ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Мрія Поета (1976) /
Вірші
ТАНЦІВНИК (З циклу «Вікна спальні»)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ТАНЦІВНИК (З циклу «Вікна спальні»)
я хотіла сьогодні цілу ніч блукати з привидами
пити чай під крилами нетлів
торкатися кінчиками пальців своїх брів
бути елегійною бути фортепіанною бути нічиєю
та в моє вікно полилося червоне вино
забруднило фіранки забруднило підлогу забруднило зір
по підвіконню ковзали тендітні малахітові равлики
а за ними шелестіли згадки твого меланжевого волосся
я так і сиділа на віденському стільці схиливши плече
тримаючи в руках чашку чаю
я пам’ятаю як мій шалик падав складаючись синіми пружками по підлозі
я пам’ятаю точні рухи твого взуття по паркету
мені здавалося що воно шоколадне
мені хотілося скуштувати твоє взуття
ти був елегійний ти був фортепіанний і ще нічий
у костюмі офіцера спеціально для полонезу мимовільно для заздрощів
я незчулася як почала летаргічно пити вино і крадькома облизувати помаду з бокала
ти танцював зі своєю уявною партнеркою і то була не я
ти танцював безболісно і відсторонено
але широкий білий пояс на твоїй талії видавав що ти танцюєш для мене
він так гаряче дисонував так болісно світився що я напевно загубилась
то напевно була осінь бо за твоєю спиною йшов білий лапатий сніг
а за снігом угадувались пари в жовтому листі і прожилках меланжевого волосся
я лежала посеред величезної зали і чомусь нервово зминала шалик
дзеркала відбивалися в дзеркалах і зала здавалася безкінечною
тисячі твоїх ніг пружинили тисячі моїх сердець піддавалися
літали білі і червоні птахи
то напевно була весна бо за твоєю спиною йшов білий лапатий сніг
а твої вуста цідилися крізь люстри як зелені пагони
я тремтіла посеред зали торкаючись крізь синю сукню своїх колін
дзеркала відбивалися в дзеркалах і я побачила твою уявну партнерку
тисячі білих спідниць пурхали метеликами і моє серце стало безкінечним як вони
літали жовті і чорні птахи
то напевно було літо бо за вікном на терасі снідали декілька людей
а за людьми розлягалася ріка вільна як дихання твоїх голих пліч
я ще була посеред зали а навкруг валявся твій одяг скалками чорного мармуру
дзеркала відбивалися в дзеркалах пахло солодом і зеленими яблуками
тисячі твоїх пальців летіли стрілами і вгрузали мені в груди
моє серце літало меланжевими птахами
ти напевно цілував мене в шию бо губи твої звучали брутально як Сальєрі
ти напевно затоплював мене стегнами і дихав благально як Массне
я напевно впізнавала тебе розлита як червоне вино по паркету
я жалкувала за поясом який так туго обхоплював твою талію
я жалкувала за сорочкою і краваткою
я зовсім не хотіла пестити твоє голе тіло і віддаватися йому
я зовсім не хотіла аби ти пестив моє голе тіло і володів ним
я хотіла тільки цілу ніч дивитись на болісні дисонанси твого волосся
я хотіла дивитись як напружуються твої стегна під чорною тканиною
як твоя гостра кров перетікає у щілини повітря і проникає в мене
як рухається й сяє твоє недосяжне твоє шоколадне взуття
я згодна сьогодні цілу ніч бути твоїм привидом
кожним відлунням у кожній віддалині
кожним диханням твого меланжевого волосся
кожним світлом яке вмерло на паркеті
кожною тінню твого руху
одягайся
я хочу тебе
пити чай під крилами нетлів
торкатися кінчиками пальців своїх брів
бути елегійною бути фортепіанною бути нічиєю
та в моє вікно полилося червоне вино
забруднило фіранки забруднило підлогу забруднило зір
по підвіконню ковзали тендітні малахітові равлики
а за ними шелестіли згадки твого меланжевого волосся
я так і сиділа на віденському стільці схиливши плече
тримаючи в руках чашку чаю
я пам’ятаю як мій шалик падав складаючись синіми пружками по підлозі
я пам’ятаю точні рухи твого взуття по паркету
мені здавалося що воно шоколадне
мені хотілося скуштувати твоє взуття
ти був елегійний ти був фортепіанний і ще нічий
у костюмі офіцера спеціально для полонезу мимовільно для заздрощів
я незчулася як почала летаргічно пити вино і крадькома облизувати помаду з бокала
ти танцював зі своєю уявною партнеркою і то була не я
ти танцював безболісно і відсторонено
але широкий білий пояс на твоїй талії видавав що ти танцюєш для мене
він так гаряче дисонував так болісно світився що я напевно загубилась
то напевно була осінь бо за твоєю спиною йшов білий лапатий сніг
а за снігом угадувались пари в жовтому листі і прожилках меланжевого волосся
я лежала посеред величезної зали і чомусь нервово зминала шалик
дзеркала відбивалися в дзеркалах і зала здавалася безкінечною
тисячі твоїх ніг пружинили тисячі моїх сердець піддавалися
літали білі і червоні птахи
то напевно була весна бо за твоєю спиною йшов білий лапатий сніг
а твої вуста цідилися крізь люстри як зелені пагони
я тремтіла посеред зали торкаючись крізь синю сукню своїх колін
дзеркала відбивалися в дзеркалах і я побачила твою уявну партнерку
тисячі білих спідниць пурхали метеликами і моє серце стало безкінечним як вони
літали жовті і чорні птахи
то напевно було літо бо за вікном на терасі снідали декілька людей
а за людьми розлягалася ріка вільна як дихання твоїх голих пліч
я ще була посеред зали а навкруг валявся твій одяг скалками чорного мармуру
дзеркала відбивалися в дзеркалах пахло солодом і зеленими яблуками
тисячі твоїх пальців летіли стрілами і вгрузали мені в груди
моє серце літало меланжевими птахами
ти напевно цілував мене в шию бо губи твої звучали брутально як Сальєрі
ти напевно затоплював мене стегнами і дихав благально як Массне
я напевно впізнавала тебе розлита як червоне вино по паркету
я жалкувала за поясом який так туго обхоплював твою талію
я жалкувала за сорочкою і краваткою
я зовсім не хотіла пестити твоє голе тіло і віддаватися йому
я зовсім не хотіла аби ти пестив моє голе тіло і володів ним
я хотіла тільки цілу ніч дивитись на болісні дисонанси твого волосся
я хотіла дивитись як напружуються твої стегна під чорною тканиною
як твоя гостра кров перетікає у щілини повітря і проникає в мене
як рухається й сяє твоє недосяжне твоє шоколадне взуття
я згодна сьогодні цілу ніч бути твоїм привидом
кожним відлунням у кожній віддалині
кожним диханням твого меланжевого волосся
кожним світлом яке вмерло на паркеті
кожною тінню твого руху
одягайся
я хочу тебе
Найвища оцінка | Любов Бенедишин | 6 | Майстер-клас / Майстер-клас |
Найнижча оцінка | Уляна Дудок | 5.5 | Майстер-клас / Майстер-клас |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію