ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Нінель Новікова
2022.06.28 18:19
Душу чорною печаллю
Огорнуло вмить…
Пекло з крилами примчало –
Світу це болить!

І якщо нема нікого,
Хто б це зло спинив,
Господи! Скажи для чого

Ігор Деркач
2022.06.28 15:57
Йдемо у церкву. Жити – не умерти.
Ми не скупі і маємо капшук,
з якого можна дати Богу лепту,
аби пожити і не мати мук.

Усі побожно сіли, помолились...
Капелою виспівують отці...
аж тут мені до носа опустилась

Тетяна Левицька
2022.06.28 11:37
Посивіла душа, відблудила,
І покинула зморене тіло.
Полетіла у вирій до раю,
А Бог каже: — "тебе не чекаю!
Ще не всі ти гріхи відмолила,
Не для тебе копають могилу.
Ще не все позбирала каміння,
Вирви з серця пирій із корінням,

Іван Потьомкін
2022.06.28 09:34
Одділили тебе, синку, від снів, що дрижать метеликом,
гафтували тобі, синку, смутні очі кровію рудою,
малювали краєвиди в жовті пасма згарищ,
вишивали повішальниками дерев плинне море.
Навчили тебе, синочку, землі твоєї напам’ять,
Колись стежки її

Микола Соболь
2022.06.28 07:46
Чи віра сліпа, чи люди?
Чуєш? Це голос Іуди.
Від страху тремтить осина.
Що ти, скажи, за людина?
Багацько тобі подібніх
так просто за тридцять срібних
навіть ріднесеньку матір
запросто зможуть продати.

Віктор Кучерук
2022.06.28 05:28
Коли ми десь посеред хвиль
Опинимося здуру, –
Удвох менш витратим зусиль,
Рятуючись від бурі.
Нас не злякає темний вир
Чи блискавок зигзаги, –
Рука в руці – це балансир
І сил двох рівновага.

Микола Соболь
2022.06.28 02:57
Ніч готує ракети,
сажею маже небо.
Боже Всевишній, де Ти?
Царство прийшло Ереба.
Зірка одна – кремлівська.
Мо’ Віфлеємська згасла?
Кров пролилась синівська,
вільні пустують ясла.

Ірина Вовк
2022.06.27 17:02
Сьогодні чорно так душі моїй.
Сьогодні так думкам моїм свавільно.
Мовчиться про… про що мовчать не вільно,
А ти мене з півслова зрозумій.

Мовчить той ліс, що слухав наші сни.
Мовчить верба, що нам стелила ложе.
Нам не дійти торішньої весни,

Володимир Бойко
2022.06.27 09:41
Хай стихнуть гармати,
Хай музи говорять,
Бо ми так багато
Набралися горя.

Побита війною
Вже кожна родина
І крові рікою

Микола Соболь
2022.06.27 07:15
Гординю сховай за сльози,
вітер збери у жменю,
вибери вірші чи проза…
Жити – це так буденно.
Дощ наливає калюжі,
грім від люті гуркоче:
– А люди?
– Вони байдужі, –

Віктор Кучерук
2022.06.27 06:17
Мабуть, крізь просторінь та час
Я йшов занадто швидко
І розгубив увесь запас,
Бо власності не видко.
Мабуть, не так, як треба жив
І рухавсь хибним шляхом,
Якщо куштую хліб чужий
Під незнайомим дахом.

Ярослав Чорногуз
2022.06.27 00:10
Дотліває серед віття
Сонячне багаття.
Одяглося буйноліття
У вечірнє плаття.

Розлила по небу чари,
Витягла з пуделка* -
Рожевенько-біла хмара --

Микола Дудар
2022.06.26 23:19
Його ще витяти з підкопу…
Йому ще в спину цілить дим…
І ритм якийсь… одні синкопи…
І невідомо де і з ким
Йому ще вніч сягнути в небо…
І не забути - хто він є?
Якщо зустріти буде треба
Лице у смерті як своє…

Євген Федчук
2022.06.26 19:43
Пройшовся якось Бесарабським ринком,
Від цін пошкріб потилицю лишень.
Хоча пустив, як кажуть люди, слинку,
Не стільки заробляючи грошей.
Пішов тоді Хрещатиком пройтися,
На лавочці підсів до дідуся,
Який в потерту книжечку дивився.
Не раз вже, мабут

Сергій Губерначук
2022.06.26 18:51
Білої айстри чорний неґатив.
Квітка архівна у викопному кадрі.
Від кіноапарату зоставсь лише штатив
і плівка непроявлена з аншлагом у театрі.

На Байковому : бай-бай-бай,
актриса спить давно.
З полущеної плівки не прозирне вистава:

Ігор Деркач
2022.06.26 17:58
Поети – ної. Є ще роль така –
ковчеги перед бурею смолити
і рятувати душі гордовиті,
коли життя не варте п’ятака.

Вони поводирі... і неофіти...
у пору смути місія тяжка –
вичавлювати із людей совка,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Алекс Чеська
2022.04.12

Чоловіче Жіноче
2022.03.19

Радченко Рудий Гриб Рудольф
2022.03.12

Сібіл Нотт
2022.03.09

Саша Серга
2022.02.01

Евеліна Гром
2021.11.08

І Батюк
2021.10.08






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Адель Станіславська (1976) / Проза

 Будь щасливий, коханий!
Він сидів непорушно, і спостерігав, як вітер грається купкою багряного опалого листя. Тут, на міському цвинтарі, було тихо і затишно, а саме спокійно. Так, ніби душа прийшла до рідного дому, де ніхто не потривожить намарне, не одірве од незбагненного і неповторного відчуття Вічності. Бо тільки тут, так, тільки тут воно приходить. І тоді, на її межі, він відчував себе вільним, мов птаха. Тут кожен знаходить спочинок від земних турбот, негараздів, нещасть...
"Ось вона, моя маленька дівчинка, така спокійна і безтурботна, усміхнена і щаслива... Їй тут добре, набагато краще, ніж за життя."
З надмогильної плити на нього дивилася чарівна молода жінка. Пишне, густе, чорне волосся обрамляло по-дитячому ніжне, привітно усміхнене личко, а очі світилися щирою добротою і ласкою. Це була його Віра. Вірочка, кохана, єдина і неповторна, його маленька і ніжна дружина.
Він відчув, як очі повільно наповнилися непроханими слізьми, до горла підкотився гіркий, пекучий клубок, дрібно затремтіли руки. Долаючи хвилювання, квапливо припалив цигарку, глибоко затягнувся, звівши погляд до похмурого осіннього неба і, тільки тоді відчув, як біль тяжкої втрати повільно покидає його. Три роки... Господи, майже три роки не міг отямитися від цього жахливого тяжкого горя. Не нарікав. Навіщо картати долю, коли однаково нічого не вдієш, не зміниш, не зарадиш?
Денис, так звали ще молодого, але з помітною сивиною на скронях чоловіка, знав про все з самого початку. У Віри була складна форма серцевої хвороби. Але, незважаючи на різного роду справедливі відмовки, вважав, що кожна людина має право на крихту щастя у цьому дивному, непостійному і скороминущому житті.
- Я люблю тебе, - говорив він своїй коханій, - ми будемо жити довго-довго і щасливо-щасливо! Ось побачиш!
Віра плакала, а він з болем у серці, цілував зажурені кохані очі, і з щирою вірою переконував себе, що так воно і справді буде. Йому було відомо, що Віра поклялась ніколи не виходити заміж, щоб не калічити нічийого життя, знаючи, що приречена.
Та вона здалася. Бо що було вдіяти, коли серця обох молодих людей переповнювала жага нестримного, палкого кохання,а Денис, знаючи про все, не бажав відступати?
Вони відіграли скромне весілля і поселилися у Денисової мами, старенької лагідної жіночки, яка часто журно дивилася на своїх закоханих голуб'ят, і з мукою в серці здригалася від думки, що непоправне горе може щохвилини завітати у їхню маленьку затишну оселю.
Дітей у них не було. Віра не хотіла навіть чути. Не за себе боялася - жаль було залишати сирітку на білому світі. Денис не наполягав. А біда не забарилася.
В той день коли це сталося, Денис враз відчув себе найнещаснішим, найсамотнішим у цілому світі. В грудях пекла нестерпна мука, обличчя обпікали нестримні сльози, а тіло здригалося від беззвучних ридань, коли він впав на її бездиханне тіло, таке маленьке, на цьому великому лікарняному ліжку, востаннє притиснувшись до її грудей так, ніби хотів заховатись від цілого світу...
Як спокійно і затишно ставало йому тоді, коли він робив так, розповідаючи їй про свої проблеми чи невдачі. А вона ніжно пестила його густе непокірне волосся, час від часу притискаючи його до грудей, де серденько стурбовано поспішало - стук-стук, стук-стук...

Три роки... Денис підвівся. Поправив букетик квітів у вазі і, тяжко зітхнувши, погасив недогарок свічки. Потім, ще раз глянувши на рідне обличчя, повільно рушив додому.
З сусіднього ряду на алейку вибігла дівчинка, пустунка років п'яти-шести. Вона усміхнулася до Дениса, а її виразні чорні оченята пустотливо заблищали:
- А я вас знаю. - Просто сказала вона.
Денис зупинився. Ця непідкупна дитяча простота враз заспокоїла і розвеселила його. "Життя продовжується, - сказав він собі, - і свідченням цьому є оця маленька дивна квіточка."
- Справді? - Серйозно спитав він, ховаючи посмішку.
- Справді. Ви тут часто буваєте. І завжди тоді, коли й ми з мамою. А ви до кого приходите? - поцікавилась мала.
- Тут моя дружина... А до кого приходиш ти? - В свою чергу поцікавився Денис. Йому почало подобатись це несподіване знайомство.
- До тата. Він помер коли мені було три рочки. Я його не дуже добре пам'ятаю, - серйозно відповіла вона. - Бачите? Он моя мама. - Вказала вона маленьким пальчиком на схилену у молитві жінку.
- Бачу. То ти кажеш, що знаєш мене... А я не пригадую, щоб бачив тебе раніше.
- Ви завжди такий задумливий, - махнуло ручкою дівча, імітуючи когось з дорослих.
Це знов розвеселило Дениса. " Яка кумедна!" - Подумав він.
- Аліно. - Пролунало зовсім поруч. - Яка ж ти непосида, дитино. Навіщо ти чіпляєш на розмову незнайомих людей? Усі думатимуть, що ти геть не вихована, - жінка підвела очі на Дениса, - вибачте, будь-ласка, вона така неслухняна...
Це була молода вродлива жінка. Великі сірі очі дивились уважно і збентежено. На обличчі відбилася несмілива винувата усмішка.
- Ну що ви! Це ж дитина. - Заспокоїв її Денис. - Вона у вас жвава і весела, та ще й спостережлива. Каже, що я їй знайомий, бо часто мене тут бачить. А я, на жаль, ніколи її не помічав...
- О, вона завжди про все знає, - засміялася жінка. - Така цікава, що, мабуть, аж надто.
Вони повільно рушили до воріт цвинтаря, розмовляючи і сміючись. А мала бігала довкола них, підстрибуючи і зацікавлено зазираючи дорослим у вічі.
Пройшовши кілька кроків, Денис озирнувся. З фотографії йому усміхалася Віра, немов раділа: "Будь щасливий, коханий!"
2004р.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-07-21 16:57:48
Переглядів сторінки твору 5592
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.183 / 5.5  (4.935 / 5.51)
* Рейтинг "Майстерень" 5.133 / 5.5  (5.041 / 5.68)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.796
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2021.11.06 19:16
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Гентош (М.К./М.К.) [ 2011-07-21 17:12:01 ]
Адель! Я стаю затятим фаном твоєї прози! Без жартів - дуже!!!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Адель Станіславська (М.К./М.К.) [ 2011-07-21 17:17:49 ]
Дякую, пане Івааночку!:) Мені дуже приємно, справді.:)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Патара Бачія (Л.П./Л.П.) [ 2011-07-21 17:16:17 ]
Маріанна Шутко завжди пише ржунємагу, а я розревлася, спинитися не можу... Співробітниця злякалася, думала щось сталося. Аделечко, пишете прозу класно, дуже доступно і, що саме головне, НЕ НУДНО. З ПОВАГОЮ, Патара.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Адель Станіславська (М.К./М.К.) [ 2011-07-21 17:20:46 ]
Дякую, Патарочко! Ваші сльози найвища оцінка для мене. Дякую щиро, моя люба!
Цьом! І не плачте більше, у жінки мають бути красиві очі, а не червоні від сліз.:)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Яфинка Незабудка (М.К./Л.П.) [ 2011-07-21 17:24:26 ]
Патарочко, не завжди. І це не мій вислів. Просто він мені сподобався і тому інколи використовую. А, до речі, цей вислів я тут зустріла і теж спершу посміялася з нього. Крім того, веду блокнот з усякими такими прикольними фразами та неологізмами.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Яфинка Незабудка (М.К./Л.П.) [ 2011-07-21 17:22:31 ]
Аделько, я плакаю. Щемно. Але хто б міг подумати, що де люди можуть знайти один одного, своє щастя - на цвинтарі!!! Всяке буває в житті. Я рада, що історія закінчується добре. Одна моя знайома пиьсменниця каже, що треба писати новели, оповідання зі щасливим кінцем. а то в радянському союзі звикли писати з трагічним закінченням. а якщо взяти більшість голівудських фільмів, то в них успішний фінал, але занадто пафосний.
Мені ця новела дуже сподобалася. Вона така життєва. Не знаю, чи написана на реальних подіях. Але вірю, що так.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Адель Станіславська (М.К./М.К.) [ 2011-07-21 22:03:53 ]
Привіт, Маріанночко.:)
Вдячна тобі за сльози. Приємно, що моя оповідка припала до душі. Є в ній і реального трохи, а трохи власних домислів. А вдалося те, що вдалося.:)
Дякую!:)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оля Лахоцька (Л.П./М.К.) [ 2011-07-21 17:37:11 ]
Це історія про моїх дідуся і бабусю (вірніше - бабусь), з двома поправками - у нього залишилося троє малих синів, а другу дружину він зустрів через десять років.
Ось так. Дякую за чудову розповідь, Адель.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Адель Станіславська (М.К./М.К.) [ 2011-07-21 22:05:52 ]
Тобі дякую, Оленько!
Приємно, якщо вдалося реалістично змалювати цю історію.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юлія Гай (Л.П./Л.П.) [ 2011-07-21 18:26:12 ]
Долі...

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Адель Станіславська (М.К./М.К.) [ 2011-07-21 22:19:23 ]
Дякую, Юлю!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2011-07-21 18:41:42 ]
Адель, зворушило Ваше оповідання, дуже схвилювало. Все на місці, і дуже природньо, взяте з життя. Могла б цього бути і кіноновела.
Маю родича-однолюба, котрому за 60, вдівець уже років 20 з гаком, а так і не одружився. І таке диво буває. А у Вас в оповіданні все ж є надія на шастя, це прекрасно!))).


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Адель Станіславська (М.К./М.К.) [ 2011-07-21 22:22:31 ]
Приємно, пане Ярославе, що Вам сподобалось моє оповідання. Дякую за високу оцінку, а найбільше за відгук Вашого серця.:)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2011-07-21 22:32:39 ]
Зворушлива історія...
Адель, мені двічі кинулось у вічі слово "непідкупна". Може, його з другого абзацу забрати, щоб уникнути повтору? Тим паче, що на надмогильних плитах вже всі обличчя - непідкупні. А дитяча простота (вкінці тексту) хай залишається непідкупною.
І ще в другому реченні я б "а саме" замінила на "а головне".


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Адель Станіславська (М.К./М.К.) [ 2011-07-21 22:40:16 ]
Дякую, Любо.:)
Ви, як завжди, уважна і розсудлива. Причину першого зауваження забираю одразу. Над другим ще подумаю, бо "головне" не вживала свідомо. Не до вподоби воно мені тут чомусь...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Сірий (М.К./М.К.) [ 2011-07-21 22:33:53 ]
Сумно, та з великою надією на людське щастя, навіть тоді, коли серце обпекла важка втрата. Життя триває! І триває твоя, Адель, творчість.І до-о-о-бре триває!!!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Адель Станіславська (М.К./М.К.) [ 2011-07-21 22:42:34 ]
Дякую, Володю!:)
Рада тобі щиро і твоїм теплим словам.:)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Комаров (Л.П./Л.П.) [ 2011-07-22 10:28:45 ]
Щось я сентиментальним стаю. Сподіваюст історія цілком вигадана?
А куди поділося ессе про сєкс з красунею в джинсах?

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Адель Станіславська (М.К./М.К.) [ 2011-07-23 12:23:37 ]
А хто казав, що вона була красуня?:)))