ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Матвій Смірнов (1974) /
Вірші
Суд
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Суд
Високий суд, вельможнії панове
Всі хто прийшов послухати мене
Ось, люди, вам моє останнє слово
Вся правда про життя моє сумне
Я був з дитинства жертвою обставин
І хоч щосили їм протистояв
Тому, що відбулось, були підстави:
Суспільство, виховання та сім’я
Душа тендітна шрамів не ховає
З дитячих років я зазнав біди
Бо ж сказано: Що нас не убиває,
Каліками нас робить назавжди
В часи голодні я пішов до школи
Куди іти я зовсім не хотів
По пасіках гуділи мертві бджоли
І трактор в полі ледве гуркотів
Адже в дитинстві ріс я при Совєтах
В епоху безпросвітну і гірку
Без прав, без волі і без інтернета
А воду гріли просто в баняку
Ми удавали, що були щасливі
Ми мали хор, читальню і гопак
Проте з мистецтв були найбільш важливі
Для нас кіно і зрідка луна-парк
Малим я полюбляв ходити в гості
Бо там мені давали бутерброд
Пізніше, у буремні дев’яності
Нас рятували бульба і город
У дев’яності клімат був суворий
Улітку дощ, узимку дощ і сніг
Від того часу - я людина хвора
Тому нервова, та хіба ж це гріх?
І хоч я працював без відпочинку
З майна нажив лиш черствий коровай
Та ще й сусіди, трясця їм в печінку
Навчились, курва, красти мій вай фай
То що ж було робить, коли навколо -
Оточення зловмисне і тупе,
В минулому - совєцька клята школа,
В теперішньому - УПЦ МП
І не було ні ради ні розради
Для бідної моєї голови
Були лишень одна злочинна влада,
Слабке здоров`я і рука Москви
Нужда тягнула у свої тенета:
Ходив босоніж і недоідав
До того ж мав проблеми з інтернетом
(Що я про них раніш уже згадав)
Мій друг (а їх у мене небагато
Було завжди, іще з дитячих літ)
Жив поруч з нами, адже їхня хата
Від нашої була неподалік
Він був, як я, із бідної родини
Матуся з братом заробляли хліб
А батько пив, та ще й такі рідини
Що в тридцять п`ять його загнали в гріб
Та скарги ці пусті і беззмістовні -
Такий був час, і так усі жили.
Хіба ревуть воли як ясла повні?
І взагалі, хіба ревуть воли?
Мовчали й ми - на все господня воля -
І дожили до нинішніх часів
Та виявилось, що жорстока доля
Жорстока не однаково до всіх
Мій друг, як я, трудився на роботі
Ще й підробляв, як кажуть, «на дому»
Коли померла в Едмонтоні цьоця
І капітал залишила йому
До того ж цьоця мала у Альберті
Гектарів двадять власної землі -
Вона жила там до самої смерті
І кажуть статки мала чималі
Авжеж моєму другові й не снилось
Таке багатство - та й нікому з нас.
Відтак його життя перемінилось
Він перейшов y upper middle class
Продав майно, у банк поклав доляри
Такий собі став пан що аж вобше -
У золотій оправі окуляри
У гаражі Тойота і Порше
Щотижня гривень сто а може й двісті
Мій друг на благочинність віддавав
Купив квартиру, ще й у передмісті -
На Збоїщах - майонтек збудував
Кохались з ним найпьєнькніші кобіти
З тих що відомі довжиною ніг...
Тепер скажіть - хіба таке терпіти
Змогли би ви? Отож. І я не зміг.
Його убив я вечором імлистим
Коли у хмарах вітер завивав
І щоби закопати труп за містом
Сів у трамвай маршруту номер два
Трамвай гримів, у небі гуркотіло
Ліхтар здригався під нічним дощем
На Погулянці заховати тіло
Я планував таємно під кущем
Хоч у трамваї їхати не злочин -
Що з того, що під пахвою кадавр?
Я контролеру впав на ясні очі
І контролер під суд мене віддав
Так, я убив - ось докази: сокира,
Труп жертви і життя моє пусте
Але боюсь що винесено вирок
Мені сьогодні буде не за те
Можливо я людина нехороша
Але благаю - не судіть мене
За те що курва ніц не було грошей
В старенькому моєму портмоне
Так, я убив - нехай мене карає
Юстиції беспристрасна рука
За те що вбив, що тіло віз в трамваї,
Та не за те, що їхав без квитка.
****
Панове судді! Відтепер щоночі
Я згадую гріхи мої усі
І обіцяю: на наступний злочин
Якщо піду, то викличу таксі
Всі хто прийшов послухати мене
Ось, люди, вам моє останнє слово
Вся правда про життя моє сумне
Я був з дитинства жертвою обставин
І хоч щосили їм протистояв
Тому, що відбулось, були підстави:
Суспільство, виховання та сім’я
Душа тендітна шрамів не ховає
З дитячих років я зазнав біди
Бо ж сказано: Що нас не убиває,
Каліками нас робить назавжди
В часи голодні я пішов до школи
Куди іти я зовсім не хотів
По пасіках гуділи мертві бджоли
І трактор в полі ледве гуркотів
Адже в дитинстві ріс я при Совєтах
В епоху безпросвітну і гірку
Без прав, без волі і без інтернета
А воду гріли просто в баняку
Ми удавали, що були щасливі
Ми мали хор, читальню і гопак
Проте з мистецтв були найбільш важливі
Для нас кіно і зрідка луна-парк
Малим я полюбляв ходити в гості
Бо там мені давали бутерброд
Пізніше, у буремні дев’яності
Нас рятували бульба і город
У дев’яності клімат був суворий
Улітку дощ, узимку дощ і сніг
Від того часу - я людина хвора
Тому нервова, та хіба ж це гріх?
І хоч я працював без відпочинку
З майна нажив лиш черствий коровай
Та ще й сусіди, трясця їм в печінку
Навчились, курва, красти мій вай фай
То що ж було робить, коли навколо -
Оточення зловмисне і тупе,
В минулому - совєцька клята школа,
В теперішньому - УПЦ МП
І не було ні ради ні розради
Для бідної моєї голови
Були лишень одна злочинна влада,
Слабке здоров`я і рука Москви
Нужда тягнула у свої тенета:
Ходив босоніж і недоідав
До того ж мав проблеми з інтернетом
(Що я про них раніш уже згадав)
Мій друг (а їх у мене небагато
Було завжди, іще з дитячих літ)
Жив поруч з нами, адже їхня хата
Від нашої була неподалік
Він був, як я, із бідної родини
Матуся з братом заробляли хліб
А батько пив, та ще й такі рідини
Що в тридцять п`ять його загнали в гріб
Та скарги ці пусті і беззмістовні -
Такий був час, і так усі жили.
Хіба ревуть воли як ясла повні?
І взагалі, хіба ревуть воли?
Мовчали й ми - на все господня воля -
І дожили до нинішніх часів
Та виявилось, що жорстока доля
Жорстока не однаково до всіх
Мій друг, як я, трудився на роботі
Ще й підробляв, як кажуть, «на дому»
Коли померла в Едмонтоні цьоця
І капітал залишила йому
До того ж цьоця мала у Альберті
Гектарів двадять власної землі -
Вона жила там до самої смерті
І кажуть статки мала чималі
Авжеж моєму другові й не снилось
Таке багатство - та й нікому з нас.
Відтак його життя перемінилось
Він перейшов y upper middle class
Продав майно, у банк поклав доляри
Такий собі став пан що аж вобше -
У золотій оправі окуляри
У гаражі Тойота і Порше
Щотижня гривень сто а може й двісті
Мій друг на благочинність віддавав
Купив квартиру, ще й у передмісті -
На Збоїщах - майонтек збудував
Кохались з ним найпьєнькніші кобіти
З тих що відомі довжиною ніг...
Тепер скажіть - хіба таке терпіти
Змогли би ви? Отож. І я не зміг.
Його убив я вечором імлистим
Коли у хмарах вітер завивав
І щоби закопати труп за містом
Сів у трамвай маршруту номер два
Трамвай гримів, у небі гуркотіло
Ліхтар здригався під нічним дощем
На Погулянці заховати тіло
Я планував таємно під кущем
Хоч у трамваї їхати не злочин -
Що з того, що під пахвою кадавр?
Я контролеру впав на ясні очі
І контролер під суд мене віддав
Так, я убив - ось докази: сокира,
Труп жертви і життя моє пусте
Але боюсь що винесено вирок
Мені сьогодні буде не за те
Можливо я людина нехороша
Але благаю - не судіть мене
За те що курва ніц не було грошей
В старенькому моєму портмоне
Так, я убив - нехай мене карає
Юстиції беспристрасна рука
За те що вбив, що тіло віз в трамваї,
Та не за те, що їхав без квитка.
****
Панове судді! Відтепер щоночі
Я згадую гріхи мої усі
І обіцяю: на наступний злочин
Якщо піду, то викличу таксі
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію