ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ярослав Чорногуз (1963) /
Вірші
Із циклу
Найбільший в Польщі був аристократ.
Над нами тінь шляхетна ця нависла,
Запрошує у парк! Віват! Віват!
Він заснував його в ім’я кохання —
Такої вроди ще не бачив світ.
Дружина то була його остання --
Гречанка на ім’я Софія Вітт.
Вона непереможну мала владу,
Всі, як Богиню, слухали її.
В честь неї тут збудовано Елладу,
Легенди все нашіптують гаї
Про те, як воювали греки Трою,
Як Одіссей морями мандрував...
І статуї Богів, Богинь, героїв
З’являються на очі, як дива.
Рослин, дерев і квітів розмаїття,
Альтанки, гроти, Критський лабіринт
Дивують людство не одне століття,
І водоспадів, водограїв світ.
Річки, моря, громади ці каміння,
Поля, амфітеатри і сади --
Найкраще в світі паркове творіння --
Потоцького зусиль ясні плоди.
Він од природи був ідеалістом,
Плекав букет платонових* ідей,
І Щенсним** звався, володів бо хистом
Робить щасливими усіх людей.
Бо їх любив, і дарував їм ласку,
Позбавив панщини селян своїх.
Й вони допомогли звести цю казку --
“Софіївку” - вмістилище утіх.
Якби поляки королем обрали
Потоцького, самотнього орла,
То, може б Польща довго ще не впала,
А наче квітка в розкоші цвіла...
На сеймиках міщанство і плебеї
Аристократів знищили права.
Від ницості і пихи отієї
Річ Посполита стала нежива.
І світ здрібнів, духовності позбувся.
(Невже армагеддон — це майбуття?!)
Став торжищем суцільним, в ницім дусі
Чуть запахи огидного гниття.
Лиш паркові Потоцького — осанна!
Живе ще Божа сила в небеси.
Дарує почуття нам ренесансу,
Надію на відродження краси!
*Платон — грецький філософ-ідеаліст.
**Щенсний — щасливий (польськ.)
7 вересня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із циклу
“Ma che`re Sophi!* Отримав твого листа, сповненого натхнення після відвідувань “Аркадії”.** Я розумію твої відчуття, бо сам не тільки обожнюю парки та сади, а й люблю займатись їх облаштуванням, створювати щось неповторне, що відрізнялося б від усього, раніше баченого.
* Моя дорога Софіє! (фр.)
**Аркадія — парк у Неборовім (Польща) в маєтку подруги Софії Потоцької Гелени Радзивілл.
15 вересня 1795 р. Тульчин Станіслав = Софії
Потоцький Фелікс Щенсний граф СтаніславНайбільший в Польщі був аристократ.
Над нами тінь шляхетна ця нависла,
Запрошує у парк! Віват! Віват!
Він заснував його в ім’я кохання —
Такої вроди ще не бачив світ.
Дружина то була його остання --
Гречанка на ім’я Софія Вітт.
Вона непереможну мала владу,
Всі, як Богиню, слухали її.
В честь неї тут збудовано Елладу,
Легенди все нашіптують гаї
Про те, як воювали греки Трою,
Як Одіссей морями мандрував...
І статуї Богів, Богинь, героїв
З’являються на очі, як дива.
Рослин, дерев і квітів розмаїття,
Альтанки, гроти, Критський лабіринт
Дивують людство не одне століття,
І водоспадів, водограїв світ.
Річки, моря, громади ці каміння,
Поля, амфітеатри і сади --
Найкраще в світі паркове творіння --
Потоцького зусиль ясні плоди.
Він од природи був ідеалістом,
Плекав букет платонових* ідей,
І Щенсним** звався, володів бо хистом
Робить щасливими усіх людей.
Бо їх любив, і дарував їм ласку,
Позбавив панщини селян своїх.
Й вони допомогли звести цю казку --
“Софіївку” - вмістилище утіх.
Якби поляки королем обрали
Потоцького, самотнього орла,
То, може б Польща довго ще не впала,
А наче квітка в розкоші цвіла...
На сеймиках міщанство і плебеї
Аристократів знищили права.
Від ницості і пихи отієї
Річ Посполита стала нежива.
І світ здрібнів, духовності позбувся.
(Невже армагеддон — це майбуття?!)
Став торжищем суцільним, в ницім дусі
Чуть запахи огидного гниття.
Лиш паркові Потоцького — осанна!
Живе ще Божа сила в небеси.
Дарує почуття нам ренесансу,
Надію на відродження краси!
*Платон — грецький філософ-ідеаліст.
**Щенсний — щасливий (польськ.)
7 вересня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1176 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1176 seconds