Євген Гребінка та Тарас Шевченко спокійно видавали твори російською ще у першій половині ХІХ ст. і український народ досі живий-здоровий. Може, тут якась глибша метафізика, ніж цитати на 10 слів?

Мова - це лишень знакова система, що виникла у певному суспільстві історично та якою користуються люди задля вираження своїх думок. Вона сама по собі не погана й не хороша, як і Біблія, що ставала причиною як гуманістичних сплесків у суспільстві, так і жахливих потрясінь. Окремі індивіди можуть дозволяти собі роздувати своє его до розмірів уселенських принципів і стверджувати щось щодо, наприклад, неповноцінности інших мов, або використовувати їх у ворожих цілях. Усі ці виродки від людства народжуються та вмирають і, здається, завжди були. Але сама мова, якою би вона не була - це лишень інструмент вираження своїх думок. Російською мовою написано багато хороших творів і не лише росіянами, як і польською, англійською. Те, що нині відбувається - це історичний процес, обмежений часом і простором. До нього ніякого відношення не мають (або навіть мають негативне) давні "Горе от ума" Грибоєдова, де висміюються лицемірство та дурість "високого" суспільства, Достоєвський, який шукав міцні основи моральности під час бунту Ніцше, а тим паче - космізм М. Федорова із його ідеями всезагального воскресіння та трансгуманізму

Я не казав, що мова не має значення. Одними мовами одні й ті самі думки виражати важче, іншими - легше, деякі мови у певних регіонах не розуміють, а також мова є естетичною та традиційною річчю, надбанням певної етнічної групи. Але лише у малорозвинених громадянських суспільствах мови, релігії, колір шкіри й інші вроджені чи напів вроджені речі є гуртоутворюючими факторами, бо інакше в таких суспільствах не можна. Першочерговими є для людини її моральні цінності, які й визначають, хто друг, ворог, а хто - просто інша людина. Різнорідні циркуляри, як ось Ви кажете, видавалися в авторитарній Імператорській Росії й тоталітарному Радянському союзі, де примхи владних осіб (часто просто навіжених або безграмотних), утопічні теорії, зосередженість на національних питаннях були вирішальними. Що, власне, не заважало багатьом ученим (часто - в імміграції) тверезо дивитися на речі: на різність і самостійність мов, на талановитість іноземних діячів культури, на визнання певних територій як автохтонних для окремих інших народів і т.д. Вам не здається, що такою впертою лаконічністю та шаблонністю мислення, на межі із шароварщиною, Ви записуєте себе у "стійло" найдешевших патріотів, які сьогодні кажуть одне, завтра - інше, і якими можна легко поводити за ніс, якщо говорити так само лаконічно, гучно й енергійно, тобто до б*дла? Ми ж тут не за "правильний бік" барикад, бо просто по "правильний бік" опинилися, а за наші моральні цінності, які альтернативні тоталітаризму, авторитаризму й імперству; за цінності, у які ми віримо та які не поєднуються із вищезгаданими. Як там часто кажуть: "Україна захищає не тільки себе, а й увесь Західний світ"