Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
1999. Бабусин обід
Тягла бабуся кіш
з городніми речами,
щоб всю сім’ю скоріш
нагодувати щами:
капусточки качан,
картоплю, перець різний,
іще якийсь бур’ян,
для травлення корисний.
Ішла стара, а день
був сонячний, нівроку, –
ну, як завжди сливень
о цій частині року.
Назустріч йшли діди,
й привітних з них чимало...
Здавалося, біди
ніщо не провіщало.
І раптом – треба їй
на інший бік дороги...
Стривай, стара! Постій!
Згадай всі застороги!
Он, зліва – світлофор:
зелений – для бабусі
налагодить зазор
у транспортному русі;
а справа – як і слід
на автомагістралі –
підземний перехід, –
безпечний і так далі...
Та бабка – з неотес,
тож напрямки полізла.
Диміло з-під колес,
трощилося залізо...
Був принцип доміно
проявлений достоту:
як у страшнім кіно,
впав байкер під «тойоту»;
якийсь карамбуляж:
одна вантажна «шкода»
впустила свій вантаж
якраз на пішохода;
в тролейбус в’їхав «МАЗ»,
тролейбус вщент зім’явся
й перетворився враз
на банку, повну м’яса;
фургон влетів у стовп,
той гепнувсь на автобус,
а той – стіну продовб,
лишивши в ній свій обрис;
в диму і сум’ятті
кричали пасажири
(найголосніше – ті,
у кого обмаль віри)...
Цікаво по TV
про це розповідали;
ми їли щі нові
й бабусю нахваляли.
(2024)
*** ОРИГІНАЛ ***
Шла бабушка, несла
кошелку с овощами.
Спешила накормить
свое семейство щами
С картошкой молодой,
капустой и морковью
И прочей ерундой,
полезной для здоровья.
Шла бабушка... Был день
воскресный, и погода
Прекрасна, как всегда
в такое время года.
Ей встречная толпа
улыбки излучала,
Казалось бы, ничто
беды не предвещало.
О, бабушка, яви
немного уважения
Хотя бы не к себе,
а к правилам движенья!
Куда там! Подошла
она к проезжей части...
Еще мгновенье – и
произойдет несчастье.
Стоп, старая! Постой!
Не перейди предела!
Неужто тебе жизнь
настолько надоела?
Вон слева светофор.
Зажжется свет зеленый –
Ступай себе вперед
с неспешностью законной.
А справа переход
подземный, им надежно
В любое время дня
воспользоваться можно.
Она не слышит, нет.
И напрямик полезла.
Визжали тормоза,
корежилось железо...
Был домино эффект
вполне наглядно явлен:
Пал велосипедист,
«тойотою» раздавлен...
Сплошной карамбуляж:
«форд» врезался в «тойоту»,
А на «форда́» еще
залез побитый кто-то.
В автобус грузовик
ударился и смялся,
И превратился вмиг
автобус в банку с мясом,
При этом въехав в столб,
столб рухнул на троллейбус,
Троллейбус встал, как столб,
и тут же загорелся.
Стелился черный дым,
визжали пассажиры
(Не все, а только те,
что оказались живы).
Об этом по TV
в обед нам сообщили,
Когда мы ели щи
и бабушку хвалили.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)