелюстки
І радів кожному дню світлому,
Ми знімали останні сорочки,
Вибілювали їх морською сіллю
На сліпучих променях
Білого липневого Сонця.
Ми обтягували човен волячою шкірою –
Міцною, як наші жили
Чорного рогатого велетня,
Що блукав пагорбами Бруг-на-Бойн,
Пив з озера Лох-Ло.
Ми – чотирнадцять віруючих і троє невіруючих,
Пливли чотирнадцять літ –
Наздоганяючи руде бородате Сонце.
Ми ступили на зелену землю острова
Тір-на-н’Ог і повернулись:
Будувати монастирі з дикого каменю.

Ми плили в шкіряному човні думок
По зеленим хвилям історії
Ми – монахи ірландського Неба…