Ви, мабуть, не в курсі, що існує стенограма, яку, щоправда, намагались переписати. Опозиція покинула зал у трішки інший ситуації. Ця опозиція - так собі, булька. Ні тактики, ні стратегії у неї немає. Нових ідей - також. Та я не про це.
Ось існує вірш "На смерть поэта". Ось він:

Погиб Поэт! - невольник чести -
Пал, оклеветанный молвой,
С свинцом в груди и жаждой мести,
Поникнув гордой головой!..
Не вынесла душа Поэта
Позора мелочных обид,
Восстал он против мнений света
Один, как прежде... и убит!
Убит!.. к чему теперь рыданья,
Пустых похвал ненужный хор
И жалкий лепет оправданья?
Судьбы свершился приговор!
Не вы ль сперва так злобно гнали
Его свободный, смелый дар
И для потехи раздували
Чуть затаившийся пожар?
Что ж? веселитесь... он мучений
Последних вынести не мог:
Угас, как светоч, дивный гений,
Увял торжественный венок.
...
Талановито написано. Чи не так?

А які метафори, епітети?
І які взагалі засоби художнього відображення?
Чотирма рядками багато висловиш? Це особливе мистецтво, імхо, - вміти концентровано висловити ту думку, яка заволодіє масами.

Творчих успіхів, гарного настрою :-)

Олександре, щодо існуючої політичної опозиції в мене жодних ілюзій немає. Не треба все так буквально сприймати. І до чого ви тут привели вірш Лєрмонтова? Щоб порівняти якість текстів? Так їх ніхто не порівнює. Питання в іншому, і ви це чудово розумієте. Сподіваюсь.

Я у цьому тексті не знайшов проблемних моментів. Про якість та про все інше не йдеться.
Я хотів сказати, що не варто проявляти поспішність у будь яких випадках.

Гарний приклад, Олександре Дяченко, і є чому повчитися - бо все точно і без зайвого. Про що і йшлося в коментуваннях.

Олександр Дяченко знав, де поставити три крапки. Бо далі текст продовжується - про людей.

Безумовно і написано акуратно, точно і без перебільшень, ви ж саме про це, Любо? Ви ж людей з "клеветниками" не плутаєте? (

Смерть поэта

Михаил Лермонтов

Погиб Поэт! — невольник чести —
Пал. оклеветанный молвой,
С свинцом в груди и жаждой мести,
Поникнув гордой головой!..

Не вынесла душа Поэта
Позора мелочных обид,
Восстал он против мнений света
Один, как прежде... и убит!

Убит!., к чему теперь рыданья,
Пустых похвал ненужный хор
И жалкий лепет оправданья?
Судьбы свершился приговор!

Не вы ль сперва так злобно гнали
Его свободный, смелый дар
И для потехи раздували
Чуть затаившийся пожар?

Что ж? веселитесь... он мучений
Последних вынести не мог:
Угас, как светоч, дивный гений,
Увял торжественный венок.

Его убийца хладнокровно
Навел удар... спасенья нет:
Пустое сердце бьется ровно,
В руке не дрогнул пистолет.

И что за диво?., издалека,
Подобный сотням беглецов,
На ловлю счастья и чинов
Заброшен к нам по воле рока;

Смеясь, он дерзко презирал
Земли чужой язык и нравы;
Не мог щадить он нашей славы;
Не мог понять в сей миг кровавый,

На что он руку поднимал!..
И он убит — и взят могилой,
Как тот певец, неведомый, но милый,
Добыча ревности глухой,

Воспетый им с такою чудной силой,
Сраженный, как и он, безжалостной рукой.
Зачем от мирных нег и дружбы простодушной
Вступил он в этот свет завистливый и душный

Для сердца вольного и пламенных страстей?
Зачем он руку дал клеветникам ничтожным,
Зачем поверил он словам и ласкам ложным,
Он, с юных лет постигнувший людей?..

И прежний сняв венок — они венец терновый,,
Увитый лаврами, надели на него:
Но иглы тайные сурово
Язвили славное чело;

Отравлены его последние мгновенья
Коварным шепотом насмешливых невежд,
И умер он — с напрасной жаждой мщенья,
С досадой тайною обманутых надежд.

Замолкли звуки чудных песен,
Не раздаваться им опять:
Приют певца угрюм и тесен,
И на устах его печать.

А вы, надменные потомки
Известной подлостью прославленных отцов,
Пятою рабскою поправшие обломки
Игрою счастия обиженных родов!

Вы, жадною толпой стоящие у трона,
Свободы, Гения и Славы палачи!
Таитесь вы под сению закона,
Пред вами суд и правда — все молчи!..

Но есть и божий суд, наперсники разврата!
Есть грозный суд: он ждет;
Он не доступен звону злата,
И мысли и дела он знает наперед.

Тогда напрасно вы прибегнете к злословью:
Оно вам не поможет вновь,
И вы не смоете всей вашей черной кровью
Поэта праведную кровь

Спробуй у прозі поділитист своїми емоціями чи думками з приводу, наприклад, горя або осяяння - писатимеш, переписуватимеш, закреслюватимеш... Ми бачили чернетки багатьох відомих письменників. Або ленінські. У авторів язики добре підв'язані, а робота могла писатись роками. А скільки років створювались деякі полотна майстрів портрета і живопису...
Куди було поспішати?
Це я вже про даний випадок.
Та багато хто з нас поспішає.

Мене вперше в окулярах побачили у смт, де жила моя бабуся. Красива оправа, мені - 20. Прийшов з армії.
"Бідна людина", - кажуть.
На Вінничині до цього слова не ставляться як до чогось святого. Це іменник широкого значення.
"Послухай-но, людино", - можуть сказати так.
"Нема вже тієї людини", - і так кажуть.
Інтонації можуть якось змінювати ставлення до цього слова, а от у вірші це значно складніше.
І справа, ІМХО, не в тому, Лєрмонтов чи не Лєрмонтов, а у тому, як вдалось висловити свої відчуття у вірші.

Творчих успіхів, гарного настрою.

Звісно, Володю, я нікого ні з ким не плутаю. Просто я вважаю, що людина - це не мармуровий, ідеальний у своїй нежиттєвості колосс. це жива істота, часом непередбачувана, небезперечна, якій притаманні всі ЖИВІ емоції і пристрасті. цим вона, власне. і цікава.

:-) "участь беруть", тезко.

Навіть в СРСР не всі брали участь у виборах, було 99,99%. 100% - не знаю, можливо, на Кубі чи в Північній Кореї. :)

Шановна Патаро, інші може і не знають, але ми на цю тему з вами вже роками спілкуємось. Ви наполегливо дотримуєтесь своїх поглядів, адміністрація ПМ - своїх. Напевно так буде і далі, щасти.