ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.01
17:52
Червоними слізьми країна плаче,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
2024.05.01
17:10
Будь такою, яка ти нині є.
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
2024.05.01
12:38
Не говори мені про те,
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
2024.05.01
10:27
«На кремені вирослий колос...»
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
2024.05.01
08:57
Вранішні роси - цнотливості роси
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
2024.05.01
05:52
Небо грайливими хмарами
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя нехай тобі, донечко,
ранок травневий приносить.
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя нехай тобі, донечко,
ранок травневий приносить.
2024.05.01
05:27
Усе чіткіше кожен крок
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
2024.05.01
05:24
На білий сніг стікає з ліхтарів
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
2024.04.30
22:48
Ти була красива, наче юна Геба*,
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
2024.04.30
14:02
Перенеслись у перше травня!!!
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
2024.04.30
13:53
М-оя душа проникливо сприймає
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
2024.04.30
11:05
Ходить бісова невіра
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
2024.04.30
09:40
У розтині часу нам істини вже не знайти,
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
2024.04.30
09:33
Ти з дитинства не любиш усі ті кайдани правил.
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
2024.04.30
09:00
Росою осідає на волосся
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
2024.04.30
06:01
Так вперіщило зненацька,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.30
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.10
2024.04.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Окремі вірші зарубіжних поетів
Окремі вірші зарубіжних поетів
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Окремі вірші зарубіжних поетів
АЛЕКСАНДЕР ПОП
ОДА САМОТНОСТІ
Щасливий, хто хоч клаптик поля,
Дідівського ще, обробля;
Кому утіхи дають воля
Й своя земля.
Хто їсти і вдягти -- своє
Все має й лиш йому радіє:
Тінь влітку дерево дає,
Зимою ж -- гріє.
Блажен той, що не хмурить брови,
Як зрить годин, днів, років біг;
В здоровім тілі дух здоровий
Хто ще зберіг,
Й вночі спокійно може спать,
Дозвілля присвятить читанню,
А вечір роздумам віддать
І спогляданню.
Так хочу жить -- незнаний, скромний;
Й коли вже перейду межу,
Не скаже й камінь хай надгробний,
Де я лежу.
ВМИРАЮЧИЙ ХРИСТИЯНИН -- СВОЇЙ ДУШІ
Життя іскро, неба брость!
О покинь цю смертну плоть!
Трепет, шал, жага, вагання --
О, блаженство й біль вмирання!
Ти ж, Природо, припини
Її спротив -- з пут звільни!
Чую ангелів вже клич:
"О, сестро, линь нам навстріч!"
Й що так сковує мій рух,
Зір затьмило й глушить слух:
Ні звестись вже, ні дихнуть --
О, душе, це Смерть мабуть?!
Світ зника, все швидший рух,
В очах -- неба сяйво, слух
Спів серафимів впізнає:
Мене крила ввись несуть!
Могило, де твоя могуть?
О Смерте, де жало твоє?
ВІЛЬЯМ МОРІС
ЛЮБОВНІ ЖНИВА
Рук не відводь, коханий мій;
Гойдає віти вітровій;
Й хоч вже убір скидають свій --
Чи ж осені стидитись?
Ти кажеш: скоро холоди,
Й чого нам ждать вже, крім біди?
Живем -- не марні все ж труди,
Й умрем -- в чім же виниись?
Й коли вернеться знов тепло --
Зійде, що сіяне було,
Де радість -- корінь, біль -- стебло,
А колос -- їх сплетіння.
Вже мертвий корінь, любий мій,
Стебло ж чухрає вітровій;
Та збережем ми колос свій
До світопотрясіння.
ВІЛЬЯМ ДЕВІС
ДОЗВІЛЛЯ
Не в мозі ми через біги
Спиниться й глянуть навкруги;
Дивитись довго з манівця
В даль, мов корова чи вівця;
Відстежить в лісі, де та гілка,
Куди горіх ховає білка;
І зазирнуть в сіянні дня
В струмок, що в зблисках весь до дна;
Зріть досконалості вінець,
Як милі ніжки йдуть в танець;
І як розквітне на устах
Той усміх, що зродивсь в очах.
То не життя -- як без жаги
Спиниться й глянуть навкруги!
ДЖОН ГЕЙ
* * *
Украде курицю лисиця,
Здоров'я -- вулична дівиця,
Дочка -- сундук й парчі сувій,
Дружина -- сон і спокій твій;
Злодії винесуть пожитки --
Та це ще невеликі збитки:
Сон, скриня, посуд, гроші, звитки.
Судів найбільш слід уникати:
Присяжні, судді й адвокати
Все відберуть в тебе -- до нитки!
РОБЕРТ ХЕРРІК
ЕПІТАФІЯ ДИТИНІ
Спить тут брунька нерозкрита,
Щойно в плоть і кров відлита,
Що одразу ж і заснула,
Лиш очицями змигнула.
Зором линь сюди і слухом
Де земля їй стала пухом.
ДО ЕЛЕКТРИ
О ні, не благаю цілунку,
І посмішки я не прошу,
Бо враз від такого дарунку
Гординю в душі воскрешу.
Найбільш, на що б міг сподіватись, --
Й це б задовольнило сповна, --
Повітря губами торкатись,
Яке поцілує вона.
БЕН ДЖОНСОН
ДО СІЛІЇ
До мене пий очима лиш
З моїми заодно,
Цілунок в келиху залиш --
Й забуду про вино.
Це -- для душі найвищий дар:
Тамує спрагу в ній.
Я й на божественний нектар
Не проміняю твій.
Тобі я з роз вінок послав,
Не щоб мать щось взамін,
А більш за все надію мав:
Так не зів'яне він.
Лиш подихом торкнулась ти --
Й мені вернула дар;
З тих пір, щоб пахнуть і цвісти,
У нього вливсь твій чар.
ОСТІН ДОБСОН
ПОЦІЛУНОК
Цілувавсь я сьогодні,
А чи завтра зумію?
О, щодня на це згодний!
Цілувавсь я сьогодні,
Та про рифи підводні
Навіть думать не смію.
Цілувавсь я сьогодні,
А чи завтра зумію?
Р.Т. ЖІЛЬБЕРТ
ТРІОЛЕТ
"Люблю тебе, о Боже!" --
Я з уст її почув,
На гімн небесний схоже:
"Люблю тебе, о Боже!"
Й описувать негоже
Відчай, який відчув:
"Люблю тебе? О Боже!" --
Було це, як розчув.
Н. ВОТЕРМАН
* * *
Живому приємніша роза,
Ніж мертвому пишні вінки;
О, це не бахвальство і поза:
Живому приємніша роза --
Так віршем осяється проза,
Й де й ділись тужливі думки!
Живому приємніша роза,
Ніж мертвому пишні вінки.
С. БІШОП
КРИТЕРІЙ
Хитрун і дурень в Джулії
На шлюб просили згоди:
Хитрун з-за грошиків її,
Дурний -- з-за її вроди.
Й кого з них вибрать, щоб вона
В житті була безжурна?
Якщо дурна -- то хитруна,
А якщо хитра -- дурня.
ОДА САМОТНОСТІ
Щасливий, хто хоч клаптик поля,
Дідівського ще, обробля;
Кому утіхи дають воля
Й своя земля.
Хто їсти і вдягти -- своє
Все має й лиш йому радіє:
Тінь влітку дерево дає,
Зимою ж -- гріє.
Блажен той, що не хмурить брови,
Як зрить годин, днів, років біг;
В здоровім тілі дух здоровий
Хто ще зберіг,
Й вночі спокійно може спать,
Дозвілля присвятить читанню,
А вечір роздумам віддать
І спогляданню.
Так хочу жить -- незнаний, скромний;
Й коли вже перейду межу,
Не скаже й камінь хай надгробний,
Де я лежу.
ВМИРАЮЧИЙ ХРИСТИЯНИН -- СВОЇЙ ДУШІ
Життя іскро, неба брость!
О покинь цю смертну плоть!
Трепет, шал, жага, вагання --
О, блаженство й біль вмирання!
Ти ж, Природо, припини
Її спротив -- з пут звільни!
Чую ангелів вже клич:
"О, сестро, линь нам навстріч!"
Й що так сковує мій рух,
Зір затьмило й глушить слух:
Ні звестись вже, ні дихнуть --
О, душе, це Смерть мабуть?!
Світ зника, все швидший рух,
В очах -- неба сяйво, слух
Спів серафимів впізнає:
Мене крила ввись несуть!
Могило, де твоя могуть?
О Смерте, де жало твоє?
ВІЛЬЯМ МОРІС
ЛЮБОВНІ ЖНИВА
Рук не відводь, коханий мій;
Гойдає віти вітровій;
Й хоч вже убір скидають свій --
Чи ж осені стидитись?
Ти кажеш: скоро холоди,
Й чого нам ждать вже, крім біди?
Живем -- не марні все ж труди,
Й умрем -- в чім же виниись?
Й коли вернеться знов тепло --
Зійде, що сіяне було,
Де радість -- корінь, біль -- стебло,
А колос -- їх сплетіння.
Вже мертвий корінь, любий мій,
Стебло ж чухрає вітровій;
Та збережем ми колос свій
До світопотрясіння.
ВІЛЬЯМ ДЕВІС
ДОЗВІЛЛЯ
Не в мозі ми через біги
Спиниться й глянуть навкруги;
Дивитись довго з манівця
В даль, мов корова чи вівця;
Відстежить в лісі, де та гілка,
Куди горіх ховає білка;
І зазирнуть в сіянні дня
В струмок, що в зблисках весь до дна;
Зріть досконалості вінець,
Як милі ніжки йдуть в танець;
І як розквітне на устах
Той усміх, що зродивсь в очах.
То не життя -- як без жаги
Спиниться й глянуть навкруги!
ДЖОН ГЕЙ
* * *
Украде курицю лисиця,
Здоров'я -- вулична дівиця,
Дочка -- сундук й парчі сувій,
Дружина -- сон і спокій твій;
Злодії винесуть пожитки --
Та це ще невеликі збитки:
Сон, скриня, посуд, гроші, звитки.
Судів найбільш слід уникати:
Присяжні, судді й адвокати
Все відберуть в тебе -- до нитки!
РОБЕРТ ХЕРРІК
ЕПІТАФІЯ ДИТИНІ
Спить тут брунька нерозкрита,
Щойно в плоть і кров відлита,
Що одразу ж і заснула,
Лиш очицями змигнула.
Зором линь сюди і слухом
Де земля їй стала пухом.
ДО ЕЛЕКТРИ
О ні, не благаю цілунку,
І посмішки я не прошу,
Бо враз від такого дарунку
Гординю в душі воскрешу.
Найбільш, на що б міг сподіватись, --
Й це б задовольнило сповна, --
Повітря губами торкатись,
Яке поцілує вона.
БЕН ДЖОНСОН
ДО СІЛІЇ
До мене пий очима лиш
З моїми заодно,
Цілунок в келиху залиш --
Й забуду про вино.
Це -- для душі найвищий дар:
Тамує спрагу в ній.
Я й на божественний нектар
Не проміняю твій.
Тобі я з роз вінок послав,
Не щоб мать щось взамін,
А більш за все надію мав:
Так не зів'яне він.
Лиш подихом торкнулась ти --
Й мені вернула дар;
З тих пір, щоб пахнуть і цвісти,
У нього вливсь твій чар.
ОСТІН ДОБСОН
ПОЦІЛУНОК
Цілувавсь я сьогодні,
А чи завтра зумію?
О, щодня на це згодний!
Цілувавсь я сьогодні,
Та про рифи підводні
Навіть думать не смію.
Цілувавсь я сьогодні,
А чи завтра зумію?
Р.Т. ЖІЛЬБЕРТ
ТРІОЛЕТ
"Люблю тебе, о Боже!" --
Я з уст її почув,
На гімн небесний схоже:
"Люблю тебе, о Боже!"
Й описувать негоже
Відчай, який відчув:
"Люблю тебе? О Боже!" --
Було це, як розчув.
Н. ВОТЕРМАН
* * *
Живому приємніша роза,
Ніж мертвому пишні вінки;
О, це не бахвальство і поза:
Живому приємніша роза --
Так віршем осяється проза,
Й де й ділись тужливі думки!
Живому приємніша роза,
Ніж мертвому пишні вінки.
С. БІШОП
КРИТЕРІЙ
Хитрун і дурень в Джулії
На шлюб просили згоди:
Хитрун з-за грошиків її,
Дурний -- з-за її вроди.
Й кого з них вибрать, щоб вона
В житті була безжурна?
Якщо дурна -- то хитруна,
А якщо хитра -- дурня.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію