Не знаю настільки знається автор на міфології, але я просто вражена використанням наших архетипних образів у цьому вірші.
Взагалі ображ жінки із відрізаною головою (чи головкою) зустрічається в египетській міфології,є він і в християнстві у міфологемі про Предтечу.
Проте найповніше він розкривається на нашій території, у Велесовій Книзі.
Там є образ Матері-птаха, що відсікає голову Сонця-Дажбога несе голову-вогонь людям на землю.
Сонце за літо віддало своє тепло і тепер людей й обігріватиме його відрізана голова-головня у хатній печі. Земний вогонь символізує Воїна, захисника Матері. Цей же вогонь символізує чоловічі статеві органи.
Піч є символом материнського лона, існував навіть звичай перепікання немовлят, які народилися слабенькими, їх для цього засовували в піч, і вважалося, що вийнята з печі дитина є ніби новонародженою.
В народі збереглося свято Комина - запалення восени першого вогню в печі. Відоме воно ще як Свіччине весілля.
Як бачимо, символ усіченої голови є сексуальним – це запліднення Батьком-небом Матері-землі, де розпалений вогонь у печі виступає зародком життя, своєрідною вагітністю.
Всі ці міфологічні елементи зустрічаються у тексті вірша. Ми бачимо Бійця – захисника Матері Землі, порубали його „біля самого сонця” – перегукується із відрізанням у Сонця голови. Маємо у вірші і символічне весілля дівчини з головою, і її вагітність та надію, що син виросте як і тато.
Важко пояснити таке обігравання давнього міфу лише обізнаністю автора. Мабуть ми маємо справу із заглибленням автора в культурний код нації.

Вихід автора на рівень народної пісні свідчить про неабияку Силу, мені то сподобалось!

Грунтовність першого коментаря аж ніяк не дозволяє примирити глибину архетипних (на думку Я.Я.) образів з народнопісенною формою втілення ідеї. А рефрен "Бий білих, поки не покрасніють, бий красних, поки не побіліють!", рими "красніють ущерть - біліють усмерть" геніальними, на мою думку, поезію мого шановного однофамільця не роблять.
Не люто, але й не любо.
Жанна.

Звертаюся до п.Я.Яковенко. Зайшла на сторінку В.Стуса і Т.Шевченка. Ніде не знайшла ані коментаря від Вас, ані оцінки "Геніально". Зате всі оцінки "7" Г.Лютого - Ваші. Чи це значить, що Г.Лютий, безперечно, своєрідний автор, поезія якого зачаровує, геніальніший за Тараса, на Вашу думку? Чи пояснення тривіальніше? Ви також із Запоріжжя... Такого роду реверанси не роблять честі ні Вам, ні автору.
Люто.
Жанна.

Шановна, пані Жанно!
можливо моя оцінка викликана тим, що я мала можливість прочитати весь роман "Мама Марія", а не окремі уривки, які викладає тут Лютий. Тому сприйняття тексту у мене дещо інакше, так би мовити, цілісніше.
На мою думку поезія Лютого має набагато більше значення саме своїм закоріненням у народний менталітет. Те ж саме робив Шевченко,створюючи своєю поезією міфологічний образ української нації, ми змінилися, змінюються і уявлення нас про себе. Саме ці зміни на рівні архетипів намагається показати Лютий. Як це зроблено я спробувала простежити на прикладі цього вірша.
настільки мені відомо, після Шевченка ще ніхто не робив цього в українській поезії. Навіть Ліна Костенко у "Марусі Чурай" не вийшла із стереотипів закладених поезією Шевченка, незважаючи на всі поетичні переваги твору.
я це можу порівняти із лялькою і живим немовлям. Лялька може бути зробленою ідеально, але вона ніколи не зрівняється з дитиною, бо дитина, навіть хвора чи негарна жива. І це є найголовніше.
У мене, до речі, є двоюрідна сестра - Люта Жанна.
Так що здивували Ви мене добряче :)

Григорію Івановичу, дуже добре, що ви ділитесь своїм творчим досвідом із нами, для нас усіх це важливо і корисно. Особисто я спрагло всотую ваше поетичне вміння, погляди, бачення.
Безумовно, що в нас тут не виставка досягнень, а майстерні, де над цими досягненнями працюють. І кожен по різному, і над різним. І, можливо, це різноманіття творчих методів і стилів вагомий фактор для знаходження свого.
У молоді уподобання різні, а у людей зрілих уподобання чомусь близькі. Отож і час важливий?
Наш ресурс молодий, і йому потрібен цей час для удосконалення. Але з вами і з іншими майстрами українського поетичного слова, ми не можемо не вдосконалюватись, бо очевидне і для нас тут, я сподіваюсь, є очевидним.


Успіхів і здоров'я вам!

Не сотворіть собі куміра.
Саме про це я не сказав Вам, Редакціє, тієї ночі.
Останній катрен (строфа) як на мене, є невдалим. Якщо не сказати більшого. Оцінку Жанни Лютої ввжаю об'єктивною. Інші - ні.
Творчих вдач, пане Григорію. Вибачайте.

Кумира, я мав на увазі. Вважати. Описки.

Олександре, я говорив про весь відомий мені творчий доробок Григорія Івановича.
Щодо останньої строфи, то вона, як на мене, цілком у дусі композиції. Народне горе, катастрофа, яка відбулась у нас, і про яку поет пише дрібними штрихами "простих" життєвих історій, із включеннями ось таких висловлювань-перлів, якими безумовно користувались, чи могли на той час користуватись учасники подій, - ось що дуже важливо...

Прошу не гніватись, але так мені це збоку видалось (зараз я собі за свого язика ворогів наживу - та нехай...):
Мені ще далеко до Вашого рівня поезії, але я надолужую "марно прожиті роки" - чимчикую.
Чомусь видається, що оцінки пані Янки - це просто загравання, підлабузництво.
Напевно дівчині потрібні "зв`язки"...
Як-неяк - з одного міста, а пан Лютий щей голова обласної спілки...
То нічого, що я так щиро..?
Пане Лютий, я з повагою ставлюсь до Вашої поезії, але не можу її прирівнювати до рівня Шевченка. Бо так виглядає, що Шевченко у пані Янки - так собі, а Ви ГЕНІЙ - не смішно хіба?Повертатися до джерел народної творчості - це клас, але це повернення - це вже було - це вже знайоме (нехай хоч і рідне), звичайно, що іти по витоптаній стежині завжди легше, а пробувати щось нове - ґулі набивати (та щей які). Я не кажу, що полюбляю читати занадто "продвинуті штучки", але нове і майстерне - мене просто заворожує.
Вам знайома сучасна американська поезія - просто п`ю, як джерельну воду.
Літератира - не догма, потрібно розвивати всі напрямки...
З повагою,
Л.Ю. :)

Для мене, пане Григорію, Ваша поезія цінна уже тим, що вона існує, що вона зі Сходу, що вона про Ваш рідний край (до речі, треба було б написати його назву як краю з великої літери), про Ваш рід і родовід. Розумію панів Де і Лазірка, котрі радять не зупинятися на осягнутому і досягнутому, але розумію і Янку, і Вікторію, бо маю схожі відчуття, вірш викликає резонанс не на рівні розуму, але на рівні чогось підсвідомого, атавістичного чи рудиментарного (басть бог). Я не хочу пригадувати, як дехто із підлабузників ставить "7" для діючих функціонерів, а ті "скромно" просять зменшити на півбала оцнку. Ставлю Вам, пане Григорію, 6. Це найвища у моїй шкалі оцінка.

Погоджуюсь, Валентине, із підсвідомим впливом особливої мелодики поезій Григорія Лютого. Впливає містерійно!
Не погоджуюсь із закидами щодо "підлабузників".
І просимо опустити оцінку до "5.5" і знімаємо завищену оцінку одночасно. :)

Хочу стати на захист Янки. Вона не зобов'язана оцінювати нікого, її воля вибирати об'єкт оцінювання. Але, безумовно, оцінюючи високими оцінками авторів R1 чи R2 "Майстер-клас" рівня, потрібно вже виходити із трохи інших критеріїв оцінювання.
Та це минуще, і таки другорядне, та й адміністрація за цим слідкує, а хороша поезія - вічна.

Не зрозумів ваших дій, пане Володимире: чому оцінки 7 і 5 залишилися на місці, а моя шістка була вами знята? Я ще раз ставлю "6".

Пане Валентине, а чому ви вважаєте, що була ваша оцінка знята?
Ніхто нічого не знімав.
До речі, коли читаєш вірш п'ятий, а краще сьомий раз, завжди бачиш красу чи недоліки виразніше. Усім рекомендую при оцінюванні саме такий метод.

Редакція Майстерень (М.К./М.К.) [ 2008-02-15 17:51:16]
Погоджуюсь, Валентине, із підсвідомим впливом особливої мелодики поезій Григорія Лютого. Впливає містерійно!
Не погоджуюсь із закидами щодо "підлабузників".
І просимо опустити оцінку до "5.5" і знімаємо завищену оцінку одночасно. :)
А хто це мені написав і чому моя оцінка пропала?
Сім раз міряти - чудова ідея. Прошу саме так чинити з моїми віршами, - я їх по сім разів виставлятиму для оцінювання редакцією.

А казали, пане Валентине, що у вас гумору не має. :)
Оцінювання, повторю свою думку, річ необов'язкова, і опирається на волю поціновувача. Та й куди поспішати?

А казали, пане Валентине, що у вас гумору не має.
Хто так казав "не має"??? Вони, певно, не читали моїх пародій та епіграм...