Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Літ_дурдом
Всім перекладачам із одного атасму в інший
Живу у цей навколо лютий безум -
із грозами, морозами "к деньгам",
і щастям кіс, "хвильованих" маразмом,
що люрить, як криниця туго медом,
метеликом - і правнуком з Дніпром
скрипить укрАїнсько-по-русски у дурдом...
Джерела:
Живу. Учусь я ненавидеть злато. В.Х. (из И. П.)
Живу. Учусь я ненавидеть злато,
Познав покой и счастия и гроз.
И женщины (волнением объяты)
Дрожат и косы кутают в мороз.
В зеницах заблудился я и в звездах,
Пропах мой хлеб церквями и вином.
И глубоко во мне скрипит колодец,
Идет мой правнук от него с Днепром.
Печаль все гуще. Всхлипы мотыльковы.
И в одиночестве из носа кровь.
И мелет кто-то туго и медово
Мои секунды в полноте стихов...
11.04.2012
И. П. "Живу. Учусь.." М.Я. Русская интерпретация
Живу. Учусь к деньгам быть ненавистным,
Познавший счастье в грозах и в тиши.
И трепет кос подруги мои в льдистый
Мороз вплетают, слёзно хороши.
Я заблудился в звёздах и зеницах,
Пропах мой хлеб церквами и вином.
Скрипит во мне глубокая криница,
Как правнук от неё идёт с Днепром.
Густеет грусть. И бабочка вздыхает.
И носом кровь, когда наедине.
И так натужно кто-то растирает
Секунды слов, живущие во мне.
Живу. Стараюсь ненавидеть деньги Ч.Ж. (Из И.П.)
Живу. Стараюсь ненавидеть деньги,
Познавши счастье радуги и гроз.
И женщины мои, роняя серьги,
Тугие косы кутают в мороз.
Я заблудился в зорях и ресницах,
Пропах мой хлеб собором и вином.
И в глубине меня скрипит криница,
Мой правнук от неё идёт с Днепром.
Тоска густеет. Бабочка вздыхает.
И в тишине из носа льётся кровь.
И кто-то туго, как в меду, вращает
Мои секунды в густоте стихов…
Оригінал: (Знятий автором зі сторінок ПМ)
Живу. Учусь ненавидіти гроші,
Пізнавши щастя спокою і гроз.
Мої жінки (схвильовано хороші)
Тремтячі коси кутають в мороз.
Я заблудився в зорях і зіницях,
Пропах мій хліб церквами і вином.
Десь глибоко в мені скрипить криниця,
Мов правнук йде від неї із Дніпром.
Густіє сум. І схлипує метелик.
І кров із носа люрить в самоті.
І хтось так туго, так медово меле
Мої секунди, віршами густі...
http://maysterni.com/publication.php?id=76481
http://maysterni.com/publication.php?id=76451
http://maysterni.com/publication.php?id=76353
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)