ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Вірші
Ноги
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ноги
Панки стрижуть на головах ірокези та фарбують їх у веселкові кольори, монахи вбираються у ряси та носять на шиях хрести, депутати чіпляють на лацкани піджаків значки з відповідною символікою, жінки човпають у бюстгалтерах, а чоловіки вирощують пишні вуса та бороди. Один я байдужий до зовнішніх ознак приналежності і до духовного світу, і до мирського, і до плотського. Вважаю, що це дитячі пустощі. Можливо, ще у школі цих людей пригнічували однолітки і це все згодом вилізло отакими от сюрпризами. Така собі зовнішня сигнальна система: «Не чіпай, бо я крутий і можу вкусити!».
У Адама та Єви таких проблем не виникало: швендяли собі голяка по райських пущах і горя не знали. Ні наколок на грудях «Fan from Dinamo Kіyv» не мали, ні стигматів на зап’ястках, ні хвороб венеричних. І, підозрюю, й молитов ніяких не було. Бо не придумали ще люди як і коли треба молитися Богові.
Вважаю, хочеш молитися - молись. Хоч в трусах, хоч голяком, хоч з короною на голові. Яка різниця? Та ніякої. Так ні - людина відволікається від святої молитви на те, аби побігати по магазинам і купити сатину на вбрання, поторгуватися у храмі за хрестика, домовитися з кравцем про примірки, вициганити у вірян кошти на обновку. А потім шодня прасувати і чистити релігійні шати від пилу та цяток. І все тільки для того, аби показати стороннім людям, що ти - особа, наближена до Бога.
Скільки часу забирає ця рутина – страшно сказати. І все усує, бо Всевишньому лахи рабів своїх до лампади. Він дивиться виключно в людську душу.
Христос одягався скромно: хламида та сандалі. Підперезувався очкуром. І всьо.
А нинішні поводирі церковних громад?
У попа золотий хрестик, у єпископа - ризи з діамантами, у митрополита - корона з рубінами та смарагдами. І така важка, що йой!
Христос мив ноги людям. Поважав їх, цінував, жалів. А нині що?
Прийшов я з оранки, ноги дрижать від утоми. Аж тут митрополит зі свитою навідалися до моєї господи. Таке інколи трапляється, бо жінка смачні борщі варить і лікує людей безкоштовно. Поставив тазика з водою, опустив у нього утомлені ноги і кажу:
- Помийте мені ноги, святий отче, доки жінка на стіл страви ставить, бо хребет не згинається. Остеохондроз украй замучив.
Що тут зчинилося!
Єпископ ухопив мене за вухо і як гарикне:
- Нахабо! Як ти наважився таке пропонувати митрополитові? Пади ниць і цілуй пил з його чобіт! Інакше анафема тобі!
Злякався я, сестри та браття. Так, що аж жижки затрусилися. Бо чорна, негативна енергія пронизує людину наскрізь. Для нетренованого ока це непомітно. А я ж учень чаклунки, чоловік її ріднесенький.
Довелося непомітно скрутити дулю в кишені, подумки буркнути "Вертайся лихо туди, звідки вилетіло!" і тричі чхнути.
А єпископ ухопився за живіт і прошепотів:
- Де тут у вас вбиральня?
- За клунею. Ідіть на звуки курячого сокотіння. Не помилитеся.
Єпископ чкурнув, на ходу знімаючи штани, а я, з трудом зігнувши горбака, почав омовіння нижніх кінцівок.
Золотий хрест митрополита хитався над моєю горопашною головою в такт безутішним думкам.
Мив ноги сам, пошкріб гарненько між пальцями і кажу митрополитові:
- Сідайте на ослінчика, знімайте чоботи і шкарпетки. Хай ваші ноженята хоч трохи відпочинуть від трудів праведних. Ось тільки воду в балії поміняю.
Не захотів митрополит мити п'яти. Тільки пообідав і поїхав до столиці.
А про єпископа забули. Довелося його після трьохгодинного сидіння в нужнику нагодувати скріплюючим узваром з вареними п'явками та посадити на маршрутку. Хоча він вимагав викликати таксі
- А хто платити буде? - спитала жінка.
- Ви. У мене грошей немає.
А в самого на пальцях з десяток перстнів з дорогоцінним камінням.
- Можу позичити п'ятдесят гривень,- одказала жінка і вийняла з пазухи відповідну купюру.
- А, може, так віддасте? - запитав святий отець.- На благо церкви...
- Нє. Позичаю з процентами. Ці кошти призначені на закупівлю активованого вугілля для хворих. Отаких як ви.
І взяла розписку.
Промайнуло три роки. Проїздом був біля Києво-Печерської лаври. А назустріч...єпископ! І такий огрядний, що йой! А на пальцях штук тридцять золотих прикрас. Не руки, а полиці з ювелірними виробами.
- Здрастуйте, святий отче! - вітаюся зі священником. - З вас боржок, з процентами за три роки. Коли віддавати будете?
- Візьми у храмі свічку безкоштовно. І ще одну - за проценти.
- Нє. Свічки мені непотрібні. Вертайте гроші.
- Убєрітє от мєня етого попрошайку!-
вигукнув священнослужитель і почимчикував до мерседеса. А як проходив поруч, то я почув: - Горєть тєбє в аду.
Повернувся додому, сів на ослоні біля груші і думаю:
"Тараса Шевченка кляли, знущалися над ним. І той рано пішов з життя. Не витримало серце. І священників поруч не було…
Леся Українка померла в муках від туберкульозу. Навіть місцевий піп не прибіг висповідати.
Іванка Франка доконав пекельний ревматоїдний артрит. І теж нікого зі святих отців поруч не було. Хоча митрополит Шептицький писав, що це - найбільша втрата України у війні 1914-го року.
Василя Стуса загнали в могилу комуняки. І ще багато, багато інших світлих душ. І нікого у рясі поруч не було. А пророки нашої батьківщини і досі живі. І будуть жити.
І я так піду, сказала колись жінка, - без сповіді та причастя. Як Шевченко, як Франко, як Леся Українка, як Стус, як Христос…
А ви, гості дорогі - приїздіть у гості. Доки човгаю - і ноги вам помию, якщо сил не буде, і нагодую, і постіль застелю. А треба - і грошей на зворотній шлях дам. Без процентів. Бо ви – просто віруючі миряни, яким золото не сліпить очі.
16.05.2021р.
У Адама та Єви таких проблем не виникало: швендяли собі голяка по райських пущах і горя не знали. Ні наколок на грудях «Fan from Dinamo Kіyv» не мали, ні стигматів на зап’ястках, ні хвороб венеричних. І, підозрюю, й молитов ніяких не було. Бо не придумали ще люди як і коли треба молитися Богові.
Вважаю, хочеш молитися - молись. Хоч в трусах, хоч голяком, хоч з короною на голові. Яка різниця? Та ніякої. Так ні - людина відволікається від святої молитви на те, аби побігати по магазинам і купити сатину на вбрання, поторгуватися у храмі за хрестика, домовитися з кравцем про примірки, вициганити у вірян кошти на обновку. А потім шодня прасувати і чистити релігійні шати від пилу та цяток. І все тільки для того, аби показати стороннім людям, що ти - особа, наближена до Бога.
Скільки часу забирає ця рутина – страшно сказати. І все усує, бо Всевишньому лахи рабів своїх до лампади. Він дивиться виключно в людську душу.
Христос одягався скромно: хламида та сандалі. Підперезувався очкуром. І всьо.
А нинішні поводирі церковних громад?
У попа золотий хрестик, у єпископа - ризи з діамантами, у митрополита - корона з рубінами та смарагдами. І така важка, що йой!
Христос мив ноги людям. Поважав їх, цінував, жалів. А нині що?
Прийшов я з оранки, ноги дрижать від утоми. Аж тут митрополит зі свитою навідалися до моєї господи. Таке інколи трапляється, бо жінка смачні борщі варить і лікує людей безкоштовно. Поставив тазика з водою, опустив у нього утомлені ноги і кажу:
- Помийте мені ноги, святий отче, доки жінка на стіл страви ставить, бо хребет не згинається. Остеохондроз украй замучив.
Що тут зчинилося!
Єпископ ухопив мене за вухо і як гарикне:
- Нахабо! Як ти наважився таке пропонувати митрополитові? Пади ниць і цілуй пил з його чобіт! Інакше анафема тобі!
Злякався я, сестри та браття. Так, що аж жижки затрусилися. Бо чорна, негативна енергія пронизує людину наскрізь. Для нетренованого ока це непомітно. А я ж учень чаклунки, чоловік її ріднесенький.
Довелося непомітно скрутити дулю в кишені, подумки буркнути "Вертайся лихо туди, звідки вилетіло!" і тричі чхнути.
А єпископ ухопився за живіт і прошепотів:
- Де тут у вас вбиральня?
- За клунею. Ідіть на звуки курячого сокотіння. Не помилитеся.
Єпископ чкурнув, на ходу знімаючи штани, а я, з трудом зігнувши горбака, почав омовіння нижніх кінцівок.
Золотий хрест митрополита хитався над моєю горопашною головою в такт безутішним думкам.
Мив ноги сам, пошкріб гарненько між пальцями і кажу митрополитові:
- Сідайте на ослінчика, знімайте чоботи і шкарпетки. Хай ваші ноженята хоч трохи відпочинуть від трудів праведних. Ось тільки воду в балії поміняю.
Не захотів митрополит мити п'яти. Тільки пообідав і поїхав до столиці.
А про єпископа забули. Довелося його після трьохгодинного сидіння в нужнику нагодувати скріплюючим узваром з вареними п'явками та посадити на маршрутку. Хоча він вимагав викликати таксі
- А хто платити буде? - спитала жінка.
- Ви. У мене грошей немає.
А в самого на пальцях з десяток перстнів з дорогоцінним камінням.
- Можу позичити п'ятдесят гривень,- одказала жінка і вийняла з пазухи відповідну купюру.
- А, може, так віддасте? - запитав святий отець.- На благо церкви...
- Нє. Позичаю з процентами. Ці кошти призначені на закупівлю активованого вугілля для хворих. Отаких як ви.
І взяла розписку.
Промайнуло три роки. Проїздом був біля Києво-Печерської лаври. А назустріч...єпископ! І такий огрядний, що йой! А на пальцях штук тридцять золотих прикрас. Не руки, а полиці з ювелірними виробами.
- Здрастуйте, святий отче! - вітаюся зі священником. - З вас боржок, з процентами за три роки. Коли віддавати будете?
- Візьми у храмі свічку безкоштовно. І ще одну - за проценти.
- Нє. Свічки мені непотрібні. Вертайте гроші.
- Убєрітє от мєня етого попрошайку!-
вигукнув священнослужитель і почимчикував до мерседеса. А як проходив поруч, то я почув: - Горєть тєбє в аду.
Повернувся додому, сів на ослоні біля груші і думаю:
"Тараса Шевченка кляли, знущалися над ним. І той рано пішов з життя. Не витримало серце. І священників поруч не було…
Леся Українка померла в муках від туберкульозу. Навіть місцевий піп не прибіг висповідати.
Іванка Франка доконав пекельний ревматоїдний артрит. І теж нікого зі святих отців поруч не було. Хоча митрополит Шептицький писав, що це - найбільша втрата України у війні 1914-го року.
Василя Стуса загнали в могилу комуняки. І ще багато, багато інших світлих душ. І нікого у рясі поруч не було. А пророки нашої батьківщини і досі живі. І будуть жити.
І я так піду, сказала колись жінка, - без сповіді та причастя. Як Шевченко, як Франко, як Леся Українка, як Стус, як Христос…
А ви, гості дорогі - приїздіть у гості. Доки човгаю - і ноги вам помию, якщо сил не буде, і нагодую, і постіль застелю. А треба - і грошей на зворотній шлях дам. Без процентів. Бо ви – просто віруючі миряни, яким золото не сліпить очі.
16.05.2021р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію