ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Окремі вірші зарубіжних поетів
Із Джона Мейсфілда
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Джона Мейсфілда
ТЬЮКСБЕРСЬКА ДОРОГА
Як добре бути в дорозі, блукати невідомо де,
Брести повз луки й поля, не знаючи, куди й чому,
Крізь куряву сіру, коли вітер бринить і гуде,
Вдивляючись в неба синь і в хмар білосніжних юрму.
Й спинитись біля струмка, що в папороть і звіробій
Сховався, де наперстянка, й дзвоники, й дрік навсібіч,
Й куди полохливий олень приходить на водопій,
Як зорі спілі й важкі, коли присмерк зміняє ніч.
О, дощ на дотик відчути й глибинний запах землі,
Й збунтується кров – не висловиш це, бо не хватить слів,–
Й душа звеселиться в лугах, забудеш про всі жалі,
Вслухаючись в гру шумливу ягнят і в пташиний спів.
ЗАХІДНИЙ ВІТЕР
Це теплий західний вітер, співає в ньому птах,
Ніколи його не чув ще, та сльози в моїх очах,
Бо лине з країв далеких, від древніх рудих горбів,
І квітень в західнім вітрі, й нарцис у нім розцвів.
Той край для серця любий – як же втомилось воно! –
Де яблунь сади квітують й повітря, наче вино.
Трава там зелена й ніжна, можна лягти й спочить,
Не мовкнучи й на хвильку, там спів дрозда звучить.
“Чи прийдеш додому, брате? Довго тебе нема,
Вже квітень, й біло від квіту, неначе знов зима,
І сонце яскраве, брате, й дощ теплий повсякчас,
Чи ж прийдеш додому, брате, додому знов до нас?
Жита зеленіють, брате, кроликам благодать,
І в небі хмаринки білі – чого ще душі жадать;
Там пісня зцілює душу й мозок звільня від сну,
Влилось в неї бджіл гудіння – де так ще відчуєш весну?
Співає жайворон, брате, там, де ниви й моріг,
Чи ж прийдеш додому, брате, дати спочинок для ніг?
Для серця тут ліки, брате, й для зболених очей,”–
Мовить західний вітер, повний пташиних речей.
Білим шляхом на захід мені йти навстріч траві,
Що дасть жаданий спокій і серцю, й голові,
До щирих сердець, до пісні, яку співають дрозди,
В західний край, що милий і рідний вже назавжди.
Як добре бути в дорозі, блукати невідомо де,
Брести повз луки й поля, не знаючи, куди й чому,
Крізь куряву сіру, коли вітер бринить і гуде,
Вдивляючись в неба синь і в хмар білосніжних юрму.
Й спинитись біля струмка, що в папороть і звіробій
Сховався, де наперстянка, й дзвоники, й дрік навсібіч,
Й куди полохливий олень приходить на водопій,
Як зорі спілі й важкі, коли присмерк зміняє ніч.
О, дощ на дотик відчути й глибинний запах землі,
Й збунтується кров – не висловиш це, бо не хватить слів,–
Й душа звеселиться в лугах, забудеш про всі жалі,
Вслухаючись в гру шумливу ягнят і в пташиний спів.
ЗАХІДНИЙ ВІТЕР
Це теплий західний вітер, співає в ньому птах,
Ніколи його не чув ще, та сльози в моїх очах,
Бо лине з країв далеких, від древніх рудих горбів,
І квітень в західнім вітрі, й нарцис у нім розцвів.
Той край для серця любий – як же втомилось воно! –
Де яблунь сади квітують й повітря, наче вино.
Трава там зелена й ніжна, можна лягти й спочить,
Не мовкнучи й на хвильку, там спів дрозда звучить.
“Чи прийдеш додому, брате? Довго тебе нема,
Вже квітень, й біло від квіту, неначе знов зима,
І сонце яскраве, брате, й дощ теплий повсякчас,
Чи ж прийдеш додому, брате, додому знов до нас?
Жита зеленіють, брате, кроликам благодать,
І в небі хмаринки білі – чого ще душі жадать;
Там пісня зцілює душу й мозок звільня від сну,
Влилось в неї бджіл гудіння – де так ще відчуєш весну?
Співає жайворон, брате, там, де ниви й моріг,
Чи ж прийдеш додому, брате, дати спочинок для ніг?
Для серця тут ліки, брате, й для зболених очей,”–
Мовить західний вітер, повний пташиних речей.
Білим шляхом на захід мені йти навстріч траві,
Що дасть жаданий спокій і серцю, й голові,
До щирих сердець, до пісні, яку співають дрозди,
В західний край, що милий і рідний вже назавжди.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію