Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.
Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –
Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
« “Неугомонному” Валєрі…»
Валерій Хмельницький
віршик “Пародисти. Частина 1. Уривок з поеми.”
Десь, колись, в якійсь країні
Проживав поет нещасний,
Тільки мав талан до віршів,
Не позичений, а власний.
Леся Українка “ДАВНЯ КАЗКА”
"Десь, колись, в якійсь країні
Жили пародисти.
Вони віршів не писали,
Та хотіли їсти.
Лиш побачать десь поета
З віршем чи сонетом -
Цап-царап його за патли -
Й на фарш, на котлети.
Порубають того вірша
Чи того сонета,
Й кажуть: «Що ж, аби не гірше!
Молодець, поете!
Понаписуй іще віршів
Всі – собі на згубу,
Бо ми хочемо так їсти,
Аж чешуться зуби.
Бо лиш ти народиш вірша,
Чи в муках, чи легко –
Ми завжди напоготові
Його зразу зжерти.
Відгризем спочатку вуха,
Потім – хвіст і ніжки,
А тобі, тобі – послухай! –
Лишимо лиш ріжки»
Така доля всіх поетів
Межи пародистів,
Що самі віршів не пишуть,
Але хочуть їсти."
Писати “бýдь-як” не годиться,
Писати треба “з огоньком”!
Не завжди ціниться синиця…
Аби бажання – вéлкам! Ком!
Ти? З пародистами? На шáблі?
Давай-давай… «Нє дєржим зла»
За день вже третій раз… на грáблі…
Чи каска тріщину дала?
Зненацька так подавсь в експерти –
Справжніський влаштував демáрш!
І нагнітаєш – з’їсти, зжерти,
Страхіття – рíжки, пáтли, фарш…
Ще полюбляєш риму…грубу?
Лякать народ, повір, то стид!
Ти що, Валєр? Собі на згубу?
Та то ж, колего, суїцид!
Чи ти об’ївсь якого зілля?
Чи, вибач, може що курив?
Відгризти вуха – божевілля!
І звідки “творчєский” порив?
Таке вже краще “не рожати”,
Таких думок (заввáж – не мрій)…
Пиши вже ліпше “Ати-бати”
“Неугомонний” друже мій…
12.07.2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)