Як змінюю реальність? Учора на цвинтарі копали яму другові, якого вбили на Донбасі. Важко копалося, земля мерзла, снігу повно, вогнище розводили спочатку. А потім поїхав у військовий госпіталь. Теж не вірші розвозити. А люди поспішали в театри та на виставку котів. От вам і відповідь на питання: "Я хочу" і "Я мушу". І в госпіталь ходити не хочу, і ями копати також. Але мушу. А погомоніти про те як треба аби було - можна лише тод, які закінчимо війну з ворогом.
У фейсбуці знову забанили за вірш про війну. Утретє поспіль. Хочуть вижити геть з соцмереж. Це - війна. Тиха, підла, піступна. А можна ж писати виключно про цицьки і природу. Або щось драглисте, малозрозуміле. Ніхто не забанить, не сумнівайтеся.
Сьогодні мав розмову із жінкою, у якої загинуло двоє дітей. А чоловік зараз на фронті. І звідтіля вже не повернеться, я так думаю. Хочете розкажу, що вона думає про пацифістів та їхніх підспівувачів? От вона має право говорити "Я хочу!", бо втратила все, а дехто - нічого.