ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.01
17:52
Червоними слізьми країна плаче,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
2024.05.01
17:10
Будь такою, яка ти нині є.
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
2024.05.01
12:38
Не говори мені про те,
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
2024.05.01
10:27
«На кремені вирослий колос...»
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
2024.05.01
08:57
Вранішні роси - цнотливості роси
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
2024.05.01
05:52
Небо грайливими хмарами
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя нехай тобі, донечко,
ранок травневий приносить.
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя нехай тобі, донечко,
ранок травневий приносить.
2024.05.01
05:27
Усе чіткіше кожен крок
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
2024.05.01
05:24
На білий сніг стікає з ліхтарів
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
2024.04.30
22:48
Ти була красива, наче юна Геба*,
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
2024.04.30
14:02
Перенеслись у перше травня!!!
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
2024.04.30
13:53
М-оя душа проникливо сприймає
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
2024.04.30
11:05
Ходить бісова невіра
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
2024.04.30
09:40
У розтині часу нам істини вже не знайти,
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
2024.04.30
09:33
Ти з дитинства не любиш усі ті кайдани правил.
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
2024.04.30
09:00
Росою осідає на волосся
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
2024.04.30
06:01
Так вперіщило зненацька,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Сергій Осока та Наталка Фурса
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сергій Осока та Наталка Фурса
Хто з вас, шановні читачі, не читає Наталку Фурсу та Сергія Осоку? Хто не слідкує за їхньою творчістю? А дарма, бо їхня глибока поезія та проза нині визначають майбутнє української літератури на 21-ше століття. Кажуть, що і моя писанина також, але сумніваюся, оскільки не вистачає глибини, трапляються прикрі граматичні помилки, а теми банальні та зачовгані, аж зуби ниють у читачів. Та й і з римуванням не все гаразд (кози-лози, кров-любов).
Останнім часом, про що не настрочу - ніщо не подобається людям.
Базграю про Бога - лають, кажуть, що віруючим християнам академічна історія та археологічні відкриття ні до чого. За сумніви у постулатах віри - місячний бан у соцмережах отримав. Шкребу про владу - кусають, погрожують загризти живцем за критику Зеленського, мазюкаю про москворотих земляків-пристосуванців - обіцяють придушити в підворітні. І всі неодмінно строчать кляузи в адміністрацію фейсбуку.
Єдина тема, яка не викликала донедавна люті у громади - любовні походеньки попідруки з цицястими весталками.
Сиріч - про любов. Тому сьогодні піду назустріч запитам шановних читачів, не буду дратувати вас своїм кошлатим мудромислієм, а напишу просто і дохідливо про мої діла амурні з кумом та кумою.
Живуть вони навпроти моєї хати, мають двійко поросяток та синка, років двадцяти. Дуже розумного та серйозного. Грунтовно гризе камінь науки у школі, бо в кожному класі проводить по два роки. Щоб краще дійшло. Нині закінчує восьмий, скоро буде випуск.
Одне поросятко у кума нагло здохло, не дотягнувши до Різдва. А жаль, я розраховував розжитися на халяву салом та м'ясом. Не зрослося: доводиться у крамниці купувати ліверну ковбасу. З чого її зараз роблять - невідомо, можливо, з праху, оскільки запах у неї такий, що дохнуть навіть мухи. Але ми трохи відволіклися, оскільки мова піде не про порося, а про кохання. А воно у моїх любих родичів минулого тижня дало тріщину, і таку глибоку і широку, що і я туди мало не впав.
Зайшов до них, а кум їсть гречану кашу зі шкварками, жінка порається біля плити.
- Сідай, Сашко, гукає кум.- Жінко, дай йому ложку.
Відмовлятися від гречки з маслом - гріх непростимий. Самі знаєте. Бо коштує вона нині о-го-го.
Умняв мало не відерного чавуна, облизав ложку, одсапався і кажу:
- Хочу оддячити хазяйці за таку королівську страву.
І давай кумі розповідати вірші власні про кохання та любов.
Я до жаркого жадібний кохання,
Цілющий трунок всотую до дна.
Втішаюся, неначебто востаннє,
А скроні угортає сивина.
Мене до зваби кликати не треба,
Бо звик до цих амурових оков.
І боги схвально дивляться із неба,
Коли ми разом творимо любов.
Тихесенько п'янкі сердечні гами
Воркочемо, мов дикі голуби,
Бо зв'язані кохання ланцюгами
Без привороту і без ворожби.
Твого єства напитися не можу,
Який то рік тривають ці жнива!
Нехай пустим не буде наше ложе,
І ангел нас од світу закрива...
Кума приязно подивилася та замріяно сіла на мої коліна.
- Розкажи ще, Сашко, мені подобається.
І зарум'янилася так, наче дівка на виданні.
Підкрутив вуса і продовжив:
Візьми мої руки, на грудь поклади,
Подібну на хвилі у морі,
Хай теплі долоні - тремтливі плоди
Накриють як сутінки гори.
Де стрімко здіймаються піки хиткі,
Любовним наповнені трунком,
Тривожно-духм’яні весінні квітки
Збиратиму я поцілунком.
Між ними свій подих на мить затаю,
Пірну як на дно океану,
І,щедро даруючи ласку свою,
Розбурхаю ніжно вулкани…
Кумасина правиця м'якою лозою оповила шию, а рожеві вуста наблизился упритул до моїх:
- Хочу ще,- прошепотіла сусідка і замріяно закотила очі під лоба.
Ще так ще, чом би й ні? У мене цього добра валом, а таких удячних слухачів давно вже не було.
Ні, не забуду тієї я ночі,
Як ти у гості до мене прийшла.
Скинь свою блузку! Я тебе хочу!
Впали у трави гарячі тіла.
Руки мої, наче лебедя крила,
Ніжно угортують плечі твої,
Хіть напинає любові вітрила,
Манить мене у далекі краї.
Море розчАхнеться, зойкне від болю,
Тоне в безодні далекий причал,
Вирвався демон огнистий на волю,
І накриває дев’ятий нас вал.
Голосом чайки кигичуть амури,
В морі пожежа сяйниста горить.
Раді ми цій незагнузданій бурі,
Хай шаленіє, нуртує, кипить.
Ні, не забуду тієї я ночі,
Як ти у гості... хотіла прийти,
Я не зганьбив твою цноту дівочу,
То лише сон. Дуже жаль, що не ти.
Кума охнула і втратила свідомість, а кум брязнув ложкою об стола і скреготнув зубиськами.
- Ти шо оце таке сороміцьке розповідаєш? - визвірився на мене Микола.- Клади жінку на ліжко і шуруй з хати!
Обережно одніс її на софу, а кума отямилася, і цап мене знову за шию і жалісливо так пропишала:
- Хочу ще...
Не чекаючи доки кум вхопить до рук рогача - ноги в руки і ходу з хати.
А як поїхав він у відрядження своєю фурою до Польщі, то до мене прийшла кума. Увечері, напахчена і у вишитій сорочці.
Всю ніч розказував їй вірші. Ну, і ще дещо було. Ну то таке, нічого особливого.
- Все життя тебе слухала б і слухала,- воркотіла,- але не можу. Бо чоловік приб'є.
І я її розумію. Нині хіба від благовірного хорошого слова дочекаєшся? Ні. В кращому випадку подякує за сніданок чи вечерю.
Ви колись чули за своє життя, аби чоловік вам розповідав вірші про любов? Ні. В основному "Дай їсти".
А жінки створені для любові. Чи для того аби варити борщі трутням та витирати сопляки дітям?
От тому вони і чутливі до лагідного слова і гарячої любовної лірики.
Минулого тижня виставив любовні вірші на фейсбуці. І що ви думаєте?
Жінки засипали мене подяками та рожевими слониками з крильцями і в публічних коментарях, і в приваті.
А чоловіки згуртувалися і настрочили
кляузу на фейсбук. І мене забанили на цілий рік за те, що розпалюю ворожнечу між чоловіками та жінками.
Так що, дорогі жінки - припиняю писати узагалі, бо від цієї справи одна морока.
А хто хоче послухати наживо моїх любовних віршів - приїздіть у гості. Обіцяю - до ранку очей не зімкнете, а настрій підніметься до небес.
І не забувайте, хоча б вряди-годи, читати твори Сергія Осоки та Наталки Фурси, інакше за буденними справами так і не помітите, що пройшли повз прекрасне. А життя - коротке...
18.05.2021 р.
Останнім часом, про що не настрочу - ніщо не подобається людям.
Базграю про Бога - лають, кажуть, що віруючим християнам академічна історія та археологічні відкриття ні до чого. За сумніви у постулатах віри - місячний бан у соцмережах отримав. Шкребу про владу - кусають, погрожують загризти живцем за критику Зеленського, мазюкаю про москворотих земляків-пристосуванців - обіцяють придушити в підворітні. І всі неодмінно строчать кляузи в адміністрацію фейсбуку.
Єдина тема, яка не викликала донедавна люті у громади - любовні походеньки попідруки з цицястими весталками.
Сиріч - про любов. Тому сьогодні піду назустріч запитам шановних читачів, не буду дратувати вас своїм кошлатим мудромислієм, а напишу просто і дохідливо про мої діла амурні з кумом та кумою.
Живуть вони навпроти моєї хати, мають двійко поросяток та синка, років двадцяти. Дуже розумного та серйозного. Грунтовно гризе камінь науки у школі, бо в кожному класі проводить по два роки. Щоб краще дійшло. Нині закінчує восьмий, скоро буде випуск.
Одне поросятко у кума нагло здохло, не дотягнувши до Різдва. А жаль, я розраховував розжитися на халяву салом та м'ясом. Не зрослося: доводиться у крамниці купувати ліверну ковбасу. З чого її зараз роблять - невідомо, можливо, з праху, оскільки запах у неї такий, що дохнуть навіть мухи. Але ми трохи відволіклися, оскільки мова піде не про порося, а про кохання. А воно у моїх любих родичів минулого тижня дало тріщину, і таку глибоку і широку, що і я туди мало не впав.
Зайшов до них, а кум їсть гречану кашу зі шкварками, жінка порається біля плити.
- Сідай, Сашко, гукає кум.- Жінко, дай йому ложку.
Відмовлятися від гречки з маслом - гріх непростимий. Самі знаєте. Бо коштує вона нині о-го-го.
Умняв мало не відерного чавуна, облизав ложку, одсапався і кажу:
- Хочу оддячити хазяйці за таку королівську страву.
І давай кумі розповідати вірші власні про кохання та любов.
Я до жаркого жадібний кохання,
Цілющий трунок всотую до дна.
Втішаюся, неначебто востаннє,
А скроні угортає сивина.
Мене до зваби кликати не треба,
Бо звик до цих амурових оков.
І боги схвально дивляться із неба,
Коли ми разом творимо любов.
Тихесенько п'янкі сердечні гами
Воркочемо, мов дикі голуби,
Бо зв'язані кохання ланцюгами
Без привороту і без ворожби.
Твого єства напитися не можу,
Який то рік тривають ці жнива!
Нехай пустим не буде наше ложе,
І ангел нас од світу закрива...
Кума приязно подивилася та замріяно сіла на мої коліна.
- Розкажи ще, Сашко, мені подобається.
І зарум'янилася так, наче дівка на виданні.
Підкрутив вуса і продовжив:
Візьми мої руки, на грудь поклади,
Подібну на хвилі у морі,
Хай теплі долоні - тремтливі плоди
Накриють як сутінки гори.
Де стрімко здіймаються піки хиткі,
Любовним наповнені трунком,
Тривожно-духм’яні весінні квітки
Збиратиму я поцілунком.
Між ними свій подих на мить затаю,
Пірну як на дно океану,
І,щедро даруючи ласку свою,
Розбурхаю ніжно вулкани…
Кумасина правиця м'якою лозою оповила шию, а рожеві вуста наблизился упритул до моїх:
- Хочу ще,- прошепотіла сусідка і замріяно закотила очі під лоба.
Ще так ще, чом би й ні? У мене цього добра валом, а таких удячних слухачів давно вже не було.
Ні, не забуду тієї я ночі,
Як ти у гості до мене прийшла.
Скинь свою блузку! Я тебе хочу!
Впали у трави гарячі тіла.
Руки мої, наче лебедя крила,
Ніжно угортують плечі твої,
Хіть напинає любові вітрила,
Манить мене у далекі краї.
Море розчАхнеться, зойкне від болю,
Тоне в безодні далекий причал,
Вирвався демон огнистий на волю,
І накриває дев’ятий нас вал.
Голосом чайки кигичуть амури,
В морі пожежа сяйниста горить.
Раді ми цій незагнузданій бурі,
Хай шаленіє, нуртує, кипить.
Ні, не забуду тієї я ночі,
Як ти у гості... хотіла прийти,
Я не зганьбив твою цноту дівочу,
То лише сон. Дуже жаль, що не ти.
Кума охнула і втратила свідомість, а кум брязнув ложкою об стола і скреготнув зубиськами.
- Ти шо оце таке сороміцьке розповідаєш? - визвірився на мене Микола.- Клади жінку на ліжко і шуруй з хати!
Обережно одніс її на софу, а кума отямилася, і цап мене знову за шию і жалісливо так пропишала:
- Хочу ще...
Не чекаючи доки кум вхопить до рук рогача - ноги в руки і ходу з хати.
А як поїхав він у відрядження своєю фурою до Польщі, то до мене прийшла кума. Увечері, напахчена і у вишитій сорочці.
Всю ніч розказував їй вірші. Ну, і ще дещо було. Ну то таке, нічого особливого.
- Все життя тебе слухала б і слухала,- воркотіла,- але не можу. Бо чоловік приб'є.
І я її розумію. Нині хіба від благовірного хорошого слова дочекаєшся? Ні. В кращому випадку подякує за сніданок чи вечерю.
Ви колись чули за своє життя, аби чоловік вам розповідав вірші про любов? Ні. В основному "Дай їсти".
А жінки створені для любові. Чи для того аби варити борщі трутням та витирати сопляки дітям?
От тому вони і чутливі до лагідного слова і гарячої любовної лірики.
Минулого тижня виставив любовні вірші на фейсбуці. І що ви думаєте?
Жінки засипали мене подяками та рожевими слониками з крильцями і в публічних коментарях, і в приваті.
А чоловіки згуртувалися і настрочили
кляузу на фейсбук. І мене забанили на цілий рік за те, що розпалюю ворожнечу між чоловіками та жінками.
Так що, дорогі жінки - припиняю писати узагалі, бо від цієї справи одна морока.
А хто хоче послухати наживо моїх любовних віршів - приїздіть у гості. Обіцяю - до ранку очей не зімкнете, а настрій підніметься до небес.
І не забувайте, хоча б вряди-годи, читати твори Сергія Осоки та Наталки Фурси, інакше за буденними справами так і не помітите, що пройшли повз прекрасне. А життя - коротке...
18.05.2021 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію