ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.29
05:28
Розкричалися ворони,
Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
2024.04.28
23:06
Наприкінці двадцятого сторіччя,
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
2024.04.28
18:08
То не смоги встелились горами,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
2024.04.28
18:06
Станули сніги
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
2024.04.28
16:44
Почуй холодну, люба, вічність –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
2024.04.28
16:25
Ще поки не в Цареграді на риночку тому,
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
2024.04.28
16:23
Після травня наступає червень,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
2024.04.28
14:16
У священному гаю на хвильку зупинились,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
2024.04.28
08:30
Моцарта у самозабутті
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
2024.04.28
08:15
Я – таке… чи comme ci, чи comme a. Ну а ти – charmant!
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
2024.04.28
07:35
Подивися у очі мої, та невже ти
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
2024.04.28
05:40
Спіймав під вечір окунів
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
2024.04.27
09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
2024.04.27
08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
2024.04.27
08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.10
2024.04.01
2024.03.28
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Мацуцький /
Вірші
Не розмовляєш – не їси
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Не розмовляєш – не їси
Приїхав москаль у Львів.
Прикинувсь українцем: мовчить,
з рота і язика не висуне свого російського
(бо мови не знає, звичайно ж, української,
а може і своєї – вони ж там усі на суржиках).
Мовчить – і все. Його штовхають,
тиснуть у транспорті,
палець на нозі розчавили, а він мовчить.
Просто мовчати, коли їсти не хочеш –
це не диво (і Президент мовчить, бо ситий),
а от коли на зубі другий день не було і крихти –
що тоді?
Так вже склалось у людей: їси – не розмовляєш,
розмовляєш – не їси. В Україні все навпаки:
не розмовляєш – не їси, розмовляєш – їси,
щоб було видно – чи український язик смакує
українське сало. Всі народи виборюють волю,
українці – мову. Та так виборюють, що аж
рідної її цураються.
Тож і мовчить москаль, а як мовчить –
то, звісно ж, і не їсть.
Але голод – не тітка. Попрямував до кафешки,
від якої російським носом учув струмок
смачних пахощів українських страв.
По дорозі купив синьо-жовтого прапорця
та ще й помаранчевого, приклав до грудей,
іде, як на дзот герої Вітчизняної.
Тільки-но він на поріг – до нього офіціант
у національному вбранні: “Добрий день!
Будь ласка, заходьте...” Москаль зніяковів:
“Так это же…»
– “Добрий день, будь ласка, заходьте”.
І він зайшов, сів до столу. “Їсти? Пити?” –
почув над головою, і все зрозумів.
“Пити – їсти!” – скоромовкою вигукнув
весело і вдячно.
І вже, як нагорода, на столі йому постали:
дві стрункі чарочки, кухоль пива,
пляшка патріотичної горілки “Петро Дорошенко –
Гетьман водка” і здоровенна миска
з патріотичним борщем “Полтавський”.
П’є москаль, не квапиться, борщем закушує,
навколо дивиться, людей розглядає.
Інтелігентні люди у кутку за столиком
тиху пісню співають. Аж ось – музики з’явились,
почали співати, та так гарно та солодко!
Не втримавсь і москаль, почав підспівувати:
“В кві-і-ітах гру-у-уші, яблуні та ви-и-ишні.
По-о-пливли тумани по воді. Катери-и-ина
в річці прати вийшла, за-а-аспівала пісню
в самоті. За-а-аспівала пісню, сумувала...”
Росіянин так заходивсь співати, що не помітив
як перейшов на рідну мову: “Ой, ты, песня,
песенка девичья, ты лети за ясным солнцем вслед
и бойцу-у-у на дальнем пограничье о-о-от
Катю-у-уши передай привет”.
”Привет” – це вже було занадто. Хтось у кутку –
як грюкне кухлем у підлогу: “Ти чого, кацап,
виєш тут забороненою мовою?!”,
аж скло полетіло вгору.
Та росіянину знову ж таки пощастило:
кремезний козак з оселедцем на блискучий макітрі
зрадів, що є кого захищати, і кинувсь на образників.
Москаль, поки його забули, поклав у кишеню
пляшку з “гетьманом”, схопив три скибки хліба
українського з українською ковбасою,
миску з борщем і навшпиньках – до дверей.
З’ясування стосунків вже дістало апогею:
пиво “Львівське“ разом з пляшкою
пропливло йому повз вухо і з силою відчинило
двері, крізь які він прудко і проскочив.
Сів москаль на лавочці поруч з гостинною
кафешкою, п’є “Гетьмана Дорошенка”,
борщем закушує і дивиться,
як українці один одного скальпують.
“И чого им неймется? Борщ и по-китайски –
борщ. А вкусный – только украинский.”
Постукав ложкою по волошковому півнику
на дні порожньої миски, засумував.
“Жаль, добавки не дадут:
некогда хохлам борщ варить”.
15-27 липня 2000 року
Прикинувсь українцем: мовчить,
з рота і язика не висуне свого російського
(бо мови не знає, звичайно ж, української,
а може і своєї – вони ж там усі на суржиках).
Мовчить – і все. Його штовхають,
тиснуть у транспорті,
палець на нозі розчавили, а він мовчить.
Просто мовчати, коли їсти не хочеш –
це не диво (і Президент мовчить, бо ситий),
а от коли на зубі другий день не було і крихти –
що тоді?
Так вже склалось у людей: їси – не розмовляєш,
розмовляєш – не їси. В Україні все навпаки:
не розмовляєш – не їси, розмовляєш – їси,
щоб було видно – чи український язик смакує
українське сало. Всі народи виборюють волю,
українці – мову. Та так виборюють, що аж
рідної її цураються.
Тож і мовчить москаль, а як мовчить –
то, звісно ж, і не їсть.
Але голод – не тітка. Попрямував до кафешки,
від якої російським носом учув струмок
смачних пахощів українських страв.
По дорозі купив синьо-жовтого прапорця
та ще й помаранчевого, приклав до грудей,
іде, як на дзот герої Вітчизняної.
Тільки-но він на поріг – до нього офіціант
у національному вбранні: “Добрий день!
Будь ласка, заходьте...” Москаль зніяковів:
“Так это же…»
– “Добрий день, будь ласка, заходьте”.
І він зайшов, сів до столу. “Їсти? Пити?” –
почув над головою, і все зрозумів.
“Пити – їсти!” – скоромовкою вигукнув
весело і вдячно.
І вже, як нагорода, на столі йому постали:
дві стрункі чарочки, кухоль пива,
пляшка патріотичної горілки “Петро Дорошенко –
Гетьман водка” і здоровенна миска
з патріотичним борщем “Полтавський”.
П’є москаль, не квапиться, борщем закушує,
навколо дивиться, людей розглядає.
Інтелігентні люди у кутку за столиком
тиху пісню співають. Аж ось – музики з’явились,
почали співати, та так гарно та солодко!
Не втримавсь і москаль, почав підспівувати:
“В кві-і-ітах гру-у-уші, яблуні та ви-и-ишні.
По-о-пливли тумани по воді. Катери-и-ина
в річці прати вийшла, за-а-аспівала пісню
в самоті. За-а-аспівала пісню, сумувала...”
Росіянин так заходивсь співати, що не помітив
як перейшов на рідну мову: “Ой, ты, песня,
песенка девичья, ты лети за ясным солнцем вслед
и бойцу-у-у на дальнем пограничье о-о-от
Катю-у-уши передай привет”.
”Привет” – це вже було занадто. Хтось у кутку –
як грюкне кухлем у підлогу: “Ти чого, кацап,
виєш тут забороненою мовою?!”,
аж скло полетіло вгору.
Та росіянину знову ж таки пощастило:
кремезний козак з оселедцем на блискучий макітрі
зрадів, що є кого захищати, і кинувсь на образників.
Москаль, поки його забули, поклав у кишеню
пляшку з “гетьманом”, схопив три скибки хліба
українського з українською ковбасою,
миску з борщем і навшпиньках – до дверей.
З’ясування стосунків вже дістало апогею:
пиво “Львівське“ разом з пляшкою
пропливло йому повз вухо і з силою відчинило
двері, крізь які він прудко і проскочив.
Сів москаль на лавочці поруч з гостинною
кафешкою, п’є “Гетьмана Дорошенка”,
борщем закушує і дивиться,
як українці один одного скальпують.
“И чого им неймется? Борщ и по-китайски –
борщ. А вкусный – только украинский.”
Постукав ложкою по волошковому півнику
на дні порожньої миски, засумував.
“Жаль, добавки не дадут:
некогда хохлам борщ варить”.
15-27 липня 2000 року
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію