Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Співчуття "горе-критику"
"Плато чола – неначе полонина,
Кущами затемніли дуги брів.
Увігнута гора. Її вершина –
Була, мов кирпа носика, вгорі."
Ярослав Чорногуз
* * *
Я "віртуозом" обчитався. Досить.
Лечу в Едем нірванний навпрошки.
Накрили ніч туману сиві коси,
В долоні тиші падають зірки.
Анічичирк. З Чумацької дороги
Сонливі чари сіються в траву.
О місяце, мій брате гостророгий!
Давай тобі поставлю тятиву.
Пограємося, нічка нині довга,
А стріл у мене повний сагайдак.
Вполюймо на сніданок Козерога,
А ні, то зійде Лебідь чи Гусак.
Бач - попід нами цілий гай калини?
Мольфарку цілував там у вуста...
І досі спить красуня на перині
З барвінку (ох і пишний в неї стан!).
Люблю її. Це почуття - не жарти!
А в тебе посміх над святим до вух!
Лети за обрій! Кепсько підглядати!
Грайливим хтивцям, пробі,- я не друг.
Прогнав блідавця зі свого алькову.
А знизу шепіт: - Милий мій, це ти?
Покликала облесниця казкова
В обійми щастя сяйвом золотим.
Олександр Сушко
Старі цитати тягне “горе-критик”,І каже: “Обчитався!” Боже ж мій.
То не читай. Чи вже нема чим крити?
У тебе брак уяви, зрозумій.
Не годен уявити, то не пукай,
Не далі бачиш носа ти свого.
Твої читати вірші — просто мука,
Наслідувач убогий, епігон.
Тобі я співчуваю, це — недуга —
Ушнипитись в одного і кусать.
Єдине тішить у писаннях “друга” -
В них іноді з’являється краса.
Прийшла, здається, скромна, але Муза.
Естетику, як любку, оповий.
Чогось навчишся, може в Чорногуза,
Допоки пише, доки ще живий!
11.01. 2022 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)