ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.02
11:03
Четвер Великий. Таїнство вечері.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
2024.05.02
10:26
Літери
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
2024.05.02
10:19
Нотатки дружини письменника
Скажу відверто: мені особисто подобаються оповідання мого чоловіка - короткі, але дуже зворушливі. І нехай він досі не лауреат премій, як дехто з його однокурсників, не входить до правління творчих спілок, не видає щорічно ч
2024.05.02
08:59
Не розказуй мені про любов —
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
2024.05.02
08:05
Голубі троянди
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
2024.05.02
05:59
У старомодній та незграбній шафі
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
2024.05.02
04:40
На все твоя, мій Боже, милість
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
2024.05.01
17:52
Червоними слізьми країна плаче,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
2024.05.01
17:10
Будь такою, яка ти нині є.
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
2024.05.01
12:38
Не говори мені про те,
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
2024.05.01
10:27
«На кремені вирослий колос...»
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
2024.05.01
08:57
Вранішні роси - цнотливості роси
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
2024.05.01
05:52
Небо грайливими хмарами
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя нехай тобі, донечко,
ранок травневий приносить.
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя нехай тобі, донечко,
ранок травневий приносить.
2024.05.01
05:27
Усе чіткіше кожен крок
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
2024.05.01
05:24
На білий сніг стікає з ліхтарів
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
2024.04.30
22:48
Ти була красива, наче юна Геба*,
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.30
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.10
2024.04.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Кримська (1964) /
Вірші
/
Тире
Балада про Острів
На мапі глибокого сну!
Лягли йому води на груди
І думають думку одну.
Зачавлена повінню пісня –
Розмита-розмилена мла.
Був Острів – зробився недійсним.
Ген плесо. Немає села.
Немає слідів, нема колій.
Не йде череда у луги.
Омиті рамена від солі.
Ріллю не цілують плуги.
Води наковталися вікна,
Теленькають клямки ледь-ледь…
Моє родове! Моє зникле!
Вода! Шелестить очерет.
Проектів сухі розрахунки…
Село – проти сили ідей?
Складались пожитки у клунки
На спиноньки гнаних людей…
Свій корінь рвонули щосили,
У жменю сховали жужмом
І слізно прощЕння просили
У свого села всім селом.
Услід закипіла робота –
Край світу раптово настав!
Обійсть незагоєні соти
Загоїв до смертоньки став.
На сотні гектарів розлитий,
Сховав у глибини село.
Було воно світлим і світом.
Та в тому й біда, що БУЛО.
Бо й маючи назву містичну,
Утратило свій оберіг.
Бо склалося так історично,
що й Бог врятувати не зміг.
На дні воно денно і нощно
Гойдає услід течії
Покинутих спогадів ношу,
Затоплені сни нічиї.
Там щуки вишукують хижо,
Рачкують у сховок раки.
А човен гладь лагідно ріже
Вздовж спогадів русла ріки.
Русалки несправжні і справжні
Лоскочуть одвірки чужі,
Пірнають в глибини звитяжні
Лякають села міражі.
Водоймі величній байдуже,
Що в неї в утробі лежить.
У неї душа – від калюжі,
Калюжу ніщо не гнітить.
Лежить у оточенні лісу
Зробилася з часом своя.
Епохи минулої риси
Замила Ірші течія.
Сичевські, Купневичі всюди
У світ звідтіля побрели.
Мій Острове! Де твої люди?
Чи справді вони там жили?..
14 липня 2015
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Балада про Острів
Біля Малина є водосховище. Це стратегічний об"єкт. Воно напуває місто - людей і підприємства. Його зробили як виробничу частину відомої колись на весь світ паперової фабрики. Називають цей водний об"єкт Малинське Море. Такий собі топонім з гонором. Гарні краєвиди... А на дні - моє родове село. Моя баба, Ганна Купнєвич (батькова мама), із роду збіднілої шляхти, жила в селі з дивною назвою Острів. Цього села немає вже більше сорока років.
Мій Острове, світе безлюдний,
На мапі глибокого сну!
Лягли йому води на груди
І думають думку одну.
Зачавлена повінню пісня –
Розмита-розмилена мла.
Був Острів – зробився недійсним.
Ген плесо. Немає села.
Немає слідів, нема колій.
Не йде череда у луги.
Омиті рамена від солі.
Ріллю не цілують плуги.
Води наковталися вікна,
Теленькають клямки ледь-ледь…
Моє родове! Моє зникле!
Вода! Шелестить очерет.
Проектів сухі розрахунки…
Село – проти сили ідей?
Складались пожитки у клунки
На спиноньки гнаних людей…
Свій корінь рвонули щосили,
У жменю сховали жужмом
І слізно прощЕння просили
У свого села всім селом.
Услід закипіла робота –
Край світу раптово настав!
Обійсть незагоєні соти
Загоїв до смертоньки став.
На сотні гектарів розлитий,
Сховав у глибини село.
Було воно світлим і світом.
Та в тому й біда, що БУЛО.
Бо й маючи назву містичну,
Утратило свій оберіг.
Бо склалося так історично,
що й Бог врятувати не зміг.
На дні воно денно і нощно
Гойдає услід течії
Покинутих спогадів ношу,
Затоплені сни нічиї.
Там щуки вишукують хижо,
Рачкують у сховок раки.
А човен гладь лагідно ріже
Вздовж спогадів русла ріки.
Русалки несправжні і справжні
Лоскочуть одвірки чужі,
Пірнають в глибини звитяжні
Лякають села міражі.
Водоймі величній байдуже,
Що в неї в утробі лежить.
У неї душа – від калюжі,
Калюжу ніщо не гнітить.
Лежить у оточенні лісу
Зробилася з часом своя.
Епохи минулої риси
Замила Ірші течія.
Сичевські, Купневичі всюди
У світ звідтіля побрели.
Мій Острове! Де твої люди?
Чи справді вони там жили?..
14 липня 2015
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію