ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2024.05.10 05:42
Вже відстрілялися жаринки
І не курить зловіще дим, –
З’явився час для відпочинку
Від невтоленної біди.
У вогкім затишку окопу
Принишкли втомлені бійці,
Бо дрон ворожий може оком
Оптичним виявити ціль.

Світлана Пирогова
2024.05.09 21:35
Індигові волошки піднімають вії
Межи ажуру зеленавих трав.
Щемить в душі моїй примарою надія,
Немов свердлить безжалісний бурав.

Індигові волошки дивляться на мене,
Цикадами пострибують думки.
Квітчастим килимом вселяється натхнення,

Микола Соболь
2024.05.09 20:14
Волієш мовчати. Мовчиш. Але серце кричить.
Вітер шукає притулку на схилах Дніпрових.
Як вимовиш слово правдиве у відповідь: «Цить!» –
щастя не буде, віддав для Пегаса підкови.
Це плачуть весною берізки чи тануть сніги?
Розталь дими притискає між сіри

Євген Федчук
2024.05.09 20:09
Обоз великий вулицею мчав.
Та не купецький. Пахолки на конях.
На них добротні кунтуші суконні.
Ридван слідом колесами гурчав.
То князь Острозький вибрався у світ.
Десь поспішав у справах, очевидно.
Перевіряв маєтність принагідно.
Народ цікаво пози

Іван Потьомкін
2024.05.09 12:44
Час не наспів іще для газових печей.
У Сталіна ще Гітлер тільки вчиться,
Як нищити людей.Чужих, щоправда, не своїх.
Далеко фюреру до комуністів.
***
Було їх п’ятеро у лебединій зграї –
«П’ятірне гроно нездоланих співців».
Лиш двоє з них зуміли уціл

Сергій Губерначук
2024.05.09 11:48
Весна – уві сні, а літо – серед мрій,
і осінь охолоне під кінець,
а там – зима, і присиплятиме мороз:
такий закон нестримної природи.

11 серпня 1987 р., Київ

Леся Горова
2024.05.09 07:54
Як тільки зацвітає виноград,
Мені приходять виноградні рими.
Його цвітіння потайне, незриме,
Й вечірній під лозою променад
Укутується золотавим димом:

Летить пилок, торкається до вуст ,
Хоча від нього і не захмеліти,

Артур Курдіновський
2024.05.09 06:54
Співати й говорити краще хором!
Якщо не хочеш хором - мовчки стій!
Сиділи ми у камері брудній,
Наповненій отруйним газом - хлором.

За що нас засудили - невідомо,
Але якщо сказали - треба йти!
Ми між собою перейшли на "ти".

Олександр Сушко
2024.05.09 06:20
сатира на твір Юрія Гундарєва
"Намалюй перемогу"

Ось хлопчик малює танк,
А я малюю віршатко.
Хай вас ухопить зляк,
Нащо - не маю гадки.

Віктор Кучерук
2024.05.09 05:31
В духовиті буркуни
Поховались цвіркуни
І весь день співають монотонно
Про незримі для очей,
Співом втомлених, людей
Комашині сховки безборонні.
З-під листочків буркунів,
Завжди чути тільки спів,

Юрій Гундарєв
2024.05.08 19:21
Ось хлопчик малює: танк,
широка вільна дорога,
вгорі - синьо-жовтий стяг
і літери: «Перемога».

Цей хлопчик малює: танк,
широка вільна дорога…
А в серці лунає: «Так,

Юрій Гундарєв
2024.05.08 18:54
Пародія на пародію


Олександр Сушко опублікував на мій вірш «Зоряні очі» пародію «Пописати» такого змісту:

«Я трішки попрацював з оригіналом і вийшло.

Оце.

Роксолана Вірлан
2024.05.08 18:10
Двадцять четвертого лютня -
рівно в четвертій за дня:
Київ бомбили,
нам зголосили,
що почалася війна.

Місто здригнулось огнями -
та не здригнулись серця.

Артур Курдіновський
2024.05.08 06:42
Я написав таємний звіт
Тому, з ким буде несамотньо.
Дорога на південний схід
Мене покликала сьогодні.

Понад дорогою - паркан
Старий бетонний. Темно-сірий.
За ним - завершений роман,

Віктор Кучерук
2024.05.08 05:07
Не боюся сьогодні нічого
І ніяк не лякає мене
Ні чекання нічної тривоги,
Ні сирени гудіння гучне.
Не раптовою стала поява
Кровожерних вовік ворогів,
Бо не вірити зайдам лукавим
Мені мудрий Тарас заповів.

Володимир Бойко
2024.05.08 00:19
Йому здавалося, що він сходить, як зоря над світом. Насправді він сходив з розуму. Пітьма для москаля – не просто звичне середовище, але й стан душі. Росія без України – недодержава з недоісторією. Що для українця відродження – то для москаля пог
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Іма Квітень
2024.04.30

Ілахім Поет
2024.04.15

Степанчукк Юлія
2024.04.15

Деконструктор Лего
2024.04.15

Дирижабль Піратський
2024.04.12

Маркуш Серкванчук
2024.04.10

Анатолій Цибульський
2024.04.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Петрушанко (1989) / Вірші

 Ворожіння
Ворожіння

В вікно навшпиньки зазирає місяць,
Зірками втомлений, вже очі не хова.
В кімнаті тільки тиші є сьогодні місце,
Чи є душа тут хоч одна жива?

А тиша в темряві, як казка, причаїлась,
І чорні тіні завмирають на стіні.
Лише зірки, немов ліхтарики, світились,
І карі очі зір були сумні-сумні.

Ніщо, здавалось, сивий спокій не порушить,
Ніщо не збудить ніжний тиші сон.
Та сум дівочий ту бентежить душу,
Та шепіт вітру за нічним вікном.

І ось тендітна постать зо страху застигла,
І затремтіла свічка в дівчини руках.
Куди ж ти йдеш, дівчино, юна, мила,
Свій ще дитячий переборюючи страх?

В кутки розбіглися всі чорні тіні,
Несміло вогник свічки запалав.
Тремтить серденько і страшні хвилини,
Дівчину тільки місяць зустрічав.

Вона до столу сіла, запалила свічки,
Зітхнула важко – знов душа болить,
Немов занурилась в холодну річку,
Немов спинилася жорстока мить.

Вона розклала карти швидко й вправно,
Вже ворожіння почало свій хід...
І вже зникає страх дівчини марний,
А коло ніг муркоче чорний кіт.

Згадалися бабусині поради,
Що відьмою її вважали у селі:
“Запам’ятай, онучко, відьмувати –
то бути вигнаною з білої землі!”

Але горить нескорений вогонь
В очах дівчини, темних, наче ніч.
“Я віддаю тепло своїх долонь,
Тобі, мій милий, лиш мене поклич”

І щось вона шепоче тихо-тихо:
“Я зможу, я кохання віднайду,
і не боюся жодного я лиха,
і не боюсь накликати біду.

Чи божевільна я? Чи це мені здається?
Що ж я роблю? Бо ворожити гріх.
Та будь що буде, хай лиш біль минеться,
І знов почую милого я сміх.

Вже байдуже – коханий, друг чи ворог,
Вже байдуже, що думають навкруг.
Без нього світ, неначе чорний морок,
Без нього доля, наче сто розлук.

Без нього сонце вже мені не миле,
І зорі не всміхаються, мовчать.
Що ж це було? Невже його любила?
Якби спочатку нам життя почать...

Якби він тільки був постійно поряд,
Якби ж бо бачити його очей блакить.
Вже байдуже, що люди всі говорять,
Коли ж кохаєш – гордість твоя спить.

Вже не найкращий друг, і не коханий,
Раптова зустріч змінює життя.
Мабуть, ніколи легше вже не стане,
Не подарує доля забуття.

І вже до розпачу не можу я забути
До болю рідний погляд тих очей.
Сторінку прагнула перегорнути,
Але від серця свого не втечеш...
Я божевільна. Час зупинитися давно.
Пора вже розпочать без нього жити.
Вже місяць з сумом заглядає у вікно
І просить ворожіння припинити.

І справді. І навіщо те кохання,
Коли це тільки магія, це пил.
Все, досить. Це було востаннє.
Я сподіваюсь, ти мене простив”

Сказала дівчина так сумно в тиші,
Що покотились кришталеві сльози зір.
Вже навіть місяць спокій свій залишив:
“Ти не сумуй, дівчино! Ти в кохання вір!”

Та правду кажуть часом люди,
Що ранок вечора мудріший.
Ця ніч пройде і легше буде,
Не стане це життя ще гіршим.

На ранок теплий промінь сонця
Волоссячка торкнувся ніжно,
І лагідно всміхаються в віконце
Пухнасті хмарки білосніжні.

І посміхнулась дівчина на ранок,
Хоч біль душі і досі не минув.
А юне серце злікував світанок,
Як тільки місяць з зорями поснув.

Блукала дівчина привітним своїм містом,
Що найрідніше місце на землі.
І шепотіли вулиці зеленим літнім листям
Будинки посміхались, сиві і старі.

І найніжніший літній теплий вітер
Дівчини сльози кришталеві витирав.
Та про людину, найріднішу в світі,
Й мандрівний вітер, навіть той не знав.

Та раптом серце затремтіло, наче птаха,
І озирнулась дівчина навкруг.
Вона не відчувала болю й страху,
Лиш тільки ніжність милих рук.

І ось блакить очей, близьких до болю,
І посмішка, мов лагідність весни:
“Я сумував так сильно за тобою,
а ти приходила лише до мене в сни.

Занадто довго я шукав тебе
І в почуттях не міг я розібратись,
Я вже звертався навіть до небес,
Лишень про тебе хоч би щось дізнатись.
Ти не зникай. Мені ти так потрібна,
Без тебе все життя моє сумне.
Моя найближча, найдорожча, рідна.
Пробач за все. Кохаю я тебе!”

А дівчина від щастя розсміялась
І не потрібні жодні чари їй.
А ворожінням більше не займалась,
Лише в кохання, а не в магію повір.

Коли кохаєш – не потрібні чари
Вони любов велику зводять нанівець.
Кохання – це не ворожінь примара.
Любов – це магія людських сердець!




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2010-04-27 07:06:41
Переглядів сторінки твору 1256
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 3.308 / 5  (3.375 / 5)
* Рейтинг "Майстерень" 3.308 / 5  (3.375 / 5)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.732
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Конкурс «Поетичні Майстерні - ІІ півріччя 2009»
Автор востаннє на сайті 2010.06.14 21:18
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Сегеда (Л.П./М.К.) [ 2010-04-30 01:28:45 ]
Ого:)
Роман в стіхах:)