ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.05
02:04
І буде осінь. А мене не буде.
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!
Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!
Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?
2024.05.05
00:09
Я далеко не Рильський і не Тарас.
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.
Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.
Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл
2024.05.04
13:30
Відверті слова не повторюю двічі.
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
2024.05.04
12:17
сонечко, це кохання
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
2024.05.04
11:44
Кислянець, квасок, киселик –
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
2024.05.04
10:49
У незапам’ятні часи,
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»
2024.05.04
10:02
Коли народ висовує таланти,
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.
***
Воююча частина світу
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.
***
Воююча частина світу
2024.05.04
08:19
Так забракло мені того променю, що поза хмарами
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
2024.05.04
05:54
В хаті порожньо й надворі
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?
2024.05.03
10:49
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
2024.05.03
08:07
Зайду і трепетно відкрию скриню.
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
2024.05.03
06:09
Послухай, враже! Твій огидний дотик
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
2024.05.03
05:47
Вже не біліє снігом хата
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Теж не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Теж не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
2024.05.03
01:37
І доки в’ється життєва пряжа, і робить оберт веретено, а кров у жилах така гаряча – мені далеко не все одно: чи в добрім гуморі будеш зранку? І що наснилось тобі вночі? Без слів відчути б і забаганку, і все, про що ти чомусь мовчиш… Не дати сісти бодай п
2024.05.02
22:35
В світі все невипадково
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
2024.05.02
19:57
Було то все за давніх тих часів,
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.30
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.10
2024.04.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Павлюк (1967) /
Вірші
Триптих свободи
Контекст : http://poezia.org/ua/id/42469/
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Триптих свободи
1.
Задушлива муть кабаків і притонів позаду.
У вічній колисці – труні – предки втомлені сплять.
Я ж – проклятий лірик – чекаю дощу й зорепаду,
Опальний для влади і ладу, мов крик журавля.
Тремтить і страждає лірична моя батьківщина.
А я, мов юродивий, суєтний, грішний, живу.
Я вірний.
Я віщий.
Верби золотої дитина.
До крові, до сліз тут борюся,
Щоб впасти в траву
Якраз біля місця,
Де спить пуповина, як річка,
Що з мамою, з вічністю
В’юнко в’язала мене.
А потім були
Магдалина,
Оксана,
Марічка...
Те, що не мине.
Пером журавлиним писав я журливі поеми.
Танатос та Ерос так близько стояли в житті.
За душу боролися ангели й демони.
Аз бути із Богом хотів.
Я страх поборов у своєму сплетіннячку сонячнім.
Бажання померти з бажанням світити зрослось.
Є друзі у мене, дружина і донечки,
І щось несказанне, космічне, немов з НЛО,
Чи з мого дитинства весло.
Душі вертикаль рівноважить мене над безоднею.
А кров моя прагне густого настою зірок.
Терплю.
Відчуваю.
І дякую світу сьогодні я.
І міряю крильми свій крок.
28 лип. 15.
2.
Нареченої поглядом дивиться вічність на мене.
Напускний байронізм уже здимів із мене давно.
Наче ясен поліський, я трохи ще серцем зелений,
Хоча листям уже золотію, немов перед сном.
За битого мене дають уже много небитих.
Жовто-синьої крові націджено цілий бідон.
Не курити навчився, навчився я навіть не пити.
І навчився тримати тон.
Вороги мене в спину штовхали до Бугу, до Бога...
Друзі роблять усе, щоби я рівновагу тримав,
Бо струною канату дзвенить моя рідна дорога,
Де попереду світло, а знизу і збоку пітьма.
Мо’, я інопланетний?
Не знаю, не знаю, не знаю...
Тут моловся, молився...
Язичеським бісам-богам,
Доки хрест свій узяв, щоби тяжко вернутись до раю.
Був язичником в юності.
Щлявся і пив «сто грам».
Біля мене бродила Свобода з обличчям Смерті.
Знав я братство по крові і блядство по духу знав.
Світлі ніжні були, а темні були уперті –
Наче різні сорти вина.
І боянні і буйні стрічались мені друзяки.
Кількість виграних битв і поразок була одна.
В чорнім кисневі ночі тремтіли космічні знаки.
У мені, кругом мене – війна, вина...
Дар поета завжди небезпечний.
Тепер тим більше.
І царі, і підпанки не люблять поетів тут.
Я ж їм вдячний за це.
Відчуваю всесвітній біль ще.
Мою душу до болю Музи терпкі несуть.
3.
Автостопом поїду до істини.
В небі самотньо.
А дороги – мов руки пергаментні тих бабусь,
Що були колись тут
Дівчатиськами модними-модними.
І гадали на картах
Свою і мою судьбу.
За свою я спокійний.
Було – як в жіночій сумці...
А тепер прояснилось.
Тепер все пряме – як хрест.
Цілий Всесвіт вмістився в моїй задушевній думці.
Ну, не цілий, можливо, а те, що не вмре...
Ниє вітер осінній.
Туман золотіє.
Сонно.
Динозаврово бродить у душах печаль печі.
І страждають, як в’язні, в горшках без води вазони.
І знущається з вітру
Освячена тінь свічі.
А на зорянім світлі душа, як бамбук, шурує.
Наче водка із кров’ю, горить горизонт у млі.
І здається мені, що вже знаю, коли помру я.
І здається, що біль мій вже не шукає слів.
Бог не в силі, а в правді... –
Це знаю на власній долі.
Обезболюю віршами нерви порвані мої.
Пам’ятаю гріхи і геройства,
Немов Інтернет-паролі.
П’ю дощі і сніжиська їм.
Нареченої поглядом дивиться вічність на мене.
Напускний байронізм уже здимів із мене давно.
Наче ясен поліський, я трохи ще серцем зелений,
Хоча листям уже золотію,
Немов перед вічним сном.
5 серп. 15
Задушлива муть кабаків і притонів позаду.
У вічній колисці – труні – предки втомлені сплять.
Я ж – проклятий лірик – чекаю дощу й зорепаду,
Опальний для влади і ладу, мов крик журавля.
Тремтить і страждає лірична моя батьківщина.
А я, мов юродивий, суєтний, грішний, живу.
Я вірний.
Я віщий.
Верби золотої дитина.
До крові, до сліз тут борюся,
Щоб впасти в траву
Якраз біля місця,
Де спить пуповина, як річка,
Що з мамою, з вічністю
В’юнко в’язала мене.
А потім були
Магдалина,
Оксана,
Марічка...
Те, що не мине.
Пером журавлиним писав я журливі поеми.
Танатос та Ерос так близько стояли в житті.
За душу боролися ангели й демони.
Аз бути із Богом хотів.
Я страх поборов у своєму сплетіннячку сонячнім.
Бажання померти з бажанням світити зрослось.
Є друзі у мене, дружина і донечки,
І щось несказанне, космічне, немов з НЛО,
Чи з мого дитинства весло.
Душі вертикаль рівноважить мене над безоднею.
А кров моя прагне густого настою зірок.
Терплю.
Відчуваю.
І дякую світу сьогодні я.
І міряю крильми свій крок.
28 лип. 15.
2.
Нареченої поглядом дивиться вічність на мене.
Напускний байронізм уже здимів із мене давно.
Наче ясен поліський, я трохи ще серцем зелений,
Хоча листям уже золотію, немов перед сном.
За битого мене дають уже много небитих.
Жовто-синьої крові націджено цілий бідон.
Не курити навчився, навчився я навіть не пити.
І навчився тримати тон.
Вороги мене в спину штовхали до Бугу, до Бога...
Друзі роблять усе, щоби я рівновагу тримав,
Бо струною канату дзвенить моя рідна дорога,
Де попереду світло, а знизу і збоку пітьма.
Мо’, я інопланетний?
Не знаю, не знаю, не знаю...
Тут моловся, молився...
Язичеським бісам-богам,
Доки хрест свій узяв, щоби тяжко вернутись до раю.
Був язичником в юності.
Щлявся і пив «сто грам».
Біля мене бродила Свобода з обличчям Смерті.
Знав я братство по крові і блядство по духу знав.
Світлі ніжні були, а темні були уперті –
Наче різні сорти вина.
І боянні і буйні стрічались мені друзяки.
Кількість виграних битв і поразок була одна.
В чорнім кисневі ночі тремтіли космічні знаки.
У мені, кругом мене – війна, вина...
Дар поета завжди небезпечний.
Тепер тим більше.
І царі, і підпанки не люблять поетів тут.
Я ж їм вдячний за це.
Відчуваю всесвітній біль ще.
Мою душу до болю Музи терпкі несуть.
3.
Автостопом поїду до істини.
В небі самотньо.
А дороги – мов руки пергаментні тих бабусь,
Що були колись тут
Дівчатиськами модними-модними.
І гадали на картах
Свою і мою судьбу.
За свою я спокійний.
Було – як в жіночій сумці...
А тепер прояснилось.
Тепер все пряме – як хрест.
Цілий Всесвіт вмістився в моїй задушевній думці.
Ну, не цілий, можливо, а те, що не вмре...
Ниє вітер осінній.
Туман золотіє.
Сонно.
Динозаврово бродить у душах печаль печі.
І страждають, як в’язні, в горшках без води вазони.
І знущається з вітру
Освячена тінь свічі.
А на зорянім світлі душа, як бамбук, шурує.
Наче водка із кров’ю, горить горизонт у млі.
І здається мені, що вже знаю, коли помру я.
І здається, що біль мій вже не шукає слів.
Бог не в силі, а в правді... –
Це знаю на власній долі.
Обезболюю віршами нерви порвані мої.
Пам’ятаю гріхи і геройства,
Немов Інтернет-паролі.
П’ю дощі і сніжиська їм.
Нареченої поглядом дивиться вічність на мене.
Напускний байронізм уже здимів із мене давно.
Наче ясен поліський, я трохи ще серцем зелений,
Хоча листям уже золотію,
Немов перед вічним сном.
5 серп. 15
Контекст : http://poezia.org/ua/id/42469/
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію